(з циклу "Спостереження")
Якби почала писати про тісто, мене би зрозуміли хибно. Не маю наміру давати кулінарні рецепти. Але все одно почну писати про тісто.
Вимішую тісто під кодовою назвою “Уляна”, бо власне вона дала мені перепис. Тісто на дріжджах. Вимішувати його треба якнайдовше. Мої пальці занурюються у теплу м’яку масу, а невимушені асоціації метеликами пурхають у моїх думках. Асоціації,які спонукає дотик…
Кицька сидить навпроти і пильно дивиться мені в очі. Гіпнотизує… Мріє, щоб погласкала її по потилиці, доторкнулася до її хутра… Але ж я мішу тісто…
А чи не для того люди тримають кицьок, щоби мати можливість доторкнутися до м’якого та пухнастого створіння, щоб відчути насолоду від того дотику, а подекуди й зняти стрес?..
А от листкове тісто взагалі не потребує вимішування. Навпаки, його треба зібрати до купи якомога швидше. І потім лише розкачувати скалкою… Й вироби з нього – хрустки, штивні, настовбучені – немов ображені, що їх позбавили отого тепла рук…
Кицька не дочекалася пестливого дотику, присунулася ближче до мене і почала голосно муркотіти. Напевно, уявила собі, як було би приємно відчути тепло лагідної руки… - Майже людська психологія. Нам, жінкам, теж надто часто доводиться лише мріяти про оті неосяжні пестощі, лише уявляти бажаний лагідний дотик, спроможний розтопити заскорузлу штивність нашого повсякдення…
І муркотіти від власних думок?..
1996.