Діючі особи:
Сидір Іванович Бог – засновник, генеральний директор та верховний суддя мірозданія
Омелян Макарович Чортяка – колишній компаньйон Бога, рейдер та пройдисвіт вселенського масштабу
Адам – перший українець і за сукупністю перша людина на Землі
Єва, вона ж Кобила, вона ж Шалава, вона ж Похітлива Свиня – ребро і, за дивним збігом обставин, непутяща сожителька Адама
Орест Прокопович Змій – потворна розбещена тварюка, корефан Чортяки
Спантеличеним глядачам відкривається величезна купа лайна та іншого безобразного та смердючого сміття. Посеред всього цього багатства сидить на трьохногій табуретці у тапках і в охвіцерських кальсонах Сидір Іванович Бог, смокче „Бєломор” та, невтомно матюкаючись, щось ліпить з підручного матеріалу, а потім розкидує по окрузі. Виходить погано, все це добро воня, розвалюється, але Сидір Іванович не здається, і завдяки йому смітник стає все більше й ширше. Підходить Омелян Макарович Чортяка з золотою цепурою на шиї та у нових штанях і тухлях.
ЧОРТЯКА. Бог в помощь, Сидір Іванович!
БОГ. Все жартуєш, нагла морда! Тебе шо, випустили з пекла?
ЧОРТЯКА. Амністія.
БОГ. Так я ж влупив тобі пожизнєну каторгу. Шо, і там корупція?
ЧОРТЯКА. Ні, Сидір Іванович, там ринкова економіка. Вам скажу як рідному: проставляєшся трьома казанами смоли – і дуй хоч до вас на небеса. Запам’ятайте, може колись згодиться. В пеклі кажуть, неспокійно у вас на небі, демократії, кажуть, мало, ковбаса по талонах... А от в пеклі ковбаси сто двадцять сортів, сам бачив.
БОГ. Шо ти мелеш? Яка ковбаса?
ЧОРТЯКА. Як це яка? Та хоч тобі „Любительська”, хоч „Докторська”, хоч „Савєцька”.
БОГ. Ну й навіщо мені на небі ковбаса, коли я віками б’юся над світовою гармонією?
ЧОРТЯКА. А шо ж то за гармонія без ковбаси? Дивна ви істота, Сидір Іванович! Типа ви святим духом харчуєтесь. А горілку чим закусюєте?
БОГ. Я занюхую.
ЧОРТЯКА. Тоді це не гармонія, а порнографія. От ще, до речі, під закусь є дуже хароша ковбаса: „Єврейська” називається.
БОГ. О, еврика! Молодець, Омелько! Про євреїв – це ти вчасно. Я тут таке діло задумав... Коротше, буду людину ліпити!
ЧОРТЯКА. З чого?
БОГ. З гівна, ги-и! Ну, в принципі... з цього от шо навкруги. Як казав один, шо маємо – те маємо.
ЧОРТЯКА (із сумнівом). Може з цього не треба? Ні, вам там наверху, як завжди, видніше, та, як на мій смак, дуже вже воно смердить.
БОГ. А то ваші земні справи! Мені з неба не чуть. Моє діло зліпити, вкинути в цю... як її... в окружающу срєду, а там нехай вони всі хоч всруться.
ЧОРТЯКА. Еге, ото так воно завжди і виходить.
БОГ. От диви, курей я вже зліпив, корів зліпив, свиней зліпив, а де ж вершина еволюції?
ЧОРТЯКА. Ну й зробили б тією вершиною свиню!
БОГ. Не можна, свиня не буде вірити у мене. А шо ж то мені за прикол: зробити усе, шоб вони прийшли на готовєньке і мене ж викинули на задвірки історії? Отже, треба ліпити людину. Он у мене і болванка є, на свиню не вистачило, а на вершину еволюції якраз підійде. Зараз зліплю першого єврея!
ЧОРТЯКА. А чому єврея?
БОГ. Матеріалу мало, десь прийдеться економити. Ну, зі мною! Тобто з Богом!
Вмить наступає непроглядна темрява, адже день і ніч Бог створив, а ранок і вечір – забув. З цього допитливий глядач може здогадатись, що бракоробство і недбалість мають місце і в Господньому промислі. Впродовж немалого часу у пітьмі чути лише сопіння та стримані матюки.
ГОЛОС ЧОРТЯКИ (у темряві). Ну шо, зліпили?
ГОЛОС БОГА. Та зліпив, зліпив. Мабуть, одразу получився Ейнштейн: така голова велика! Напевно, одних мозгів кілограмів десять.
Миттєво наступає ясний день, а з ним – гомеричний регіт Омеляна Макаровича та трагічне мовчання Сидора Івановича.
ЧОРТЯКА (витираючи сльози від сміху). Ото вже наліпив! Прямо Ернст Нєізвєстний!
БОГ (розчаровано). А я думав, то в нього голова... А то в нього ж... та ні, вродє живіт. А де ж голова?
АДАМ ( а це саме він). Не хвилюйтеся, батьку, мені і так непогано. А нема чого поїсти? А випити? А де б тут полежати, відпочити?
БОГ. Так ти ж ще не працював!
АДАМ. Так треба ж підготуватись. Ото давайте підганяйте мені дивана, телевізора, та сала, та горілки, та пива нерозбавленого. Мені б ще бабеня якесь, ще не знаю для чого.
ЧОРТЯКА. Шось здається мені, він не єврей. А чи знаєш ти, вершина еволюції, що весь світ – бардак, а всі баби...
БОГ. Не вірить він у цю дурн`ю! Він вірить у мене і в любов. Ось тобі, Адамчику, бабеня. Зараз тільки виламаю у тебе ребро...
Після нетривалої метушні і відчайдушних зойків Адама відбувається дійство, схоже на операції філіппінських філерів, що виймають з людей всякий зайвий лівер голими руками без наркозу. Нарешті перед глядачами з’являється цілком обнажонна баба, яка за відсутності інших баб здається не такою вже й потворною.
ЄВА (а це саме вона). Хлопці, ну як я вам? (Спокусливо вертить дупою). Шо, старий, аж слюні текуть?
БОГ. Тьху, шалава! Ти ж женщина, дружина, будуща мати, з тебе колись родіну ліпити будуть... Хоч би Бога постіснялась!
АДАМ. Да-а, тату, велике вам человєчеське спасибі! Ощасливили, нічого сказать...
БОГ. А шо?
АДАМ. Шо-шо? Треба ж було почати з горілки, з сала, а вже потім, після завтраку-обіду-ужину, ребра з мене видирати. А тепер мені шо, з цією от кобилою салом ділитись?
ЄВА. А шо, я б ото поїла сала... кілограмчик.
ЧОРТЯКА (здогадується). Е-е, то Сидір Іванович замість євреїв українців наліпив. А непогана дівка, я б їй впендюрив! От тільки вилікую геморой, зароблений на каторзі.
ЄВА. То де сало?
АДАМ. Дулю тобі з маком, а не сало! (Тиче їй під ніс дулю).
ЄВА. Всі мужики – брехуни! Навіть дуля у вас – і та без маку! (Еротично надува губки і все інше).
ЧОРТЯКА. А піди он до дерева, там таке яблучко висить...
ЄВА. Мені б краще бананчика... (Іде до дерева з каскадом еротичних жестів всіма частинами тіла).
БОГ (їй услід). Бананчика їй... Це тобі не Палестина, тут пальм нема! Тут будеш і солому жерти.
АДАМ. Сала їй... У-у, похітлива свиня!
ЧОРТЯКА. У-у, яка женсчіна! Клятий геморой!
Єва підходить до яблуні, на якій висять одне-єдине яблуко і Орест Прокопович Змій.
ЄВА. Ух, ти, яке яблучко! Здоровенне, як голландське! А шо це за мотузка?
ЗМІЙ (спокусливо). Це я, моя ясочка.
ЄВА. А-а, змія!!! Рятуйте!!!
Жоден з хлопців навіть не рухається з місця, бо напружено осмислює проісходяще.
АДАМ. Хоч би він її сожрав!
БОГ. Хто зна, може це і буде гармонія... А я потім ще наліплю.
ЧОРТЯКА. Да-а, пощастило Оресту, у нього нема гемороя.
Між тим жорстока, як всі баб`и, Єва хоче прибити Ореста Прокоповича лопатою.
ЗМІЙ. Дура, не бий, я тобі зроблю харашо!
ЄВА. Як харашо?
ЗМІЙ. Краще чим бананчиком!
ЄВА. А шо, хіба таке бува?
Зупиняється, і Орест Прокопович, не гаючи часу, робить їй харашо, а в другий раз – дуже харашо. Тваринні крики Єви: „Ще! Ще! Дас іст фантастіш!” - від яких Омелян Макарович Чортяка аж вспотів, не може заглушити навіть семиетажний мат Сидора Івановича Бога.
БОГ. Согрішила, курва! Тепер ще народить мутантів...
ЧОРТЯКА. У-у, клятий геморой!
АДАМ. Тату, ну коли вже буде сало!?
На Всесвіт спускається темрява. Назавжди. Сидір Іванович передумав.
КІНЕЦЬ