Виводять Дух Гори на срібнім повідку.Заводять Місяць через шпарку до стодоли. Там гриць-кандиба парко бігає по колу.Дивак... Спіймати хоче тінь свою прудку…
А десь за сотні миль на соннім моріжку пасеться одноріг та ключ сіда додолу спочинку спраглий. Стежкою до школи біжить дівча повз них… Там Він на літаку з паперу і фанери дивні перуети для Неї, Золотої, в небі витинає. Та пильно дивиться чи вигляне з карети.Хоч відає, хоч дуже добре знає як серце-пташка в клітці калатає в тім осоружнім, клятім екіпажі
………….
Той стук я чую іноді вночі у шибу в причілковому вікні, коли усі сичі в гаю змовкають
як по команді на якусь часину…
©2007 Святослав Синявський