Не оставляй меня, ГОСПОДИ!
В мягкой глуши лесов
И в дребезжащем автобусе
Скажется вдруг без слов –
Не оставляй меня, Господи!
Господи, Ты же есть –
Вечером над причалом
Ты оставляешь след
Тонким лучом прощальным.
Тополь, иссиня бел,
Вишня в гипюровом платьице
Скажут порой о Тебе
Мельком, как проболтаются.
Проблеск косых лучей
На потемневшей кладке
Внятней, чем чад свечей
Или мерцанье лампадки
Мне говорят о том,
Что без того известно,
Вновь о Тебе одном
Вдруг загораясь вестью.
Что же, не благоволи.
Знаю, что недостойна.
Мне и мелькнувшей вдали –
Росчерком – птицы довольно.
****
Утешь меня...
Утешь меня.
Скажи: - «Еще все будет –
Зеленый свет в затерянном лесу.
Я земляники тающее чудо
Тебе в ладонях утром принесу»….
О, если б я могла жить, как должна –
Быть с непослушным сыном терпеливой,
Не забывать, что я теперь жена,
А не любимая – и все же быть счастливой…
О, если б я могла жить, как хочу –
Всех псов бродячих взять в свой дом навечно.
Ложиться заполночь, век не ходить к врачу,
В кругу друзей читать стихи беспечно!
О, если б я могла жить, как живу –
Дверь открывать – мой черный кот навстречу,
А март придет – вновь увидать траву,
И чтобы дома были все под вечер.
…Увы, мечтам не сбыться никогда,
И тяжек долг, и где-то ждет беда.
****
Мені наснилось те що не було.
що не бувало у житті ніколи
і інше місто за вікном гуло
і місяць інший – ген над видноколом
Мереживо небачених зірок
сплелося в незбагненні візерунки
і відчуття – що зробиш лише крок
отримаєш нечувані дарунки
Побачиш несказанні кольори
крайнеба на казковому світанку
неначе переможні прапори
зійшлися в тріумфуючому танку
Відкриється невидана краса
між білих веж веселкою повитих
немає тіні є одна яса
в цим дивовижнім незрівнянім світі
Немає смутку каяття і сліз
немає розпачу жалю томління
Зайди у цей вічнозелений ліс
знайди розраду під його склепінням
Але б хоч до яких незнаних див
стелилась ця заквітчана стежина -
по ній назустріч не простуєш ти
тебе на ній довіку не зустріну
Так ось як почувається зерно
покинувши свій світ тісний та сталий
коли крізь сон і темряву воно
стеблиною до світла проростає!
Інакший світ І сонце променить
ласкавіше на синім небозводі
в повітрі золотавий джміль бринить
і вітер виграє своїх мелодій
Але чи в змозі дивні ці дива
заповнити безкраю порожнечу
якщо зернини поруч з ним нема
коханої над все в житті-предтечі
На неосяжних сонячних ланах
де море золотаве колоситься -
як стрітися навіки знов і як
в обійми одне одному схилиться?
Тоді навіщо ж все...
****
Весняне
аж від самого порога
рястом встелена дорога
не піду сама
я на тебе зачекаю
ой і довгою, без краю
ця була зима
за північним виднокраєм
хмар принишкли чорні зграї
їм тепер не час
а навколо скільки ока
сяє ряст зеленим шовком -
Боже, це для нас?
безустанно, що є сили
Матір Божу я молила:
милосерда будь!
щоб уздріти нам з тобою
рястом, першою травою,
вистелену путь...
тільки знаєш, камінцями -
це пусте, що манівцями -
скраєчку пройдусь....
так вже жаль стоптати рясту!
хай дорогу встелить рясно
він іще комусь...