В долонях мокрих від сльози,
Тримаю я печаль і смуток.
І в кожній крапельці моїй,
Гуляє вихор пустоти,
Здіймає в верх все і жбурляє.
Жила по принципу щоки.
Як ліву ляпнуть,
Праву мовчки підставляю.
А тяжким мулом на душі,
Вляглося горе і дрімає.
Якби ж то так то й хай дрімає,
А то ж той вихор пустоти,
Пройдеться знову буревієм.
Збентеже душу сколихне,
Навіє спогади сумні.
Зачепить струни на очах,
І я в тихесенько страждаю.