Навіжений вітер цілком сподівано після тижня задушливих, пильно зосереджених на собі днів, в пориві святої агресії зірвав неабиякий шмат шиферу з покрівлі інституту. Уламок здійнявся у повітря та, зачепившись у гіллі величезної старої тополі, так і залишився там. Тієї ночі викладач кафедри "Комп'ютерних та інформаційних систем" місцевого інституту Д. змушений був через неймовірно сильну бурю, яка вирувала з самого вечора, залишитись ночувати у корпусі учбового закладу. Тоді буря була направду страшною. Надпотужний вітер навіжено вив за вікном, вже встигнувши позривати дахи з доброї половини будинків у місті.
Дивно, але в тій нещасливій оказії Олексі чомусь бачилось щось містичне, ніби то не просто вітер і не просто злива, а сама доля змусила його залишитись тієї зловісної ночі на робочому місці. Можливо, причина його настроїв полягала у відключенні світла, яке у аварійному порядку було здійснене комунальними службами, хто зна? Але ж, якщо пригадати, то задовго до того відчуття якоїсь безмежної пустки, спустелення свідомості, втрати життєвих орієнтирів захопило всіх мешканців цього маленького містечка. Далися взнаки роки депресії та безвиходу, які поселились у їхніх домівках ще від часу занепаду ВСІХ (Великої Страшної Імперії Хробаків), - наслідки цієї події не випускали місто зі своїх тісних обіймів аж по сьогоднішній день. Але факт залишався фактом - щось накопичувалось у місті, акумулювалось все більше і більше на віттях дерев, у під'їздах старих "сталінок" та на узбіччях розбитих доріг на неіснуючих широких тротуарах, які так і не встигли збудувати колись. Щось жило ТАМ (Тамтешній Апатичний Метод) – у відкритих люках закинутої міської каналізаційної системи, які залишились стояти пусткою, бо з них вже не було чого грабувати шукачам металу, а втім хто зна, завжди ж щось можна знайти. Це переконання та упевненість у зростаючій силі всепереможної міської рагульні поступово закріплювалось у підсвідомості кожного мешканця містечка. І вже ніхто не дивувався, коли, заходячи до найближчої крамниці, розташованої на першому поверсі панельної дев'ятиповерхівки, він ловив на своєму плечі чиєсь блювотиння, а далі боявся поглянути вгору, бо там вже в цю секунду, підкоряючись силі тяжіння, може летіти просто на тебе черговий снаряд, випустивши який, живий бомбардувальник, вдало користаючись все тими ж фізичними законами, вже встиг безпечно сховатися, отримавши безпечний заряд адреналіну в голову.
І ти ніколи не в змозі вирахувати снайпера, як не в змозі змінити принципи класичної фізики шанованого добродія Ньютона. Цей чи подібні інциденти останнім часом почали заполоняти сторінки місцевого видання "Yellow Water Tribute". Зрештою все це неподобство поступово почало набирати оберти пандемії, від якої вже не було рятунку нікому. І навіть систематичні масові сеанси прослуховування “Blackmore's Night”, які раніше проходили щочетверга о 17:00 на центральному майдані, вже не допомагали. Безлад опанував це місто без жодного пострілу. Безлад був мовчазним свідком зникнення міста тієї зловісної ночі, коли буря остаточно доруйнувала те, що він залишив собі на чорний день.