БАЧИТИ!
Він – народжений незрячим у професорській родині.
Вона – студентка старшокурсниця з провінції.
Він – карається почуттям вини за смерть матері.
Вона – шукає можливості зачепитися у столиці.
Він – не вірить нікому.
Вона – хоче помогти жити йому, аби виправдати те, як живе сама.
Він – вважає себе монстром негідним співчуття.
Вона мститься йому за свій первинний намір.
Він – не хоче вірити собі, що закохався в неї.
Вона – відкриває його обдарованість і захоплюється ним.
Вони вибудовують один одного у замкненому світі любові.
Вони очищуються від почуття вини і злоби.
Вони прагнуть показати решті світу їхнє натхнення.
Світ відповідає нищівною зневагою.
І вони знову майже знищують один одного.
Але пережите почуття рятує їх...
90 хв.
Режисер постановник – Іван Сергієнко
Оператор постановник: Сергій Михальчук
Пропонований акторський склад:
Антон – Владислав Вакарчук
Віра – Чулпан Хаматова
Сестра - Ірина Стежка
Музика – Океан Ельзи, Ольга Богомолець
Приклади зі сцен
1. ЕКСТЕР’ЄР/ДЕНЬ ПЕРЕХРЕСТТЯ
Шум вулиці великого міста. Постукування тростини незрячого. Голоси на вулиці. Виск гальм
і звук падіння. Голос: „Куди преш, п’яне бидло. Самому пофіґ, так хочеш щоб я з тобою загримів?.
ЖІНОЧИЙ ГОЛОС:
Перестаньте! Він же сліпий!
АНТОН
Якого кольору в нього машина?
Голос
Ти б краще спитав на яке світло преш, блін...
ЖІНОЧИЙ ГОЛОС:
Білого...
АНТОН
Повезло, уроду!
Образи на екрані починають плинно з’являтися із мряки. На перехресті з напруженим рухом стоїть білий жигуль, коло нього в калюжі, силуючись підвестися - незрячий АНТОН. Він дійсно п’яний, розхристаний, неголений і запущений. Його на диво дебела тростина відлетіла вбік. ВІРА, молода дівчина намагається допомогти Антону підвестися. ЇЇ долоня опиняється в його руці і біля обличчя. Він на мить вагається , але потім рішуче, майже судомно відсторонює її поміч. Жигуль від’їздить.
АНТОН
А який там колір?
ВІРА
Та червоний, і без звукового попередження для сліпих.
Ось Ваша... ця... ну... палка
АНТОН
(по-менторськи)
Тростина для незрячих.
Антон бере тростину, яка дійсно видається радше палицею. Він обстукує нею стовп світлофора. Дійшовши до скла питається у Віри:
АНТОН
Це – червоний?
ВІРА
Так.
Зненацька Антон розмахується своїм костуром і влучає в червону фару. Друзки сипляться разом з іскрами на асфальт. Віра стовпеніє з несподіванки. Антон рвучко крокує через перехрестя загрозливо розмахуючи палицею. Нервово сигналять автомобілі гальмуючи і обминаючи «божевільного». Антон сягає протилежного тротуару, обстукує стовп світлофора і влучно розтрощує червону фару.
ЗТМ./ТИТР:
БАЧИТИ!
2. ІНТЕ;Р/ДЕНЬ МАГАЗИН
СТЕЛАЖІ ДОРОГОГО МАГАЗИНУ З АКУРАТНО СКЛАДЕНИМИ НА НИХ В;ЯЗАНИМИ ЧОЛОВІЧИМИ ДЖЕМПЕРАМИ. Вони різних кольорів і фактури. Чоловіча рука ковзає по них іноді зупиняючись, обмацуючи прискіпливіше. Просувається далі.
3. ЕКСТЕР’ЄР/ДЕНЬ ПЕРЕХРЕСТТЯ
Те саме перехрестя, але кілька місяців перед попередньою сценою. Вихід з дорогого фірмового магазина. Антон (вдягнений охайно і зі смаком, в елегантних затемнених окулярах) рвучко передує МАТЕРІ, яка тягне обійму фірмових кульків.
МАТИ
Антоне, ну куди ж ти, стривай
Ну хочеш ми повернемося...
АНТОН
Годі тортур, ти знищуєшся з мене
Мати на мить зупиняється, шукаючи емоції у відповідь..
... не знайшовши...
Але ж той светр такий червоний!!!
АНТОН
(Зупиняється)
Який??
МАТИ
Він тобі на-а-справді не-личить, дитино...
Обличчя Антона ....
МАТИ
Зупинись! зупинися ж!!! Я не розумію...
АНТОН
Він з такої вовни... ,такий...
МАТИ
(перебиває)
Так там же синтетика, і він такої фарби...
МАТИ
(Далі , дрібочучи)
Сину ми ж завжди дбали ...
і твій ВИД мені не байдужий.
Ти ж зрештою благовидний мужчина,
аби дівки тебе могли бачити...
АНТОН
Театрально розвертаючись
Ваше дбання...!!!
Він агресивно відкидає присутність матері і йде навпростець через дорогу. Мати кидається за ним...
МАТИ
Стій, червоний!!!
Антон впевнено крокує вперед і мати дрібоче за ним. Червона вантажівка визичить гальмами і, підминає жінку.
Антон завмирає. Пауза...
І кидається у зворотному напрямку на звук.
Матір лежить бездиханна, відкинута вантажівкою. Антон навшпиньки, ширяє руками потрапляючи на авто, асфальт і врешті на калюжу крові навколо материної голови. Незвична субстанція призводить його в екстатичний стан. Він далі шукає тіло матері. Знайшовши голову він пригортає її до себе, бубонячи
АНТОН
Червоний, червоний ...
Далі він підіймає долоні до обличчя наче бачить кров на долонях і натужно дихаючи ніздрями закриває лице долонями вимазуючи обличчя кров’ю
АНТОН
Червоний... мамо.
2. ІНТЕР’ЄР/ДЕНЬ ПОМЕШКАННЯ
Житловий будинок сталінського зразка. Майданчик, сходи все масивне. З дверей видно, що мешкають люди заможні. ВІРА, 22, піднімається сходами тримаючи папірець з адресою. Знаходить потрібний номер і дзонить. З глибини помешкання:
ГОЛОС АНТОНА
Відчинено!!!
Помешкання дійсно велике, з довгим коридором-бібліотекою. Пилюка. Видно, що давно не прибиралося.
ВІРА
запинаючись
Добрий день!
Мовчанка
ВІРА
Антон Степанович Бережний?
Я з соціальної служби… на практику!
Після деякої паузи
ГОЛОС АНТОНА
А! Нянька… заходь.
Віра за звичкою обертається до дверей і відсахується переполохана голосом в наказовому тоні:
ГОЛОС АНТОНА
Не зачиняй двері …
Наче сам злякався свого голосу, майже непевно…
заходь… ну...- заходьте.
Віра минає вітальню з кухнею зі слідами гармидеру. Пакунків швидкого приготування їжі, розкарябаних рибних консервів та кількох пляшок горілки.
Антон
В кабінеті!
Там, ми трохи погуляли… Гості…
Віра бачить зі спини постать Антона одітого в яскраво червоний джемпер. Він скоцюрбився над великим скляним столом, що стоїть перед вікном. Хоча стіл і не письмовий, але на ньому досить багато листів. Деякі розпечатані, дещо впало на підлогу. Антон тримається обома руками за край стола, мов боїться його відпустити.
АНТОН
Багато роботи! Не встиг прибрати.
ВІРА
Я - Віра. Я з інституту. У нас практика.
Я приберу. Якщо…
АНТОН
гнівно
Ні! Мені нянька не потрібна!
Вибачте… Так, мені дзвонили. Сідайте.
Ці листи… Мені треба прочитати.
Вони на комп’ютері. Я не відчуваю.
Він гладить правицею стіл. Бере листа і водить пучками по паперу. Не обертаючись, він простягає лист Вірі. Віра читає вголос
ВІРА
Президія академії наук України
висловлює Вам свої глибокі співчуття
з приводу трагічної смерті Вашої матері,
шанованої Віри Павлівни Бережної,
дружини нашого незабутнього колеги.
АНТОН
Засранці. Збіговисько засранців.
Віра
дещо спантеличено, але продовжує читати:
Ми розуміємо, яка це невимовна втрата для сина, доля якого була так пов’язана з матір’ю…
АНТОН
Вибухає
Пов’язана!!!
Він рвучко обертається до Віри, вихоплюючи лист з її рук. Його обличчя неголене, з ознаками похмілля.
АНТОН
Це її доля пов’язана. Це я її , це я її пришиб.
Оцими руками.
Він мне лист, мов хоче роздушити кавалок паперу. Кидає його на підлогу
ВІРА з зойком відскакує. І задкує до виходу з кімнати.
ВІРА
Божевільний…
Вона хутко вибігає.
АНТОН
кричить навздогін
Двері. Не закривати двері!
Звук дверей.