Лицар дикого поля - серiя 2

ІІ СЕРІЯ.


Сцена № 49.

Титр: МЕЖІ  ДИКОГО ПОЛЯ. (КАРПАТИ, ЗИМА)

НАТ. КМБ. ДОРОГА.

По зимовій дорозі скаче самотній вершник (НПЛ).

Звучить головна музична тема фільму.

Вершник переїжджає через місток на кордоні. Тут несуть службу польські прикордонники.
Перевірка документів і вершник мчить далі, повз...

… прикордонний стовп, на який падає сніг, припорошуючи  надпис „DZIKIE POLA”.
(КМБ)
З’являється титр:






“ЛИЦАР ДИКОГО ПОЛЯ”


(ЧАСТИНА ДРУГА)

























Сцена № 50

ІНТ. КОРИДОР МОНАСТИРСЬКОЇ В'ЯЗНИЦІ.

Два охоронці з тих чотири, які постійно перебувають при Калнишевському, несуть за СОХАНОВИМ відра з водою. Вони зупиняються біля дверей, за якими розташована келія в'язня.



ОДИН З ОХОРОНЦІВ (пошепки):
А ВЫ С ИМ ГУТАРИТЬ НАЧАЛИ, ГОСПОДИН
УНТЕР-ОФИЦЕР? ЧЕ РАССКАЗЫВАЕТ-ТО?

СОХАНОВ (гнівно):
ЦЫТЬ, КАНАЛЬЯ, ПРЕДПИСАНИЕ ЗАБЫЛ!
МИГОМ У МЕНЯ В ХОЛОДНУЮ ЩИ
МОНАСТЫРСКИЕ ХЛЕБАТЬ...


Злякані грізним виглядом Соханова, ОХОРОНЦІ вишиковуються  і завмирають під стінкою.

СОХАНОВ (пошепки):

ОН ПОМИРАТЬ, ДУРАК, СОБРАЛСЯ. ПОМЫТЬСЯ ПРОСИТ...

ОХОРОНЕЦЬ:
И НЕУЖТО ПРЕСТАВИТСЯ? А Я, ГРЕШНЫЙ,
СТАЛ ДУМАТЬ, ЧТО ОН И ВПРАВДУ
АНТИХРИСТ! НЕУМИРУЩИЙ!


СОХАНОВ:

РАЗГОВОРЧИКИ!  КРУГО - ОМ! 
НА ПОСТ ШАГОМ МАРШ!

               











Сцена № 49-а.

НАТ. ДИКЕ ПОЛЕ. ЗИМА.  (ХЕРСОНСЬКА ОБЛАСТЬ)

Вид зверху. Камера летить над кам'яними бабами, потім помічає чорну цятку на білому фоні засніженого степу. Це вершник. Камера спрямовується за вершником, проноситься над головами кам'яних баб, опускається до землі, летить над слідами  від кінських копит. (НПЛ)

Цей рух супроводжується головною музичною темою фільму.

Скіфська баба впливає в кадр, її кам'яне обличчя заповнює собою екран. (НПЛ)
Потім камера парить над засніженою ковилою, немов над спіненим морем,  створюючи враження плавного ковзання.  (НПЛ)

До музичної теми додається чоловічий голос - це  вокаліз на тему „туман яром”, який підхоплює чоловічий хор.





ГОЛОС БАТЬКА ПЕТРА:

 ТУМАН... ТУМАН ЯРОМ...


























Сцена № 51.

ІНТ. КАМЕРА СОЛОВЕЦЬКОЇ В'ЯЗНИЦІ.

Соханов заносить до камери відро води і ставить його перед в'язнем.


СОХАНОВ:
ПОМОЙСЯ, Я ЗАВТРА УБЕРУ…


Соханов виходить з камери. Калнишевський  нахиляється над відром, потім знімає з себе одяг, який наполовину зотлів. На тілі залишається лише батьківська ладанка. Калниш схиляється над діжечкою з водою…
… у воді він бачить своє віддзеркалення (КМБ) .
…і, злякавшись побаченого, закриває обличчя руками.
























 
 










Сцена № 49-б

НАТ. КМБ. ДОРОГА.  ВЕСНА.   (ХЕРСОНСЬКА ОБЛАСТЬ)

Кружляють, виблискуючи на сонці сніжинки.
Камера зупиняється на перехресті доріг біля трьох стовпів. На одному з них висить страчений гайдамака: покриті інеєм вуса, чуприна, у роті  стирчить православний хрест...
Вершник хреститься, озирається на всі боки, ніби шукає того, хто це зробив...
...в очах його  з'являються знайомі мстиві вогники які спалахнули...
… коли він побачив свого батька там, на плоту: руки сина намагалися  розплющити заплющені віки, і коли, нарешті, це вдалося, то на все життя запам'яталося синові гнівне око загиблого батька…
… хрестик, який він зняв зі скривавлених батькових грудей...
Калниш заплющує очі і торкається долонею до грудей, де висить батьківський хрест.
… і знову в ритмі вершника, який скаче галопом, на глядача насувається неосяжний простір Дикого Поля. Здається, зник горизонт – лише саме безмежжя простору і те, без чого не може існувати козацька душа . (КМБ, дельтаплан)



































Сцена № 52. 

КОРЧМА. НАТ.  ДЕНЬ.   (ПЕРЕЯСЛАВ - ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ)

(КОЗАК АРГАТ, БЛАКИТНООКИЙ ХЛОПЧИК, ШИНКАР, ТРИ ДОЧКИ ШИНКАРЯ, СТАРИЙ ДІД, ХЛОПЦІ-БРАТИ, ПЕТРО КАЛНИШЕВСЬКИЙ, ХУДИЙ ПАЛАМАР, ДВІ ЖІНКИ, ПЛАКАЛЬНИЦІ,  ЦУЦЕНЯ, МОЛОДИЙ ШЛЯХТИЧ, ТРИ ЄВРЕЙСЬКІ ДІВЧИНКИ)

Біля придорожньої корчми під деревом сидить АРГАТ. Перед ним стоїть кварта горілки. У руках Аргата - кобза. Точнісінько «козак Мамай». Неподалік БЛАКИТНООКИЙ ХЛОПЧИК бавиться з кошлатим цуценям. Слухає пісню   СТАРИЙ ДІД і ДВА ХЛОПЦІ, судячи з облич – брати.  Поруч з ними, біля труни, що стоїть на землі, переминається  з ноги на ногу ПАЛАМАР.

АРГАТ (п'яно  наспівує):
ВСТАЄ ХМАРА ІЗ-ЗА МОРЯ,  А ДРУГАЯ  З ПОЛЯ,
ЖИДАМ,  ЛЯХАМ В УКРАЇНІ УСМІХНЕТЬСЯ ДОЛЯ,
УСМІХНЕТЬСЯ ТА Й КРІЗЬ ЗУБИ ВИЛАМИ З
КОЛАМИ ...

До людей, які зібралися біля корчми, звертається КОРЧМАР. До його ніг притискаються  ТРИ МАЛЕНЬКІ ДІВЧИНКИ– це його дочки.

КОРЧМАР (до людей):
ТУ ЄСТЬ НЕМОЖЛИВО! БЕНДЖЕ ПАН ЄСТ НЕЗАДОВОЛЬНИЙ!

                ОДИН З БРАТІВ (сумно):
 МИ ВІДРОБИМО, ПАНЕ  ЖИД...
 МАМА  ВМЕРЛИ...

Аргат відпиває з кварти. Він першим помічає Петра, який під'їжджає на коні до корчми.

КОРЧМАР:
(виправдовується перед людьми, що зібралися):
ПАН ПШИЕХАЛ ЗА ЗЛОТЫМИ, А ВЫ - „ВИДРОБЫМО!”.
ВОН ПАН АРГАТ! МЕСЁНЦ  В БОРГ ПЬЕ, ДАЙ ЕМУ АЛАХЕЙН ЗДРОВЬЯ!

Аргат робить ще один ковток з кварти.


АРГАТ (сміється):
ВІДКРИЙ, ЖИДЕ, ЦЕРКВУ.  Я ЗАПЛАЧУ.

Корчмар не встигає відповісти - з корчми виходить МОЛОДИЙ ШЛЯХТИЧ напідпитку.

ШЛЯХТИЧ:
 КОНЯ!

Хлопчик, який неподалік бавився з цуценям, кидається до стайні.
Шляхтич задоволено оглядається довкола. Йому добре, він навіть потягається від задоволення.
Два брати падають перед ним на коліна.

ШЛЯХТИЧ:
 ЦО ПАНСТВО ХЦЕ?

ОДИН З БРАТІВ: 
МАМА ПОМЕРЛИ... ДО  ЦЕРКВИ  ТРЕБА.

Шляхтич здивовано повертається до корчмаря.

ШЛЯХТИЧ:
ТО ПРОШУ БАРДЗО...

КОРЧМАР:

У ПАНОВ  НЕМА  ПЕНЬОНДЗІВ! АНІ ШЕЛЯГА,
ПРОШЕ ПАНА.

В цей час хлопчик підводить до шляхтича коня. Хлопчик  старанно подає стремено, але шляхтич не потрапляє  і трохи падає на землю. Він зі злістю  б'є хлопчика по спині камчою.


ШЛЯХТИЧ:

            ПСЯ КРЕВ! ЯК СТРЕМЯ ДАЄШ?

Знервований шляхтич направляє коня прямісінько в натовп селян.

ОДИН З БРАТІВ (чіпляючись за поводи):

ПРОШУ ПАНА... МАТІР ДО  ЦЕРКВИ
ЗАНЕСТИ ТРЕБА!

Брат показує рукою  на церкву.
Шляхтич стьобає брата камчою, пришпорює коня і скаче геть.
У кадрі за спинами братів з'являється Петро. Він зупиняється, довго спостерігає за тим, що відбувається і, ані слова не промовляючи, кидає корчмареві монету.
Корчмар ловить монету, радісно і багатозначно підносить її до обличчя. Петро кивком голови вказує на паламаря.

КОРЧМАР:

ЭТОГО, МУЙ ШВЕТЛЫЙ ПАН, ВИСТАЧИТ,
ЖЭБЫ  ЦЯЛЫЙ  ГОД НИГДЫ НЕ ЗАКРЫВАЧ  ТЕН   КОСТЮЛ!

Корчмар віддає ключ від церкви худорлявому паламареві.
Брати  низько вклоняються Петру і поспішають разом з паламарем до церкви.


ОДИН З БРАТІВ (до Петра):
 КЛЯНУСЯ  ПАНЕ, ВІДРОБЛЮ!

До Петра підходить ХЛОПЧИК.

ХЛОПЧИК:
ВІЗЬМІТЬ З СОБОЮ.  Я ДЖУРОЮ  БУДУ!

Корчмар відганяє  хлопчика і кланяється Петрові.

ПЕТРО
ДО СІЧІ ДАЛЕКО?!

КОРЧМАР:

ПАН  МУСИТЬ  ТРЕШЕЧКИ  ОДПОЧИТЬ,
А ЮЖ  СКАЧИТЬ  ПО СВУЇМ БАРЗО ПЕНЬКНИМ
СПРАВАМ! ПРОШУ! ТЕГО  ТАЛЯРА ДОСИТЬ ЖЕБИ ПОВЕРНУТИ  ДОЛГ ПАНА АРГАТА...
Аргат припиняє грати.

АРГАТ (гнівно, борючись зі сп'янінням):
Я ТОБІ ЖИДЕ, КОНЯ ВІДДАВ!
ЗГИНЬ З ОЧЕЙ  МОЇХ! ВБ’Ю.

Аргат робить „страшні очі”, і зляканий корчмар ховається за конем Петра.
Аргат зовсім п'яний, і не може одночасно впоратися із сідлом і  квартою.
Петро з цікавістю спостерігає за  діями Аргата.

АРГАТ (задиристо): 

І ЧОГО   ТИ,  ЯСНОВЕЛЬМОЖНИЙ,
НА ТІЙ СІЧІ ЗАБУВ?

ПЕТРО:
АЙ, ДА ЗНУДЬГУВАСЬ, ВЕЛЬМИШАНОВНИЙ…

АРГАТ:

НУ, ТО ДИВИСЬ, НЕ СПІЗНИСЯ!  КОЗАЦЬКА
ВОЛЯ ОЙ ТА ПІД ЦАРСЬКУЮ  РУКУ  ЛЯЖЕ... 
А  РУКА  ТЯЖКА...

Аргат падає під тягарем сідла. Петро пришпорює  коня. Усі довкола сміються над Аргатом. Навіть корчмар. Аргат розгублено поглядаючи вслід Петрові, повертає розгніване обличчя  до корчмаря, через що той швидко зникає разом із дочками у корчмі.
Петро скаче дорогою повз церкву, до якої брати несуть труну.





Сцена № 53.

Титр: ОЛЕШКІВСЬКА СІЧ.   (БЄЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКИЙ ЛИМАН)
НАТ. КМБ. ОЛЕШКИ.  БЕРЕГ ДНІПРА.  РАНОК.

(КОСТЬ ГОРДІЄНКО, ПЕТРО, ГАЛАГАН, МАЛАШЕВИЧ, ВАЙСБАХ, КОЗАК СІРОМАХА, ДРАГУНИ -5, КОЗАКИ -20)

На березі в землю вкопаний стовп. До цього стовпа, обличчям до річки, прив'язаний напівроздягнений КОСТЬ ГОРДІЄНКО.
Вдалині на річці козаки сідають у чайки, заносять на човни скарб і зброю.
Чується  глухий звук удару.
Бліде обличчя Гордієнка здригається від судом.  Очі, наповнені  болем і докором,  дивляться прямо на глядача, немов заглядають в його душу.
У чан з водою падає скривавлений кий…
Цього удару завдав полковник Галаган.

ГАЛАГАН (з хрипом):
КАЙСЯ, ОНО КОШОВИЙ ЙДЕ... 
А ЙОГО  РУКА ДУЖЧА ОД  МОЄЇ…

Кость дивиться на МАЛАШЕВИЧА і генерала ВАЙСБАХА, які наближаються. У Малашевича  за поясом - булава кошового. Вони зупиняють коней біля самого стовпа. За ними - загін драгунів і козацьких старшин.

ГОРДІЄНКО (глузливо):
МОСКАЛЬСЬКОГО ГЕНЕРАЛА  З  СОБОЮ ПРИТЯГ, КОШОВИЙ... А   НА СВЯТОМУ  ЄВАНГЕЛІЇ КЛЯВСЯ  ВІТЧИЗНУ БОРОНИТИ...


Малашевич милується булавою, що виблискує на сонці. Посміхаючись, він  посилає сонячні зайчики  на скривавлене обличчя Костя.

МАЛАШЕВИЧ:

МОЯ ВІТЧИЗНА ТАМ, ДЕ Я ЦАРЕВІ У
ВІРНОСТІ ПОКЛЯВСЯ, А ТОВАРИСТВО
КОЗАЦЬКЕ МЕНІ БУЛАВУ ДАЛО,  АБИ Я ЗЕМЛЮ
ОД  ІУД ОБОРОНЯВ.

З боку лиману  до Малашевича  підбігає КОЗАК- СІРОМАХА: напівголий, босий, у широких шароварах і  з сережкою у вусі 

КОЗАК - СІРОМАХА (кричить):
Я! Я ЩЕ НЕ  ПРИКЛАДАВСЯ!


Малашевич вказує булавою прибульцю на діжу з горілкою.  Козак квапливо  перекидає  чарку, хреститься і заглядає в очі Гордієнку.

КОЗАК - СІРОМАХА:

НЕ Я Б'Ю - ВІЙСЬКО ЗАПОРОЖСЬКЕ Б'Є!

Козак б'є  по спині Костя києм і біжить до чайки, яка  ось-ось  відчалить  від берега.

КОЗАК - СІРОМАХА (кричить):
СТІЙТЕ!  Я ВЖЕ! Я ВЖЕ!

Кость, стримуючи швидше не фізичний, а душевний біль, заплющує очі...
Малашевич зістрибує  з коня   випиває чарку, підходить  до Костя і булавою  завдає йому жорстокого удару по хребту. На булаві залишаються  криваві цівки.. 
Перед завмершим поглядом Гордієнка, зникає в  туманному мареві. вервечка козаків, яка віддаляється.(КМБ)
З обличчя генерала Вайсбаха щезає посмішка. Малашевич, анітрохи не бентежачись, обтирає скривавлену булаву об тіло Костя  і застрибує на коня.
Сторопілі від такої жорстокості кошового драгуни переглядаються.

МАЛАШЕВИЧ:
ПРИКЛАДАЙТЕСЬ!

ДРАГУН:
ТАК ОН,  ВРОДЕ ТОГО…  ОКОЛЕЛ…

Малашевич   посміхнувся і в цей момент Кость відкрив очі. Їхні погляди зустрілися.  Кость з презирством сплюнув убік Малашевича.

Генерал Вайсбах розвертає коня і скаче геть, за ним навздогін поспішає Малашевич.
Гордієнко завмерлим поглядом, в якому вже, здавалося б, згасло життя,  дивиться вслід...
… вервечці від’їжджаючих запоріжців, що розтяглася вздовж берега річки (КМБ).

Чути ритмічний тупіт скакуна.

Один з драгунів, який залишився, випиває  чарку горілки, хапає кий і розмахується, аби вдарити Костя, але чиясь рука зупиняє кий.  Драгун здивовано обертається…
 ...і бачить Петра Калниша.
Петро, не сходячи з коня, вириває кий з рук  драгуна.

ПЕТРО.
ГЕТЬ!

ДРАГУН:
ЭТО ТЫ МНЕ, ЛЯХ  ПОГАНЫЙ?

Його компанія весело регоче, скупчившись біля діжки з горілкою.
Петро зістрибує з коня і підбігає  до Костя.

ГОРДІЄНКО (намагаючись посміхнутися):

ВЕРНУВСЯ, МЕСНИК... ПУГУ... 


Голова  Костя  падає на груди  і тіло його обвисає…
Петро вихоплює шаблю. Драгуни оточують Петра  з усіх боків, але Петро так вправно орудує шаблею, що їм ніяк не вдається підійти до нього, до тих пір, поки хтось з них не збиває Петра з ніг конем…
…по Петру топчуться кіньми, б'ють києм, ногами, прикладами  рушниць, зводять на ноги, ставлять до стовпа і прив'язують поруч з Костем.
Здалека звучить сигнальний  постріл.  Драгуни  застрибують на коней. Один з них помічає за поясом у Петра гаманець. Витягує  з-за пояса Петра  здобич, потім зриває з шиї батьківський мішечок. Переконавшись, що в ньому не золоті дукати, а зерно, з розпачем  спльовує і кидає мішечок на землю.

Драгуни мчать слідом за козацьким кошем, що відпливає на чайках і зникає вздовж берега ріки (КМБ).






































Сцена № 49-в.

НАТ. КМБ. ДИКЕ ПОЛЕ. ЯСКРАВЕ СОНЦЕ.

Смертельно бліде обличчя Петра ледь промальовується на фоні яскравого сонця.
Камера летить над землею, піднімаючись над неосяжними просторами Дикого Поля. Лише зараз зображення вибілене і швидше нагадує сновидіння, ніж реальний ландшафт (КМБ).












































Сцена № 54.

НАТ. ОЛЕШКИ. ДЕНЬ.   (БЄЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКИЙ ЛИМАН)

(ПЕТРО, АРГАТ, БРАТИ, ДЖУРА, ПЕСИК, КОНІ - 5)

Обличчя Петра облизує вже знайомий нам песик. Сонце стоїть у  зеніті і сліпить очі.
Петро лежить на бурці поруч з вогнищем, що ледь жевріє.  АРГАТ і двоє БРАТІВ встановлюють на свіжій могилі хрест, зроблений зі стовпа, до якого був прив'язаний Гордієнко.


ХЛОПЧИК (радісно):
ОТ КЛЯТИЙ   СОБАКА!  ЗБУДИВ ТАКИ!

Аргат і брати поспішають до Петра і нахиляються над ним.

АРГАТ:
ПУГУ!

Петро насилу зводиться на ноги.

ПЕТРО  (крекче):
КОЗАК...  З ЛУГУ...
 
АРГАТ:
СЛАВА БОГУ,  ЩО НЕ З ТОГО СВІТУ!

Аргат дає Петрові ковтнути зі своєї баклаги.

АРГАТ:
З МІЦНОГО  Ж  ТИ ДУБА, БРАТЕ,  ЗРОБЛЕНИЙ. 
ТРЕТІЙ ДЕНЬ, ХЕ-ХЕ, ПІСНІ СПІВАЄШ...
ТУ-У-МА-А-АН  ЯРО-О-ОМ... МОЖЕ,
ТІЙ САМІЙ, ЩО ІЗ КОСОЮ ?

Петро, похитуючись, підходить до батьківського мішечка, який валяється неподалік. Він піднімає його із землі, збирає зерна, помічає батьківський хрестик і, поцілувавши, вішає його на шию. Похитуючись, він підходить до могили, розминає в пальцях сиру землю.

ПЕТРО:
ДОБРА  КОШОВОМУ ЗЕМЛИЦЯ ДІСТАЛАСЯ. 
ХЛІБНА...

Петро дістає з мішечка кілька зерен і долонею прикопує їх на могилі.
            
ОДИН  З БРАТІВ:

ХЛІБНА, ТО ХЛІБНА. АЛЕ ХТО Ж ДАСТЬ ТУТ
КОЛОС ПІДНЯТИ.   ЛЯХИ  ПІД  БОКОМ. 
А  СТЕП   ТАТАРАМ  ВІДКРИТИЙ.


Петро помічає стривожену четвірку коней, що пасуться неподалік.


АРГАТ (киває на коней):
У  ГАЙДАМАКІВ КУПИВ, ХЕ-ХЕ, НЕДОРОГО,
ТВОГО  ЗОЛОТОГО  ВИСТАЧИЛО.
А ГРОШІ  ЖИД САМ ВІДДАВ!  ТАК  ЩО  ОДИН  ТВІЙ,
 - СІРИЙ – ВОГОНЬ-ЗВІРИНА!
САМОГО ПОНЯТОВСЬКОГО, ЗІ СТАЙНІ!

ПЕТРО:
І КУДИ Ж  ТЕПЕР?

Петро вдивляється в туманні береги лиману, де нещодавно зникла вервечка запоріжців.

АРГАТ (кидає Петру баклагу):
В  МИГЯХ САВКА ХЛОПЦІВ 
ЗБИРАЄ - КАТОЛИКІВ І ЖИДІВ РІЗАТЬ!

ПЕТРО (ковтнувши, повертає баклагу господареві)
З   КСЬОНДЗАМИ  ВОЮЄТЕ?

АРГАТ:
МСТИМОСЯ. ДАВАЙ З НАМИ!

Петро піднімається, спираючись на могильний хрест, одягає на шию мішечок, і  знесилено опускається на траву біля могили.

ПЕТРО:
НІ... ІНША У МЕНЕ ДОРОГА...

АРГАТ(з докором і неприхованою іронією):
НА СІЧ ?  МАЛО  ТОБІ ?

ПЕТРО:
БАТЬКО ВЧИЛИ БОРГИ ВЕРТАТИ...
А В МЕНЕ, БАЧ, І ШАБЛЮ ОДІБРАЛИ.

Аргат знімає з себе шаблю і кидає її Петру.

АРГАТ:
     НУ ТО ТРИМАЙ ВІД МЕНЕ… НА СІЧІ БЕЗ
    ШАБЛІ БОРГИ НЕ ПОВЕРТАЮТЬСЯ.

Петро підхоплює на льоту шаблю.






Сцена № 55.

Титр: УКРАЇНА. НОВА ЗАПОРІЗЬКА СІЧ. 1743 РІК. 
НАТ. КМБ. БІЛЯ ПОХІДНОЇ  ЦЕРКВИ.

(МАЛАШЕВИЧ, ВАЙСБАХ, АРХІМАНДРИТ, МОВЧУН, ЖИЛА, ДІД ХИРОН, ГАЛАГАН І ПЕТРО, КОЗАКИ - 150, КОНІ - 25)

Гримлять  тулумбаси.
Біля похідної, похапки зрубаної, церкви Покрови співає невеликий хор  козацьких джур і школярів.  Коли хор затягує „Боже!”, канонір  хреститься і підносить до запалу  гармати гніт.
Звучить постріл, канонір  весело дивиться на церкву.
З церкви, хрестячись на ікону Покрови,  виходять  київський генерал-губернатор ВАЙСБАХ, АРХІМАНДРИТ, кошовий МАЛАШЕВИЧ, суддя, кошові  отамани... Вони проходять повз вози і підводи, переповнені мішками із зерном.   Кашовари тягнуть на плечах  ці мішки до своїх кошів.
Козаки хрестяться, то на церкву, то на генерала Вайсбаха, якого Малашевич садить у крісло, встановлене на килимах прямо навпроти натовпу козаків. Козаки   вітають  їх криками, пострілами, ляскають шаблями, підкидають шапки у повітря.
Усі козаки  виглядають худими  і  зголоднілими. Перед ними стоять вози, завантажені  мішками з борошном, діжами і ящиками.
На столах, трохи далі, лежать  новенькі клейноди.
Малашевич піднімає булаву,  козацтво шикується під своїми прапорами і хоругвами і замовкає. Один з козаків набирає борошно прямо з мішка і під регіт товаришів набиває  ним рот.

ГЕНЕРАЛ ВАЙСБАХ:

                А ЕЩЕ  ЦАРИЦА   ПОВЕЛЕЛА  ПЕРЕДАТЬ ВАМ,
        ЧТО ОНА  НАВСЕГДА ПРОЩАЕТ ВСЕ ВАШИ
        ИЗМЕНЫ И  ДЕЯНИЯ  ПОДЛЫЕ СУПРОТИВ
        ПРЕСТОЛА  РОССИЙСКОГО!

Не всі козаки підкидають шапки вгору, а ГАРМАТНИЙ  ЖИЛА, криво посміхаючись, підносить  гніт  до гармати.

ЖИЛА:
ПОКРОВА ПРЕСВЯТАЯ! ПОКРИЙ НАС!

Звучить постріл.
Коли густий дим від пострілу розвіюється, Жила бачить, що  з-за гори, через поле прямо до нього прямує вершник. Це ПЕТРО. За його спиною сидить ХЛОПЧИК.
Жила зупиняє Петра.


ЖИЛА:
ЧИ ДАЛЕКО МАНДРУЮТЬ ПАНОВЕ?


ПЕТРО:
НА СІЧ.

ЖИЛА критично придивляється до, хоч і пошарпаного, але європейського одягу Петра.

ЖИЛА:
                НА СІЧ... А В БОГА ПРАВОСЛАВНОГО ВІРУЄШ?

 ПЕТРО:
ВІРУЮ...

ЖИЛА:
ПЕРЕХРЕСТИСЬ!

Петро знімає капелюх і хреститься на церкву. Хлопчик так само хреститься слідом за Петром.


ЖИЛА:
ПРАВОСЛАВНІ…  ДО  КОШОВОГО.

З Січі доноситься  голос Вайсбаха.

ГЕНЕРАЛ  ВАЙСБАХ:
ВАМ ИЗ КАЗНЫ РОССИЙСКОЙ - ДВАДЦАТЬ ТЫСЯЧ ДАДЕНО НА ОБУФСТРОЙСТВО! ЗЕРНА  В ПОДАРОК НА ПРОПИТАНИЕ, А ЕЩЕ ФОТ, ЦАРИЦА ПОСЫЛАЕТ ВАМ НОВЫЕ КЛЕЙНОДЫ!


НАТОВП ШАЛІЄ:
   СЛАВА ЦАРИЦІ! СЛАВА!

Козак, який жував борошно, набирає його цілу жменю  і підкидає вгору. Козаки підставляючи обличчя під борошняну хмару,  радіють і сміються.

ВИГУКИ  З НАТОВПУ:

БУДЕ  ХЛІБ НА  СІЧІ - БУДУТЬ  ДОБРІ КАЛАЧІ!
СЛАВА ЦАРИЦІ!

Очі Малашевича завмирають. Він бачить, як…
…на Січ в'їжджає Петро.
Затихають і козаки. Вони, як і кошовий Малашевич, напружено вдивляються  в обличчя прибулого.  Запанувала тиша. Чути  лише ритмічний  бій тулумбасів.

МАЛАШЕВИЧ:
                ХТО ТАКИЙ?


ПЕТРО:
КАЛНИШЕМ ЗВУТЬ!

ДІД ХИРОН  також пильно, як і  Малашевич, вдивляється в обличчя Петра.

ДІД ХИРОН:
А  ЧИ  НЕ ТВІЙ  БАТЬКО, СЛАВНОЇ ПАМ’ЯТІ, 
ІВАН КАЛНИШ?

ПЕТРО:
МІЙ.

ДІД ХИРОН:
А ПОЛКОВНИК  СМІЛЯНСЬКОЙ СОТНІ, ПАНАС?

ПЕТРО:
БРАТ  МІЙ.

Дід Хирон звертається до козаків, які їх оточили, і з мовчазною цікавістю поглядають на Петра.


ДІД ХИРОН
(немов випробовуючи, вказує на Петра):
ТО  ЦЕ  ТОЙ ТАКИ КОЗАК!  КАЗАЛИ, 
ЦАР ПЕТРО  ВЛАСНОРУЧ   ЙОМУ ОРДЕНА ДАВ?..

З натовпу  виходить Галаган і, поправляючи шкуру на горлі, хрипить.

ГАЛАГАН (хрипить):
ЙОМУ-ЙОМУ! Я САМ ЦАРЮ НА НЬОГО  ВКАЗАВ!

Під напруженими поглядами січовиків Петро чекає на рішення кошового.


ГЕНЕРАЛ ВАЙСБАХ (німецькою):
ТАКИЕ ОРДЕНА ПОЛОЖЕНО НА ГРУДИ НОСИТЬ.
МОЙ ОТЕЦ ГОВОРИЛ… Э-Э-Э… НА НЕМЕЦКОМ
ЭТО   ЗВУЧИТ: «КТО НЕ ЦЕНИТ ТАЛЕРА,
ТОТ НЕ ДОСТОИН ГРОША»

Петро  також відповідає німецькою.

ПЕТРО:
             НЕГОЖЕ В ПОЛЕ  ДИКИМ КАБАНАМ
             КОЛЬЦОМ С БРИЛЛИАНТОМ 
           ХВАСТАТЬСЯ, ГЕР-Р ГЕНЕРАЛ.

Вайсбах розпливається в усмішці.


ГЕНЕРАЛ ВАЙСБАХ:
  НЕПЛОХО БЫ, КОШЕВОЙ,  ЭФТОГО ОРЛА
  С СОБОЙ К ЦАРИЦЕ ФЗЯТЬ...   
  КАЗАК, НАГРАЖДЕННЫЙ САМИМ ИМПЕРАТОРОМ!
  ЭТО РАСПОЛОЖИТ К ВАШЕМУ ВОИНСТВУ ЕЕ                ВЕЛИЧЕСТВО…

Петро поштиво вклоняється Вайсбаху.
Малашевич, намагаючись пригадати, дивиться, як Петро…
… заходить у церкву, залишивши свого джуру з шаблею і пістолем ззовні.
Кошовий кличе до себе Галагана.


МАЛАШЕВИЧ (пошепки):
ОЧЕЙ  З  ЦЬОГО  «ОРЛА»  НЕ   СПУСКАЙ!


ГАЛАГАН (тихо):
ТАК ЦЕ Ж МАЗЕПИНЕЦЬ… ТОЙ ЩО…

Малашевич долонею закриває йому рот, даючи зрозуміти, що він теж впізнав цього дивного козака в європейському вбранні.


































Сцена № 56

ІНТ. ПОХІДНА ЦЕРКВА.

(ПЕТРО, МАЛАШЕВИЧ, ГАЛАГАН, ПАЛАМАР, ХОР ДЖУР, КОЗАКИ - 10)

Петро опускається на коліна перед козацькою святинею  - іконою Покрови, довго молиться, ніби сповідається у гріхах за всі роки, проведені ним далеко від батьківщини... Знімає батьківський хрест, і вішає на ікону, де висить безліч інших хрестиків. Хор джур співає православний псалом. Несподівано, поруч з Петром на коліно опустився  кошовий Малашевич.


МАЛАШЕВИЧ (киває на хрестик):
ЩО, КОЗАЧЕ,  ПОКРОВІ ПРИНІС?
ЧИ НЕ ВІД ГЕТЬМАНА ЗВІСТКУ?

Довкола ікони поблискують козацькі підношення, і лише дерев’яний хрестик батька виглядає якось незграбно….


ПЕТРО:
ДОРОЖЧЕ, КОШОВИЙ, НІЧОГО НЕ МАЮ…
З БАТЬКА ЗНЯВ…

Малашевич пильно вдивляється в очі Петру, немов намагається розгадати таємничі плани цього красеня.

МАЛАШЕВИЧ:
ЩО  БУЛО ТЕ ЗАГУЛО. АЛЕ ПАМ'ЯТАЙ: 
ТУТ, ОДИН ЗАКОН Й ОДНА ВОЛЯ –
ОСЬ ЦІЄЇ  БУЛАВИ...

Кошовий стискає у руках булаву, на якій зараз відбиваються свічки з вівтаря.  (КМБ)

МАЛАШЕВИЧ:
 ЕЙ! ПАЛАМАРЮ,  ТУТ ДЕХТО ЩЕ НЕ ЧУВ, 
ЯК МАЗЕПІ АНАФЕМУ СПІВАЮТЬ .

Паламар перелякано  озирається і затягує анафему.
Кошовий  виходить з церкви. Галаган, ховаючись за свічками, стежить за Петром.

ХОР:
АНАФЕМА! АНАФЕМА  ЗРАДНИКУ,
ХРИСТОПРОДАВЦЮ МАЗЕПІ!
ДНЕСЬ ІУДА ОСТАВЛЯЄ УЧИТЕЛЯ І
ПРИЄМЛЄТ ДИЯВОЛА!
АНА-А-А-А ФЕМ-А-А.




Сцена № 57.

НАТ.  СТЕП. 

(ГЕНЕРАЛ ВАЙСБАХ  ЗІ  СВОЄЮ ОХОРОНОЮ З П'ЯТИ РОСІЙСЬКИХ ОФІЦЕРІВ-ДРАГУНІВ,  МАЛАШЕВИЧ, ЙОГО СТАРШИНА, ПЕТРО КАЛНИШЕВСЬКИЙ, ДЖУРа, ЖИЛА, ДІД  ХИРОН, МОВЧУН, ДЕСЯТЬ КОЗАКІВ)
 
Кінний загін виїжджає з невеликого лісочка  у степ, порослий високою  травою. Десь  вдалині проглядається село.
Несподівано  Мовчун пускає коня вскач, обганяє загін і незабаром повертається і подає знак, аби усі зупинилися. Він показує в бік ярка.
Козаки спиняються.  Мовчун зісковзує з коня і  зникає в траві. У високій  траві, у ярку,  сидять на землі парами спина до спини, прив'язані до жердин і один до одного полонені, ясир, здобич татар. Поряд з полоненими щипає травичку татарська конячка. 
Жила, Петро, джура і троє козаків виглядають з трави.
Біля невеликого озерця татарин здійснює намаз. Його конячка зачувши коней стривожилася і рже.
Татарин, зачувши лихо, занурюється у траву, не встигнувши взути тапки.
Жила кинувся за ним, але знайти татарина не може.  Несподівано через кілька  метрів Жила знаходить татарина з перерізаним горлом і Мовчуна.  Він підморгує  Жилі, і подає особливий  свист.  На свист до нього підскакує його кінь. Жила схвально посміхається і вирушає до полонених.
Звільнені полонені  навперебій розповідають козакам, Малашевичу про своє горе.

ХЛОПЦІ  І ДІВЧАТА (одночасно):
ВОНИ  ДО СУСІДНЬОГО  СЕЛА ПОДАЛИСЯ...   
…НАЛЕТІЛИ, ЯК САРАНА! МАТИ  ЗАРІЗАЛИ, БАТЬКА...
…ВОНИ Й  ТАМ УСІХ ВИРІЖУТЬ.
…ХУТІР  ЗОВСІМ НІКОМУ БОРОНИТИ...

Почувши слова хлопця, Мовчун  тихенько бере за вуздечку свого коня і непомітно від усіх зникає у траві.


ЖИЛА:
СКІЛЬКИ ЇХ?
 

ХЛОПЕЦЬ  І ДІВЧАТА:
             ВІСІМ! ДЕСЯТЬ! Я РАХУВАВ – ДЕСЯТЬ...
             ТА ЇХ ЦІЛА ХМАРА! Я КАЖУ - ДЕСЯТЬ!

ЖИЛА (до Малашевича):

ВЖЕ ДЕВ’ЯТЬ… БАТЬКУ,  НАКАЖИ ДО ХУТОРА  ЗАВЕРНУТИ.  МИ ЇЇХ ТРІШКИ ТОГО…

Генерал негативно киває головою.

ВАЙСБАХ (безапеляційно):
МНЕ ПРЕДПИСАНО  ЕЁ ВЕЛИЧЕСТВО ВСТРЕЧАТЬ ПОУТРУ! НИКАКИХ ЗАДЕРЖЕК!

Петро і козаки, не рухаючись, чекають наказу  кошового. Полонені сумно опускають голови.

МАЛАШЕВИЧ.
НЕ  ЧАС, ХЛОПЦІ. ЦАРИЦЯ... ВИ  Ж ЧУЛИ...

Вайсбах бачить, що зараз козаки можуть спалахнути, тому поспішає втрутитися.

ВАЙСБАХ:
ЗДЕСЬ НЕПОДАЛЕКУ  СТОИТ ОТРЯД ДЛЯ ОХРАНЫ ЁЕ ВЕЛИЧЕСТВА.    ИЗВЕСТИТЕ  ПОЛКОВНИКА!

І тоді Петро. Так. Щоб не викликати протест з боку Малашевича, звертається німецькою до Вайсбаха.

ПЕТРО (по-німецьки)

ГЕНЕРАЛ, НЕРОВЕН ЧАС, ТАТАРЫ ВЕРНУТСЯ. 
ОНИ ВОЗНИКАЮТ В ЭТОЙ СТЕПИ НЕИЗВЕСТНО
ОТКУДА. И МОГУТ НАРУШИТЬ СПОКОЙСТВИЕ  ЕЕ ВЕЛИЧЕСТВА… ПОКА ОНИ НЕПОДАЛЕКУ И
НИЧЕГО НЕ ПОДОЗРЕВАЮТ ИХ ЛЕГКО
УНИЧТОЖИТЬ.

Генерал задоволений поясненням Петра. З побоюванням поглядає у степ… 
… звідки можуть з’явитися татари…
Він порухом голови погоджується.

ВАЙСБАХ:
С ЭТИМ МОЖНО СОГЛАСИТЬСЯ. СПОКОЙСТВИЕ ЕЕ ВЕЛИЧЕСТВА, ПРЕЖДЕ ВСЕГО. НАМ НЕ ПРОСТЯТ, ЕСЛИ  МЫ… ХЕ-ХЕ… ОПРОСТОВОЛОСИМСЯ И НЕ СПРАВИМСЯ  С КУЧКОЙ ТАТАР…

Козаки, прочитавши німотну згоду кошового, вирушають до селища. Поруч з Вайсбахом і Малашевичем залишається лише кілька драгунів.













Сцена № 58

НАТ.  СТЕП. (АСКАНІЯ - НОВА)

(ГЕНЕРАЛ ВАЙСБАХ, МАЛАШЕВИЧ, ДРАГУНИ - 5)

Генерал Вайсбах і Малашевич  їдуть поруч в оточенні драгунів, з побоюванням поглядаючи по сторонах, де…
…серед безкрайніх і густих чагарників трави, вересу і очерету можуть ховатися татари.


ВАЙСБАХ (довірливо):
ГЕРР «КАШЕФОЙ», ЦАРИЦА  ИМЕЕТ БОЛЬШИЕ 
ПЛАНЫ  НА ЭТУ  СТЕПЬ.  ОТЩЕНЬ-ОТЩЕНЬ
СКОРО ЭТОТ  ДИКИЙ КРАЙ  БУДЕТ СПОКОЕН…
И… КАК-ЭТО…  РЕФОРМИИРТ.

Малашевич, задоволений, що з ним з такою повагою розмовляє генерал Вайсбах, погоджуючись киває і міцно стискає свою булаву 

МАЛАШЕВИЧ:
ПАНИМАЮ, ГЕРР ГЕНЕРАЛ, ДАВНО, ДАВНО
СЮДА ХОЗЯИНА НАДОБНО…

Вайсбах з побоюванням поглядає на ...
…степ, де  висока ковила, хвилюючись від вітру, хвилями перекочується від краю до краю

ВАЙСБАХ:
ХОЗЯЙКУ!!! ГЕРР «КАШЕФОЙ»…
ЕЕ В ЕЛИЧЕСТВО - ХОЗЯЙКУ!

Генерал і кошовий сміються.



















Сцена № 59

НАТ. ОЧЕРЕТЯНІ ЧАГАРНИКИ  ПОБЛИЗУ СЕЛА.  (АСКАНІЯ - НОВА)

(МОВЧУН, ПЕТРО, ЖИЛА, ДІД ХИРОН, ДЖУРА, ЗАГІН ТАТАР, СЕЛЯНИ)

З висоти пташиного польоту видно, як загін татар, людей з десять,  через  очерет підкрадається  до села. Камера опускається нижче, видно їхні напружені обличчя, руки, якими вони розводять у сторони траву.  Час від часу хтось з татар висовує голову і дивиться  косоокими очима на...
... село, що не підозрює про небезпеку, де мирно працюють селяни. Несподівано татарин, який крадеться попереду,  зупиняється. Роздається шерех, а потім, легкий подих вітру  пробігає  широким півколом  по високій траві. Татари завмирають на місці. Озирнувшись і понюхавши повітря,  татарин повертається  до своїх і подає їм знак рукою, що  можна рухатися  далі.  Проте не встигає він повернути голови, як прямо перед ним спалахує полум'я, яке блискавично оточує татарський загін широким  вогняним кільцем.  Татари збиваються в купу. З полум'я вискакує  Мовчун.  Переляканим татарам його фігура здається величезною і охопленою вогнем.  На краю очеретяних чагарників піднімаються на диби татарські коні.
З палаючого очерету, вилітають охоплені вогнем татари, падають на землю, намагаючись загасити полум'я.
До них з боку села біжать селяни, озброєні вилами, косами і добивають непрошених гостей...
А з іншого боку скачуть, оточуючи татар,  Петро, Жила, Дід Хирон і козаки.

ДІД ХИРОН:
ЯКАСЬ БІСОВА ДУША НЕ ДАЛА ПОБАВИТЬСЯ…

ЖИЛА:
ТО МОВЧУН! ЙОМУ КАШІ НЕ ДАВАЙ, - ЛИШЕНЬ ТАТАРИНА  ДАЙ ПОПАЛИТИ…
ЗАРА ПОЯВИТЬСЯ..

І справді, оповитий димом та іскрами, з'являється Мовчун.
Дід Хирон з тріском кидає шаблю в піхви.

ДІД ХИРОН:
                ОТ, ХАРЦИЗЯКА! 

Мовчун, закинувши ногу на шию коневі, ніби цей оклик був зовсім не до нього, спокійно розпалив люльку.
   










Сцена № 60.

НАТ.  ВИПАЛЕНЕ  ПОЛЕ.   (АСКАНІЯ - НОВА)

(ПАНАС, ПЕТРО, ХИРОН, ЖИЛА, МОВЧУН)

З протилежного боку на повному алюрі  з'являється великий загін реєстрових козаків. Вони мчаться  назустріч запорожцям, здіймаючи  клуби чорного пилу.
Першим підскакує до Петра, Хирона, Жили і Мовчуна - командир кінного загону.  Петро, вдивившись, впізнає у ньому свого брата  Панаса. 
Панас, також пізнавши Петра, помахом руки зупиняє свій загін. Не злазячи  з коней, вони  під’їжджають один до одного. Панас у формі полковника. Петро – в європейському одязі. Брати кружляють, і врешті-решт – завмирають в обіймах.

ПЕТРО:
ПАНАСЕ!  БРАТЕ!  ЖИВИЙ!

ПАНАС:
ЩО ЗІ МНОЮ СТАНЕТЬСЯ?! ТИ ЖИВИЙ! ТИ!
Реєстровці і запорожці із здивуванням поглядають на неочікувану і дивну зустріч двох братів.

ПАНАС:
ЗВІДКИ Ж ТИ, БРАТИКУ?

ПЕТРО:
ГЕНЕРАЛ  ВАЙСБАХ  ОТАМАНА  ВІЙСЬКА  ЗАПОРОЖСЬКОГО  ДО ЦАРИЦІ  НА
ОГЛЯДИНИ ВЕЗЕ.

ПАНАС:

З ГЕНЕРАЛОМ? ВАЙСБАХОМ!
САМЕ МІЙ ПОЛК ДЛЯ ОХОРОНИ ЦАРИЦІ ПРИКОМАНДИРОВАНИЙ.
А ХТО ЛУГ ЗАПАЛИВ?

ПЕТРО :
ТАТАРИ…


ПАНАС:
БАГАТО?

ПЕТРО:
КАЖУТЬ, З ДЕСЯТОК, АЛЕ ЇХ ВЖЕ
ПОПАЛИЛИ…

ПАНАС:
ВОНИ ДЕСЯТКАМИ НЕ ХОДЯТЬ!
Реєстровці, насторожено переглядаються. Панас не обертаючись, віддає наказ.


ПАНАС:
МЕРЩІЙ! ОБШУКАТИ СТЕП!

Реєстровці і запорожці скачуть до села.
Тепер брати залишаються вдвох, копита їхніх коней нетерпляче гарцюють по попелу, піднімаючи чорні клуби. Чомусь брати ніяк не можуть розпочати розмову.
Нарешті, Панас, вдивляючись кудись у степ, заговорив.

ПАНАС:
ВДОМА БУВ?

Петро негативно киває головою.

ПАНАС:
І Я НЕ СМІЮ ТУДИ….
НЕСИЛА НА МОГИЛУ БАТЬКОВУ ГЛЯДІТИ...
КРАЩЕ Б САМОМУ ТАМ ЛЕЖАТЬ…
ОЙ, БАТЕЧКО-О-О!

Порив вітру здіймає хмару пилу, приховуючи двох вершників. Голос Панаса звідти звучить одночасно і з викликом, і з нотками виправдання.

ПАНАС:
ЗНАЮ, ТИ МЕНЕ, ПЕТРЕ, СУДИШ… ЗНАЮ!
ТІЛЬКИ ЗА МАЗЕПОЮ, БРАТ, ПІШЛО  ДВІ
ТИСЯЧІ ЗАПОРОЖЦІВ І З НИМИ БАТЬКО.
А ЗА ЦАРЕМ   ДВАНАДЦЯТЬ ТИСЯЧ…
ТО В ЧІМ Я ВИННИЙ?

Петро, не відповідаючи, відводить убік погляд.
Із запорошеного серпанку виникає рука Панаса з  розчепіреними пальцями.

ПАНАС:
БАЧИШ -  ОЦЕ  УКРАЇНА.  ТУТ ТОБІ ВСІ. 

Загинає  пальці.

ПАНАС:

І ГЕТЬМАН, І СТАРШИНА, І ЗАПОРОЖЦІ,
І ГРЕЧКОСІЇ  НАШІ  В СТЕПУ НА  ТАТАРІВ ПОКИНУТІ.
А ОЦЕ - МОСКОВІЯ.

Панас  стискає  кулак.

ПАНАС:
ЗРОЗУМІЙ  ХОЧ ТИ,
ЧАС  ГЕТЬМАНІВ  СКІНЧИВСЯ!

Петро мовчки дивиться кудись у сторону. Панасу стає ніяково…


ПАНАС (з викликом.):
БАТЬКО  ВИБРАВ  СВІЙ  ШЛЯХ.
Я  ВИБРАВ  СВІЙ.  ТИ - СВІЙ.
НЕ Я ВБИВАВ БАТЬКА!!!

Вітер, що здійнявся,  миттєво відносить у небо  чорний попіл.
Петро піднімає на брата очі, в яких читається і любов, і розуміння і прощення, і вічний докір.

ПЕТРО:
ДИВИСЬ, ПАНАСЕ, АБИ КУЛАК ЦАРСЬКИЙ
І ТЕБЕ, ЯК БАТЬКА НАШОГО, НЕ РОЗЧАВИВ…







































Сцена № 61. (Трипілля)

НАТ.ЛІТО.ДЕНЬ

(КАТЕРИНА, МОЛОДИЙ ПОТЬОМКІН, ОРЛОВ, ВАЙСБАХ, ТЕКЕЛІЙ, ГРЕНАДЕРИ- 4, СЛУГИ- 4, ПЕТРО КАЛНИШЕВСЬКИЙ, 4 КОЗАКИ, ДІТИ-4, ЖИТЕЛІ МІСТЕЧКА)

Вітер піднімає в небо бур'яни і пил...
Царський кортеж зупиняється на кручі, звідки відкривається велична панорама дніпровської долини.
Цариця, захищаючись долонею від вітру, здивовано дивиться на безкрайні простори України.
У супроводі графа ОРЛОВА, МОЛОДОГО ПОТЬОМКІНА, генералів ВАЙСБАХА і ТЕКЕЛІЯ, вона зупиняється на самісінькій кручі. Гренадери і челядь розтягують прапори і білі полотнища, захищаючи від вітру царицю.

КАТЕРИНА ІІ:
MEINE GUETTE!!!!
UND DIESES NENNT IHR DAS KLEINE RUS?

(БОГ ТИ МІЙ! І ЦЕ ВИ НАЗИВАЄТЕ МАЛОЮ РУССЮ?)

Цариця вказує на розкидані вдалечі лівобережжя хутори.
          
ГЕНЕРАЛ ВАЙСБАХ (доповідає):

E RUSSEN MEINEN DAMIT DIE KLEINE WIEDIGEN EURES GROSSEN REICHS, MAJESTAET!

(РОСІЯНИ МАЮТЬ НА УВАЗІ МАЛУ КОЛИСКУ ВАШОЇ ВЕЛИКОЇ ДЕРЖАВИ, ВАША ВЕЛИЧНІСТЬ!)


Цариця йде по самісінькому краєчку над прірвою, змушуючи нервувати челядь. Гренадери міняють дислокацію,  розтягуючи полотнища і прапори вже з іншого боку. Ними командує молодий Потьомкін. 

КАТЕРИНА ІІ:

GRANDIOSO! DAS IST DIE WIEGE MEINES REICHS!

(ГРАНДІОЗНО! ОСЬ ВОНА,  КОЛИСКА МОЄЇ ДЕРЖАВИ!)

ГЕНЕРАЛ ВАЙСБАХ
(утримуючи на голові перуку ):
JAWOHL!  IHRE MAJESTAET!!!

(ТАК ТОЧНО, ВАША ВЕЛИЧНІСТЬ!)

Перед церквою стоять діти. Коли з'являється цариця, вони нерішуче, по знаку паламаря, починають співати „Славу”. Обличчя дітей  змарнілі, очі виблискують голодними вогниками...

КАТЕРИНА ІІ:
ОТЧЕГО ТАК НЕСМЕЛО? АЛИ ЦАРИЦЕ НЕ
РАДЫ?

Діти, які співали „Славу”, замовкають і туляться один до одного, а  найменший несподівано починає плакати.
Цариця підходить до нього, гладить по русявій голівці.

КАТЕРИНА ІІ:
ЗА ТФОЕ СТАРАНИЕ, МАЛЬШИК...

Посміхаючись, цариця   кладе у відкритий рот хлопчика, подану графом Орловим монету, оскільки, мабуть з переляку, хлопчина заховав руки за спину.
Вельможі улесливо сміються, а Орлов цілує цариці руку і вказує на жителів містечка, які несуть за царицею коровай з сіллю. Дитячі голодні очі прикуті до короваю.

ОРЛОВ:
ТЫ, МАТУШКА, ЕМУ КУСОК ХЛЕБА  В РОТ  БЫ ПОКЛАЛА ... ОН, ПОДИ, ОТ НЕГО ОТВЫК...

Хлопчик  залишається стояти з відкритим ротом, не знаючи, що робити з монетою. Решта дітей також  розкрили  роти, сподіваючись на царську милість.
Цариця приймає коровай і віддає його дітям. Дітвора накидається  на хліб, як зграя горобців.

КАТЕРИНА ІІ:
У НИХ ЧТО, ЗДЕСЬ ХЛЕБ НЕ РАСТЕТ?

ОРЛОВ:
(притримує   перуку):
ДА КОМУ ЕГО СЕЯТЬ, МАТУШКА? ЗАПОРОЖЦЫ С ТАТАРВОЮ ВОЮЮТ, А ИНЫХ ЦАРЬ ПЁТР НА КАНАВИНСКИЕ ТРУДЫ К ПИТЕРСБУРГУ  СОГНАТЬ ВЕЛЕЛ.


КАТЕРИНА ІІ:
АЛЬ В ПОМОРЬЕ РАБОТНИКОВ НЕ НАШЛОСЬ?

ВАЙСБАХ:
ЗАПОРОЖЦЕВ , ПОСЛЕ ПОЛТАВСКОЙ БАТАЛИИ
ОТ САБЕЛЬ ДА МУШКЕТОВ ОТВЛЕЧЬ НАДОБНО
БЫЛО. НЫНЕ Ж ОБЛАСКАЙ, МАТУШКА КАЗАКОВ. ТУРЕЦКУЮ КАМПАНИЮ НАЧИНАЕШЬ...

Генерал Вайсбах щось шепоче на вухо цариці, показуючи  на… 
…когось, хто стоїть у строю запорожців.
Гренадери знову міняють дислокацію і вибудовують  коридор з полотнищ, по якому цариця проходить, ховаючись від вітру, до запорожців.
Цариця йде вздовж козацької шеренги і заглядає  кожному у вічі. Вона зупиняється поряд з Петром, який спостерігає за дітьми, які б'ються за коровай.

ГЕНЕРАЛ ВАЙСБАХ
(німецькою):
EURE MAJESTAET! DARF ICH VORSTELLEN...

(ВАША ВЕЛИЧНІСТЬ! ДОЗВОЛЬТЕ ВІДРЕКОМЕНДУВАТИ….)

КАТЕРИНА ІІ:
DIESES?
   
(ЦЕЙ?)

Петра безпосереднє звернення цариці бентежить. Він озирається, і зустрічається поглядом з…
… Панасом, який стоїть серед запорожців.

КАТЕРИНА ІІ (німецькою):
НУ, ГЕРОЙ, СКАЖИ НАМ, ЗА ЧТО ЦАРЬ ПЕТР НАГРАДУ ТЕБЕ ПОЖАЛОВАЛ?

Петро ввічливо вклоняється.

ПЕТРО (НІМЕЦЬКОЮ):
ПОМОГ  ГЕТМАНУ МАЗЕПЕ ЦАРСКОГО ПЛЕНА ИЗБЕЖАТЬ, ВАШЕ ИМПЕРАТОРСКОЕ ВЕЛИЧЕСТВО.

Обличчя цариці видовжується  від здивування.

КАТЕРИНА ІІ (німецькою):
ЗА ТАКОЙ «ПОДФИГ» ГОЛОФУ НА ПЛАХУ КЛАДУТ...

Петро,  повторюючи довірливу інтонацію цариці, відповідає.

ПЕТРО (німецькою):
ИМПЕРАТОР СОБЛАГОВОЛИЛ ОСТАВИТЬ ЕЕ НА  МЕСТЕ. ДАСТ БОГ, ВАШЕ ВЕЛИЧЕСТВО ПОСТУПИТ ТАКЖЕ...

Цариця пильно дивиться  в очі Петрові, потім переводить погляд на перелякані обличчя вельмож, які її оточують. Особливо напружений погляд Потьомкіна. Несподівано для всіх, цариця голосно сміється.

КАТЕРИНА ІІ:
ДЕРЗОК КАЗАК! НЕ НАПРАСНО ЦАРЬ ПЕТР ТЕБЯ ЗАМЕТИЛ!

Генерали і вельможі, які оточували царицю, також улесливо сміються.
Цариця відступає на крок від Петра, немов бажаючи роздивитися його трохи краще і мало не падає у прірву, зачепившись за поділ власної сукні.
Петро першим  підхоплює царицю під лікоть, випередивши і  гвардійця Потьомкіна, і графа Орлова....               

КАТЕРИНА ІІ (захоплено): 
КРЕПКА РУКА! ДА ТЕБЯ В КАМЕРГЕРЫ ФПОРУ ПРОИЗВЕСТИ, ЧТО ЛИ...

Граф Орлов навіть не удостоює Петра поглядом, зате гвардієць Потьомкін усім своїм виглядом показує, що готовий розірвати козака на шматки.

ПЕТРО:
БЛАГОДАРЮ, ВАШЕ ВЕЛИЧЕСТВО,
НО МНЕ КАЖЕТСЯ, Я В ДИКОМ ПОЛЕ
ПОЛЕЗНЕЙ БУДУ, ЗАЩИЩАЯ ЮЖНЫЕ
КОРДОНЫ ТВОЕЙ ДЕРЖАВЫ!

Цариця дивиться на запорожців, які вишикувалися за спиною у графа Вайсбаха. Серед них видно і фігуру Панаса.

КАТЕРИНА ІІ (суворо):
ТЫ ЗА КОРДОНЫ В ОТВЕТЕ?

Цариця показує віялом убік Панаса, але МАЛАШЕВИЧ, поспішаючи виходить вперед. Від хвилювання він впускає на землю якийсь документ.

МАЛАШЕВИЧ (швидко рапортує):
КОШЕВОЙ АТАМАН ВОЙСКА ЗАПОРОЖСКОГО,
ПОЛКОВНИК МАЛАШЕВИЧ!

КАТЕРИНА ІІ (киваючи на документ):
НЕБОСЬ, ПРОШЕНИЕ?

МАЛАШЕВИЧ:
ПРОШЕНИЕ, МАТУШКА НАША...

КАТЕРИНА ІІ:

ЧЕГО ПРОСИШЬ?

МАЛАШЕВИЧ:
О ДОБАВКЕ ХЛЕБНОЙ И ДЕНЕЖНОЙ  БОЛЬШАЯ
ПРОСЬБА... ИЗГОЛОДАЛСЯ  НАРОД КАЗАЦКИЙ
В ГОСТЯХ У ТУРКА...

КАТЕРИНА ІІ:
А ЧЕГО ЖЕ САМИ ХЛЕБ НЕ РАСТИТЕ? ЗЕМЛИЦЫ-ТО ВДОВОЛЬ!

Катерина, розмовляючи з кошовим, увесь час поглядає на Петра.

МАЛАШЕВИЧ:
ТОВАРЫСТВО  ЗАПОРОЖСКОЕ  ОКРОМЯ САБЛИ И ПИСТОЛЯ В РУКАХ НИЧЕГО ДЕРЖАТЬ НЕ ЛЮБИТ! КАЗАКАМ  «КОРДОНЫ ТВОЕЙ ДЕРЖАВЫ»  ВЕЛЕНО ЗАЩИЩАТЬ!

І знову, відповідаючи Малашевичу, вона не зводить очей з Петра.


КАТЕРИНА ІІ:
ХФАТИТ ПЛАКАТЬСЯ. ДОБАВЛЮ 2000 ЗОЛОТОМ.
А ХЛЕБУШКА УЖЕ ПРИСЛАЛА!  ХОТЯ У МЕНЯ 
САМОЙ КАЖДОЕ ЗЕРНЫШКО УЧТЕНО.

Малашевич, який дуже зрадів,  кланяється цариці в пояс.


МАЛАШЕВИЧ:
РАЗРЕШИТЕ К РУЧКЕ ПРИПАСТЬ.

Цариця ще раз поглянувши на Петра.

КАТЕРИНА ІІ:
НЕ ДОЗФОЛЮ, ПОКУДА И МОЮ ПРОСЬБУ НЕ ИСПОЛНИШЬ...

Усі  з цікавістю  завмирають в очікуванні побажання цариці.
               
КАТЕРИНА ІІ (показує віялом у бік Петра):
НАЗНАЧЬ ЕСАУЛОМ СЕГО МОЛОДЦА! ПУЩАЙ КОРДОНЫ МОИ  ЮЖНЫЕ СТЕРЕЖЕТ…

МАЛАШЕВИЧ:
ДА КТО ЖЕ ОСЛУШАТЬСЯ ПОСМЕЕТ?!

КАТЕРИНА ІІ:
              ФОТ И СПАСИБО ТЕБЕ НА ЭТОМ! БЫТЬ ПО
     СЕМУ.

Цариця підходить до Петра.

КАТЕРИНА ІІ:
НУ, ЕСАУЛ ЗАПОРОЖСКИЙ, С ЧЕГО НАЧНЕШЬ
ПОРЯДОК В МОЕМ КРАЕ НАВОДИТЬ?


Панас дивиться на Петра з неприхованою гордістю.


ПЕТРО:
ЕЖЕЛИ ВОЛЯ ТВОЯ ЦАРСКАЯ  БУДЕТ, ДОЗВОЛЬ  ПОСЕЛЕНИЯ В ДИКОМ ПОЛЕ СТАВИТЬ ХУТОРСКИЕ, ЧТОБЫ НЕ ТОЛЬКО КОРДОНЫ КАЗАК ЗАПОРОЖСКИЙ СТЕРЕГ, НО И ЧТОБЫ ДОМ ЕГО ХЛЕБОМ И МЕДОМ ПРИРАСТАЛ... ВСЕ КАЗНЕ ТВОЕЙ ОБЛЕГЧЕНИЕ. СМОТРИШЬ, И ЗАПОРОЖЦЫ ХЛЕБ У  ТЕБЯ ПРОСИТЬ НЕ БУДУТ…

Оточення чекає на реакцію імператриці.

КАТЕРИНА ІІ (звертається до Малашевича):
А ФЕДЬ ДЕЛО ЕСАУЛ ГОВОРИТ, КОШЕФОЙ? А ТЫ «ХЛЕБУШКА»...

МАЛАШЕВИЧ (улесливо):
ДЕЛА ТЫ ВЕРШИШЬ, БЛАГОДЕТЕЛЬНИЦА, МЫ ТОЛЬКО ИСПОЛНЯЕМ!

КАТЕРИНА ІІ:
ФОТ И ИСПОЛНЯЙТЕ С БОЖЬЕЙ ПОМОЩЬЮ.

МАЛАШЕВИЧ:

ИСПОЛНИМ, ВАШЕ ВЕЛИЧЕСТВО. 
ЗАПОРОЖЦЫ ВСЕГДА ВЕРОЙ И ПРАВДОЙ...

КАТЕРИНА ІІ (незадоволено):
НАСЧЕТ ФЕРЫ, ОНО МОЖЕТ И «ВСЕГДА», ЧАЙ, ПРАВОСЛАВНЫЕ, А ФОТ НАСЧЕТ «ПРАВДЫ»...

Цариця уважно дивиться на кошового.

КАТЕРИНА ІІ (багатозначно):
НАС СО ВРЕМЕН ПОЛТАФСКИХ СОМНЕНИЯ ГЛОЖУТ...


Під її поглядом Малашевич знічується.
Катерина переводить погляд на Петра.

КАТЕРИНА ІІ:
НУ, ТЕПЕРЬ ЗАРАБАТЫФАЙ, ЕСАУЛ,
ОРДЕНОК  И ОТ МЕНЯ!

Погляд цариці ще раз зупиняється на руці Калнишевського, яка спокійно лежить на рукояті шаблі.
Панас дивиться на Петра з неприхованою радістю і гордістю, його п'ятірня красномовно стиснута у кулаку.







Сцена № 62.

ІНТ. КАМЕРА СОЛОВЕЦЬКОЇ В'ЯЗНИЦІ.

Соханов від хвилювання навіть підскакує з місця і  вдаряється  головою об низьку стелю.

СОХАНОВ (хреститься):

НУ, ХОТЬ ЗДЕСЬ, СЛАВА БОГУ, УПОКОРИЛСЯ!
ПЕРЕД ЦАРИЦЕЮ! ЕЩЕ БЫ – ЧИН ЕСАУЛЬСКИЙ ДАРОВАЛА! 


КАЛНИШЕВСЬКИЙ:
КОЗАК НЕ СКОРЯЄТЬСЯ, СОХАНОВ.
ВІН   ПТИЦЯ  ВІЛЬНА...

СОХАНОВ (припиняє жартувати):
НУ А ДО ДОМУ ОТЦОВСКОГО ДОБРАЛСЯ?


КАЛНИШЕВСЬКИЙ (сумно):
ДОБРАВСЯ, СОХАНОВ…

               

























Сцена № 63.

НАТ. КМБ. ВЕЧІР. БАТЬКІВСЬКА САДИБА.

Напівзруйнована Батьківська садиба Калнишевських:: вікна і двері у будинку забиті  дошками, загорожа повалена, город заріс бур'яном.
Млин покосився, зламане млинарське колесо самотньо валяється на березі річки.
ПЕТРО опускається на коліна перед трьома могилами, над кожною з яких  - хрест.
Третій хрест найменший, на ньому видряпано: „Петрик”.
Петро пальцями торкається напису, ніби торкається  дитячого тільця.

ПЕТРО:
ПЕ-Е-Т-РИ-К...

Петро не стримує сліз. Семен стає на коліна поряд з ним і молиться.

СЕМЕН:
МОЛОКО В УЛІ ПРОПАЛО... 
КОЛИ МАТИ ВТОПИЛАСЯ…
ВОНА  ТРАВИЧКУ ЖУВАЛА 
ТА ПЕТРИКА    ГОДУВАЛА ...
ГОЛОД БУВ…

На небі сходить місяць.
Петро притуляється головою до хреста на могилі Улі, проводить рукою по могилі  Петрика.

ПЕТРО (тихо.)
ДЕ МАТУСЮ СХОВАВ, СЕМЕНЕ?

СЕМЕН:
РІЧКА СУЛА ЇЇ СХОВАЛА…
ПРОТИ  БОГА,  ПРИЙМИ  БОЖЕ ЇЇ ДУШУ І  ПРОСТИ, 
ПІШЛА…СПАСИ І ПОМИЛУЙ, ГОСПОДИ…
СПАСИ І ПОМИЛУЙ БЕЗГРІШНУ ДУШУ..


Семен запинається на слові. Семен бачить, що Петро ось-ось почне ридати, поспіхом хреститься і залишає брата на одинці.
Лише зараз, Петро дає волю своїм почуттям: він падає на могилу Петрика, обіймає горбок Улиної могили і, ридаючи, виє.


ПЕТРО:

СИНКУ-УУУ, УЛЮ-УУУ
ПРОСТІТЬ, ПРОСТІТЬ, ПРОСТІТЬ!!!!!!!



 


Сцена № 64.

ІНТ. КАМЕРА СОЛОВЕЦЬКОГО МОНАСТИРЯ.

КАЛНИШЕВСЬКИЙ сидить, закривши очі долонею. СОХАНОВ витирає сльози.


СОХАНОВ:

ДА НЕ КОРИ ТЫ СЕБЯ, НЕ КОРИ. ПОДИ,
ДУМАЕШЬ, ЕСЛИ БЫ НЕ УЕХАЛ, ТО СПАС БЫ
ИХ... И ПЕТРИК БЫЛ БЫ ЖИВОЙ... НЕТ...
ВСЕ В РУКАХ БОЖЬИХ… ВОНА Я!
ПРИ ДЕТИШКАХ СВОИХ НЕОТЛУЧНО,
А ВИШЬ – КРЕСТЫ ПРИШЛОСЯ СТАВИТЬ.


Звучить ледь помітний церковний передзвін.


КАЛНИШЕВСЬКИЙ:
ТЯЖКО, ОХ ТЯЖКО, СОХАНОВ, БУТИ ПІД ОКОМ ГОСПОДНІМ.  НЕСТЕРПНО, КОЛИ  ДО  ТЕБЕ
УВІ  СНІ ПРИХОДЯТЬ  МЕРЦІ, СОХАНОВ,
У ДУШУ  ТОБІ ЗАГЛЯДАЮТЬ  З НІМИМ 
ДОКОРОМ…
 

























Сцена № 65.

НАТ. СІЧ. ДЕНЬ.

(МАЛАШЕВИЧ, ПЕТРО, ГАЛАГАН, АРГАТ, БРАТИ, ЖИЛА, МОВЧУН, ДІД ХИРОН, ХУДОРЛЯВИЙ КОЗАК, ДЖУРА, ПІП НЕБАБА, КОЗАКИ – 50 ЧОЛОВІК)

Звучав  набат, в який бив козак Жила.
На центральній  площі Січі кошовий Малашевич з  невеликого помосту посеред майдану закликає до…
… миролюбиво налаштованого натовпу козаків,  одягнених у те, в чому застав їх  набат під час їхньої козацької роботи…
… деякі ще об'їжджали на майдані коней, деяких застав набат під час роботи на даху куреня, хтось кашоварив…
 

МАЛАШЕВИЧ:
А ЩЕ, СЛАВНЕЄ ЛИЦАРСТВО ЗАПОРОЖСЬКЕ! ІМПЕРАТРИЦЯ   ДАРУЄ  НАМ 2000 ЗОЛОТОМ ТА  ХЛІБА !  БУДЕМО  СИТІ,  БРАТІЯ ПАНОВЕ !

З КОЗАЧОГО НАТОВПУ:
СЛАВА КОШОВОМУ! СЛАВА ЦАРИЦІ!
ДОВГОГО  ВІКУ  ТОБІ, КОШОВИЙ!
СЛАВНИЙ  ХАЗЯЇН!


На Петрі козацька свитка. Джура також походжає у козацькому вбранні, але кунтуш на нього завеликий.

МАЛАШЕВИЧ:

А ЩЕ  НАКАЗАЛА ІМПЕРАТРИЦЯ,
ЩОБ ОСАВУЛОМ БУВ  У ВАС  КОЗАК 
КАЛНИШ...

Натовп  вибухає обуреними криками і вигуками.

ГАЛАГАН (кричить):
ОСАВУЛА  КОЗАКИ  САМІ ОБИРАЛИ!

ХТОСЬ:

НЕХАЙ  ВІН  ЇЙ В  ПАЛАЦІ  ОСАВУЛИТЬ!
ПІД   СПІДНИЦЕЮ!

ГАЛАГАН (з натовпу):
ХТО КАЛНИША  У  БОЮ  БАЧИВ?  НІХТО!
КИЯМИ  ЙОГО ПІД  ТРИ  ЧОРТИ  ГНАТИ!


ХУДИЙ КОЗАК підскакує до Петра,   показує йому “зад”, “перед” і,  скорчивши  зневажливу фізіономію, відходить до натовпу.

КОЗАК:
ОСЬО ТОБІ - “ОСАВУЛ!”, А ОЦЕ  ТОБІ –
ОСАВУЛОВА ЗАДНИЦЯ!


Позаду  козачого натовпу з'являються вершники, в яких ми  пізнаємо АРГАТА,  БРАТІВ, і звільнених з полону хлопців...
Малашевич чекає – натовп козаків  не вгамовується.

ГАЛАГАН:
ПОКИ МИ  В ОЛЕШКАХ СИДІЛИ, ТО ГЕТЬ
ЗАБУЛИ, ЩО ТАКЕ  КОЗАЦЬКАЯ  ШАБЛЯ. 
КРИМЧАКИ ЯСИР, ЯК КОЛОСКИ З ПОЛЯ   
ЗБИРАЮТЬ!!

ДІД  ХИРОН:
ПІДНІМАЙ КІШ, ОТАМАН! ВЕДИ! 
ЗАРАЗ  ТАТАРИ  ЯСИР  ДО  АДЖИДЕРА 
ЗІГНАЛИ! «БАШИ БАЗАР» БУДЕ!

ГАЛАГАН (хрипить):
НЕХАЙ  НА  ТАТАР  СКОЧИТЬ...
ТОДІ  ПОБАЧИМ,
ЯКИЙ З НЬОГО  ОСАВУЛ!

Аргат і Брати помалу просуваються до центру козацького кола, посеред якого  стоїть Петро.
Малашевич піднімає булаву і, приховуючи злу усмішку, зиркає на Петра.


МАЛАШЕВИЧ (ніби виправдовуючись):

ВОЛЯ СІЧІ...  ВИХОДЬ  ДО  КОЛА,
КАЛНИШ, АЛЕ ДИВИСЬ!
ЗАКОН СІЧІ:  ЯКЩО  НЕ ВИЙДУТЬ
З ТОБОЮ КОЗАКИ НА ТАТАРИНА,
ТО МУСИШ ЗАЛИШИТИ СІЧ! 
БО,  ЯК  НЕМА ДОВІРИ В МАЛОМУ, 
ТО  НЕМА  І  У ВЕЛИКОМУ!

Петро рішуче виходить у центр кола, кланяється на чотири боки. Слідом за ним біжить джура.


ПЕТРО:
Я  ПРОШУ  У  ТОВАРИСТВА ДОВІРИ!

Козаки замовкають. Малашевич з усмішкою  виголошує звичайну в таких випадках фразу.

МАЛАШЕВИЧ (іронічно):
ЩЕ РАЗ ПИТАЮ, ТОВАРИСТВО: ХТО ДОВІРЕ 
«ОСАВУЛУ» СВОЮ ДОЛЮ У ПОХОДІ...
ВИХОДЬ  ДО  КОЛА...

І знову на майдані  запанувала тиша.
Петро вдивляється в обличчя козаків.
…. ніхто з них не поспішає зайти в коло.
 Панорама по їхніх обличчях  зупиняється  на обличчі кошового.


МАЛАШЕВИЧ (не приховує задоволення):
ВОНО Й СПРАВДІ, ДОСАДНО,  ПАНЕ КАЛНИШ,
АЛЕ  ВОЛЯ ТОВАРИСТВА ...

Несподівано з натовпу  чується голос Аргата.

АРГАТ:
А ТИ ЗА ВСІХ НЕ ВИРІШУЙ!

Аргат разом з Братами виходить до Петра. Заглядаючи в очі запорожцям і акомпануючи на торбані,  співає.


АРГАТ (співає):
І ВИ МЕНІ  НЕ ПАНИ,
І Я ВАМ НЕ ХЛОПЕЦЬ!

Дехто починає сміятися, спостерігаючи за тим, як Петро, Аргат, Брати, і Джура стоять посеред площі і разом співають жартівливу пісню.
Несподівано Джура пускається в танок і починає викидати смішні колінця.


АРГАТ (продовжує співати):
ДОГАДАЙТЕСЬ, ВРАЖІ ДІТИ
ЩО Я ЗАПОРОЖЕЦЬ!


ХТОСЬ З КОЗАКІВ:
ЇЙ-БОГУ, ЦІ ХАРЦИЗЯКИ МЕНІ ДО СЕРЦЯ!

Аргат разом з побратимами продовжує співати, прагнучи перекричати січовиків. До них мовчки приєднується Мовчун, діловито розкурюючи люльку.

АРГАТ І КОМПАНІЯ:
ЩО Є В ТЕБЕ СІРОМАХО,
ОТЕЦЬ РІДНИЙ, МАТИ?
ОЙ! ВЕЛИКИЙ ЛУГ – МІЙ БАТЬКО!
А СІЧ – МОЯ МАТІ!


З різних боків до Петра підтягуються  козаки: п'ять, потім десять чоловік,
потім їх стає все більше і більше.
Регіт і знущання затихають. Ті з січовиків, хто приєднався до Петра, співають разом з Аргатом і танцюють.


АРГАТ І КОМПАНІЯ:
ОЙ! ВЕЛИКИЙ  ЛУГ - МІЙ БАТЬКО, А СІЧ - МОЯ МАТИ!

Аргат припиняє співати. Охочих вирушити з Петром у похід,  більше немає.

ПЕТРО:
СПАСИ БІГ ТОВАРИСТВО, ЧОЛОМ Б'Ю ЗА
ДОВІРУ!

Петро знову кланяється на чотири боки. З натовпу козаків до нього вибігає низенький   ДІД ХИРОН

ХИРОН (Прод.):
І МАЛЕНЬКІ  КАМІНЦІ  РОБЛЯТЬ СИНЦІ!

МАЛАШЕВИЧ:
З ДВОМА  ДЕСЯТКАМИ  КОЗАКІВ, НАВІТЬ  СІРКО  НА ТУРКІВ НЕ ХОДИВ.

ХИРОН (відповідає):
БУВ БИ ЦВІТ, КОШОВИЙ, І ЯГІДКИ БУДУТЬ!

Біля козацької церкви стоїть, ховаючи очі, архімандрит в оточенні священиків. Хирон підбігає до них, цілує хрест на животі у величезного ПОПА НЕБАБИ.

ХИРОН:
БИТИСЯ З БУСУРМАНОМ ЗА НАРОД
ПРАВОСЛАВНИЙ  САМ БОГ ВЕЛІВ!
А ДЕ БОГ ПРАВОСЛАВНИЙ - ТАМ ПРАВДА!
А ГАЙДА З НАМИ, НЕБАБО!

Священик теж наважується і, перехрестившись, просить благословення архімандрита.

НЕБАБА:
ЯКЩО ПРИЙДЕТЬСЯ ЗА ТАКУ  СПРАВУ, ДАЙ БОЖЕ, ВМЕРТИ, ТО ХТО ВІДПРАВИТЬ  КОЗАЦЬКУ  ДУШУ НА НЕБО? БЛАГОСЛОВІТЬ!

Архімандрит благословляє. Небаба поспішає в коло.

ХИРОН:

НАГАДАВСЯ, ЯК ПРОСПАВСЯ!
ОЙ! ВЕЛИКИЙ  ЛУГ - МІЙ БАТЬКО,
  А СІЧ - МОЯ МАТИ!


Сцена № 66.

НАТ. СЕЛИЩЕ АДЖИДЕР. НІЧ.   (ОДЕСЬКА ОБЛАСТЬ)

(ПЕТРО, ЖИЛА, БРАТИ, АРГАТ, ДЖУРА, ПІП НЕБАБА, МОВЧУН, ЗАГІН ЗАПОРОЖЦІВ – 20 ВЕРШНИКІВ)

У центрі татарського селища під навісом сидять зв'язані полонені - хлопці і дівчата. Їхні виснажені, невеселі обличчя освітлюються смолоскипами.   За п'ять кілометрів від села мирно пасеться табун коней. Троє пастухів голять голови біля невеликого вогнища і кип'ятять у казанку воду. Один з пастухів щось наспівує, другий протирає кухлі. Вдалині виблискує лиман.
У високій степовій траві ховаються Петро і його побратими. Вони чекають на повернення розвідників. Петро прислухається до нічних шерехів.  Стрекочуть  цикади і, під поривами вітру, шелестить трава.
З трави  з'являються  розвідники – це ЖИЛА  і БРАТИ.

ЖИЛА.
  ЯСИР В СЕЛІ  НА МАЙДАН  ЗІГНАЛИ.
ЧОЛОВІК,  МОЖЕ,  ІЗ СТО.

З іншого боку з’являються АРГАТ і дід ХИРОН.

ХИРОН.
ЗАВТРА ЗА ЯСИРОМ З АКЕРМАНА
КОРАБЛІ ПРИПЛИВУТЬ. ДИВИСЬ
СКІЛЬКИ ТАМ ВОГНІВ – МАЯЧКІВ!

На іншому березі лиману виблискували вогниками маячків десятки суден (КМБ).

ЖИЛА.
А З  НИМИ  ТУРКІВ ТА ЯНИЧАР, ЯК ВОШЕЙ
З СОБАКИ НАЛІЗЕ… ТОДІ ВАЖКО БУДЕ…..

ОДИН З БРАТІВ:
ЗАРАЗ ТРЕБА!

З темряви з'являється Небаба і ляскає  молодшого по потилиці.

НЕБАБА.
ЗАРАЗ ТРЕБА! ТАТАРВИ ТАМ ДОБРА СОТНЯ!
ВОНИ ЗАРАЗ ОХОРОНЯЮТЬ ЯСИР, КРАЩЕ НІЖ
СВОЇХ ЖІНОК…

Брати  збентежені.
 
ПЕТРО.
А ЯКЩО, ЇХ ЯК-НЕБУДЬ ЗВІДТИ ВИМАНИТИ?..

Хирон повертається до Мовчуна, який продовжує займатися своєю люлькою, зрідка поглядаючи на побратимів.

ХИРОН:
ТА  НЕ МОВЧИ! ПЕТРО! ВІН ОДНОГО  РАЗУ
У ТУРКА П’ЯТСОТ  КОНЕЙ  ПОЦУПИВ!

 Мовчун, не реагуючи, продовжує смоктати незапалену люльку.


ХИРОН.
МОВЧУН? А?... ВОНИ  ЗА  СВОЇМИ  КІНЬМИ
УСІМ  КОДЛОМ ДО ПОЛТАВИ ГНАТИСЯ БУДУТЬ.
А  МИ  ТИМ  ЧАСОМ...

Кивком голови Мовчун дає  згоду.
 






































Сцена № 67.

НАТ. СТЕП. НІЧ. СЕЛИЩЕ АДЖИДЕР.

(ПЕТРО, АРГАТ, ДЖУРА, НЕБАБА, ДІД ХИРОН, МОВЧУН, ТАТАРИ-50, ПОЛОНЕНІ – 50)

У селище на низькорослих конях влітають перелякані татарські пастухи. Вони дико волають  щось своєю мовою, здіймаючи тривогу.
З будинків і з-під навісів вискакують озброєні воїни. Вони кричать, віддають незрозумілі команди і метушаться.
Полонені підводять голови, намагаючись  роздивитися,  що ж відбувається, але охоронці б'ють найцікавіших держаками списів і заганяють углиб шатра.

НАТ. СТЕП. НІЧ.  Загін татарських кінників вилітає з села і мчить у степ. Воїни страхітливо кричать і розмахують смолоскипами.

НАТ. СТЕП. НІЧ.  Мовчун жене татарський табун у степ. Він скаче попереду, направляючи рух табуна. Виїхавши на пагорб, Мовчун озирається. Ззаду..
…. на відстані кількох кілометрів, він бачить татарський загін.  Загін добре видно завдяки багаточисельним смолоскипам татар. Мовчун криво посміхається і підпалює зв’язку хмизу, прив’язаного до хвоста жеребця.
Кінь від болю мчить у степ. За ним слідом біжить табун. (КМБ)

НАТ. СТЕП. НІЧ.  Слідом за табуном скаче загін  татарських воїнів: мелькають косоокі очі кримчаків, криві шаблі, якими вони розмахують над головами, палаючі смолоскипи…

НАТ. СЕЛИЩЕ АДЖИДЕР. НІЧ.
У селище  влітає  загін Петра. Малочисельна охорона біля шатер ледве встигає отямитися. Козаки рубають їх шаблями, протикають списами.
В одній  з коротких сутичок, які чергою слідують одна за одною, Жила завдає удару шаблею по шиї ТАТАРИНА, що вибіг з заможного шатра.  Удар розтинає шкіряний пояс, яким було обмотане тіло татарина і звідти розсипаються  золоті монети.

ЖИЛА:
ЩО МУРЗА? ДІВЧАТ ЗГОТУВАВСЯ КУПУВАТИ?

НАТ. СТЕП. НІЧ.   Табун коней розділяється на дві частини. Одна частина табуна широкою дугою повертає убік,  інша мчиться прямо. Татари зупиняються, тикаючи смолоскипами в сторону...
…селища, в якому починається пожежа…
Розділившись, одна частина татарського загону, скаче назад, інша – за табуном.
Мовчун посміхається і підпалює копицю сіна….

НАТ. СТЕП. НІЧ.  Татарський загін знову розділяється на дві частини:  одна скаче до селища, інша – до охопленого вогнем сіна…
 
НАТ. СЕЛИЩЕ АДЖИДЕР. НІЧ.
На майдані козаки звільняють полонених і роздають їм зброю – списи, луки, криві шаблі, пістолі, вила. Озброївшись, хлопці і навіть дівчата біжать до козаків і займають оборону.
Татарський загін вривається у селище і потрапляє в засідку. Вершники буквально натикаються на ліс списів. У хід йдуть вила, шаблі, ножі і навіть риболовні сіті, які Аргат  накидає на татарських вершників.  Перед камерою мелькає обличчя Небаби – він піднімає на списа татарина і кидає його  в  татарського кінника, який замахується на Петра.  Петро поглядом дякує Небабі, і знову кидається в бій…
















































Сцена № 68.

ІНТ. КАМЕРА СОЛОВЕЦЬКОЇ В'ЯЗНИЦІ.

Соханов не приховуючи своєї  радості, голосно сміється.


СОХАНОВ:
ВЗЯЛ И СЖЕГ АДЖИДЕР… 

Калниш і Соханов сміються.

КАЛНИШ:
СПАЛИВ, СОХАНОВ, ВЗЯВ ГРІХ  НА  ДУШУ!

СОХАНОВ:
А ДАЛЬШЕ, ЧЁ С ТЕМИ ЛЮДЬМИ, КАК ТЫ ГОВОРИШЬ, ЯСЫРОМ, СДЕЛАЛ?
НА СЕЧЬ ПОГНАЛ?  ПО ДОМАМ  РАСПУСТИЛ?

































Сцена №69.

 НАТ. СТЕП.  (ТРИПІЛЛЯ)

(ПЕТРО, АРГАТ, ДЖУРА. МОВЧУН, ХЛОПЦІ І  ДІВЧАТА – 15 ОСІБ)
Козаки, хлопці і дівчата стоять на  високому  пагорбі і дивляться з висоти…
…. на безкрайній степ. Подекуди у степу видно залишки сіл, спалених хуторів.  І де-не-де  видно залишки козацьких веж.
Основна маса загону скаче далеко попереду, а…
…. кілька хлопців і дівчат відстали, замилувавшись безкрайнім простором.
Калнишевський, вдивляється  в їхні обличчя.

ОДИН З ХЛОПЦІВ:
У РАЮ, МАБУДЬ, САМЕ ТАК…

ПЕТРО КАЛНИШЕВСЬКИЙ:
ТУТ НАШ ЛЮД КОЛИСЬ КОЛОС ПІДНІМАВ.
БАЧИШ, ХАТКИ ПОЛИШАЛИСЬ? МОЖЕ СЯДЕМ ТУТ?

На парубка допитливо поглядає чорноброва дівчина.

ДІВЧИНА:
А ХТО ВІД  ТАТАРВИ  ЗАХИСТИТЬ?

ПЕТРО КАЛНИШЕВСЬКИЙ:
СІЧ!   ТЕПЕР  ТУТ  КОЗАЦЬКІ ЗАЛОГИ  БУДУТЬ.

АРГАТ
САМА ЦАРИЦЯ ПОЗВОЛИЛА.

ХЛОПЕЦЬ з дівчиною недовірливо переглядаються.

ХЛОПЕЦЬ (НЕСМІЛИВО):
А КОНІ?  Я  Б, МО Й ОСІВ ТУТ…

КАЛНИШЕВСЬКИЙ зіскакує з коня і швидко підходить  до хлопця.
   
ПЕТРО КАЛНИШЕВСЬКИЙ:
ВІЗЬМИ КОНЯ. ВІЗЬМИ ДВОХ. 
БЕРИ СКІЛЬКИ ТРЕБА. АРГАТ, ГРОШІ!

Аргат розкриває пояс-мішок убитого татарина, наповнений золотими і  срібними  монетами.  Петро  зачерпує жменю монет  і  силоміць вкладає їх парубкові у долоні.

ПЕТРО КАЛНИШЕВСЬКИЙ:
СІДАЙ  ТУТ, І САМ, ЧУЄШ, САМ ХАЗЯЙНУЙ.
ЗАСНУЄШ  ХУТІР – ІМЕНЕМ СВОЇМ НАЗВЕШ. 
Я ХРЕЩЕНИМ  У ТВОГО  ПЕРВАКА  БУДУ. 
БУДЕ  БІДА – КОЗАКИ ПОРУЧ!

До схвильованого хлопця, який сторопів від настільки потужного натиску Петра, підходить ще троє.
Хлопці добре  озброєні, відібраною у татар зброєю.

ХЛОПЕЦЬ
А СКІЛЬКИ З ПОЛЯ БУДЕШ БРАТЬ?

ПЕТРО
ДЕСЯТИНУ НА СІЧ, АБИ КОЗАКИ В ЦАРИЦІ НЕ ПОБИРАЛИСЯ.

ХЛОПЕЦЬ
А РЕШТА?

ПЕТРО
ТВОЯ!

ОДИН  З ТРЬОХ :
МИ  РАЗОМ  З НИМ  ЗАЛИШИМОСЬ.
ВЕЖУ ЙОМУ САМОТУЖКИ  НЕ ПІДНЯТИ.

ПЕТРО КАЛНИШЕВСЬКИЙ (до Аргата.)

  АРГАТ!

 Аргат запускає руку в татарський пояс і дає кожному по жмені монет, але меншу ніж давав Петро..


ОДИН  З  ХЛОПЦІВ:
А МОЖНА, Я СПОЧАТКУ ДОДОМУ ЗА БАТЬКОМ,
А ПОТІМ  СЮДИ? ВІН СТАРИЙ ВЖЕ, А ДО ЖИТА -
ТАКИ ГОЛОВА…

ПЕТРО:
КІНЬ ПІД ТОБОЮ.


ХИРОН
ОТО СПРАВЖНІЙ КОЗАК! ВЕЗИ!

НЕБАБА
ВЕЗИ, БЛАГОСЛОВЛЮ!











Сцена № 70.

НАТ. СТЕП.  ДЕНЬ.  (ТРИПІЛЛЯ, ПЕРЕЯСЛАВ)

(ПЕТРО, АРГАТ, ДЖУРА, ХИРОН, НЕБАБА)

Петро, Аргат, Джура, Хирон, Небаба спостерігають з високого берега Дніпра…

…вони бачать, як  звільнені полонені шаблями прорубують прохід серед високих чагарників. Леза шабель розтинають  повітря, стебла падають на землю. Останні стебла падають, відкриваючи…
… до подиву усіх, вид на нещодавно залишений хутір, з хатинами, колодязем, сараєм і возом.


З кручі видно, як частина хлопців і дівчат прямують до руїн залишеного села…
… інша,  до журавля криниці, що самотньо стирчить…
…група молодих людей з тріском відкриває вцілілі двері старенької хатини і, перехрестившись, заходить усередину…
… дівчачі руки піднімають колодку журавля, де…
… на кінці, в дерев'яній діжечці хлюпоче чиста вода, віддзеркалюючи радісні, миловидні обличчя дівчини і хлопця, що схилився над криницею.


Петро сидить відособлено на самісінькій верхівці кручі. Він милується картиною заселення, неначе сам знаходиться серед хлопців і дівчат.

ПЕТРО (шепоче):
ЗАЧЕПІТЬСЯ ЗА ЦЮ ЗЕМЛЮ, ДІТКИ,
ЗАЧЕПІТЬСЯ.

Петро лягає на спину і спостерігаючи, як у небі співає жайворонок, сам починає наспівувати

ПЕТРО:
…ТУМАН ЯРОМ, ТУМАН ЯРОМ…
СТЕП ТУМАНОМ ОПОВИТИЙ…

Аргат, сміючись, розпрямляє татарський пояс-мішок, в якому майже  не залишилося монет.
 
АРГАТ:
ТІЛЬКИ  НЕ  ВТНИ, ОТАМАНЕ,  НА
СІЧІ  СКАЗАТИ, ЩО МИ ГРОШІ  ГРЕЧКОСІЯМ
РОЗДАЛИ. ЗАСМІЮТЬ.

Петро останній раз озирається на…
… заклопотаних новими турботами, новопоселенців, які метушаться неначе мурахи.


 
Сцена № 71.

ІНТ. КАМЕРА СОЛОВЕЦЬКОЇ В'ЯЗНИЦІ. МЕРЕХТИТЬ СВІЧКА.

Соханов і Калнишевський п'ють чай, гріючи руки об глиняні кухлі.

СОХАНОВ:
И МНОГО ВЫ ЭТИХ... ХЛЕБОРОБОВ-ГОЛОДРАНЦЕВ В ДИКОМ ПОЛЕ, ХЕ-ХЕ, ПОНАСЕЯЛИ-ТО?

КАЛНИШЕВСЬКИЙ:
ГРАФ ПОТЬОМКІН П'ЯТЬ ТИСЯЧ П'ЯТСОТ
ХУТОРІВ НАРАХУВАВ
«ГОЛОДРАНЦІ» МОЇ ЗАСНУВАЛИ...

СОХАНОВ:
СКОЛЬКО, СКОЛЬКО?

КАЛНИШЕВСЬКИЙ:
П'ЯТЬ ТИСЯЧ ПЯТЬСОТ… І ОДИН.

СОХАНОВ:
ДА ГДЕ ЖЕ ВЫ ЛЮДЕЙ ВЗЯЛИ-ТО  СТОЛЬКО?

КАЛНИШЕВСЬКИЙ:
САМІ ПРИЙШЛИ. ЯК  ПОЧУЛИ,
ЩО В ДИКОМУ ПОЛІ ЗЕМЛЕРОБИ 
САМІ  НА СЕБЕ РОБЛЯТЬ, ТАК І ПРИЙШЛИ.

СОХАНОВ (задумливо):
А ЧЕГО НЕ ИДТИ? ЗЕМЛЮ – НА! РУКИ ЕСТЬ! ОРУЖИЕ – НА! ХА!  ЗНАЙ БОГАТЕЙ!

КАЛНИШЕВСЬКИЙ:
ВОНИ ТО БАГАТІЮТЬ, СОХАНОВ. 
АЛЕ ХАЗЯЯМИ  СВОЄЇ  ЗЕМЛІ, ЇХ НІХТО НЕ ВИЗНАЄ.
ХТО НЕ ПРИЙДЕ, ВІДРАЗУ ПИТАЄ: 
«КТО ТАКИЕ ПАШИТЕ-СЕЕТЕ? ПАЧИМУ?»

 










Сцена № 72.

ІНТ. САНКТ-ПЕТЕРБУРГ. ЗИМОВИЙ ПАЛАЦ.

(КАТЕРИНА ІІ, ПОТЬОМКІН, ГЕНЕРАЛ ТЕКЕЛІЙ, ОРЛОВИ, БРЮСОЧКА)

Катерина ІІ,  граф Потьомкін, генерал Текелій, брати Орлови грають у покер. Зелене сукно столу, канделябри у руках слуг. Поряд з Катериною сидить її фрейліна БРЮСОЧКА, яка не грає, але захоплено роздивляється віяло, розписане фривольними картинками. Коли вона прикладає віяло до губ, під її лукавими очима стає видно забавні сценки.

У кутку кімнати скоморохи розігрують народне лялькове дійство з Петрушкою ...
Час від часу гравці кидають погляди на виставу і сміються, окрім графа Орлова, якому відверто нудно...

КАТЕРИНА ІІ:
ПОДИ СОСКУЧИЛИСЬ, ГРАФ. В ЕВРОПАХ-ТО,
ПЬЕСКИ НЕ СТОЛЬ БЕСХИТРОСТНЫЕ?
ВАШ ХОД…

Граф ліниво кидає карти на стіл.

ГРАФ ОРЛОВ:
ПАСУЮ,   МАТУШКА.

Гравці дивляться, як...
…Петрушка цілує наречену, потім задирає їй спідницю і щось довго там шукає.
Потьомкін, підморгнувши графові, голосно сміється. Цариця з цікавістю поглядає то на радісне обличчя Потьомкіна, то на нудьгуючого графа Орлова.

ОРЛОВ:
ФРАНЦУЗИКИ   ЧАЮТ, ЧТО ПОКАМЕСТ ТЫ С ОСМАНАМИ ВОЕВАТЬ БУДЕШ,  ОНИ ПОЛЬШУ  ОЩИПЛЮТ, ЯКО ПЕТРУШКА ЕНТУ НЕВЕСТУ.

Петрушка, на радість  гравців, не знайшов у нареченої того, що шукав.
І починає із здивуванням шукати щось у себе в штанях.

ПОТЬОМКІН:
БОЮСЬ, ЩИПАТЬ УЖЕ БУДЕТ НЕ ЗА ЧТО, ВАШЕ ВЕЛИЧЕСТВО. ИСХУДАЛАСЬ ВОВСЕ, ПОЛОНИЯ НАША. ОКРОМЯ МОСЛОВ, ДАЖЕ ПЕТРУШКА ТАМ НИЧЕГО НЕ СЫЩЕТ.

Потьомкін знімає перстень, і ставить на кін.

КАТЕРИНА ІІ:
УДВАИВАЮ. НЕ БОИТЕСЬ ОСТАТСЯ, КАК ПОЛЬША - ОЩИПАННЫМ?

Цариця ставить на кін усе золото, що лежало перед нею.

ПОТЬОМКІН (вдивляючись у карти):
БОЮСЬ, МАТУШКА, ВАС РАЗОЧАРОВАТЬ-С.

КАТЕРИНА ІІ (КОКЕТЛИВО):
ОТЧЕГО ЖЕ? ИГРА ВЕДЬ ЧЕСТНА…
ЕЖЕЛИ КАРТА ХОРОША - ДЕРЗАЙТЕ, ГРАФ!
ИЗ-ЗА КАРТОЧНОГО СТОЛА ВАС, КАКО ШЛЯХТУ ГОНОРИСТУЮ, НИКТО НЕ ГОНИТ, И РАЗБОЙНИЧАТЬ НЕ СОБИРАЕТСЯ.

Орлов помічає, що у цей момент, між царицею і Потьомкіним виникає вельми витончене відношення.

ПОТЬОМКІН (вдивляючись у карти):
ВЕРНО, МАТУШКА! ВОТ УЖЕ И МАЛОРОССЫ ШЛЯХТУ ГОНЯТ И ЖИДИКОВ ИХНИХ ДОЛОЙ СО СВОЕЙ ЗЕМЛИЦЫ. ОГНЁМ ПАЛЯТ, ДА НА СТОЛБАХ РАЗВЕШИВАЮТ. ЭХ! БЫЛА-НЕ БЫЛА! ЦАРИЦЕ И ПРОИГРАТЬ НЕ ЗАЗОРНО!

Потьомкін із зітханням, розстібає комір і лізе рукою за пазуху, звідки дістає...
…прикрашену діамантами золоту важку ладанку на ланцюжку. Знімає з шиї.
Тепер усі спостерігають за…
… азартним поглядом Потьомкіна. Він, не наважуючись поставити амулет, ще раз заглядає в карти.
Імператриця, не відриваючи погляду від Потьомкіна, звертається до серба  Текелія, який стоїть за її кріслом.

КАТЕРИНА ІІ
А КАК  МОИ СЕРБУШКИ,  ГЕНЕРАЛ?
ОСВАИВАЮТСЯ СРЕДЬ МАЛОРОССОВ?

ТЕКЕЛІЙ:
ДЕННО И НОЩНО  ЗА ЗДОРОВЬЕ ВАШЕГО ВЕЛИЧЕСТВА  МОЛЯТСЯ. 

КАТЕРИНА ІІ
(пильно дивиться на Потьомкіна):
ЧТО МНЕ ИХ МОЛИТВЫ. ПУЩАЙ ОСВАИВАЮТСЯ СКОРЕЕ. ОТСЛУЖАТ.
МНЕ  НАРОД  ВЕРНЫЙ В ДИКОМ ПОЛЕ НУЖЕН.

ОРЛОВ:
А КАК ЖЕ ТВОИ КАЗАЧКИ, МАТУШКА?

КАТЕРИНА ІІ
(не спускаючи очей з Потьомкіна):
ТАК ВОТ… ПУСТЬ ОНИ ДРУГ ДРУГА И ОХРАНЯЮТ. КАЗАЧКИ – СЕРБОВ, А ТЕ –КАЗАЧКОВ…ДА ВМЕСТЕ ТАТАР ВО СТРАХЕ ДЕРЖАТ.

Потьомкін нарешті наважується, і ставить ладанку на кін. Катерина  знімає з шиї перлову пектораль і ставить її у відповідь.


КАТЕРИНА ІІ:
ЭТОГО СТАНЕТ ДАБЫ ДВОРЕЦ ВАШ
ДОСТРОИТЬ, ГРАФ!


ПОТЬОМКІН
(перелякано):
ЛИБО ПОТЕРЯТЬ ВСЁ… ПАС!

Він відкриває карти. Катерина – свої.
На обличчі у цариці з’являється задоволена посмішка. Вона виграла.

КАТЕРИНА ІІ:
А ВЕДЬ ВАША КАРТА МОЮ БИЛА. ДЕРЗАТЬ! ДЕРЗАТЬ НАДОБНО-С!...

А в цей час Петрушка, не знайшовши те, що шукав, починає голосно плакати.
Гравці сміються. Найбільше – Брюсочка. Лише одна Катерина, роздумуючи, поглядає то на Потьомкіна, то на Орлова.

КАТЕРИНА ІІ:
ЧТО-ТО МНЕ ТОМНО …

Брюсочка багатозначно підморгує Потьомкіну і той,  випередивши графа Орлова, який забарився,  подає цариці руку.

КАТЕРИНА ІІ:
БЛАГОДАРЮ ВАС, ГРАФ…
ЖАЛУЮ ВАМ ЗА ЭТО ВЫИГРЫШ.

Потьомкін цілує руку цариці і, згрібаючи кін, підморгує  єдиним  оком…
.. Брюсочці, що посміхається.

КАТЕРИНА ІІ:
ДОСТРОИТЕ ВАШ, ПАЛАЦЦО – ПРИГЛАСИТЬ НА
БПЛ НЕ ЗАПАМЯТУЙТЕ…

Потьомкін непомітно засовує…
… до руки Брюсочки перстень, який він нещодавно програв.
Цариця з Потьомкіним залишають залу. Орлов проводить її сповненим ревнощів поглядом..








Сцена № 73.

НАТ. ДИКЕ ПОЛЕ. ДЕНЬ. ХУТІР.

(ПЕТРО,  АРГАТ, ДЖУРА, МОВЧУН, КОЗАК, ХЛОПЕЦЬ, РОСІЙСЬКИЙ ОФІЦЕР і БІЛЯВИЙ СОЛДАТ)

КАЛНИШЕВСЬКИЙ на чолі козачого загону мчиться  степом. Призупинившись, він бачить…
... як вдалині на маленькому клаптику землі, відвойованому в очеретів,  вовтузяться люди.

Клинок зрізає пласт землі. Камера від'їжджає і стає видно, що орач - використовує шаблю замість плуга. Жінка веде за вузду низькорослого татарського коня, маленький  хлопчик підганяє його  тонким прутиком. Чоловік піднімає голову і уважно вдивляється…
… у силуети вершників козачого загону Калнишевського, який зупинився на вершині пагорба. Розпізнавши своїх, чоловік вітає їх, піднятою у кулаку рукою

ЗДАЛЕКА:
ПУГУ-У-У!

ЧОЛОВІК (піднявши вгору хлопчика):
КОЗАК З ЛУГУ!

Загін вирушає далі, проїжджаючи повз родину, що натхненно працює.

ЧОЛОВІК:
ПЕТРИКОМ НАЗВАВ! НА ТВОЮ ЧЕСТЬ!

За пагорбом - у небо здіймається дим, змушуючи козаків пришпорити коней. Загін вискакує на пагорб, звідки видно невеликий хутір. Там коїться щось незрозуміле…
… якісь вояки  руйнують загорожу, розбирають споруди. Звідти по схилу вгору до козаків біжить хлопчисько, відчайдушно жестикулюючи і вказуючи на село. Петро піднімає хлопчика на коня.
Козаки в'їжджають у хутір. Як завжди, Мовчун відділяється від загону і зникає. З одного боку вулиці стоять криті соломою українські хатки,  а по іншу  сторону серби, молдовани і  греки почали будувати нові будинки і риють землянки.
Їх охороняють озброєні рушницями царські солдати.
Петро з товаришами, наближається  до БІЛЯВОГО СОЛДАТА.

ПЕТРО:
ЧИЙ БУДЕШ, СЛУЖИВИЙ?

БІЛЯВИЙ СОЛДАТ (доповідаючи):
ТАК ШТО, ЛЫСОГОРСКОЙ РОТЫ, ЛИНИЮ УКРЕПЛЕНИЯ ВЕДЕМ! ТАК ШТО, ПО ТУ СТОРОНУ КАЗАЦКИЕ ВОЛЬНОСТИ, А ПО ЭТУ - СЕРБСКИЕ ТЕПЕРЯ... ВСЕ, КАК ЕСТЬ, ПО КАРТЕ...

Петро, не злазячи з коня, дивиться на “лінію”, яка чорною стрічкою тягнеться  до місця, де розбирають хатину козака, який опинився у “сербських володіннях”…
Лінія є неглибокою канавою, заповненою нафтою. Сам господар, чубатий ХЛОПЕЦЬ, прив'язаний до колеса воза. Сорочка - скривавлена, на обличчі синці. Хлопчисько, зістрибнувши з коня, біжить до батька.

ХЛОПЧИК:
БАТЬКО! БАТЬКО!

Один з солдатів, сміючись підпалює  чорну нафтову стрічку і вогняний потік наочно розділяє територію  козацьких “вольностей” і сербських «володінь».

СОЛДАТ (сміється):
О! ТЕПЕРЯ НИКТО НЕ СПУТАЕТ, ГДЕ СЕРБЫ, А ГДЕ ХОХЛЫ!

Петро під'їжджає до господаря, в якому ми пізнаємо одного з ХЛОПЦІВ, звільнених з татарського полону.  Він пильно і з докором дивиться на Петра, потім показує на розритий горбок могили, через яку  проходить вогняний  рубіж.

ХЛОПЕЦЬ:
ЦЕ МОГИЛА  БАТЬКА, ОТАМАНЕ…
ЗА ТВОЇМ СЛОВОМ Я ЙОГО СЮДИ ПРИВІЗ..
 
Петро переводить погляд  на солдатів, які залишивши  свою “роботу” злякано озираються на всі боки.

ДРУГИЙ СОЛДАТ (кричить):
ГОСПОДИН ОФИЦЕР! КАЗАКИ!

З будинку вибігає  ОФІЦЕР, заправляючи на ходу свій  мундир.

ОФІЦЕР
КТО ТАКИЕ!? В ЧЕМ ДЕЛО!? ПАЧЕМУ ТУТ!?

ПЕТРО (до офіцера):
ХТО ДАВ  НАКАЗ ДІЛИТИ  КОЗАЦЬКУ  ЗЕМЛЮ?

ОФІЦЕР (з викликом):
ИЗВОЛЬТЕ  ОБРАЩАТЬСЯ  НА  ПОНЯТНОМ МНЕ  ЯЗЫКЕ!

Проте, зрозумівши, що Петро вдруге  не питатиме, офіцер змінює тон.

ОФІЦЕР:
ВАШ ГЕНЕРАЛ МАЛАШЕВИЧ  ИЛИ КАК ЕГО,
Э-Э… КОШЕВОЙ, В КИЕВЕ МЕМОРАНДУМ ПОДПИСАЛ. А МНЕ ПОРУЧЕНО ТЯНУТЬ ЛИНИЮ РАЗДЕЛА. А, СОБСТВЕННО, С КЕМ ИМЕЮ ЧЕСТЬ?
 
Солдати тягнуться до своїх рушниць, які стоять під будинком. Проте там, розкурюючи люльку і помахуючи пістолем, уже сидить МОВЧУН. Солдати задкують до офіцера.


ПЕТРО (до офіцера):
ТИ НАКАЗАВ  ЛІНІЮ ЧЕРЕЗ МОГИЛУ
БАТЬКА ТЯГНУТИ?

ХЛОПЕЦЬ:
ВІН, ВІН,  ЩОБ У НЬОГО РУКИ  ВІДСОХЛИ!
МЕНЕ, МОВ МОНГОЛ, ДО КОЛЕСА НАКАЗАВ
ПРИП’ЯТИ, АБИ Я НЕ ЗАВАЖАВ! СЕРБАМ ХАТУ
МОЮ ВАЛЯТЬ!

Серби навперебій щось кричать сербською мовою, намагаючись щось пояснити Петрові.

ОФІЦЕР (вихоплюючи шаблю):
Я ВЫПОЛНЯЮ ПРИКАЗ... РАЗ ЧЕРЕЗ
МОГИЛУ НАЧЕРЧЕНО!... Я СОЛДАТ!

Петро вихоплює шаблю. Офіцер б’є, але Петро ледь вловимим жестом відбиває його шаблю в бік, а потім розтинає офіцера навпіл – від плеча до пояса.
Перелякані солдати, серби, вигукуючи прокльони,  хто, в чому був, тікають з села.
Їх переслідують мешканці хутора, хлопчина і…
… невдовзі загарбники щезають у ковилі за степовими пагорбами.
































Сцена № 73-а
НАТ. ДИКЕ ПОЛЕ. НІЧ.

(ТЕКЕЛІЙ, БІЛЯВИЙ СОЛДАТ, СЕРБИ, ОФІЦЕР-СЕРБ)

В похідному наметі схилився над картою Дикого Поля генерал Текелій. Світло канделябра освітлює його обличчя, карту і намет. Офіцер заводить до намету білявого солдата, сербів. Усі вони у розірваному і брудному одязі.

ТЕКЕЛІЙ (сербською):
КТО ПОСМЕЛ?

БЫЛЯВИЙ СОЛДПАТ:
ТАК ЧТО, КОШЕВОЙ ЗАПОРОЖСКИЙ! НАЛЕТЕЛ, КАК САРАНЧА! ОФИЦЕРА-ПОРУЧИКА  - УБИЛ! ЛИНИЮ – РАЗОРИЛ! СЕРБАМ ЗАПРЕТИЛ ПОЯВЛЯТЬСЯ НА ЗЕМЛЯХ КАЗАЦКИХ.

Текелій гнівно опускає кулак на карту, де позначено «Дике Поле», Січ, розподільна лінія…
































Сцена № 74.

Титр: СІЧ.

ПАВ. НІЧ.

(МАЛАШЕВИЧ, ПЕТРО, ДІД ХИРОН, АРГАТ, ХЛОПЕЦЬ, МОВЧУН, ПИСАР ГЛОБА, СТАРШИНИ – 10)

Кошовий МАЛАШЕВИЧ сидить в отаманському  курені, завішаному  килимами і зброєю: шаблями, ятаганами, пістолями....
На столі лежить булава.
Горять свічки.
У самому центрі куреня сидить ХЛОПЕЦЬ. Його сорочка закривавлена, на обличчі видно сліди побоїв.
Малашевич спідлоба  поглядає на старшин,  витираючи долонею піт з чола. Він одягнений в багатий кунтуш.

ДІД ХИРОН:
ТИ НАМ    НЕ ВІДПОВІВ,  КОШОВИЙ,
ЧОМУ  ДАВ ЗГОДУ НА  РОЗПОДІЛ 
ЗЕМЕЛЬ КОЗАЦЬКИХ?

Рука Малашевича тягнеться за булавою, але його зупиняє  ГОЛОС МОВЧУНА.

МОВЧУН
(вперше промовляючи слова):
ТОРКНЕШСЯ  -  ЗАЛИШИШ РУКУ  НА СТОЛІ...

У мертвій тиші, що враз запанувала, на мить усі звернули  здивовані погляди на Мовчуна.

МАЛАШЕВИЧ
(видавлює з себе):
НА ТО БУЛА ЦАРСЬКА ВОЛЯ...

Старшина спідлоба дивиться на спітніле обличчя Малашевича.
Петро встає.

ПЕТРО:
ДИКЕ  ПОЛЕ СПОКОН ВІКУ КАЗАЦЬКЕ!
І НАМ ЗАПОВІЛИ БАТЬКИ САМИМ У НЬОМУ
ХАЗЯЙНУВАТИ... КОЗАК НЕ МОЖЕ ДАВАТИ
ЗГОДУ НА РОЗПОДІЛ КЛАДОВИЩ З
ПРАХОМ ДІДІВ..

МАЛАШЕВИЧ
(крізь зуби):
...КОЗАК ПРИСЯГАВСЯ СЛУЖИТИ ЦАРИЦІ,
А НЕ В ЗЕМЛІ ПОРПАТИСЯ!
ЦАРИЦЯ, ЗА ІНШІ ВИТРЕБЕНЬКИ  ОРДЕНАМИ НЕ ЖАЛУЄ…
...ЧИ МО, МАЗЕПИНУ ДОЛЮ КОМУСЬ
ЗАКОРТІЛО ПОВТОРИТИ?

ПЕТРО:
ГЕТЬМАН ЗЕМЛЮ НАШУ НІ З КИМ
ІЗ ЦАРІВ НЕ ДІЛИВ… САМЕ ЗА ЦЕ
І ВІДДАВ СЕБЕ РОЗП’ЯТИ!

Малашевич схоплюється і тягнеться до булави.

МАЛАШЕВИЧ:
ЗРАДА! ВСІ  ДО МЕНЕ! ДЖУРИ!

Старшини, перезирнувшись,  з усіх боків хапають дубовий стіл, за яким сиділи, і таранять ним Малашевича. Скорчені  пальці розчавлено об стінку Малашевича,  продовжують тягтися до булави. Але через хвилину вони завмирають. Скляний погляд дивиться на затиснуту у п’ястках...
…булаву.

Дід Хирон знімає шапку, кланяється  Петру, і подає йому на подушці булаву.
 
ДІД ХИРОН:
МІЙ ГОЛОС - ТОБІ  КАЛНИШ!

Старшини дивляться один на одного і одночасно, як по команді, дають  свою  мовчазну згоду певним козацьким ритуалом: напів-витягувши шаблі з піхов, і так само одночасно, на знак згоди, опускаючи голови.

Писар ГЛОБА, не видаючи, жодного поруху на лиці, поважно, підкорюючись зачатому звичаю, підступає до мертвого Малашевича і…
… так само без поспіху, один за іншим, зозжиамє зкоцюрблені на булаві пальці. Потім, приклонившися і поцілувавши булаву, протягує її Калнишеві.


ГЛОБА
НЕМАЄ ЗАПОРОЖЦЕВІ БІЛЬШОЇ ЧЕСТИ…
НЕ СХИБ, КОШОВИЙ!


Калниш не відразу прийма булаву….
… старшина терпеливо чекає.






















Сцена № 75.

ІНТ. КАМЕРА СОЛОВЕЦЬКОЇ В'ЯЗНИЦІ.

Соханов сплескує руками

СОХАНОВ (вражений почутим):
   
ТАК ЗНАЧИТ ТЕПЕРЬ САМ СЕБЕ ГОЛОВА?
КАК ЦАРЬ?! ПОЗДРАВЛЯЮ…

КАЛНИШЕВСЬКИЙ (сміється):
БУЛАВА КОШОВОГО, СОХАНОВ, 
ДЛЯ КОЗАКІВ  ВАЖЛИВІША  ЗА   
ЦАРСЬКИЙ   СКІПЕТР.

Соханов припиняє кривлятися.

СОХАНОВ:
ПОСТОЙ, ПОСТОЙ... ТАК ТЫ ДЕЙСТВИТЕЛЬНО  СТАЛ КАК... ЦАРЬ? САМ ДАРУЕШЬ ЗЕМЛИ, САМ ЗОВЕШЬ НА ВОЙНУ, САМ КАЗНИШЬ... САМ!!

Соханов кидає на Калниша шанобливий погляд.

КАЛНИШ:
САМ, СОХАНОВ, ЯК  БАТЬКО ВЕЛІЛИ…

СОХАНОВ:
«БАТЬКО»…  А БРАТ ТВОЙ  УЖЕ, ПОДИ,  ДО ГЕНЕРАЛА  ЦАРСКОГО  ДОСЛУЖИЛСЯ?

Погляд Калниша тьмяніє.

КАЛНИШ:
ДОСЛУЖИВСЯ, СОХАНОВ…
АЛЕ НЕ ДО ГЕНЕРАЛА…















Сцена № 76.

НАТ. СЕЛО. ДЕНЬ.   (ПЕРЕЯСЛАВ - ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ )

(ПАНАС, ПЕТРО, РІШНЯК, АРГАТ, МОВЧУН, ЖИЛА, ДЖУРА, РОСІЙСЬКІ  СОЛДАТИ, ЗАПОРОЖЦІ – 5 ЧОЛОВІК)

На сільській площі, під дубом, солдати вишиковують селян у довгу чергу. За столом сидить ПИСАР і записує прізвища селян, яких до нього по черзі підводить солдат. ОФІЦЕР малює вугіллям на спині у переписаних селян хрести, після чого відмічені відходять убік, де вже товпляться ті, яких занесли у книгу.
Здалека лунає солдатська пісня «Ласточка-касаточка».

ПИСАР  (викрикуючи):
РИШНЯК! ВЫХОДИ!
 
З натовпу виходить селянин.

РІШНЯК:
НУ, Я РІШНЯК!

На білій сорочці РІШНЯКА вугіллям малюють хрест.
У цей час  на площу верхи на коні в'їжджає  ПЕТРО. За ним, на невеликій  відстані, слідують АРГАТ, ДЖУРА, МОВЧУН і п'ятеро  запорожців.

ПИСАР  (продовжує):
ЗА ТОБОЮ  ДРУЖИНА  ГАЛЯ І СИН ІВАН?

РІШНЯК:
А НАВІЩО   НА НИХ  ХРЕСТА СТАВИТИ ?
ВОНО  ЩЕ  МАЛЕ,  А  ЖІНКА  І  Є  ЖІНКА!

Офіцер б'є селянина по обличчю.
Мовчун об'їжджає майдан і опиняється за спиною у офіцера.

ОФІЦЕР:
ЭТОГО – НА ЗЕМЕЛЬНЫЕ РАБОТЫ В СТОЛИЦУ.

РІШНЯК:
ЯК У СТОЛИЦЮ? А ХТО КОЛО ЗЕМЛІ
ЗАЛИШИТЬСЯ?

ОФІЦЕР:
МАЛЧАТЬ! СЛЕДУЮЩИЙ!

Поруч з писарем у кріслі сидить ПАНАС. Він спостерігає  за тим, як ведеться  перепис. Він  вже неабияк  захмелів.
Петро  під'їжджає до Панаса.

ПЕТРО:
ТИ  І  МЕНЕ  «ПОМІТЬ ХРЕСТОМ»,
ПОЛКОВНИКУ. ЧИ НА ЗЕМЕЛЬНІ РОБОТИ
ЗАШЛИ… ДО СТОЛИЦІ…

Всі довкола  завмирають. Солдат, піднявши рушницю,  цілиться в  Петра, але Мовчун кидає в нього келеп і солдат падає. Натовп перелякано переминається на місці. Писар намагається заховати книгу перепису, але Петро встромляючи вістря шаблі у книгу і прицвяховує її до столу.

ПЕТРО (Рішняку):
СПАЛИ  ЦЕ!

Рішняк тут же вихоплює  у писаря  книгу і зубами та руками розриває її на шматки, топче ногами…

РІШНЯК (кричить):
  ВСЕ. ВЖЕ  НЕ  ЗАПИСАНІ! 
ВЖЕ  НЕ  ЗАПИСАНІ!

Селяни розбігаються. Спини з намальованими хрестами зникають між огорожами.
На землі лежить вбитий солдат.
Панас відпиває  з батьківської баклаги і протягає її Петру.

ПАНАС:
КРАЩЕ  Б ТИ МЕНЕ ВБИВ... ЩЕ ТОДІ
НА ПЕРЕПРАВІ, БРАТИКУ….

Петро баклагу не бере.

ПЕТРО
Я НЕ БАТЬКО.  МЕНІ ПРАВА ТАКОГО БОГОМ
НЕ ДАНО.

Панас підходить до Петра, бере за вуздечку його коня і хмільним поглядом дивиться на брата знизу, граючи батьківською баклагою.
Усе ближче звучить пісня «Ласточка-касаточка» і гучнішим стає ритмічний бойовий тупіт солдатських чобіт.

ПАНАС  (п’яно):
СКАЧИ, БРАТИКУ, СКАЧИ ХУТЧІШ…
ЧУЄШ ПІСНЮ?

Панас показує рукою, в якій тримає баклагу, туди, звідки доноситься пісня.

ПАНАС (продовжує):
МЕНІ ВЖЕ НІЯК ВИБИРАТИ ... СКАЧИ
І НЕ ОБЕРТАЙСЯ. ПОВЕРНЕШСЯ – ВБ’Ю САМ.
І НЕ ПРИВЕДИ, ГОСПОДИ,
НАМ ЩЕ РАЗ ЗУСТРІТИСЯ…

ПЕТРО:
І МЕНІ, БРАТЕ, НІЯКОГО ВИБОРУ
ТИ НЕ ЗАЛИШИВ…
Петро, гірко усміхнувшись, повертає коня. За ним  скачуть козаки. Останнім скаче Мовчун, розвернувшись у сідлі так, щоб бачити Панаса. Його пістолі націлені у тих, хто…
…лишився на площі.

















































Сцена № 77.

ІНТ. КАМЕРА СОЛОВЕЦЬКОЇ В'ЯЗНИЦІ.

КАЛНИШЕВСЬКИЙ гріється біля розтопленої печі,  приречено дивлячись перед собою

КАЛНИШ (НАСПІВУЄ)
ТУМАН ЯРОМ, ТУМАН ЯРОМ…

Соханов, зручно влаштувавшись на лежанці в'язня, мирно посапує.










































Сцена № 78.

НАТ. ОКОЛИЦЯ СЕЛА. ДЕНЬ.  (ПЕРЕЯСЛАВ - ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ)

( ПЕТРО, АРГАТ, ДЖУРА, МОВЧУН, ЗАГІН – 20 ЧОЛОВІК, СТАРИЙ ДИЯКОН)

ПЕТРО із загоном пробирається лісочком. Кошовий пильно вдивляється вперед, але через густий туман він ледь може розгледіти дорогу (КМБ).

 Першим помічає щось недобре Мовчун. Він показує пальцем туди..
…де з туману, проступає високий стовп, на якому, судячи по залишках одягу, розіпнутий польський шляхтич. Далі, у тумані, на таких же стовпах висить ще кілька чоловік.

АРГАТ (з гордістю):
ГАЙДАМАКИ ПОПРАЦЮВАЛИ...
САВКИНА РУКА!

Здалека  чується спів. Петро помахом руки віддає команду, загін миттєво спішується і ховається за деревами.
З туману поступово проступає православний хрест, встановлений на помості з церковним начинням: паникадилами, свічниками, іконами. Поміст  несуть на собі четверо селян. Позаду них ідуть жінки, діти і люди похилого віку.
Петро виїжджає назустріч селянам, знімає шапку і тричі хреститься на хрест...
Побачивши озброєних вершників, люди  зупиняються і перелякано тиснуться один до одного, не розуміючи чого їм чекати від прибулих: розправи чи захисту.  Нарешті, вперед виходить СТАРИЙ ДИЯКОН.

ПЕТРО:
ЧИ  ДАЛЕКО, ОТЧЕ, МАНДРУЄТЕ?

СТАРИЙ ДИЯКОН:
КУДИ ГОСПОДЬ ВКАЖЕ, А ТО Й СВІТ-ЗА-ОЧІ… 
ЗАРАЗ  СЮДИ  ОСЬ ЗА ЦИХ, ЯКІ НА СТОВПАХ
ВИСЯТЬ, «ВІДДЯЧИТИ» ПРИЙДУТЬ…
А ХТО Ж ЗА НАС ЗАСТУПИТЬСЯ ОКРІМ
ГОСПОДА НАШОГО ПРАВОСЛАВНОГО?

Селяни – жінки і діти, ревно хрестяться на…
…стовпи з розіпнутими.

СТАРИЙ ДИЯКОН:
ВСЕ СЕЛО, СИНКУ, ПЕРЕПИСАЛИ,
ВСІХ ПАРУБКІВ ДО ПИТЕРБУРГУ ПОГНАЛИ,
А ХТО СХОВАВСЬ – ДО ГАЙДАМАКІВ УТІК...
І ТАКЕ ОСЬ…  ЗАЛИШИВСЯ З ЖІНКАМИ ТА
ДІТЬМИ...

ПЕТРО:
ПОВЕРТАЙТЕ, ОТЧЕ, ДО ДОМУ.
Я СПРОБУЮ ЗАХИСТИТИ ВАШЕ СЕЛО…

Диякон з докором киває головою




СТАРИЙ ДИЯКОН:
ІДИ СОБІ, СИНКУ, З БОГОМ,
ДОСТА НАМ ВІЙНИ…

Процесія вирушає далі. Люди співають псалми, вочевидь, розраховуючи лише на божу допомогу, і зникають у тумані.
Петро проводжає поглядом процесію, з болем вдивляючись у ланцюжок зневірених, втомлених, змарнілих облич, які посіріли від безвиході.
У тумані роздаються віддалені Голоси диякона і селян:

З/К.
ГОСПОДИ ПОМИЛУЙ, ГОСПОДИ ПОМИЛУЙ,
ГОСПОДИ ПОМИЛУЙ, ГОСПОДИ ПОМИЛУЙ...



































Сцена № 79.

НАТ. СЕЛО. ДОБУДОВА. ДЕНЬ. ТУМАН. (ПЕРЕЯСЛАВ –ХМЕЛЬНИЦКИЙ)

(ПЕТРО, АРГАТ, МОВЧУН, ДЖУРА, ЗАГІН – 20 ВЕРШНИКІВ)

Загін  Калнишевського в'їжджає в залишене селянами село. Біля  корчми лежить мертва дружина  корчмаря, а трохи далі  - тіло вбитої дитини. З туману  роздається далекий кінський тупіт.

ДЖУРА:
ЛЯХИ! ЛЯХИ!

ПЕТРО (затискає  Джурі рот):
ТИХО! АРГАТ! РОЗДІЛИ ЇХ.

Аргат киває головою
Мовчун, примружившись, вдивляється в туман.
Петро готує до бою спис, поправляє за поясом  невеликий келеп, кинджал, вдивляючись  у білу завісу туману. Джура зводить курки на  пістолях отамана. З туману  доноситься звук  кінських копит, що наближається.

Мовчун ховає люльку і затискає  поводи зубами, піднімає гаківницю і мчить назустріч вершникам, що виринули з туману. Першого з них він з розмаху вибиває гаківницею з сідла і продовжує мчатися назустріч наступним.

Аргат і його козаки стріляють у нечіткі  силуети вершників.
Вершники падають на землю, по їхніх тілах топчуться коні.
Звідти чуються викрики, зойки і чути вигуки: ГЕЙ! ГЕЙ!

Петро, почувши ці вигуки, здивовано опускає пістоля, якого приготував до пострілу.
Один з  вершників, що вискочили з туману, піднімає свого коня на диби і кричить своїм, побачивши Петра.

ВЕРШНИК (кричить):
ЗАСІДКА, ХЛОПЦІ! ПУГУ!

АРГАТ (приголомшений):
МАТІР БОЖА. СВОЇ! СТІЙТЕ! СВОЇ-Ї!

Але його не чують. Від нападаючих відділяється трійка і мчить на Аргата.
Аргат стріляє відразу з двох пістолів, а третього збиває з коня  гаківницею Мовчун.

ТРЕТІЙ:
СВОЇХ Б’ЄТЕ? ПРАВОСЛАВНИХ?!!

Аргат завмирає з піднятою шаблею.
А «Третій» таки стріляє з пістоля. Мовчун встигає відштовхнути Аргата, але сам потрапляє під кулю.

АРГАТ:
ТИ ХТО?

ТРЕТІЙ (розгублено):
З МОТРОНИНСЬКОГО! ГОНТА ПОСЛАВ!
СКАЗАВ – ЛЯХИ…
Проте договорити він не встигає, у бойовому сум’ятті його вбиває Жила.
Розгублений Аргат не знає, що робити далі, а незворушний Мовчун, сидячи на пні, прикладає до рани тютюн, а потім цим же тютюном набиває люльку і намагається її розкурити.

АРГАТ  (Кричить):
КОШОВИЙ! СВОЇХ Б’ЄМО! СВОЇХ!

Але Петро не чує цього крику. Він стріляє з пістолів, і  двоє вершників падають на землю. Пістолі Калниша летять за спину, де їх на льоту ловить Джура, а в руках отамана  з'являється шабля. Джура поспіхом перезаряджає пістолі.

Обличчя і одяг кошового забризкані кров'ю. Він кидає коня уперед, але Аргат перетинає йому дорогу. Обличчя Аргата також у крові.
 
АРГАТ (відчайдушно):
ЦЕ НАШІ, КОШОВИЙ, ПОДИВИСЯ...

Приголомшений Аргат показує на мертвого гайдамаку, якого вбив Жила.
Петро зіскакує з коня і лише зараз вдивляється в обличчя вбитого, в якому він пізнає одного з БРАТІВ.

АРГАТ (з болем):
ЦЕ ТОЙ, ЩО ВІДРОБИТИ ОБІЦЯВ
ТОБІ ЗА ГРОБ МАТІНКИ…

Аргат закриває очі вбитому. Петро відвертається, щоб не закричати.





















Сцена № 80.

ТИТР: МОТРОНИНСЬКИЙ  МОНАСТИР.  (ВИШГОРОД)

НАТ.КМБ.ДОБУДОВА.

(ГОНТА, ПЕТРО, МЕЛЬХІСЕДЕК, АРГАТ, ЖИЛА, МОВЧУН, ЗАЛІЗНЯК, ЗАГІН–10, МАСОВКА -100)

ГОНТА (вказуючи пістолем вниз):
ХТО?!

Так  ГОНТА зустрічає тих гайдамаків, які залишилися в живих і  привезли  тіла вбитих товаришів.

ПЕТРО (виїжджаючи вперед):
Я.

Петра з усіх боків  оточують озброєні люди, одягнені хто в що: тут і селяни, жебраки і чисто вбрані спудеї.
Очі гайдамак  палають гнівом одержимих  помстою людей.

ГОНТА (киваючи на загиблих):
ТО ЦЕ З ТАКИМИ ГОСТИНЦЯМИ ЗАПОРОЖЦІ
ТЕПЕР ДО ЛЮДУ ПРАВОСЛАВНОГО
ПОЯВЛЯЮТЬСЯ…

ПЕТРО:
ТИ СВІЙ ЛЮД НЕ ШКОДУЮЧИ В ТУМАН
ПОСИЛАЄШ, А КОЗАЦЬКОГО ЧУБА ЗА
ТУМАНАМИ НЕ ВГЛЕДИШ… НЕ ЗА ЦИМ
Я СЮДИ ПРИЇХАВ, АБИ БРАТА НА СПИСА
ЗДІЙМАТИ…

ГОНТА:
(вказуючи на одного із загиблих)
АБИ ТВОЯ НА СПИСИ, ТА ПОМІЖ ЛЯХАМИ
БОВВАНИЛА, І ОДНОГО З ЦИХ ДОСТА.

ПЕТРО:
МОЯ ГОЛОВА НА ПАЛІ –ОДНА,
А В ТВОЄЇ МИЛОСТІ – ОВА СКІЛЬКИ ...

Почувши це, натовп шаліє. Навіть Гонта не в змозі утримати їх зараз від негайної розправи. Лише поява ігумена МЕЛЬХІСЕДЕКА зупиняє неминуче.
Ігумен встає між Петром і Гонтою

МЕЛЬХІСЕДЕК (Гонті):
ДО ЦЕРКВИ ЙДІТЬ. ТАМ ВАС  АРХИСТРАТИГ
МИХАЇЛ СУДИТИ БУДЕ…

Петро і Гонта заходять до собору.
Сцена № 81.

ІНТ. ХРАМ (КОЗЕЛЕЦЬ).

ГОНТА (зло):
ТИ НАВІЩО ПРИЙШОВ? ВМЕРТИ?

Петро  хреститься на…
... величний іконостас.

ПЕТРО (спокійно):
СПИТАТИ,  ЧОМУ  ТАК  ЩЕДРО СМЕРТЬ СІЄШ?

Гонта підходить до вікна і показує на…
…натовп, який чекає на закінчення їхньої розмови.  Очі усіх, без виключення, сповнені  гнівом  і жагою помсти.

ГОНТА
  Я, КОШОВИЙ,  ДУШУ НАРОДНУ
ВІД  ГАНЬБИ  ВІДМИВАЮ!

ПЕТРО:
КРОВ'Ю!?

ГОНТА (кричить):
КРОВ'Ю! ЛЯХІВ, ЗАЙД ТА ОРЕНДАРІВ!

Петро опускається на коліно перед…
… іконостасом, де зображені образи святих праведників… хреститься і шепоче молитву.

ГОНТА
(вказує на натовп):
НЕ МОЛИТВОЮ!? ЗНЕНАВИСТЬ  ЇМ СИЛИ  ДАСТЬ!
НЕЮ  НАРОД  СПАСЕТЬСЯ!

Петро встає з колін і підходить до вікна. Дивиться вниз на…
… одержимих помстою людей.

ПЕТРО:
БЕЗДНА КЛИЧЕ БЕЗДНУ, ГОНТО!
… І ГІЄНУ ОГНЕННУ…

ГОНТА (показуючи на натовп):
ЇХ  ПЕКЛОМ ВЖЕ  НЕ НАЛЯКАЄШ!

ПЕТРО:
КРОВ   КРОВІЮ ЗМИВАЄТЬСЯ  ТА 
НОВОЇ КРОВІ ЖАДАЄ  І НЕМА ЦЬОМУ КІНЦЯ,
І ТИ, ПРО ЦЕ ДОБРЕ ЗНАЄШ...   

ГОНТА:
А ТИ СПОДІВАЄШСЯ ВІРУ ПРАВОСЛАВНУ
У ГРЕЧЦІ, ДА ПО ХУТОРАХ ЗАХОВАТИ?
ПРИЙДУТЬ ЗА ТВОЇМИ ХЛІБОРОБАМИ,
ХРЕСТАМИ СПИНИ ПОРОЗМАЛЬОВУЮТЬ,
І КАНАВИ РИТИ ПОЖЕНУТЬ…

Гонта киває головою у вікно, де…
…у тривожному очікуванні хвилюється натовп.

З/К. ГОНТА (прод.):
А ЦІ І СЕБЕ, І ВІРУ ОДСТОЯТЬ!

Петро глянув через вікно на…
…натовп, що завмер в очікуванні наказу розправи.

ПЕТРО (із сумом):
ЗГИНУТЬ ВОНИ, ГОНТО,
ЯК ЦАРИЦІ З НИМИ ЗАБАВЛЯТИСЯ
НАСКУЧИТЬ

Петро, перехрестившись, виходить з собору і розтинаючи натовп стає поряд зі своїми козаками. Натовп, кидаючи ненависні погляди на запорожців, чекає, коли вийде з собору Гонта. Тіла убитих лежать перед входом до собору, закликаючи до помсти.
Гонта виходить на паперть, і піднявши шаблю на лезо, як хрест, змушує натовп замовкнути.

ГОНТА:
ВІДПУСТІТЬ  З МИРОМ…

З натовпу вискакує худий гайдамака в овечій шкурі, замість свитки. Він кричить  писклявим голосом.

ХУДИЙ
НА ПАЛЮ ЇХ, НА ПАЛЮ!
ЯК ЖИДІВ І КСЬОНДЗІВ!

ГОЛОСИ З НАТОВПУ
НА ПАЛЮ! ГОЛОВИ НА ПАЛЮ!

Погляди Гонти і Калниша перетинаються.
З натовпу ще голосніше сипить худорлявий

ХУДИЙ
НА ПАЛЮ…ВОНИ СТРАШНІШЕ ЗА
КСЬОНДЗІВ ТА ЖИДІВ! ВОНИ ЗРАДНИКИ!
ЕА ПАЛЮ!
При піднятому священному хресті-шаблі натовп замовкає. Чути як дзижчать джмелі.

ГОНТА:
НЕХАЙ ІДУТЬ І РОЗКАЖУТЬ НА СІЧІ ПРО ТЕ,
ЯК, СВОЇХ БРАТІВ ПРАВОСЛАВНИХ УБИВАЛИ…
СІЧОВИКИ САМІ ВИРІШАТЬ ЇХНЮ ДОЛЮ.


Повстанці, пропускаючи крізь свої лави запорожців, стукають косами, ножами, шаблями один об одного. Петро з побратимами йдуть геть з монастиря. Перед ними розступаються повстанці. Перш, ніж зникнути за монастирськими воротами, Петро востаннє озирається на Гонту. Їхні погляди зустрічаються. Повстанці ляскають  лезами своїх шабель ще голосніше.
Гонта, ніби підтверджуючи свої слова, показує шаблею на свою шию. Цей жест означає, що голова Петра приречена і, показуючи тепер шаблею на натовп, дає зрозуміти, що впаде вона від рук саме цих месників.











































Сцена № 82

НАТ. СОЛОВЕЦЬКИЙ МОНАСТИР.  ДІМ АРХІМАНДРИТА.

З  дверей дому виходить  Архімандрит. Соханов нерішуче прямує йому назустріч. В очах Соханова німотне запитання.

АРХІМАНДРИТ (Соханову):
НУ, ЧТО  ТЫ КАРАУЛИШЬ МЕНЯ! НЕ ПРИШЛА ВОЛЬНАЯ   ДЛЯ ТВОЕГО АНТИХРИСТА!  НЕ  ПРИШЛА!

СОХАНОВ:
   КАК НЕ ПРИШЛА?

АРХІМАНДРИТ:
ЗАМУЧИЛ ТЫ МЕНЯ, СОХАНОВ. ОТ ТЕБЯ УЖЕ ВСЕ КУРЬЕРЫ ШАРАХАЮТСЯ.  КАКОВО  ВОЗЗОВЁТСЯ, ТАКОВО И ОТКЛИКНЕТСЯ.  ПРОШЕНИЕ НАПИСАЛ  ТВОЙ ЗЛОДЕЙ?

СОХАНОВ:
ДА ВЕДЬ ГОСУДАРЬ АМНИСТИЮ ОБЪЯВИЛ...
 ВСЕМ!  БЕЗО  ВСЯКОГО  ПРОШЕНИЯ.

АРХІМАНДРИТ:
НА ВСЕ ВОЛЯ ГОСПОДНЯ. 

СОХАНОВ:
ДАК КАК  ЖЕ  ТАК? ВЕДЬ  ГОСУДАРЬ…

Архімандрит дивиться на Соханова і несподівано благословляє його хресним знаменням.

АРХІМАНДРИТ:
ПРИДЕТ, СОХАНОВ. ВОЛЬНАЯ, ОНА ВСЕМ  ПРИДЕТ. ЖДИ, ДУША БОЖЬЯ







Сцена № 83.

Титр: СІЧ. 1762 РІК.

НАТ. СІЧ. НІЧ.

(ПЕТРО, ДЖУРА, ДІД ХИРОН, АРГАТ, ЖИЛА, МОВЧУН, ПИСАР ГЛОБА, ГАЛАГАН, ХУДИЙ, КОЗАКИ - 30)

ПЕТРО під'їжджає до воріт  Січі. Ворота освітлюють полум'ям  десятки вогнищ і сотні смолоскипів.
З Січі виїжджає великий загін козаків. Петро пришпорює коня і влітає на заповнену регочучими козаками площу. Тут формується ще один загін.
Петро  спішується  і, піднявши булаву, вимагає тиші.
Гомін  затихає. У світлі вогнищ козакам  добре видно кошового.

ПЕТРО (грізно):
ХТО ДОЗВОЛИВ  ЗАЛИШАТИ СІЧ?!

Галаган сміливо виходить з натовпу.

ГАЛАГАН:
Я РАДУ ЗІБРАВ І…

З-за спини Галагана виглядає ХУДИЙ гайдамака. Петро вихоплює пістоль і націлюється в полковника. Худий тут же зникає у натовпі. Сотні шабель вилітають з піхв, але козаків  зупиняє дід ХИРОН.
Він виходить перед козаками і піднімає вгору свою шапку. Козаки затихають.
Дід Хирон кидає  шапку під ноги отаманові.

ДІД  ХИРОН:
ТИ НАШИХ БРАТІВ ГАЙДАМАКІВ  ВБИВ. 
СІЧ ТОБІ ТАКОГО ПРАВА НЕ ДАВАЛА, КОШОВИЙ!

ГОЛОСИ З НАТОВПУ:
У ЗЕМЛЮ!
ЖИВЦЕМ!
КАМІНЬ НА ШИЮ І В ВОДУ! ДНІПРО  З  НЬОГО 
ВИНУ ЗМИЄ!
У ЗЕМЛЮ  ЙОГО!

Дід Хирон піднімає руку догори і підходить до Петра. Настає тиша. У цій тиші виразно і голосно звучать слова Хирона.

ДІД ХИРОН:
ВІДДАЙ БУЛАВУ, ПЕТРО.  І ЧЕКАЙ СУДУ
ТОВАРИСТВА СІЧОВОГО.

Мовчазний Глоба підступає до Петра… Вони чіпко вдивляються один одному у вічі…
… Петро цілує булаву, і віддає її писареві.




Сцена № 84.

ІНТ. КАМЕРА СОЛОВЕЦЬКОЇ В'ЯЗНИЦІ.

Соханов, від люті, навіть переламав гілку, яку приготувався кинути у піч.

СОХАНОВ:
ТЕБЯ?! ЗА ТО, ЧТО С РАЗБОЙНИКАМИ НЕ СВЯЗАЛСЯ?!

КАЛНИШЕВСЬКИЙ (схвильовано):
ВОНИ  НЕ  РОЗБІЙНИКИ БУЛИ, СОХАНОВ!
У НИХ ТЕРПЕЦЬ УРВАВСЯ!

СОХАНОВ:
ДА САМ  БОГ ТЕРПЕЛ И НАМ ВЕЛЕЛ!  А ОНИ РАЗБОЙНИКИ И ЕСТЬ! ТЬФУ, ДА И ТОЛЬКО!


































Сцена № 85

ІНТ. ЗБРОЙНА.

(ПЕТРО,  МОВЧУН, ПИСАР ГЛОБА, ДІД ХІРОН)

ПЕТРО лежить на соломі в темній збройній.  Обличчя Кошового заросло густою бородою, очі почервоніли. До нього заходить Мовчун, ставить миску з кашею і глечик з водою на підлогу і прямує до виходу.
 
ПЕТРО:
ЧОГО   МЕНЕ   НЕ  СУДЯТЬ?

Мовчун  знизує плечима, підходить до ланцюга, яким Кошовий прикований до мідної гармати і легко розмикає руками товсті залізні кільця, до яких кріпиться ланцюг.  Потім кидає до  ніг Петра кинджал і пару пістолів.
Кошовий не бере зброї. Мовчун іде.
 (ЗТМ.)

(Із ЗТМ)

ІНТ.  ЗБРОЙНА. ДЕНЬ.  Відкриваються двері. Кошовий стоїть спиною до дверей. Яскравий промінь сонця падає на спину і потилицю кошового. Петро обертається. Сонячне світло освітлює його змарніле  обличчя із запалими щоками і темними колами під червоними очима, які  горять недобрими вогниками. На порозі стоїть  дід ХИРОН з булавою в руках, полковник АРГАТ, Мовчун, інші старшини.

ДІД  ХИРОН.
ГОНТУ ЛЯХИ СХОПИЛИ, БАТЬКУ!

Петро стискається, ніби від удару.
Козаки чекають. (ЗТМ)








 











Сцена № 86

НАТ. СІЧ. ДЕНЬ.

(КІННИЙ ЗАГІН У 50 ВЕРШНИКІВ)

З воріт Січі на повному ходу вилітає кінний загін у 50 вершників.

Звучить “козацький марш”.

На сторожовій вежі горить вогонь.
Загін скаче повз  ще одну вежу, на якій теж спалахує сигнальний вогонь. З хутора, який  розташувався недалеко від річки, на конях вискакують двоє озброєних селян.  В одному з них глядач пізнає СТАРШОГО БРАТА. Ще на одній з веж спалахує вогонь…




Сцена № 86-а

НАТ. РЕЖИМ.

Звучить „козацький марш”.
Ще одна вежа сигналізує вогнем.
Козаки міняють коней біля огородженого жердинами пасовища. Хлопчик пастушок запалює на сторожовій башті вогонь.

Увесь степ заповнився вогнями, наче зорями на небі (КМБ)
Загін продовжує свій шлях через  степ, лише вершників стало вдвічі більше. Серед козаків тепер видно озброєних вилами і косами  селян.

Звідусіль чується  козацький клич:  „ПУГУ!”,  „ПУГУ!”,  „ПУГУ!”

З усіх боків до загону  приєднуються озброєні вершники, одягнені у білий селянський одяг. Серед них є і жінки. Вони, як і чоловіки, озброєні шаблями і келепами. Деякі -  косами, вилами.
Степ наповнюється бойовими вигуками. То там, то тут звучить козацький клич.

КЛИЧ:
„ПУГУ!”,  „ПУГУ!”,  „ПУГУ!”



Сцена № 86-б

НАТ. КМБ. ДЕНЬ.

Звучить „козацький марш”.

Із-за невеликого ліска вискакує вже ціла козацько-селянська армія. Попереду скаче кошовий Калниш. (КМБ)

Сцена № 87.

Титр: СЕЛО СЕРБИ. 13 ЛИПНЯ 1768 РІК.

НАТ.СЕЛО.ВЕЧІР. (КАМ’ЯНЕЦЬ-ПОДОЛЬСЬКА ФОРТЕЦЯ).

(ПЕТРО, ЖИЛА, АРГАТ, ДЖУРА, МОВЧУН, ДІД ХИРОН, ХУДИЙ, ПОЛОНЕНІ – 30, КОЗАКИ – 50 ВЕРШНИКІВ)

Обличчя Гонти чорне від крові. Не зідраний до кінця скальп висить  на потилиці, одне око широко розплющене і дивиться прямо перед собою, а другого немає взагалі.
Голова Гонти насаджена на довгий спис, закріплений  над ешафотом, де лежать рештки розтерзаного тіла.
Під ешафотом, у соломі,  кудахкають   кури і копирсаються  горобці.  У небі над місцем  страти кружляють ворони.  Їхній крик – оглушливий.
У дворі старої фортеці, де стратили Гонту - порожньо. Лише легкий вітерець розносить по двору солому.
  Козаки, як нічні привиди, з'являються за спинами сонних охоронців фортеці.  Вони  без зайвого шуму перерізують горло, відчиняють ворота і  впускають у двір  козачий загін. Козаки влітають на конях у двір. Досвідчені воїни діють злагоджено і точно.
Одні кидаються до підвалу, інші -  біжать по сходинках у великий будинок. Решта до башти, - там могли бути полонені.

Калниш під'їжджає до ешафоту, зістрибує з коня,  знімає з  голови шапку.
Зверху на кошового дивиться вціліле око Гонти.
Калниш знімає  плащ і накидає його на те, що залишилося від Гонти.
Козаки виганяють на площу напіводягнену шляхту і обеззброєних солдат. Деякі з полонених у нижній білизні, хтось і зовсім  голий, як і їхні жінки.
Калниш  проходить крізь їхні мовчазні лави. Він не звертає уваги, ні на тих, хто падає перед ним на коліна,  благаючи пощади, ні на тих, хто гордо стоїть, не схиляючи голови.
Звільнені з кайданів гайдамаки мовчки чекають від Калниша дозволу почати розправу. Але Калниш  залишається байдужим до їхніх красномовних поглядів. У тиші, що настала, Петро  мовчки сідає на коня.
Раптом перед його конем з'являється ХУДИЙ.

ХУДИЙ (з благанням у голосі):
НЕ МОВЧИ, КОШОВИЙ, НЕ МОВЧИ!
ВОНИ ГОНТУ НА ШМАТКИ  ЖИВЦЕМ РІЗАЛИ!
НЕ МОВЧИ! ДАЙ ПОМСТИТИСЬ! НАКАЖИ ЇМ!

Калниш   повільно обводить поглядом польських полонених і виїжджає з фортеці.
Краєм ока кошовий помічає, як ХУДИЙ, який благав його про помсту, вихоплює у когось шаблю і кидається на польських жовнірів. Слідом за ним на беззахисних полонених накидаються й інші.
Калниш виїжджає за ворота. Погляд його кам'яніє...
За його спиною, у фортеці, рубають  шаблями людські тіла.






Сцена № 88.

ПАВ. КАМЕРА СОЛОВЕЦЬКОГО МОНАСТИРЯ. РАНОК.

Соханов освітлюючи собі дорогу ліхтарем, відкриває двері камери і спускається східцями вниз.

СОХАНОВ.
ПЕТР ИВАНОВИЧ, Я ЧЁ...

Раптово Соханов, побачивши перед собою...
... розпластаного на лежанці в'язня...
... завмирає на сходах.

СОХАНОВ:
ВАШЕ БЛАГОРОДИЕ! ВАШЕ... ГОСПОДИ, НИКАК ЗАБОЛЕЛ. ГДЕ Ж ЭТО ЕГО УГОРАЗДИЛО? ГОСПОДИ, БЕДА… БЕДА...

Соханов, не зачинивши за  собою дверей, зникає в коридорі.
(НПЛ.)

Соханов поїть хворого в'язня настоянками з трав, примовляючи, як до дитини...

СОХАНОВ:
ЕЩЕ ГЛОТОЧЕК, ПЕТР ИВАНОВИЧ...
ТУТ ГЛАША КАКИХ ТОЛЬКО ТРАВ НЕ НАМЕШАЛА!
ВМИГ НА НОГИ ВСТАНЕШ...

Соханов, сам зробивши ковток, змовницьки підморгує в'язневі.

СОХАНОВ:
А Я ГРЕШНЫМ ДЕЛОМ ПЕРВАЧКА ПОДЛИЛ...

Соханов сміється, а Калниш відповідає йому ледь помітною усмішкою.

СОХАНОВ:
ИШЬ, УМИРАТЬ ВЗДУМАЛ!  ТЕБЕ ЕЩЁ  ИСПОВЕДЫВАТЬСЯ И ИСПОВЕДЫВАТЬСЯ ПРО  СВОЁ  ЖИТЬЁ-БЫТЬЁ. МОЯ МЛАДШЕНЬКАЯ АНАСТАСИЮШКА,  КАЖНЫЙ  ВЕЧЕР ИЗВОДИТ:  ТАК,  ЧЁ, ТЯТЯ, ДАЛЬШЕ-ТО?

Соханов, задоволений тим, що відпоїв відваром товариша, посміхається.

СОХАНОВ:
ИТЬ, И ПРАВДА, ЧЁ ДАЛЬШЕ – ТО?





Сцена № 89.  (зал готелю  «Лондонський» в Одесі)

Титр: МОСКВА

ІНТ. КМБ.ВЕЧІР.

(КАТЕРИНА, ПОТЬОМКИН, СУВОРОВ, ТЕКЕЛІЙ, СЛУГИ, ВЕЛЬМОЖІ)

У напівпорожній залі приймальної цариці Російської, в очікуванні дві – три пари вельмож. У кутку, над розкритою на невеликому столику картою, схилили голови  фельдмаршал Суворов, граф Потьомкін. Ад'ютант - арап, піднявши вище канделябр, освітлює карту.
 
Присутні  у залі схиляють голови – до зали влітає ЦАРИЦЯ. Її  супроводжує  генерал ТЕКЕЛІЙ.  Катерина розгнівана і її очі сповнені грізним блиском.
Обганяючи її, вибігають слуги з канделябрами у руках і, випереджаючи царицю, займають позиції біля дверей.

Фельдмаршал СУВОРОВ і граф ПОТЬОМКІН вирушають їй назустріч.
Катерина швидко рухається вздовж анфілади кімнат, а слуги обганяючи один – одного, освітлюють їй дорогу.

КАТЕРИНА:
КУДА Ж ТЫ ГЛАЗИКОМ ТО СВОИМ СМОТРЕЛ,  ГРИФШЕНЬКА,  СОКОЛ  ЯСНЫЙ?
ЧТО У  МЕНЯ  В  МАЛОРОССИИ  ТВОРИТСЯ?

ПОТЬОМКІН:
А ЧТО, МАТУШКА?  У  КОШЕВОГО ТВОЕГО ВСЕ ТИШЬ ДА ГЛАДЬ.  ГОНТУ КАЗНИЛИ, ГАЙДАМАКОВ  РАЗОГНАЛИ… Я САМ ВОТ, ДАВЕЧА, В КАЗАКИ ЗАПИСАЛСЯ, «НЕЧЁСОЙ» ПРОЗВАЛИ.

Потьомкін сміється, але ніхто не поділяє його радості.
Катерина раптово зупиняється перед ним і, прищуривши очі, цідить крізь зуби:

КАТЕРИНА:
А ВОТ ТЕКЕЛИЙ  ДОНОСИТ,  ЧТО ЗАПОРОЖЕЦ НАШ БЕСЧИНСТВУЕТ. СЕРБОВ  МОИХ    ИЗ  СТЕПИ  ГОНИТ.   КРЕСТЬЯН  ОТ МЕНЯ ИЗ КРЕПОСТНЫХ СМАНИВАЕТ.  ХУТОРАМИ СВОИМИ    СТЕПЬ ЗАСЕЛИЛ.

ПОТЬОМКІН (ображено):
ТАК ТЫ, ВЕДЬ, МАТУШКА, САМА  ВЫСОЧАЙШЕ ПОЗВОЛИЛА ЕМУ ЕСАУЛИТЬ, ДА ХУТОРКИ ЭТИ СЕЛИТЬ, ДА ЧТОБ… «ЖИТО СЕЯТЬ»…

Останнє слово він промовляє, наслідуючи голос Калниша.
Цариця повертається до генерала.
Текелій доповідає сухо і чітко, як професійний військовий


ТЕКЕЛІЙ:
ДОКЛАДЫВАЛИ, ЧТО ОН ЖИТОМ В ЕВРОПЕ ТОРГОВАТЬ СТАЛ… ПУШКИ В АВСТРИИ ЗАКАЗЫВАЕТ,  ДА РОСТОВЩИКОВ НА СЕЧИ ЗАВЁЛ…

Через постійне пересування слуг з канделябрами, обличчя  цариці та придворних то яскраво освітлюються, то занурюються в тінь.

КАТЕРИНА:
ВСЕ  В  ПОРЯДКЕ, ГОВОРИШЬ? «КАЗАК  НЕЧЁСА»… И СКОЛЬКО Ж ОН ЭНТИХ ХУТОРКОФ НАПЛОДИЛ?

ПОТЬОМКІН:
ДА НЕ СЧИТАЛ Я, МАТУШКА! КУДА НИ СУНЬСЯ – ВСЮДУ РОЖЬ ДА ГРЕЧИХА! НИ КОВЫЛЯ УЖ НЕ СЫЩЕШЬ, НИ В КОВЫЛЕ ТАТАРИНА… ТОКМО ХАТКИ, КАК ЦЫПЛЯТКИ… ИХ ТАМ ТЬМА! А ТЕБЕ – ХОРОШО! УДАРЬ В БАРАБАН И АРМИЯ СУПРОТИВ ТУРКА ГОТОВА. ОНИ Ж СВОИ ХАТКИ НИКАКОМУ БУЗУВЕРУ НЕ УСТУПЯТ.


Катерина підходить до карти і кладе руку на те місце, де написано «ДИКЕ ПОЛЕ»

КАТЕРИНА:
АРМИЯ, ГОВОРИШ, ГОТОВА?!!
КАЗАК НЕ-ЧЁ-СА… ПРОТИВ КОГО, АР-МИ-Я???

Потьомкін сторопів від запитання цариці.

КАТЕРИНА:
АЙ, ДА ГЕНЕРАЛ, АЙ ДА ХИТРЕЦ... ВЗЯЛ, ДА И РАЗДАЛ  ГОЛЫТЬБЕ  МОЮ ЗЕМЕЛЬКУ… ПРОГЛЯДЕЛ ТЫ, ЦИКЛОПЧИК МОЙ…

Потьомкін мовчить, втупивши у царицю своє єдине око.

КАТЕРИНА (прод.):
ВЕДЬ ЭТО ОН СФОЁ ГОСУДАРСТФО,
ФНУТРИ МОЕЙ ИМПЕРИИ УЧИНИЛ!

Рука Катерини стискається в кулак над Диким Полем.

СУВОРОВ.
НЕ ДАДИМ, МАТУШКА… ГДЕ ЕМУ С ТОБОЮ ТЯГАТЬСЯ…

Обличчя цариці кам'яніє, вона знову, змінивши настрій, прямує далі.  Слуги, ледь встигаючи за нею, влаштовують справжній вогняний хоровод довкола цариці.

КАТЕРИНА (Суворову):
ЗАВЕРНЕШЬ, КНЯЗЬ,  ВОЙСКО С КОРДОНА ПОЛЬСКОГО. А ТЫ, ГРИФШЕНЬКА, ГОНЦА В МАЛОРОССИЮ СНАРЯДИ, ПУСТЬ НАШ КОШЕВОЙ С КАЖДОГО ХУТОРКА ПО СНОПИКУ МНЕ ПРИВЕЗЕТ. ПОЛЮБУЕМСЯ, ЧЕГО ДА СКОЛЬКО ОН ТАМ ВЫРАЩИВАЕТ...

ПОТЬОМКІН:
ПОЧУЕТ! К ТУРКАМ, АЛЬБО К ПОЛЯКАМ СБЕЖИТ, ХОХОЛ!

КАТЕРИНА ІІ:
А ТЫ ОБЪЯВИ, ЧТО  ЖАЛУЮ ЕМУ   ОРДЕНОК НА ЛЕНТЕ! НЕБОСЬ, ПОТОРОПИТСЯ! ДА ЕЩЕ ПОСУЛИ, ЧТО ОЧАКОВ ПОЙДЕМ ВОЕВАТЬ... КАЗАЧКИ ДАВНО ПРОСИЛИ.  ОХОЧИ! ВОТ И ПУЩАЙ ПЕРВЫМИ НА ПУШКИ ПОЛЕЗУТ...

Катерина розгнівана

СУВОРОВ (весело):
А НЕТ, ТО ПРИКАЖ, ВАШЕ ВЕЛИЧЕСТВО,.. КАК ЕМЕЛЬКУ ПУГАЧЁВА    В  КЛЕТКЕ ПРИВЕЗУ!  Я МИГОМ!

Катерина виходить з зали. За нею поспішають інші.
Раптово Цариця зупиняється. Завмерли довкола неї і вельможі.

КАТЕРИНА ІІ:
СПАСИБО, КНЯЗЬ. НА СЕЙ РАЗ, ПУЩАЙ ТЕКЕЛИЙ ПООЗОРНИЧАЕТ. ОН ДАВНО НАШЕГО ГЕНЕРАЛА – ЗАПОРОЖЦА  ПРИМЕТИЛ… 

 У світлі мерехтіння свічок, обличчя імператриці було державницьки величним.
 
















Сцена № 90

ІНТ. КАМЕРА СОЛОВЕЦЬКОЇ В'ЯЗНИЦІ

У відчинених дверях камери стоїть СОХАНОВ. Соханов дивиться на  КАЛНИШЕВСЬКОГО, який спить.
 
Соханов підносить свою  свічку  до обличчя Калнишевського.

СОХАНОВ.
ПОЙДЕМ, ВАШЕ  БЛАГОРОДИЕ. ВСТАВАЙ…

ПЕТРО КАЛНИШ.
СОХАНОВ?  ЩО ТРАПИЛОСЬ? НІЧ.

СОХАНОВ.
ПОЙДЕМ, ПОЙДЕМ.

Калнишевський встає, хреститься  і йде за ним.
Тюремний коридор у темряві. Першим, піднявши свічку над головою, йде Соханов.  У руках він тримає невеликий згорток. За ним слідом іде  Калнишевський.
Соханов відкриває ще кілька  тюремних  дверей, проводить свого в'язня ще кількома коридорами і, нарешті, виводить назовні, за монастирську стіну.








Сцена № 90-а.

НАТ. ДВІР  СОЛОВЕЦЬКОГО  МОНАСТИРЯ. ПРИЧАЛ. (КМБ)

Соханов і Калнишевський виходять на берег озера. Тут, на причалі, стоїть баркас. На його борт піднімаються паломники. Причал освітлюють смолоскипи.
Обличчя Соханова, як ніколи, суворе і урочисте.
 
СОХАНОВ.
ВОТ ЧТО, ПЕТР ИВАНОВИЧ, НЕЧЕГО ТЕБЕ  ЗДЕСЬ  ОТ ЦАРЕЙ МИЛОСТИ ЖДАТЬ. НЕ ПОМИЛУЮТ ОНИ ТЕБЯ.  НЕ ПРИДЁТ ВОЛЬНАЯ. САДИСЬ  В БАРКАС. ТЕБЯ  ЗДЕСЬ  НЕ  СКОРО  ХВАТЯТСЯ, ВЕДЬ КРОМЕ МЕНЯ ТЕБЯ-ТО И ВИДЕТЬ НИ КОМУ НЕ ПОЛОЖЕНО. А ТАМ, НА ВОЛЕ,  ГДЕ-НИБУДЬ В СКИТЕ  У СТАРОВЕРОВ  СХОРОНИШЬСЯ.   Я ВОТ ТЕБЕ, ВАШЕ БЛАГОРОДИЕ,  И ДЕНЕГ  ПРИГОТОВИЛ.  НЕМНОГО, ДА БОЛЬШЕ НЕ СОБРАЛ. ВСЁ ТУТ.


Калнишевський здивований.

СОХАНОВ (перебиваючи):
ПЕТР ИВАНОВИЧ,  НЕ МОГУ Я  ДОПУСТИТЬ, ЧТО БЫ  ТЫ   В  ТЕМНИЦЕ БОГУ ДУШУ ОТДАЛ.  БЕГИ, УХОДИ, ВАШЕ БЛАГОРОДИЕ НА БАРКАС, ПЛЫВИ ОТСЮДА.  ПОСЛУШАЙ ХОТЬ РАЗ СВОЕГО… ОХРАННИКА…

На очі  Соханову навертаються сльози.
Калнишевський обіймає його.

ПЕТРО  КАЛНИШ.
СПРАВЖНІЙ КОЗАК, ЯК  ЧОРТ, КОЛИ 
ЗІСТАРИТЬСЯ  ДО   МОНАСТИРЯ   
ВІК СВІЙ ДОЖИВАТИ   ІДЕ. А Я І ТАК
У МОНАСТИРІ.

СОХАНОВ (вражено):
ОПЯТЬ ТЫ, ВАШЕ БЛАГОРОДИЕ, ВСЕ
ПО  СВОЕМУ ПРАВИШЬ…

ПЕТРО  КАЛНИШ:
НЕ МАЄ  ЗНАЧЕННЯ,  ДЕ  ВМИРАТИ, СОХАНОВ. 
З БОГОМ  У  ДУШІ - ТИ ВСЮДИ  ВДОМА.

Богомольці вже відчалили від берега баркас і відпливли у біле від туману море. (КМБ).
    























Сцена № 91  ПРОЩАННЯ З СІЧЧЮ.

НАТ. ДИКЕ ПОЛЕ. ЗЕЛЕНІ СВЯТКИ. ПЕРЕД СВІТАНКОМ.

(КАЛНІШЕВСЬКИЙ, АРГАТ, ДІД ХИРОН, ЖИЛА, ПИСАР ГЛОБА, ДОВБУШІ -2, ГАРМАШ, КІННІЙ ЗАГІН КОЗАКІВ -100)

Січ. Майдан. У сіряві ранку видно лише контури будівель і …
… двох ДОВБУШІВ, які занесли довбні над тулумбасом. Перший вдаряє в тулумбас, потім другий.
Ритмічно, потужно і тривожно розноситься гудіння понад Січчю, де…
… у куренях запалюються вогні,  козаки – хто в чому, але зі зброєю в руках вискакують назовні…

…б’ють у тулумбаси…

… сполошилися неосідлані козацькі коні у стайні…

… гармаш пальнув із гармати…

… задзвонили дзвони на Покрові…

… У променях ранкового сонця, січовики у повному бойовому обладунку, верхи зі списами, усією січчю виступають з головної брами.

Безкраїм весняним лугом, що обривається Дніпровою кручею, нескінченим потоком йдуть січовики (КМБ).
Попереду,  скаче Калниш, тримаючи у правиці булаву, опущену донизу. Вся його постава свідчить про те, що він несе у собі звістку, яка змінить усю подальшу історію краю. Калниш різко підносить булаву догори і  зупиняє коня, так…
… що копита вгрузають у чорнозем.
Він скаче з піднятою булавою вздовж довжелезної шеренги запорожців. Доїхавши до середини, Петро здиблює коня.


КАЛНИШ:
НИНІ ПОКЛИКАВ Я ВАС ДО ПОХОДУ
ДАЛЕКОГО…СЛАВНЕ ВОЇНСЬВО
ЗАПОРОЗЬКЕ…
АЛЕ, БРАТТЯ, НЕ НА ГЕРЦЬ ІДЕМО,
І НЕ СУПРОТИ ВОРОГА ЛЮТОГО…

Запорожці напіввитягши з піхв клинки, прислухаються до кожного слова кошового.

КАЛНИШ:
...ТОЖ, ЧОЛОМ Б’Ю, БРАТТЯ,
І ПИТАЮСЯ ПЕРЕД ЗВИТЯГОЮ,
ЧИ У ЛІТА ГОЛОВУВАННЯ МОГО
ЗАВИНИВ Я ПЕРЕД ВАМИ?!

Мов грім,  клацаючи шаблями об піхви і знову напівоголюючи їх, козаки вигукнули

КОЗАКИ:
НІ-І !!!!

КАЛНИШ:
ЧИ ДОБРЕ ДБАВ Я ЗА СІЧ МАТІНКУ
І ЗА ВІРУ ПРАВОСЛАВНУ?!

КОЗАКИ:
(мов грім, клацаючи шаблями об піхви)
ДОБРЕ!!!!

КАЛНИШ:
ТО ЧИ ЗГОДНІ ВИ ЗО МНОЮ,
ПЕТРОМ КАЛНИШЕМ, У ОСТАННІЙ ПОХІД
ПОГУЛЯТИ І ВОЛЮ МОЮ ІСПОВНЯТИ?!

КОЗАКИ:
(мов грім, клацаючи шаблями об піхви)
ЗГОДНІ!!!


Калниш хреститься і зістрибує з коня.

КАЛНИШ:
ХТО ХОЧЕ СІСТИ НА ЗЕМЛЮ,
ПОСТАВИТИ ХУТОРИ  У ДИКОМУ ПОЛІ –
СТАВАЙ ПО ПРАВИЦЮ…


Серед козаків чути окремі здивовані вигуки.

З/К.
…А ЯК ЖЕ СІЧ?...

…А ЦАРИЦЯ КЛИЧЕ ОЧАКІВ ВОЮВАТИ….

…ЦАРИЦІ ТРЕБА – НЕХАЙ ВОНА І ВОЮЄ….


Калніш знову піднімає булаву, поголос замовкає .
Аргат зрозумів, що ніхто не одважиться на такий крок і виступив уперед, увігнавши шаблюку в землю.

АРГАТ
КАЖИ, БАТЬКУ, ДЕ СІДАТИ?

З НАТОВПУ (глузливо).
ГРЕЧКОСІЙ!

Аргат не реагує.
Калниш чекає.
З натовпу виходять ще кілька козаків і мовчки встромляють шаблі поруч із аргатовою.
Козацький стрій дивиться мовчки і напружено ...
…ще одна шабля встромляється в землю..
… ще одна і ще…


КАЛНИШ:
СІЧ НАША СПОКОНВІКУ ЗЕМЛЮ
РУСЬКУ БОРОНИЛА, НЕХАЙ ЖЕ ТЕПЕР
ЦЯ ЗЕМЛЯ ХЛІБ ЛЮДЯМ РОДИТЬ.
НЕМА ЖИТА – НЕМА ЖИТТЯ!
СІЧ НАША ТЕПЕР – УСЕ ДИКЕ ПОЛЕ,
ВІД СЯНУ І ДО САМОГО ДОНУ!

У пронизливій тиші стало чутно, як співають жайворонки.
Кошовий подивився на…
…. птаху що грався в небі...
. . і перевів погляд на військо…

КАЛНИШ:

ЦЕ МІЙ ОСТАННІЙ ВАМ НАКАЗ.
А ЦЕЙ СИМВОЛ МОЄЇ ВЛАДИ… Я…
(цілує і піднімає булаву)
ВІДДАЮ НАШОМУ ВІЧНОМУ ДНІПРУ!

Калниш цілує булаву і одним кидком підкидає в небо…
Булава летить над головами січовиків, кружляє, наче змахує крильми. Камера обертається разом з булавою, віддзеркалюючи небо, сонце, запорожців, Дніпро, Січ… (КМБ)
























Сцена № 92.

Титр: ТРАВЕНЬ. 1775 РІК.

НАТУРА. ДИКЕ ПОЛЕ. НІЧ.

Українська ніч була точнісінько такою, як  її малював славний Куїнджі: місячною, блакитною і таємничою.

Генерал ТЕКЕЛЕЙ сидів на коні і стежив, як в єдиному ритмі на рахунок „ать-два” крокували солдати. Не розмовляючи, йшли, як у бій, з рішучістю в очах.
Повз генерала один за одним проходили полки: пікінерський, драгунський, полк донських козаків, башкирський гарматний. (КМБ).
Ніхто не розмовляв, не віддавав команд, і було чути лише поривчасте  дихання, кінський храп і глухий тупіт їхніх копит.
І ніхто не помітив, що на розложистому дубі спить Мовчун. Він на мить розкрив очі, і побачивши….
… армію генерала, що рухалася під ним по стежці...
… знову заплющив очі.




Сцена № 92-а.

НАТУРА. РІЧКА. НІЧ. КМБ.

Тієї ж ночі і в той же час  військо запорізьке спускалося в чайках вниз по Дніпру.
Кінні і піші козаки, яким не вистачило місць у човнах, вирушали у степ.
Подалі від Січі, туди, де сяяли під місяцем  озера.
Козаки проходили повз багаточисельні  хутори, їхня дорога пролягала вздовж засіяних полів, на яких працювали хуторяни.

Вершники вітали їх  помахами  шапок, з усіх боків доносилося козаче привітання.

З/К. (звучать голоси):
ПУГУ! ПУГУ–У-ГУ-У!..





Сцена № 92-б.

НАТУРА. ДИКЕ ПОЛЕ. НІЧ. КМБ.

Російське військо, на чолі з генералом ТЕКЕЛІЄМ, під покривом ночі просувається до Січі.
Крок до кроку, копито до копита, око до ока, гармата за гарматою...
І знову, МОВЧУН, завмерши, стежить за кожним кроком російського війська.



Сцена № 93.

ІНТ. ДИКЕ ПОЛЕ. РАНОК. ДЕНЬ. КМБ.

Військо запорізьке заходить у плавні. Козаки тримають на головах  одяг і зброю.  Вони стоять по горло  у воді, ховаючись в очеретах. Козацькі розвідники спостерігають за тим,  як...
... у недалекий  гайок поряд з річкою заходить російське військо  і просувається далі. Хтось із солдатів недовірливо дивиться на очерети, де ховається козацьке військо... Але завмерли плавні, жодна очеретинка не похитнеться.
Когось з  козаків  підтримують товариші, аби той, не дай Боже, не штовхнув очерет.
До очеретів, за якими ховаються козаки, наближається полковник ПАНАС КАЛНИШЕВСЬКИЙ у супровід ГАЛАГАНА.  ПАНАС відкорковує баклагу і,  не встигнувши зробити ковток, помічає неприродне похитування очерету, ніби у воді плаває видра.
Панас зводить курок, підходить ближче до очеретів, розсовує в сторони кущі і зустрічається поглядом  з козаками.
Найближчий до нього дід ХИРОН тремтить від холоду, але посміхається Панасу і прикладає свій палець до вуст.

ПАНАС (пошепки):
БРАТ  З ВАМИ?

Хирон  робить негативний знак очима.

ПАНАС:
В СІЧІ?

Хирон ствердно киває головою.

ПАНАС:
ГЕНЕРАЛ ТЕКЕЛІЙ СТОТИСЯЧНИМ 
ВІЙСЬКОМ ОТОЧУЄ ...

Хирон ствердно киває головою, даючи зрозуміти, що це йому добре відомо.

ПАНАС (підвищує голос):
ДВІСТІ П’ЯТДЕСЯТ ГАРМАТ!

Здалека до Панаса наближається Галаган.

ГАЛАГАН:
СП’ЯНІВ, ЩО САМ  З СОБОЮ, ПОЛКОВНИКУ, РОЗМОВЛЯЄШ?

Галаган підходить до Панаса і тепер помічає запорожців.
Панас  показує Галагану знак, копіюючи знак діда Хирона, а сам, зайшовши по пояс у воду, бачить добру сотню козаків, які тремтять від холодної води, але весело йому посміхаються. Панас не знає, як йому далі вчинити . Дід Хирон, пильно вдивляючись у вічі Панасу, киває головою.

ДІД ХИРОН (шепоче):
СВІТ  ВУЗЬКИЙ, ПАНЕ ПОЛКОВНИКУ, 
А СОВІСТЬ ІЩЕ ТІСНІША..

Панас розвертається  і йде геть.
На ходу він посміхається,  кидаючи погляд на багаточисельне російське воїнство, яке.  … …направляється в сторону Січі.  (КМБ)
Панаса доганяє Галаган.

ГАЛАГАН:
ПОЛКОВНИКУ, МОЖЕ, ТОГО, ДО  ГЕНЕРАЛА?

Панас притуляє до живота Галагана пістолет і натискає на курок. Постріл майже не чути.
Галаган  сповзає на землю.

ГАЛАГАН (шепоче):
ЗА ЩО?



































Сцена № 94.

НАТ. КМБ.  СІЧ. РАНОК.

(ТЕКЕЛІЙ, КАЛНИШ, ПИСАР ГЛОБА, АРГАТ, ДЖУРА, МОВЧУН , ОФІЦЕРИ)

Генерал ТЕКЕЛІЙ дивиться в підзорну трубу із-за жерл гармат, направлених у бік Січі. В трубу  видно, як спокійно займаються господарством нечисленні козаки біля своїх куренів, як вони йдуть до ранкової служби у церкву, як кухарі починають варити куліш, хтось навчає джуру верховій їзді.
Генерал Текелій бачить, як з одного боку Дніпра до Січі підходять  полки барона Чорби, а з іншого - розвертають гармати війська генерала Лопухіна. (КМБ).
КАЛНИШЕВСЬКИЙ зіскакує з коня перед шатром генерала Текелія. ДЖУРА подає йому коровай  з сіллю. АРГАТ і ГЛОБА, спішившись,  встають за спиною у кошового.  Вони одягнені у свої парадні форми. На грудях -  ордени, інкрустовані самоцвітами дорогі шаблі.
Полковник НОРОВ, ад’ютант Текелія, непомітно розставляє офіцерів за спинами у козаків. Козаки, які прибули, жодним чином  не показують свого занепокоєння. Вони спокійно розглядають, як довкола метушаться солдати.

ДЖУРА (шепоче  на вухо кошовому):
БАТЬКУ, ВОНИ ТЕБЕ В ПАСТКУ ЗАМАНИЛИ.
ТІКАТИ  ТРЕБА.

АРГАТ (тихо):
ТАК, БАТЬКУ! Я З ЦИМИ  ОХФІЦЕРАМИ
ПОГОМОНЮ,  А ТИ НА КОНЯ  І  В  СТЕП.

КАЛНИШ (теж пошепки):
ЩОБ КОШОВИЙ ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО,
ЯК  БИТИЙ ПЕС  З  СІЧІ СВОЄЇ  ТІКАВ?

Калниш повертає коровай Джурі.
Джура ховає очі, хліб в його руках тремтить, розсипаючи сіль.
Текелій повертає гордовитий погляд до прибулих.

ТЕКЕЛІЙ (сміється):
ЧТО ЖЕ ЭТО ВЫ, ГЕНЕРАЛ, ЦЕЛУЮ АРМИЮ ПРОСПАЛИ? ВЫ ЧТО, ДОЗОРНЫХ  НЕ ВЫСТАВЛЯЕТЕ?

Офіцери, які оточили  Калниша,  переможно посміюються.

КАЛНИШ:
ДОЗОРИ ВИСТАВЛЯЮТЬ СУПРОТИ ВОРОГА
НЕЖДАНОГО...

Калниш наказує джурі передати хліб Текелію.

КАЛНИШ
ПРИЙМИ, ПО-ХРИСТИЯНСЬКИ,
ВАШЕ СІЯТЕЛЬСТВО, 
КОЗАЦЬКИЙ ХЛІБ-СІЛЬ!

Генерал, не приймаючи хліба, ще раз дивиться в підзорну трубу на…
…. напівпорожню Січ. (КМБ).

ТЕКЕЛІЙ (не відриваючись від труби):
А ДЕ Ж ТВОЄ ВІЙСЬКО, КОШОВИЙ?

Руки Джури  тремтять усе сильніше, сіль розсипається на землю.
Обличчя запорожців, застилою міною – образ привітності.

КАЛНИШ (з сарказмом):
ТА ХТО ДЕ. ХТО РИБУ ЛОВИТЬ,
А ХТО ТАТАРИНА…

Калниш поглядом наказує Мовчуну забрати джуру.
Одним рухом Текелій  складає підзорну трубу.
Калниш виходить уперед, за ним слідом ідуть офіцери, залишаючи позаду себе Мовчуна і джуру.


ТЕКЕЛІЙ
МНЕ ПРИКАЗАНО, ГЕНЕРАЛ, ВАС АРЕСТОВАТЬ! ВОТ  УКАЗ  ЕЕ ВЕЛИЧЕСТВА ИМПЕРАТРИЦЫ ВСЕЯ РУСИ ЕКАТЕРИНЫ ВЕЛИКОЙ! БЕЗ ОБЪЯСНЕНИЯ ПРИЧИН!

До  Калнишевського  підскакують  офіцери і знімають з нього шаблю. На обличчі кошового не з'являється ані почуття страху, ані несподіванки. Він спокійний.
Розгніваний генерал обертається до сурмача.

ТЕКЕЛІЙ
ИГРАТЬ АТАКУ!

Сурмач сурмить…
…. вкриті ранковою росою стволи гармат….
… викочуються повози з викладеними у них ядрами, що виблискують на ранковому сонці краплинами роси. …
... ще один повіз….
… ще…
Мовчун і джура скачуть геть з цього місця, зникаючи серед високої степової трави…
Сурмить сурмач.
               











Сцена №95

НАТ. КМБ. СІЧ. ДЕНЬ.

Почувши сурму, артилеристи барона ДЕ БЕЛЬМЕНА починають заряджати гармати.
Полковник ПАНАС КАЛНИШ дивиться на Січ у підзорну трубу. Там, біля  церкви, збираються козаки, старі діди і школярі. Біля куренів  куховарять кухарі.

ПАНАС (Бельмену):
ВАШЕ СИЯТЕЛЬСТВО, ТАМ  ЗЕЛЕНЫЕ СВЯТКИ ПРАЗДНУЮТ! В ЭТО ВРЕМЯ Н6Е ПРИНЯТО ВОЕВАТЬ!

БЕЛЬМЕН:
ПОЛКОВНИК?  ТАМ ВРАГИ ИМПЕРАТОРСКОГО ТРОНА!

Панас ошелешений.

БЕЛЬМЕН:
ПОДИТЕ ПРОЧЬ! ВЫ ПЬЯНЫ!

Панас віддає шану і скаче геть.
Барон піднімає руку.

БЕЛЬМЕН:
     ПЛИ!

























Сцена № 95-а

НАТ. КМБ. СІЧ. ДЕНЬ.

Панас несамовито скаче у полі, перескакує струмок, розбризкуючи під копитами воду. Зупиняється біля лісочка...
…. спостерігаючи за тим, як за спиною російської армії з очеретів виходять запорожці і зникають у лісі. (КМБ).


ТЕКЕЛІЙ: (З/К)
ПЛИ!

Звучить гарматний залп. Земля здригається.

БАРОН: (З/К)
ПЛИ!

ГЕНЕРАЛ ЧОРБА: (З/К)
ПЛИ!

КНЯЗЬ ПРОЗОРОВСЬКИЙ: (З/К)
ПЛИ!

Панас відкриває зубами батьківську баклагу, потім дістає пістоль і довго зводить курок.
Від вибухів злітають у повітря січові споруди.  (КМБ).
Злітають у небо  козацькі  могили, кам'яні хрести (КМБ).
Димлять розжарені  жерла гармат.
Вибухові хвилі валять, прикрашену зеленими гілками  церкву Покрови, підкидають у повітря людей. Високо в небо злітають козацькі кухонні казани, коні, церковний купол із зламаним хрестом та інший нехитрий козацький скарб (КМБ).
Баклага Панаса пливе Дніпром за течією. (КМБ).

Мовчун  і джура скачуть Диким Полем.  Вони зупиняються, востаннє дивляться на Січ і зникають серед високої трави.
Доносяться постріли гармат.
(КМБ).


На цьому фоні виникає титр:

Титр: МАНІФЕСТ КАТЕРИНИ ІІ. 1775 РІК.
(Титр є точною копією маніфесту).

З/К. (ГОЛОСОМ   КАТЕРИНИ ІІ)   :
ЗАВОДЯ  СОБСТВЕННОЕ ХЛЕБОПАШЕСТВО,  РАСТОРГАЛИ ОНИ ТЕМ САМОЕ   ОСНОВАНИЕ ЗАВИСИМОСТИ  ИХ  ОТ ПРЕСТОЛА НАШЕГО  И  ПОМЫШЛЯЛИ СОСТАВИТЬ  ИЗ  СЕБЯ,  ПОСРЕДИ ОТЕЧЕСТВА,  ОБЛАСТЬ СОВЕРШЕННО  НЕЗАВИСИМУЮ, ПОД  СОБСТВЕННЫМ  СВОИМ НЕИСТОВЫМ УПРАВЛЕНИЕМ...

Злітає в небо земля Запорозької Січі. Від церкви, куренів, школи вже нічого не залишилося. Все довкола палає, усюди дим... (КМБ).
Звучить какофонічний хорал, той, що супроводжував сцену переслідування  військ Мазепи імператором Петром І.















































Сцена № 96.

ДЕКОРАЦІЯ. КМБ. СОЛОВЕЦЬКИЙ МОНАСТИР.

У порожній камері стоїть, опустивши голову Соханов. Панує напружена тиша. Соханов вбраний у парадну форму.
Щури насторожено виглядають зі своїх кутів на офіцера.
Соханов розгублено дивиться на всі боки і несподівано, різким ударом шаблі розбиває…
…. тюремне віконце, за яким стає видно два хрести на могилах його синів і новий,  щойно поставлений хрест, на якому сидить чайка.
До камери вривається  вітер і шум морського прибою, крики чайок.


На хресті напис вирізьблений на дошці:

«Здесь покоится прах атамана войска запорожского Петра Калнышевского,
Почившего в Боге в сей соловецкой обители на 113 году живота своего.
Миръ его праху!»


































Сцена № 97

ІНТ. ЦЕРКВА ТРІЙЦІ. СЕЛО ПЕТРИКІВКА. 

На козацьку  ікону Покрови Божої Матері, обвішану натільними хрестиками, перснями, сережками, стареча рука вішає  мішечок Калнишевського.
Звучить акафіст, який виконують півчі, а службу править…
… вже сивочолий  Семен.
На колінах перед вівтарем стоїть Соханов зі своєю дружиною і дочкою Анастасією.
Семен благословляє уклінних.

СЕМЕН
ГОСПОДИ, СПАСИ И ПОМИЛУЙ…
ГОСПОДИ, СПАСИ И ПОМИЛУЙ…
ГОСПОДИ, СПАСИ И ПОМИЛУЙ…

В очах Соханова тремтять сльози.
Камера наїжджає на Ікону Покрови  Божої Матері, яка благословляє і героїв фільму, і глядачів.

Фінальні титри.

У ЗТМ.

КІНЕЦЬ ФІЛЬМУ