- Ірочко, ти мені поясни, хіба обов'язково тягнути їжу до церкви? Це підвищує її калорійність і поживність? Я й без того здатен все це спожити. У мене в барі і винце не найгірше знайдеться. Арі, скажи їй, - промовив Філіп і вийшов з кухні.
Артур стояв, склавши руки на грудях, і висловлював власне ставлення до подій скептичним поглядом та цитатою:
- "Як лишаєм лепри обростають марновірством слабкі мізки".
Не зрозумівши жодного з промовленого ним слова, Ірина мовчки вкладала в спеціально куплений для такого випадку великий лакований кошик фарбовані яйця в кількості, достатній для завороту кишок, пантагрюельний шмат копченого м'яса, дараб сала, якого стачило б полярникам, аби пережити зиму, грудку сиру завбільшки, як голова немовляти, і незліченну кількість великодньої випічки. Все в кошик не вмістилося. Вона взяла звичайний пакет і вкладала туди ярусами все, що залишилося на столі.
- Ти зібралася нагодувати якийсь конкретний військовий підрозділ чи маєш намір пригощати всіх голодувальників поспіль? - запитав Артур.
- Так належить після посту, - суворим голосом повідомила Ірина.
- Ти постила? Довго? Щось я не помітив.
- Не витребенькуйся, Артурчику. Традицій слід дотримуватися, - поважно повторила вона фразу з радіоефіру.
- Якось хитро ти їх дотримуєшся: частково, я б навіть сказав, вибірково. Може, всеношну відстоїш? Заразом поголодуєш з дванадцять годин для очищення совісті. Тоді ми за тобою вранці приїдемо, заберемо те, що від тебе зостанеться.
- Філіпе, чого він наїжджає? - звернулася вона до Філа, який увійшов до кухні.
- На кого? - не зрозумів Філ.
- На мене, б ...
- Ти мені краще скажи, куди ми їдемо, бо я маршруту ніяк не втямлю. Штурман потрібен.
- Якщо ми не вийдемо за 15 хвилин, то особисто я вже нікуди не поїду, - заявив Артур і вийшов з кухні.
- Філіпчику, я зараз швидко одягнуся, а ти чекай в машині, - скомандувала жінка.
Філіп пішов до брата:
- Ти чого сердишся? Не хочеш, то й не їдь.
- Я хочу чогось іншого. А до церкви – звільни від цього. Купатися, чи що, гайнути?
- За жодні принади, - скорчив пику Філіп, - краще смерть, ніж така ганьба.
- Сибарит1 нещасний. Подивися на себе, чахлику. Як ця жінка могла взагалі глянути в твій бік, не те що ...
- Яка жінка? Ірина?
- Тьху ти! Він ще й тупий. Напруж звивини.
- Регіна?
- Допетрав.
- По-перше, я відмінно задрапірувався французьким костюмчиком, а по-друге, вона свята: прощає людям дрібні недоліки.
- Це ти називаєш дрібним недоліком? - Артур щипнув брата за живіт.
- Не чіпай, залишиться синець, відтак не матиму змоги з'явитися в пристойному товаристві .
- У товаристві нудистів чи що?
- Базіка. В сауні.
- Ти туди митися ходиш чи тіло демонструвати біле розсипчасте?
- Я піду до машини, а ти випий валеріани, рушаючи до виходу.
Філіп не став підганяти машину до парадного, не встиг: зустрів сусіда-однокласника Серьогу, барабанщика. Поки палили цигарки й теревенили, Ірина вийшла з дому. Артур збирав валізку на випадок купання в Дніпрі і вийшов після неї. Від того, що він побачив, і розвеселився і впав у відчай. Він мав своє уявлення щодо вигляду жінки в церкві. Воно беркицьнулось.
Свої розкішні тілеса дівчина увіпхнула в джинси на два розміри менші, від цього вони (тілеса) вилізли над паском, імітуючи начеплене на талію рятувальне коло, яке відстовбурчувало трикотажний джемпер, вульгарного рожевого кольору з фантастичним декольте і нашийником. З декольте на кожному кроці хизувався потужний бюст, прикрашений замість хреста мобілкою на шнурку. Вся фігура була нахилена вперед через шльопки на високій платформі, важкий кошик та торби з їжею. Вся ця маскарадна розмаїтість була довершена бойовим розфарбуванням на обличчі та свіжопофарбованим в три або й чотири кольори волосся, що стирчало в усі боки, нагадуючи чи то гриву лева, чи то клоччя.
Артур не знав, що діяти - сміятися й гукати: "Я не з нею", або розплакатися й утекти з сорому. Вона раптом зупинилася, кинула сумки на асфальт і з криком "Блін!", кинулася назад до будинку.
- Я забула плащ.
- Не метушися. Я принесу, - заспокоїв її Артур.
Вона повернулася до своєї непідйомної ноші, а він пішов нагору за плащем.
У машині він сів попереду, щоб його не причавило харчами, з якими Ірина не розлучалася ані на хвильку. Обійнявши кошик, немов улюбленого цуцика, вона впродовж усього шляху щасливо посміхалася, почуваючи релігійний екстаз.
Маршрут виявився складним: Успенський собор, Володимирський собор, Андріївський собор і, нарешті, в Михайлівський - до півночі. Саме тут вона мала намір перевтілити харчі в якісно новий стан. Сюди Ставиські повинні були повернутися по неї після купання. Довкіл було повно люду. Здавалося, все місто рейдує з одномісячним запасом їжі по святих місцях. Артур констатував - пасхально-гастрономічний туризм.
За весь час, що вони кидалися по місту, він ні разу навіть не відкрив дверцята автомобіля. Вона входила до церкви, зустрічалася, нібито випадково, з такими ж яскравими, збудженими майбутнім застіллям, знайомими. Він споглядав цей натовп, піднятий з диванів, відірваний від телевізорів їдацькою силою, що стократно могутнішала до Великодня, і згадував свою двоюрідну бабусю, Варвару Семенівну, яка померла у великий піст натщесерце. Від неї завжди пахло ладаном. Щонеділі вона стояла дві служби у Володимирському соборі, дістаючись туди у свої майже вісімдесят років з лівого берега без метро, з численними пересадками. Ця богобійна бабця вірила, що голодувати треба по-чесному, по-справжньому, і не витримала, померла цілковито знесиленою. Її напівпрозоре тіло з тонким обличчям святої, виснаженої голодом, відспівував гучним ситим голосом товстий червонопикий піп.
А тепер цей пасхальний атракціон заполонив старі, намолені істинними вірниками, храми й увесь цей незчисленний дешевий церковний новобуд, стіни якого ніколи не побачать жодного християнина. Самі погани зі своєю випічкою влаштовують стовпотворіння, як на дискотеці, не запнувши ні голови, ні навіть оголених грудей, - сердився Артур, але мовчав, щоб не псувати собі настрій.
Залишивши Ірину на території Михайлівського новобуду, брати, сидячи в машині, міркували, яким чином під'їхати ближче до річки, аби поплавати. Навіть Філіп прагнув тиші після поміжцерковних кидань.
- Артуре, сиди і не ворушись, - раптом сказав Філіп.
- Що сталося?
- Тсс!
- Не морочи голови, Філе. Навколо і так повно ...
Брат мовчки вказав йому у вітрове скло на тротуар:
- Дивись! Невже вона також до церкви подалася?
Повз них пройшла Регіна.
- Навряд , торби не ті.
Артур виплигнув з машини.
- Ваша Величносте!
Вона зупинилася, озирнулася і розцвіла:
- Король Артур власною персоною! Що Ви тут робите?
- На вас чекали, - він показав на машину, біля якої стояв Філіп.
Вона підійшла до нього:
- Авжеж, танк та екіпаж машини бойової. Тільки не кажіть, що вам знадобився третій.
- От бачиш, королево моя, - промовляв Філ, цілуючи її в щічку, - Київ не таке велике село, як здається приїжджим.
- А мене можна не цілувати при зустрічі, тому що Христос ще не воскрес? - підійшов упритул до неї Артур. - Я можу й півночі дочекатися.
- Не варто, - відповіла вона, підставивши йому, за всіма світськими правилами, праву щоку.
- Припини розпусту на церковній площі, - звернувся Філіп до брата, який надто чуттєво поглядав на Регіну і намагався її обійняти. - Краще згадай, якщо зможеш, куди ти йшла, ми тебе відвеземо.
- Я не їжджу в автомобілях, тим паче з малознайомими чоловіками.
- Знову!
-Я йду до костьолу.
- Ти католичка! Мені доведеться змінювати віру, інакше Папа Римський не дозволить тобі вийти за мене заміж, - "засмучений" Філіп у відчаї припадав до грудей брата.
- Філ, вгамуйся, - приструнив його Артур, - може, вона змінить віру заради тебе.
- Жарт вдався, - констатувала Регіна і зиркнула на годинник. - Через 15 хвилин там розпочнеться концерт. Я пішла.
- А з вами можна чи там to the happy few2?
- Можна. Куди металобрухт подінемо?
- «Ягуар» чатуватиме в чагарниках.
- Тоді я рушаю, а "Ягуар" нехай шукає кущі навпроти церкви.
Вона пішла й Артур з нею.
- Що за концерт? Яке ви маєте до нього відношення?
- Мої діти в хорі співають.
- А чому вони не з Вами?
- Їх морквасили з ранку і потім забрали за дві години до концерту.
- До церкви ви потім не йдете "паски святити"?
- Я їх не їм, ані холостими, ані нашпигованими "божественною силою".
- Можна я тебе поцілую? - несподівано мовив він, взявши її попід руку і нахилившись до неї.
Вона змінилася на обличчі і хутко відповіла:
- Артуре, ви обіцяли Філіпу не ображати мене і не впадати за мною, або навпаки. Я не пам'ятаю.
- Змія, - коротко сказав він і відпустив її лікоть.
- Спасибі на доброму слові, - промовила вона з посмішкою і повернула до костьолу.
- Квитки не потрібні? - спитав Філіп, який вже встиг покласти машину.
- Сідайте, де завгодно. Я зніматиму камерою, отож, сяду там, де мені зручно, - відповіла вона.
Нічого подібного брати ніколи не бачили й не чули.
У діючому костьолі після вечірньої служби виступали дитячі хори, останній з них співав з оркестром. У залі сиділи батьки, інші родичі та друзі співаків. Багато записували на відео, фотографували. Побачивши скільки народу в залі, Ставиські з радістю зрозуміли, що в Києві ще є кияни.
Оскільки їхні діти там не співали, а де саме в цих величезних колективах діти Регіни, їм не було відомо, то влаштувалися так, аби добре бачити її і чути всіх виступаючих. Вона вмостилася збоку, близько до "сцени". Поруч з нею сиділо кілька людей, з якими вона поцілувалася, коли прийшла, поручкалася. З кимось її знайомили, хтось явно просив зробити відеозапис.
Ефект був надзвичайний. Просвітлені музикою і білими сорочками діти поставали досягненням, вінцем педагогічних зусиль, що їх було докладено до талановитих гультяїв, а не проваллям і глухим кутом виховного процесу. Диригент оркестру був так піднесений до музичних вершин, що спроможний був, здавалося, злетіти, навіть не піднімаючи рук, одним зусиллям естетичної волі, надлишкової внутрішньої сили, яка відчувалася усіма: і виконавцями, і слухачами, і, напевно, самим Господом Богом. Звуки дитячих голосів, мандруючи поміж домініканськими стінами, піднімалися під купол і, зупинені ним, не потрапляли до мети - Богові у вуха, а падали на розм'яклі душі людей, зміцнюючи віру в існування катарсису, що міг бути здобутий смертними тут і зараз.
Було світло і радісно. Артур заплющив очі і переживав потрясіння сильніше, ніж занурення в холодну темну воду. До кінця концерту в голові все змішалося: "Laudate Dominum" і "Лакримоза" Моцарта, бог знає, що ще, чого ніколи не чув. Він не йняв віри своїм вухам, коли почув:
"Regina, Regina angelorum, Regina, Regina angelorum, ora, ora, pronobis", - розплющив очі і зашепотів, - боже мій, це знак.
Філіп теж вочевидячки був у захваті, він дивився на Регіну. Вона посміхнулася з першими звуками свого імені і спокійно слухала.
"Regina apostolorum, ora pronobis, Regina martirum, ora pronobis".
Артур із заплющеними очима насичувася музикою, співами та ім'ям, яке повторювалося на всі мислимі голоси нескінченну кількість разів. І подумав він, що це добре. Коли хор грянув "Аллилуя" Генделя, він міг вже підхопитися і гукнути: "Аллилуя" разом з усіма.
Концерт закінчився. Брати вийшли з костьолу в числі перших. На вулиці була прекрасна ніч, внизу на Хрещатику - гамір, ілюмінація та броунівський рух, нагорі в Михайлівському - зосереджене стояння і моління, а тут - просто справжнє свято.
Філіп затягнувся цигаркою.
- Клас! Тобі сподобалося?
- Я щасливий. Тепер можна і не купатися. В потрясіння я вже занурився, не обов'язково переохолоджуватися.
- Слава богу, мені полегшало. Це не вона там на сходах?
Регіна вийшла в гурті дорослих і дітей. Вони всі попрямували до іншого кінця стоянки. Частина людей відсіялася, йдучи донизу у бік Майдану, натовп сідав у джип, в тому числі і парочка однакових дівчаток. Машина поїхала, пішоходи помахали вслід й рушили долі вулицею. Регіна зосталася сама, але й кроку не зробила в бік братів. Філіп кинув сигарету і пішов до неї, поцілував їй руку:
- Спасибі, Regina angelorum. Ти розумниця. Такий концерт! «Именины сердца, майский день».
- Швидше, травнева ніч.
- Куди тебе відвезти?
- Артуру не сподобалося?
- Навпаки, він навіть пірнати передумав від естетичного потрясіння. З ранку прагнув чогось "іншого" і отримав так несподівано. Мабуть, ніколи в житті нічого подібного не чув. Куди тебе везти?
- Нікуди. Я автомобілями не їжджу ...
- Знаю, закінчення я знаю. Котра година? - він подивився на годинник. - Нам, напевно, ще можна погуляти хвилин 30. Я зараз з'ясую, що до чого.
Діставши з кишені телефон, він увімкнув його і почав читати повідомлення від Ірини, яка закидала їх SMS-ками. Вона чекала Ставиських біля Михайлівського собору.
Як тільки Філіп відійшов від Регіни, вона попрямувала по скверику в протилежному напрямку.
- Залишає нас, - констатував Артур, коли брат підійшов до нього.
- Хто? Боже мій! Ваша Величносте! - ховаючи телефон до кишені, кричав Філ.
Вона зникала за спуском вулиці.
- Чому ти не підійшов до неї? Вона образилася. Наздожени її. Я буду тут. Ірися нас чекає.
Артур швидко і легко побіг вниз по вулиці, наздогнав і став просто перед нею. Вона змушена була зупинитися.
- Характер демонструємо, Ваша Величносте?
У церквах закалатали дзвони. Була північ.
- Сталося! Христос воскрес! - він схопив її в обійми і почав цілувати, вона видавала якісь звуки, які повинні були висловити її ставлення до того, що відбувалося, намагалася відштовхнути його, все марно.
- Теж мені християнин, - обурювалася вона, коли він відпустив її. - Онук диявола, - бурчала вона, обсмикуючи вбрання. - Ведмідь, бурбон, монстр! Аби тільки привід був. - Вона повернулася й пішла назад до костьолу.
- Ви змінили напрямок думок від мого поцілунку, королево моя?
- Так собі цілуночок, сумнівний.
- Що?! - він спробував спіймати її руку, але не зміг. Вона, не відповідаючи, швидко простувала до машини.
- Філіпе, - покликала вона, - тут мені твій брат страшну новину повідомив, щось містичне!
Розгублений Філ стояв біля дверцят автівки і запитально дивився на неї.
- Каже, Христос воскрес.
- Не може бути, - полегшено і весело озвався той, обійняв і поцілував її.
Артур підійшов до машини з іншого боку, сів на переднє сидіння і зауважив їм звідти:
- Припиніть розпусту на церковній площі, ще не всі віолончелі винесли. Ганьба!
- До чого тут віолончелі? – тієї ж миті запитав Філіп і залишив жінку в спокої. У нього вчергове задзеленьчав телефон. Він не відповів, бо знав, що почує.
Вона нахилилася так, щоб бачити Артура, який сидів у авто, промовила:
- На добраніч, - і пішла в бік вулиці.
- Регіно, куди ж ти? - спробував зупинити її Філіп.
Вона помахала їм рукою, віддаляючись у бік Європейської площі.
- Облиш її, - жорстко сказав Артур, - ти ж не відаєш, куди вона йде і з ким.
- А вона знає, куди і з ким ми йдемо? – риторично перепитав Філіп. - Може, здогадується, тому не поїхала з нами. А шкода, правда?
Артур промовчав, згадуючи "сумнівний цілуночок".
- Зараз би в воду!
- Не вигадуй, вже за вечерею рушаємо.
- Я їсти не хочу, - бурчав брат.
- Знаю, чого ти хочеш. Тільки не заспівуй своєї при Ірисі.
У величезному натовпі віруючих у силу скропленою святою водою традиційної їжі вони з труднощами відшукали виснажену тривалим стоянням Ірину.
- Де ви були? - почала обурюватися вона. – У мене вже батарейки розрядилися, стільки вам дзвоню.
Артур підняв з землі кошик і відповів:
- Ангелів слухали. Очищали душу від скверни.
- Що він несе, б ... Ви напилися? - намагалася з'ясувати у Філіпа Ірина, пробираючись поміж людьми вслід за чоловіками. - Ти ж за кермом!
- Артур має правду: тут неподалік співали ангели, - відповів він.
- Ще один шизик.
- На тебе, мабуть, не зійшла благодать Божа, - скептично зауважив Артур, завантажуючи продукти в автомобіль. - Даремно по церквах всю ніч бігала. Їдьмо, я спати хочу.
- Боже мій, - раптом згадала Ірина, - Христос воскрес!
- Та що ти кажеш! - Артур сів у машину і зачинив дверцята. - Колумб відкрив Америку, - промимрив він собі під носа.
Філіп стояв ближче до неї, вона потяглася до нього.
- Взагалі-то нам вже повідомили, втім, - він поцілувався з нею тричі. - Їдьмо.
В салоні вона спробувала з'ясувати, чому вони такі безбожники.
- Ти впевнена, що зрозумієш відповідь, коли запитуєш, дитинко? - злостиво огризнувся Артур.
- Яка муха тебе вкусила? - цілком мирно запитав Філіп.
- Зупини, будь ласка, і висади мене де-будь. Більше не можу.
- Артуре, ти чого, справді?
- Філе, я прошу тебе. Вибачте. Бувайте.
Він вийшов, акуратно закрив дверцята і покрокував вулицею, начебто навмання, однак точно знав, де опиниться зрештою.
- Яких це ангелів ви слухали? - вирішила з'ясувати Ірина, коли вони поїхали далі.
- На концерт до костьолу потрапили.
- У який костел?
- Ти хіба не знаєш, що там, зовсім поруч, Олександрівський костьол?
- Ні.
- Шевченко його малював. Я тобі покажу вдома, у мене є репродукції в альбомі.
- Навіщо він мені? - не могла зрозуміти дівчина.
- Щоб знати. Ми там слухали дитячий спів. Моцарт, Бах, Гендель. Така краса! - із задоволенням перераховував Філіп, пригадуючи звуки і власні чуття.
- Таку муру! До чого тут ангели?
Він важко зітхнув і сказав спересердя:
- Знаєш, люба, якщо я вийду з машини, то навряд чи ти потрапиш додому до сніданку, а якщо я висаджу тебе, буде дуже важко нести їжу, схвалену церквою. Давай доїдемо тихенько, трохи залишилося.
Вона впівголоса вилаялася і змовкла до кінця поїздки.
Артур дійшов пішки під вікна Регіни за годину. З двору все видавалося темним, але з протилежного боку в одному вікні світилася настільна лампа, що стояла на підвіконні, її зблиск ледь-ледь пробивався крізь жалюзі. На вулиці майже нікого не було. Дім темнів мертвим громаддям, нормальні люди спали. Чергове світло з магазинів осяяло тротуар. Артур пройшовся туди-сюди. Пильний охоронець щонайкраще розгледів його через вітрину і дематеріалізувався. Що робити, було незрозуміло, втома від прогулянки врівноважила емоції. Слід було дістатися додому. Розмірковуючи про це, він машинально почав насвистувати Regina angelorum. Смужка жалюзі поднялася, і він побачив її постать у шибці. Обличчя неможливо було роздивитися, світло падало позаду. Вона не рухалася, не махала йому рукою.
Він зненацька зірвався с місця, гайнув у кінець будинку, заліз збоку на дашок, що тягнувся вздовж другого поверху, тихенько подбіг до її вікна і постав перед нею. Вона не сподівалася його побачити, сахнулася злякано, потім відчинила віконну раму. Між ними залишилися тільки віконні ґрати.
- Королево моя, - наполягав він пошепки, - дозволь я виламаю їх, - узявся рукою за метал і спробував потягнути на себе. Регина поклала руку на його пальці, зупиняючи його запал:
- Артуре, ви в костьолі вчаділи. Вам слід було прийняти холодну купіль.
- Я був щасливим у костьолі, особливо, коли співали про тебе.
Вона тихенько засміялася:
- Які нісенітниці ви мелете!
- Ти сама? - спитав він пошепки.
- А що?
- Я хочу до тебе, - промовив він таким тоном, что решітка не виглядала їй архітектурною надмірністю.
- А ще чогось хочете? - стиха задала запитання вона.
- Хочу тебе, - він взяв її долоньку, приклав до свого обличчя, і відтак прикипів до неї поцілунком.
Внизу з-під навісу вийшов охоронник і, піднявши голову, мирно проказав:
- Гей, Ромео, злізай, бо міліцію викличу.
- Я кохаю тебе, моя королево.
- Ви дивовижний фантазер, Артуре. Привіт Філіпові!
- І не подумаю! - відповів він, повертаючись по дашку від неї, в кінці будинку сплигнув донизу, продефілював під її вікном, вона помахала йому і опустила жалюзі, як завісу в театрі.
Артур приїхав додому на таксі. Філіп, наївшись, спав у нього на дивані, отже, чекав на нього. Ірися зникла з більшою частиною їжі. Як вона її понесла? Втім, свій тягар неважкий. Наталка давила хробака на розкладачці в кухні. На столі лежала пожива, та він не хотів тамувати черв’ячка пасками, він хотів співати Regina angelorum.
1 Розніжена людина, любитель розкошів та неробства (грец.)
2 Небагатьом вибраним (англ.)
Страница автора - http://www.proza.ru/avtor/ginauri