Присвячене йому...
Духмяна, тепла серпнева ніч. Вона чекала чогось нового від цієї володарки темряви, адже завтра поїде звідси можливо назавжди. Дискотека, багато напівроздягненої молоді, місцеві жителі, які ледве встигають ковтати слину, дивлячись на молодих українок. Хотілось, та не моглось - так можна назвати той стан в якому вона перебувала. Знайшла його. Почали клеїти дурнів. Він повів себе грубо, вона вже хотіла пафосно піти, але солодкі слова „Я ж тебе люблю” допомогли закрити на це очі.
Маленька комірка в якій три здорових дядьки пиячили, старий монітор і дешеве пиво – місце для підняття настрою. Ледве відморозилась – втекла. Пішла танцювати, точніше намагалася це робити.
„Це Роман – ти йому подобаєшся. Не тікай далеко. Правда ти з ним потанцюєш?” – слова сказані жінкою замість майже 190-сантиметрового парубка не обіцяли нічого цікавого. Вимушений танок і хлопець-слон.
Свіча на футбольному полі. Слухали ніби Арістотеля. Прогулянка з Ромою, розмова ні про що. Замерзла, а це хамло навіть куртку не запропонувало.
„Бувай!” – слова прощання і нарешті теплий корпус. Вирішила піти погратися. Зайшов Справжній Українець років 50 з гаком. „Ти ж знаєш як я тебе люблю безмежно і безкрайньо, але є ще одна людина яка хоче тебе побачити”
Знову вулиця, а я як завжди забула одягтися. Три по 50 і чорний шоколад. Моторолер, темна гірська нічна дорога, дужий хлопець і крик „Ааааа!!!!”. Стало ще холодніше. Нарешті додумався – обійняв. Ліва півкуля питала: „І навіщо це тобі?”, а права спокійно казала: „Нормально, він симпатичний, а той дурень хай хариться сам. Хоча краще б тут зараз був він.” Яблуневий садок, тупе прохання „Ну, будь-ласка”. Відморозилась нарешті, достатньо познущавшись з хлопця. Повернулись до тієї ж компанії, до корпусу пішли з п’янючим Справжнім Українцем. Дурна. Не помітила слідів на шиї.
„Пішли щось покажу” – на ці його слова я зреагувала нормально, але темрява хоч око виколи, зажаті руки, намагання вирватися і древній Справжній Українець з своїми неоднозначними дотиками і словами. Втекла.
Перелякалася до смерті. Що-що, але старий дідуган - це занадто. Подзвонила. Він прийшов. Врешті заснула біля нього у нього в кімнаті. Зранку він не розбудив - пожалів, лишив поспати.
І прощальне „...дуже люблю я тебе”....
Дякую тобі за те, що ти був...)
01.03.2010 р.