Молнию выстрогал ветер,
Туча сползла бабой с гор, -
Прыгая весело, дети
Повыбегали во двор.
Вереск топтали цветущий,
Хвощ друг над другом трясли.
Криками, кто кого пуще,
Так зазывали дожди:
"Иди, иди, дождик!
Сварю тебе борщик!
В поливном горшочке,
В поливном горшочке!"
В пыльных кустах соловьята
Спрятались вмиг от дождя.
Щедро, с походцем богатым
Влагу скупала земля.
Ливней высокие циркули
Морось сменяла, дробясь.
Аист в гнездовье на риге
Дождик встречал, не таясь.
Мы же по лужам скакали,
Шлёпали все босиком –
Бабушка с мамой сказали
Волосы вымыть дождём!
Эй, благодатные ливни,
Падайте жемчугом росным!
Пусть напиваются нивы,
Девушки вымоют косы!
Косы запахнут духмяно,
Свадьбы готовя колдуньям,
Страстью любовной дурманят
Мытые дождиком кудри…
Как же под ласковым солнцем
Ливни, что были целебными,
Ныне, отравлены стронцием,
Стрелами свищут враждебными?!
Ліна КОСТЕНКО
ДОЩІ
Вітер блискавку виструга,
хмара насуне з-за гір, –
перекидом,
колесом,
вистрибом
вибігали діти надвір.
Топтали бузковий верес,
трусили на голови хвощ.
Здіймали страшенний вереск,
ласкаво просили дощ:
"Іди, іди, дощику!
Зварю тобі борщику
в полив'яним горщику,
в полив'яним горщику!.."
З кошлатих кущів солов'ята зиркали,
як по землі і щедро і видавцем,
то зливи ходили, високі, як циркулі,
то мжичка мала метушилася видрібцем.
На клуні стовбичив промоклий бусол.
А ми по калюжах гасали босі,
бо казала мати й бабуся –
дуже добре дощ на волосся.
Гей, ідіть, благодатні зливи!
Випадайте, перлисті роси!
Хай нап'ються донесхочу ниви.
Хай дівчата помиють коси.
Будуть коси блискучі й духмяні,
задзвенять весілля і заручини.
Цілуватимуть хлопці кохані
перемиті дощем кучері…
Так невже ж під багряним сонцем –
благодатні брати океанські –
ці дощі,
отруєні стронцієм,
засвистять, як стріли поганські?!