СЄВЕРАДАНЄЦК
Мико сьогодні повертався з полювання не з порожніми руками - за плечами висів лантух, щільно набитий тушками вбитих зайців. Так, сьогодні був вдалий день, і вочевидь сім'я буде задоволена. Яка все ж таки наша земля благословенна - гадав собі Мико, переходячи Сіверський Донець - притоку Дону, що несла свої води поважно й неквапно, намагаючись не втратити власної гідности під справжній концерт, влаштований жабами у цей вечірній час. В той же час легковажні мавки щось собі щебетали та посміювались над самотнім мисливцем у хащах очерету - плавнях, які на ті часи з усіх боків оточували прадавню ріку. Десь у глибині лісу тяжко хукав та посвистував чугайстир, виказуючи свої добрі наміри по відношенню до оточуючого світу. Надворі стояла середина весни, і сонце вже відчутно пригрівало землю, яка щиро віддавала назад турботу про неї молоденькими паростками верби на плесах Малого Дону.
Мисливець вже доходив до поселення, як назустріч радо вибіг собака Бецько, лагідно висолопивши язика та кидаючись слиною на всі боки.
- Привіт, Бецю, - звернувся хазяїн до пса.
- Привіт, Мико, як полювання, як завше невдало? - відповів собака, кумедно похиливши голову набік та скавучнувши на останок, перед тим, як відійти.
- Клятий тхір, - Мико, турнув мертву тварину під пах та як завжди подався до ґанку, театрально розкидуючи на шляху знахабнілих пошарпаних котів та з силою пхаючи ногою двері
Двері розчахнулися, відкриваючи на всеосяжний огляд свої принизливі нутрощі та примусивши голосно розсміятись домовику на горищі у своїй зручній домовині з пультом дистанційного керування в кривих та брудних кігтях. Його радісно підтримали продажні емансиповані мавки у садку, виконуючи черговий сеанс еротичного масажу випадковому чорту чи то там демону (або звичайному unix – процесу), русалки ніколи не були точними у подібних технічних подробицях. Ошелешений таким прийомом, Мико вхопив шизу та тихо відбув у кращі світи. Жито заколосилось і засвідчило плин віків, надто непомітний у Благословенному Краю.
Прокинувся Мико вже у новіші часи, десь поміж маргінальної субкультури східних теренів батьківщини.
“Свєжий вєтєр с вастока, свєжий вєтєр с вастока, тільки сьогодні, тим, хто зараз же подзвонить, радикальна знижка у 80 відсотків, тільки зараз, безпрецедентна пропозиція тільки у нас”, - голосно надривався колишній шахтар, а зараз успішний як на Новий Схід підприємець, ця опора економіки молодої країни Нікалай Катлов.
“Ми, шахтьори, - народ асобий, закальоний, ми нє еті западєнци-бандєравци, ви же самі відітє - ми лучше, проста лучше, МИ ... Януковіч - наш Презідєнт, я із Єнакієво, і он із Єнакієво - ВОТ!”
“Мой адрєс - нє дом і нє уліца, мой адрєс – ПіСУАР!”, - лунко розносилось по сонним околицям Сєвєраданєцка - столиці новоутвореної республіки.
Все, приїхали. А сумний шахтар знову тихо вхопив шизу і так само тихо відійшов у кращі світи, залишивши нащадкам нездійсненну, та все ж чимось таку близьку мрію про примарний Шахтарський Рай, зігрітий крижаним подихом якогось мітичного Сходу.