Примхлива осінь знову на подвір’ї,
Густі тумани та сумні дощі,
А ти, неначе сонячне сузір’я,
Прийшов у світ і тугу розтрощив.
З тобою поруч - серцем молодію,
Без тебе - миті додають років.
З тобою поруч - скарбом володію,
Без тебе – світ не має кольорів.
Іди по світу променем Ярила,
Іди в життя не зменшуючи крок,
Нехай довіку не покине сила
Ні твого тіла, ні твоїх думок.
Хай буде ранок для добра відкритий,
А смуток не приходить навіть в сни,
І зберігають мамині молитви
До самої густої сивини.
Та й що з того, що осінь на подвір’ї,
Та й що з того, що скоро вже зима –
В тепло душі твоєї свято вірю,
Бо місця в ній для холоду нема...
* * *
Пиши новітнії часи,
Сторінку кожну починай з Любові.
Які б життя не були полюси,
Повір мені – вони не випадкові.
І по яким би ти не йшов шляхам,
Долаючи яри, пустелі й кручі,
Повір, для долі не збудуєш сам
Хатинку хилу, чи палац блискучий.
Пиши новітнії часи,
Натхненням небо хай тебе овіє,
Життя рихтують мінуси й плюси,
Та всім керують Віра і Надія...