- Мене, мене візьми з собою, - попрохав тоненький дівочий голосок стареньку жінку.
Бабуся, яка повільно йшла по лісу і збирала трави, зупинилася. Вона почула прохання, але озирнувшись, нікого не побачила:
- Де ти? Покажися.
- Ось тут я, біля пеньочку, – ніби проспівав, голос. – Листочка лише прийміть. Це я від дощу так ховалася, - пояснила дівчина.
- От ти де, маленька, - нахилилася над невеличким кущиком бабуся. - А які оченята в тебе гарнюні! – з захопленням проказала.
- Дякую, - засоромилася дівчина.
- А чому ж ти не хочеш тут залишитися? – здивувалася старенька.
- А яка з мене тут користь? Ви ж зараз на ліки рослини збираєте, так?
- Так, маленька, ти правильно помітила. Я прийшла трави на засіб від кашлю зібрати. Сама знаєш, що як холоди настануть, то і хвороби до людей чіплятися почнуть...
- Знаю-знаю. Тому і прошу, щоб ви мене з собою взяли. Я користь хочу людям принести, розумієте?
- Розумію, дитинко, розумію, - лагідно проказала старенька жінка і, поставивши на землю кошика, додала:
- Дякую тобі Фіалко. Без тебе діткам сироп гірким був би, а так малюки з радістю питимуть цілющу мікстуру.
Для Петрика й Наталочки
зібрала я фіалочки...
Сиропи будуть пити,
не будуть більш хворіти!