ЧАСТИНА ДРУГА
Старий сидить на своєму ліжку. До медалі на його грудях додався знак «Гвардія» старого взірця.
Вбігає Стара.
СТАРА. Ну, Григоровичу, молися на бабу свою! Вмовила Єгора! Вони там горілочкою бавляться, на честь приїзду. Доп"ю, каже, й прибіжу.
СТАРИЙ (ображено). Міг би й почекати з оковитою…
СТАРА. Хто ж горілку залишить… Слава Богу! А я, грішна, вже гадала – каюк старому!.. Так, треба собі ладу дати.
СТАРИЙ. Та що ж не до ладу?
СТАРА. Ти скільки днів не вмивався. Чи дійдеш до вмивальника сполоскатися?
СТАРИЙ. Дійду, чого б це не дійти…
СТАРА. Ні, сиди, я сама. (Несе миску з водою, рушник). Зараз, зараз, ти в мене як помідорчик сидітимеш, дай-но обличчя повтираю… (Обтирає вологим обрусом.)
СТАРИЙ. Й що б ти зробила, якби я пішов на ту ферму?
СТАРА. На яку ферму?
СТАРИЙ. Та у ворота в рай якби увійшов, і не повернувся. Що б ти діяла без мене?
СТАРА. Знайшла б що…
СТАРИЙ. Що, приміром?
СТАРА. Померла б… скажімо… Навіщо ж мені жити без тебе?
СТАРИЙ. Руки в тебе порепані, й уся ти якась порепана стала. По телевізору мастилко якесь показували… Продам меду, і крем куплю, і пудру. Ось і буде святе діяння. Га?
СТАРА. Як же ти продаш його, якщо подарувати зібрався сиротам.
СТАРИЙ. Нового накачаємо! Надовбаємо нову пасіку і накачаємо!
СТАРА. Накачаєш. (Відклала утирач) Ось. Давай-но тепер зачешемо тебе… А тепер шкарпетки змінимо, свіжі я наготувала… З кізячим пухом, м"якенькі… Зараз, зараз, лишень ноги освіжимо… (споліскує йому ноги.).
СТАРИЙ. І волосся в тебе не таке! Аж було - як смола!
СТАРА. Бог з тобою, Григоровичу, що це ти верзеш? Коли це у мене волосся було, як смола?
СТАРИЙ. Та в молодості.
СТАРА (втирає його ноги). В молодості воно в мене світлим було… Ну ж бо, тепер шкарпетки надягнемо… С кізячим пухом… Вона, коза, з ранку десь бігає… І часу немає глянути, чи прийшла… Що це ти? (Докірливо) Григоровичу… Плачеш хіба?
Васьона сидить на постелі, втупившись в одну точку на дверях. Чекає. Чутно вимогливий стук у двері. Вона кидається відчиняти. Входить Григорій. Він п"яний.
ВАСЬОНА. Господи, як цуцик! Де тобою носило?
ГРИГОРІЙ. Мед продав!
ВАСЬОНА. І що, пропив усе?
ГРИГОРІЙ. Своє, не чуже! Сам нажив, сам і пропив!
ВАСЬОНА. Сядь, роззую тебе… (Допомагає Григорію сісти на ліжко, стягує з нього чоботи.) Що це?
ГРИГОРІЙ. Шкарпетки!.. Точніше, шкарпеток… один… чи одна…
ВАСЬОНА. Чия шкарпетка?
ГРИГОРІЙ. Моя.
ВАСЬОНА. Та ж це чужа!
ГРИГОРІЙ. Що ти верзеш, дурепо, нога моя, а шкарпетка чужа?
ВАСЬОНА. Чужа!
ГРИГОРІЙ. Може, й нога не моя?
ВАСЬОНА. Нога твоя.
ГРИГОРІЙ. А шкарпетка?
ВАСЬОНА. А шкарпетка… жіноча! Танька в таких вранці вишивала! Ти що ж це, іроде, усенький день з нею пив? І шкарпетки її начепив…
ГРИГОРІЙ. Та випадково, чого галас здійняла? Висіли на плоті, я й узяв! Чи босим ходити! Репетуєш!
ВАСЬОНА. Не репетую… Йди, спи в своїй довбанці! Аби й близько до мне не підходив!
Григорій підводиться і снопом падає на підлогу. Намагається щось заспівати. Васьона відречено дивиться на нього, відтак вибігає і повертається з берданкою.
ВАСЬОНА. Пристрелю! Щоб за раз усього позбутися!..
ГРИГОРІЙ. Що це ти, здуріла!
ВАСЬОНА. (стогне). Уб"ю!
ГРИГОРІЙ. Прибери пушку, божевільна! Вона ж стрілити може!
ВАСЬОНА. І стрілить!.. (Приклала цівку до його грудей.) Кажи, скотино, любиш? Чи не любиш?
ГРИГОРІЙ. Та вбий, чи що!
ВАСЬОНА. Вб"ю! Або себе порішу! Аніж так збиткуватися!
ГРИГОРІЙ. Усіх не перестріляєш!
ВАСЬОНА. Перебила б! Поставила б до стіни рядами й усіх би перебила одним махом!
ГРИГОРІЙ. Та за що?
ВАСЬОНА. За те, що любити не можете, не вмієте! Щоб ви щезли!
(Кидає рушницю в бік.)
Лунає постріл.
ГРИГОРІЙ (відкидається на підлогу). Гопочки!
ВАСЬОНА (кидається до нього, налякана в смерть). Гришо… ти живий?.. Та озвися… Ну чого ти, га? Гришо, Гришенько! Не лякай…
ГРИГОРІЙ. Рана!
ВАСЬОНА. Де?
ГРИГОРІЙ. Осьдечки…
Вона нахиляється, Григорій хапає її.
ВАСЬОНА. Відпусти, бовдуре! Розірвеш! Тобі що, Тетяни не стачило!
ГРИГОРІЙ (здирає сукню з її плеча). Мені й тебе не стачить, дурненька!
Знову чутно ту музику, яка постає ліричним містком між спогадами й дійсністю.