Вино
Ми сиділи навпроти. Ти приніс вино. Воно так дивно називалось – „Кохання”... Приніс два фужери. Налив. Мені повінця, а собі лишень щоб пригубити. Дивна ситуація.
Ми сиділи навпроти. Ти приніс кохання. Воно дивно називалось вином. Мене напоїв, а сам лишень пригубив. Дивно.
Я відпила трохи вина і посміхнулась. Воно на смак...таке гірке і кислувате. Проте якщо довго насоджуватись, можна вловити ледь помітні нотки чогось солодкавого і п*янкого. Ти подивився на мене і опустив очі. Ти ще раніше пізнав цей смак, проте не з цієї партії.
Ти відпив, проте так мало, що я ледь вловила різницю....
Ми сиділи навпроти і пили кохання. Я жадно шукала його по житті, а ти був лишень дегустатором. Я кинула фужер об підлогу і вийшла...Назавжди з твого життя....А ти сам допивай своє кохання...
Чому коли я починаю куштувати вино, то відразуж віддаю все серце? Ніби кажучи – Бери,каліч..... Ти був холодним, бо кохання ні коли не п*янило тебе по-справжньому. Ти був дегустатором.
....Я сиджу посередині пустої кімнати. Одна...з краплями вина на устах. Поруч пуста фляшка від коньяка. Сумнівні відносини. Він випив її до дна...Як же пафосно...Одна...на устах вино...поруч коньяк...Потім підходиш ти і береш мене на руки і закриваєш очі. Знову цей смак..Вам ніколи вино не нагадувало кров?адже кров невід*ємна частина кохання....І знову ця картина...
....Сидимо навпроти. Фляшка вина. Налив...Собі по вінця, а мені лишень щоб пригубити....Ти все зрозумів....