Главы из неоконченного романа. Роман, как и стихи,
из-за отсутствия у автора писательского таланта, пишется под гипнозом.
Главы публикую хаотично - по мере их готовности, а не по сюжету.
Действие романа происходит осенью 2024.
В среду утром была ненастна погода - небо хмурое, почти постоянно шел чудесный мелкий холодный дождик. Ученый пёс Малыш встал еще затемно и отрабатывал свой хлеб, ловя крыс на свалке.
Его хозяйка, дворничиха Галя подметала двор, когда к её метле случайно прилепилась мокрая от дождя грязная школьная тетрадь без обложки. Галя, для которой сбор макулатуры было одной из статей дохода, подняла её и автоматически запихнула в большой карман рабочего фартука.
Придя домой, Галя выбросила тетрадь на кухонный стол и принялась завтракать. Жуя булку с кефиром, она случайно поймала себя на том, что читает содержание тетради.
"17 января 2009. Привет! Получил твой ответ. Был вчера в конце дня на даче - недолго, минут 30. Отбросил снег, никого там нет, только собаки немного следов оставили. Посылаю фото (ибо лучшего ничего я там не видел) А так все нормально.
Вчера показывали по ящику в новостях, как будто в Риге ребята бросали куда –то камни, а затем и Вильнюс ваш показали - там ребята в здание сейма что-то бросали, а полиция их разгоняла. Надеюсь, что у вас там в провинции все спокойно - по моему мнению, бросаться камнями - это пустая трата времени. Если бросаться - то надо уже слепить самодельную бомбу и ее бросать. Можно также что-то в туалете на даче добытьть и из этого бомбу сделать.
Вчера после обеда я сижу, никого не трогаю. Тут звонит мне на мобилу помощница городского головы Ирина, говорит:
- "Марк Григорьевич приглашает вас завтра в 9 часов утра на кладбище № 2".
Я испугался, спрашиваю - зачем? А там, говорит, будет панихида по Шнеербаху.
Я, конечно, поблагодарил - но пришел в ярость. Думаю, в хорошие места (например, в публичный дом) они сами наверное ходят, а как на кладбище зимой по мокрому снегу - то обо мне вспомнили.
Хотя я здесь не совсем справедлив к городскому голове - 30 декабря вечером я был на у него приеме в клубе "ВИК" в честь Нового года. Там все было прекрасно. Хотя я там был недолго - всего часа два - но успел все съесть и выпить, до чего руки дотянулись. Конфет почему-то не давали, а то я бы набил ими карманы. За столиком я сидел с младшим братом покойного и другими чиновниками.
Напишу потом еще, а теперь прощай - меня зовет труба. Целую, Тату. "
АВТОРСКИЙ ПЕРЕВОД.
Дія роману відбувається восени 2024 року.
В середу зранку була ненастна погода - небо похмуре, майже постійно йшов чудовий дрібненький холодний дощик. Вчений собака Малюк встав ще затемно та відпрацьовував свій хліб, ловлячи пацюків на смітнику.
Його хазяйка, двірничка Галя підмітала двора, коли до її мітли випадково приліпився вогкий від дощу брудний шкільний зошит без обкладинки. Галя, в якої збирання макулатури було однією з статей доходу, підняла його та автоматично запхнула до великої кишені робочого фартуха.
Прийшовши додому, Галя викинула зошита на кухонний стіл та заходилася снідати. Жуючи булку з кефіром, вона випадково спіймала себе на тому, що читає зміст зошита.
"17 січня 2009. Привіт! Одержав твою відповідь. Був вчора в кінці дня на дачі - недовго,хвилин 30. Повідкидав сніг, нікого там немає, тільки трохи собаки слідів зоставили. Посилаю фото (бо кращого нічого я тут не бачив). А так все нормально.
Вчора показували по ящику в новинах, як начебто у Ризі хлопці кидали кудись каміння, а потім і про Вільнюс ваш щось таке показали - там хлопці у будинок сейму щось кидали, а поліція їх приборкувала. Маю надію, що у вас там у провінції все спокійно - на мою думку, кидатися камінням - це марна трата часу. Якщо кидатися - то треба вже зліпити саморобну бомбу та її кидати. Можна також щось у туалеті на дачі здобути і бомбу зробити.
Вчора після обіду я сиджу, нікого не чіпаю. Тут дзвонить мені на моб помічниця міського голови Ірина, каже:
-"Марко Григорович запрошує вас завтра о 9-й ранку на кладовище №2".
Я аж злякався, питаю - навіщо? А там,каже, буде паніхіда по Шнеєрбаху.
Я, звісно, подякував - але розлютився - думаю, в хороші місця (наприклад, до будинку розпусти) вони самі мабуть ходять, а як на кладовище взимку по вогкому снігу - то про мене згадали.
Хоча я тут не зовсім справедливий до міського голови - 30 грудня ввечорі я був на в нього прийомі у клубі
"ВІК" на честь Нового року. Там все було чудово. Хоча я там був недовго - всього години дві - але встиг все поїсти і випити, до чого руки дістали. Цукерок чомусь не давали, а то я б набив ними кишені. За столиком я сидів з молодшим братом того небіжчика та іншими урядовцями.
Напишу потім іще, а зараз прощавай - мене зве труба. Цілую, Тату."