Лицар дикого поля - серiя 1

ЛИЦАР ДИКОГО ПОЛЯ


С ц е н а р і й
двосерійного кінофільму
заснований на маловідомих історичних подіях
життя України ХVІІ - ХVІІІ століть.



ВОЛOДИМИР САВЕЛЬЄВ
ІВАН СЕРГІЄНКО
ВАДИМ ШИНКАРЬОВ



Сцена № 1

ТИТР: САНКТ-ПЕТЕРБУРГ. 6 ЖОВТНЯ 1796 р.

ІНТЕР’ЄР:  ЦАРСЬКИЙ ПАЛАЦ.

(ЦАРИЦЯ КАТЕРИНА II, ФРЕЙЛІНА БРЮСОЧКА,  ПРИДВОРНИЙ ЛІКАР, СТУРБОВАНІ ПРИДВОРНІ)


Коридорами палацу крадькома іде фрейліна БРЮСОЧКА. Намагаючись не завдавати шуму, вона заходить у спальню до цариці Катерини II. Почувши незрозумілі хрипи, фрейліна кидається до завіси, відсовує її, і стає свідком агонії цариці.

КАТЕРИНА (ХРИПИТЬ):
ПЕ-Е-ТР-Р-Р…

Катерина сидить на кріслі-клозеті з вензелями польської корони. Добре видно, як її пальці намертво вчепилися в ручку крісла, губи скривлені і тремтять. Очі, на стомленому апоплексичним ударом обличчі, благають про допомогу.
Фрейліна біжить коридором палацу. Їй назустріч поспішають стурбовані придворні, Лікар із срібним тазком і скальпелями для кровопускання.

БРЮСОЧКА (КРИЧИТЬ):
ИМПЕРАТРИЦА… ГОСПОДИ, СПАСИ…
НАСЛЕДНИКА ЗОВИТЕ!

Слуга квапливо зашторює вікна, і все провалюється у темряву.
(ЗТМ).
Очі солдата, який закляк біля дверей спальні, сповнені жаху.
Слуга затягує важку  штору перед альковом імператриці і гасить лампаду перед іконою. Настає темрява.

ГОЛОС БРЮСОЧКИ:

НАСЛЕДНИКА!


 














Сцена №2


Титр: СОЛОВЕЦЬКИЙ МОНАСТИР.
ПАВ. ПЛОЩА СОЛОВЕЦЬКОГО МОНАСТИРЯ. НІЧ.

Крик фрейліни відбивається на обличчі унтер-офіцера СОХАНОВА.
Через монастирську площу поспішає  Соханов. Він на ходу молиться і щось шепоче собі під ніс.

СОХАНОВ:
ГОСПОДИ… НЕУЖЕЛИ  ВОЛЮШКА…
СВЯТ! СВЯТ! СВЯТ! ПРЕСТАВИЛАСЬ…
ГОСПОДИ… ПРОСТИ   ГРЕШНОГО…

Соханов підходить до входу в монастирську темницю. На варті стоїть солдат з ліхтарем.

СОХАНОВ:
ВОЛЯ! ВОЛЯ ТЕПЕРЯ! ИВАНОВ!

СОЛДАТ (ошелешено):
НИКАК НЕТ, ГОСПОДИН УНТЕР-ОФИЦЕР,
НА ПОСТУ ВОЛИ НЕТ!

Соханов тикає під ніс солдату ключі від карцеру.

СОХАНОВ:
К  АРХИМАНДРИТУ ВЕЛЕНО КАТОРЖАНИНА!
КАРАУЛ СЮДА! МИГОМ!

Соханов забирає в охоронця ліхтар, а той щодуху біжить у караулку.






















Сцена № 3.

КМБ.
На екрані, на фоні заґратованих дверей каземату  з’являється назва  фільму.














«ЛИЦАР ДИКОГО ПОЛЯ»































 
Сцена №4

ПАВ. СОЛОВЕЦЬКА В’ЯЗНИЦЯ.  НІЧ.

Соханов відкриває  важкі засуви камери, виходить це не відразу.

СОХАНОВ (відчиняє двері):
ВАШЕ БЛАГОРОДИЕ, ПЕТР ИВАНОВИЧ, ТАК ЧТО, ИМПЕРАТРИЦА НАША, МАТУШКА, ЦАРСТВИЕ ЕЙ НЕБЕСНОЕ…


Від хвилювання руки Соханова трусяться, голос тремтить і зривається. Нарешті, він на повну відчиняє двері  і робить спробу оголосити, що смерть Катерини принесла йому звільнення… Соханова переповнюють змішані почуття: і радість і смуток одночасно.

СОХАНОВ:
ПЕТР ИВАН...

Робить два кроки всередину. Задушливий запах вдаряє  в ніс.

СОХАНОВ:
...НОВИЧ... ЦАРИЦА НАША ПРЕСТАВИЛАСЬ.

Соханов піднімає ліхтар вище і лякається, побачивши зарісше «чудовисько», яке з-під густих брів дивиться на нього з темряви. На плечі в'язня сидить  два щури.

СОХАНОВ (пошепки)
СВЯТ – СВЯТ…

В'язень намагається щось сказати, але з вуст вириваються незрозумілі звуки.


СОХАНОВ:
ВОЛЯ, ПЕТРО ИВАНОВИЧ, ЦАРИЦА ПРЕСТАВИЛАСЬ…

Калнишевський, завмерши, дивиться на Соханова. До нього ще не дійшов зміст фрази. В'язень і його охоронець, приголомшені і розгублені, продовжують дивитися один на одного. Унтер-офіцер, долаючи конфуз, тикає ключем.



СОХАНОВ.
ТАК, ЧТО ВАШЕ БЛАГОРОДИЕ, АРХИМАНДРИТ
К СЕБЕ КЛИЧЕТ…ВЕЛЕЛИ ДОСТАВИТЬ… СРОЧНО!






Сцена №5.

ЕКСТ. ПОДВІР’Я СОЛОВЕЦЬКОГО МОНАСТИРЯ. НІЧ.

Першим з підземелля виходить Соханов.  За ним Петро Калнишевський. Заметіль. В'язня зустрічають четверо гренадерів –  озброєний рушницями конвой.
Калнишевський піднімає голову до неба, озирається на всі боки.
 
Через засніжену монастирську площу четверо охоронців ведуть Калнишевського до храму. Попереду процесії Соханов. Охоронці озброєні рушницями, як для супроводу особливо небезпечних злочинців.



ІНТ. ХРАМ.
Від вівтаря до нього прямує у супроводі ченця Архімандрит. Він повертається і бачить Петра Калнишевського, який опустився на коліна перед розп'яттям.  Соханов завмер  за спиною   в'язня.

АРХІМАНДРИТ:
ДОЖДАЛСЯ?

Калнишевський припиняє молитися.

АРХІМАНДРИТ:
ПРОШЕНИЕ ПИСАТЬ БУДЕШЬ? ПОМАЗАННИК – ТО НОВЫЙ. ПРОСТИТ, ПОДИ…

За ним підходить чернець з пером у руках і аркушем паперу.

КАЛНИШЕВСЬКИЙ:
Я ЗАВИНИВ ЛИШЕ ПЕРЕД ГОСПОДОМ БОГОМ,
ВАША СВЯТІСТЬ.  ЯКИЙ ЗАРАЗ РІК?


АРХІМАНДРИТ:
ОДНА ТЫСЯЧА СЕМЬСОТ ДЕВЯНОСТО ШЕСТОЙ
ПО ПЕТРОВОМУ УКАЗУ…

Архімандрит протягує в'язневі папір, але в'язень відвертається і продовжує молитву.
Архімандрит чекає.

АРХІМАНДРИТ (КРІЗЬ ЗУБИ):
ОТ ТЕБЯ УЖЕ ЗЕМЛЕЙ РАЗИТ, А ГОРДЫНЮ СВОЮ ЗА ДВАДЦАТЬ ГОДКОВ ТАК И НЕ УНЯЛ… СГИНЬ…

Архімандрит кидає в'язневі папір і йде до вівтаря. Соханов  піднімає листок паперу, який впустив Архімандрит, в'язень хреститься і повністю віддається молитві..




ЕКСТ. ПОДВІР’Я СОЛОВЕЦЬКОГО МОНАСТИРЯ. НІЧ

Четверо охоронців ведуть в'язня через площу назад у камеру. На площі з десяток ченців, хтось з ченців пиляє дрова, хтось – рубає. ГЛАША – дружина Соханова, разом із сином ПЕТРОМ і дочкою АНАСТАСІЄЮ вантажать дрова на санчата. Ченці, побачивши процесію,  поквапцем відвертаються. А дівчинка, показує мамі на Соханова і кричить.

АНАСТАСІЯ:
МАМА, МАМА! ТЯТЯ!

 Соханов, почувши крик, погрожує кулаком. Його обличчя сердите, як і належить унтер-офіцерові.

СОХАНОВ.
ЦЫТЬ, ОТВЕРНИСЬ, НЕ ПОЛОЖЕНО!

У хлопчика з рук розсипаються дрова, Глаша хапає дочку і притискає її до грудей.

Соханов стежить за тим, аби двір був порожній і, переконавшись, що ченці розбіглися, пропускає в'язня через двір.

Один з ченців, сховавшись за колоною, з неприхованою цікавістю стежить за…. …проясненим чолом старця, поки він, востаннє поглянувши на небо, не ховається за важкими дверима, що ведуть кудись донизу, в підземелля.

 



























Сцена № 6.

ІНТ. СОЛОВЕЦЬКА В'ЯЗНИЦЯ.

(СТАРИЙ ПЕТРО КАЛНИШЕВСЬКИЙ, СОХАНОВ)


Лунає брязкіт дверей, що відкриваються, розбігаються щури. До камери заходить Соханов. В охоронця у руках  вузлик з харчами. Він показує в'язневі  ключ.

СОХАНОВ
ВИШЬ, АРХИМАНДРИТ НЕ ОТОБРАЛ…  СТАЛО БЫТЬ ДОЗВОЛИЛ  К ТЕБЕ  ЗАГЛЯДЫВАТЬ…

Соханов ховає ключ і показує вузлик.

СОХАНОВ (НІБИ ВИПРАВДОВУЮЧИСЬ):
ГЛАФИРА ИЗ ДОМУ ПРИСЛАЛА.

Соханов розкладає гостинці: солонина, часник, цибуля, розтягаї, вареники...
Потім, ховаючи очі, кладе на табуретку  папір,  перо і чорнильницю.

СОХАНОВ:
ПУЩАЙ  ПОЛЕЖИТ, ВАШЕ БЛАГОРОДИЕ. МОЖЕТ,  НАДУМАЕШЬ ПОДПИСАТЬ...   ДВАДЦАТЬ ЛЕТ Я ТЕБЯ, ВАШЕ БЛАГОРОДИЕ, СТЕРЕГУ, А ВОТ В ГЛАЗА ТВОИ ГЛЯЖУ ВПЕРВЫЕ…

КАЛНИШЕВСЬКИЙ, зрозумівши, що в очах Соханова немає злого наміру, вдячно посміхається.

СОХАНОВ (повеселівши):
УГОЩАЙСЯ, ВАШЕ БЛАГОРОДИЕ!


Калнишевський тягнеться до гостинців, розглядає їх, пробує, йому заважають довгі нігті на пальцях.
Соханов, почувши шерхіт у коридорі, здригається, заглядає крізь щілину в дверях і, нічого підозрілого не побачивши, повертається до в'язня, першим бере великий вареник, вмочає його в сметану. В'язень також бере вареник і, милуючись ним, нюхає, роздивляється.

СОХАНОВ (виправдовуючись):
ТЕПЕРЬ НИЧЕГО.  НОВЫЙ-ТО ПОМАЗАНИК БОЖИЙ
ВСЕМ УЗНИКАМ ПОМИЛОВАНИЕ ОБЪЯВИТ.
ВСЕ ТУТ ТОГО И ЖДУТ…


Калнишевський, намагаючись якомога глибше зазирнути у вічі охоронцеві, ледве промовляючи слова, запитує.


ПЕТРО КАЛНИШ:
ШО НА ЗЕМЛІ МОЇЙ?   ХТО ПРАВИТЬ? СІЧ ЖИВЕ?

Погляд вицвілих очей старця благає.

СОХАНОВ:
НЕ ВЕЛЕНО, ВАШЕ БЛАГОРОДИЕ…
НА КАТОРГУ ГРОЗИЛИСЬ…

Погляд старця благає.

СОХАНОВ оОзирнувшись):
ДА, ЧТО С ТВОЕЙ ЗЕМЛЕЙ СТАНЕТСЯ,… КАК БЫЛА, ТАК
И СТОИТ… КОЗАКИ  ТВОИ, СКАЗЫВАЛИ, ТУРКА 
ГОНЯЮТ.  ТАК ЧТО  ПОДПИСАЛ БЫ ТЫ…  И АЙДА  К  СВОИМ  ТАТАРВУ ДА ТУРКА  ГОНЯТЬ…

ПЕТРО КАЛНИШ:
ТА ВОНИ Й БЕЗ МЕНЕ ВПОРАЮТЬСЯ, А МЕНІ І ТУТ  ДОБРЕ...

СОХАНОВ:
ТУТ  ТОЛЬКО КРЫСАМ «ДОБРЭ»

ПЕТРО КАЛНИШ:
«ДОБРЕ». ТВОЄ ПРІЗВИЩЕ СОХАНОВ?

СОХАНОВ :
ЗАПОМНИЛ, ВАШЕ БЛАГОРОДИЕ… ЗА СТОЛЬ
ГОДКОВ  МОЛЧАНКИ  НЕ ЗАПАМЯТОВАЛ…
ДА ТЫ ЕШЬ, ЕШЬ, ДОМАШНЕЕ…

В'язень неквапливо і з насолодою куштує їжу.

СОХАНОВ:
ВАШЕ БЛАГОРОДИЕ, Я ЧЕГО… ДВАДЦАТЬ ЛЕТ ТЕБЯ СТЕРЕГ, А ЧТО ТЫ НАТВОРИЛ, ТАК И НЕ ДОЗНАЛСЯ… ЗА ЧТО Ж ЦАРИЦА ТАК ДАЛЕКО ТЕБЯ УПРЯТАЛА, ЦАРСТВИЕ ЕЙ НЕБЕСНОЕ?

На обличчі старця з'явилося щось на кшталт  усмішки.

ПЕТРО КАЛНИШ:
ЗДАЛОСЯ ЇЙ, ЩО ТРОН ЇЇ ЗАБАЖАВ ПОВАЛИТИ.

Соханов шарахається від почутого.

СОХАНОВ:
СПАСИ ГОСПОДИ! КАК ТАК? ТЫ? ТРОН?

Соханов хреститься.





Сцена № 7.


НАТ. РАНОК. НА ОКОЛИЦЯХ ПЕТЕРГОФА. ЦАРСЬКЕ ПОЛЮВАННЯ

(КАТЕРИНА ІІ, ПОТЬОМКІН, СТАРИЙ ПЕТРО КАЛНИШЕВСЬКИЙ, ОТОЧЕННЯ КАТЕРИНИ, ОТОЧЕННЯ КАЛНИШЕВСЬКОГО, КІННИЙ ЗАГІН, КОЗАКИ, 50 ПІДВОД ЗАПРЯЖЕНИХ ПАРАМИ КОНЕЙ, 50 ВЕРШНИКІВ, 300 СНОПІВ).

Обличчя ІМПЕРАТРИЦІ КАТЕРИНИ II.

З/К.
Гучно грає мисливський ріг. Чується тупіт копит.

Перед його очима проноситься КАТЕРИНА, ПОТЬОМКІН, вельможі, гренадери, почет.  Імператриця молода, красива, рішуча.  По тому, як роздуваються її ніздрі, блищать очі і кривляться губи, вловлюється хижий і жорсткий характер цієї жінки.  Імператриця переслідує лисицю. Звір ховається, плутає сліди, петляє між дерев.  Потьомкін жене лисицю в сторону імператриці.  В азарті зриває з голови перуку і махає нею у повітрі.

Імператриця в гонитві за лисицею вискакує з гаю на вершину пагорба і звідти помічає….
…довгу вервечку підвод, що розтягнулася до самого горизонту, над якою здійнявся стовп пилюки (КМБ).


Кінний загін, у супроводі ловчих з соколами на руках, під звуки мисливського рогу, пересікаючи поле,  залишає Петергоф (КМБ).
Попереду вершників  КАТЕРИНА ІІ і ПОТЬОМКІН. Катерина – у чоловічому сідлі..
Потьомкін – верхи, веселий, збуджений полюванням, розмахує перукою.

ПОТЬОМКІН (З/К):
АТУ, МАТУШКА! АТУ!

На пагорб вилітає Потьомкін і зупиняє коня, помітивши…
…що Катерина, заливши полювання вдивляється кудись у далечінь.


КАТЕРИНА:
ЧТО СИЕ ЗНАЧИТ, ГРИФШЕНЬКА?

Потьомкін підводиться в стременах і спрямовує погляд свого єдиного ока у тому напрямку, звідки здіймається до неба хмара.

ПОТЬОМКІН:
НИКАК, МАТУШКА, ГЕНЕРАЛ-ЗАПОРОЖЕЦ ТВОЙ ПРИКАЗ СПЕШИТ ИСПОЛНИТЬ…


КАТЕРИНА (вдивляючись у поле):
ЗАПАМЯТОВАЛА ЧТО-ТО…

ПОТЬОМКІН (голосом Катерини):
С КАЖДОГО ХУТОРКА – ПО СНОПУ  РЖИ…

Катерина пригадуючи, вдивляється в далечінь, де...
...у клубах пилу рухається, здавалося б,  безкінечна вервечка підвод у супроводі козаків, що скачуть з боків, здалека доноситься протяжна українська пісня. (КМБ)
Катерина, вражена побаченим, розвертає коня.

ПОТЬОМКІН:
МАТУШКА, А КАК ЖЕ ОХОТА? ЛОВЧИЕ ХВАЛИЛИСЬ ЗЕЛО ХИТРЮЩЕГО ЛИСА ВЫСЛЕДИЛИ…

КАТЕРИНА:
СДАЁТСЕ МНЕ, ЧТО СЕЙ ЛИС, ПОХИТРЕЕ БУДЕТ…

Катерина скаче в поле і вся мисливська кавалькада, вирушає за нею.
Калниш бачить крізь отвір у нагаї….
… кавалькаду мисливців, що наближається здалеку.
Кошовий піднімає нагай і вся низка підвод одна за одною повільно зупиняються. Припиняється пісня, а козацька охорона, відчувши щось недобре, скаче з усіх боків до кошового.

СОТНИК:
(вдивляючись):
ЦАРИЦЯ, БАТЬКУ?

КАЛНИШ:
ВОНА, СОТНИКУ, ВОНА…


Катерина жене коня. Ледве встигаючи за нею, скачуть Потьомкін, Текелій, свита вельмож і єгерів.

Кошовий, оточений козаками, вдивляється у кавалькаду, що наближається.

СОТНИК:
МОЖЕ, БАТЬКУ, НАКАЖЕШ СТАТИ У КРУГОВУ
ОБОРОНУ?

АРГАТ:
СУПРОТИ КОГО?

Козаки дружно регочуть. Їх напівголі тіла  і обличчя – запилені, і лише очі та зуби виблискують  на сонці. Калниш одним поглядом змушує усіх замовкнути. Замовкає і пісня.

КАЛНИШ (Аргату):
ШАНУВАТИ ЦАРИЦЮ!

Аргат скаче вздовж возів.


АРГАТ (кричить):
ЦАРИЦЯ, НАЙ ЇЙ ГРЕЦЬ!  ШАПКИ ГЕТЬ! ШАНУВАТИ ЦАРИЦЮ! ЗТЯГНУТИ РЯДНО!

Селяни кинулися стягувати з возів рогожі.

ХЛІБОРОБ:
СВЯТ-СВЯТ! НЕВЖЕ ОТА БАБА І Є ЦАРИЦЯ?

ВІСТОВИЙ:
ВОНА! ЗНІМИ БРИЛЯ, КАЖУ!

ХЛІБОРОБ (хрестячись):
А Я ДУМАВ, ЩО ЦАРИЦЯ, МОВ ТА ГОРА!...А ВОНА - БАБА, ЯК БАБА, НАВІТЬ МОЯ, ПАЛАЖКА, ОД  НЕЇ ГРУБІША!

Хлібороб виразно показав, на  скільки «грубіша» у пазусі його Палажка.
Сусід, сміючись, допомагає стягувати покривала з підводи.
... Цариця, Потьомкін, Текелій і  вельможі, наближаючись, підозріло і тривожно роздивляються  козаків, які чекають на них.
Калниш і козаки мовчки  схилилися в поклоні.
Катерина, пильно вдивляється в кошового:

КАТЕРИНА:
НИКАК УРОЖАЙ УСПЕЛ СОБРАТЬ 
С  ХУТОРОВ СВОИХ?

КАЛНИШ:
  УСПЕЛ, ВАШЕ ВЕЛИЧЕСТВО.

КАТЕРИНА:
АНУ, ДАФАЙ, ХФАЛИСЬ ДА ПОКАЗЫФАЙ!

Катерина пустила коня швидкою  риссю вздовж завалених золотими снопами возів, з яких хлібороби  поспіхом стягували рядно.

Калниш з товаришами скачуть з іншого боку, уважно спостерігаючи  за...

… кожним жестом цариці.

КАЛНИШ (кричить, на скаку ):
ЯК НАКАЗУВАЛИ, ВАША ВЕЛИЧНОСТЕ! ЖИТО! У НАС
КАЖУТЬ: НЕ ТОЙ ВРОЖАЙ, ЩО НА ПОЛІ, А ТОЙ, ЩО В КОМОРІ! ПРИЙМАЙ, ВАША ВЕЛИЧНІСТЬ!

КАТЕРИНА (вдивляючись у далечінь):
В КОМОРЕ, ГОВОРИШЬ? БОГАТА ТВОЯ «КОМОРА»…


Аргат збирає і організовує музикантів, які з інструментами біжать до кошового.
На обличчя імператриці падають перші краплини дощу.
Катерина кличе жестом Потьомкіна.

КАТЕРИНА (ледь чутно):
И СКОЛЬКО ЖЕ У НЕГО ХУТОРКОФФ С ЭТИМ…
ЖИТОМ?

ПОТЬОМКІН (нахиляючись з коня):
ДОКЛАДЫВАЛИ, ЧТО ЧИСЛО ПЯТЬ ТЫСЯЧЬ И
ПОЛТЫЩИ, ПОЛУТОРСТО ТЫЩ ДУШ БЕГЛЫХ ДА ИЗ
ТУРЕЦКОЙ НЕВОЛИ ВЫРУЧЕННЫХ ПОСЕЛИЛ ТУДА…

Козаки, квапливо виставляють попереду музикантів з торбаном, дудою і бубном. Ті, виблискуючи зубами, затягують величну  пісню і поступово підводи з житом з усіх боків оточують Катерину щільним кільцем, відділяючи її від вельмож, які її супроводжують.
… одні зовсім загубилися, оточені напівголими козаками, підводами зі снопами.
… інших козаки виводили на простір, ведучи під вузду їхніх коней.
… інші  самі намагалися вибратися з цього стихійного коловороту.
Лунала козацька пісня.

Катерина, слухаючи пісню, продовжує перешіптуватися з Потьомкіним. Вона безвідривно дивиться на, як здається…
…безкінечну вервечку повозок (КМБ).
На обличчя цариці  падає дощ, але вона цього  не помічає.

КАТЕРИНА:
И ЧТО ЖЕ ТЫ, ГРИФШЕНЬКА, НЕ СОИЗВОЛИЛ ДОЛОЖИТЬ, ОБ ДАКОМ САМОУПРАВСТВИИ?

ПОТЬОМКІН:
ТЫ, ВЕДЬ, МАТУШКА, САМА, ВЫСОЧАЙШЕ ПОЗВОЛИЛА ЕМУ, ХУТОРКИ ЭТИ СЕЛИТЬ, ЧТОБ «ЖИТО СЕЯТЬ…»

КАТЕРИНА:
ДА, ПОМНЮ, ПОМНЮ, КАК ОН ПОДХВАТИЛ МЕНЯ ТОГДА...


ПОТЬОМКІН:
( копіюючи голос Калниша):
ВОТ! ВОТ! ИМЕННО…А ТЫ, МАТУШКА, И РАСТАЯЛА… «ЕЖЕЛИ  ВОЛЯ ТВОЯ ЦАРСКАЯ БУДЕТ, ДОЗВОЛЬ ПОСЕЛЕНИЯ ХУТОРСКИЕ  В ДИКОМ  ПОЛЕ СТАВИТЬ… ВСЕ КАЗНЕ ТВОЕЙ ОБЛЕГЧЕНИЕ БУДЕТ И  КАЗАК У ТЕБЯ ХЛЕБ ПРОСИТЬ НЕ БУДЕТ…»

Катерина зло зиркнула на Потьомкіна.




КАТЕРИНА:
ЗАПОМНИЛ, ГРИФШЕНЬКА, ЗАПОМНИЛ, РЕФНИФЕЦ ТЫ МОЙ… (ЗАДУМЛИВО) ДА УЖ КУДА ХЛЕБ ПРОСИТЬ… КОЛИ КОМОРЫ ПОЛНЕХОНЬКИ…

Катерина зриває колосок і мне його в білій лайковій рукавичці.

КАТЕРИНА (задумливо):
«ЕЖЕЛИ ВОЛЯ ТВОЯ ЦАРСКАЯ…»

ПОТЬОМКІН:
ИМЕННО, МАТУШКА, СЛОВО В СЛОВО…
«КАЗАК У ТЕБЯ ХЛЕБ ПРОСИТЬ НЕ…»

Катерина схопила Потьомкіна за вухо і зашепотіла, невідривно дивлячись  на…
...кошового отамана, оточеного м’язистими, оголеними запорожцями.

КАТЕРИНА:
ОНИ ХЛЕБ ИЗ МОИХ РУК ПОЛУЧАТЬ ДОЛЖНЫ, ГРАФ! ИНАЧЕ ОНИ САМИ СЕБЕ ЦАРЯ ПОДЫЩУТ! ЕСЛИ УЖЕ НЕ ПОДЫСКАЛИ…

Вельможі, генерал Текелій бачать цю сцену.

Потьомкін, ховаючи очі, присоромлено посміхається генералові Текелею і вельможам, які продовжують шукати виходу з цього сонму підвод, козаків, коней…
Калниш, примружившись, оцінює цю сцену.  Бачить, як…
… цариця зараз посилає йому посмішку, відверто нещиру.
Калниш зістрибує з коня і відповідає їй ввічливим уклоном.
Катерина все ще тримає графа за вухо.

КАТЕРИНА (задумливо):
АЙ, ДА ГЕНЕРАЛ, АЙ ДА ХИТРЕЦ... ВЗЯЛ, ДА И РАЗДАЛ ГОЛЫТБЕ МОЮ ЗЕМЕЛЬКУ… ПОДИ, ОТБЕРИ ЁЁ ТЕПЕРЬ, А, ГРИФШЕНЬКА!!! КАЖИСЬ, ПРОГЛЯДЕЛИ МЫ ЛИСА СТЕПНОГО…

Дощ припускає все сильніше і сильніше, але ані Катерина, ані Потьомкін не помічають цього.
Катерина, мабуть прийнявши якесь рішення,  відпускає вухо графа.

ПОТЬОМКІН (ображено):
А ЕЩЕ, ДОКЛАДЫВАЛИ, БУДТО ОН ХЛЕБОМ В ЕВРОПЕ ТОРГОВАТЬ СТАЛ… ПУШКИ В АВСТРИИ ЗАКАЗЫВАЕТ, ЖИДАМ БАНКИ НА СЕЧИ ОТКРЫТЬ ПОЗВОЛИЛ…

Калниш, оточений з усіх боків козаками прагне не зустрічатися поглядом з графом.  Його і імператрицю розділяє гора золотих снопів.
Катерина, роздумуючи над ситуацією, продовжує роздивлятися Калниша, а також  козаків, що співають.


КАТЕРИНА:
ТАК ЭТО, ГРАФ, ОН СФОЁ ГОСУДАРСТФО,
ФНУТРИ МОЕЙ ИМПЕРИИ, ЯКО ЧИРЕЙ УЧИНИЛ….


ПОТЬОМКІН:
ТАК, ПРИКАЖИ, МАТУШКА… ТЕКЕЛИЙ ЕГО МИГОМ… У НЕГО НА ГРАНИЦЕ СТО ТЫЩЬ ШТЫКОВ!

Рука цариці у лайковій рукавичці гладила золоті колоски величезного снопа.

ЦАРИЦЯ (задумливо):
ТЕПЕРЬ, ГРИФШЕНЬКА, КРЕПКО ПОДУМАТЬ   
НАДОБНО, КАК НА СИЕ САМОУПРАВСТВО ОТВЕТСТВОВАТЬ.

Потьомкін кричить на  візника намагаючись вивільнитися з незручної ситуації.

ПОТЬОМКІН (до візника):
ПРОЧЬ С ДОРОГИ!

Той відводить убік підводу зі снопами, звільняючи графові і цариці дорогу в поле.

Тепер  Катерина повертає усміхнене обличчя до Калниша.
Калниш піднімає руку догори, наказуючи музикантам  замовкнути.

КАТЕРИНА (не ховаючись від дощу):
СПАСИБО, ГЕНЕРАЛ, ПОТЕШИЛ  ЦАРИЦУ…
НУ-С, ЕЗЖАЙ… ЖДИ И ТЫ МОЕГО ПОДАРКА. ПОМНИТСЯ, МЫ ТЕБЕ ОРДЕНОК ОБЕЩАЛИСЬ? А ПОКУДА, ПРОЩАЙ… НАЛЮБОВАЛАСЬ ВСЛАСТЬ…

Цариця розвертає коня і мчить під проливним дощем через степ назад у Петергоф.
Бандуристи грають козацький марш. В очах Калниша завмерла тривога.
Краплі дощу падають на його обличчя.
Дощ падає на бандури…
…козацькі торси.
… обличчя…
…густі оселедці...




















Сцена № 8.

ТИТР: УКРАЇНА. 1709 РІК.

ЕКСТ. БАТЬКІВСЬКИЙ ХУТІР. БІЛЯ МЛИНА. СОНЯЧНИЙ ДЕНЬ.

ІВАН КАЛНИШЕВСЬКИЙ – БАТЬКО, ВЕРШИЛО – ПОВІТОВИЙ ДЯК, СИНИ - МОЛОДИЙ ПЕТРО КАЛНИШЕВСЬКИЙ, СЕМЕН КАЛНИШЕВСЬКИЙ, ПАНАС КАЛНИШЕВСЬКИЙ, МАМА, УЛЯ, ДВОЄ СОЛДАТІВ В РОСІЙСЬКИХ СТРОЯХ, КІЛЬКА СЕЛЯН)

На схилі , де колоситься жито, жнуть та в’яжуть його у снопи кулька постатей. Внизу схила, біля річечки – заможне помістя з млином.
На току, коло млина декілька постатей зайняті молотьбою  На дерев’яному помості, обставленому снопами, на розстеленій ряднині двоє братів оголені до пояса хвацько лупцюють ціпами. Вилискують спітнілі обличчя, їхні напружені спини …
…їхні осяяні азартом погляди….
….поруч Уля і мати підкидають обмолочене зерно, провіваючи на вітрі...
….довкола стоять снопи, які під яскравим сонцем виглядають як дахи сільських хатин, мішки, наповнені провіяним зерном.

Петро Калниш, зупиняється,   дивиться закоханими очима на  Улю.
Уля бентежиться, але з її обличчя видно, що вона  також закохана у Петра.
МАТИ помічає погляди закоханих, посміхається, а потім швидко ховає посмішку…
…БАТЬКО – ІВАН КАЛНИШ, міцний шістдесятирічний селянин з чорними вусами, голий до пояса, білий від борошна, виносить на своїх плечах з млина величезний мішок і кладе його на воза, де вже лежить кілька мішків. Поруч з возом стоїть повітовий вчитель – мандрівний дяк  ВЕРШИЛО. Вершило дивиться у напрямку погляду Івана Калниша.

…Петро нахиляється до глечика з водою, що стоїть на помості, не зводячи очей з Улі. Вона також скоса поглядає на нього, набравши повну лопать зерна, раптом підкидає його просто на  Петра.
Золотий дощ падає на парубка, зерно застрягає у нього в чубі, налипає на спітнілий торс. Він тріпає чубом, і з удаваним гнівом зістрибує з помосту.
Уля кидається навтьоки и ховається на спиною матері.

УЛЯ
(до матері, удаючи переляк)

ЙОЙ, ПАНІ-МАТІНКО, ЗАСТУПІТЬСЯ!
ВАШ ПЕТРУСЬ ГЕТЬ ЛЮТИЙ, БИТИМЕТЬСЯ…


Мати настановлює лопать на Петра, захищаючи Улю.

УЛЯ

ТПРУ! КОНЕ, ТПРУ!!! АЧ ЯКИЙ БАСКИЙ, ТЕБЕ ОСЬ ЗЕРНОМ ГОДУЮТЬ, А ТИ –ХВИЦЯТИСЯ?...

МАТИ
(удавано суворо)
ГОДІ МЕНІ ІЗ ХЛІБОМ БАВИТИСЬ!

Петро на мить знічується. В цю мить мати хутко зачерпує лопатем зерна і й собі обсипає сина. Всі весело сміються…

…Батько кивком показує на них Вершилі.

БАТЬКО:
ЯК ЛИСТЯ  ЗЕМЛЮ ВКРИЄ, ВЕСІЛЛЯ СПРАВИМО.

ВЕРШИЛО (Сміється)
А ЩО? ХОЧ І СИРОТА. БОГ ТОБІ ЗА НЕЇ ВІДДЯЧЕ...КОЗАК НЕ БЕЗ ДОЛІ, ДІВКА НЕ БЕЗ ЩАСТЯ.
АЛЕ Ж ПОСЛУХАТЕ, ПАНЕ ІВАНЕ, МАЛОПРОСВІЩЕННОЇ, МАНДРІВНОГО ДЯКА, МИСЛІ…

На горб, здіймаючи пилюку, вискакує загін з трьох вершників. Женці припиняють косити, щось перемовляються з прибульцями…
…Батько і Вершило з тревогою дивляться у бік косарів і вершників.

ВЕРШИЛО (продовжуючи):
… НЕ ПОСПІШАВ БИ ТИ З ВЕСІЛЛЯМ…
ПЕТРУСЬ – ДО НАУКИ ГОЖИЙ, ПЕРЕДУЛЬШИМ БУВ З УСІХ У ПОВІТІ. ДО КИЄВА ЙОГО ВІДДАЙ.
БОГ ДАСТЬ, ПИСАРЯ МАТИМЕМО, АБО…   

Калниш заклопотано обтирає рукавом спітніле обличчя, прикладає долоню до лоба, і напружено вдивляється у постаті на горбі. Його погляд теплішає, і він з усмішкою і жартівливо відповідає після короткої паузи.

БАТЬКО:
ТА МАЄМО ВЖЕ, ПАНЕ УЧИТЕЛЮ, «ДАСТЬ-БІГ-ПОЛКОВНИКА», І «ДАСТЬ-БІГ-МИТРОПОЛИТА» - БЕЗДІТЧЕНКА! А ЗА ЗЕМЛЕЮ ХТО ХОДИТИМЕ?

Вершило, погладивши бороду, збираючись заперечити, навздогін до Івана Калниша, який якраз повернувсь йти до млина.

ВЕРШИЛО (тягнучи):
ТА ВОНО ТО Й ТА-АК, АЛЕ Ж…

Батько Калниш виносить з сіней млина дзбан води із ковшем.

БАТЬКО (рішуче):
НАЙ НА ПОЛІ СВІЙ РОЗУМ УПЕРЕД ПОСТАВЕ,
А ТОДІ ВЖЕ В КОЛИСЦІ І ПИСАРЧУКИ ПОНАСІЮТЬСЯ.

Вершники, галопуючи переїжджають місток, перекинутий неподалік через річку, і через скошене поле прямують напростець, до млина.
Один з вершників, перескочивши  через загорожу,  зупиняється перед Іваном Калнишем. Вершник зістрибує з коня.


ПАНАС:
 ДАЙ БОЖЕ ЗДОРОВЛЯ, І БОГ В ПОМІЧ?


БАТЬКО
(суворо, бо негоже стрибати через тин):

КАЗАЛИ БОГИ, АБИ Й СИНИ ПОМОГЛИ…
ЧОГО СЕ ТИ СИНКУ, ТАК КВАПИШСЯ?
… ЗА ПРАЦЕЮ ЖНИВАРСЬКОЮ ЗНУДЬГУВАСЬ?

Внутрішній  стан  Панаса – це одночасно і радість, і прихована  тривога. Він оглядається на рідну садибу, але чогось зволікає зі звісткою.  Батько помічає цей його стан і відразу не поспішає розпитувати.
Панас розстібає мундир, знімає козацьку шапку з кокардою Смілянської сотні,  жадібно п’є з ковша, поданого батьком.
Панас озирається , на своїх товаришів, вдягнених у російський стрій.

ПАНАС (тихим голосом):
ЦАРЕВЕ ВІЙСЬКО ПІД БАТУРИНОМ…

Панас зачерпує ще води, і зливає собі на голову, відтягуючи розмову

ПАНАС:
РЕЄСТРОВИМ НАКАЗАНО ШУКАТИ МАЗЕПИНЦІВ...

БАТЬКО:
НАВІЩО, СИНКУ?

Син не відповідає і пильно дивиться в очі батькові.

ПАНАС (запинаючись):
ВОЛЮ ЦАРЕВУ ПЕРЕДАТИ …

В цей час до Панаса підбігає Мати, цілує і обіймає сина, пом’якшуючи напруженість розмови з батьком.

МАТИ
СИНОЧКУ, ПАНАСЕ! ПРИЇХАВ!
ОСЬ ЯКРАЗ ДО СТОЛУ… БРАТЧИКІВ ЖЕ СВОЇХ КЛИЧ,
ПОЧАСТУВАТИ ГОСТЕЙ ТРЕБА…

Панас, продовжуючи дивитися на батька, стримує материнські обійми.

БАТЬКО:
ЗАЖДИ, МАРІЄ!

Панас, тримає материні руки у своїх долонях, і дивиться в землю.
Дяк хреститься. Батько  бере ціп і передає його синові.

БАТЬКО:
СТИГЛИЙ КОЛОС НЕ ЖДЕ. БРАТАМ ДОПОМОЖИ... 
У ХАТІ ДОГОВОРИМО...

Батько йде до млина. У дверях зупиняється і показує у бік товаришів по службі Панаса.

БАТЬКО:
А ЦИХ - У МОЮ ХАТУ НЕ
КЛИЧ!

… злітають у небі три киї, вилискують мідні спини братів. Золотава хмара огортає тік.


Сцена № 9

ІНТ.БАТЬКІВСЬКИЙ ДІМ.

СІМ'Я КАЛНИШЕВСЬКИХ: БАТЬКО – ІВАН; СИНИ - ПЕТРО, СЕМЕН, ПАНАС; МАМА, УЛЯ.

Батьківський дім з дуба, на помості Вибілений і прикрашений витинанками Крокви різьблені дубові. Вікна у світлиця великі зі скляними гутними шибами. Ікони в коштовній оздобі, на стінах -  вишиті рушники, зброя... мати з батьком сидять перед іконостасом. Праворуч батько, ліворуч мати.
На столі - галушки, вареники, голубці…

З/К. (голос Семена):
ОТЧЕ НАШ, ІЖЕ ЄСИ НА НЕБЕСАХ, НЕХАЙ СВЯТИТЬСЯ ІМ'Я ТВОЄ...

За столом сидить батько з синами. У синів мокрі чуби, очі жваво блищать. УЛЯ ставить  миску,  переповнену  житнім  колоссям. Батько пробує зерно на смак. Пережоване зерно сплющує і розминає між пальцями, пробуючи на клейкість.

БАТЬКО (перебиваючи молитву):
ТАК НАВІЩО, СИНКУ, КОЗАКОВІ, ЦАРСЬКАЯ ВОЛЯ?

Семен відразу замовкає.
ПАНАС
(тримаючи молитовно долоні коло лиця):
ГЕТЬМАН МАЗЕПА  ЗРАДИВ  ЦАРЯ.

Німа сцена. Всі завмерлі, і чутно, як дзюрчать жайвори поза хатою, хлюпає вода на колесі млина… Під образом Покрови, тривожно перезирається мати, то на Панаса, то на чоловіка.
ПАНАС
(тихо, але твердо порушує тишу):
ЦАР…
…ПРИЙШОВ  ПОКАРАТИ ХРИСТОПРОДАВЦЯ
МАЗЕПУ, БАТЬКУ…

Усі, завмерши,  чекають на батькову реакцію.


БАТЬКО
(стиснутим, удавано спокійним голосом перепитує):
ОН ВОНО ЯК? САМ ЦАР МОСКОВСЬКИЙ ГЕТЬМАНА КАРАТИ ПРИЙШОВ...
ХТО Ж ЙОГО СЮДИ КЛИКАВ?!

Батько гучно і тяжко опускає кулак із затиснутим зерном на стіл.

БАТЬКО (прод.):
А, МОЖЕ ТИ, СИНКУ?!

ПАНАС
(опустивши погляд у стіл):
ЧАС ГЕТЬМАНІВ  МИНУВ, ТАТУ…
ЦАР ПЕТРО… З САМОГО ТРЕТЬОГО РИМУ… ПРАВИТЬ!

Підводиться і шукає поглядом якусь ікону, але не знайшовши, хреститься, опустивши голову і сідає знов.
 
БАТЬКО:
НЕ ЦАРЮ  ВИРІШУВАТИ, ХТО  КОЗАКАМ ВОЛЮ КАЖЕ.

Панас підривається з-за столу. Підводиться і батько.

 МАТИ
ІВАНЕ!


БАТЬКО:
МОВЧИ!
…Я ПЕРЕД БОГОРОДИЦЕЮ НАШОЮ СІЧОВОЮ І ГЕТЬМАНОВІ ПРИСЯГАВСЬ…

Батько відсуває дубового стола з незайманими наїдками так що падає лава. Він приклоняється мовчки перед іконою Покрови, одвернувшись від усіх.
Мати, перелякано, починає молитися про спасіння… Уляна застигла з баклагою в руці.
Панас, суворолико,  поправляє мокрого чуба, і рішуче йде з світлиці…

МАТИ
СИНКУ!

Панас на мить зупиняється, і не обертаючись пророкує:

ПАНАС
БОРОНИ ВАС БОЖЕ…

Виходить. Всі, окрім батька, кидаються за ним.


Сцена № 10.

ЕКСТ. ДВІР.  ДЕНЬ.

(ІВАН КАЛНИШЕВСЬКИЙ – БАТЬКО, СИНИ - МОЛОДИЙ ПЕТРО КАЛНИШЕВСЬКИЙ, СЕМЕН КАЛНИШЕВСЬКИЙ, ПАНАС КАЛНИШЕВСЬКИЙ)

Побачивши свого командира, солдати заскакують на коней.
Панас рвучко  йде через двір, одягаючи мундир. Слідом за ним з хати вискакує Петро.

ПЕТРО:
    ЗАЖДИ, ПАНАСЕ...

Панас несподівано обіймає Петра і шепоче йому на вухо.

ПАНАС (пристрасно):
ВБЕРЕЖИ… ЧУЄШ, ПЕТРЕ, ОД БІДИ ЛИХОЇ, ВБЕРЕЖІТЬ…
 
Панас, залишивши брата, заскакує  на коня.
В цей час у дверях з'являється батько. За його спиною мати,  Уля з баклагою горілки і Петро.
Панас, вже сидячи на коні, зупиняється перед батьком.

ПАНАС (з докором):
  І ЧАРКИ НЕ ДАЛИ ВИПИТИ…

Батько забирає в Улі баклагу і кидає Панасові.

БАТЬКО:
З ДРУЗЯКАМИ СВОЇМИ ВИП’ЄШ!
ЗА ЦАРСЬКЕЄ ЗДРАВІЄ!

Панас ловить баклагу. Дивиться на неї, потім кидає погляд на Батька і пришпорює коня. Мати хрестить сина в спину.  На її очах  сльози.
Батько тяжко опускається на поріг і починає мугикати

БАТЬКО (задумливо співає):
  ТУМАН ЯРОМ...
СТЕП ТУМАНОМ ОПОВИТИЙ...

Він плескає в ритм пісні по споришу, мов поплескуючи коня. І  зачепивши щось під порогом, витягає загорнуту у просалену ряднину зброю, рвучи спориш – од одвірка і до клуні: Шаблю, пернач, два пістолі…
граючи , жилваками витягнув із піхви лискучу шаблю.

Мати, яка вже й так стояла чорно, обпершися об одвірок, і побачивши, той урочий відблиск: здійняла долоні до лиця
МАТИ
ОЙ , БОЖЕНЬКО……

Заголосила, і обійнявши одвірок опустилася  долі, мов осінній листок, невагома і приречена. Повільний сумний ЗТМ

Сцена № 11

ЕКСТ. СЕРЕД СТЕПУ

Різко…
Удар копита, що рве степовий дідинець.
Від копита , і десь далеко увись – степ… В степу, маленькою цяткою, скаче вершник…
Динаміка степу, трав, захід сонця, обрис постаті, яка несамовито спонукає коня нагаєм…

…Змилений кінь, мов вкопаний, вгрузаючи у різнотрав’я перероджує дорогу батьковому коневі, який у повному бойовому козацькому обладунку розмірено верхував.
Петро – в тому ж селянському полотняному одязі, верхи  - без сідла, й збруї, а просто тримаючись за гриву.
ПЕТРО
ТАТУ, ПАНЬКО КАЗАВ …

Батько мовчки зупиняється, пришпорюючи коня об’їздить сина і повільно мовчки прямує своєю дорогою. Розвертає неосідланого коника й Петро, їде повільно похнюпивши голову услід за батьковим конем.  І раптом, мов знайшовши ідею, обганяє батька, вдруге заставляючи батьковому коневі дорогу

ПЕТРО
…АЛЕ Ж ЖНИВА…
(ОБГАЦЬОВУЄ БАТЬКА)
… БАТЬКУ, ХТО ЛЮДЯМ ЗЕРНО ЗМЕЛЕ?
(ОБГАЦЬОВУЄ БАТЬКА)
…А НА ОСІНЬ, ОСЬ ІЗ УЛЕЮ БЛАГОСЛОВЕННЯ ВАШОГО ПРОСИМО…
… І ПАНАС, ВЕРНЕТЬСЯ… ВІН ЖЕ ЗНАЄ…


Знову батько зупиняється на хвилю, і мовчки рушає опріч синових домагань, але цей раз дужче вшпоривши коня
 БАТЬКО :
ГЕЙ, В’ЙО! В ХАТІ БУДЬ!

Петро ледве наздоганяє батька задихавшись, в третій раз піднімає змилену шкапу дибки перед батьком.


ПЕТРО:
 НА СІЧ, ВОЗМІТЬ, БАТЬКУ
 Я ШАБЛЕЮ -  ЛОВКІШ ЗА ПАНАСА БУДУ.

Здаля лунає козацький поклик вигукнутий невидими вершником

ГОЛОС З.К.
ПУГУ!

Десь із іншого боку відлунює у відповідь інше Пугу, і далі ще одне.
Батько шпорить свого коня дико і боляче так, що той підстрибує на всіх чотирьох і галопує геть..

БАТЬКО :
           ПУГУ!


Очі Петра наповнюються злістю. …
Він зривається. і галопує через степ за батьком …

Степові перегони….
Не помічаючи, вони скачуть по дорозі  у житньому полі. Петро обганяє батька

ПЕТРО :

ПУГУ!

Батько, наскакуючи викидає канчука – несподівано, довгого… Він обвивається навколо руки і шиї Петра, і той безпорадно падає з коня в жито. Заразом злітає з коня й батько.
Петро хрипить, звільняючись від канчука….
… Батькова рука хапає колосся з жита, і поки малий збереться зі словом, - впихає йому затиснуте у долоні …

БАТЬКО
ОСЬ ТВОЯ ЗБРОЯ, СИНУ.
НЕМАЄ ЖИТА,  НЕМА ЖИТТЯ!

Петро хоче заперечити, але батько неочікувано дає Петрові гучного ляпаса.

БАТЬКО:
ПАМ’ЯТАЙ БАТЬКІВСЬКИЙ НАКАЗ!

Петро ледве стримує себе.

БАТЬКО (ПРОД.):
НІКОЛИ НЕ ОДКАЗУЙСЬ ОД БОГА І НАРОДУ СВОГО!

Б’є вдруге.

БАТЬКО :
САМ МУСИШ  ЗОРАТИ  І  ЗАСІЯТИ  ПОЛЕ.
САМ МУСИШ ЗІБРАТИ ВРОЖАЙ  І  ЗАХИСТИТИ  ОБІЙСТЯ. 

Петро ледве стримує сльози образи.

ПЕТРО:
ДЯКУЮ, БАТЬКО!

Батько різко обіймає Петра , так само рвучко застрибує на коня.

БАТЬКО:
А ВОСЕНИ, ДАСТЬ  БОГ, ГОПАКА НА ТВОЄМУ ВЕСІЛЛІ  СТАНЦЮЄМО...

ПУГУ!

Петро тримає зірвані батьком колоски в руках.









































Сцена № 12


ІНТ.  ЦЕРКВА. ПЕРЕД ІКОНОЮ БОГОРОДИЦІ ПОКРОВИ

Ікона БОГОРОДИЦІ ПОКРОВИ.

СЕМЕН. (З/К)

(вся молитва читається церковнослов'янською мовою)

ПРЕСВЯТАЯ  БОГОРОДИЦЕ. ТИ – ВСЕ ПРЕТЕРПІВШАЯ І  ВСЕ ЗДОЛАВШАЯ!    ТИ, ЗПОВИВШИ  ГОСПОДА В ЯСЛЯХ  ТА ІНЯШИ   ГО  РУКАМИ СВОИМИ ЗО ХРЕСТА, ТИ,  ПОЛУЧАШЕ  ПІД ПОКРОВА ТВОЇ  ВЕСЬ  РІД ЛЮДСКИЙ,  СПАСИ И СОХРАНИ ЇХ ГРІШНИХ…

Семен вдивляється в образ…

СЕМЕН:
ІЖЕ І ТИ ХРИСТЕ СИНЕ БОЖИЙ, СПАСИТЕЛЮ НАШ НЕБЕСНИЙ!  ТИ ЖЕРТВОЮ СВОЄЮ, ЗВЛЬНИВШИ НАС ОД ПРОПАСТІ, І ВКАЗАВШИ ПУТЬ ЗМИРЕННЯ І ЛЮБОВИ…
(збивається і емоційно-скоро, з тоном розпачливого нерозуміння, викриває свій неспокій на повний голос).

СЕМЕН:
… АЛЕ, АЛЕ ДЕ Ж ЛЮБОВ СЯ НА ЗЕМЛІ?! ЗА ЩО ПОСИЛАЄШ ТИ СУПОСТАТА НА ЗЕМЛЮ МОЮ, ЩО СИН СУПРОТИ ВОЛІ БАТЬКОВОЇ ПОВСТАЄ, І ВОЄЇ…, ГОСПОДИ?

(схаменувшись повертається до побожного тону).

ПРОСТИ, ГОСПОДИ, І ПОЧУЙ МОЛИТВУ МОЮ…
… ПРЕСВЯТАЯ БОГОРОДИЦЕ! ПРОСТЯГНИ ПОКРОВИ ТВОЇ ПОНАД БАТЕЧКОМ НАШИМ, НАЙ МИНЕ ЙОГО КУЛЯ СЛІПАЯ, І ШАБЛЯ ВРАЖАЯ, НЕДУГА НАГЛАЯ , ОКО НЕДОБРЕ, ОГОНЬ ПАЛЯЩИЙ І БЕЗДНА ВОДЯНАЯ…


Дивиться з ікони Матір Божа, протягуючи страдникам на зустріч руки…(НПЛ)

(з.к).
ПРОСТИ , І ПОЧУЙ МОЛИТВУ МОЮ! ЗА БРАТИКА МОКО ПАНАСА, І ЗА ПЕТРА, ЗА СИРТИНУ УЛЯНУ І МАТІНКУ НАШУ…
Я ЖЕ ЖЕРТОВНО І З НАДІЄЮ, СТОЮ ПЕРЕД ТОБОЮ, І У ВЛАСТІ ТВОЇЙ…
ПОКЛАДУ У РАДОСТІ ГЛАВУ СВОЮ ЖЕРТВОЮ… КОЛИ ЗВОЛИШ ПРИЙНЯТИ ЇЇ ВО СПАСІННЯ РОДУ НАШОГО!




Сцена № 13.

ТИТР: СЕРПЕНЬ. 1709 РІК.

НАТ. ЖИТНЄ ПОЛЕ. ВИГЛЯД ЗВЕРХУ.

(З НПЛ)

Камера „розглядає” житні колосся, що хвилюються під подихом вітерця...
А потім „помічає” хлопця і дівчину, які лежать прямо на щойно зжатій ділянці поля оточені снопами. Камера „роздивляється” їх сплетені руки, ноги, пасмо волосся на жіночій шиї, тріщини на пересохлих губах і...
… зупиняється на маленькому мішечку, який висить на шиї у чоловіка, з якого висипалося кілька зерен на голе дівоче тіло.
Камера панорамує по тілах Петра і Улі і зупиняється на житніх зернях, що на Улених грудях.

З/К.
Звучить віддалений гуркіт канонади, що наближається.
У ньому розчиняється музична тема кохання.






























Сцена № 14.

НАТ. ЗАСІЯНЕ ПОЛЕ. ДЕНЬ.

(МОЛОДИЙ ПЕТРО КАЛНИШЕВСЬКИЙ, УЛЯ, ГАЛАГАН, МАЛАШЕВИЧ, ГОРДІЄНКО, ЗАГІН КОЗАКІВ)


Щаслива  усмішка на обличчі Петра застигає. Навпростець, через гай на краю його поля, ломиться кінь із сідлом на спині. За собою він волочить убитого козака, нога якого застрягла у стремені.
Кінь прямує до містка через річку неподалік від млина.
Ще через мить і з-за пагорба з'являються голови вершників. Загін козаків супроводжує карету, запряжену четвіркою коней. Від загону відділяється група козаків. Навпростець, через засіяне поле, вони мчать  до містка.
Петро кидається їм навперейми, широко розкинувши руки.

Слідом за Петром, біжить Уля, зав’язуючи сорочку.
Один з козаків, це МАЛАШЕВИЧ, зупиняє коня перед переляканою дівчиною. Позаду нього зупиняє коня полковник ГАЛАГАН.

МАЛАШЕВІЧ (ЗДИВОВАНО):
ТЬХУ! ДЕ ТУТ МІСТ?!

Перелякана Уля не відповідає. Малашевич замахується на неї канчуком.

МАЛАШЕВИЧ:
ЧОГО ЗАКЛЯКЛА, МОВ ВЕРБА. МІСТ ДЕ ПИТАЮ!

ГАЛАГАН (КРИЧИТЬ):
ОНО МІСТОК!

Малашевич направляє коня через поле. Петро кидається напереріз  і хапає коня за попругу.

ПЕТРО:
НАЗАД! ТУТ ЖИТО!

Малашевич б'є Петра арапником, але Петро перехоплює арапника і рве його на себе з такою силою, що висмикує вершника із сідла. Малашевич падає на землю.

Галаган збиває конем Петра з ніг. Петро піднімається, але його збиває з ніг другий, потім третій вершник...
Уля кидається до  Петра і падає на нього, намагаючись захистити своїм тілом.
З гарячим шипінням над головами вершників пролітають ядра і вдаряють у місток і млин.   У повітря злітають шматки дерева і грудки землі. Коні піднімаються на диби, скидають вершників. Від вибухової хвилі деякі вершники падають на землю разом з кіньми. (КМБ).



Із землі піднімається полковник ГАЛАГАН.

ГАЛАГАН:
ОТ ТОБІ І МІСТОК!

Почорнівши від диму і пороху, оглушені козаки, важко дихаючи, озираючись, піднімаються із землі.
Малашевич сидить перед увіткнутою в землю шашкою і трясе головою, розганяючи дзвін у вухах.
Петро випрямляється. Уля ховається за спиною Петра.
За кінним загоном з'являється карета.
Петро  притискає до себе Улю, розгублено  дивиться на витоптане поле. Його посіви знищені.
Карета, яку супроводжували козаки, зупиняється біля зруйнованого містка. ВІЗНИК, зістрибнувши  з козел,  оглядає міст.
До нього підлітає вершник на білому коні. Це КОСТЬ ГОРДІЄНКО.

ВІЗНИК :
 КАРЕТА НЕ ПРОЙДЕ.

Кость помічає Петра і Улю.

КОСТЬ:
  БРІД  Є?

Петро  негативно хитає головою.
Кость оглядається і вказує на млин.

КОСТЬ:
РОЗБИРАЙТЕ   МЛИН!

Козаки біжать до млина.
Петро кидається їм навперейми.

ПЕТРО:
  НЕ  ДАМ!


КОСТЬ:
 У  ЦІЙ  КАРЕТІ ГЕТЬМАН УКРАЇНИ, ХЛОПЧЕ.
 
 
Петро не відразу розуміє зміст слів Гордієнка. Він вдивляється…
… у зашторене віконечко карети.

ПЕТРО:

МІЙ БАТЬКО ТЕЖ ДО  ГЕТЬМАНА ПІШОВ..
ІВАН КАЛНИШ,  МІСЯЦЬ ВЖЕ ЯК…
НЕ ЗУСТРІЧАЛИ?

КОСТЬ:
  НА ВІЙНІ ЗУСТРІЧІ, КОЗАЧЕ, КОРОТКІ…

ПЕТРО:
ІЗ ПУСТОВОЙТОВКИ...  З ХУТОРА… ОН, НА ГОРІ…

Кость сміється. Почувши відповідь Петра, засміялися і сотник, і козаки, які намагалися полагодити місток, піднімаючи вгору колоду, що відлетіла.

ПЕТРО (розгублено):
КАЛНИШ ІВАН…

За ними спостерігає з-за карети ГЕТЬМАН і хлопчик, що сидить поруч.

КОСТЬ:
ПОМАГАЙ, БОВДУР!  А ТО РОЗ-ЧИ-ЧИРКАВСЯ, ЯК ГОРОБЕЦЬ! КАЛНИШ!..  ІВАН….

Сотник намагається підставити важку колоду під місток. Петро відтісняє його, і сам встановлює колоду на місце, чим викликає неабияке захоплення…
Кость помахом руки подає сигнал візникові. Карета рушає з місця.

КОСТЬ:
ВОРУШИСЬ! ШЛЯК БИ ВАС ТРАФИВ!

Козаки біжать через відновлений місток.

У цей час на берег і в річку падає відразу кілька ядер, одне з яких потрапляє в місток. (КМБ.)
Під каретою ламаються дошки.  Карета  небезпечно нахиляється і з отвору розчинених дверей ледь не вивалюється Григорій Орлик.
Петро Калнишевський  кидається у воду і підставляє плечі під міст, що розвалюється.
Неймовірним  зусиллям він підводить балку, карета зупиняє своє падіння.
У воду на допомогу Петру стрибає Кость Гордієнко. Разом вони утримують якийсь час міст, поки козаки не приходять їм на допомогу.

ГОРДІЄНКО

АНУ ХУТКІШ, БІСОВІ  ДІТИ!  ЧИ ВИ ХОЧЕТЕ,
ЩОБ У КОШОВОГО ПУП РОЗВ’ЯЗАВСЯ.

З карети вискакує Григор  і стрибає у воду. Своїми руками він теж упирається в колоду, щодуху намагаючись допомогти Костю і Петру.

ГОРДІЄНКО.
О! ТЕБЕ ЩЕ ТУТ НЕ ВИСТАЧАЛО!
МЕРЩІЙ НАЗАД!

З віконця карети виглядає Мазепа


МАЗЕПА.

ГРИГОР!

ГРИГОР.
Я  ТІЛЬКИ ДОПОМОЖУ, ХРЕЩЕНИЙ!

Настил мосту вирівнюється. Колесо карети знаходить опору,   карета  проїжджає міст і зупиняється  за мостом, чекаючи на своїх пасажирів.
Григор  відпускає міст, з жалем залишає  Петра і Гордієнка і поспішає до Мазепи. Карета рушає. А на мосту починається метушня, викрики, скрип коліс, стук чобіт, копит...  Настил тремтить і прогинається,  і Кость з Петром змушені утримувати на собі міст, по якому біжать козаки.

КОСТЬ:
 ЯК ЗВУТЬ?

ПЕТРО (утримуючи колоду):
ПЕТРО...

…Цокають копита коней, тупіт козацьких чобіт, знову тупіт коней і незабаром усе замовкає.
Із-за кущів за всім цим спостерігає Галаган. Міст уже порожній.
Гордієнко бачить карету, що віддаляється, і біжить до коня. Одним помахом він опиняється в сідлі, а Петро продовжує утримувати колоду.  Звідси він ледь помічає…
… Гордієнка, який наздоганяє карету гетьмана.

Хлопця обсипає мокрою липкою землею. Це в міст знову влучає ядро (КМБ).
Друга половина містка падає у воду, а контужений Петро, так і залишається стояти,  утримуючи на плечах колоду і залишки мосту.
Оглушений Петро дивиться, як млин повільно, як при сповільненій зйомці, розвалюється на шматки. У повітря злітають зерна пшениці і борошно. (КМБ)
Зернята, розкидані вибуховою хвилею січуть Петра по обличчю.
Усі звуки ненадовго зникають.

По воді, біля його ніг пропливає зерно, і плями білого пилу – борошна.
Поряд з Петром з'являється Уля.
Дівчина  щось говорить, але Петро не чує її слів, він бачить лише …
…очі Улі, які молять.
Зібравши усі сили, Петро трясе головою і тепер починає розрізняти голос Улі, звуки, тупіт копит…
…і голос прямо над собою.

З/К.
             БАУЕР!
 
 








Сцена № 15.

НАТ. МІСТ.

(КОНТУЖЕНИЙ ПЕТРО КАЛНИШЕВСЬКИЙ, БАУЕР, ЦАР ПЕТРО, ГАЛАГАН, ГЕНЕРАЛ, ЯКИЙ ВТРАТИВ ОРДЕН, ВОЇНИ І ОФІЦЕРИ РОСІЙСЬКОГО ВІЙСЬКА)


Петро піднімає очі догори і бачить прямо над собою високі ботфорти.

З/К. (голос ПЕТРА І. ):
  БАУЕР!

Петро бачить крізь щілину містка царя у розстібнутому френчі, білій сорочці з розкритими грудьми. Цар веселий, рухливий, як азартний мисливець, який ось-ось наздожене звіра.

ПЕТРО І (стоячи на містку):
УБЕЖАЛ?!

З/К. (Бауер):
НИКАК НЕТ, ВАШЕ ВЕЛИЧЕСТВО! ЗДЕСЬ   ОН!
БЛИЗКО!

ПЕТРО І:
УЛЯЗНЕТ, ИУДА!

БАУЕР:
ДОГОНИМ! СОГЛАСНО  КАРТЕ  - ТАМ КРУГОМ БОЛОТА! ЗАВЯЗНЕТ!

ПЕТРО 1:
А ЕСЛИ ОН В ДРУГУЮ СТОРОНУ БЕЖИТ, ДУРАК, А НЕ ПО ТВОЕЙ  КАРТЕ ?

Бауер вказує цареві на офіцерів, що скупчилися довкола Галагана.

БАУЕР:
У НАС ПЕРЕБЕЖЧИК, ВАШЕ ВЕЛИЧЕСТВО!

По знаку генерала від купки офіцерів відділяється фігура і поспішає до царя. Це полковник ГАЛАГАН, у формі реєстрового козака.

ГАЛАГАН (ПО-УКРАЇНСЬКИ):
МАЛОРОСІЙСЬКОГО КОЗАЦТВА ПОЛКОВНИК
ГАЛАГАН!

Петро знизу намагається роздивитися, кого ж він утримує на мосту.

ПЕТРО І:
МАЗЕПИНЕЦ?


ГАЛАГАН
ТАК ТОЧНО!

БАУЕР
ИМЕЕТ СВЕДЕНИЯ О МАЗЕПЕ, МИН ХЕРЦ...

ГАЛАГАН:
ТАК ТОЧНО! МАЮ. ВЛАСНИМИ ОЧИМА БАЧИВ!
ГЕТЬ УСЕ.

Галаган робить крок від царя і мало не падає з містка.
Петро І, а за ним Бауер, сміються.

ПЕТРО І:
ГЛАГОЛЬ ПОНЯТНЫМ МНЕ ЯЗЫКОМ! НЕ БАЛАБОНЬ!

Цар сів на дошки, зняв чобіт і витрусив з нього камінчик.

ГАЛАГАН

СЛУХАЮСЬ, ВАШЕ ВЄЛІЧЕСТВО... ГЕТЬМАН МАЗЕПА, СУДЬЯ ПИЛИП ОРЛИК – ПОПЕРЕДУ! О! ВПЄРЄДІ, ЗНАЧИТЬ, БЕЗ ОБОЗУ! ОДНІ БЄЖАЛІ! БЄЗ ШВЄДА, ЗНАЧИТЬ! БЄЗ КАРЛОСА! ТОЙ В ВТОРУЮ СТОРОНУ, ЗНАЧИТЬ... ТУДИ! А ТОТ – ОН ТУДИ!

Галаган, ледве втримуючи рівновагу, тикає в різні боки рукою.

ПЕТРО І:
Я  КАРЛУСА  УЖЕ  ПОБЕДИЛ, ДУРАК!
ГОВОРИ ЯСНО,  КУДА ИУДА ПОБЕЖАЛ?
СОВРЕШЬ - ГОЛОВУ ОТРУБЛЮ!


ГАЛАГАН:
СВЯТОЙ КРЄСТ, ТУДИ, НА ПЄРЄВАЛОЧНУЮ! А ТОТ, КАРЛОС, ТУДИ... І АРМІЯ ТУДИ... А ІУДА, ЗНАЧИТЬ, ПЛУТАНИМІ ТРОПАМІ... МАЗЕПА, ЗНАЧИТЬ, СЮДА...

Цар Петро І  різко  встає. Галаган від страху перед ним робить крок назад і падає з містка в річку.
Цар, Бауер, генерали дружньо регочуть і лише зараз помічають Петра  і Улю.

ПЕТРО І:
КТО ТАКОВ?

Петро мовчить, він намагається зрозуміти, хто тут є хто. Уля від розгубленості і страху, притискається до  Петра. Забруднений багнюкою Галаган виповзає на берег.

ГАЛАГАН:
ВАШЕ С–ТВО, ОН ГЕТЬМАНУ МАЗЕПЕ УБЕЖАТЬ ПОМОГ...

ПЕТРО І:
ЧТО?

ГАЛАГАН:
САМ ВІДЄЛ! ОН МОСТ НА СЄБЄ ТРИМАВ... ОЙ, ЗВЕНЯЙТЕ, ДЄРЖАЛ! А МАЗЕПА СО СВОЇМИ ПО МОСТУ ЕТОМУ І  УТЕКЛИ. О! УБЄЖАЛІ...

ПЕТРО І:
МОСТ? НА СЕБЕ?!

ГАЛАГАН:
ТАК ТОЧНО! ОН ЄГО І ЗАРАЗ ТРИМАЄ...
ТО ЄСТЬ, ДЄРЖІТ!
 
Цар швидко спускається з мосту, кидає поглядом на фігуру Петра Калниша і Улі.

ПЕТРО І:
ИЗРЯДНО! ОСВОБОДИТЕ-КА АТЛАНТА!

Троє офіцерів кидаються до Петра і піднімають місток. Петро, хитаючись, відходить убік. Офіцери не витримують ваги і разом з мостом падають у річку.
Цар сміється і підходить до Петра.

ПЕТРО І:
КАК  ЗОВУТ?

ПЕТРО :
  ПЕТРО.

ПЕТРО І:
ПЕТРО? ИМЕНА У НАС ОДНИ, А ДЕЛА ВОТ РАЗНЫЕ: Я МАЗЕПКУ ВОРА ЛОВЛЮ, А ТЫ, ВЫХОДИТ, СПАСАЕШЬ?

ПЕТРО :
  ГЕТЬМАН – НЄ ВОР!

Петро І  впритул наближається до хлопця, вдаряє його кулаком у груди, мне м'язи і голосно сміється.

ПЕТРО І:
КРЕПОК! СИЛАМИ БУДЕМ МЕРЯТЬСЯ?

ПЕТРО:
НЕ МОЖНА СЕЛЯНИНУ З ЦАРЕМ СИЛОЮ МІРЯТИСЯ...

ПЕТРО І:
ТВОЯ ПРАВДА! ЕСЛИ ПОБЕДИШЬ, ЦАРЬ ГОЛОВУ ОТСЕЧЕТ!

ПЕТРО:
ЦАРЕВА ПРАВДА.

ПЕТРО І:
ВОТ КАК? А У ТЕБЯ КАКАЯ? НЕ ЦАРСКАЯ?

ПЕТРО:
ХЛІБОРОБСЬКА…

Цар тягне Петра за собою, туди, де солдати вже поставили стіл. Поруч зі столом стоять офіцери і роздивляються карту.
Цар разом з Петром підходять до столу, сідає в похідне крісло і закидає ногу на ногу.

ПЕТРО І:
ГОВОРИ, ЧТО ЭТО ЗА ПРАВДА ТАКАЯ?
«ХЛІБОРОБСЬКА»?

Петро дивиться на понівечене відступом поле.

ПЕТРО:
КОЗАК САМ МУСЕ ЗАСІЯТИ І ЗАХИСТИТИ СВОЄ
ПОЛЕ...

Петро І  схоплюється зі стільця, і звертається до офіцерів. Очі царя азартно блищать.

ПЕТРО І :
САМ!! СЛЫШАЛИ, ЧТО СКАЗАЛ СЕЙ МАЛОРОСС?! САМ!!

Генерали улесливо сміються.
Цар задоволений відповіддю Петра, яка явно збігається з його власними думками.

ПЕТРО І:
Я ТОЖЕ ВИКТОРИЮ НАД КАРЛУСОМ САМ СОТВОРИЛ!  НАКАЗАЛ  ВСЁ  НА ЕГО ПУТИ СПАЛИТЬ, ЧТО ГОРЕЛО!

Петро І зриває з голови капелюха і зиркає через дірку в капелюсі на Петра.

ПЕТРО І:
ВИДИШЬ ДЫРКА? ЭТО ПУЛЯ ПРОБИЛА... УЖ И НЕ ЗНАЮ ЧЬЯ, - ШВЕДСКАЯ, ИЛИ ХРИСТОПРОДАВЦА МАЗЕПЫ!
А ТЫ, ХЛЕБОРОБ,   СТРЕЛЯТЬ - ТО УМЕЕШЬ ?


ПЕТРО:
НУ, В ТАКИЙ  КАПЕЛЮХ І  Я Б НІКОЛІ НЕ ЗХИБИВ..

Петро І сміється, одягає капелюха на голову і опускається в крісло.

ПЕТРО І:
СТУЛ ЕМУ! МОЛОДЕЦ! НИ ЦАРЯ, НИ БОГА
НЕ БОИТСЯ!

ПЕТРО:
БОГА БОЮСЯ.

Слуги ставлять навпроти крісла царя стілець і виносять тацю з дорогим посудом, вином і двома келихами, миттю розливають вино.

ПЕТРО І:
ПЕЙ! РЕЙНСКОЕ! ЗА ПОБЕДУ!

Цар п'є, підморгує комусь незримому за спиною у хлопця, а потім  розбиває фужер об каміння.
Петро  Калниш оглядається,  аби роздивитися кому підморгнув  цар, але  нікого не бачить, і   акуратно ставить  келих з вином, до якого він не доторкнувся,  на стіл.
 
ПЕТРО І:
ЧЕГО НЕ ПЬЕШЬ? ТАКОГО ТЫ ЕЩЕ НЕ ПРОБОВАЛ!

Петро поправляє на шиї батьківський мішечок із зерном.

ПЕТРО:
 БАТЬКО НЕ ВЕЛІЛИ...ЩЕ РАНО.

Цар задоволено посміхається. Йому до душі простодушні відповіді хлопця.

ПЕТРО І:
ЧТО ТАМ У ТЕБЯ? ЗОЛОТЫЕ?
 ДАЙ!

Цар зриває з шиї Петра мішечок, розв'язує його і висипає на долоню кілька зерен.

ПЕТРО І:
ИЗРЯДНОЕ «ЗОЛОТО»…

 Петро І переводить погляд на генералів, які стоять перед ним і раптово наказує.

ПЕТРО І:
  А НУ, ЧТО У ТЕБЯ ЗА ПАЗУХОЙ?

ГЕНЕРАЛ:
  ВАШЕ ВЕЛИЧЕСТВО...

Генерал розстібає комір, оголюючи груди з поважним золотим  хрестом.

ПЕТРО І:
НУ?!! ВЫВОРАЧИВАЙ КАРМАНЫ!!!

Генерали  витягують вміст кишень.
Цар чекає. Вираз  його обличчя змінюється. На карті, навпроти житніх зерен, з'являються: кишеньковий годинник, лорнети, гаманці, і навіть один царський орден...

ГЕНЕРАЛ:
  СЛЕТЕЛ, МИН ХЕРЦ...

Цар хапає орден і чіпляє Петру на груди.

БАУЕР (пошепки):
МИН ХЕРЦ, ЭТО ОРДЕН… ЗА ОСОБЫЕ ЗАСЛУГИ…
Не відриваючи гнівного погляду від своїх генералів, цар демонстративно вказує перстом на груди Петра.

ПЕТРО І:
КАЖДЫЙ БЫ ИЗ ВАС ХОТЬ РАЗ НА СВОЕМ ГОРБУ УДОСУЖИЛСЯ МОСТОК ПОДЕРЖАТЬ, ВО БЛАГО  СВОЕГО  ЦАРЯ И ОТЕЧЕСТВА!


Цар помічає  Улю, яка...
...ховається під мостом, і стурбовано поглядає на Петра.

ПЕТРО І (простеживши за поглядом Петра):
БАБА ЧТО ЛИ ТВОЯ?

Петро ствердно киває головою.
Цар сміється. Потім обличчя його стає серйозним.

ПЕТРО І:
СТУПАЙ, «ХЛИБОРОБ»! А ТО ОЗЯБНЕТ! НАДУМАЕШЬ, ЯВЛЯЙСЯ! МНЕ ТАКИЕ НУЖНЫ! С  ОРДЕНКОМ ЭТИМ – МИГОМ ПРОПУСТЯТ.


Цар змахує зі столу всі генеральські дрібнички, а  батьківський мішечок кидає в руки Петру.

ПЕТРО І (ГАЛАГАНУ):
 ПОКАЗЫВАЙ! КУДА ИУДА БЕЖИТ?

Галаган  схиляється над картою.

ГАЛАГАН:
ЗНАЧИТЬ ТАК: ГЕТЬМАН У КАРЕТИ ПЕРЕТНУЛИ…
О! ПЕРЕЇХАЛИ ЦЕЙ МІСТОК… ОНО ТУДИ
ПОПРЯМУВАЛИ НА ПЕРЕВАЛОЧНУ…

Петро квапиться до Улі. Він обіймає її, притискає до грудей.

ГОЛОС ПЕТРА І:
БАУЭР! КОНЯ! ДА НЕ КАРЕТУ, ДУРАК! МАЗЕПКА В КАРЕТЕ ДРАПАЕТ, А МЫ ЕГО ВЕРХОМ ПЕРЕХВАТИМ!

Над Петром і Улею, по похапцем полагодженому мосту, проноситься кінний загін.




Сцена № 16.

ІНТ. КАМЕРА У СОЛОВЕЦЬКІЙ В'ЯЗНИЦІ.

(СТАРИЙ ПЕТРО КАЛНИШЕВСЬКИЙ, СОХАНОВ)

СОХАНОВ пригинається, неначе кінний загін проскакує по мосту над ним. В'язень і охоронець сидять біля печі, перед ними нехитрі Глашині гостинці. Один із щурів спробував вкрасти шматочок копченої риби. Соханов його відігнав.

СОХАНОВ:
КЫШ, НЕНАВИЖУ ЭТУ ТВАРЬ?

ПЕТРО КАЛНИШЕВСЬКИЙ
(ПОСМІХАЮЧИСЬ):
ЦЕ ТОМУ, ЩО ВОНА НІКОГО НАД СОБОЮ НЕ ВИЗНАЄ... ВОЛЮ ЛЮБИТЬ…

СОХАНОВ:
САЛО ОНА ГРЫЗТЬ ЛЮБИТ, А НЕ ВОЛЮ…

ПЕТРО КАЛНИШЕВСЬКИЙ:
А ТИ СПРОБУЙ ЇЇ ЗАПЕРТИ ЯК МЕНЕ…

Соханов думає, а потім, щиро засміявшись, погоджується. Калниш, немов перебуваючи ще під враженням від спогадів, погладжує спинку щура, який розмістився у нього на грудях.

СОХАНОВ:
А ВЕДЬ ЦАРЬ ПЁТР БЫВАЛ ЗДЕСЬ. КРЕСТ СОБСТВЕННОРУЧНО ПОСТАВИЛ, С ТВОЕГО ОКОШКА ВИДАТЬ… А ПОТОМ КОРАБЛИ МОРСКИЕ ВЕЛЕЛ СТРОИТЬ
(НЕОЖИДАННО, ЧТО-ТО ВСПОМНИВ, СМЕЕТСЯ).
 РАЗ ТАМБОВСКОГО РАСКОЛЬНИКА ВСТРЕТИЛ, ТАК, ВЕРИШЬ, САМ ПЛЕТЬЮ И ЗАБИЛ. ТОТ РАСКАЯТЬСЯ НЕ ЗАХОТЕЛ! ВО НРАВ! НЕ ПЕРЕЧЬ ВОЛЕ ЦАРСКОЙ!

Через товщу стін до камери проникає церковний дзвін, Соханов перелякано хреститься.


СОХАНОВ:
К ЗАУТРЕННЕ! И НОЧЬ ПРОТЕКЛА ЗА ТВОИМИ БАЙКАМИ.  ДАЛЬШЕ ТО ЧТО?














Сцена № 17

НАТ. РІЧКА.

(МОЛОДИЙ ПЕТРО КАЛНИШЕВСЬКИЙ, УЛЯ, СЕМЕН, СУСІД ВЕРШИЛО, СЕЛЯНИ )

Звучить тривожний набат. Дзвін дзвонів стає все голоснішим і голоснішим.

З туманної пелени,  випливають плоти з повішеними і посадженими на коли  козаками. На одному з плотів прибита парсуна гетьмана Мазепи... Поряд з нею догори ногами висить козак.

Сусід ВЕРШИЛО, орудуючи дерев'яним крюком на довгій жердині, причалює плоти до берега. Йому допомагають односельці. Вони знімають мертвих і розкладають їх на березі. Серед селян видно Улю, Петра, Семена, одягненого в довгополу попівську рясу.  Чути уривки фраз, плач, перелякані тихі голоси селян….

Петро і Уля, стоячи по пояс у воді, перехоплюють плоти, на яких висять страчені козаки  і направляють їх до берега.

Повз них пропливає парсуна гетьмана...

Петро причалює до берега черговий пліт і помічає серед загиблих, прикрите рогожею понівечене тіло батька. Він пізнає його по нагайці, затиснутій у руці
Закляклий  Петро беззвучно ридає. Він проводить руками по скривавленому одягу і по обличчю батька. Намагається пальцями підняти йому віки.
За спиною Петра з'являється Уля. Побачивши батька, вона повільно опускається на коліна. На грудях у батька глибокий розтин від удару шаблею. Шкіряний плетений мотузок на якому висить дерев’яний хрест також розітнутий. Петро знімає хрест, і затискає його в кулаку..

Очі Петра, шукали порятунку, і, здавалося, навіть колір очей став у нього іншим – чорним (КМБ)

 
















 
Сцена №18

ІНТ.БАТЬКІВСЬКИЙ ДІМ.

(МОЛОДИЙ ПЕТРО КАЛНИШЕВСЬКИЙ, УЛЯ, МАТИ)

Перший промінь сонця проникає  в кімнату  і падає на ікону Покрови, що висить у кутку.
 
ГОЛОС ПЕТРА (повторює інтонації батька):
СТЕП ТУМАНОМ ОПОВИТИЙ…

Вікна і двері у будинку Калнишевських розчинені.  Петро сидить за столом на місці батька. Перед ним шабля і царський орден. Петро намагається співати пісню, яку завжди співав Батько.  Зараз хлопця важко впізнати.


ПЕТРО:
ТУМА-А-АН... ТУМА-А-А-Н...

Через відчинені двері, які то відкриваються, то закриваються від вітру, видно…
… Семена  у святенницькому одязі, матір і Улю. Вони стоять біля могили, над якою підноситься дерев’яний щойно виструганий  хрест.  Семен читає псалтир.
Пісня Петра  і слова Семена зливаються разом. Сам Петро настільки убитий горем, що не чує, ні власного шепоту, ні молитви. Він не може відірвати погляд..
 … від царського ордена.




























Сцена № 19

ЕКСТ. МАЄТОК БАТЬКА.

(ПЕТРО,  СЕМЕН, УЛЯ, МАТИ)

З дверей батьківського дому виходить Петро. Горе змінило його. Обличчя немов скам'яніло. На ньому зупинилися усі емоції.
Мати вдивляється у його очі, ніби щось у них шукає і не може знайти.

МАТИ
СИНКУ, СИНКУ…

Петро опускається перед нею на коліна.

ПЕТРО
БЛАГОСЛОВІТЬ, МАТІНКО!

Мати підность долоні закриваючи вуста, в очах у неї жах і сльози. Вона мовчить.

Петро повертає голову до Семена.

ПЕТРО
ВІНЧАЙ!

СЕМЕН
ТУТ? КОЛО МОГИЛИ?

ПЕТРО
ВІНЧАЙ КАЖУ!

Уля покірно стає на коліна поруч із Петром. І благально дивиться на Семена.

ПЕТРО (ТИХО)
ВОНА ОД МЕНЕ У ТЯЖІ…

Мати мовчки хрестить дітей благословляючи.
Камера відривається від облич Петра, Улі, Матері, Семена і повільно здіймається в небо, поки їхні постаті не перетворюються на ледь помітні цяточки.

ЛУНАЄ ГОЛОС СЕМЕНА (З.К.)

ВІНЧАЄТЬСЯ РАБ БОЖИЙ ПЕТРО І РАБА БОЖА УЛІАНА.
 






































Сцена № 20.

НАТ. КМБ. ЛІВОБЕРЕЖНА УКРАЇНА.

(МОЛОДИЙ ПЕТРО КАЛНИШЕВСЬКИЙ)


У неосяжному полі самотньою цяткою з'являється вершник.
З’являється головна музична тема фільму.
Камера швидко несеться назустріч вершникові і коли наближається до нього, до крупного плану ...
...різко змінює напрямок  руху на протилежний і тепер, ставши суб'єктивною, летить вперед, немов знаходиться в сідлі, летить, гойдаючись у такт коня, але в певний момент, ніби відірвавшись від сідла,  здіймається вгору, в небо, відкриваючи неосяжний простір українського Дикого степу.





































Сцена № 20 - а.

ЕКСТ. МОНАСТИР.
(МОЛОДИЙ ПЕТРО НА КОНІ. ТРИ-ЧОТИРИ ЧЕРНИЦІ, ПІП.)

Вершник підскакує  до відкритих монастирських воріт.  Біля стін монастиря ще димлять  багаття.  Камера наїжджає на вершника і глядач бачить, що це Петро. Петро зіскакує з коня і,  кинувши поводи, стрімко заходить на монастирський двір. Тут  ЧЕРНИЦІ, загрібають граблями, прибирають солому і кінський гній – сліди недавнього нічлігу російських драгунів. 
Побачивши вершника, який швидко влетів на подвір’я, черниці кидають роботу і притуляються одна до одної. Петро тремтить від напруги і почуття помсти, що охопило його. До Петра наближається   СВЯЩЕНИК.
. 

ПЕТРО.
ОТЧЕ,  ЦАР МОСКОВСЬКИЙ ТУТ БУВ?

Спокійно дивлячись на Петра, батюшка піднімає свій хрест.  Петро опускається на одне коліно і піп мовчки   благословляє його хрестом, а потім тихо промовляє над козаком, що схилився.


СВЯЩЕНИК
НА  ПЕРЕВАЛОЧНУ ЦАР ПОДАВСЯ, КОЗАЧЕ.

   
Музична тема зараз звучить у хоровому виконанні.

























Сцена № 20-б
НАТ. СТЕП. НІЧ

Вершник скаче вночі. Його силует, освітлений місячним світлом, наближається до темної плями лісу за полем. Камера знову наближається до нього, а зараз…
… змінивши напрямок на протилежний, мчить  на фоні нічного неба, в якому світить повний місяць. Проносяться темні обриси гілок і верхівок дерев.

Музика і всі звуки затихають.
Вершник злітає на вершину кургану, де серед високої трави стоїть кам’яна баба…











Сцена № 20–в.
НАТ. СТЕП. ДЕНЬ

У тиші ми бачимо обличчя Петра, Він важко дихає і озирається у пошуках дороги. Потім він скаче в інший бік, немов у цьому дикому степу він намагається втекти від горя, яке проникло в самісіньке його серце.
Йому услід дивиться кам’яний ідол…

Зараз вершник мчить в інший бік, і знову камера летить йому назустріч, а потім, як би  втративши спокій…
…”скаче” ніби загнаний кінь назустріч невідомому.

Хор, оркестр, литаври, окремі голоси - все це звучить, як хорал, в який вплетена мелодія батьківської пісні….


СЦЕНА № 20-г
ВЕЧІР

ВЕРШНИК вискакує на крутий берег Дніпра. Його обличчя чорне від пилу і горя.
Кущі і дерева, які росли на вершині пагорба, були спалені.

Музична тема перетворюється на какофонію, перемежовуючись з гулом сотень людських голосів, вигуків, криків, благань…
 
 




Сцена № 21.

ТИТР: ПЕРЕВАЛОЧНА. ВЕРЕСЕНЬ 1709 р.

НАТ. НІЧ. КМБ.

(МОЛОДИЙ ПЕТРО КАЛНИШЕВСЬКИЙ, ТИСЯЧІ КОЗАКІВ)

У світлі місяця берег був схожий на мурашник, в якому замість комах копошилися люди. Це козаки переправлялися на правий берег річки, рятуючись від переслідування російської армії. У світлі багаточисельних факелів видно, як хтось роздягається і вирушає вплав, прив'язавши шаблю до козацького оселедця. Хтось складає речі на імпровізовані плоти. Ось з десяток людей несуть до берега обгорілий стовбур дерева в якому стирчать з усіх боків шаблі. Хтось заводить у воду коня і чіпляється за його хвіст. (КМБ)
Камера рухається над поверхнею річки і роздивляється сотні людських і кінських голів, які пливуть на той бік Дніпра. (КМБ)

Продовжує звучати какофонічна тема.

Лунають команди офіцерів, шведських солдат, що шикуються по редуту, гарматних, які розставляють зброю, готуючись до того, щоб дати відсіч ворогу.































Сцена № 22.

НАТ. НІЧ.  КМБ

(ПЕТРО КАЛНИШЕВСЬКИЙ, ГЕНЕРАЛ ЛЕВЕНГАВТ, МАЗЕПА, ЛІКАР, ГРИГОР ОРЛИК, КОСТЬ ГОРДІЄНКО, ЗАГІН КОЗАКІВ – 100, ШВЕДСЬКІ ДРАБАНТИ – 100, КОНІ – 30, ФАКЕЛИ - 500)


Петро наближається до берега річки, вдивляючись у…
… розгублені і пригнічені обличчя козаків, які зосереджуються біля берега, готуючись до переправи …
Біля самого берега стоїть, вгрузнувши передніми колесами у воді, карета Мазепи. Козаки переносять на пліт речі гетьмана: невеличкі скриньки, клейноди, канцелярські скрині. Керує переправою Кость ГОРДІЄНКО. До карети гетьмана верхи під’їздить генерал ЛЕВЕНГАВТ.


ЛЕВЕНГАВТ:
ВАШЕ СИЯТЕЛЬСТВО! РАЗВЕДКА ДОКЛАДЫВАЕТ, ЦАРЬ ПЕТР - В ДВУХ ВЕРСТАХ  ОТ ПЕРЕПРАВЫ!

Кость відкриває дверцята карети і в легкому поклоні вказує правицею у напрямку плоту.

КОСТЬ:
ВАША ВЕЛЬМОЖНІСТЬ …

Гетьман, спираючись на руку, виходить з карети, а слідом за ним з’являється Григір. Він відразу помічає у натовпі…
… фігуру Петра, яка освітлюється смолоскипами.

ГРИГІР
(кричить сприйнявши метафору за справжнє ім’я Петра).
АТЛАНТ! АТЛАНТ!

Гетьман, Кость, простеживши за поглядом Григора також помітили…
…Петра, який помахом руки дає зрозуміти Григору, що він почув його.

ГРИГІР (до гетьмана):
ЦЕ ТОЙ, ЩО НА СОБІ МІСТ ТРИМАВ!

До генерала Левенгавта підбігає офіцер, і щось доповідає шведською мовою, вказуючи також у той бік, де стоїть Петро і де все більше і більше з’являється шведських солдат, із факелами у руках. Судячи з усього саме там і має з’явитися король Карл ХІІ.

Генерал Левенгафт, віддавши честь, постає перед гетьманом.

ЛЕВЕНГАВТ:
ПРОШУ, ВАШЕ СИЯТЕЛЬСТВО, ПРИКАЗАТЬ КАЗАКАМ ПОМОЧЬ МОЕИМ СОЛДАТАМ СОТАВИТЬ ОБОРОНУ ПЕРЕПРАВЫ ЕГО ВЕЛИЧЕСТВА!

Кость, почувши прохання гетьмана, виструнчується і озирається на гурт козаків, що клопочуться на березі, коло очеретяних плотів. Здіймає руку, аби покликати їх для організації оборони і вже набирає подих аби гукнути, але…

Гетьман поглядом змушує Костя зупинитись. Судячи з того, що факелів стає все більше, король має ось-ось постати перед гетьманом. Але гетьман мовчки стоїть притуливши кулак правиці до вуст і напружено роздумує.
Левенгавт чекає.

МАЗЕПА
(латинською, повільно вимовляючи кожне слово)

ЗАКЛЮЧАЯ ДОГОВОР О ПРОТЕКТОРАТЕ, Я СТРОГО ОГОВАРИВАЛ С ЕГО  ВЕЛИЧЕСТВОМ, ЧТО ВОЙСКО МОЕ НИКОГДА НЕ ПОДНИМЕТ ОРУЖИЕ ПРОТИВ ПРАВОСЛАВНЫХ ЕДИНОВЕРЦЕВ.

ЛЕВЕНГАВТ (закипаючи):

НО, ВАШЕ СИЯТЕЛЬСТВО, СЕЙЧАС ВЫ И ЕГО ВЕЛИЧЕСТВО НАХОДИТЕСЬ ПОД УГРОЗОЙ ПЛЕНА!

Очі Мазепи висловили відповідь. Він обійняв генерала і рішуче сказав:

МАЗЕПА
НИ ПРИ КАКИХ УСЛОВИЯХ, ГЕНЕРАЛ…

ЛЕВЕНГАВТ:
ЭТО БЕЗУМИЕ…

А Григор уже тягнув за руку Петра до гетьмана.

ГРИГОР:
ХРЕЩЕНИЙ! Я ЙОГО ПЕРШИЙ ВПІЗНАВ!

Мазепа ледь усміхнувся, вдивляючись в обличчя…
… Петра.
ОФІЦЕР:
КОРОЛЬ ШВЕЦІЇ КАРЛ ХІІ

Короля принесли на ношах. До нього направився Левенгавт.

ЛЕВЕНГАВТ:
ВАШЕ ВЕЛИЧЕСТВО! Я ГОТОВЛЮ РЕДУТЫ, ЧТОБЫ ДАТЬ СРАЖЕНИЕ РОССИЙСКОМУ ЦАРЮ!

Солдати допомагають Карлу ХІІ підвестися, але гострий біль змусив його знову
Впасти на подушки.
ЛЕВЕНГАВТ:

КОЗАКИ ЕГО СИЯТЕЛЬСТВА ГЕТМАНА ОБЕСПЕЧИЛИ ПЕРЕПРАВУ ЧЕРЕЗ ДНЕПР!

Григор тягне за собою Петра. Побачивши Костя Гордієнка, кричить.

ГРИГОР:
БАТЬКО КОШОВИЙ! НАКАЖІТЬ «АТЛАНТУ»
- НЕХАЙ З НАМИ НА ТОЙ БЕРЕГ ІДЕ…

КОСТЬ:
А-А!, КОЗАЧЕ! ЗНАЙШОВСЯ ТВІЙ
БАТЬКО?!

Очі Петра вмить почорніли.
Кость помітив цю зміну. Побачив горе в очах Петра і Григор.

КОСТЬ:
НЕ ЗНАЙШОВ?

ПЕТРО (хрестячись)
ЗНАЙШОВ! НА ПАЛІ…
ЦАР ПРИСЛАВ НА ПЛОТУ…

КОСТЬ (хрестячись)
ПРОСТИ МЕНЕ!!!

Гетьман, що вже було повернувся іти у супроводі лікаря до плоту, зупинився, і оглядаючись із-під лоба прошепотів.

МАЗЕПА
Нині вся Україна - ЧИ НА ПАЛі,
ЧИ НА ВОЛі!  Прости мене, синку!

Не квапся ти на палю,… прошу…
Землю свою живіЇ «Атланти» тримають…

Григор грайливо схилив голову.

ГРИГОР:
І Я ПРОШУ…

Григор тягне Петра до плота, де вже садять на скрині Мазепу.

ПЕТРО:
ЦАР ТУТ СКОРО З’ЯВИТЬСЯ?

Кость пильно вдивляється в очі Петру.

КОСТЬ:
ХОЧЕШ ЦАРЮ ПОМСТИТИСЯ??

Погляд Петра красномовно підтвердив це припущення.
Мазепа, блідий, ледь тримається, щоб не втратити свідомість.
Він дивився на Петра ніби чекав почути відповідь.

МАЗЕПА
НЕ ЦАРЯМ, А ТИМ МСТИТИСЯ ТРЕБА,
ХТО ЇМ СЛУГУЄ, ЯК ПЕС! СЕРЕД СВОЇХ! ЧУЄШ?
САМЕ ТОЙ І ПОСАДИВ ТВОГО БАТЬКА НА ПАЛЮ!


Мазепа похитнувся. Лікар, підхопивши його під руки.














































Сцена № 23

ІНТ. КАМЕРА СОЛОВЕЦЬКОЇ В'ЯЗНИЦІ.

(СТАРИЙ ПЕТРО КАЛНИШЕВСЬКИЙ, СОХАНОВ)
Соханов і в'язень п'ють чай, гріючись біля пічки.

СОХАНОВ:
ИУДА, ПОДИ, В ШТАНЫ НАЛОЖИЛ? ЦАРЬ ТО ЕГО ВОТ-ВОТ…

І Соханов емоційно стискає кулак, ніби ілюструючи участь Мазепи.

ПЕТРО КАЛНИШ (ЗАДУМЛИВО):
МАЗЕПА… НЕ БУВ БОЯГУЗОМ, СОХАНОВ.
ВІН МІЖ ПЕТРОМ І КАРЛОМ ВИБИРАВ, ХТО З НИХ МЕНШИМ ЗЛОМ ДЛЯ УКРАЇНИ БУДЕ.

СОХАНОВ (зриваючись на крик):
ТАК ОН ЖЕ ЦАРЮ ПЕРЕД КРЕСТОМ В ВЕРНОСТИ КЛЯЛСЯ! А ПОТОМ ЧТО СДЕЛАЛ? ПРЕДАЛ?!

ПЕТРО КАЛНИШ (залишивши кухоль):
А ЦАРЯ В УКРАЇНУ НІХТО НЕ ЗВАВ!

Соханов з пересердя ляпає долонею по коліну.

СОХАНОВ (натхненно):
ЦАРЯМ САМ ГОСПОДЬ ДОРОГИ ОТКРЫВАЕТ! А ПРЕДАТЕЛЯМ ПУТЬ ОДИН!
 

ПЕТРО КАЛНИШ (з усмішкою):
ТИ ЗНАЄШ, ЧОМУ МАЗЕПА ЦАРЕВІ У ВІРНОСТІ КЛЯВСЯ? ТА, ЩОБ ДО НЬОГО В ДІМ НЕ СУВАВСЯ…

СОХАНОВ:
ВО-ВО! В ВЕРНОСТИ КЛЯЛСЯ, А КАМЕНЬ ЗА ПАЗУХОЙ ВСЮ ЖИЗНЬ ДЕРЖАЛ! О ХОХЛЫ!! ТОЛЬКО ПРОТИВ ПЕТРА АЛЕКСЕЕВИЧА СЛАБО БЫЛО! ОН ВСЕХ ВАС ВОТ ГДЕ ДЕРЖАЛ!

Соханов милується затисненим кулаком, потім піднімає його ближче до в'язня. Калнишевський задумливо дивиться на Соханова. Той розуміє всю безглуздість своєї погрози і, приховуючи сором, наливає в кухоль гарячий квас.

СОХАНОВ.
ТЫ, ВАШЕ БЛАГОРОДИЕ, НЕ СЕРЧАЙ.  ЭТО Я ТАК. НА-КА, СОГРЕЙСЯ КВАСКОМ.

Калнишевський бере кухоль і гріє руки.

СОХАНОВ.
ТЫ ЛУЧШЕ РАССКАЖИ, ЧЕ ДАЛЬШЕ ТО?
ДОГНАЛ ПЕТРО ИУДУ И ШВЕДА ЭТОГО?


















































Сцена № 24.

НАТ. РІКА. НІЧ. КМБ

(МОЛОДИЙ ПЕТРО КАЛНИШЕВСЬКИЙ, МАЗЕПА, ГРИГОР, КОСТЬ ГОРДІЄНКО, КАРЛ ХІІ, ЛЕВЕНГАВТ, КОЗАКИ – 50, ШВЕДСЬКІ СОЛДАТИ – 100, КОНГІ - 25)

ПЕТРО:
Я ДОЧЕКАЮСЬ ЙОГО…

Кость лише усміхнувся.

КОСТЬ:
НА СВІТАНКУ БУДЕ, КОЗАЧЕ. ТІЛЬКИ ДИВИСЯ,
ОНО ШВЕДСЬКИЙ КОРОЛЬ НЕ ЗМІГ ЙОГО
ПОЦЮПИТИ… А ВІН, БРАТИКУ, ПОКЛАВ ДО
СВОЇХ НІГ УСЮ ЄВРОПУ…

Драбанти, оточивши з усіх боків ноші, на яких лежав король, із запаленими факелами просувалися до плота.
Король жестом руки попросив генерала Левенгавта наблизитися до нього.
Генерал завмер перед носилками.
Король запитливо подивився на генерала, потім перевів погляд на…
… одиноку фігурку Мазепи, що застигла на плоту….

КАРЛ ХІІ:
ПИПЕР! ГДЕ МОЙ ПИПЕР?

ЛЕВЕНГАВТ:
НЕТ ПИПЕРА, ВАША СВЕТЛОСТЬ! НЕТ И  АРМИИ. ВСЕ ЧТО ВЫ ВИДИТЕ – Я ГОТОВЛЮ К ОБОРОНЕ, ЧТОБЫ ВАША СВЕТЛОСТЬ МОГЛА БЕСПРЕПЯТСТВЕННО ПЕРЕПРАВИТЬСЯ НА ТУРЕЦКИЙ БЕРЕГ! В ПЛЕНУ У МОСКОВЦЕВ ВАША ПОБЕДОНОСНАЯ АРМИЯ…


КАРЛ ХІІ:
И ПИПЕР?

ЛЕВЕНГАВТ:
ОН ПЕРВЫМ БЫЛ ПЛЕНЕН ЦАРЕМ МОСКОВСКИМ! ВАШЕЙ СВЕТЛОСТИ СОПУТСТВУЕТ ЛИШЬ ГЕТМАН УКРАИНЫ МАЗЕПА.

Король подивився на…
… самотню постать Мазепи.

ЛЕВЕНГАВТ:
ВСКОРОСТИ, ВЫ, ВАША СВЕТЛОСТЬ, И ГЕТМАН УКРАИНЫ БУДЕТЕ  ВНЕ ДОСЯГАЕМОСТИ РОССИЙСКОГО ЦАРЯ. Я ПРОСИЛ БЫ ВАС, ПЕРЕД ПОСЛЕДНИМ БОЕМ, ДАТЬ МНЕ И ВОЙСКУ  МОНАРХШЕГО ПРИКАЗАНИЯ…
Карл ХІІ впав на подушки.
Левенгавт, офіцери, Кость Гордієнко, Петро чекали розпорядження.
Король не рухався. По скривавленій щоці скотилася сльоза.

КАРЛ ХП:
ПРЕДАЮСЬ В ВОЛЮ БОЖИЮ… И ПОРУЧАЮ ВАМ, ГЕНЕРАЛ, ДЕЛАТЬ ТО, ЧТО  ПРОДИКТУЕТ ВОИНСКАЯ ЧЕСТЬ…

Левенгавт відсалютував королю шаблею.
КАРЛ ХП:
ПРОСТИТЕ МЕНЯ ЗА ВСЕ ТЕ НЕСЧАСТЬЯ, В КОТОРЫЕ ВЫ БЫЛИ МНОЮ ПОВЕРГНУТЫ…

ЛЕВЕНГАВТ:
ДА ПРЕБУДЕТ С ВАМИ БОГ, ВАША СВЕТЛОСТЬ!

Левенгавт знову віддає шану королю, і драбанти з носилками вирушають у напрямку плоту.
Усі офіцери віддають честь королю, коли повз них проносять носилки і відразу ж вирушають до редутів.
































Сцена № 25.

НАТ. КМБ. БЕРЕГ. РАНОК.

(ГЕТЬМАН МАЗЕПА, ГРИГОР ОРЛИК)

Оточений палаючими факелами, які піднімають над головами козаки, пліт з гетьманом і королем пливе через Дніпро…
… пропливає повз напівзатоплену карету, у вікнах якої гойдаються від вітру мереживні завіски, а всередині ліхтарів догорають свічки.
Гетьман щільніше притискає до грудей Григора. Кінь Петра слухняно пливе за плотом.
Обличчя короля у світлі факелів здається мертвим.
На березі вишикувавшись стоїть Левенгавт, притискаючи до лоба шаблю,  і віддає честь монарху, що відпливає… Обличчя його урочисте і сповнене смутку. За його спиною завмерли, віддаючи честь шведські солдати…
… вогняний острівець вже перетнув середину Дніпра. (КМБ)
 

Продовжує звучати музична тема епізоду.































Сцена № 26.
НАТ. КМБ. БЕРЕГ.

(ОСАВУЛ МАЛАШЕВИЧ, КОСТЬ ГОРДІЄНКО, ВІСТОВИЙ КОЗАК)


Гордієнко знімає з себе мундир, готуючись до переправи. До нього підскакує осавул Малашевич. Він також поквапцем скидає з себе одяг.

МАЛАШЕВИЧ:
ДО ТУРКІВ ТІКАЄМО, ОД БРАТІВ НАШИХ…
ЕХЕ-ХЕ…

КОСТЬ:
ЩЕ НЕ ПІЗНО, СОТНИКУ, НА ПОКЛОН ДО ЦАРЯ
ПОВЕРНУТИ… ОНО, ОДИН КОЗАК ЗГОДИВСЯ ЙОГО ДОЧЕКАТИСЯ…

Кость кивнув у сторону…
… Петра, що шукав місце для зустрічі з царем.

МАЛАШЕВИЧ (з докором)
Я ГЕТЬМАНУ КЛЯТВУ ДАВАВ… ТЕБЕ,
КОШОВИЙ, ПОСЛУХАВСЯ…

КОСТЬ:
І ВІН ТЕБЕ НЕ ЗРАДИВ, І ЗЕМЛЮ НАШУ
НЕ ЗРАДЖУВАВ!


МАЛАШЕВИЧ
НА ТОМУ БОЦІ ВЖЕ НІ ЗЕМЛІ, НІ ВОЛЬНОСТЕЙ,
НІ ДІЛА НАШОГО КОЗАЦЬКОГО НЕ БУДЕ, А ТУРОК
ЩЕ Й ПРОТИ СВОЇХ ВОЮВАТИ ПОЖЕНЕ!

Петро почувши ці слова, здивовано дивиться на осавула, пізнаючи у ньому того, хто збив його на полі конем.
До кошового на спіненому коні підскакує ВІСТОВИЙ КОЗАК.

ВІСТОВИЙ:
ЦАР ВОРСКЛУ ПЕРЕЙШОВ, КОШОВИЙ!

Петро, почувши цю новину здригається і дивиться туди, звідки має прибути цар.

КОСТЬ:
УСІХ НА РЕДУТИ!

МАЛАШЕВИЧ:
ГЕТЬМАН КЛЯВСЯ, ЩО ЖОДНОГО ПОСТРІЛУ
У БІК РОСІЯН НЕ ЗРОБИТЬ КОЗАК!

КОСТЬ
ПОКИ ГЕТЬМАН НЕ ПОСТАВИТЬ НОГУ
НА ТОМУ БЕРЕЗІ, Я ВБ’Ю КОЖНОГО,
ХТО ЗАПЕРЕЧИТЬ МІЙ НАКАЗ!
НА РЕДУТИ! МЕРЩІЙ!

Кость вихоплює пістоля.
На протилежному березі махають факелами, сигналізуючи, що переправа гетьмана і короля завершилася успішно.

МАЛАШЕВИЧ:
ЯК БАЧИШ, КОШОВИЙ, ГЕТЬМАН ВЖЕ У ТУРКА…
ПОРА І НАМ ПРО СЕБЕ ПОДУМАТИ…

Він зав’язав у вузол одяг, зброю і зайшов у воду.

КОСТЬ:
ВСЕ, КОЗАЦТВО! ХТО В БОГА ПРАВОСЛАВНОГО
ВІРУЄ – ЗА МНОЮ.

Кость разом з конем входить у воду. За ним, у одязі, пливуть козаки.
Петро ховається за, ніпівзатопленою, каретою гетьмана, готуючись до зустрічі з царем.































Сцена № 27

НАТ. ДНІПРО. РАНОК. КМБ.

Козаки все ще підтримують знизу очеретяний пліт, на якому прибули гетьман і король. Козаки кидають факели у воду, і вони, з характерним шипінням, тонуть у воді.
Король відкриває очі, коли його ноші проносять повз гетьмана.

КОРОЛЬ:
Я БЫ ПРЕДПОЧЕЛ, ГЕТМАН, УТОНУТЬ В ВОДАХ ЭТОЙ РЕКИ, ЧТОБЫ НЕ БЫТЬ СВИДЕТЕЛЕМ ЭТОЙ КАТАСТРОФЫ. МОЯ ИМПЕРИЯ, МОЯ АРМИЯ…

Гетьман ще ближче притис до себе хрещеника.

МАЗЕПА:
ВЫ ВСКОРОСТИ ВОЗРОДИТЕ ВАШУ ИМПЕРИЮ, ВАША СВЕТЛОСТЬ. ЕВРОПА  НЕ ПУСТИТ К СЕБЕ  РОССИЙСКОГО ЦАРЯ.

КОРОЛЬ:
ТЕПЕРЬ УЖЕ… ИМПЕРАТОРА, ГЕТМАН…

МАЗЕПА:
УВЫ, ВАША СВЕТЛОСТЬ, ТЕПЕРЬ УЖЕ ИМПЕРАТОРА…

КОРОЛЬ:
Я НЕ МОГ РАССЧИТЫВАТЬ НА РОССИЙСКОЕ БЕЗДОРОЖЬЕ! ТРИ МЕСЯЦА МОЯ АРМИЯ  ПЕРЕДВИГАЛАСЬ СПЛОШНЫМИ БОЛОТАМИ!

МАЗЕПА:
Я ИЗВЕЩАЛ ВАШУ МИЛОСТЬ, ЧТО РОССИЯ НЕ ЕВРОПА. В НЕЙ НЕТ ДРУГИХ ДОРОГ, ВАША СВЕТЛОСТЬ…

КАРЛ:
НО Я НЕ МОГ РАССЧИТЫВАТЬ НА ТО, ЧТО ЦАРЬ МОСКОВСКИЙ, ОТСТУПАЯ, ПРИКАЖЕТ ЖЕЧЬ ВСЕ: ЛЮД СВОЙ, ЛЕСА, ДАЖЕ СОБАК!

МАЗЕПА:
ЦАРЬ ПЕТР НЕЗНАЕТ ЧУВСТВА ЖАЛОСТИ, ВАША СВЕТЛОСТЬ. ОН ВСЧЕЦЕЛО УСТРЕМЛЕН НА СОЗИДАНИЕ ИМПЕРИИ… И ЛИК ЭТОЙ ЗАРОЖДАЮЩЕЙСЯ ИМПЕРИИ БУДЕТ СТРАШЕН…

КОРОЛЬ:
ЭТО ВАРВАРСТВО! АЗИАТЩИНА!

МАЗЕПА:
 УВЫ! ТЕПЕРЬ ВЫ ПОНИМАЕТЕ, ВАША СВЕТЛОСТЬ, ПОЧЕМУ Я ИСКАЛ В ВАШЕМ ЛИЦЕ ЗАЩИТНИКА… ЕСЛИ ЦАРЬ НЕ ОСТАНОВИЛСЯ ПЕРЕД УНИЧТОЖЕНИЕМ СВОЕГО  КРОВНОГО  НАРОДА, ПЕРЕД ЧЕМ ОН ОСТАНОВИТСЯ, КОГДА ЕГО НОГА СТУПИТ НА МОЮ ЗЕМЛЮ?

Король побачив, що гетьман похитнувся і мало, якби не допомога Григора, не впав на землю. До Мазепи підійшов лікар.
Карл стомлено опустив голову на ноші.

КОРОЛЬ (посміхнувшись)
…ЗАЩИТНИКА…

Григор, підтримуючи гетьмана, увесь час поглядає в сторону…
… протилежного берега.










































Сцена № 28
НАТ. КМБ. ДНІПРО. РАНОК.

Здалека чути залпи картечі.

КРИКИ:
ЦАРЬ! ЦАРЬ!

Рештки козацької армії ще перепливали річку, а за їхніми спинами вже з’явилися перші вершники царя: драгуни, козаки, піхотинці…









































Сцена № 29.

ПАВ. КАМЕРА СОЛОВЕЦЬКОЇ В'ЯЗНИЦІ.

(СТАРИЙ ПЕТРО КАЛНИШЕВСЬКИЙ, СОХАНОВ)


Соханов і Петро Калниш затишно розташувалися біля печі. На лавці розкладена їжа і стоїть пляшка з горілкою.
Соханов перевертає грановану чарку.

СОХАНОВ (З ПРОДИХОМ):
УТЕК ТАКИ ШВЕД КЛЯТЫЙ.

ПЕТРО КАЛНИШЕВСЬКИЙ:
 УТІК... СЛАВА БОГУ!

Соханов різко схоплюється і вдаряється потилицею об стелю.

СОХАНОВ:
«СЛАВА БОГУ!» НА ЧЕРТА ОНИ ТЕБЕ ЭТИ ШВЕДЫ, ДАЛИСЬ? БУСУРМАНЕ! КАТОЛИКИ ПОГАНЫЕ! ВАШЕ БЛАГОРОДИЕ, ЧТО Ж ВЫ ПРОТИВ СВОИХ ПРАВОСЛАВНЫХ ВОЕВАТЬ–ТО ВЗЯЛИСЬ?

ПЕТРО КАЛНИШЕВСЬКИЙ:
ВОРОГ ВІД ТОГО, ЩО ВІН ПРАВОСЛАВНИЙ,
ТОВАРИШЕМ  НЕ СТАНЕ. ПОГРАБУЄ  І НА ПАЛЮ ПОСАДИТИ ШВИДШЕ БУСУРМАНИНА МОЖЕ.

Калниш закриває  очі.
Туманною рікою пропливає пліт зі страченим  батьком (КМБ)
Соханов розливає горілку.

СОХАНОВ:
ЗНАЧИТ ЦАРЬ И ЦЕРКОВЬ ПРАВОСЛАВНАЯ ДЛЯ ВАС, КАЗАКОВ-УДАЛЬЦОВ, НЕ УКАЗ?

Калнишевський, цілковито занурений у спогади, не відповідає. Соханов піднімає чарку і, цокаючись, чекає відповіді кошового.

КАЛНИШЕВСЬКИЙ:
ТИ ЦАРЯ З БОГОМ НЕ ПЛУТАЙ.
БОГ У НАС ЗЕМЛЮ НЕ ВІТБИРАЄ
І ХЛІБОРОБІВ НАШИХ НА ПАЛІ НЕ САДЖАЄ.

СОХАНОВ:
НУ И ПРАВИЛЬНО  ЦАРИЦА ТЕБЯ ПОСАДИЛА.
 Я С ТОБОЙ И ПИТЬ НЕ БУДУ!

Соханов ставить чарку, кілька секунд чогось чекає, потім, не цокаючись, залпом випиває, відразу наливає ще і знову випиває.

СОХАНОВ:
ВО ХОХЛЫ! ИМ БУСУРМАНИНУ ИЛИ КАТОЛИКУ ПОКЛОНИТЬСЯ КРАШЕ, ТОЛЬКО Б ЦАРЮ ПРАВОСЛАВНОМУ В НОС ДУЛЮ ТКНУТЬ.
















































 
Сцена № 30.

НАТ. КМБ. ПЕРЕВАЛОЧНА. РАНОК.

(ПЕТРО ПЕРШИЙ, ЛЕВЕНГАВТ, БАУЕР, МОЛОДИЙ ПЕТРО КАЛНИШЕВСЬКИЙ, ПАНАС КАЛНИШЕВСЬКИЙ, ДРАГУНИ – 50, КОЗАКИ – 50, ДРАБАНТИ - 50)


З крутих схилів Дніпра до берега збігають відступаючі шведські солдати і козаки Мазепи.  Звідусіль лунають крики, зойки, чуються постріли і залпи гармат.

На фоні неба перед ним виникає велична  фігура вершника, яка закриває собою сонце. Це цар Петро І. Звуки замовкають. У тиші, що настала, вершник завмирає над переможеним натовпом.
   

Цар веселим поглядом обводить…
… натовп шведських солдатів, що вибилися з сил…
…цар підморгує комусь невидимому і звертає свій погляд на…
… генерала Левенгавта. Генерал Левенгавт піднімає шпагу, і усі шведські драбанти відразу ж шикуються в шеренгу.

Текст іноземців супроводжується субтитрами.

ЛЕВЕНГАВТ (німецькою):
СОЛДАТЫ АРМИИ ЕГО ВЕЛИЧЕСТВА КОРОЛЯ ШВЕЦИИ КАРЛА ХІІ КАПИТУЛИРУЮТ ПЕРЕД ЦАРЕМ РОССИИ И ОТДАЮТ СЕБЯ НА СУД ЕГО МИЛОСТИ.

Генерал простягає королівську шпагу царю, але той...
… невідривно дивиться на карету з гербом Мазепи.

ПЕТРО І (німецькою):
  ГДЕ ИУДА?

ЛЕВЕНГАВТ (не розуміючи):
ЕГО ВЕЛИЧЕСТВО КОРОЛЬ ШВЕЦИИ…

Бауер, гарцюючи перед Левенгавтом, успіхається.

БАУЕР:
ЦАРЬ ТРЕБУЕТ ВЫДАТЬ ГЕТМАНА  МАЗЕПУ,
ГЕНЕРАЛ!

ЛЕВЕНГАВТ:
ЕГО ПРЕВОСХОДИТЕЛЬСТВО, ГЕТЬМАН ИЗВОЛИЛИ ПЕРЕПРАВИТСЯ НА ПРОТИВОПОЛОЖНЫЙ БЕРЕГ.


Щока царя нервово засмикалася.

ЛЕВЕНГАВТ:
ВАШЕ ВЕЛИЧЕСТВО! Я СНИСКАЮ ВАШЕГО МИЛОСЕРДИЯ ДЛЯ ТЕХ, КТО ДО КОНЦА ИСПОЛНЯЛ СВОЙ ДОЛГ!


З-за напівзатопленої карети гетьмана, виглядає голова Петра калнишевського…
… спостерігаючи за кожним кроком царя Петра І.
За спиною царя з'являється Панас з групою старшин з реєстрових козаків. Він щось докладає генералові Бауеру, вказуючи то на карету, то на протилежний берег річки.
Генерал доповідає царю про те, що Мазепа вже на протилежному березі.
Петро Калниш натискає на курок, намагаючись не випускати з поля зору царя, і лише зараз розуміє, що серед…
… гарцюючих довкола царя гренадерів його брат.

Петро І повертає обличчя, сповнене глузування до генерала Левенгавта, який продовжує тримати простягнуту цареві шаблю Карла ХІІ.

Петро Калниш піднімає пістоля, але тепер…
… Панас помічає брата, виїжджає конем уперед, і затуляє царя собою.
Деякий час брати дивляться в очі один одному. Ця коротка мить здається болісно довгою. Брати немов впритул наближаються один до одного.
Галаган також помічає Петра, що ховається за каретою. Він вихоплює пістоль і першим стріляє.
Петро зникає за каретою.
Панас вдивляються в те місце, де зник брат...
…Карета гетьмана повільно відпливе вниз за течією.
…Цар  у німотному питанні дивиться на Галагана.

ГАЛАГАН (ВКАЗУЮЧИ НА КАРЕТУ):
ТАМ   ХОВАВСЯ ЛАЗУТЧИК, ВАША ВЕЛИЧНІСТЬ!

Солдати відкривають щільну стрілянину по річці. На поверхні води біля карети піднімаються фонтанчики від куль.
Карету підхоплює течія і повільно відносить від берега.
Панас, наче в очікуванні дива, вдивляється в річку, де…
… карета, поступово занурюючись у воду, пливе за течією.
Усі звуки завмирають. Чути лише сплески води.
 















Сцена № 31

НАТ. РІЧКА. ДЕНЬ.
(МОЛОДИЙ  ПЕТРО  КАЛНИШЕВСЬКИЙ, КОСТЬ ГОРДІЄНКО. ДВА-ТРИ ОСІДЛАНИХ КОНЯ)

На протилежному березі Дніпра виходить з води поранений Петро, і знесилений падає на берег. Неподалік, серед дерев, стоять осідлані коні, на одному з них - Кость Гордієнко.
Другий кінь – Петра, пізнавши господаря, рже.


КОСТЬ ГОРДІЄНКО.
В СІДЛО САМ СЯДЕШ?


 




































Сцена № 32.

ПАВ. КАМЕРА СОЛОВЕЦЬКОЇ В'ЯЗНИЦІ.

(СТАРИЙ ПЕТРО КАЛНИШЕВСЬКИЙ, ВАСИЛЬ СОХАНОВ)


Петро Калнишевський сидить, спершись об піч, і скрипучим голосом, швидше муркотить, аніж співає пісню.

ПЕТРО КАЛНИШЕВСЬКИЙ:
       ТУМАН ЯРОМ, ТУМАН ЯРОМ...
       СТЕП ТУМАНОМ ОПОВИТИЙ.

Тут же, на крихітній лежанці-печі, скрутившись калачиком, спить сп’янілий Соханов. Він неголосно стогне уві сні і прицмокує губами.

СОХАНОВ:
                ТУМАН… ЯРОМ… ТУМАН...

У камеру проникає церковний дзвін…
 
Соханов прокидається, сідає на лежанці, трясе головою. Крізь прочинені двері камери чути дзвін.

СОХАНОВ:
К  ЗАУТРЕНЕ?! ПРОСПАЛ, МАТЬ МОЯ…СОЛДАТУШКИ  СТОЯТ,  А МЕНЯ ЧЕРТМА!

Соханов гарячково збирає у мішок увесь посуд.

СОХАНОВ:
СОЖРЕТ ТЕПЕРЯ МЕНЯ АРХИМАНДРИТ! ИЗ-ЗА ТЕБЯ, ХОХЛА, ЖИЗНЬ МОЯ НАПЕРЕКОСЯК! Я ДВАДЦАТЬ ЛЕТ ЖДУ ПОКА ТЫ ОКОЧУРИШСЯ. А ТЫ ВСЁ ЖИВЁШ И ЖИВЁШ! СТО ЛЕТ СТУКНУЛО, А ТЕБЕ ХОТЬ БЫ ЧТО!

Соханов зі злістю зиркає на в'язня, мабуть дається взнаки похмільний синдром. Він відкушує від огірка.

СОХАНОВ (кричить):
ГЛАШУ ИЗ-ЗА ТЕБЯ НА КРАЙ СВЕТА ВЫТЯНУЛ. ЗДЕСЬ ЖЕ ВОСЕМЬ МЕСЯЦЕВ ЗИМЫ! СЫРОСТЬ! ДЫШАТЬ НЕЧЕМ! ДВОИХ СЫНОВЕЙ ТУТ  СХОРОНИЛ - ЛЕГКИМИ БОЛЕЛИ! ВОНА  КРЕСТИКИ  РОДНЫЕ!  БУДЬ  ТЫ  ПРОКЛЯТ!

Соханов гримає дверима, ляскає засувами. Чути, як по ту сторону в серцях він плює на двері, і йде геть. Ляскають далекі двері і все занурюється в тишу.
Калнишевський опускається на коліна і молиться.

 
 
Сцена № 33

НАТ. КМБ. ШЛАГБАУМ, ЯКИЙ ВІДДІЛЯЄ МІСЬКУИЙ КОРДОН МОСКВИ ВІД ПЕРЕДМІСТЯ. ХУРТОВИНА.

(80-РІЧНИЙ ПЕТРО КАЛНИШЕВСЬКИЙ, 25-РІЧНИЙ ВАСИЛЬ СОХАНОВ, ГЛАША, КАРЕТА, СОЛДАТИ - 4)

Через решітку карети арештант бачить, як…
..  біля шлагбаума поблизу карети Молодий СОХАНОВ прощається зі своєю нареченою ГЛАШЕЮ. Глаша схлипує і закутується у шаль.

     ГЛАША:
НУ, КАК ЖЕ ТАК, ВАСЕНЬКА? НА КРАЙ СВЕТ ТЕБЯ ОТ МЕНЯ ЗАБИРАЮТ?  А Я УЖЕ И С ПОПОМ СГОВОРИЛАСЬ.

Соханов намагається тримати обличчя суворим, розуміючи усю важливість отриманого завдання. Він занурює обличчя у башлик.

ГЛАША (КРІЗЬ СЛЬОЗИ):
КОЛЬЦА ВЕНЧАЛЬНЫЕ  ЗАКАЗАЛА КУПЦУ ШИНКАРЕВУ…

СОХАНОВ:
ВОЛЯ ИМПЕРАТРИЦЫ. Я ОСОБЫМ ПРЕДПИСАНИЕМ К НЕМУ ПРИСТАВЛЕН ПОЖИЗНЕННО! НЕ ПЕРЕЖИВАЙ, ВОЗВРАЩУСЬ Я СКОРО…

Соханов киває на Калнишевського, присутність якого відчувається у заґратованому віконечку карети.
Соханов, поглядаючи на віконце, нахиляється до Глаші.

СОХАНОВ (ШЕПОЧЕ):
КЛИМАТ СОЛОВЕЦКИЙ СУРОВ. НЕ ПРОТЯНЕТ ОН ТАМ ДОЛГО. ХОТЬ БЫ ТУДА ЕГО ЖИВЫМ ДОВЕСТИ.

ГЛАША (ХРЕСТИТЬСЯ):
БОГ С ТОБОЙ, СОХАНУШКА. ГРЕХ ЧЕЛОВЕКУ СМЕРТИ ЖЕЛАТЬ. ОН ЧЕЛОВЕК-ТО ХОРОШИЙ? ВИШЬ, КАКОЙ ВАЖНЫЙ. ЗА ЧТО ЕГО ТАК? СТАРЕЦ ВЕДЬ?

Калнишевського видно у віконечку карети. Він поправляє ланцюги на руках. На ньому одяг, який був у момент арешту.
Соханов підходить до карети і зачиняє віконце. Тепер його і Глашу видно через вузеньку заґратовану щілину.

З.К. (ТИХИЙ  ШЕПІТ СОХАНОВА):
ЭТО ТОЛЬКО  БОГУ И ИМПЕРАТРИЦЕ ИЗВЕСТНО, ЗА ЧТО. С НИМ, ГЛАШЕНЬКА, РАЗГОВАРИВАТЬ СТРОЖАЙШЕ ЗАПРЕЩЕНО. ЧЕТЫРЕХ ГРЕНАДЕРОВ ПОД МОИМ НАЧАЛОМ К НЕМУ  ПРИСТАВИЛИ, И СИДЕТЬ  ОН БУДЕТ В ЯМЕ, ПОКА БОГУ ДУШУ НЕ ОТДАСТ. ЕМУ  ДАЖЕ В ГЛАЗА СМОТРЕТЬ НЕЛЬЗЯ! ПОД СТРАХОМ СМЕРТИ!
Соханов підходить до карети, зазирає у віконце, і знову щільно його закриває. Так, що зникає навіть шпаринка.

ГОЛОС ГЛАШІ:
ТЫ МНЕ ТОЛЬКО ЗНАТЬ ДАЙ, СОХАНУШКА… Я К  ТЕБЕ МИГОМ ПРИЛЕЧУ.  ДАСТ БОГ – БУДЕТ ЖИТЬ СТАРЕЦ, ТАК ТЫ ЗОВИ!














































Сцена 35.
ЕКСТ.  БУДИНОК ЗАМОЖНОГО МОЛДАВАНИНА
(ПОРАНЕНИЙ ПЕТРО КАЛНИШЕВСЬКИЙ, КОРОЛЬ  КАРЛ, МАЗЕПА, ГРИГОР ОРЛИК, ПИЛИП ОРЛИК, КОСТЬ ГОРДІЄНКО, ЛІКАР)

У будинку заможного молдованина горить безліч свічок. У великій кімнаті в кріслі напівлежить вмираючий МАЗЕПА. Довкола ГЕТЬМАНА зібралися КОСТЬ ГОРДІЄНКО, ПИЛИП ОРЛИК і ГРИГОР.  КОРОЛЬ КАРЛ сидить на стільці, витягнувши перебинтовану ногу.
Мазепа притискає до вуст  зв'язку листів

МАЗЕПА (ШЕПОЧЕ):
ПРОЩАВАЙ, МОТРЕНЬКО…

Гетьман підносить листи до вогню…
… попіл спалених листів, кружляючи, падає на підлогу.
Мазепа деякий час лежить із заплющеними очима. По щоці котиться сльоза.
Присутні чекають. Лікар нервово вдивляється в обличчя Мазепи, готуючи інструменти до кровопускання. Мазепа розплющує очі і бере у руки пергаментний сувій і  передає  його ПИЛИПУ ОРЛИКУ…

МАЗЕПА:
НЕ  МЕНІ  НАРОД ПІДНІМАТИ СУДИЛОСЯ.   
ТОБІ БУЛАВА І...  ЗАПОВІТ…ХРЕСНИКА  ДО ЄВРОПИ  ВІДПРАВ З ЙОГО ВЕЛИЧНІСТЮ.

Карлу перекладають слова гетьмана. Він погоджуючись, киває головою.
Петро, Гордієнко, Григорій Орлик, невідривно, стежать за кожним жестом, за кожним словом вмираючого гетьмана.
Мазепа спрямовує свій погляд на Петра Калниша. Жестом кличе до себе.

МАЗЕПА:
З ХРЕСНИКОМ МОЇМ  ПОЇДЕШ,  БУДЬ… ПРИ НЬОМУ…  БЕРЕЖИ,  ЯК СИНА…
У кадрі з'являється лікар зі срібним тазком.
Руки лікаря точним рухом розтинають вену на зів'ялій старечій руці Мазепи. Цівка крові падає на дно тазка. Але іншою рукою він міцно тримає руку Петра.

МАЗЕПА (ВТРАЧАЮЧИ СВІДОМІСТЬ):
КЛЯНИСЯ…

Петро піднімає збентежений погляд на Костя,

МАЗЕПА:
Я ВМИРАЮ… КЛЯ…

Рука Мазепи стискається ще сильніше, і руки лікаря ледь зуміли розтиснути пальці. Петро опустився на коліно і поцілував кисть  гетьмана.

ПЕТРО.
КЛЯНУСЯ.

Сцена № 36.

ТИТР: ВАЛАХІЯ.  ЖОВТЕНЬ 1709 РОКУ.

НАТ. ОКОЛИЦЯ МОЛДОВСЬКОГО СЕЛА.  ДЕНЬ.

(МОЛОДИЙ ПЕТРО КАЛНИШЕВСЬКИЙ, МАЛАШЕВИЧ, ГРИГОР ОРЛИК, ПИЛИП ОРЛИК, КОСТЬ ГОРДІЄНКО, СОТНИК, КОЗАК, ЗАГІН ЯНИЧАР, ЗАГІН ШВЕДСЬКИХ ДРАБАНТІВ - 15)


Вулицею села проїжджає невеликий ЗАГІН ЯНИЧАР. Камера слідує за ними і помічає: коней, які пасуться на березі річки, землянки, недобудовані курені, козаків, у багатьох з яких перев'язані рани...
КОСТЬ ГОРДІЄНКО і Петро КАЛНИШ проводжають поглядами яничарський загін. Самі вони слідують за  каретою, всередині якої сидять ГРИГОР і КАРЛ ХІІ. Загін короля рухається попереду.
Назустріч їм рухається загін на чолі з Малашевичем.
Коли Кость і Петро опиняються поруч, Малашевич, замість привітання спеціально голосно кричить, звертаючись чи то до Костя, чи то до козаків, що його оточують.

МАЛАШЕВИЧ (НАРОЧИТО ГОЛОСНО):
ОТ ГАЛАГАНА ВІСТКА ПРИЙШЛА, КОШОВИЙ!
ЦАР НА ТУРКА СУНЕ! СКОРО ТУТ БУДЕ! А МИ
СУПРОТИ СВОЇХ БРАТІВ-ПРАВОСЛАВНИХ ШАБЛІ ГОСТРИМО!

Петро і Гордієнко зупиняються. Карета продовжує свій шлях. Назустріч їй скаче ще один загін яничарів.

МАЛАШЕВИЧ (кошовому):
МО  КОШОВИЙ  ВІРУ    СВОЮ    ЗМІНИВ?
БІСМ-АЛЛА, АЛ РАХІМ, АЛЬ РАХМЕТ.
Він навмисне голосно і весело вітає яничар, що проносяться повз них, а ті, не відчуваючи знущання, відповідають взаємністю.
Гордієнко стискає рукоятку шаблі.
Очі Малашевича звужуються.

МАЛАШЕВИЧ
ШАБЛЯМИ  МИ УЖЕ НАМАХАЛИСЯ   ПІД ПОЛТАВОЮ. ВЖЕ БИ Й ПОКАЯТИСЯ ЧАС…
КАЙСЯ, КОШОВИЙ, ПЕРЕД БОГОМ І ЛЮДОМ ПРАВОСЛАВНИМ.
А ШЕБЕЛЬКУ, СХОВАЙ.

За спиною Малашевича з'являються старшини. Їхні погляди вказують на злість і ненависть до кошового.
Гордієнко, з погано прихованим роздратуванням, чекає, готовий вихватити з піхв шаблю.   
Старшини багатозначно переглядаються, а на обличчі Малашевича розповзається усмішка.

МАЛАШЕВИЧ:
НА  ЗУСТРІЧ ТРЕБА. З ХЛІБОМ-СІЛЛЮ…
ЩОБ ДРУГУ ПОЛТАВУ НЕ ВЧИНИТИ, КОШОВИЙ…

Він, не приховуючи злості, голосно сміється. Його підтримують сотники.


КОЗАК
НЕ   ВІЗЬМЕ    ТЕПЕР   НАС ЦАР ПІД СВОЮ РУКУ…
ОЙ  ЯК НЕ ВІЗЬМЕ.


                МАЛАШЕВИЧ (нарочито голосно):
ПОКАЄМОСЯ…НЕ  БУСУРМАНИ Ж  ВОНИ!
БРАТИ  НАШІ, ПРАВОСЛАВНІ…

КОЗАК
СТРАШНО… ЛЮТУЄ ЦАР  ДУЖЕ…
АНАФЕМУ ПО ВСІХ ЦЕРКВАХ  МАЗЕПІ  НАКАЗАВ ПРАВИТЬ… НЕ ПРОСТИТЬ!
 
СОТНИК
ТАК УПОКОЇВСЯ Ж УЖЕ!

КОЗАК
НЕ ПРОСТИТЬ….

Кость, помітивши, що Петро ось-ось вибухне, несподівано також починає сміятися

КОСТЬ:
ДЯКУЮ ЗА ВЕВСЕЛУ ЗВІСТКУ, КОЗАЧЕНЬКИ,
АЛЕ НЕ ЧАС ШУТКУВАТИ – КОРОЛЯ
ПРОВОДЖАЄМО!

МАЛАШЕВИЧ (НАВЗДОГІН)
ЗНОВУ НЕ ДОБАЛАКАЛИ МИ З ТОБОЮ, КОШОВИЙ.

КОСТЬ:
ДОБАЛАКАЄМО, ЩЕ БУДЕ ЧАС…

Кость скаче за каретою і Петру нічого не лишається, як слідувати за ним.












Сцена № 36-а
НАТ. ОКОЛИЦЯ СЕЛА

КОСТЬ:
НЕЖУРИСЬ КОЗАК – ОТАМАНОМ БУДЕШ. БУДЕ
СКРУТА – ДАЙ ЗНАК!

ПЕТРО:
ЯКИЙ ЗНАК?

ГОРДІЄНКО:
НАШ КОЗАЦЬКИЙ. ПУГУ!

Карета з гетьманичем була вже далеко.
Петро і Кость не сходячи з коня, обіймаються і прощаються по-козацьки: кулак до кулака, до серця, і в повітря. Петро кинувся наздоганяти карету. А йому вслід летить козацький клич:

ПУ-ГУ-У-У-У!
































 
Сцена №37.

ІНТ. КАМЕРА СОЛОВЕЦЬКОЇ В'ЯЗНИЦІ.

(СТАРИЙ ПЕТРО КАЛНИШЕВСЬКИЙ, ВАСИЛЬ СОХАНОВ)


Соханов відчиняє двері камери. У руках він тримає вузлик, в якому щось загорнуте.
Калнишевський піднімається йому назустріч.
Соханов розкладає домашні солодощі, а потім подає зв'язані дружиною шкарпетки.

СОХАНОВ (ВИНУВАТО):
ВОТ  ЖОНКА  СВЯЗАЛА…ТЫ НЕ ОБИЖАЙСЯ, НО Я ВСЕ ГЛАШЕ РАССКАЗЫВАЮ О ТВОЕМ ЖИТЬЕ-БЫТЬЕ... А ПЕТРУШКА, ТАК ТОТ, КАК СКАЗКУ СЛУШАЕТ. ОНИ У МЕНЯ ВТОРОЙ ДЕНЬ ДОПЫ¬ТЫ¬ВАЮТ, ЧТО Ж ТАМ ДАЛЬШЕ-ТО БЫЛО... НУ, УЕХАЛ ТЫ С ГЕТЬМАНЫЧЕМ В ТУ ЕВРОПУ? УЛИЗНУЛ ОТ ЦАРЯ…


Соханов показує жестом як «улизнув».
Калниш милується шкарпетками, притуляє їх до щоки.

СОХАНОВ:
УГОДИЛА,  ГЛАФИРУШКА-ТО?

КАЛНИШ:
ОХ, ДОГОДИЛА.

СОХАНОВ:
НУ, ТОГДА, ЧЁ ДАЛЬШЕ-ТО?

КАЛНИШ:
НУ, ОСЬ ЗНАЧИТЬ... ПОПАВ Я В ЄВРОПУ... А ТАМ ДО МЕНЕ ДІЙШЛИ  ВІСТІ ПРО СТРАШНИЙ ГОЛОД НА МОЇЙ ЗЕМЛІ. ТОДІ Я Й ВТРАТИВ МАМУ… УЛЮ… Й…
І…ПЕТРИКА…

СОХАНОВ:
 КАК? ВСЕХ?


КАЛНИШ:
 УСІХ, СОХАНОВ, УСІХ…

Калнишевський відвертає обличчя. Соханов заглядає збоку, і йому стає видно, як по щоці в'язня котиться сльоза.
Крізь прочинені двері у камеру проникає далекий церковний дзвін.

СОХАНОВ (ВИБАЧАЮЧИСЬ):
ТЫ ПРОСТИ… ПОБЕГУ. АРХИМАНДРИТ НА МЕНЯ УЖЕ КОСИТЬСЯ СТАЛ... Я ТВОИМ
СВЕЧИ ЗА УПОКОЙ ПОСТАВЛЮ.

За Сохановим зачиняються двері.
Настає тиша.
На весь екран – зачинені двері камери. А потім, ці двері несподівано починають відкриватися. В отворі з'являється голова Соханова. І знову звучить дзвоновий передзвін.

СОХАНОВ:
НЕ ХОЧЕТСЯ МНЕ ТУДА ЧЕГО-ТО. С ТОБОЙ ОСТАНУСЬ, ЗДЕСЬ ДУШЕ СПОКОЙНЕЙ …В ЯМЕ, ХА...

Але Калнишевський, який вже встиг опуститися на коліна і підняти перст до чола, не чує Соханова. Він повністю у молитві.
Соханов теж стає на коліна поруч.
Разом, різними мовами, в'язень і охоронець творять молитву Богу...

 
 



































Сцена № 39.

ТИТР: ШВЕЙЦАРІЯ. УНІВЕРСИТЕТ ЛУАНДІ.

НАТ. КМБ. ШВЕЙЦАРІЯ. КОМПЛЕКС УНІВЕРСИТЕТУ.

(МОЛОДИЙ ПЕТРО КАЛНИШЕВСЬКИЙ, ГРИГОР ОРЛИК, СЕЛЯНИ, ВОЛЬТЕР, РІГЕЛІУС, МАДЕМУАЗЕЛЬ ДЕ МОНТІ, МАДЕМУАЗЕЛЬ ДЕ БРЮН, НАГЛЯДАЧ)

РУКИ УЧИТЕЛЯ ФЕХТУВАННЯ передають учбові шпаги учням. Так починається урок фехтування в Університеті Луанді.

З/К. (Голос ВЧИТЕЛЯ ФЕХТУВАННЯ)
ВАША ШПАГА, ДОРОГОЙ ГРАФ,
ВАША ШПАГА,  МАРКИЗ,
ВАША ШПАГА, БАРОН,
ВАША ШПАГА, ШЕВАЛЬЕ,
ВАША ШПАГА, ГЕТЬМАНЫЧ…

Учитель Фехтування з легким уклоном  передає шпагу красеневі  Григору, що подорослішав, а потім повертається до чоловіка, у якому ми впізнаємо Петра Калнишевського.

ВЧИТЕЛЬ ФЕХТУВАННЯ (Прод.)
А ЭТО ТЕБЕ, ПЬЕР.  МОЯ.

Вчитель фехтування привітно посміхається і протягує шпагу Петру Калнишевському. На Григорі біла сорочка, а ля д‘Артаньян. Змужнілий, засмаглий – у ньому зараз майже неможливо впізнати того хлопчика, якого Петро переправляв через Дніпро. Та і Петро змінився за ці роки. Він одягнений в європейський костюм, але очі його так само молоді і азартні, як і в Григора.

Розбившись на пари,  учні фехтують один з одним. Над гайком нависли темні дощові хмари. Збирається дощ.
Виблискуюча шпага Петра, відображає промені ранкового сонця. Петро то наступає, то обороняється…
… від жорсткої атаки Григора.
Очі фехтувальників повні азарту, їхнє волосся розвивається на вітрі. Жорсткі випади Григорія закінчуються тим, що він періодично пробиває захист Петра, і з веселим завзятим сміхом зупиняє кінчик шпаги то біля горла, то біля грудей, то біля самого серця  Петра.

ГРИГОР (французькою)
ЭТО, ГЕР НАСТАВНИК, ЗА ТО, ЧТО ПРЕНЕБРЕГАЕТЕ УРОКАМИ ФЕХТОВАНИЯ! А ЭТО…

(Діалог перекладається субтитрами)

ЗВУЧАТЬ УРИВКИ ФРАЗ ФРАНЦУЗЬКОЮ І АНГЛІЙСЬКОЮ МОВАМИ, КРИКИ«ТУШЕ!» ТА ІНШІ СПЕЦИФІЧНІ  ФЕХТУВАЛЬНІ ТЕРМІНИ, ЯКІ ВИКРИКУЄ ВЧИТЕЛЬ ФЕХТУВАННЯ.

Сам Петро фехтує теж  дуже вправно, але не дивлячись на це залишається безсилим проти шпаги Григора. А після тога, як Григор легесенько стукає його кінчиком леза по лобі, Петро вибухає і відкидає свою шпагу вбік.

ПЕТРО.
ВСЕ! ДОСИТЬ! 
АНУ КИДАЙ СВОЮ ШТРИКАЛКУ.
ЗАРАЗ   ДІЛОМ ЗАЙМЕМСЯ!
 
Усі фехтувальники, у тому числі і Вчитель Фехтування, опускають свої шпаги і повертають  зацікавлені погляди на Петра і Григора.
Одна за одною зі своїх піхов вилітають козацькі шаблі. І між Петром і Григором починається бійка на шаблях. Вона дуже відрізняється від поєдинку на шпагах. Бійці стрибають, застосовують  акробатичні трюки, в їхніх рухах проступає дика хижа енергія, яка перевтілює обличчя і Петра і Григора. Складається враження, що це справжній бій, який триває до першої помилки одного з бійців.
Студенти, що спостерігають за поєдинком починають тривожиться, – чи не закінчиться фехтування справжньою різаниною.

ЕКСТ. ВІКНО УНІВЕРСИТЕТУ.

До вікна університетської аудиторії підходить маркіза де МОНТІ, вісімнадцятирічна красуня. Вона посміхається, задивившись на…
...фехтувальників.

З/К. (ГОЛОС ВОЛЬТЕРА):
НАМ ЯРОСТЬЮ СУДЬБЫ ТЕСНИМЫМ ТАМ И ТУТ…

Біля вікна з'являються зацікавлені обличчя інших студентів: мадемуазель де БРЮН, а вже за її спиною з'являється і сам ВОЛЬТЕР.

ВОЛЬТЕР (З.К):

СРЕДИ БЕСЧЕСТНЫХ ЛИЦ И МЕРЗОСТЕЙ ЛЮДСКИХ...


В цей час  гримить грім і відразу починається злива. Григор на мить відволікається на звук грому, і Петро торкається його руки лезом. Це розохочує Григора і він люто кидається  на Петра.
Змоклі студенти біжать у будівлю Університету. А Петро і Григор продовжують поєдинок, який, здається, стає небезпечним.

ЕКСТ. ВІКНО УНІВЕРСИТЕТУ.
Хтось із зачиняє вікна, відганяючи студентів від споглядання поєдинку.

НАТ. КМБ. ШВЕЙЦАРІЯ. КОМПЛЕКС УНІВЕРСИТЕТУ.

Сутичка продовжується під дощем, який заливає обличчя фехтувальників. Григор робить один промах за іншим, а Петро вміло цим користується, і б’є його на відсіч лезом то по животу, то по руці, то по нозі, при цьому повчально промовляючи.

ПЕТРО
ЦЕ, ГЕТЬМАНИЧУ, ЗА ТЕ, ЩО ПРОПУСТИЛИ ЛЕКЦІЇ  З РИМСЬКОГО ПРАВА.  ЦЕ  ЗА БІЙКУ, ЩО ВЧИНИЛИ  У  КОРЧМІ.

ГРИГОР.
ВОНИ ПЕРШІ ПОЧАЛИ!

ПЕТРО
А ЦЕ, ЩОБ   ЗА ДІВКАМИ  ПО  ПРОТЕСТАНСЬКИМ
КІРХАМ  НЕ  ВЕШТАВСЯ.

ГРИГОР.
Я СУПРОВОДЖУВАВ ШЛЯХЕТНУ ПАНІ  НА СЛУЖБУ.


ПЕТРО.
ДЛЯ  КОЗАКА  ПРАВОСЛАВНА ВІРА НАЙСВЯТІША НА СВІТІ. ЧИ ЗАБУЛИ КОНСТИТУЦІЮ, БАТЬКОМ ВАШИМ ЗАПОВІДАНУ! ПРАВОСЛАВНА ВІРА…

Григор ледь встигає захищатися від стрімких атак Петра.


ГРИГОР.
Я ДОБРЕ ПАМ'ЯТАЮ КОЖНЕ СЛОВО!
      
Шаблі розсікають цівки дощу, вода стікає з одягу, але з облич фехтувальників не зникають завзяті посмішки. Несподівано Григор робить кілька стрімких випадів, від яких Петро ледве встигає відбитися. Шабля  Григора навіть розпорює сорочку на плечі у Калнишевського. На тканині проступає кров. Петро вправно перехоплює руку Григора, в якій той тримає шаблю.

ГРИГОР (радіє)

КАКОВ УДАР, НАСТАВНИК?!

ПЕТРО (українською)
ВСЕ, ГЕТЬМАНИЧУ,  Я ТОБІ  БІЛЬШЕ НЕ ПОТРІБЕН!  ВІДПУСКАЙ НА СІЧ!
               
З будівлі Університету до фехтувальників поспішає наглядач. Наглядач ховається під великою парасолькою від дощу. Другу парасольку для Григора наглядач несе у руці.  Він негайно відбирає в Григора шаблю, віддає її Калнишевському, а сам розкриває над Григором парасольку.

НАГЛЯДАЧ (ПО-ФРАНЦУЗЬКИ):
ВАШЕ МЕСТО В АУДИТОРИИ, ГЕР-Р ОРЛИ!
В КОИ ВЕКИ САМ ВОЛЬТЕР К НАМ ПРИЕХАЛ!
А ВЫ ЗДЕСЬ ДИКОСТЬ  КАКУЮ - ТО  УСТРОИЛИ.
  А ВАС, ГЕР-Р ПИТЕР, НЕМЕДЛЕННО ЖДЕТ
  ГЕР-Р РЕКТОР!

Наглядач підштовхує Григора до будівлі Університету.  Звідти, з  розчиненого  вікна  чути голос Вольтера.

З/К. (голос Вольтера):
СЕЙ УТЛЫЙ ДОМ НЕ РАЗ СТИХИИ РАЗРУШАЛИ…





 









































Сцена № 40.

ПАВ. КОМПЛЕКС. АУДИТОРІЯ УНІВЕРСИТЕТУ.

(МОЛОДИЙ ПЕТРО КАЛНИШЕВСЬКИЙ, ГРИГОР ОРЛИК, СТУДЕНТИ, ВОЛЬТЕР, РЕГЕЛІУС, МАДЕМУАЗЕЛЬ ДЕ  МОНТІ,  МАДЕМУАЗЕЛЬ ДЕ БРЮН, НАГЛЯДАЧ, ПАН)


Аудиторія університету переповнена студентами. Серед слухачів маркіза де МОНТІ. Вона з неприхованою цікавістю стежить, як до аудиторії заходить Григор. Він поправляє камзол, розпрямляє  на плечах мереживний комір.

З/К. (ГОЛОС ВОЛЬТЕРА):
ЕДВА БЫ ЖИТЕЛИ ТОЙ ГОРЕСТНОЙ ЗЕМЛИ
В НЕСЧАСТИЯХ СВОИХ УТЕШИТЬСЯ МОГЛИ,
КОГДА Б СКАЗАЛИ ИМ: ВЫ ГИБНЕТЕ НЕДАРОМ!


Вольтер обводить прискіпливим поглядом аудиторію, що завмерла від захоплення, і помічає Григора, який зручно вмостився в кріслі. За його спиною з'являється Петро і ПОМІЧНИК РЕКТОРА, з шаблями у руках.

Вольтер продовжує декламувати вірші, а...
...маркіза ховає за віялом усмішку, спостерігаючи, як...
...з чобіт Григора витікає вода, хоча сам Григор тримається невимушено, як світська персона, не звертає уваги на, здавалося б, подібні дурниці.

Вольтер замовкає, відпиває ковток води з кришталевого келиха.
Петро зустрічається очима з маркізою де Монті. Маркіза посміхається йому і прикладає палець до пухких вуст.

ВОЛЬТЕР:
ДОЗВОЛЬ ТЕБЕ ВРУЧИТЬ БЕЗМЕРНЫЙ ЦАРЬ ЦАРЕЙ,ВСЕ ТО, ЧТО НЕ СРОДНИ БЕЗМЕРНОСТИ ТВОЕЙ: ИЗЪЯНЫ, ГОРЕСТИ, НЕДУГИ И НЕЗНАНЬЯ...НО В ПЕРЕЧНЕ СВОЕМ ЗАБЫЛ ОН - УПОВАНЬЕ!

Вольтер обводить поглядом зал, що завмер від захоплення...
..І стомлено сідає в крісло.
Зал вибухає оплесками.

СТУДЕНТИ:
БРАВО! ВИВАТ, ВОЛЬТЕР!
БРАВО, МАЭСТРО, БРАВО!

Маркіза пробирається за спинами студентів до Петра і Григорія.

МАРКІЗА ДЕ МОНТІ:
МАРКИЗА ДЕ МОНТИ!

Маркіза подає руку Григору.

МАРКІЗА ДЕ МОНТІ (ПРОД.):
Я СОПРОВОЖДАЮ МЕСЬЕ ВОЛЬТЕРА.
Григор, вдаючи захоплення,  галантно цілує маркізі руку.

МАРКІЗА ДЕ МОНТІ:
ЭТО БЫЛО ЧУДЕСНО! БРАВО!

Маркіза киває у бік парку, де відбувався поєдинок, і простягає руку Петру. На відміну від Григора, Петро просто потискає її пальчики.

МАРКІЗА ДЕ МОНТІ:
ВЫ НЕ ПРИВЫКЛИ ЦЕЛОВАТЬ ДАМАМ
РУКИ?   КТО ВЫ? ПОЛЯК?

Маркіза була як ртуть: блискуча, рухлива, яскрава, іронічна...

ПЕТРО:
УКРАИНЕЦ, УВАЖАЕМАЯ МАРКИЗА

МАРКІЗА ДЕ МОНТІ:
УКРАИНЕЦ? ВЫ ИЗ АМЕРИКИ?

ПЕТРО:
НЕТ. МОЙ ДОМ ЗНАЧИТЕЛЬНО БЛИЖЕ. В САМОМ ЦЕНТРЕ ЕВРОПЫ, МАРКИЗА...

Григор кланяється маркізі.

ГРИГОР (ГЛУЗЛИВО)
НЕПОДАЛЕКУ ОТ ПАРИЖА… НЕУЖТО ВЫ НЕ ЗАМЕТИЛИ?

Маркіза голосно сміється. Це привертає увагу Вольтера, який стоїть в оточенні студентів і ректора Регеліуса.

ВОЛЬТЕР
НЕТ НЕ ФРАНЦИЯ, НЕ ПРУССИЯ, И ДАЖЕ НЕ НИДЕРЛАНДЫ.  АНГЛИЯ!! ВОТ КТО ПОДНЯЛ СЕГОДНЯ ЗНАМЯ ПОДЛИННОЙ СВОБОДЫ НАД ПРОСВЕЩЕННОЙ ЕВРОПОЙ.

Аудиторія, принишкла і слухає.

Розмовляючи, Вольтер часто поглядає на маркізу

ВОЛЬТЕР:
ЗА ТРИ ГОДА, КОТОРЫЕ Я ПРОВЕЛ  В АНГЛИИ  ИХ ПАРЛАМЕНТ УСПЕЛ ПРИНЯТЬ ЗАКОНЫ, ДЕКЛАРИРУЮЩИЕ  РАВЕНСТВО ГРАЖДАН!  КАК ДЛЯ КОРОЛЕВЫ, ТАК И ДЛЯ ПРОСТОГО ГРАЖДАНИНА... Я СЧАСТЛИВ, ЧТО БЫЛ СВИДЕТЕЛЕМ СЕГО! БРАВО АНГЛИЧАНАМ,  ДРУЗЬЯ!

Студенти зриваються оплесками.

СТУДЕНТИ:
АНГЛИЯ! БРАВО!
СВОБОДА!
РАВЕНСТВО!
БРАТСТВО!

Маркіза і Григор також викрикують гасла, але їх красномовні погляди звернені один до одного. Погляд Петра серйозний – він прислухається до того, що говорить метр.

ВОЛЬТЕР :
ДА, ГОСПОДА! БРАВО АНГЛИЧАНАМ! КТО ИЗ НАС, ПРЕДСТАВИТЕЛЕЙ ВСЕЙ ЕВРОПЫ, СМОЖЕТ УТВЕРЖДАТЬ, ЧТО ЕГО НАРОД ЖИВЕТ ПО ЗАКОНАМ, КОТОРЫЕ СЕГОДНЯ ПРИНЯТЫ В АНГЛИЙСКОМ КОРОЛЕВСТВЕ?!
ЕСТЬ ЛИ СРЕДИ НАС ТАКОВЫЕ?

Студенти замовкають. Запанувала тиша.

ПЕТРО:
ЕСТЬ! МЕСЬЕ!

Присутні повертають голови до Петра, Григорія, і маркізи де Монті, яка і сама із здивуванням дивиться на Петра. Петро, трохи збентежено, повертається до Григора.

ПЕТРО:
 МЫ СМОЖЕМ...


Вольтер, саркастично посміхаючись, направляється до Петра.

МАРКІЗА ДЕ МОНТІ:
МЕСЬЕ ВОЛЬТЕР, ПОЗВОЛЬТЕ ПРЕДСТАВИТЬ МЕСЬЕ ПЬЕРА КАЛНЫША... ОН ИЗ УКРАИНЫ. ОБА –
ПЕРВОКЛАССНЫЕ ДУЭЛЯНТЫ!


ВОЛЬТЕР:
УКРАИНЫ? ЭТО ТАМ, ГДЕ ЖИВУТ КАЗАКИ? ВЫ,
 МЕСЬЕ «ДУЭЛЯНТ»... Э-Э-Э...

Вольтер, посміхаючись, робить характерний уклін «дуелянта»

МАРКІЗА ДЕ МОНТІ:
КАЛНЫШЕВСКИЙ.

ВОЛЬТЕР:
ТАК ВЫ, МЕСЬЕ КАЛНЫШЕВСЬКИЙ, ВСЕРЬЕЗ УТВЕРЖДАЕТЕ, ЧТО ВАШ НАРОД  ИМЕЕТ РАВНЫЕ ПРАВА СО СВОИМ СУВЕРЕНОМ?

Петро, приймаючи грайливий тон маркізи і Вольтера.
ПЕТРО:
ЗАПОРОЖСКИЕ  КАЗАКИ  ПОДЧИ¬НЯ¬ЮТСЯ ИСКЛЮЧИТЕЛЬНО ТЕМ, КОГО  ИЗБИРАЮТ САМИ. НА КАЗАЦКОЙ РАДЕ.

ГРИГОР
НАШ ГЕТЬМАН  ПОЛЬЗУЕТСЯ  БЕЗГРАНИЧНОЙ ВЛАСТЬЮ, НО  КАЗАЦКАЯ РАДА В ЛЮБОЙ  МОМЕНТ МОЖЕТ ЛИШИТЬ ЕГО, И  ВЛАСТИ, И ГОЛОВЫ.

І Григор теж жартома кланяється Вольтеру.

ПЕТРО
КАК НИ СТРАННО, НО ЭТО  В ТОЧНОСТИ СООТВЕТСТВУЕТ   ПОСТУ¬ЛАТУ НИКОЛО МАКИАВЕЛЛИ  О  ЕДИНОВЛАСТИИ. 

Ще один уклін

ВОЛЬТЕР
ЭТО ГДЕ-ТО ЗАФИКСИРОВАНО?

ПЕТРО:
ДЛЯ ТОГО, ЧТО БЫ ВОПЛОТИТЬ  ПРИНЦЫПЫ  РАВЕНСТВА В  НАШЕЙ СТРАНЕ  БЫЛА СОЗДАНА КОНСТИТУЦИЯ!
Почувши це слово, обличчя Вольтера витягується

ВОЛЬТЕР:
КОНСТИТУЦИЯ?!  ЭТО СЛОВО ЗНАЮТ В КАЗАКИИ?

Петро робить крок вбік і представляє Григора.

ПЕТРО:
ПОЗВОЛЬТЕ  ПРЕДСТАВИТЬ  -  ГРИГОРИЙ ОРЛИК -  КРЕСТНИК ГЕТЬМАНА МАЗЕПЫ. СЫН ГЕТЬМАНА ПИЛИПА ОРЛИКА - АВТОРОВ КОНСТИТУЦИИ УКРАИНЫ.

Почувши ім’я Мазепи, Вольтер остаточно змінює жартівливо-саркастичний тон.

ВОЛЬТЕР :
Я БЫ ПОЧЕЛ ЗА ЧЕСТЬ ОЗНАКОМИТЬСЯ С ТЕКСТОМ  Э... Э... КАЗАЦКОЙ КОНСТИТУЦИИ, ЕСЛИ ОНА БЫЛА КОГДА НИБУДЬ НАПЕЧАТАНА, ИЛИ НА ХУДОЙ  КОНЕЦ…


ГРИГОР
Я ГОТОВ ПРЕДСТАВИТЬ ВАМ ЕЕ
НЕМЕДЛЕННО!

Григор біжить у бібліотеку. Вольтер, маркіза, Регеліус, поблажливо посміхаючись, проводжають його поглядом. На обличчі Вольтера знову з'являється іронічна усмішка.

ВОЛЬТЕР
РАВНЫЕ ПРАВА С СУВЕРЕНОМ, ГОВОРИТЕ… 
Х-ХЕ, ОТ ТАКОГО ЕДИНОВЛАСТИЯ МАКИАВЕЛЛИ, ПОЖАЛУЙ, ПЕРЕВЕРНУЛСЯ БЫ В ГРОБУ...

Калнишевський відповідає філософові  посмішкою. З усього видно, що ці дві людини прекрасно зрозуміли  один одного.
У цей час у зал влітає Гигор. У руках він тримає знайомий сувій, який він тут же передає Вольтеру. Метр розгортає його, а ректор читає вголос латиною те, що написано на першій сторінці.

РЕГЕЛІУС
КОНСТИТУЦИЯ ПРАВ И ВОЛЬНОСТЕЙ КОЗАЦКИХ. ГОДА 1704.


Вольтер знову і знову звертається до тексту, перегортаючи одну сторінку за іншою. Деякі аркуші потрапляють до рук студентів.  Вони  теж починають читати.
Погляд Вольтера стає серйозним і зосередженим. З облич студентів теж поступово зникають гордовиті посмішки.               
У залі запанувала  тиша.   Вольтер піднімає  погляд на Григора.

ВОЛЬТЕР:
ПОТРЯСАЮЩЕЕ ВРЕМЯ, ГОСПОДА! МЫ ЖИВЕМ ВО ИСТИНУ В ПОТРЯСАЮЩЕЕ ВРЕМЯ.  НЬЮТОН,  ШЕКСПИР,  ЛОКК,  ВОЛЬТЕР, В КОНЦЕ-КОНЦОВ!  МЫ  ДАЛИ   ЛЮДЯМ НОВЫЙ  МИР,  МИР  ЯРОСТНЫХ  СТРАСТЕЙ, ОТКРЫВАЮЩИХСЯ ТАЙН,  МИР СВОБОДНОЙ  ВОЛИ  ЛИШЕННОЙ  РЕЛИГИОЗНОГО  СТРАХА И МРАКОБЕСИЯ.  И ВОТ ЭТОТ ВОТ ДОКУМЕНТ…
Я  ПРЕДСТАВЛЮ  ВАС  ЕГО ВЕЛИЧЕСТВУ  КОРОЛЮ  ФРАНЦИИ…


Вольтер піднімає над головою аркуші з текстом конституції.

ВОЛЬТЕР:
НАШ ВЕК ВОПИЕТ  О СВОБОДЕ, ОН  СТАНЕТ ВЕКОМ  ПОДЛИННОГО РАВЕНСТВА…  ЛЮДОВИК ЮН И ЛЮБОЗНАТЕЛЕН.  Я ВЕРЮ,  ЧТО  ЭТО ВЗОЛНУЕТ  ЕГО ТАК  ЖЕ, КАК  ВЗВОЛНОВАЛО  МЕНЯ.  ВЕДЬ ЭТО ПУТЬ К СВОБОДЕ, ПО КОТОРУМУ МОНАРХАМ ДОЛЖНО ВЕСТИ ЗА СОБОЮ НАРОДЫ…

Студенти аплодують Вольтеру. Але серед них був один ПАН, який прийнявши з рук Регіліуса пергаментний аркуш, заховав його  під камзолом . Серед загального тріумфу, цей жест ніхто не помітив.
Особливо чудовою була мадемуазель де Монті, яка не забарилася опинитися біля Григора, забравши при цьому у мадемуазель де  Брюн пергаментний аркуш конституції і відтіснивши при цьому її подалі від юнака..
Петро Калниш продовжує стояти за спинами студентів, спостерігаючи як Григор зібрав довкола себе натовп.
Регеліус, тихо, аби почув лише поет, шепоче, киваючи на…
…Петра. Він зараз прийняв з поклоном з рук помічника ректора бойові козацькі шаблі, шанобливо подякував йому кивком голови і вирушив до виходу.


РЕГЕЛІУС:
УДИВИТЕЛЬНЫЙ  ЧЕЛОВЕК МЕСЬЕ ПЬЕР.  МЕЛЬКОМ  ЗАГЛЯНЕТ В  КНИГУ И СРАЗУ  ЗАПОМИНАЕТ ЦЕЛЫЕ СТРАНИЦЫ. А ЧТО БЫ ЗАСТАВИТЬ УЧИТЬСЯ  СВОЕГО  ИМЕНИТОГО ВОСПИТАННИКА, БЫЛ ВЫНУЖДЕН САМОСТОЯТЕЛЬНО  ОСВОИТЬ  КУРС НАШЕГО УНИВЕРСИТЕТА.

ВОЛЬТЕР (РОЗГУБЛЕНО):
ДА…  КАЗАКИ В ПАРИЖЕ… ДА, ДА, ОЧЕНЬ СВОЕОБРАЗНЫЙ МЕСЬЕ…
МАЗЕПА… КАРЛ… ЦАРЬ ПИТЭР….











































Сцена № 41.

ТИТР: 1725 РІК. САНКТ-ПЕТЕРБУРГ. РОСІЯ.

ІНТ. КАБІНЕТ-МАЙСТЕРНЯ ПЕТРА І.

(БЕРІНГ. ПЕТРО ПЕРШИЙ, ЯГУЖИНСЬКИЙ, МЕНЬШИКОВ, ЛІКАР, МАТРОС,  ПАН)

Цар Петро, притулившись чолом до віконної перегородки, дивиться через скло, як зміїться сніг по Ниві. За його спиною  з картами у руках стоїть БЕРІНГ. У кутку кімнати біля дверей - Ягужинський з одним зі  своїх помічників. Це ПАН, що викрав аркуш з Конституції з аудиторії у Луанду.

ПЕТРО (НЕ ОБЕРТАЮЧИСЬ)
ЧЕГО ЛЕЗТЬ В ЕВРОПУ? ГУСТО ТАМ, НОГУ НЕГДЕ ПОСТАВИТЬ. А ИЗ ТАТАРИИ В АМЕРИКУ РУКОЙ ПОДАТЬ.

Цар повертається до капітана.

ПЕТРО (ПРОСЯЧИ)
ПРИСОВОКУПЬ, БЕРИНГ, К РОССИИ АМЕРИКУ.
АМЕРИКА, КАК ДОКЛАДЫВАЮТ, ЧИСТЫЙ ЛИСТ. КТО ВЛАДЕЕТ МОРЯМИ, ТОТ ПРАВИТ МИРОМ.

Знесилений  ПЕТРО, спирається ліктем на географічну  карту, розстелену на столі.

БЕРІНГ.
ЧЕРЕЗ  ГОД, ВАШЕ  ВЕЛИЧЕСТВО,  МЫ УСТАНОВИМ  РОСИЙСКИЙ ФЛАГ НА  АМЕРИКАНСКОМ БЕРЕГУ.

Петро І повертається до Берінга і пильно дивиться йому в очі.  На очах царя сльози. Берінг не витримує цього погляду, кланяється цареві і виходить.

ПЕТРО I.
КАПИТАН.

Берінг зупиняється. Петро І підходить і цілує Берінга в губи.

ПЕТРО I.
ИДИ.

Цар опускається на стілець,  закриває очі і кивком голови пропонує  Ягужинському, щоб той починав  свою  доповідь.
Із закритими очима він слухає доповідь ЯГУЖИНСЬКОГО.
За його спиною стоїть ПАН, якого ми бачили на зустрічі Григора з Вольтером. Він з цікавістю роздивляється кабінет-майстерню царя: токарні верстати, вимірювальні прилади, макети суден…
Ягужинський закінчує читати те, що написано на пергаментному аркуші конституції.

ЯГУЖИНСЬКИЙ (перекладаючи з латини):
… «РАВНЫЕ ПРАВА С СУВЕРЕНОМ»… И ДАЛЕЕ, И ДАЛЕЕ,  ВСЁ В ТОМ ЖЕ ДУХЕ… ПОДПИСЬ: ПИЛИП  ОРЛИК …КОНСТИТУЦИЯ ПРАВ И ВОЛЬНОСТЕЙ КАЗАЦКИХ. ГОДА 1704.
.

ПЕТРО І:
ОРЛИК? ПИСАРЬ ИУДЫ?

Від гнівного погляду царя в Ягужинського  тремтять руки.

ПАН:
В ПАРИЖЕ ОБЪЯВИЛСЯ ЕГО СЫН ГРИГОРИЙ
И КАКОЙ-ТО ПЬЕР КАЛНЫШ. ХВАСТАЮТ ТЕКСТОМ КОНСТИТУЦИИ... ТРЕБУЮТ ПРИЗНАТЬ МАЛО¬РОССИЮ ЕВРОПЕЙСКОЙ ДЕРЖАВОЙ...

Пан простягає імператору пергаментний аркуш.

ПЕТРО І:
ЧТО ЭТО?

ПАН (БОЯЗКО):
КОНСТИТУЦИЯ ВОЛЬНОСТЕЙ КАЗАЦКИХ...
УВЫ… МНЕ УДАЛОСЬ ДОБЫТЬ ЛИШЬ ЭТО…

Петро І жмакає пергаментний аркуш. Напад болю в животі змушує його застогнати і скорчитися.

ЯГУЖИНСЬКИЙ:
ВИНОВАТ! НЕ МОГ НЕ ДОЛОЖИТЬ!

З улесливою посмішкою він шепоче цареві на вухо, обережно відбираючи пергамент із затисненого кулака.

ЯГУЖИНСЬКИЙ:
ВАШЕ ВЕЛИЧЕСТВО,  ЕСЛИ  ПОЗВОЛИТЕ, Я РУМЯНЦЕВА  В ПАРИЖ ПОШЛЮ. ОН ТАМ ЭТО ДЕЛО УЛАДИТ МИГОМ…

Знесилений Петро І опускає голову на руки. Пан, задкуючи, відходить до дверей.
Петро І стогне.

ЯГУЖИНСЬКИЙ (З ДОКОРОМ):
ЭХ, ВАШЕ ВЕЛИЧЕСТВО,  И ЗАЧЕМ ВЫ  ТОЛЬКО В ХОЛОДНУЮ ВОДУ ЗА ЭТИМ МАТРОСОМ ПОЛЕЗЛИ?

Ягужинський накриває плечі царя теплим англійським пледом.

ПЕТРО І (З ДОКОРОМ):
ДУРАК, Я ЗАЩИТНИКА ОТЕЧЕСТВА СПАСАЛ,             
А НЕ ВОРА...

Від нового нападу  болю цар закриває очі. Коли напад проходить, він випрямляється

ПЕТРО І:
ПОЗОВИ! ХОЧУ ВИДЕТЬ, ИЗ-ЗА КОГО ТЕРПЛЮ СИЕ…

Ягужинський швидко залишає кімнату.
Петро  І підходить до вікна і через скло дивиться на замерзлу Неву, на панораму палаців і застиглих на рейді кораблів. Від гарячого дихання царя на вікні з'являються білі, непрозорі плями, які затуляють пейзаж. (КМБ).
До кімнати-майстерні входить Ягужинський.
Петро продовжує милуватися пейзажами засніженої річки.

ПЕТРО І
Я ДАЛ ВОДНОЧАСЬЕ ГОСУДАРСТВУ СВОЕМУ ВСЕ, К ЧЕМУ ЕВРОПА ТЯНУЛАСЬ СОТНИ ЛЕТ... СОТНИ!!! ФЛОТ... АРМИЮ... ФАБРИКИ СУКОННЫЕ... ПУШКИ ОТЛИЛ... СОТВОРИЛ ВЕЛИКОРОССИЮ И ЗАСТАВИЛ ВСЕХ ПРИЗНАТЬ СИЛУ НАШУ!!!

Біля причалу стоять судна на фоні палаців і паркових огорож (КМБ)

ПЕТРО І:
Я ИСТОРИЮ РОССИИ ЗА МОРДУ УХВАТИЛ, ТАК, ЧТО ПО ПАЛЬЦАМ КРОВАВЫЕ СЛЮНИ ПОТЕКЛИ. А ОТПУСТИ НА МИГ, РАССЛАБЬ КУЛАК, ПОЛЕТИТ ВСЕ В ТАРТАРАРЫ. ЭХ… МНЕ БЫ ЕЩЕ УСПЕТЬ ИМПЕРИЮ СОБРАТЬ ПЕРЕД       ПОСЛЕДНИМ БРОСКОМ! БОЮСЬ… СМЕРТИ БОЮСЬ… НЕ УСПЕЮ…

Ягужинський витирає мереживною хустинкою сльози з очей.
Слуга заводить до покоїв  ВЕЛЕТНЯ МАТРОСА. Несподівано цареві стає погано і  він без сил падає на руки матросові. Велетень піднімає царя і, як дитину, обережно відносить на імператорське ложе, застелене білою кавказькою буркою.
До царського покою вбігають лікарі, слуги...
Матрос-велетень хоче відійти від ліжка, але рука імператора міцно тримає його за рукав.

ЛІКАР (МАТРОСОВІ):
КРОФФЬ ПУЩАЛИ?

МАТРОС (УКРАЇНСЬКОЮ):
НЕ МОЖУ ЗНАТИ!

Почувши українську мову, цар підводиться на ліктях.

ПЕТРО І:
 МАЛОРОСС?!

МАТРОС:
  ТАК ТОЧНО! З ПОЛТАВСЬКИХ!

Цар закриває очі.

ЛІКАР (ГАРКАВЛЯЧИ, ПО-НІМЕЦЬКИ):
ЗОФИТЕ ПОПА СКОРО!.. ОШЕНЬ СКОГО!..

У кадрі з'являється срібна миска, руки лікаря закочують рукав на сорочці Петра І, і скальпель робить швидкий надріз. Точно так, як це робили гетьману Мазепі. Рука царя продовжує стискати руку матроса.

Ягужинський підсовує цареві грифельну дошку, вставляє в його руку стило. Цар підморгує комусь незримому і пише на дошці щось, але  потім стило прокреслює на чорній дошці білу дугоподібну риску, яка виходить за межі дошки.
Матроса виводять за двері, і в цей час лунає несамовитий крик царя і здається, що нестерпний біль царя відображається на обличчі матроса. Його очі сповнені відчаю.
 







































Сцена № 43.

ІНТ. КАМЕРА СОЛОВЕЦЬКОГО МОНАСТИРЯ.

(СОХАНОВ, СТАРИЙ КАЛНИШЕВСЬКИЙ)


Соханов ридає. Перелякані щури схвильовано ховаються в одязі Калнишевського.

СОХАНОВ (СХЛИПУЄ):
ИЗ-ЗА КАКОГО-ТО МАТРОСА... САМ! В ЛЕДЯНУЮ ВОДУ!

КАЛНИШЕВСЬКИЙ:
СУДЬБА У НЕГО ТАКАЯ БЫЛА. ВСЕ МЫ В
РУКАХ ГОСПОДА.

СОХАНОВ:
ВИНОВАТ, ВАШЕ БЛАГОРОДИЕ.   ЦАРЯ
ЖАЛКО   ДЮЖЕ...

Соханов тремтячими руками зв'язує розірваний мотузок і надіває хрест назад на шию, потім починає тихенько співати. Співає він несподівано високим голосом, який у народі називають «рудим»: простим, чистим і нехитрим.

СОХАНОВ (СПІВАЄ):
ЭХ, ПЛАВАЛ ЦАРЬ, ДА ПО МОРЮШКУ!
ПО МОРЮШКУ, ДА ПО СТУДЕНОМУ...
ПЛАВАЛ К СОЛОВКАМ СЛАВНЫМ!
ДА И БЫЛ ЦАРЬ-ТО ПЛОТНИЧКОМ.
В РУКАХ КРЕПКИХ ОН ДЕРЖАЛ ТОПОРИК ВОСТРЫЙ! НА ЛАДОНЯХ НАБИЛ ЦАРЬ МОЗОЛЮШКИ... НА ШЕЯХ СТРЕЛЕЦКИХ...

Несподівано Соханов обриває пісню і дивиться на Калнишевського, який  захоплений його простодушним, істинно народним співом.

СОХАНОВ:
А ПЕТРОУ АЛЕКСЕЕВИЧУ ОТЕЦ МОЙ СЛУЖИТЬ НАЧАЛ ЕЩЕ В СЕЛЕ ПРЕОБРАЖЕНСКОМ, ПОД МОСКВОЙ... ВЕРНО СЛУЖИЛ! ОХ, ВЕРНО! ВСЕМ СЕРДЦЕМ! ПУЩЕ ЖИЗНИ ЛЮБИЛ ЦАРЯ! ЦАРЬ ПИТЕР - ЭТО ТЕБЕ, ВАШЕ БЛАГОРОДИЕ, НЕ ТВОИ ЛЮДОВИКИ-МЕДОВИКИ!

Соханов встає і поспішає до виходу.

КАЛНИШЕВСЬКИЙ:
СПАСИБІ ВАСИЛЮ, ЗА ПІСНЮ. ЧИСТА В ТЕБЕ ДУША!

СОХАНОВ (ЗАХОПЛЕНО):
НУ, С ТОБОЙ НЕ ЗАСКУЧАЕШЬ! ТО ТЫ ГОТОВ ПРАВОСЛАВНУЮ ДУШУ КАКИМ-ТО ШВЕДАМ ПРОДАТЬ, ТО ПРОСТЕЦКОЙ РУССКОЙ ПЕСНЕЙ ДО СЛЕЗ ВОСХИЩАЕШЬСЯ!


Соханов ляскає себе по стегнах і рушає до виходу.
Калниш посміхається йому вслід.

СОХАНОВ
А ТЫ К ЛЮДОВИКУ ТО ЭТОМУ ДОБРАЛСЯ?
ИЛИ ОБМАНУЛ ТЕБЯ ВОЛЬТЕР? ФРАНЦУЗ
ВСЕ-ТАКИ?












































Сцена № 44.

ТИТР: ТЕАТР ГРАНД ОПЕРА. ФРАНЦІЯ.

ІНТ. КМБ.

(ГРИГОР ОРЛИК, ПЕТРО КАЛНИШЕВСЬКИЙ, КОРОЛЬ ФРАНЦІЇ ЛЮДОВИК ХV, КОРОЛЕВА, КАРДИНАЛ ДЕ ФЛЕРІ, КАНЦЛЕР МІЛЕРАН, ПОСЛИ ШВЕЦІЇ, АНГЛІЇ, ДАНІЇ, ВОЛЬТЕР, МАРКІЗА ДЕ МОНТІ, МАРКІЗА ДЕ БРЮН)


ФОЙЄ  ТЕАТРУ. Біля зачинених дверей, за якими йде вистава стоять два мушкетери. Відклавши убік свої мушкети вони заглядають у шпарину прочинених дверей.
З-за дверей  чуються  завершальні акорди вистави, потім оплески.
Мушкетери поспішно зачиняють двері, хапають свої мушкети і завмирають в урочистих позах.
Двері глядацької зали широко розчиняються.  Хвиля оплесків і вигуків  із зали заповнює фойє. А потім у фойє з'являється король Франції, кардинал де Флері, сановники.
Назустріч королю виходить Вольтер у гримі лицаря Люзиньяка, благородного і сумного старця
З сусідніх лож з'являються дипломати, придворні, всі, окрім церковних служителів, голосно аплодують Вольтеру.

КОРОЛЬ:
БРАВО МЭТР. ВАШЕ  НОВОЕ  ТВОРЕНИЕ ПРИШЛОСЬ  ПО  ВКУСУ  ВСЕМ ПОКЛОННИКАМ.  ВЫ СЫГРАЛИ БЛЕСТЯЩЕ:  ВАШ БЛАГОРОДНЫЙ РЫЦАРЬ ПОДЛИННЫЙ ФРАНЦУЗ!  МЫ РАДЫ ВАШЕМУ ВОЗВРАЩЕНИЮ...

Король переводить погляд з сяючого обличчя задоволеного похвалою Вольтера на  невдоволене обличчя кардинала де Флері.

КОРОЛЬ:
РАЗВЕ ЧТО КАРДИНАЛ ДЕ ФЛЕРИ НЕ РАЗДЕЛЯЕТ НАШЕГО ВОСТОРГА!

Вольтер кланяється королю, оточення улесливо аплодує юному монарху.

ВОЛЬТЕР:
МЫ  РАСХОДИМСЯ  С ЕГО
ПРЕОСВЕЩЕНСТВОМ ВО  ВЗГЛЯДАХ  НА   ПРОМЫСЕЛ  БОЖИЙ… 

КОРОЛЬ (іронічно):
НУ,  С  КАРДИНАЛОМ ПОНЯТНО. МЫ НАСЛЫШАНЫ  О ВАШИХ  ДИСПУТАХ. А КАК   ВАШИ ОТНОШЕНИЯ С БОГОМ?  НЕ ИЗМЕНИЛИСЬ?


ВОЛЬТЕР (поблажливо):
МЫ ПО ПРЕЖНЕМУ ЗДОРОВАЕМСЯ, НО НЕ ОБЩАЕМСЯ…

Кардинал, не удостоївши відповіддю Вольтера, обертається і йде геть.
Король і свита, ховаючи усмішки, переглядаються і коли кардинал остаточно зникає  внизу сходів, полегшено зітхають, а король грайливо погрожує вільнодумцю пальчиком.

КОРОЛЬ.
ИНТЕРЕСНО, СУЩЕСТВУЕТ ЛИ ЕЩЁ В МИРЕ, ТО, НА ЧТО НЕ БЫЛА БЫ ОБРАЩЕНА ВАША БЕСПОЩАДНАЯ ИРОНИЯ.

ВОЛЬТЕР.
КОНЕЧНО, СИР. ЭТО МОЯ СОБСТВЕННАЯ ПЕРСОНА.

Молодий король щиро радіє дотепу

ВОЛЬТЕР (ПРОД):
МОН СИР! ПОЗВОЛЬТЕ ПРЕПОДНЕСТИ ВАМ  ОБЕЩАННЫЙ СЮРПРИЗ…

КОРОЛЬ:
КАК, ЕЩЁ ОДИН?!!

ВОЛЬТЕР:
ЭТО ЗНАЧИТЕЛЬНО ЛЮБОПЫТНЕЕ
МОЕГО СКРОМНОГО СОЧИНЕНИЯ, МОН СИР.

Вольтер робить знак, і  зі свити  дипломатів і придворних, що розташувалися на сходах,  виходять  ГРИГОР і ПЕТРО.

ВОЛЬТЕР:
ПОЗВОЛЬТЕ ПРЕДСТАВИТЬ ВАМ, СИР - ГРИГОР   ОРЛИК, СЫН ГЕТЬМАНА УКРАИНЫ, АВТОРА ПЕРВОЙ В МИРЕ КОНСТИ¬ТУ¬ЦИИ.

ЛЮДОВИК ХV (намагаючись пригадати):
АХ!! ДА, ДА…

Він повертається до Григора і Петра, з цікавістю роздивляючись їхню екзотичну чуприну.

ЛЮДОВИК ХV:
Я НАДЕЮСЬ, КОНСТИТУЦИЯ, ОТ КОТОРОЙ МЕСЬЕ ВОЛЬТЕР В ТАКОМ ВОСТОРГЕ, НЕ ПРЕДУСМАТРИВАЕТ УНИЧТОЖЕНИЯ МОНАРХА, КАК ЭТО ИМЕЛО МЕСТО В АНГЛИИ?

Король  чекає від  Григора відповіді.

ГРИГОР (поштиво):
НЕТ,  ВАШЕ ВЕЛИЧЕСТВО,  КАЗАЦКАЯ КОНСТИТУЦИЯ  НАДЕЛЯЕТ  ИЗБРАННИКА  НАРОДА  АБСОЛЮТНОЙ ВЛАСТЬЮ.

ЛЮДОВИК ХV:
ПРЕКРАСНО! И В СВОЕЙ СТРАНЕ…Э-Э…

ВОЛЬТЕР:
КАЗАКИИ, МОН СИР. …

КОРОЛЬ (у певному сум'ятті):
И  ВЫ  СУМЕЛИ  ВОПЛОТИТЬ  ТАМ  ВАШУ… КОНСТИТУЦИЮ ?

ГРИГОР (зніяковівши):
К СОЖАЛЕНИЮ НА ОЧЕНЬ КОРОТКОЕ ВРЕМЯ, СИР…

КОРОЛЬ (глузливо):
АГА! И ЧТО ЖЕ ВАМ ПОМЕШАЛО? НЕУЖТО
МОСКОВСКИЙ  ЦАРЬ?

ВОЛЬТЕР:
У ИМПЕРАТОРА  ПЕТРА  НЕПОМЕРНЫЙ АППЕТИТ, ВАШЕ ВЕЛИЧЕСТВО.

ЛЮДОВИК ХV:
НАСЛЫШАН, НАСЛЫШАН…

Людовик бере Григора під руку і підходить разом із ним до Вольтера  і Петра Калнишевського.

ЛЮДОВИК ХV:
И ЧЕГО ЖЕ ВЫ ЖЕЛАЕТЕ ОТ НАС?

ГРИГОР:.
ПРИЗНАНИЯ, ВАШЕ ВЕЛИЧЕСТВО! ВСЕГО ЛИШЬ ПРИЗНА¬НИЯ ТОГО, ЧТО МОЙ НАРОД ИМЕЕТ ПРАВО ЖИТЬ В СУВЕРЕННОЙ ДЕРЖАВЕ!

Григор галантно схиляє голову перед королем Франції.
В цей час Людовик  помічає погляд маркізи, направлений на…
… красеня Григора.
Людовік поблажливо усміхається
ЛЮДОВИК ХV:

МЫ ПОДУМАЕМ … ОТНЫНЕ, МЕСЬЄ ОРЛИК, МЫ БУДЕМ ВИДЕТЬСЯ ЧАЩЕ. Я ДУМАЮ, МАРКИЗЫ ПОЗАБОТИТСЯ ОБ ЭТОМ.

Мадемуазель де Монті і де Брюн присідають перед королем у глибокому кніксені.










Сцена № 45.

НАТ. ПАРИЗЬКА ВУЛИЦЯ. НІЧ.
(КІННИЙ КОЗАК)

На Паризькій вулиці з'являється вершник. У світлі факелів  нікого не дивує його незвичайна зовнішність. Це КОЗАК. Він швидко завертає за ріг  вулиці і зупиняє свого коня навпроти  чорного входу театру.












































Сцена № 46

ІНТ. ТЕАТР У ПАРИЖІ.

(ГРИГОР ОРЛИК, ПЕТРО КАЛНИШЕВСЬКИЙ, ВОЛЬТЕР, МАДЕМУАЗЕЛЬ ДЕ МОНТІ, СОФІ, СТОРОЖ, АКТОРИ НА СЦЕНІ)

На сцені йде демонтаж декорацій, зроблених у стилі класицизму. Музиканти складають  свої інструменти.
В одній з лож сидять Волтер, Петро, Григор, мадемуазель де Монті і Де Брюн.

ВОЛЬТЕР :
СВЕРШИЛОСЬ! КАК МНЕ ПОКАЗАЛОСЬ, В ГЛАЗАХ КОРОЛЯ Я ПРОЧЕЛ ЗАИНТЕРЕСОВАННОСТЬ НАШИМ ПРОЕКТОМ! ЗА ЭТО СЛЕДУЕТ ВЫПИТЬ! КОРОЛЬ ТЕПЕРЬ, НАВЕРНЯКА, ПРЕДЛОЖИТ МНЕ ВОЗГЛАВИТЬ ПРИДВОРНЫЙ ТЕАТР.

Присутні цокаються і випивають шампанське. Вольтер, помітивши на сцені виконавиця головної ролі,  кричить їй прямо з ложі.

ВОЛЬТЕР
СОФИ! СОФИ! ВЫ СОШЛИ С УМА!

ІНТ. ТЕАТР.
За кулісами театру, по вузькому коридору йде КОЗАК, заглядаючи у гримерки і лякаючи своїм зовнішнім виглядом напіводягнених актрис.

ІНТ. ТЕАТР. ЛОЖА.

ВОЛЬТЕР:
А-А-А!! СОФИ! ТВОЯ ЗАИРА НЕ КУРТИЗАНКА. ТВОЯ ГЕРОИНЯ - ВОПЛОЩЕННАЯ СКРОМНОСТЬ. КТО ТЕБЕ ДАЛ ЭТИ ПЕРЬЯ?!

На сцені актриса СОФІ з жалем зриває з себе зайве пір'я під глузливим поглядом «ПОРОКА» у вигляді стрункого м'язистого чоловіка з величезними накладними віями і чорними кучерями.

У ложі  з'являється ТЕАТРАЛЬНИЙ СТОРОЖ.

ТЕАТРАЛЬНИЙ СТОРОЖ:
МЕСЬЕ ОРЛИ? К ВАМ


Здивований Григор вибачаючись, залишає ложу. Маркіза де Монті і мадемуазель де Брюн, поспіхом вирушають за ним. Петро залишається один. Щоб не показувати своєї розгубленості, він, посміхнувшись Вольтеру, переводить погляд на актрису, що плаче.
 
ВОЛЬТЕР (змовницьки):
МСЬЕ ЖЕЛАЕТ БЫТЬ ПРЕДСТАВЛЕННЫМ
МАДЕМУАЗЕЛЬ СОФИ?

ПЕТРО:
СПАСИБО! МАДЕМУАЗЕЛЬ СОФИ ОЧАРОВАТЕЛЬНА, НО, ВРЕМЯ КОТОРОЕ ВЫ МНЕ УДЕЛЯЕТЕ – БЕСЦЕННО.

Вольтер грайливо погрожує пальчиком і розливає шампанське у фужери.

ВОЛЬТЕР:
Я НАДЕЮСЬ ВЫ И ВАШ ВОСПИТАННИК ДОВОЛЬНЫ АУДИЕНЦИЕЙ?

ПЕТРО:
В ЭТО НЕВОЗМОЖНО ПОВЕРИТЬ, МЕСЬЕ ВОЛЬТЕР! ОБ ЭТОЙ МИНУТЕ МЕЧТАЛ ПОКОЙНЫЙ ГЕТМАН МАЗЕПА И АВТОР КОНСТИТУЦИИ, КОТОРАЯ, КАЖЕТСЯ, ВАМ  ПРИШЛАСЬ ПО ДУШЕ!

ВОЛЬТЕР:
ЗА ЭТО СЛЕДУЕТ ВЫПИТЬ. Я  УЖЕ НАПИСАЛ ПЛАН КНИГИ О ВЕЛИКОМ ГЕТМАНЕ, ЕГО КОНСТИТУЦИИ И О СПОДВИЖНИКЕ КАРЛЕ ХП! ЗАНЯТНАЯ МОЖЕТ БЫТЬ БРОШЮРА ВЕСЬМА ПОУЧИТЕЛЬНАЯ…

Вольтер підсів ближче до Петра і змовницьки прошепотів.
 
ВОЛЬТЕР:
Я УВЕРЕН, ЧЕРЕЗ ГОД – ДВА, ФИГУРА МАЗЕПЫ БУДЕТ НА УСТАХ ВСЕЙ  ЕВРОПЫ… О НЕМ БУДУТ ГОВОРИТЬ В КАЖДОМ САЛОНЕ! НА УЛИЦАХ!

ПЕТРО:
ГЕТМАН УМЕР С НАДЕЖДОЙ, ЧТО КОГДА-НИБУДЬ ЕВРОПА ОЗАБОТИТЬСЯ СУДЬБОЙ УКРАИНЫ, А НЕ ЕГО ЛИЧНОСТЬЮ… Я ОЧЕНЬ БЛАГОДАРЕН ВАМ, МЕСЬЕ, ЗА ТО, ЧТО ВЫ ВОЗРОДИЛИ НАДЕЖДУ ПОКОЙНОГО ГЕТМАНА! МНЕ КАЖЕТСЯ, КОРОЛЬ ПРОЯВИЛ ИНТЕРЕС К МОЕЙ РОДИНЕ! ЗА ВАС, МЕСЬЕ!

Вольтер жартома відставив свій келих.

ВОЛЬТЕР:
О! ЗА МЕНЯ НАДО ПИТЬ, ЕСЛИ ВАМ ПРИШЛАСЬ ПО ДУШЕ МОЯ ЗАИРА! А КОРОЛИ?! КОРОЛИ С ГОТОВНОСТЬЮ РАЗДАЮТ ОБЕЩАНИЯ И ПРИВЕТЛИВЫЕ УЛЫБКИ, НО НЕ ТОРОПЯТСЯ ОСУЩЕСТВЛЯТЬ ТО, ЧТО ОБЕЩАЮТ!
               
ПЕТРО:
НО ЗВЕЗДА НАДЕЖДЫ ЗАЖЖЕНА! И ЗАЖГЛИ ЕЕ ВЫ,          МЕСЬЕ! ЗВЕЗДУ СВОБОДЫ! ЗА ВАС, МЕСЬЕ!

Петро спустошує келих.
Вольтер насолоджуючись безхитрістю Петра, його щирістю и чистотою, сідає в крісло, знімає пишну перуку і довго дивиться йому у вічі. .

ВОЛЬТЕР:
А ЗНАЕТЕ, ЧТО КОНСТИТУЦИЯ И ВСЯКИЕ ТАМ ВОЛЬНОСТИ, НИ К КАКОЙ СВОБОДЕ НЕ ПРИВОДЯТ?

Петро ошелешений питанням.

ВОЛЬТЕР (ІРОНІЧНО):
А ЕЩЕ МАКИАВЕЛЛИ ЧИТАЛИ, АРИСТОТЕЛЯ. А ВОТ СКАЖИТЕ МНЕ НА МИЛОСТЬ, РАДИ ЧЕГО ВАШИ  ЗАГАДОЧНЫЕ КАЗАКИ ЖИВУТ? ЧТОБЫ ПОГИБНУТЬ, КАК ПИСАЛ МЕСЬЕ БОПЛАН, НА «ЛОЖЕ СЛАВЫ?»

ПЕТРО (м’яко)
  МОЖЕТ, ЧТОБЫ ЗАЩИТИТЬ СВОЮ ЗЕМЛЮ?

Вольтер притягує до себе Петра Калниша і пристрасно шепоче йому на вухо

ВОЛЬТЕР:
БОГАТСТВО – ВОТ ПУТЬ К СВОБОДЕ!

                ПЕТРО:
В ВАШЕЙ ПРЕКРАСНОЙ ПЬЕСЕ...

                ВОЛЬТЕР (ПЕРЕБИВАЄ):
К ЧЕРТУ ПЬЕСУ! ВЫ УВЕРЯЛИ, ЧТО НА КАЗАЦКИХ ЗЕМЛЯХ ХОРОШО РАСТЕТ РОЖЬ?! ВЫ ГОВОРИЛИ, ЧТО ВЫРАЩИВАЕТЕ ХЛЕБ. ТАК НАУЧИТЕСЬ С ПОМОЩЬЮ ХЛЕБА ВЫРАЩИВАТЬ БОГАТЫХ ЛЮДЕЙ. СТО, ДВЕСТИ ТЫСЯЧ И НИ ОДИН ИМПЕРАТОР НА ЗЕМЛЕ НЕ СУМЕЕТ ИХ ОДОЛЕТЬ. И ЗНАЕТЕ ПОЧЕМУ? ИХ ОБЪЕДИНИТ БОГАТСТВО, ОНИ НИКОМУ И НИКОГДА  ЕГО НЕ ОТДАДУТ. ЧЕМ  БОЛЬШЕ БОГАТЫХ ЛЮДЕЙ – ТЕМ СВОБОДНЕЙ СТРАНА.

Вольтер стискає кулак и виразно  показує його Петру.

                ВОЛЬТЕР (ПРОД.):
ХЛЕБ! ВЫРАЩИВАЙТЕ ХЛЕБ. И БУДЕТЕ КРЕПКИМИ, КАК...

Вольтер дивиться на свій маленький кулачок і потім звертається до Петра

     ВОЛЬТЕР:
А НУ, ВЫ.

Петро стискає кулак.

ВОЛЬТЕР:
ВОТ ВИДИТЕ! ИЗ ТАКИХ РУК БОГАТСТВО НЕ ВЫРВАТЬ!

Петро ніяково ховає кулак.
ВОЛЬТЕР (ПРИСТРАСНО):
ДАЙТЕ, ДАЙТЕ ИМ ВОЗМОЖНОСТЬ СТАТЬ БОГАТЫМИ И О ВАШИХ КАЗАКОВ СЛОМЯТ ЗУБЫ ВСЕ ИМПЕРАТОРЫ МИРА.

Вольтер таємниче озирається.

ВОЛЬТЕР (ПОШЕПКИ):
Я И САМ ЧУТОЧКУ ПРИТОРГОВЫВАЮ ХЛЕБОМ. ПОСТАВЛЯЮ ЗЕРНО ДЛЯ КОРОЛЕВСКОЙ АРМИИ. ОДНИМИ ПЬЕСКАМИ ДА СТАТЕЙКАМИ  НЕ ПРОЖИВЕШЬ...

Вольтер помічає на сцені якийсь непорядок. Відкидає серветку.

ВОЛЬТЕР (К ПЕТРУ):
ЭТА СОФИ ПРОСТО НЕВЫНОСИМА! ВЫ МЕНЯ ОПОЗОРИТЕ ПЕРЕД ВСЕМ ПАРИЖЕМ! СОФИ!

Вольтер вискакує з ложі. Петро дивиться на Софі, яка тепер…
… замість відкритого вбрання у пір’ї, одяглася у сутану монашки з глибоким вирізом на спині, який вона з величезною наполегливістю демонструє Петру.
До ложі заходить Григор і показує Петрові листа. За ним слідом заходять мадемуазель де Монті і де Брюн.
ГРИГОР:
ЦЕ ТОБІ ВІД КОСТЯ.

Калнишевський розгортає лист.  На аркуші паперу великими літерами було написане лише одне слово «ПУГУ». Петро вирушає до виходу.

ДЕ МОНТІ (СХВИЛЬОВАНО):
МЕСЬЕ ВОЛЬТЕР! МЕСЬЕ ВОЛЬТЕР! МЕСЬЕ ПОКИДАЮТ НАС!

З.К. (ГОЛОС ВОЛЬТЕРА):
ВЫ ПОКИДАЕТЕ ТЕАТР?

Петро повертається і зустрічається поглядом з вольтером, який все ще перебуваючи на сцені тримає у руках сутану Софі, яка плаче.

ПЕТРО:
Я ПОКИДАЮ ФРАНЦИЮ, МЕСЬЕ.

Вольтер здивовано піднімає брови.
ВОЛЬТЕР:
НАДОЛГО?

ПЕТРО:
БОЮСЬ,  МЕСЬЕ, НАВСЕГДА...

ВОЛЬТЕР:
ФРАНЦИЮ НАВСЕГДА ОСТАВИТЬ НЕЛЬЗЯ. ПОВЕРЬТЕ МНЕ. ЕЕ МОЖНО ТОЛЬКО... РАЗДЕЛИТЬ С КАКОЙ-ТО ТАМ, СКАЖЕМ, ИТАЛИЕЙ ИЛИ ГРЕЦИЕЙ...

ПЕТРО:
Я ЭТОГО НЕ УМЕЮ, МЕСЬЕ...

Вольтер  дивиться у вічі Петру.

ВОЛЬТЕР:
ПОМНИТЕ О НАШЕМ РАЗГОВОРЕ!

Петро підняв затиснутий кулак.
Вольтер у відповідь затиснув свого..
Таким його Петро і запам’ятав на все життя: геній, філософ, мудрець, борець, сатирик, актор, поет серед напіврозібраних декорацій і кокетки Софі, що ридає.










































Сцена № 47.

НАТ. ВЕЧІР ДЕСЬ В ЄВРОПІ.

(ГРИГОР ОРЛИК, ПЕТРО КАЛНИШЕВСЬКИЙ)

Вершники наближаються до пограничного стовпа. Копита двох коней топчуться поруч.
Вершники прощаються один з одним. Це ритуальне козацьке прощання на конях: кулак в кулак, до серця і у небо... ГРИГОР обіймає ПЕТРА. Вони довго не можуть розтиснути обійми. Неподалік, з карети за ними спостерігають мадемуазель де Монті і де Брюн.
Петро мчить геть.

З/К. (ГОЛОС КАЛНИШЕВСЬКОГО):
Я ЗНАЛ, ЧТО БОЛЬШЕ НИКОГДА НЕ УВИЖУ ГРИГОРА. Я  ИСПОЛНИЛ  КЛЯТВУ ДАННУЮ УМИРАЮЩЕМУ ГЕТЬМАНУ И МОГ ТЕПЕРЬ
ВЕРНУТЬСЯ ДОМОЙ.

Петро скаче в сторону гір.
На екрані - обличчя Григора, на якому виразно читається юнацький смуток.
Очі мадемуазель також сумні і сповнені сліз.

З/К. (здалека звучить голос  Петра.):
ПУГУ - ПУГУ!!!

Губи Григора ледь чутно відповідають.

ГРИГОР (ПОШЕПКИ, ОДНИМИ ГУБАМИ):

КОЗАК З ЛУГУ.






КІНЕЦЬ   ПЕРШОЇ  СЕРІЇ.