Сьогодні літала вороною…
Сміялася гірко. То мій сміх зривав твоє простирадло та оголював матрац…
Скреготіла зубами, що виливалося у монотонно-пустотні звуки клекоту, - безстатеві тіні пробігали по твоїх білих стінах.
Пахну вапном.
Кидала чорний бісер очей своїх у твої вікна, - подумав, що прогнози погоди іноді не збуваються.
Кліпаю під супровід скляної мозаїки.
Пила кров. Їла душу.Свою, твою. Випльовувала мікс душ під соусом крові та “нас”.
Клекотала і сміялась…
Ти тихо спиш. Кілька пір”їнок зі старої подушки ніжно коливаються в ритмі танцю твого дихання.
Танго спокою та життя..
Вороною сяду на подушку. Всміхнуся. Почищу біле пір”я на грудині і буду дивитися бісером і ділитися сонцем, виймаючи його з-під білого пір”я і вливаючи тобі в рот під ніжний ритм танцю твого дихання.