Дивився я, оце, вчора пізно увечері телевізор та й наскочив на передачу про американських нудистів.
-А це, Федько, аж зовсім не ті, що розмовами нудячи нудоту серед слухачів розводять. Це ті, що голяндрасом, там, по різним пляжам та приватним володінням сновигають. Пойняв? Отож.
Да, і показуть у передачі тій, що мужики таким чином швендяють і баби у них такі самі. Ото, ходять собі по сонечку, займаються різними, там, несерйозними справами, коротше, нібито відпочивають. І ніяких проблем. Хоч, вельми дорослі хлопчики з такими ж дівчатками й зовсім без трусів, та всеодно ніхто нікого не насилує. От, - думаю, хто ж там буде кого в койку тягти, якщо наймолодший з них давно вже розміняв не менш ніж шостий десяток? Коли у бабуньок еротичні плаття, подекуди вже аж геть, пожмакані, а в дідусів за ходою та на вітрі хазяйство, мов сухі стручки глядиції, торохтить так, що аж тріск навколо йде? Ото ж вони тільки те й роблять, що одне за одним голяка ходять, хтиво у спогадах марячі, пращури безстидні. Буває, що й зіштовхуються випадково, але тут же розходяться, щоб продовжити сам процес... Одне слово, не наші люди. Наші ж люди себе так не поводитимуть. Наші, то - інше... Згадав я тут одну цілком голу правду.
Отож, охороняли тракторну бригаду двоє братів: дідугани Сенька та Оксенька, а на прізвисько Криві. Старший Оксенька був чоловік самостійний та відповідальний, коротше, хазяїн по самі помідори. Усе в нього в порядку. Двір – повна комора, жінка посміхається, діти вивчені в інститутах, онуки, замурзю не замурзані. І, менший, Сенька теж був, як брат, але, тільки, навпаки. Хата – розвалюха, собака від голоду світзаочі втік. Що двір, що город, що народ – геть позаростали бур`янами. Жінка, хоч і буває, що теж посміхається, але здебільшого тільки в п`яному ступорі. Діти з онуками змагаються, хто надовше тюрму займе... І була у Сеньки пристрасть на усе життя: дуже вже любив чоловік випити. От і жив в нашому грішному світі тільки у вільний від балабасу час. Пив сумлінно, не шкодуючи себе у цій справі, тож вільного часу мав завжди обмаль. Тільки щоб назбирати коштів, дістати та прийняти усередину наступну порцію.
Оксенька, меншого брата любив і все життя почував себе перед ним винним. Колись, ще як були ці діди малими дітьми, послала їх матір узимку з села на хутір, за 7 кілометрів, до баби по олію. Дала філіжанку в торбу через плече і йдіть дітки, старший дорогу знає. Тож, Оксенька, на півдороги, бажаючи налякати малого, утік й сховався. А, коли повернувся, то Сеньку відшукати так і не зміг. Знайшли його люди аж через добу у зруйнованому чабанському курені непритомного. Ледве лікарі малого відходили. До 7 років Сенька не балакав, вже думали, що німий. Потім заговорив, але, геть, гугняво та ковтаючи цілі абзаци. Його у 44-му й на фронт не взяли, вирішила комісія, що дурник. А після війни, як оженився, -Оксенька–фронтовик й напитав йому суджену-, став Сенька такий як усі, навіть нормальна мова йому повернулася. Працював у колгоспі, родив дітей, поступово розпився, і на час цієї історії, самотньо доживав з дружиною у напіврозваленій хатині.
Того разу на сторожі тракторної бригади старший міняв меншого. Та частенько таке бувало, що як не приїде Оксенька на зміну, а брат частенько спить п`яний і без задніх ніг. Усі двері відчинені, бери хто хочеш, що хочеш. Хоч люди в селі й всі свої, але знаходилися і хлопці-хитрожопці, що потайки брали. Тим більш, що радгоспне, то ж не людське. То солярку з баків тракторів сточать, то фари на свєтомузику повідкручують. Так, хоч здебільшого й дрібненько, але таки крали. Та, ніколи й нікому з чужих не розповідав нікому Оксенька за сенькине пияцтво на робочому місці, а просто мовчки платив недостачу після своєї зміни. Навіть, коли одного разу познімали якісь злодюги з трьох тракторів пускачі, і хоч це вже були й деякі гроші, старший знову взяв вину на себе та сплатив збиток. А міліція ж, по цьому випадку так нікого й не знайшла.
Отож, й приїжджає невдовзі після цієї покражі Оксенька на зміну. І бачить картину рєпіна: брат нажерся до оскляніння зору та майже відстрілу копит. Ще й, мов на пляжі, лежачі навзнак та розкидавши туди-сюди руки-ноги, старанно перебуває душею в іншому світі, а тілом посеред двору бригади. І все, що можна випити, вже випите...
Ну, поторсав він, ото, брата. Той, щось собі мурмоче, значить, живий... Пильніше поглянув навколо. А все, що можна відчинити, таки відчинене... Все, що можна вкрасти?... Пробігся старими ногами по бригаді... Є! Тобто, немає! Да, пєсєц, таки, тут шмигав-шмигав...
Пробі, бо виявив дід Оксенька, що пропав новий тракторний двигун, за якого попереджав бригадир. Немає ні двигуна, ні причепа, в якому той вкритий брезентом лежав. А такий збиток, це вже були гроші і гроші немалі. Аж посинів, бідний дідуган від такої біди. Майже ніколи не пив, Оксенька, а тут залпом осушив півлітру настояного на будяках перваку, яким розтирав кожного вечора перед сном коліна... Заїв помідором... А, брат, нічогісенький, упорався і спокійнісінько собі продовжує міжсвітові мандри. Дуже розсердився, тоді, старший на меншого. Переборола в ньому дика лють на несвідомого Сеньку довічне почуття провини. І почав тут Оксенька якось будити посеред брата почуття відповідальності. Спочатку звернувся з добрим словом.
–Що ж, ти, задовбаю-роздовбаю, твориш? Якого конячого щавелю таким займаєшся? Хрін–редька на скипидарі на гузно в самоварі... Та не така вже й голота, як яка ж сволота... І, коли ж це вже скінчиться? Та ін...
Та не чує тих слів Сенька. Далеко він. Лежить собі долі й зовсім аж ніяк не кається. Коротше, зрозумів старший, що не бере його те слово... добре. Тоді Оксенька почав добрим ділом намагатися вплинути через тіло. Спочатку, вказуючи на безвідповідальність, як слід струснув за барки. Не допомогло. Далі вже теліпав добряче, мов тую грушу... Та всеодно, без толку.
–Щось не дуже добудишся до нього, мабуть, то одежа заважає, - подумав. Роздягнув Сеньку догола. Поторсав за плечі. І, знову глухо. Мабуть він ще просто не готовий до розмови серйозної. А, хай-но, полежить голяндраса в саду. Там фрукта зріє, то може й брат Сенька з нею дозріє теж, - вирішив Оксенька і погрузивши його на підводу, відвіз у найближчий сад та й поклав під яблуню.
А сам, повернувся на бригаду, прибрав сліди пиятики та й поїхав доповідати про пропажу начальству... Збирався ранком продовжити пробудження братової відповідальності, але забувся, бо, спочатку допитувала міліція про тракторний двигун, потім брав участь у пошуках злодіїв. Тож за Сеньку згадав на другий день аж увечері, вже після того, як у сусідньому селі причеп з двигуном таки знайшли. Навіть брезент не пропав. Отака діду Оксену пригода зі щасливим кінцем...
А, що ж дід Сенька? Дозрівання тривало всю ніч і, закінчилось аж на світанку... Пробудженням, а, точніше, поверненням героя-алконавта з тих міжсвітових мандрів. І сталося те незадовго до сходу сонця. Колючий передсвітанковий холод допоміг алконавту відшукати таку потрібну дорогу додому. Посадка в нашому світі відбулася для сеньконавта тяжко. Спочатку колотун з дрижаками, а потім нещадна комаряча атака на старече, але таки нічим непокрите тіло.
–Й де це я? Глянь-но, геть же голий, сад навколо, а бригада десь зникла? – так розмірковував Сенька. – Здох, чи що? –Ні, мабуть, таки живий, бо здохнутому не холодно... А жеруться ж, кляті... Ой, а ще й щось у сідало ввігналося, бо муляє аж болить... Клятий реп`ях, а бодай тобі таке спереду, як й із-заду!... Тю, та він же й так, мов той їжак... А голова ж, як та діжка, гучно тріщіть клепками... А пити, як хочеться... Значить, таки точно, живий... Тьху, що пити? – Та, випити!... Похмєль, зачем ти мучаєш мєня?... О, голоси якісь лунають... Які голоси? -Жіночі... Ой, лишечко, це ж баби з сапами в сад на роботу йдуть... Бігом на дерево, а то, як папуас маклайський, як голий у баню... Та, тю, що ж це я? Не поймуть, тітки, не поймуть. Можуть і сапою по яйцям на правильну путь навернути... Стидоба ж, яка... Я, як зі своєю все життя ночував, то не те, щоб голим з нею лягати, тільки чоботи та кухвайку й картуза знімав. Навіть онучі встидався розмотати, а тут зовсім без нічого та ще й перед цілим десятком бабів. Бігом лізу по дереву в листя, де найгустіше й повний нічічірк! І сидіти, аж поки не підуть на обід, або ще куди. Потім прокрадусь садом та лісосмугою у виногради, де Гришка Цицень трактором міжряддя другий день культивує. Він незлобивий, то, може дасть якусь тряпчину, а там вже буде легше... Тільки б швидше дочекатися доки баб десь лихий знесе...
Ой, та коли ж у них вже обід той буде? Сапають бур`яни та й сапають, аж той сап кругом стоїть. Ходять собі там внизу, майже до голих п`ят торкаючись, розмовляють та регочуться... О, щось про Кривих, себто про нас з братом... Ану, прислухаюся... Ага, Оксен підміняв, бо я захворів нирками... Знають вони, яка моя хвороба... Запоєння нирок... Регочуться, смішно, бачите, їм, кобиляки... Ого! Вкрали з бригади тракторний двигун... З ночі їздять і шукають по дворах бригадир і головний механік з міліцією... Який мій братушка Оксен золотий. Знову нікому й нічого не сказав. Бо, я учора таки добре перебрав. Брав пляшчиночку в Хренихи. Ну, як завжди. Казала, що онук, Петько–скубент, з міста якийсь новий перцепт привіз, щось на карбіді. Карбідогон зветься. Розповідав, що там його навіть поважним особам, ну, як, їхній, дядечко, базарний контролер, у дорогих кахве прилизані охвіцьянти подають. Отож, і вона вранці такого ізробила. А Петько та старий Хрен вже, он, за обідом пили на здоров`я й досі, он, перебувають у повному порядку. Хропуть обидва на лавах у бєсєдці, як два трактори. Хрен, добротно так, аж з присвистом, як „Кіровець”. А скубент, так дзявкітливо й з підпердцем, як, оте, самоходне шасі. Щеня він ще, хоч і вусатий скубент вже...
Добре я випив того карбідогону... Тільки нічого не пам`ятаю... Голова он досі, як той газгольдер. І питоньки, як вже хочеться. Мабуть, то карбід засихає і води вимагає для своїх бульбашок. Та скільки ж ще терпіти? Нікуди ті баби не йдуть. Крутяться з сапами навколо мого дерева. Мабуть до обіду сидіть мені тут у полоні зеленому...
Все пойнятно. Прикрив мене брат. Але до чого ж я тут у саду ще й голий? -А, то мене, мабуть, ті злодюги, як був у відключці сюди перенесли й роздягли, щоб їм не заважав двигуна красти. І одежі не лишили, жабокнури підступні... Ну, я їм вчиню самосуд, як піймаю. Будуть пам`ятати мстю Кривого Семена аж до здоху самого... То мене, мабуть, і шукають вже? Да, дітки, гидкі наші заробітки... Знайдуть, а я під голяндрасом? Стидоба ж яка... Засміють у селі...
О, от вже й баби на обід йдуть! Яка ж краса, нарешті дочекався... Он, вже й десь наче здалеку гомонять... Злізаю...
Та й вивільнився тут дід Сенька з полону зеленого. І продовжилися думки його.
-Тіло, як ломить, наче мішки семивідерні з картохвою весь день носив. І, як оті мавпи на деревах все життя сидять? І все там вгорі роблять: їдять, пердять, дітей плодять? Тут, он, лишень півдня посидів, а не те, що пердіти, їсти не хочеться, а як ще й дітей плодити зараз довелося б? Був би стійким непотентом ...
То все того, що хвоста в людей немає. Був би хвіст, хіба б я так на дереві сидячі зморився? Повис би собі за нього на гіляці й просто б життєрадісно гойдався, а не тримався б обома руками й пазурями всіх ніг...
Нарешті бабів геть не видно. Отож, вже можна й бігти у лісосмугу...
Та й побіг туди, куди збирався старий голяндрас, думок у голові не полишаючи...
-Гидко біжать старі ноги, але все ж донесли куди треба.
Добіг та й виглядає з гущавини у виногради та прислухається...
-Не видно Циценя і трактора його не чути. -А, то, він теж на обід гайнув. Що ж, почекаю, не півдня ж і не на дереві, - продовжили думки свій прошмиг по голові старій...
А й, клята ж комарня тут. Ану, геть, знайшли собі поживу, діда старого. Голого, правда. І навіщо ж я їм та й потрібен? Кров прокурена, пропита, шкура шашелем побита...
А й добре ж гілочкою комарню ганяти, злітають, як хлібні крихти зі столу. От, фашист, за самого келдиша жальнув. Тобі, що, падлюко міжрайонна, місця на решті телес замало було, що дібрався та й аж до самого поморщеного? Та, швидше б уже Цицень з обіду вертався, бо так жеруться, гади. Вип`ють же всю кров, що ж тоді в мене по жилах бігати буде? Тільки самогон та ізвушні масла, чи що?
А, он, вже й дирчить, дирчить нарешті вже, ріднесенький... Ну, швидше, швидше давай, Гриню... Під`їжджає. Хто там у кабіні, звідси й не бачу, бо проти сонця скло відсвічує.
Отож, прикрив дід зеленою гілячкою торохтяче хазяйство та вийшов так обережненько та й до трактора, що наближався. Помахав вільною рукою, тобто, стій раз-два, та й кричить:
Гринька, стій!
Трактор порівнявся з Сенькою й став.
–Діду, ви, що, нудист міжвиноградний? Здрастє! – кричить йому Цицень.
-Дай бігом якісь штани! Привєт! І не лайся, сам ти мандист! А, поможи-но краще старому, поліз скупатися в канал, а одіж змило, - відповідає дід, перекрикуючи гуркіт тракторного двигуна.
–Та, є в мене якесь ганчір`я, тільки воно, Дідсень, все у мазуті?
–Та, давай вже, що є!
–Ану, знімай сідало з сидіння й візьми там під ним спецівку та давай її мені! – кричить Цицень, але вже чомусь не до діда.
А тим часом, старий Сенька, запідозривши в тих змінах у розмові для себе неладне, тут же пильніше придивився всередину трактора. Цікаво стало дідугану, з ким же, ото, там Цицень розмови та й веде? І угледів у кабіні гришкину жінку. Ото я, таки, вскочив!- подумав. А, вголос, зарепетував:
–Ти що ж, ото, іроде, робиш? Сам одіж давай, а Галька хай очі щільно затулить!
–Дядя Сеня, здрастуйте, я вже й так все бачила! – й собі обізвалася цицнута супружниця.
–Бачила, не бачила, а закрий. Сором який. Бестижа. На діда старого голого витріщаєшся! Давай бігом, Гринька! І прикрий мене від Гальки! – заторочив у відповідь голяндрас засоромлений.
Та, тут же й нарешті й отримав ті довгоочікувані шати. Швиденько, одягнув їх, возрадувався й подумав:
А, що? Промаслене, з діркою між ногами, але ж одіж. Нічого, зараз листя з винограду насмикаю та діру затулю, щоб хазяйством звідти не світить. О, тепер жити можна. Штани, як штани. Куртка, правда, без ґудзиків, але, як на літо й не до клубу, то пойдьот.
І спитав:
Галько, а чого тебе ото понесло у трактор? Вчишся їздити? Та, можна вже дивитися, можна!
–Сіла я до нього, дядь Сень, щоб Гришка до вечора не нажерся! Нам сьогодні мотоциклом до моїх батьків в Угоївку їхати!
–А, пойнятно! Ну, спасибі, піду тепер додому! Дирчіть, далі, дітки!
От які вони наші люди. Ім і без нудизму не нудно.