23...ня 20..року
Не вперше пробую викласти свої думки на папір...Десь в шухлядах і зараз припадають порохом...мої щоденники.Записи в яких щораз починались «Привіт,любий щоденник.Вибач,що довго не писала...» Таке миле дитинство...Зараз все інакше...Життя встигло добре мене потрусити,показало свої не дуже привабливі сторони.Я-звичайна дівчина,яка ще не розгубила свої мрії.
Пишу,бо не можу інакше.На кухні тихенько цокає годинник.Старий-старий.Я згадую...
26...ня 20..року
Щось має статися...Я сиділа цілий день вдома і спостерігала,як хмари пливуть по небу...Мені майже 22 роки.А що позаду?
В якомусь тумані пропливає дитинство...переплітаючись з розповідями дорослих про те,якою я була...
Як в перший день втекла додому з дитячого садочку...Як боялась гусей(та ще й зараз боюся).Перші синці.Як в першому класі закохалася в однокласника...Навіть вірші йому писала.Дурненька!А влітку закохалась в сусіда.Перші маленькі розчарування.Потім було велике кохання до іншого сусідського хлопця...Якби він міг прочитати ці рядки,то знав би про те,що я йому вдячна за це чисте перше почуття,наївне,з дитячими інтригами і ревнощами...А сьогодні він вже дорослий,одружений і виховує сина...Щасливий.А потім..А потім були всілякі Андрії,Саші,Кості...А потім...Потім я стала для когось ідеалом.Дякую за крила...Казали,я розбила йому життя...А зараз він щасливий,без мене...Хай так буде завжди...
Минув випускний.Пролетіли вступні іспити.Доросла.Одна у великому місті.Я вчилась жити...Львів...Я закохалась в твоє каміння і сонце...
10..ня 20..року
Я була в горах!Я дихала цим цілющим повітрям!А які люди!Стільки вражень!
15...ня 20..року
Щось має статися...Завтра мій день народження.Ненавиджу його святкувати.
22..ня 20..року
Я ж казала...Сталося.Я закохуюсь.В людину,яку бачила один-єдиний раз в житті.Ні,це не кохання з першого погляду.Це нагромаджується,як снігова лавина.
25...ня 20..року
Два рази в житті...Щойно повернулась зі Львова.Вражень так багато.Ой!І нащо мені те все!Чесно кажучи,страшно.
Не пам»ятаю,чи було мені страшно,коли я зустріла Ореста.Моє щастя,моя біда.Мені 17,йому-25.Я затулила ним весь світ...Я ховалась за ним,як за стіною.А він...Ламав мої крила...Грюкання дверима,сльози до півночі...Весь наш маленький гуртожиток пліткував про наші стосунки...Мені досі телефонує його мама,а сестри запрошують в гості...Майже чотири роки поза життям...Дякую небу,що вберегло мене від нього...Та після того,як ми розійшлись я довго падала у прірву...Знайшла сили почати все спочатку.Деколи перечіпалась через незначні перешкоди.Але все стало ок.А тепер...Треба поговорити з Малою...
27...ня 20..року
Поговорили,називається...Пива було забагато.Це вже було схоже на жіночі посиденьки...До речі,Мала-моя найкраща подруга.Жіноча дружба існує(щоб там чоловіки не говорили).А справи просуваються...Я вражена.Я зачарована цією людиною.
Так приходить справжне кохання?
10...ня 20..року
Я нещастя!Яке вічно сумнівається!Я-жалюгідна,у своїх ваганнях...Я закохана!
17...ня 20..року
Ми разом.Все лише починається.Не знаю,що скаже мама.Хоча здогадуюсь...Він пише для мене вірші...Я пересуваюсь по хаті мов зомбі,з червоними очима,невиспана(та ще б,сидіти за компом майже до ранку).Де ж Мала?Та вирішувати мені...Чи тікати ... «та на жаль нас тримають тут сірі будні, від яких часом важко відірватись. а можливо і не тримають, а ми просто так думаємо, шукаючи щастя десь посеред асфальтових доріг, цегляних будинків, натовпу людей...»
Щоденник впав на підлогу...Він цього звуку я прокинулась...Виявляється заснула.На дворі був теплий ранок,кілька хмаринок на небі...Страшенно боліла спина.
За годину я десь гнала на старому ровері,сама не усвідомлюючи навіщо.Мала чекала мене на роздоріжжі:
-Пиво взяла?
-Угу...
Ми заповзли під велетенський кущ і слухали тишу.Говорити ні про що не хотілось...
-Вона тебе й надалі не розуміє?
-Я вже звикла.
22....ня 200..року
Сестра намагалась довідатись,чому я допізна тусуюсь в інеті...Вона має характер кепського хлопчиська.Але хоч і підслуховувала мою...нашу з ним розмову,мамі нічого не казала...
-Добре деколи почути твій голос...
Тримаю телефонну трубку тремтячою рукою,притискаю до вуха,ніби вона може зробити нас ближчими...
-В мене є ще 2-3 хвилини...хоч говорила б до ранку...Важко зараз мені...Бо я не знаю,що з тими почуттями робити,страшно і солодко водночас...та страху більше...це складно...може сама ускладнюю...
До ванної кімнати хтось постукав і я поспішила попрощатись...Кинуті скоса погляди.Нова музика,новий світ...
Зранку крапав дощик.Настрій був паскудний.Поки зібралась на роботу встигла з усіма посваритись...Тоненьким промінням пролетіла маленька sms.Нічого не можу приховати,хоча ще тримаюсь.Я заслуговую на щастя.
... це коли хтось зрушує з місця електрони почуттів... а ті в свою чергу починають обертатись навколо серця, утворюючи атом кохання...
Постійно чую твій голос.Я хвора.
28...ня 20..року
Мені снився дивний сон.Приїхала до тебе в гості... «... заходи... чому на порозі... зараз кава буде... я буду зайнятий... тобою».Кляті кілометри!Мала щось придумала...Тільки б вийшло!Я поки що не буду йому нічого казати...А зранку прийшла sms: « ну наприклад, шо я буду скучати, шо так приємно розмовляли, шо буду з нетерпінням чекати до завтра... шо кохаю тебе...». Стільки думок одразу,стільки мрій...
А який він взагалі?А що як я помиляюсь?А що як я помиляюсь?!!А що як...
Це не може так бути...Це почуття.Я не хочу знов просто видати бажане за дійсне.
Поживем-побачимо.Принаймні нічого поганого я про нього не чула.
Я зручно вмостилась на підвіконнику,запалила,втягла терпкий дим...Телефон тихенько зацвірінькав.
-Привіт,серденько!
-Привіт!
Ніяк до цього звертання не звикну.Спогади про ті всі остогидлі тваринячі називки,вульгарні іменця викликають у мене нудоту...Так ніжно-серденько...
-Квитки купили?
-Не хвилюйся!
Я на хвильку завмираю.Чую як сестра навшпиньках йде від дверей...
-Ти уявляєш якою буде наша зустріч?..
Мовчиш.Я чую,як десь біля тебе пролітають машини.Йдеш мертвими артеріями міста.Щось в твоїй душі...
-То буде розчеплення атома, тобто вибух почуттів. серце напевно буде намагатися вирватись назовні, а взагалі то невідомо...
-Я вже забула,що таке це все...це море почуттів і відчуттів...Коли рука в руці... ...коли один дотик все значить.. відчуваєш,як хтось думає про тебе,як десь серце
б"ється в унісон...тепло пальців на клавіатурі...
Дуже хотілось розплакатись,випустити все на волю.Справді,я дуже довго була крижаною.Тримала серце на замку.Ти казав,що настала весна.
01...ня 20..року
Тепер все точно!Мала-просто геній!...Вдома всі все знають.Сестра ходить стріляючи хитрими очима.Зараза!Мені здається,що мій розум відключився.Ностальгія...Я цілу ніч плакала.Жаліла себе.Скільки можна!Сварюся з усіма.Геть розсіяна.
Я не могла спати.Поїзд прибуває о сьомій двадцять п»ять.Мене охопило таке дике хвилювання.Всі роблять вигляд ніби все гаразд.Два дні разом...Дві ночі.Боже,що я маю казати?!Мала має зустріти Вальтера(цікава називка,і де тільки взяли таку?).Місце вибрали чудове!От лише всілякого спорядження купа!
-Привіт!
-Привіт!В якому вони вагоні?
Поїзд затягся до перону з порохом,смородом і брудними вікнами...Найкращий поїзд в цьому світі!Думаю,ви розумієте!
-Привіт!
-О!Вальтер!Де гітара?
-Здоров,Мала!
-Та постав мене на землю!
Перші хвилини радості змінились хвилюванням,страхом.Молола такі дурниці!
Палатки,ріка і теплий день.Його губи легенько торкнулись моєї щоки.Які вони на смак?Перший поцілунок...Серце шалено билось...Почуваюсь шістнадцятирічним дівчиськом.Згадала,що не сховала щоденник.Та це вже не має значення.Його руки,його губи,подих...Я забула про все.
Вечір розсипався зірками...Вино,Вальтер рве струни,рветься душа.Я сиджу поряд з ним
-Ти пам»ятаєш,що обіцяв?
-Так...
Голос звучить привабливо...Хочу відчути...
-Мала!Ми вже йдем...Ви як?
-Ми ще доп»єм!
-Ок!Добраніч!
В палатці темно...Лише ліхтарик...Твої руки ніжно вивчають моє тіло...Гарячий подих...Останній стогін...
Ми лежали поруч і хотілось зупинити час...
-Я весь час згадую,як ми зустрілись...
-Перехрестя... дякую за то перехрестя, де перетнулись наші дороги...
-Розкажи,що тобі снилось?
-А снилось мені, що ми ходили разом по Львові... тримались за руку... йшли ми біля парку на Кульпарківській... розмовляли про шось... не чули галасу людей. Тільки десь пташки в парку співали... ми йшли парком... для нас все навкруги здавалось чимось далеким... перший поцілунок... на мить... на вічність... кудись в незабуття...
Я закохана,щаслива і налякана...
09...ня 20..року
От і все.Він поїхав.Я навіть не плакала.Ще не звикла прощатися.Ніби в іншому світі.Відкрила мейл: «ох, серденько ти моє, фея віртуальна, моє життя зараз як би поза реальністю... але відчуття реальні... і серце бється по інакшому... впевнініше і чітко... тепер всі мої мрії тільки про тебе... ну деколи про гори, але гори з тобою».На очі навернулись сльози.Я плачу?На папері мокрі плямки...
І закрутилось...Робота,подорожі,зустрічі-прощання,сотні мейлів в день: «... на перехресті я пристроївся за чієюсь машиною... за машиною чудової і прекрасної дівчини... я порівнявся з нею, але так і не обігнав її... ми їдемо разом і це головне... не хочеться її ні обганяти, ні відставати... а хочеться їхати разом...»В твоїх снах лише я...Закинула свій щоденник.Що мало статись-сталося!
-Сонечко,ти розумієш,що зараз ти сказав річ набагато серйознішу ніж просто "я тебе кохаю"?ціле життя-це дуже довго...і надовго...ти мене лякаєш...
--В мене зараз вибух емоцій... не знаю шо зімною робиться... я просто тебе кохаю!
І що там 750 кінських сил проти одного серця!Телефонував Вальтер.І про що ви з ним говорили?Почула лише « біле золото».
Ми сиділи в старенькій кав»ярні.Кава охолола.Я нервово палила.Ти був десь за завісою диму...Ми не можемо навіть посваритись...Все буде добре...
-Я зробив тобі фотографії...
Мовчу і запалюю знову...
Ти на фотографіях така щаслива виглядаєш! Прямо випромінюєш щастя! А я на тому промінні гріюсь...
Твої руки теплі і ніжні...
-Пам»ятаєш,ти казала: «Не знаю,що писати тобі...Так хочеться пройтися по Львову,посидіти в кав"ярні і попити гіркої кави...з чорним шоколадом і поговорити про все на світі,дивлячись в очі...»
-... людини навпроти. доторкнутись її долонь, відчути тепло їх... і не думати про навколишній світ...Так,пам»ятаю...
Я усміхнулась...
-Я тебе просто люблю...Але зараз важливішого за це просто не існує... напевно не існує поруч ...і кімнату з сірими стінами...і трошки інший фінал...
-Ти теж усміхнувся...Ніжно...А я все говорила...
-Знаєш,перше говорили про гори,почуття,спільне і відмінне, натхнення і твори...А тепер є голос тіла...трохи фантазії...ти це спробував.Назад немає дороги...
Погляд став пекучим...
-...не має ...і неохота повертатись. я наче у новому світі, світі емоцій, світі почуттів. світі кохання... І це тільки початок...
-І це все набагато дорожче саме тому,що ми далеко...Що для тебе це все вперше...А для мене трохи незвично,чогось навчити...
-...Так, власне вчити. тобі це добре вдається. я радий що маю такого "вчителя". я хочу тебе теж чогось навчити... життя покаже чого...
Я уявила собі,як моя відповідь акуратно лягає на папір...мого щоденника.Він десь пропав...Не важливо....
-Ти кожен раз мене збиваєш з пантелику,я розгублююсь і не знаю,що тобі відписати.Це як перший раз спитав мене чи я тебе люблю...Я трошки не звикла так щиро відкривати свої почуття...Тому і з"явилось оте "лю...".
Здивовано дивишся мені в очі...Та що ж це зі мною?
Ми вийшли в сніг.Ледь помітні ліхтарі.
-До тебе чи до мене?
На хвильку замислюєшся...
-До тебе...Вибач,але в мене брат гостює...
Я задоволена...Ми підіймаємось по сходах.Повільно.Поцілунки.Тихенько рипнули двері...
-Вино?
Усміхаєшся...
Ти цілуєш мене... ...по тілу розливається приємне тепло...,що перетворюється в пожежу... з»являється прагнення погасити цю пожежу поцілунками...
не гаситься,горить ще сильніше...шаленієш...а коли хтось починає покушувати... розум теж починає палати...плавитися...запобіжники не витримують...наче розплавлений метал...руки починають пестити все пристрасніше... губи обдаровують сотнями поцілунків....солодко і гірко...кров б"є у скроні...паморочиться в голові...відчуваю твою гарячу шкіру...твоє важке,пристрасне дихання...твій стогін зводить мене з розуму... ми на сьомому небі!
Виснажені,ми лежали і дивились в стелю...Я буду пам»ятати завжди...
...Я хочу тебе поцілувати...
Твої апетитні губи...
-Твої руки...
...Вони гарячі ...і ніжні...як шкіра на твоїй шиї,як твій гарячий подих
- Під час пристрасного поцілунку, коли твій язичок шаленіє...
-Я тебе хочу...
І я тебе хочу...
-...Це вже...припини...я тебе прошу...
- Я залишу це для снів...
-Залиши це для мене...,але на потім...
За вікном прокидалось місто Лева...
Кава була гіркою,ментолові сигарети...Ти не любиш,як вони «смердять».Сиджу на підвіконнику...Готуєш сніданок і тихенько злишся через те,що я палю...
-Десь в мене взялося стільки невитрачених почутів,стільки відчуттів,що так довго припадали порохом десь в кутику душі...стільки сили і щастя...
Ледь помітно ти танеш...
-Я радий, що ти їх дістала з того кутику душі. тепер ти ділишся ними зі мною. я теж стараюсь виражати свої і ділитись з тобою. це таке прекрасне відчуття...
-...що я люблю тебе!
Зістрибую з підвіконня...
-Так, тепер я відчуваю, що я комусь потрібний, що я комусь важливий... я для тебе багато значу. рівно так, як ти для мене. ти мені теж потрібна. ти найважливіша людина у моєму житті...
-Знаєш,в мене зараз від твоїх слів аж в голові запаморочилось...Ти так просто сказав те,що я відчуваю тепер...що я комусь потрібна,важлива і є людина,про яку я весь час думаю,дихаю нею..
Торкаюсь холодного скла.За ним зима....
-Я це не просто сказав... це йде з моєї душі... здається, що здійснилася якась потаємна мрія моя, про яку я знав лише поверхнево.
В тебе тремтять руки...
-Все тільки починається...І ще все буде...і спільно проведений час,і спільні мрії,і безсонні ночі,і розмови про якесь важливе ніщо...Головне не втратити цього поміж буденності...Боротися з відстанню і часом,що ми не разом...І вірити в наші почуття...Все ще буде...Все в наших руках
Пройшов рік.Ми досі разом.Сніг висить стіною.Сиджу з Малою в кав»ярні.Не хочеться їхати в порожню квартиру...Рішуче підводжусь...
-Вальтеру привіт!
На дворі холодно. ...Просто ми з тобою не "бавимося" в закоханих...ми закохані...ми щирі.нам не треба нічого приховувати,прикидатися чи здаватися кращими ніж ми є насправді.ти ще багато не знаєш про мене,можливо не дуже приємних речей.і про тебе я багато чого навіть не підозрююю...але навіть щось дізнавшись ставлення одне до одного не зміниться...Так,наше ставлення одне до одного не зміниться. нас ше чекає попереду пізнання один одного. можливо ми заглянемо глибше в наші душі, але це тільки зміцнить наші стосунки...Тепер я знаю,що моє життя-це ти...
В тебе тепло і пахне м»ятою...Ти щось пишеш...Зосереджений.. Ти сьогодні зовсім неговіркий...Напевно той стан душі коли.хочеться просто посидіти поруч,милуватися зоряним небом і мовчки мріяти...про щось одним нам зрозуміле...триматись за руки,відчувати тепло і торкатись губ,забуваючи про все на світі...дивитись у вічі один одному... забутись один в одному... слухати твій стукіт серця... торкатись твого волосся... милуватись цією миттю...
Простягаєш кілька аркушів і йдеш на кухню...В тебе завжди біле вино...Я сиджу на дивані...
-Прочитала...і так захотілось до тебе...і щоб ми дерлися "в лоб",блудили траверсами,співали "Кругом тайга",милувалися зірками і пили на ничку згущенку...промокли,закоптилися...були поряд там де вільна душа...
-Де вже нічого нікому не мішає... де забуваєш про щоденні турботи... де відчуваєш сенс життя... особливо, коли біля тебе кохана людина...
Як завжди,ти мене розумієш...Дивлюсь тобі в очі і розумію,що більше не буде самотніх ночей в холодній квартирі,не буде сліз,не будуть лягати на сірий папір щоденника іронічні рядки....
- Серденько моє! Я знаю, що ти сильна людина. Просто в тебе зараз можливо прояв слабкості. Ти повинна тримати себе в руках, як би це не було важко. Я знаю - ти можеш. Ти повинна постаратись.
Я не помітила,що сльози на щоках...Хвилювання в твоїх очах...Говорю швидко,захлинаючись...
- Ти мені снився.... і сон був добрий і ніжний....
-Як ти
-Не перебивай!Прокинулась з думкою про тебе...
-Ти таки не відпустила фантазію...ти мені теж снилась...
-Не перебивай!
Зриваюсь на крик...
-Мені знов снились діти...
-То вже цікаво...
-Цікаво...хлопчик і дівчинка...такі симпатичні козявки...Старший хлопчик...З карими оченятами і гарною усмішкою...І русява дівчинка...
Я плакала і крізь сльози розповідала про свою мрію...
-І хлопчик дуже схожий на мене,а дівчинка......на тебе...
-Тоді ясно, чому у нього гарна усмішка......і чому у дівчинки такі гарні очі...
Ти тримав мене в обіймах...Ти цілував мене так,як ніхто інший...Твоє кохання...
Я прибігла зроботи...Ти десь був на виїзді...Добре,що хоч Максима взяв з собою...
Навшпиньках заходжу до дитячої.Ліда вже,певно,спить...Так і є...Усміхається ві сні...Твоя посмішка...Погляд зупиняється на столику...Зошити...Мої щоденники...Так от де вони!Я розгублено гортаю сірі сторінки... «Привіт,сестричко!Хай твоя мала прочитає...Вибач» Сльози на щоках...Скільки ми не бачились?...Ти повернувся,Максим усміхається...Змовились,мої хороші...
-Пам»ятаєш? « Сонечко моє!Це перший,зовсім маленький крок назустріч одне одному назустріч...Найважчий,найважливіший...найдорожчій...Тепер я знаю,що ти є на світі...Той,кого люблю...Зі святом,сонечко!
Дякую! так, це дійсно перший крок. Приємний крок... Я радий, що ми зробили цей крок. Він дійсно найважливіший... Він стільки змінив у нашому житті... Змінив у ліпшу сторону.Я не можу зараз спати... цей день для мене важливий... друге моє день народження
-...НАШ другий день народження..»
Ти прочитав одну з тих перших розмов...
-Ти записав?...
Я розгублена...
-Мам,а у нас є подарунок!
З кімнати виглядає сонна Ліда...
Моя мрія...Ви моя мрія,що збулась...Ви-мій найкращий подарунок....Перед очима-замальовки з нашого життя...Яскраві...І ніби вперше...
Не знаю,про що я б хотіла розповісти....Про те,що щаслива...Про те,що кохаю...
Про те,що в житті найважливіше...А решта...Замальовки...
17.09.2008р.