Перевод сказки саамской писательницы Надежды Большаковой.
"Двi стежки."
Якось пiшов лопин на полювання. Його дорога проходила бiля гори. Пiдiйшов вiн до гори i бачить перед собою стежку. Подумав лопин, що коли б по нiй пiти i подивитися, куди ж вона приведе, - то може щось побачив би. Йшов, йшов, гору обiйшов, наверх пiднявся на пiвгори, дивиться i не може зрозумiти, куди ж вiн прийшов.
Вiдкрилася перед ним уся тундра, мов на долонi. Але вона роздiлена чомусь на двi частини, на однiй сторонi: соковита зелень, пишний ягiль, оленi пасуться, птахи гнiзда в"ють, вода в озерах прозора - на iншiй: земля, наче випалена, якесь лисе камiння блищить, а он вишки якiсь понабудованi, в озерах вода бляста, каламутна, повiтря над тундрою нависло тяжке, - похмуре видовище.
- Що це ? - Мовив лопин. I раптом голос бiля нього озвався, начепто той йому каже:
- Ну, що, лопин, вирiшувати будеш ? Яку тундру вибереш ?
Чомусь не здивувався лопин цьому голосу, а вiдповiв:
- Чому до мене заговорив ? Тут i дурню все ясно, яку тундру я виберу - зрозумiло, що ту з оленями та з озерами чистими.
- Що ж добре, - каже голос, - тiльки ранiше анiж ти будеш жити у цьому майбутньому, тобi треба побувати у минулому.
Лопин знову довкола гори обiйшов, повернувся до того ж самого мiсця, де голос чув - дивиться, а там вже його еннь i адж - мати та батько ( що давно померли ) - чекають.
- Добрий день, син наш, - кажуть вони йому. - Давно ми тебе тут чекали.
- А навiщо мене чекати ? Я поки що на той свiт не збираюсь, - каже здивований i трохи сполоханий лопин.
- Ми з батьком напоумити тебе хочемо, - вiдповiла сину мати.
- Розповiдай нам, як тундру зберiгав, ягiль охороняв, як оленiв пасеш. Чи не порушив ти заповiдi прадiдiв ?
Обурився лопин:
- I що це таке, усi з мене звiт вимагають: контора, бригадир, а це вже ви, батьки, давно померлi, все хочете знати, що та як. Ну, що менi вам вiдповiсти ? Ми добре живемо. За оленями ми зараз на всюдихiдах i буранах - добре виходить. Все що нам треба до нас у тундру привозить вертолт. Одним словом - все на вищому рвн.
- Добре, синку, не будемо ми нiчого у тебе випитувати, краще покажемо, як ми та нашi прадiди жили, - сказав батько.
Повели батьки сина, i якимось чином перед його очима пройшло життя кiлькох поколiнь лопарiв ( виконувалися всi заповiдi батькiв ).
- Ось так ми жили, i дiди нашi так жили i прадiди. I ми дуже хочемо синку, щоб i ти так жив. Нас вчили нашi батьки: "Землю треба берегти. Як вона дiсталася нам у порослi трав i моху, заросла лiсами i чагарником i всякою зелен"ю, так i зберiгати це треба. Якщо будеш зберiгати i пестити землю зелену, веселу - i сам ти будеш ситою, здоровою i веселою людиною," - казав батько.
- А ще вони казали, - продовжувала мати, - "Землю треба кохати, не свари землю: ти можеш жити тiльки тут: ягiль - мох - для оленiв, олень - для тебе: все, що росте на землi - все для тебе i оленя. I це треба знати, i землю треба любити. Ти пан на землi - земля твоя годувальниця."
- Так це доiсторичнi методи, а на наш час всюди технiка застосована, - з гордiст"ю сказав лопин.
- Нам здалось, що ти нас не зрозумiв, мiн алльк. Ти не зрозумiв того, що побачив. Що ж, вiдправляйся в свiй час i продовжуй жити. Може, серце тобi щось i пiдскаже.
Сказали батьки це i щезли, а вiн пiшов стежкою далi, треба ж таке - стежка на початок його дороги i привела. I побачив вiн дiйснiсть: бачить лопин сам себе, хвацько мчиться вiн на буранi, пiдминаючи березняк, бачить, що всюдихiди вантаж тягнуть, руйнуючи гусеницями тундру, оголюючи тiло землi. Бачить лопин, як дико, шарахаються вiд технiки сполоханi оленi, як в озера та рiки бензин з моторiв тече, i туди попадають рiзнi вiдходи. Остовпiв лопин вiд побаченого. Хриплим голосом закричав лопин, що було сили:
- Стiйте ! Стiйте ! Телепнi! Затримуйтесь на хвилину, кому кажу !
Але голос у лопина кудись дiвся, наче в якесь провал"я гулькнув. I зрозумiв вiн, що це вiн сам до себе кричить. Сiв вiн на камiнь, обхопив голову i заголосив:
- Що ж це ми робимо, що ж робимо ! Один зробить - начепто i не побачиш, а коли всi разом - то це пряма дорога до загибелi тундри - годувальницi.
Горе нам, горе !
Де та стежка, яка лопина привела до батькiв ? "Негайно треба пiти туди, порадитись з голосом, випитати все." - Подумав лопин.
Бачить, а на тому мiсцi вже двi стежки. Сiв лопин на камiнь замислився, - якою ж стежкою йому йти ?