К О З А Ц Ь К І Ш А Б Л І
(Літературний кіносценарій)
Сцена 15, екст., ранок.
Андрій, Ахмед, три пластуни, Свирид і Маковський лаштуються виїжджати з подвір’я. Ніхто ні з ким не розмовляє, кожен сам знає, що йому робити.
Андрій подивляється на двері хати, Маковський крадькома спостерігає за ним.
Першим у сідло забирається Криворучко.
Криворучко: ну… з Богом!
Всі козаки хрестяться. Маковський молиться польською мовою і цілує, а затим ховає в пазуху натільний хрестик.
Андрій востаннє оглядається - і Христина таки вибігає на ґанок! Щоправда, поспішає дівчина не до козака, а до батька, подає торбинку із рідною землею.
Христина: забули.
Свирид цілує дочку в голову, випростовується. Запорожці виїжджають у ворота, Криворучко їде за ними. Маковський верхи наближається до дівчини, проте вона демонстративно відвертається від шляхтича, хрестить спини батька і козаків. Маковський б’є коня по крупу і з гейканням пускає його риссю наздогін козакам.
Сцена 16, інт., день.
Спальня Мазепи в Пушкарівці. Хворий гетьман з французькою книгою в руках напівлежить у ліжку, за столом під стіною сидить Пилип Орлик, біля ліжка стоїть Криворучко. Він продовжує звітувати:
Криворучко: султан заказав татарам вступати в баталії, прецінь великий візир, по всьому, жадає війни з Москвою. Тож хан двунадесять ден тому рушив у похід самовільно.
Орлик: Девлет-Гірей ненавидить москалів. А з ханською кіннотою у нас була б рівна сила проти царської.
Мазепа: пізно, Пилипе… Карл не згодиться чекати підходу кримчаків. Сьогодні (Мазепа звертається до Криворучка) він сповістив, що планує наступ на 29-е число, в середу.
Криворучко: татари, певно, уже за порогами…
Мазепа: пізно.
Криворучко: ти, Іване Степановичу, начебто, не віриш у короля?!
Орлик: а він нам довіряє? Бачив під дверима шведських драгунів?
Криворучко: (спочатку киває на згоду, затим дивується) А де сердюки?
Орлик: отож-бо й воно… На своїх лише надіються! Нас – набік!
Мазепа: січа виграється не числом, а умінням і відвагою. Каролус – геній війни!
Орлик: замолодий, ваша ясновельможносте.
Мазепа: Іскандер у 30 років звоював півсвіту… Криворучко, дякую, звістки лепські. Не наша вина, як шведи поспішать. А вмовити їх заждати ми не в змозі… Все тепер в руцє Божій…
Сцена 17, екст., день.
Тим часом на краю Пушкарівки для 27-річного Карла ХІІ, котрий приїжджав провідати хворого гетьмана та пихатого фельдмаршала Реншильда, який тінню супроводить монарха, племінник Мазепи і ровесник короля Андрій Войнаровський (зовні - бездоганний герой в античному дусі) проводить серед козаків показові змагання зі стрільби та шаблювання.
Високі гості сидять з Войнаровським за розкладним столиком, на якому напої та наїдки – у короля звички аж занадто демократичні, тому строгий етикет не дотримується. Позаду монарха очікують 8 гвардійців. Шведи не приховують, що вражені спритністю українців у фехтуванні на шаблях. Полковник Сігрот, кремезний вояк з рубцем на лобі, стоїть за спиною короля і похмуро спостерігає за бійцями. Карл ХІІ щось запитує полковника, той відповідає і з погордою заперечливо хитає головою, але погляд від шаблістів не відводить.
А в крузі козаків (тут і Підкова, і його підлеглі) схрестили шаблі Ахмед з незнайомим запорожцем. Татарин майстерно переграє суперника, вибиває у того зброю і приставляє гостряк леза до грудей.
Поки в змаганнях невелика пауза, троє запорожців змагаються у стрільбі по крихітних зелених гарбузах, які почеплені на ключки кроків за 50 від стрільців. Після перших двох пострілів гарбузи розлітаються, а коли третій козак промахується, глядачі починають насміхатися над ним. Мазилу з парою гарбузиків посилають переставити ключки далі.
Тим часом Ахмед б’ється з наступним суперником і знову переконливо виграє.
Після цього розпочинається новий тур у стрільбі.
Сцена 18, екст., день.
До змагального поля наближається Криворучко у супроводі Маковського. Виявляється, у полковника багато знайомих. Свирид вітається з ними, відповідає на жарти.
Перший козак: приїхав Криворучко – можна й баталію з московитами починати!
Криворучко: хай я забарився, бо зайнятий був, а ви, ледарі, чого без розваги сиділи?
Другий козак: чи й не гречку сіяв, пане полковнику?
Криворучко: із землі вершки тягнув, аби росла швидше.
Перший козак: хто би мені потягнув вершка, щоб виріс хоч трохи!
Козаки регочуть, хитро подивляються на Криворучка.
Криворучко: хлопче, свого вершка тягни краще сам, бо чужі відірвуть ненароком з коренем!
Козаки регочуть ще дружніше, а полковника зачіпає старий, сивочубий запорожець.
Карасько: покажи, Свириде, жовторотим, як справжній козак шаблює!
¬Криворучко: ми з тобою, Карасько, своє відшаблювали. Хай молодики потішаться. Глянь, який лицар під моїм крилом!
Свирид виштовхує наперед Анджея Маковського. Поляк кілька секунд міряється поглядом з Ахмедом, затим круг глядачів розтягується і починається фехтування. Відразу поляк задає шалений темп, тисне на татарина, змінює і висоту, і напрями ударів, перекидає шаблю з руки в руку. Ахмед б’ється серйозно, без фокусів, але Маковський явно сильніший. Граючись із суперником, він навіть ранить того в ліву руку й розсікає шкіру на грудях.
Шведи зацікавлено спостерігають, Войнаровський хмуриться, підводиться, однак Карл говорить:
Карл: не втручайтеся, прошу. То сміливці, їм обом необхідна лише перемога!
Спокійно, з усмішкою дивиться на бій і Свирид. Андрій Підкова стискує щелепи, проте обличчя у нього незворушне. Нарешті Маковський умудряється вдарити Ахмеда тупим краєм клинка по шиї, і Підкова не стримується.
Андрій: годі! Зупиніться…
Маковський картинно вкидає шаблю в піхви, розводить руками.
Маковський: як зволите! А ні, може, спробуємо між собою?...
Андрій: я не буду з тобою битися…
Криворучко: Андрію, - підступає впритул до пластуна, - подумають, що злякався…
¬Він говорить тихо, аби ніхто не почув, однак присутнім зрозуміло, до чого йдеться. А після того, як Підкова пильно поглянув на шляхтича, круг стає ще більшим. І діватися від поєдинку немає куди ні одному, ні другому бійцю.
Маковський радо щириться, знімає кунтуш, розстібає пояс з піхвами, передає глядачам. Тоді скидає свитку і Андрій.
Цей поєдинок не схожий на попередній: рубаються ж бо два рівних по силі бійця! Рубаються довго, причому козак більше захищається, ніж нападає, а удари поляка зверху змушений відбивати двома руками. Однак з превеликим трудом він усе-таки перемагає, і Маковський змушений визнати поразку, коли Андрій збиває його на землю та, наступивши на шаблю поляка ногою, приставляє лезо своєї йому до горла.
Маковський: (шипить) zdajк siк… (пол. – здаюсь)
Підкова одягається, а Карасько радить, збиваючись на змовницький шепіт.
Карасько: не долікував плече? Тому й руку не зведеш догори, як слід. А ти не відбивай на силу, а піддайся, пропусти удар – а потім!...
Він махає, ледве не зачепивши полковника.
Криворучко: що з рукою?
Не відповідаючи, Андрій йде до столу, куди його запрошує Войнаровський.
Переможця пригощає вином сам Карл, простягаючи бокал назустріч козаку.
Сцена 19, інт., вечір.
Після від’їзду гостей у кабінеті гетьмана відбувається бесіда. Іван Мазепа вимагає від усіх (а це Орлик, Войнаровський, Криворучко і Підкова) поклястися на Євангелії.
Мазепа: будьмо заодно, братове! Я присягну вам, а ви зі свого боку присягніть мені у вірності й дружбі.
Андрій: Січ уже присягнула ( з натиском) шведському королю.
Орлик: (після тривалої паузи) що се означає? Непокора?!
Андрій: негоже давати нову обітницю, відступаючись від старої. Будь-кому…
Войнаровський: перед особою єдиного законного гетьмана подібні заяви зухвалі й підбурливі!
Андрій: але й відступництво не робить козаку честі…
Усі мовчать, чекаючи присуду гетьмана.
Мазепа: під варту. Охорона!
Андрій з достоїнством покірно схиляє голову.
Сцена 20, екст., вечір.
Підкову виводять з будинку Мазепи два шведських драгуни. На виручку командиру кидається Ахмед, за ним пластуни Андрія. У ту ж мить на допомогу своїм товаришам спішать драгуни, котрі вартують будинок. Зчиняється сутичка, яка поки що не переходить у смертельний бій – обидві сторони притримують удари, розмахуючи зброєю більше для остраху супротивника.
Проте, коли один із конвоїрів ледь не протикає Ахмеда, Підкова втручається і голіруч роззброює шведа. Відтепер, схоже, без кровопролиття не обійтися! Бій не розгоряється, а буквально спалахує!
На шум з будинку з’являються Войнаровський і Криворучко.
Войнаровський: панове! Отямтеся! Припиніть!
Скориставшись миттєвим шансом, Підкова вибиває шпагу з руки командира драгунів, обхоплює того ззаду і притискає лезо до щоки. Командир подає команду по-шведськи, і драгуни припиняють битися.
Командир драгунів: veva ner vapen! (шв. – опустити зброю!)
Андрій повільно відводить шаблю, відпускає офіцера, відступає на крок.
Криворучко осудливо хитає головою.
Сцена 21, інт., ніч.
Кабінет Мазепи. Мазепа, Орлик і Войнаровський сидять. Біля дверей стоїть Підкова. Криворучко в центрі кімнати розповідає про свій план.
Криворучко: а у самого Івана Ілліча і розпитати про настрої полковників.
Орлик: (скептично) у Скоропадського? Загримиш, Свириде, в катівню до Меншикова!
Войнаровський: я завжди вважав пана Скоропадського шляхетною людиною.
Мазепа: припустимо, Іван Ілліч не зрадить… (вичікувально дивиться на Криворучка)
Криворучко: тоді він зладить зустріч із полковниками й старшинами. А далі, як поведеться. Гадаю, багатьох схилимо на сторону короля: обіцянками… чи погрозами…
Войнаровський: погроз достатньо і від Петра Олексійовича.
Мазепа: Криворучко пройде по волосині і не схибить. Ліпшого посередника не знайдемо.
Криворучко: всіх сил докладу…
Мазепа: ну, а сьому юнаку… яку покару пропонуєш?
Полковник озирається на Підкову.
Войнаровський: Іване Степановичу, вельми прошу помилувати пана Підкову! Прямодушний і відважний козак; говорив, не кривлячи душею.
Криворучко: мені, пане гетьмане, без надійної охорони не обійтися. Дайте сього забіяку для супроводу, за ним я почуваюсь безпечно.
Мазепа: так тому й бути. Бог тобі суддя, юначе. Він один бачить, правий ти чи ні… Роби, як серце велить. Але пообіцяй: ні ти, ні твої пластуни не битимуться проти короля!
Андрій: слово честі! (козак перехоплює солідарний погляд Войнаровського)
Мазепа: вам, молодим, здається, ніби честь понад усе… А я… заради загального добра… (говорить тихіше) за Україну… (додає зовсім тихо) готовий жертвувати навіть честю!
Сцена 22, екст., день.
Андрій підходить до конюшні в ту мить, коли з її воріт Маковський виводить свого коня. Поляк не зминає, тож відступає Підкова. Поляк стиха, крізь зуби лається польською.
Андрій: (збиткуючись) щасливого путі.
Маковський: ти!… лайдак! (заскакує в сідло, хляскає нагайкою коня) Ми ще… зустрінемось!
Коли шляхтич зникає, підходять пластуни, за ними Криворучко.
Ахмед: куди полетів ваш хабарче, полковнику?
Криворучко: а те, шановний, не твого ума діло.
Ахмед знизує плечима, слідом за козаками заходить у ворота конюшні. Криворучко і Підкова зостаються удвох.
Криворучко: (ніби пояснив) я розпорядився. Та й усе.
Підкова: Та й усе.
Козаки виїжджають з двору, минають крайні хати села, пост на околиці.
Сцена 23, екст., день.
Група кроком їде по долині. Полковник знову читає Підкові настанови.
Криворучко: не сваволь, не будь упертим, коли не вигідно. А ще ліпше: слухай мене, старого, і роби, як пораджу.
Андрій: я би з радістю, пане полковнику, та тільки ви, думається мені, більш про себе, ніж про братчиків мислите. Ви без вигоди, вибачте, до вітру не сядете, не те, щоб від вас для загалу помочі діждатися.
Криворучко: знову в тебе, хлопче, що на умі, те й плещеш. Я тобі, як рідному, ти мене порятував!...
Андрій: забудьте се пошвидше. І вам легше, і мені спокійніше.
Криворучко: пропадеш! М’якіше треба, гнучкіше…
Андрій: і вашим, і нашим? Ні, пане полковнику, з вибором визначаються один раз.
Криворучко: (пересвідчившись, що решта козаків не чує його слів) плюнь, Андрію! Нехай чубляться між собою німота й московит! Нам, українцям, що ділити?!
Андрій: я присягнув.
Криворучко: (з серцем) ну, й дурень…
Сцена 24, екст., день.
Перед лісом загін заїжджає в сільце Павленки, зайняте шведами. Населення – і це кидається в очі – ставиться до скандинавів насторожено, проте без ворожості. Армія все ще розплачується за провіант і фураж. Жителі спокійнісінько (хоч російські позиції всього за кілька верст!) ходять вулицею, спілкуються з солдатами. Вояків не бояться ні дівчата, ні діти.
Однак солдати страждають від недоїдання, спеки та бруду. Стомлені, бліді, похмурі, вони мляво бродять у рваному однострої. Пайку солдатам останні два дні не давали. Молодий піхотинець, купивши в селянки шматок хліба і огірок, жадібно їсть, замість солі присипаючи огірок порохом з ріжка.
В іншому подвір’ї кавалерист приніс коню мішок зеленого листя - це особливо вражає запорожців.
Козак: погляньте!
Швед у відповідь байдуже дивиться на січовиків.
Криворучко: у Батурині згорів їх овес. І хліб. І риба, і солонина. Якщо скоро не стануть до баталії, то їстимуть конину з лопухами.
У наступному подвір’ї шведська фрекен вивішує на плетений тинок випраний офіцерський мундир. Здалека чути звуки скрипки і гучний жіночий сміх – то шведські вояки танцюють під музику жида-скрипаля з хвацькими обозними маркітантками.
Сцена 25, інт., день.
Шведський командир розквартирувався в найкращій хаті. Розважаючи молоду маркітантку, він з матюками («fy faaan, f;r helvete!», «ett j;vla fittstim!») наливає на стіл мед, насипає з ріжка порох. У такий спосіб швед намагається боротися з мухами! Коли комахи обсіли стіл, він підпалює порох («skitst;vel!»). Шведка вищить: спочатку від переляку, потім від задоволення.
Маркітантка: (регоче) kukj;vel!
Пригинаючись, аби не вдаритися об одвірок, до кімнати заходить Андрій, за ним полковник Криворучко.
Сцена 26, інт., день.
Українці сидять на лавах, швед вивчає грамоту, видану Криворучку Мазепою. Ознайомившись із документами посланців, офіцер жестами виганяє дівчину.
Маркітантка: vad fan?
Шведський офіцер: det skall du skita i! Ta dig i h;cken!
Маркітантка: kyss mig i arslet!
Грюкнувши дверима, молодиця виходить.
Шведський офіцер: (плутаючи слова українські, шведські, польські та російські) неробство псує армію – аксіома, панове! Осада Полтави затяглася більше, ніж ми могли собі дозволити. Виходів два: негайно йти на штурм міста, або вступати в генеральну битву. Повертати назад не можна: відступаюча армія – це загнаний звір!
Криворучко мовчки підводиться, забирає у шведа грамоту.
Сцена 27, екст., день.
Російський табір.
Гілленкрок з полковником Сігротом і офіцерами передає Петру І пропозицію Карла ХІІ провести битву 29-го червня.
Гілленкрок: (по-шведськи) згідно військовому паролю його величність шведський король висловлює згоду з пропозицією вашої величності про дату битви 29-го червня.
Петро бере з рук Гілленкрока грамоту, кидає на неї побіжний погляд, передає Шереметьєву.
Сцена 27-1, екст., день
Шведи запрошені царем за стіл пообідати разом з ним. Тут же Меншиков, Шереметьєв. Поодаль стоять петровські гренадери. Ще далі стоять Скоропадський з козаками. Цар випиває залпом штоф вина.
Петро І: (до Гілленкрока) не желаете ли испытать, генерал, чьи солдаты лучше? Один на один!
Сігрот: (до царя) якщо ваша величність дозволить… я міг би постояти за честь шведської корони!
Перший поєдинок Сігрота з гренадером за пів хвилини закінчився тим, що швед просто обеззброїв росіянина. Петро випиває залпом другий штоф, люто зиркає на Меншикова.
Петро І: Это лучший вояка?! На афронт меня выставляешь, Алексашка?!
Меншиков помічає, що Скоропадський підштовхує вперед сотника Клічка, двометрового козака, махає гетьману рукою.
Скоропадський: може, пан Сігрот після розігріву позмагається з моїм сотником?
Бій майстра шпаги проти майстра шаблі виявився напруженим і рівним. Нарешті при зіткненні шпага і шабля ламаються, глядачі дружно підводяться, звучать вигуки на підтримку обох бійців. Келих піднімає і Петро.
Петро І: виват!!!
Меншиков кидається обіймати сотника.
Петро І: всем вина! Господа, я поднимаю кубок за баталию, каковая на поле брани едино рассудит, чья сталь крепче!
Сцена 27-2, екст., день
Шведський офіцер особисто супроводжує козаків до останнього шведського поста під лісом. Він їде верхи попереду поряд з Підковою, за ними – Криворучко, з боків і позаду полковника, прикриваючи його і сторожко вдивляючись у кожен підозрілий кущ, їде решта козаків.
Вартові (на посту їх троє) виструнчуються перед офіцером, шведською мовою доповідають, що все гаразд. Офіцер командує «вільно».
Показуючи з пагорба дорогу на Мале Будище, він скаржиться на безмежне нахабство росіян.
Шведський офіцер: (тією ж ламаною мовою) московіти порушують перемир’я. Вони стріляють по наших солдатах! Вони ображають навіть короля!
Сцена 28, екст., день.
Саме зараз черговий роз’їзд москалів, дійсно, наближається від Яківців до околиці лісу і починає знущатися над шведами.
Російський солдат: эй, селёдкин хвост! Иди сюда, я тебя сделаю своей бабой! (регоче, намагається лайнутися по-шведськи) Форбанаде фіта!
Шведський офіцер: (наказує відкрити вогонь) ge eld!
Проте жодна з трьох куль так і не влучила в нахаб. Росіяни дають дружній залп у відповідь, але також промазують.
Шведський офіцер: кулі доводиться економити, пороху теж лишилося небагато… Це сором для непереможної армії!
Андрій Підкова бере в руки свій мушкет, швидко прицілюється, стріляє і убиває веселуна. На грудях солдата розпливається кривава пляма, і він падає з коня. Росіяни втікають, покинувши забитого.
Ахмед: (серйозно) я влучив би в голову.
Андрій: певно, ти стріляєш краще.
Він чіпляє мушкет назад до сідла.
Сцена 28-1, екст., ніч
Карл ХІІ разом з Сігротом і драбантами їде лісом. Супровід відстав.
Король під’їжджає до вогнища, біля якого сидять московіти. Російський дозор не помічає короля. Не втримавшись від спокуси, Карл стріляє з пістоля в одного з солдатів і убиває. Затим швидко скаче геть, однак випадкова куля влучає йому в п’яту.
Сцена 28-2, екст., ніч
Разом з ескортом король повертається в табір. Лише тут, коли він зістрибує з коня і падає на коліно від болю, Сігрот помічає, що Карла поранено.
Карл: це дрібниці, полковнику…
Однак Сігрот вважає інакше. Підтримуючи Карла, він зве на допомогу.
Сігрот: лікаря! Лікаря королю!!
Сцена 29, екст., ніч.
Місце на околиці лісу, де вдень стояв шведський пост. Андрій, Ахмед, Криворучко і три пластуни, тримаючи коней на поводу, скрадаються попід лісом, спускаються у широку (1200-1500 метрів) долину, яку роздивлялися вдень.
Приблизно серединою долини тягнеться натоптана степова дорога. Вийшовши на неї, козаки зупиняються, орієнтуючись на місцевості.
Ахмед: потрібно братися… еске таба (показує рукою вгору по долині), ближче до лісу.
Андрій: треба йти на північ (вказує рукою на Чумацький Шлях).
Поки всі роздивляються зірки, на дорозі з’являється сторожовий роз’їзд москалів. Помітивши попереду козаків, вершники зупиняються, брякають зброєю.
Грубий голос: (по-російськи) пароль! Кто такие?!
Замість відповіді пластуни скакають на коней.
Грубий голос: сдавайтесь!
Без жодного слова Підкова пускає коня галопом, козаки на якусь мить відстають від нього. За кілька секунд загони стинаються в лютому бою. Козаки просто зім’яли ворога, менш, ніж за пів хвилини, порубавши всіх москалів.
Лише тепер наближається полковник.
Криворучко: нас помітили. Се кепсько.
Андрій: (захекано) подумають, що ми вернулися в Яківці! Вперед!
Загін дружно мчить на північ, до Будищанського лісу.
Сцена 30, екст., ніч.
Квартира Івана Скоропадського в Малому Будищі (таборі Скоропадського). Криворучко зустрічається з гетьманом(60 років) і його дружиною Настею (на 25 років молодшою, гарною та норовливою напівєврейкою).
Настя: і на крихту не зазіхаєм на гетьманські привілеї! Ви свідок, пане полковнику, ми опиралися Меншикову. Іван Ілліч не прийняв гріха на душу, а піддався наполяганням старшини.
Скоропадський: однак тепер… після церковної присяги… російському царю… назад дороги немає.
Криворучко: (киває) риба шукає, де глибше, а чоловік…
Скоропадський: (перебиває) ні-ні! Бачиш, Свириде… Петро Олексійович сам не вірує в тріумф над Карлом – (виправляється) королем Карлом! Отож, як мені…
Настя: у їх величності сподівання на те, щоб шведський король одступився. Але якщо битви не буде, програє і пан Мазепа.
Криворучко: є чутка (притишує голос), Петро Олексійович жде підкріплення.
Скоропадський переглядається з дружиною, затим заперечливо хитає головою.
Криворучко: хан Аюка і сорок тисяч калмиків!...
Скоропадський: не більше 2-3 тисяч…
Криворучко: (переходячи до головного) коли так… Карл очікує вершників Девлет-Гірея, вони вже наблизилися до порогів… Якщо козацька старшина дізнається про підмогу кримчаків, чи всі зостануться при таборі Петра – (підкреслено виправляється) царя Петра?
Скоропадський: дехто без примусу не останеться й дня.
Настя: (пояснює) у кого дружина в заручниках, у кого діти…
Сцена 31, екст., ніч.
Ще ніч, але вже починає сіріти. Андрій з козаками очікують біля будинку Скоропадського, не вступаючи в розмови з вартою гетьмана.
До ґанку наближається верхи на коні Семен Палій. Колишньому герою Правобережжя, якого з нагоди відступництва Мазепи цар Петро повернув із Сибіру, вже сімдесят років, однак це суворий і міцний дідуган; принаймні, з коня зістрибує по-молодечому спритно.
Неприязно зиркнувши з-під кошлатих брів, він похмуро проходить до кімнат.
Ахмед: (цікавиться) атакли гаскері (тат. – великий воїн)?
Андрій: Гурко. Семен Палій!
Козаки захоплено дивляться вслід Палію.
Сцена 32, інт., ніч.
Кімната Скоропадського. Крім гетьмана, дружини і Криворучка присутній Семен Палій.
Палій: (шумить перед Криворучком) ви всі – пройдисвіти! А головний іуда – Мазепа, шведський посіпака!
Сцена 33, екст., ніч.
Ахмед помічає Маковського, котрий з кількома козаками супроводжує парокінну колимагу Криворучків.
Ахмед: Маковський! Я його впізнав!
Андрій: (заперечливо) він на хуторі.
Ахмед: (наполягає) арбаси полковника.
Андрій: навіщо б Морковському колимага?
Ахмед: (насмішкувато) здогадайся сам, бертуган.
Маковський також впізнає запорожців, хоч і не подає виду. Утім, трохи од’їхавши, він озирається назад. Однак із дверей брички виглядає Христина, і поляк підганяє коня.
Маковський: не можна, моя крулево. Schowaj siк!
Сцена 34, інт., ніч.
Гурко продовжує звинувачувати Мазепу в усьому, навіть у тому, чого Іван Степанович і не думав робити.
Палій: (саркастично) і то брехня, що Мазепа обіцяв царю видати Карла в обмін на прощення?! Апостола Данилу до Петра посилав з листом!
Скоропадський: пане полковнику, це наклеп. Колишній гетьман – наш ворог, але не христопродавець!
Настя: Іван Степанович – незрадлива людина.
Палій: помовч, жінко, не устрявай! Ви мене навіщо заманили, до запроданства схиляти?! Скільки вас?! Де решта?!
Першим озивається Свирид.
Криворучко: ти, Гурко, заспокойся. (робить значущу паузу) Я для самого Меншикова новини привіз!
Сцена 35, екст., ніч.
Перед будинком Скоропадського. До побратимів підходить малознайомий козак з охорони гетьмана і заводить нудну розмову.
Козак: і голод, кажуть, у тій Полтаві, словами не описать! Котів і собак поїли, на пацюків перейшли. Ви у нас недавно? У московитів теж сутужно: юшку з лободи варять.
Андрій: (роблено серйозно) піст ще не закінчився.
Козак: післязавтра. А військо охляло. Нікому ця війна не подобається. Сидимо на місці, Андрію, замість походом ходити! Марна робота.
Ахмед: у селі сатип алирга нерседер?
Козак: купити?! А не зосталося ні крихти, ні краплі! У кого і є, не дадуть, хоч і бояться царя.
Несподівано на вулиці з’являється кінний загін росіян. Поряд з офіцером їде Маковський. Поляк указує рукою на Андрія з товаришами.
Маковський: oni, panu oficere!
Наблизившись, москалі наводять рушниці на Підкову, Ахмеда та їх співбесідника. Негайно й охорона Скоропадського піднімає зброю проти запорожців.
Російський офіцер: сложить оружие! (пояснює козакам Скоропадського) Это мазепинские лазутчики!
Запорожці починають складати зброю перед собою.
Сцена 36, інт., день.
Похмуре приміщення з кам’яними вибіленими стінами, двійко підсліпуватих віконець високо під стелею. Андрія прив’язано за руки до кільця в стелі, мотузку натягнуто так, щоб він ледве діставав босими ногами підлоги. Видно, що Підкову вже катували: його обличчя й біла сорочка в крові.
Криворучко намагається умовити козака до зради. Упівголоса, аби не почули кат і дяк, що записує показання, полковник говорить Андрію мало не в вухо.
Криворучко: плюнь! Одне твоє слово… Коли з’явиться Меншиков, тоді вже…
Полковник безнадійно хитає головою.
Андрій: (крізь зуби) я присягнув.
Криворучко: дурень! А я сподівався, ти хитріший…
Свирид втомлено махає рукою і йде геть. Дяк з цікавістю дивиться йому вслід, затим звертається до Підкови.
Дяк: ну, что, любезный? Начнем, пожалуй. Дюжину гарячих, Ванька, для пробы!
Кат починає шмагати Андрія ремінним батогом.
Сцена 37, інт., день.
Тут же. Крім дяка за катуванням спостерігає Меншиков. Андрію викручують руки і піднімають на дибу.
Меншиков: выше поднимай! И за ноги его потяни, мерзавца! (сам роздратовано б’є Підкову батогом) Где предатель Гордеенко?! Куда поставили запорожцев на битву?! Сколько у Гордеенки казаков?!
Князь шмагає і шмагає Андрія, але той затято мовчить.
Сцена 38, інт., день.
Христина у будинку, який надали під квартирування полковнику Криворучку в таборі Скоропадського. Це її кімнатка-спаленька. Розгнівана дівчина стоїть посеред кімнати навпроти розгубленого батька. Анджей Маковський хоче, але не насмілюється поки що, вийти в двері.
Криворучко: (поволі, владно) з тобою ми потім поговоримо. Іди геть!
Маковський буквально вискакує з хати.
Криворучко: доню моя, все лише задля тебе. Заради твого щастя. Так, він тут, але я не в змозі допомогти. Він обрав іншу наречену… безносу й кістляву…
Христина починає ридати, батько обіймає її, притуляє до грудей, гладить по голові.
Криворучко: змирись, доню. Поплач і змирись…
Дівчина раптом вивільняється, відступає від батька.
Христина: це ви, тату!
Криворучко: що: ми, Христино?…
Христина: ви! Зрадили Андрія…
Криворучко: припини! Забулася, з ким розмовляєш?! От що… посидь до вечора під замком, тоді й поговоримо!
Свирид виходить, дівчина сідає, затим лягає на ліжко, гірко плаче.
Сцена 39, інт., день.
Приміщення, де допитують Підкову. Андрій від катувань нарешті втратив свідомість і його опускають на підлогу. Меншиков від люті копає непритомного козака носаком, лається.
Меншиков: тупец, фофан! Дубьё! Чтоб ты сдох, скотина!
Кат: ваше высочество, сдохнет, но не сдаст.
Меншиков люто зиркає на здоровенного ката, той відсахується, а князь ще раз, без особливого старання, штурхає козака під ребра.
Дяк: Ванька правду говорит, ваше высочество. Попадётся такой казачок… Ничего не скажет!
Меншиков: что ж, с паршивой овцы хоть шерсти клок. Запиши… (дяк сідає, приготовляється писати. Меншиков виглядає з амбара, гукає до солдат) Эй, вы оба! (заходять двоє кремезних російських вояків) Этого в яму, к остальным! (солдати під руки витягують Підкову за двері) Завтра после побудки повесить – сколько их там?
Дяк: шесть злоумышленников, ваше высочество!
Меншиков: для устрашения возможных сообщников. Напишешь всё, как надо.
Князь виходить. Солдати вже поволокли Підкову, тож Меншиков сідає на коня і скаче геть.
Сцена 40, екст., день.
Два росіянина волочать Андрія подвір’ям до льоху, де стоїть вартовий. Льох прикриває врита в землю дерев’яна коробка з масивною, під великим замком, лядою.
Підкова випручується і починає битися один проти двох конвоїрів та вартового, який негайно поспішив на допомогу своїм. Сил утікати Андрій не має. Утім, і опиратися, побитий, з ушкодженим плечем, трьом супротивникам він також довго не може. Козака збивають на землю, а затим вкидають до льоху.
Вартовий: (важко дихаючи) внизу поправится!
Всі троє регочуть. Вартовий замикає ляду. Солдати сідають біля ями покурити.
Сцена 41, інт., день.
Козаки в ямі ловлять Андрія на руки, обережно садовлять. Крізь щілини між дошками коробки і лядою пробивається світло, тому видно, що в ямі крім Ахмеда і трьох пластунів малознайомий козак, який підходив до запорожців побалакати. Зараз він сидить окремо в кутку.
Ахмед швидко й вправно помацав руки-ноги командира.
Ахмед: кістки цілі. Якши.
Андрій: (сідає спиною до стіни, задирає голову вгору) як тут?
Ахмед: (усміхається) краще, ніж там! (серйознішає) Виберемося, бертуган!
Сцена 42, інт., день.
Христина знаходиться в зачиненій кімнаті, а в сінях, з другої сторони дверей, стоїть Маковський.
Маковський: я не хотів привозити тебе! Так rozkazaі твій ojciec! Zostaw wszystkich, їдь зo мной do Polski!
Христина: (зневажливо) з тобою не поїду нікуди. Ти зрадник!
Маковський: (мстиво) твого Андрія вранці straciіy.
Христина: (їй перехоплює подих) тоді і я… не житиму…
Сцена 43, інт., день.
Дяк вводить Свирида Криворучка до Меншикова. Затим виходить, закриває двері, прислухається, мало не притуляючи вухо до дверей.
Тим часом полковник пропонує всесильному князю авантюру.
Криворучко: перевдягти десяток-другий солдат у козацькі однострої ми зможемо. Маковський - моя найвірніша людина. Він проведе крізь пости. А Господь допоможе нам захопити Мазепу… Або знищити!
Меншиков: вы малость опоздали, полковник. Есть сведения, что не позже рассвета шведы пойдут на приступ редутов. Причём, всеми силами, вместе с казаками предателя и запорожцами Гордеенки. Государь в раздумье. Петру Алексеевичу опять кажется, что для виктории сил недостаточно…
Криворучко: тим паче, ваша високосте! Не стане Мазепи, і наміри Карла поламаються! Подумайте, не відкидайте мій план.
Меншиков: что тут долго думать, пан полковник…
Сцена 44, інт., день.
Христина продовжує розмовляти з Маковським через двері.
Христина: я вийду за тебе. Якщо ти врятуєш козаків!
Маковський: я нє зможу!
Христина: (припадає до дверей, говорить швидко, наполегливо) Анджею! Вартовий один? Стемніє, про нього забудуть! І я втечу з тобою сю ж ніч!
Маковський: przysiкgnij! Imieniem Boїej matki!
Христина: (кусає губи, сльози самі течуть на щоку) обіцяю…
Сцена 45, інт., день.
У яківецькому монастирі, де розташувався штаб Карла ХІІ, закінчується нарада. На неї запрошені фельдмаршал Реншильд, прем’єр Піпер і полковник фон Сігрот. Карл сидить у ліжку.
Рішення про битву прийнято, і пароль «З Божою поміччю» вже оголошено по армії, проте фельдмаршал Реншильд безапеляційно висловлює невіру у боєздатність козацького війська.
Реншильд: ваша величносте, я наполягаю, щоб полки Мазепи залишилися в обозі, а запорожці лише прикривали наш лівий фланг.
Карл: (стомлено) передайте наказ гетьману.
Вирішується також питання про предводительство у баталії.
Карл: і останнє, панове. Через поранення… (продовжує через силу) я не в змозі керувати армією… Тому передаю командування (підвищує голос) фельдмаршалу Реншильду!
Сігрот: якщо ви, ваша величносте, не в змозі командувати… я не в змозі поручитися за солдат Далекарлійського полку. Мої гренадери уповають лише на вас!
Карл: (істерично) в такім випадку я готовий… померти разом з ними! Затямте, Сігрот: ми поставили на одну-єдину карту! І вона мусить виграти! (заспокоюється, продовжує цілком адекватно) У вас є заперечення проти мого плану?
Піпер: ваша величносте, у прожекті занадто багато ризиків. (загинає пальці) Якщо ми захопимо супротивника зненацька. Якщо вдасться пройти крізь ряди редутів. Якщо штурм московського табору піде без конфузій…
Карл: (не витримує і перебиває) то цар Пітер зазнає нищівної поразки! І заради цього варто ризикувати…
Тепер королю не заперечує ніхто.
Сцена 46, екст., день.
Табір Мазепи. Вечоріє. У таборі цигани: співають, танцюють, гадають козакам.
Гетьман, нервуючи, прогулюється разом з Войнаровським.
Мазепа: ця баталія остання, повір мені… Гордієнко думає, що Січ однаково виплутається і знову піде на службу або до московського царя, або до польського короля. Полковники Скоропадського мріють, аби Петро дозволив українському гетьману правити на лівому березі. І їхні козаки гадають, що війна минеться й усе повернеться, як було… Проте нічого не буде… Завтра остання битва. Виграє Карл – і ми європейська держава. Виграє Москва – навіть дотеперішньої автономії не лишать. Цар поставить Меншикова гетьманом, а той миттю наведе порядок…
Вони наближаються до квартири Мазепи, коли назустріч їм трапляється циганка.
Циганка: красунчику, дай гріш, погадаю на кохання!
Войнаровський: погадай, відьмо, краще на смерть!
Циганка: а не боїшся?
Тим часом на краю села з’являється загін перевдягнених в козацькі односторої москалів, на чолі яких Маковський. Вони наближаються до першого поста, постовий упізнає поляка, спокійно пропускає загін.
Циганка: і помреш ти в далекій сніговій країні. А поховають тебе на дереві, у дерев’яному ящику. І будуть молитися тобі.
Войнаровський: (сміється) як Богові? (дає жінці монету)
Мазепа не виглядає таким веселим, як племінник.
У цей час загін москалів уже від’їхав від першого посту. Кінь одного із задніх вершників спотикнувся і він лайнувся по-російськи.
Москаль: у, скотина безрогая! Убью!
Козак: стій! (вихоплює пістоль) Тривога!!
Хтось із москалів кидає вартовому в груди піку.
Козак: зрада… (падає, так і не вистреливши)
Циганка: тепер старому пану. Ні, від тебе мені грошей не треба. Дай руку. (дивиться вона не лише на долоню, а й в очі гетьману) Бачу… велике кровопролиття. Але король у ньому не переможе. І ти не переможеш.
Мазепа висмикує руку.
Саме зараз загін москалів мчить до штабу Мазепи. В таборі зчиняється переполох. Однак шведські драгуни миттю оточують гетьмана з Войнаровським і зустрічають нападників дружним залпом майже впритул. Починається бій, звідусюди біжать козаки на допомогу.
Маковський першим розвертає коня і втікає, за ним скачуть недобитки загону.
Сцена 47, інт., ніч.
Козаки у ямі шукають способу вибратися, однак глибина і простота пастки не дають змоги вихитрувати що-небудь. Навіть ставши на плечі комусь із козаків, Ахмед ледве дотягується до ляди, проте на шум зверху відразу озивається вартовий:
Вартовий: ану, не балуй у меня! Погодите, антихристы, петля вас успокоит.
Сцена 48, інт., ніч.
Коли в хаті, де зупинилися Кузьма Криворучко з дочкою, всі поснули, дівчина тихо встає з ліжка. Виявляється, вона лежала вдягнена. Смикнувши двері, дівчина переконується, що вони все ще заперті. Підійшовши до вікна, Христина визирає надвір. Затим вибиває шибку, відчиняє віконця і вибирається надвір.
Сцена 49, екст., ніч.
У шведському таборі солдати сплять просто неба, а не в палатках.
Об одинадцятій годині ночі шведські полки починають шикуватися в бойові порядки.
Шведи правильними фалангами крокують у темряві до російських редутів.
Сцена 50, екст., ніч.
Свирид Криворучко повертається до квартири і з подвір’я помічає розбите вікно. Він заглядає до спальні доньки.
Криворучко: Христино. Христино! (майже стогне) Доню…
Те, що дівчини немає, він нарешті розуміє і кидається за нею наздогін.
Сцена 51, інт., ніч.
Посеред ночі запорожці в ямі чують шум сутички нагорі, затим удари прикладом по замку на ляді. Нарешті їхній визволитель здогадується підірвати скобу замка і відчиняє ляду. На фоні зоряного неба полонені бачать дівоче обличчя.
Ахмед: Христина!
Христина: швидше!
Козаки починають будувати живу драбинку: один стає під стіну, міцно упирається, другий забирається йому на плечі, третій лізе по них ще вище.
Сцена 52, екст., ніч.
Метушня за російськими редутами – москалі бігають, гарячково займають бойові позиції. Крики: «Шведы наступают! Тревога!»
Сцена 53, екст., ніч.
Полонені козаки спритно вибираються з льоху, озброюються тим, що знаходять на тілі вартового: рушницею, пістолем, ножем, шаблею.
Вулицею проходить російська піхота – але солдатам, розбудженим серед ночі по тривозі, немає ніякого діла до купки обірваних козаків, котрі притаїлися обіч дороги.
Христина прощається з Андрієм.
Сцена 54, екст., ніч.
Початок Полтавської битви за шведською армією. Піхота генерала Спарре зім’яла російську кавалерію, оволоділа трьома редутами на лівому фланзі і змусила відійти піхотинців Меншикова.
Сцена 55, екст., ніч.
Дівчина вирішила зостатися з батьком.
Христина: він мій батько! Я повинна бути з ним… А тобі треба поспішати… (вона рвучко обіймає і цілує молодика)
Андрій: (іде до дороги) Я тебе знайду! Після битви!
В цей момент з’являється Маковський із залишками перевдягненого загону.
Не чекаючи ініціативи супротивника, Андрій голіруч кидається на ближчого вершника і перевертає його разом з конем. Тепер він також озброєний. Маковський стріляє в Андрія з пістоля, відкинувши розряджений пістоль, вихвачує шаблю, кидається зопалу на козака. Бій закінчується практично вмить: Підкова ухиляється вбік, пропускає удар повз себе, і поляк буквально наштрикається на Андрієву шаблю.
Козаки і Ахмед сідають на коней, мчать по дорозі на південь, до шведських позицій.
З темряви до ями підходить Криворучко, зупиняється над тілом Маковського. Потім помічає Христину.
Криворучко: Доню-доню, що ти наробила…
Сцена 56, екст., ніч.
Світанок, уже сіріє.
Початок Полтавської битви за шведською армією. Піхота генерала Спарре зім’яла російську кавалерію, оволоділа трьома редутами на лівому фланзі і змусила відійти піхотинців Меншикова.
У таборі Петра назріла велика паніка: солдати безладно відступають, лише посильний дисципліновано чекає царевого наказу.
Петро І: (посильному) запрягать грузовые телеги и отступать к Полтаве!
Сцена 57, інт., ніч.
Кузьма Криворучко збирається покинути табір Скоропадського разом з дочкою, переодягненою в російський однострій. Полковник перелічує золоті монети, вголос виказує всі свої думки.
Криворучко: Все гине… Ну, дарма, на хуторі перечекаємо. Брехня, довго швед на Україні не втримається!
Сцена 58, екст., ніч.
Скоро розвидниться. У дворі Христина покірливо сідлає коня.
Кузьма, ремствуючи на непослух дочки, поправляє її сідло, капшук з червонцями кладе до саков.
Криворучко: заради тебе чорту продав би душу, не те, що московітам… Не захотіла! Сідай! Нам би тільки повз шведів прослизнути…
Сцена 59, екст., ніч.
Ноші Карла ХІІ укріплені між двома білими жеребцями, на них походне ліжко короля з шовковими матрасами і він сам на ліжку. З кожного боку нош по вісім солдат.
Біля нош на світанку фельдмаршал Реншильд сперечається з міністром Піпером.
Піпер: пошліть нового гінця до Мазепи! Нам необхідний весь козацький резерв!
Реншильд: до гетьмана неможливо пробитися.
Піпер: Гільденклу на свіжому жеребці зуміє!
Реншильд: (вкрай роздратовано) хай мій король скаже, хто командує битвою!
Карл: ви, фельдмаршале.
Реншильд: тоді я наказую припинити наступ на лівому фланзі, натомість зайняти ділянку на західній стороні долини!
Карл киває Піперу на знак згоди з фельдмаршалом. Це фатальна помилка! Відтепер воєнне щастя відвернулося від шведів.
Сцена 60, екст., ніч.
Розвідники Андрія Підкови разом з малознайомим козаком скачуть на південний схід, звідки вже доносяться гарматні постріли.
Сцена 61, екст., день.
9-а година ранку. Ситуація різко змінюється. Меншиков зі своєю кіннотою бере в полон штаб Шліппенбаха. Під Меншиковим убивають коня, проте він вперто пересідає на іншого й заганяє генерала Рооса під Полтавські шанці.
Шведські загони втрачають зв’язок і координацію, а Петро І вводить у бій практично все військо, приймаючи над ним верховне командування. Поки що він стоїть на пагорбі, споглядаючи битву згори.
Сцена 61-1, екст., день
Андрій Підкова з товаришами поспішає. Поле битви вершники оминають, направляючись до місця дислокації запорожців.
Сцена 62, екст., день
І Карл ХІІ, і Петро І, який повернувся на поле бою слідом за Меншиковим, демонструють зразки особистої хоробрості та відваги, однак удача на боці лише Москви.
Ядро влучає в ноші Карла і пошкоджує їх.
Негайно випадкова куля збиває з голови Петра І треуголку.
Наступне ядро розбиває ноші Карла, і Сігрот допомагає королю сісти в сідло. Полковник розуміє, що короля слід рятувати з поля бою.
Нова куля влучає в сідло Петра І, вириваючи з нього шмат – але цар в запалі битви лише злісно сміється! Він рветься вперед, у бій!
Під Карлом ХІІ падає кінь, король при падінні на землю втрачає свідомість. Серед шведських вояків починається паніка. Полковник Сігрот підіймає короля на руки, садовить на свіжого коня і вивозить з гущі битви.
Шведи відступають до обозу, де знаходиться недужий Мазепа. Армія зі своїми очільниками безладно тікає, і лише невеликі групи вперто обороняються, даючи змогу врятуватися основним силам.
Сцена 63, екст., день
Андрій Підкова мало не стикається з каретою Мазепи, в якій везуть недужого короля Карла, самим Іваном Мазепою, на диво бадьорим, верхи на баскому коні, та козацьким загоном Костя Гордієнка. Кошовий Гордієнко, впізнає своїх кращих пластунів.
Гордієнко: (зупинившись, буквально, на мить) ми рятуємо короля. Прикрийте нас! Скільки зможете?!...
Андрій: доки нас не вб’ють, пане кошовий… (він обертається до своїх розвідників і нового попутника) За мною, в шаблі!
Пластуни скачуть назустріч калмикам, посланим Петром І наздогін шведському королю й українському гетьману.
Сцена 64, екст., день
Підкова з побратимом Ахмедом приєднуються до захисників, котрі прикривають відступ. Б’ються вони проти свіжих, невтомленних битвою калмиків.
Сцена 65, екст., день
Криворучко і Христина бачать попереду сутичку біля обозів Мазепи, і полковник направляє коней в обхід. На плечі у нього фузея, на поясі шабля, за поясом пістоль. Дівчина їде без зброї, лише з великими саквами, притороченими до сідла.
Сцена 66, екст., день.
Відбивши опівдні останні спроби організувати погоню за королем і гетьманом, поодинокі козаки нарешті відступають самі. Ахмед бере Андрія, який втратив коня, в сідло позад себе.
Сцена 67, екст., день
Криворучко з дочкою зминають з дороги в долину. Попереду них двоє вершників на одному коні.
Сцена 68, екст., день
Біля підніжжя пагорба кінь під побратимами не витримує, падає, безсило лежить, тяжко сапаючи й форкаючи. Андрій і Ахмед, помітивши за собою погоню, поспішають до лісу, який видніється на пагорбі. А далеко позад них скачуть Свирид Криворучко і Христина.
Сцена 69, екст., день
Побратими, спотикаючись, деруться вище прикрим схилом.
Сцена 70, екст., день
Однак Криворучко впізнає Андрія. Спочатку він цілиться в Андрія, проте Ахмед також помічає полковника, обертається, вихоплює рушницю і цілиться в Криворучка.
Криворучко вбиває Ахмеда, який закрив собою Андрія. Перше, що робить Андрій, це постріл у відповідь. Розряджена рушниця Криворучка уже в руках Христини (полковник вийняв пістолет і пришпорив коня!), тому Андрій швидко, майже не прицілюючись, стріляє в неї, а лише потім схиляється над Ахмедом.
Сцена 71, екст., день
Криворучко озирається і бачить, що кінь дочки зупинився, а дівчина ледве тримається на його спині, вчепившись в гриву.
Криворучко: доню!!!
Дівчина повільно не падає, а сповзає, зсовується з коня на траву, розкидає руки. Так вона й лежить застигло.
Сцена 72, екст., день
Крик чує навіть Андрій. Молодик повільно випростовується, обертається до полковника і рушає назад, назустріч Криворучку. Той стріляє, проте відстань завелика для влучного пострілу з пістоля.
Сцена 73, екст., день
Коли полковник зупиняє коня під пагорбом і зістрибує на землю, Андрій саме встигає спуститися вниз до нього. Поєдинку жадають обидва.
Сцена 74, екст., день
Поранений, знесилений Підкова змушений битися проти справжнього майстра. Але ненависть і лють додають йому сил. У важкій, смертельно небезпечній сутичці він перемагає. Радості нема – на пагорбі лежить мертвий Ахмед…
Сцена 76, екст., день
Проте справжній розпач дістає січовика тоді, коли він розуміє, що Христина теж мертва… Андрій повільно наближається до дівчини, опускається на коліна, обіймає її...
Він утратив найдорожче, втратив кохання, сенс життя...
Христина стогне, відкриває очі...
6 липня 2009 року