Мій лагідний звіре, осінь спливає повіддям жовтим
На тротуари за ніч нанесло листів Саду
Я сяду на потяг вранці щоб сон цей забути вкотре…
У тмянім купе-барлозі закутаюсь в плед бабусин.
Коли перегук рейок навіювать стане спокій,
я викличу Дух Сонця, міцніше стулю повіки
і помандрую в гори, де серце своє залишив…
А тіло моє Зомбі доїде в якийсь Красилів
i буде чекати в кнайпі. Воно уже звикло…Мабуть…
© 2007 Святослав Синявський