Ламаними сходами піднімаюсь на горище.Напівтемна прохолодна кімнатка:полиці,скриньки з різним мотлохом.Малесеньке,ледь прочинене віконце пускає трохи світла на старі книжки,на рамки забутих фото..Кахлі підлоги ледь виблискують тьмяною терракотою і відлунює прохолодним повітрям запах старого,майже забутого світу.. .
Очі звикають до сутінку швидко,все навколо набуває чітких форм,приглушені кольори здаються приємними,заспокоєний погляд ковзає далі і зустрічається з Його Поглядом..З темряви,що ховається по кутках цього дивного схрону виринає Образ,до болю близький,ніби сотні раз бачений...З-під напівззакритих повік ллється спокій легкої втоми – Він ніби спить і ,водночас, споглядає уважно моє тихе наближення.Тонкі риси у затінку стін,біла,напрочуд довга шия,навколо якої красиво в”ються темні пасма волосся і - руки.Його прекрасні витончені руки : тонкі в зап”ястку,з довгими пальцями,крупні кисті здаються висіченими з мармуру талановитим скульптором чи змальовані Небесним малярем.Враз здалося – такі руки бувають хіба що в Янголів і …в Поетів.
Затемнений простір поступово освітлюється дивним блиском..відчуваю наближення чогось незвичайного,легкий трем пробігає єством..якесь передчуття..Погляд немов притягнений магнетичним впливом знову перебігає в той куток,де знаходить змінену картину – Він, так само,примружившись,одягнений у щось темне чи то спочиває,чи то занурюється глибоко в потаємні свої думки,але замість нього все чіткіше починаю бачити: спочатку яскраве,майже сліпуче світло,що поступово набуває обрисів - в кристальному сяйві з’являється Янгол з Його обличчам.Тихий і трохи сумний,але такий яскравий,такий світлий,ніби створений із Нескінченності Світла..ясним поглядом проникає в мої очі,і далі до серця. Легкою срібнодзвінною музикою ллється його незвичайний,спокійний голос... Слова,чи просто зміст невловимий і такий важливий..тане десь глибоко..залишається в мені потаємним спогадом.Він говорить про мандри і про вічний пошук,про страждання,яке дає спокуту,про очищення..Він розповідає багато про минуле і майбутнє, застерігає і настановить,щось радить..І знає,що все сказане забудеться до тих пір,поки не виникне потреба дістати з дна душі таке необхідне Знання...
Слухаю заворожено – той Янгол,котрий є сутністю Поета,він неймовірно дужий і неймовірно вразливий водночас... Він має силу і шукає підтримки...
Відчуваю цю фантасмагорію нашої бесіди як спілкування поза межами будь-якого світу..ефірний..легкий промінь стає мені за дихання і тримає на межі життя і чогось Більшого, на межі знання й Істини... чуття і Просвітлення.
Теплий голос, приємний..той,що вже давно звучав між рядків твоєї поезіі:
”Amore,прокинься..! Ти мене чуєш?”
Погляд Поета ледь усміхнений, вуста торкає легкий вітерець його дихання..
”Чую... Завжди чутиму... Завжди...”