Ранок прозорою прохолодою торкає тепло дитячого сну..Прокидаюсь..Відчуття нового дня таке ж свіже і барвисте, як і вранішнє проміння юного сонечка..Мерщій надягти щось і бігти надвір – у квітник,де у тіні старих вишень та на осонні,біля бабиної хати, - палахкотять тюльпани!..Вогненно-червоні, жовті, рожево-смугасті – вони здаються дивом дивним у травневому,ще молодому світі..і у моєму п”ятирічному світі також! Хоча,мабуть,я не так замислююсь - як відчуваю єдність свою із навколишнім осяйним ранком.Душа моя ,відкрита і щира, ловить нескінченний потік миттєвостей у пахощах квітів, у їхніх барвах,у голосах радісних весняних птахів,що мостять свої гнізда під стріхою повітки...
Досі пам”ятаю я той потік свіжого духмяного повітря, який лився соковитим медом в моє серце..і відлунював у ньому дивними,ще ненародженими піснями.У тому далекому і,водночас, такому близькому просторі моїх мрій немає минулого і майбутнього,немає хвилювання і страху – є лише Душа Творця,втілена в душах дерев і квітів,пташок і Дитини... Вони є нероздільні і відкриті, а тому – щасливі без порівняння,без слів і думок. Вони – прекрасні як пишні тюльпани,що тримають у своїх пелюстках таємницю неспалимої, природньої краси. Вони – мудрі самим своїм існуванням, бо не прагнуть бути чимось іншим, ніж вони є. Щось зміниться, щось залишиться тільки напівпрозорим спогадом на дні єства, та житиме теплий весняний вітер і далеким відлунням кружлятимуть у небі ластівки…
5 червня 2006р.