Його виламав з метушні вмерзлий у лід лист і він щодня ходив до станції аби не згубити його у відлиговій твані, чи розтерзаним снігоприбиральною машиною. Ці слова ятрили йому навіть не душу (про існування якої питання постане таки колись руба), а судомили
ребра і усю легеневу порожнину і дихати ставало неможливо,і ма-буть, непотрібно.. Лише жалюгідний злодійкуватий страх кайданив його недаючи впасти на лід, стати льодом ,водою,охопити сторінку й так справдішньо доторкнутися до тієї долі, до тієї жінки, до тієї душі... Не ходіть тут, не наступайте, не топчіть!
Середина весни і такі сніги... Наче сніговая спокута за всі сірі зими. Ця недоречна краса, мов помста.
Але кому й за що? Вона не знайде свого лицара. Людство і птаство - в очікуванні її смерти. Голосисті пуцвірінки синиць мов народжувані кожним променем сонця, ламають кришталь ультрамаринового повітря, і знову стихають під пасмами лапатого тихого, наче, аж теплого сніговію. Середина весни і такі сніги...
Вчора була знайдена остання невикинута новорічна ялинка в місті.
Їй було влаштовано аутодафе зі спаленням. Справжній містичний ритуал серед ночі i за повної луни. Наступного ранку мусіла б наступити весна... Але ранок був тихим і синім,.. і безмежно красивим. Пекучий мороз наділив здається навідь сонце, що якраз непевно але яскраво визирало з-за ранкового овиду, сивою фарбою, і воно мов стара блудниця винувато але хтиво поглядало на помсту цієї чоловічої зимової сивини. Вони й справді наче гралися... І остання ялинка, навіть спалена ритуально не повернула би їх до дійсноті.
Отже, ще щось важливе не трапилось!
Ніяк не можу зрозуміти звідки цей присмак крови? Він тепер постійно у роті. Чи се кров мною неубієнних але спожитих? - його думки коливалися як завжди відлунням його ж кроків. Вони йшли то від правої ступні, то від лівої. Іноді, йдучи хутчіш, а там неабияку участь приймають руки, ці думки пульсували й від горішніх кінцівок, утворюючи з думками ніг певні дисонанси. Адже крокові лівої ноги відповідає помах правицею. Отож не завжди варт надавти значення плинному і послідовному узгодженню. Щоправда, іноді співставлення різнокінцівних, чи різноконечних думок утворювали миловидні метафори, які переходячи живильними потоками через серце, там залишалися, радували подорожнього і часом виливалися на папір, переважно віршами.
Під правою ступнею в цей час неприємно хруснули крихти роздовбаної асфальтової долівки. Кілька не зовсім жіночих постатей якраз поралися навколо гранітної брили, послуговуючись лискучим металевим ломом. Ще одна дебело удягнена жіночка, у звичному уніформному довершенні свого вбрання - помаранчевій жилетці дорожньої працівниці, стояла за два кроки від співробітниць і дивлячись у маленьке косметичне люстерко підмальовувала вуста помадою. Мабуть від морозу - зметикував він. Його погляд ще раз привернув відполірований лом і його шуя (ліва долоня) фантомно відчула і ваготу і його залізний холод. Такий збіг обставин послав чергову пару різноконечних думок через його враз збентежене серце, які згуртувалися в голові філософською сентенцією:
Для всіх жінок міста - місто це чоловік...