У небі стая журавлина
Взлетіла вдалеч від села,
Стоїть самотняя хатина,
А в ній живе одна душа.
Летить лелека та й гадає:
"А чом мені не жити там?
Людина ж добре пам'ятає,
Де є лелека там життя!"
Звела гніздо собі на хаті
Та й стала пір'я вичищать,
А з хати вийшла стара жінка,
Подвір'я стала вимітать.
Побачила лелече пір'я
Та стала Бога вихвалять,
Бо є в селі одне повір'я,
Де є лелека там благодать.
Була та жінка одинока,
Ні чоловіка, ні дітей,
Хоч на лице вона нівроку
Та мала розум, як в людей.
Але жила вона бідніше,
Ніж інші люди на селі,
Було для неї наймиліше,
Як пролітають журавлі.
Пройшло два роки після того
І жінка стала багатіть,
Забула дякувати Богу
Та почала себе хвалить.
Забула жінка, як ходила
Збирати в полі колоски,
Забула, що вона любила,
Як пролітають журавлі.
Та й зруйнувала старовину,
Гніздо спалила на дровах
І збудували їй хатину
Та змайстрували новий дах.
Не довго жінка та раділа,
Бо нова хата погоріла.
Стоїть, горює на подвір'ї,
Шукає знов лелече пір'я,
А в небі стая журавлина
По волі над землею плине.
І бачить жінка ту лелеку,
Яка дала їй благодать,
А в небі чутно гіркий клекіт,
Бо вже гніздо не збудувать!
09.02.2008.