Там, де тихо пошіптує між собою очерет, де прохолодна водичка річечки булькочучи оббиває береги, одна маленька пташечка звела своє гніздо. Недарма вона вибрала це місце - тут сама природа заколисує її пташенят.
Пташина старанно збирала хмиз, скубла пір’ячко, підкріплювала гніздо, робила його м’яким і теплим. І одного сонячного дня вона виклала свої яєчка...
Це мали бути її перші пташатка і вона старалася так як бачила це в інших птахів. Нарешті дочекалася своїх жовторотиків! Який же милий був їй той писк! Вона з радістю ловила комашок для них, співала їм колискові, розказувала казки.
І раз під вечір птаха полетіла принести водички своїм пташеняткам...
В той час вздовж стежки йшло двоє хлопчаків і грали м’ячем. Вони помітили гніздо і вирішили заглянути в нього. Тихенький писк пташат ще більше стимулював їх цікавість. Підсадивши один другого вони залізли на дерево. Один з хлопців, щойно нахилившись над гніздом, відчув, що гілка під ним тріщить і вхопився за гніздо. Гілка вломилася і хлопці з гніздом льопнули на землю.
Посміявшись і обтріпавшись від землі та листя вони продовжили свій путь вздовж річки...
...Прилетіла пташка. Не побачила вона гніздечка на дереві. Затремтіло її серденько, впали дві великі сльози на тільця побитих, закривавлених пташат. Підлетіла вона до перевернутого гніздечка, затріпотіла крилами, боляче їй стало. Рвучко вона полетіла до води, пометушившись знайшла гострий обломок гілки. Розігналася і з усієї сили налетіла на нього. Від удару і глибокої рани відразу настала смерть, а тільце впало на воду. Червона пляма з’явилася на воді й сухий очерет заспівав сумовиту пісню...
06.06.09р.