ДИЯВОЛЬСЬКІ ЖНИВА
Пригодницька драма, 135;.
Мова : українська, англійська
Ричард Бачинський /Канада/©2005
Іван Сергієнко /Україна/©2005
Марко Калантарі /Ісландія/©2005
Короткий зміст
На тлі трагічних подій голодомору 32-33 років розповідається історія кохання молодого бійця червоної армії Юрія та сироти Олени. Вирісши в одній багатодітній українській родині, два брати розходяться в світ - один як новий радянський бандурист, другий, як офіцер більшовицької армії. Наївно вірячи більшовицькій пропаганді, обидва брати потрапляють у вир колективізації, терору і прозріння. Сліпий бандурист, намагаючись врятувати брата більшовика з від наклепу, сам гине. Молодший рятуючи кохану сироту та їхню зачату дитину від голодної смерті , та особисто від садистичного комісара Сєргєя Лютнева, вимушені подорожувати Україною, переховуючись від НКВС. І хоча Юрій – більше поетична натура, як і батько здалий до малювання - вишкіл у школі НКВС, дідівське козацьке виховання, та жахи геноциду, змушують Юрія очолити селянське повстання. Об’єднуючи села він фактично стає основною загрозою для здійснення кремлівського плану. Такі акції, як викрадення гуманітарного потяга зі збіжжям з польського кордону, чи захоплення делегації західних дипломатів на „екскурсії” до однієї з новостворених Кагановичем „потёмкинских деревень” – набувають міжнародного розголосу, й стають вкрай небезпечними. Кремль доручає давньому антагоністу Юрія, майору НКВС Лютневу, знищити повстання не зважаючи на засоби. Сили – нерівні, і справа безнадійна... Лише сила кохання надає Юрію та Олені сили вижити і зберегти людяність у страшні роки.
(за ідеєю Ричарда Бачинського/Івана Сергієнка „Диявольські Жнива”©2005)
Іван Сергієнко©2006
„ДИЯВОЛЬСЬКІ ЖНИВА” ФРАГМЕНТ РОЗГОРНУТОГО СИНОПСИСУ
1. Рука малює ікону Григорія-Змієборця. Батько малолітніх Юрка і Михайлика завершує роботу в хаті. Захід сонця. Батько пересуває ослінчик ближче до вікна, повертає люстро і біле полотно, аби отримати розсіяне світло на полотні.
2. Ніч. Звуки стрілянини. Титр „Україна 1919 громадянська війна”. Спалахи вогню, відбитого у люстрі на ікону. Копита. Вікно розбивається. Брудна лайка російською мою
- Подъём, суки петлюровские! Открывай ворота!!!
3. на подвір’я витягають вже побитого-непритомного батька. За ним вискакує жінка з немовлям на руках:
- Змилуєтеся, господін офіцер, який же він петлюровець. Ікони пише!!!
- Чтоб потом за погибель Земли Русской молится, да ? - сука козацкая!!! - б’є жінку в обличчя, та падає. За нею, на порозі хати стоїть хлопчик років шести з шаблюкою в руках. Він ледве втримує зброю і сльози переляку бринять в нього на очах.
- А! гнидёныш, как и дед твой, борзый. Ну давай!!! Иван-кожемяка, поднимай меч.
Офіцер (в шалі від власного насильства) б’є малюку по шаблі своєю. Малий Мишко відлітає долілиць але не відпускає зброї. Офіцер підскакує до малого, хапає його за комір сорочки і злобно розвертає обличчям до себе й лише встигає прошипіти «Где твой…». Вирячує очі настромившись на шаблю малого. Заточившись здивовано відступає назад, тримаючись за живіт. Мишко лежить горілиць, з розширеними від переляку очима. Шабля впирається руків’ям в його груди. Він тримає зброю, мов покійник свічку. Офіцер, не смертельно поранений – оговтується. З повною силою розмаху вибиває з Мишкових рук зброю , що летять іскри, і другим рухом рубає хлопчику обличчя. Сповнені страху та ненависті дитячі очі , що бачать востаннє. ЗТМ. За кадром : «осинное гнездо…».
4. Панорама трави. Кульбаби, коники, мальви. Розписана стіна біленої хати. Під стіною сидить жінка обійнявши трьох дітей. Вона закриває Михайлику обличчя долонею. Через пальці каплями точиться кров. Коло ніг лежить дівчинка, вся вимурзана в сажі. Малий Юрко шукає в пазусі циці. Обличчя в жінки завмерле. Вона дивиться Михайликовим останнім поглядом у нікуди.
5. Плачі і похорони батька. Батька повісили на каплиці. Тепер ховають. В головах у нього шаблею розрубана і складена з половинок ікона Георгія. В труні лежить набір пензлів і фарби. Малий Юрась, не розуміючи що відбувається, розглядає кольорові цяці і бавлячись витягує малярське приладдя з труни.
6. Мальовнича ідилія. Титр «Україна. 1929» Спілкування Юрка з дідом Іваном.
7. ......
8. ......
.........
20-ті роки. Громадянська війна. Дід Іван виховує трьох діток: Юрка - сина повішеного денікінцями сільського іконописця. Юрко (головний герой); сліпого Мишка - брата Юрка та дівчинку Олену – прийму зі знищеної денікінцями родини .
Більшовики перемогли і будують колгоспне село.
Юрко – стає рядовим працівником охорони в Лівадії і здаля спостерігаючи за товаріщем Сталіним.
Його осліплений брат Мишко грає на бандурі і вчиться на робфаку .
Родина збирається на свято в батьківській хаті. Подорослішалі Олена і Юрко стають в цю ніч коханцями.
Наступного дня брати вирушають до Харкова на з’їзд бандуристів. Юрко , мусить охороняти „самого” товариша Сталіна. Мишко підготував думу про „сизокрилого Орла”
Окрилений думкою бути коло „вождя народів” Юрко запрошує брата в кафе. П’яна бійка з офіцером червоної армії, яка виникає через брата-кобзаря, кидає головного героя до в’язниці з звинуваченням „підготовка до замаху на товариша Сталіна”. Мишко сподівається особисто попросити у Сталіна за брата зі сцени. Проте приїзд Сталіна на з’їзд бандуристів ніколи і не планувався. Мишко звертається до напів-заповненого НКВДистаими залу і величезного портрету Сталіна з проханням звільнити брата.
Весь склад кобзарів знищують, запустивши їх у облитий водою яр. Сліпці позамерзали. Театр спалюють. Газети публікують про пожежу в театрі, яка буцімто була запланована як замах на тов. Сталіна. Прикро, але всі музиканти згоріли, а Сталіну , дякуючи геройству наркома Серґея Лютнєва , вдалося врятуватись. Охоронник підкидає газету в камеру до Юрія, аби остаточно зламати його.
Юрій, рятуючись від відчаю, муштрує своє тіло вправами, які показував йому в дитинстві дід. В його уяві зринає батько-художник, декілька фраз , почуті з розмови між Сталіним і Кагановичем в Лівадії, остання суперечка з дідом і звісно ж Олена. Він починає розуміти, що все це якимось чином зв’язане і з його арештом і з вбивством брата. Сумніви терзають його душу і він мов у мареві розписує стіни своєї камери – видряпуючи портрети своїх рідних , ікону Юрія Змієборця, коханий образ Олени.
Ці картини зацікавлюють оперуповноваженого. Він, розуміючи, що Юрій потрапив сюди через непорозуміння, але знаючи що сфальсифікована справа принесе йому чергове звання – змінює тактику допитів. Сам приходить до камери порозмовляти з Юрієм „за жизнь” , про діда про мистецтво, розповідає, що Оленка тривожиться за нього і що чекає його дитину – тому треба всю вину скинути на брата – який вочевидь був у зговорі з бандуристами-вбивцями. Він замовляє йому свій портрет. Юрій просить принести олівці пензлі і фарби. Користуючись нагодою, він вбиває слідчого загостреним древком пензля у скроню. Переодягшись в уніформу, викравши документи і зброю втікає, підсівши до вантажівки з зерном.
Водій вантажівки, воронежчанин Женя, прямує до Одеси. Він везе зерно в порт для американців. У Жені є наказ не заїздити до сіл. Юрій, користуючись антуражем Офіцера НКВД примушує його звернути з траси. Картини голоду вражають обох. Юрій роздає селянам зерно, попри паніку Жені.