Соціо-лінгвістичний Аналіз
Ця стаття є соціолінгвістичним аналізом досить цікавого мовного явища – українсько-російського суржику. Як відомо тлумачний словник дає таке тлумачення слова «суржик» - «суміш зерна пшениці й жита, жита й ячменю, ячменю й вівса і т. ін.; борошно з такої суміші». З позиції соціолінгвістики суржик можна трактувати як побутове мовлення значної кількості українців, в якому об'єднані лексичні та граматичні елементи української та російської мов без дотримання літературної норми.
Українсько-російський суржик поширений у побутовому спілкуванні жителів тих регіонів України, які входили до складу УРСР до 1939 року. Території, приєднані до України після 1939 року за винятком Бесарабії суржиком охоплені мало. Ті місцевості на території Російської Федераціїї, де компактно проживають етнічні українці - Стародубщина, Курщина, Подоння, Кубань, Ставропольщина, Терщина, Поволжжя, Поуралля, Тюменщина, Омщина, Зелена Україна, охоплена суржиком також. Потрібно зазначити, що суржик в Україні та Росії попри багато спільних рис має ряд суттєвих відмінностей, про які ми поговоримо далі в статті.
Але спочатку давайте зробимо спробу класифікувати суржик з позиції соціолінгвістики. Ця дисципліна оперує такими поняттями як лінґва франка, койне та піджин коли мова йде про змішування мов чи діалектів для обслуговування спілкування мовців, які репрезентують різні мовні та діалектні групи. Давайте по черзі розглянемо кожне з цих мовних явищ і вирішимо чи попадає наш суржик в якесь одне визначення.
В результаті змішування різних мов народжуються піджини, які можуть стати основою для міських чи ареальних койне, або креольських мов. Піджин (англ.pidgin) — загальна назва мов, які виникли в екстремальній ситуації міжетнічних контактів при гострій необхідності досягти взаєморозуміння. Для виникнення піджина, як правило, необхідно дві чи більше мов. За звичай піджини виникали на основі французької, англійської, іспанської та португальської та мов населення відповідних колоній. Однак були випадки, коли піджини виникали для обслуговування вільної торгівлі між двома або кількома народами. Так лінґва франка – це був піджин, яким користувалися торгівці багатьох країн Середземномор’я. А кяхтинський піджін обслуговува китайських та російських торгівців в районі російського міста Кяхта та китайського міста Маймачень. Ще один торгівельний піджин руско-норск на основі російської та норвежської мов побутував на Російській Півночі і обслуговув торгівлю між поморами та норвежцями. Гадаю, що читачам буде цікаво ознайомитися з прикладами діалогів із зазначених піджинів аби мати уявлення про такі «мови»:
Діалог русенорською:
Норвежець: - Драсви, гаммель гу вен по моя. Твоя фиск купум? (Добридень, мій старий добрий друже. Купаєш рибу?)
Помор: - Да. (Так)
Норвежець: - Kак прис? (В яку ціну?)
Помор: - Эн вога мукка, со ту вога треска. (За мішок борошна два мішки тріски.)
Норвежець: - Эта мала. (Цього дуже мало)
Помор: - Шлик шлаг, эн о ен хальв вога треска, со эн вога мукка. (Такі справи. Один с половиною мішок тріски за один мішок борошна)
Норвежець: - Эта грот дюр. (Це ще надто дорого.)
Помор: - Но давай по кают ситте нед со докка лите чай дринком. Икке скаде. (То спускайся в каюту и попий чаю. Це не зашкодить)
Діалог кяхтинською:
Китаєць: - Илисандера за тиби кака подумаи за мои пришел еса
Росіянка: - Погули еса, господине Далай.
В перекладі цей мікродіалог звучить так:
- Олександро, як гадаєш, чому я прийшов?
- На гостину, пане Далай.
Як правило, піджини відрізняються примітивністю і залишаються лише засобами міжетнічного спілкування. Словниковий запас таких мов зазвичай не перевищує 1500 слів. У випадку, якщо піджин буде засвоєний дітьми і стане їх рідною мовою (як це відбувалось, наприклад, з дітьми рабів на плантаціях), він може розвинутись до стану креольської мови. Сьогодні креольськими мовами розмовляють близько десяти відсотків землян. Особливого поширення вони набули в країнах Карибського басейну та деяких країнах Африки. Слід зазначити, що історія англійської мови – це унікальний приклад, як мова може розвинутися з фази франко-англосаксонського піджину, пройти фазу креолізації і через кодифікацію лондонського койне стати спочатку мовою англійського народу, в якому злилися поневолювачі-нормандці та поневолені англосакси. Більше того ця мова, яку російські аристократи називали зіпсованою французькою стала мовою однієї з двох великих літератур та мовою 90 відсотків сучасних ЗМІ та наукових публікацій.
Койне сучасною соціолінгвістикою визначається як засіб усного спілкування, що забезпечує постійну комунікативну однорідність певного регіону. Вирізняють міські койне і ареальні койне (регіону або країни). Роль койне може виконувати наддіалектна форма певної мови, розвинута на базі одного або кількох її діалектів. Так на основі полянського діалекту давньоруської мови утворилося київське койне, яке служило засобом спілкування для численних руських князівств, які утворювалися по мірі колонізації угрофінських та тюрських земель на європейській території сучасної Росії. Койне, особливо міське, є важливою передумовою формування літературної мови.
Так англійська літературна мова була сформована на основі лондонського койне. Російська літературна мова формувалася на основі московського койне, яке об’єднало північноросійське та південноросійське наріччя. Українська літературна мова формувалася на основі ареального києво-полтавського койне. Оскільки саме представники цього койне започаткували літературну традицію створення художніх текстів народною мовою. Суттєва різниця між койне та піджинами полягає в тому, що піджинізація передбачає істотну структурну модифікацію мови-джерела, натомість койне здебільшого розвивається у бік збереження і збагачення мови або діалекту, що перетворюються на койне. Піджин формується в умовах контакту і взаємного впливу різних мов, а койне найчастіше (хоча й не завжди) утворюється на базі діалектів однієї мови або близько споріднених мов. У випадку з франко-англосаксонським піджином маємо процес набуття ним функцій койне з наступним розвитком у бік креольської мови, якою англійська стала у час першої літературної пам’ятки, автором якої був батько англійської літератури Джефрі Чосер. Питання про письмову форму койне, а саме латини у середньовічній Європі є досить спірним, позаяк латинь як літературна письмова мова мала безперервну традицію з античних часів до початку 19 століття і виконувала роль комунікативного посередника між науковцями різних країн саме таку як нині виконує англійська мова чи ту, яку виконувала французька мова в 19 століття у спілкуванні культурних людей Європи.
Як бачимо наш суржик не можна класифікацію ні як піджин, ні як койне. Усі різновидності українсько-російського суржику характеризуються малим впливом на українську граматику з боку російського компоненту суржику. Більше того багато російських слів, які потрапляють у суржик спотворються як фонетично так і морфологічно у відповідності до норм української мови. Нижче представлені деякі загальні ознаки суржику:
"- вживання русизмів замість нормативних українських відповідників: даже, да, нєт, када, нє нада, єлє, щас/січас, всєгда, нікогда, чуть-чуть, конєшно, навєрно, напримєр, допустім, мєжду, вмєсто, вродє, імєнно, будто, вроді, рядом, язик, больниця, циплята, предохранітєль, предсідатель, почтальйон і т.п.;
- "українізовані" форми російських дієслів - здєлав, длівся, унаслідував, получав, щитав, отдав, отключив;
- "українізовані" форми російських числівників - первий/перва, вторий/втора;
- змішування українських і російських форм невизначених займенників - хто-то, шо-то, як-то, які-то, який-то, чого-то, кой-шо, кой-які;
- порушення дієслівного керування, вживання прийменників і відмінків за російським зразком - по вулицям замість по вулицях, на російській мові замість російською мовою;
- утворення найвищого ступеня порівняння прикметників і прислівників за зразком російської мови - самий головний, саме важне;
- утворення від українських дієслів активних дієприкметників за російським зразком - відробивший, прийшовший, зробивший;
- слова і вирази, кальковані з російської - міроприємство, прийняти міри, прийняти участь, до цих пір, так як, бувший у користуванні;
- у вимові - редукція ненаголошених голосних, оглушення дзвінких приголосних, заміна "дж" і "дз" на "ж" і "з", також відсутність чергування "к/ц", зсув наголосу за російським зразком (када, розгаварювать, росписуваться, звонять, нахожуся, жінкє, в восьмирічкі, говоря;ть), відсутність чергування "о/і" або "е/і" (корова/коров, голова/голов замість корів, голів)" *
Українсько-російський суржик слід розділяти на дві групи за ареалами його поширення, а саме:
• суржик, що функціонує в Україні;
• та суржик, який користуються етнічні українці в місцях компактного проживання на території Російської Федерації.
Суржик в РФ в залежності від щільності компактного проживання українців може виконувати роль або етнічного обласного койне, або засобу побутового спілкування між українцями. На Кубані суржик з часом перетворився на діалект української мови і отримав назву «балачка» та став обласним обласним койне, яким користувалися не лише етнічні українці, а й представники інших етносів, які мешкали в українських станицях та хуторах. Українізація 20-тих років на Кубані мала певний вплив на балачку, збагативши її деякими термінами, але з огляду на свою короткотерміновість помітного сліду не залишила. На прикладі кубанської балачки зазначимо, що російсько-українські суржик на території РФ мають усталені форми і є засобами внутрішньо-етнічного спілкування. Освічені члени українських громад РФ добре володіючи літературною нормою російської мови, розглядають суржик як простонародну мову для спілкування з членами своєї родини, або етнічної громади.
Інша справа з суржиком в Україні. Його дуже важко описати в силу великої регіональної та індивідуальної варіативності. Попри спільні риси, зазаначені вище, на індивідуальному рівні суржикомовці залучають різну кількість русизмів, та й ступінь морфологічного спотворення російських лексем також різна. В межах одного населеного пункту та навіть родини подибуємо мовців, які є носіями різних суржиків. Якоїсь системи в цьому знайти важко. Хтось заміщує базову лексику запозиченями з російської, які при цьому спотворюються:
• рибйонок;
• супруга,
• дєвочка,
• мальчик,
• женщина,
• свьокор,
• тьоща;
хтось запозичує тільки професійну термінологію та назви місяців:
• январ,
• хвевраль,
• март,
• апрель,
• июль
• і т.п.
Іноді бачимо як в межах однієї ферми одні працівники використовують термін «іскуствинне осімінєніє» , а інші «штучне запліднення». Така індивідуальна варіативність пояснюється тим, що нинішні суржикомовці мають змогу формувати свій індивідуальний стиль не лише за рахунок російських лексем, які залучаються через ЗМІ та безпосередні контакти з носіми російської мови, але й широкого поширення української літературної норми через українськомовні ЗМІ, державні та освітні установи, технічну та методичну літературу. Ба більше, за останні сімнадцять років ступінь проникнення української літературної норми став значним на теренах Північної та Центральної України, Слобожанщини, Херсонщини та Одещини. Таким чином зараз спостерігається поступова українізація суржику. Найбільш освічені суржикомовці володіють як мінімум трьома засобами мовної комунікації:
• літературною українською мовою;
• українським варіаном російської мови;
• та українсько-російським суржиком для побутового спілкування з родичами та знайомими.
Яке ж майбутнє у російсько-українського суржику? На мою думку, він ще якийсь час залишатиметься засобом спілкування між українцями в російській діаспорі і буде згасати лише по мірі асіміляції українців в російський етнос. Стосвоно України, то його майбутнє суттєво залежатиме від ступені освіченості українців. Що освіченіша людина, то менше засміченою є її мова, оскільки знання мовних норм та контроль з боку мовця є запорукою викорінення такого мовного покручу як суржик на індивідуальному, а згодом і на груповому рівні.
І на сам кінець, хотілося б зупинитися на питанні чи можна розглядати спорадичне залучення українізмів в російське мовлення за ознаку появи російсько-українського суржику. Думаю, що ні спорадичні русизми в мовленні носія української літературної норми, ні українізми в мовленні носія російської латературної норми на є ознаками того чи іншого суржику. Приклади російсько-українського суржику подибуємо лише в кількох селах російських старообрядців, які живуть кілька сот літ в щільному оточенні українських сіл та містечок. Там, справді можна зіштовхнутися з мовною мішанкою на кшталт горезвісно українсько-російського суржику. Але таких випадків дуже мало щоб говорити про якесь явище, що потребує систематизації та вивчення з боку соціолінгвістів.
Примітка: * взято з Вікіпедії