Гнучке, м’яке тіло граціозної танцівниці плавно обвивало його загрубілу волохату шкуру. Її хвилясте волосся легенько лоскотало його ніс, підборіддя, плечі. „Хочеш?” – коротко і лицемірно запитав чоловік, дістаючи з кишені шовкового халату баночку з пігулками. Вона стрепенулась і швидко захитала головою. „Тоді як песик – оближи ноги таткові” – наказав він їй взамін на пігулку. Вона опустилася, підняла повільно свої великі сірі очі в яких стояло вічне питання і прийнялася за роботу. ..
Вона була одною їз наївних дівчат мистецьких училищ, які служили у пана. Він називав себе татусем, хоч і батьківської ласки годі в ньому шукати.
Інтернат, вміння і бажання танцювати, один рік навчання в мистецькому коледжі – от все, що вона мала у свої 18 років. Потім їй запропонували виступити в танцювальному перфомансі, запросили на гастролі, а потім просто не привезли з них.
Дівчина схожа на янголя з хвилястим світлим волоссям і легка мов пір’їна сподобалась пану і він залишив її для приватного театру, для своїх навіжених оргій. Вона пручалась, намагалась втекти з цього гидкого театру абсурду, голодувала, а врешті-решт це просто всім набридло і їй щось вкололи. В своїй кімнаті вона ледь не гризла стіни, але хотілося ще. Плата за пігулку – танець. Янгол – була персональною танцівницею пана, і навіть мала свою кімнату, де в чотирьох стінах вона щораз ридала через безглуздість свого буття.
Тепер знову вона в своєму ліжку, серед рожевих стін і безлічі страхітливих театральних масок, її нудить, але вона боїться вийти. Там охоронці. Все таки її помітили. З вагітними тут не було багато мороки.
Хірург-аматор, слабкий наркоз, страшна біль і море крові. Її знову закинули в кімнату. Кровотеча не припинялася так само як і сльози, хотілося просто вити і прийняти пігулку. Спочатку її жалів пан, давав безкоштовно, а потім наказав викинути.
...Ранок. Паркова алея. Вона отямилась на холодній мокрій траві, знову відчула біль і від цієї болі ледь не їла землю на якій лежала. Люди її не помічали, або просто не хотіли цього робити, окрім якоїсь бабусі.
Запах хлорки, білі халати і білі палати. Ледве виходили. Через деякий час вона почала відрізняти свого лікаря від інших – молодого спеціаліста, який ще не забув клятву Гіппократа і сумлінно слідкував за хворою. Йому доручили лише її. Адже він ще зовсім без досвіду, та ї дівчина без документів з вулиці.
Ідеаліст по натурі, Іван Сергійович, розмовляв наодинці зі своєю пацієнткою, хоч вона лежала постійно втупившись в стелю. Але прогрес ішов. Вона почала розмовляти – коротко і лише з Іваном, але це вже був значний крок. Він назвав її янголом, бо крім своєї зовнішності вона ще й лежала серед білих простирадл, а відсутність свіжого повітря і сонця зробили її шкіру майже прозорою, а врешті все відділення знало про лікарняного янгола.
Та і янгол відчула себе в безпеці з ним і намагалася не згадувати попередньої частини своєї книги життя, хоч коли хотілось малювати, вона зображала лише пігулки.
Щочергування Іван Сергійович приносив їй квіти. Зовсім скоро її біла палата перетворилась на оранжерею. Він помітив, що позитивні емоції гарно впливають на його пацієнтку і вирішив попросити забрати її на вихідні до себе до дому. Головний лікар дозволив, адже бачив, що молоді люди позитивно впливають один на одного.
Затишна, хоч і маленька квартирка в спальному районі, м’які коврики, тепла кава. А головне, що поряд її рятівник, її лікар. Вона так хотіла йому віддячити, але просто нічого не мала...
Повечеряли. Сіли на диван. Іван увімкнув музику. За поривом своєї вимученої життям душі вона почала робити па. Легке, майже невагоме тіло здійснювало свою казкову феєрію. Це його шокувало і завело, він не сподівався, що вона може так рухатись. Піднявся, підійшов до неї і пристрасно провів від шиї аж до сідниць мужньою чоловічою рукою.
Та щось всередині неї забило тривогу. В очах з’явився кремезний чолов’яга, театр, знущання, пігулки і біль. Рвучко повернувши голову вона помітила вазу, схопила її і з усієї сили тріснула його по голові.
Він лежав непритомний, а вона в сльозах просила вибачення, поспіхом знайшла телефон і набрала першого ліпшого абонента.
Його забрала швидка, а її завезли в псих лікарню...
Вона знову мовчала і лише малювала десятки портретів Івана в калюжі крові.
Щодня їй ставало ще гірше, знову хотілось пігулки, але її не було. Врешті з загальної палати її перемістили в окрему. Вона перестала вставати з ліжка, а врешті просто лежала.
Рівно через місяць двері її палати відчинились і зайшов Іван. Її стан передала лише щира усмішка (на більше сил просто не стало).
„Я тебе чекала, і ти прийшов...” – кволим голосом промовила вона.
Він бачив, що цей місяць звів на нівець все що він робив протягом трьох місяців. ЇЇ стан загострився і всі ті діагнози, які він приховував від неї вилізли на поверхню.
„Маленька моя” – сказав він взявши її тендітну ручку і притуливши до вуст.
...Того ж вечора її не стало як тільки він вийшов за поріг. Чарівний, наївний, ніжний ангел не витримав життя на грішній землі, не для неї він був створений...
28.02.2010р.