Анатолий Кичинский. ОХОТНИК
Перевод с украинского
Ты не верь никому, ты не верь,
Что я – нежный приласканный зверь.
Я – охотник, коварный и хитрый!
Я на женщин других наплевал
И тебя в мои сети поймал.
Слёзы радости, девочка, вытри.
Ты не радуйся больше. Не смей
На меня полагаться. Я – змей.
Опасайся моих искушений.
Не спеши признаваться ты мне,
Что не страшно со мной ни в огне,
Ни в потопе, ни в землетрясеньи.
Я герой, но совсем не такой,
Кто достоин тебя. Я герой,
Но узнала б ты, что натворил я!
Прилетая на крыльях любви,
Испугался за чувства свои…
Не молись на подобные крылья!
Знай, икона моя не свята.
Но святая твоя простота
Освящает тебя на закланье.
Я – твой миф, что на крыльях летел,
Я – твой сон, что всего лишь умел
О любви раздавать обещанья.
Нам с тобой не ужиться вдвоём.
Из надежды построенный дом –
Будто замок на горке песчаной.
В нём покоя тебе не найти,
Вечно будешь искать ты пути
К своей пристани обетованной.
Там тебя не настигнет мой суд.
Там тебя на руках понесут,
Будто стяг отвоёванный. Там ты,
Только там, покоряясь судьбе,
Ты печально промолвишь себе:
«Он герой. Только с префиксом ’анти-’».
Ради Бога, не верь, что я свят!
Мой язык был во всём виноват.
Он боялся открытого слова:
«Слава Богу, ты есть у меня!
Ты – мой ангел! И день ото дня
Понимаю – не нужно другого!»
Ну откуда же ведать я мог,
Что Господь для меня приберёг
Среди осени – лето с весною?
Только опыт, седой мой двойник,
Мне охотником в душу проник
И незримо сроднился со мною.
Я охотником был много лет,
И поверь – это вовсе не бред,
Я и правда, ходил на охоту.
И летели мне в сеть, на живца,
Очарованных женщин сердца,
Что искали любви и заботы.
Ну а ты... Ты в бескровном бою
Погубила свободу мою,
Что дороже всего мне на свете!
Так не верь, никому ты не верь,
Что я – нежный приласканный зверь.
Я – охотник, попавшийся в сети.
--------------------------------------
Оригинальное стихотворение
МИСЛИВЕЦЬ
Анатолій Кичинський
Із книги «Жива і скошена тече в мені трава» (Херсон: Айлант, 1999)
Ти ніколи нікому не вір,
що я ніжний приручений звір.
Я — мисливець, підступний та хитрий.
Я на решту жінок наплював
і нарешті тебе вполював.
Сльози радості, дівчинко, витри.
Не радій мені більше. Не смій
сподіватись на мене. Я — змій.
Надто бійся моєї спокуси.
Не спіши признаватись мені,
що зі мною тобі не страшні
ні потопи, ані землетруси.
Я герой, але зовсім не той,
хто потрібен тобі. Я герой,
але знала б ти, що я накоїв!
Я до тебе на крилах летів,
та злякався таких почуттів.
Не молись на подібних героїв.
Я ікона, але не свята.
О, яка ти свята простота!
Йдеш до мене, немовби на свято.
Зупинись та отямся! Я — міф.
Я — твій сон, у якому я міг
лиш одне — обіцяти багато.
Я ніколи не стану твоїм.
Із надій побудований дім —
ненадійний притулок. У ньому
ти не матимеш затишку, ти
все гадатимеш, як би втекти
до господаря справжнього дому.
Там на тебе чекає не суд.
Там до ліжка тебе понесуть,
наче стяг відвойований... Там ти,
тільки там ти в раптовій журбі
заспокійливо скажеш собі:
"Він герой, але з префіксом "анти".
Ради Бога, не вір цій дурні!
Це язик мій помстився мені
за недозвіл сказати: "Кохана,
слава Богу, що ти в мене є!
Ти — мій янгол, ти — небо моє,
ти — земля моя обітована".
Звідки, дівчинко, знати я міг,
що для мене Господь приберіг
серед осені — літо з весною.
Але досвід, мій сивий двійник,
як мисливець у нетрі, проник
мені в душу і злився зі мною.
Я мисливцем себе називав,
і повір: я не фантазував.
Я і справді виходив на лови.
І летіли у сіті ловця
легковажні жіночі серця,
що легкої шукали любови.
Але ти... Ти звела нанівець
ту свободу, якою ловець
дорожив над усе в цьому світі.
Тож ніколи нікому не вір,
що я ніжний приручений звір.
Я — мисливець, що втрапив у сіті.