Повінчані містом та смутком,
Загублені в липах алей,
У сотнях очей всіх ґатунків
Шукаємо долі своєї.
Йдемо божевільним тим колом,
Якого завершити в нас,
Напевно, не вийде ніколи.
Бо, знову ж таки, правий Час.
Бо праві вони – в окулярах
Зі скельцями з «так» або «ні».
Своєю реальністю праві,
Де світло згасає в пітьмі.
Там марно очей відшукати,
Там марно повірити в сон.
Там є тільки Зараз й Назавжди,
Але не існує півтон.
Так смішно, тебе я не знаю,
Та вірю без тями, що ти
Не станеш носить окуляри
З байдужості скла захисні….
22.05.08
Повенчаны с городом грустью,
Потеряны в липах аллей,
Среди разноцветных рисунков
Глаз. Ищем судьбы Паззл своей.
Блуждаем по адскому кругу,
Который, наверное, нам
Часы никогда не позволят
Замкнуть. Не внимая мольбам.
В кругу том очкастые тени
Стеклянными «да» или «нет»
Вершат правоту неизменно. –
Во тьме выключается свет.
Увы, но там глаз не отыщешь,
Увы, не поверишь там в сон.
Сейчас-Навсегда балом правят,
На плахе казнён полутон.
Смешно так, тебя я не знаю,
Но верю до боли, что ты
Не станешь глаза свои прятать
Под стёклами из пустоты.
16.12.2009
Авторский перевод