СТАРИЙ. Так і мовила: якщо, каже, зумієш ти, Григоровичу, за ці три години завершити угодне богу діяння, то отримаєш десять років додаткового життя!
СТАРА. Деся-ять?
СТАРИЙ. Десять!.. А якщо, каже, за цей час два діяння звершиш, що Богу потребні, то матимеш двадцать додаткових років життя! Якщо зметикуєш звершити три – то тридцать три роки! І так далі, аж до тьми!
СТАРА До якої тьми?
СТАРИЙ. До нескінченності! Еге ж! Так і сказала – житимеш до того часу, аж допоки не втомишся сіяти…
СТАРА. Що сіяти?
СТАРИЙ. Ну, там усіляке добре, розумне, і оце - богоугого… гого… угодне… дідько, галушкою можна вдавитися!
СТАРА. Та-ак… І як це житимемо аж стільки на таку пенсію?
СТАРИЙ. Та якось уже були б пожили, коли б та якби росли в роті боби… Дістав, як то мовиться, випробувальний термін! Вона прямо сказала: «Та запам’ятай, Григоровичу, якщо ти за цей час жодного святого діяння не спроможешся звершити, то прощайся з бабою, з криком помреш!»
СТАРА. З криком?
СТАРИЙ. З криком!.. Ну, чисто тобі прокурор! А сама… манюня така, і коса до стегна, пружна, світла, а стегна в цих ось місцях, якщо взяти подумки макітру, то зо три макітри таких ось опуклостей…
СТАРА. Та ти чи не Вірку бачив з крамниці?
СТАРИЙ. Еге ж, Вірку! Вірка твоя поперед нею блоха з вухами!.. (Знову розгублено, голосом, що здригається.) Що ж будемо чинити, стара?
СТАРА (з готовністю). Та чи мало що? Зара, миттю наробимо тобі літ зі сто життя! Звикати, чи що! Зара… (Кинулась було, та заціпеніла).
СТАРИЙ. То й що?
СТАРА. Та ось хоч би… (Розгубилась). Яке ж діяння?
СТАРИЙ. Святе.
СТАРА. Святе… А що ж святе?
СТАРИЙ. А дідько його знає!.. Година котра?
СТАРА. Година? (Пішла до годинника.) Годинник ще з минулих верб стоїть. Казала ж тобі, начепи гирку трикляту, аж ні, діждався!
Годинник раптом заскрипів, застукотів, почав бомкати.
СТАРА. Святий Боже!
СТАРИЙ (рахує). Три… чотири… п’ять… П’ять! О восьмій причвалає! І вже кінцево по душу!.. Покрутила б ти клепку, придумала б щось, стара. Таж раніше знаходила, хвилини спокою не давала! А тепер? Невже не знайдеш?
СТАРА. Та знайдемо, знайдемо… Так… Ага! Ось! Йди-но до хлівця, та дай йому ладу. Цап твій, ірод, поки ти болячками нудився, гною там наклав на три суботники!
СТАРИЙ. Що ти верзеш, стара! Святе ж діяння, богоугодне вимагають! Розум втратила? Голова під сокирою, а вона – цап! Цапи і без святого обійдуться!.. (Не одразу). Краще б налила сотинку – найсвятіше діяння!
СТАРА. Таж помреш! Стільки не їв!
СТАРИЙ. Померти вчасно – також, наче, святе... Еге ж. Ось же, а, сиди тепер, думай!.. Бамбук, чи що, посадити?
СТАРА. Що?
СТАРИЙ. Ну, дерево належить посадити за життя. Березу серед літа не посадиш, а бамбук… (Не одразу) Їм, папуасам, добре, у них цілорічно - літо. А в нас півроку зима! Я кажу, кліматичні умови у нас не ті, щоб святе творити!
СТАРА. Знайшла! І як це одразу на гадку не спало! Щонайпевніше святе діяння! Слід дати, Григоровичу!
СТАРИЙ. Хабара?
СТАРА. Милостиню!
СТАРИЙ. Точно! Ну, голова з кіскою, зметикувала-таки!.. Так! А що дати? І кому? Господи, дай мені тямки… Ага! Тягни, давай, самовар ось цей до дідькової баби вдови Тетяни!
СТАРА. Самовар… Тетяні?
СТАРИК (усвідомивши, що бовкнув зайве). А що у нас, окрім самовару. Хіба що гармошка стоїть на шафі?
СТАРА. Який зиск Тетяні з твоєї гармошки! Та й не Тетяні, сирітці якій-небудь дати слід, вбогій, забутій та Богом ображеній…
СТАРИЙ. Ображену знайдемо. А чим втішимо?
СТАРА. Гроші в скрині!
СТАРИЙ (винувато закліпав очима). Ну, все! Віщим було сновидіння! (Відвернувся).
СТАРА (нахилилася до скрині). Мамцю, а де ж замок? Замка ж немає, господарю! Ти не чіпав?
СТАРИЙ. Я ж лежав тиждень.
СТАРА (гарячковито порпається в скрині) . Хто ліз? Ну ж бо, а гроші? На місці? (Витягла згорток з денця скрині). Наче, тут. (Розгорнула). Боже миленький!
СТАРИЙ (здивовано). Що там? Невже гроші?
СТАРА. Труха! Куди поділись? Прусаки зжерли? Чи взяв хтось! (З підозрою дивиться на старого).
СТАРИЙ. Чого витрішки продаєш!?
СТАРА. (з гіркотою). Григоровичу, ми ж домовлялися, це на чорний день!
СТАРИЙ. А коли у нас дні білими були? Це замолоду вони різнобарвні. А в старості… все одного кольору, чорного!
СТАРА. Отже, ти, іроде, ліз? Потягав крадьки Вірці в крамницю за горілку!
СТАРИЙ Не я!
СТАРА. А хто? Святий дух?
(Продовження російською мовою на сторінці автора http://www.proza.ru/avtor/buljakov)