Вчора в мене було похмілля від кохання. Согодні в мене похмілля від наркотиків. Коли в мене похмілля я починяю замість того, що треба, робити те, що не треба. У данному випадку щось писати.
Є в мене один знайомий. Звати його Вадик. Сам він із Мінську. Він звідти втік, бо там немає свободи слова. А в Україні вона виявляється є.
Познайомилися ми в напрочуд чудовий спосіб. В мене були страшні ухода. Дійсно страшні, бо висіли ми по дорослому. Без компромісів.
І ось я і мій тодішній хлопець приходимо до якогось страшного бомжатнику.
Чудово пам’ятаю, як Вадик спитав мене, як я можу тут знаходитись, а я відповіла, що зараз в мене такий стан, що будь де мені б було ***ово. А зараз я - ніде. Це - чорна прірва.
Чим ви думаєте все це скінчилося?
Ми з Вадиком всю ніч співали пісні з російського року.
Десь з середини ночі співали вже лише те, що хтось із нас не чув. Горизонти так би мовити розширювали.
Коротше він здався своїм.
Але, якось так склалося, що ми свої і по нині.
В мене взагалі якийсь такий щасливий період, що я скрізь знаходжу дуже гарних, цікавих та ще й якихось відповідних людей.
Щастить. Хай так буде й надалі.
Зовні він досить цікавий також. Скрізь якийсь наче вдавлений. Ніби по ньому щось проїхалося. До того ж в його обличчі є щось демонічне. Але водночас приємне.
Така собі гаргулья, демон чи ще якась потвора. Дика але красива цією дикістю.
Його б можно було використати для якогось красивого казкового кіно в готичному стилі.
Зараз я звісно розумію, що в цій компанії, він мабуть самий цивілізований. Та його це не псує, бо він і без декоративних девіацій досить таки цікава людина. Цікава сама по собі. До того ж у нього напрочуд якесь таке вірне відношення до дійсності.
Дешо у ньому дратує. Наприклад якесь таке самовпевнене начальство. Та все інше – таке чудове, а не нахальний Вадик – вже не був би Вадиком.
Есть в нем еще какая-то такя вредно-шкодная нотка. Совершенно очаровательная. Не знаю как сказать это по украински. Придерся перейти на руський. Украинским я владею свободно. Но когда речь заходит о каких-то смысловых оттенках – перевод все убивает. Сразу же хочется пользоваться обеми языками одновременно. Это как две палитры, где краски немного отличаются. Ну вы меня понимаете.