ts23. (09.08.2008) Річ в собі. Критика праці М. Хайдеггера "Res" (*Пр132*). Трійця латинських термінів res adversae , res publicae , res secundae як одне з символічних виявлень ідеї креативної триади. Два засоби реалізації креативної триади в череді поточних подій, справ - "вибір справи" (функція жреця, оракула) і "виконання обраної справи" (функція вождя).
Спочатку кілька цитат з цієї відомої праці М. Хайдеггера.
"… эти древние немецкие слова, thing и dine, становятся названием положения дел; они именуют то, что тем или иным способом касается, задевает человека, о чем собственно идет речь. То, о чем идет речь, римляне называют res; по-гречески это означает говорить о чем либо, совещаться об этом (имеется ввиду X_r_ei`_s_i_st__(грецьк.) - 1) мова, вимова, промова; 2) оголошення; 3) освідчення; 4) оповідання, легенда - *Дж18.36.2, 282.* - А.С.) ; res publica означает не "государство", а то, что заведомо касается ка;дого в народе, "захватывает его и потому становится делом общественного обсуждения. Только потому, что res означает задевающее нас, могли появиться словосочетания res adversae , res secundae -- первое то. что задевает людей неприятным образом, второе то, что людям благоприятствует.
Словари, конечно, правильно переводят res adversae через "несчастье" , res secundae через "счастье", но о том, что говорят слова, произносимые как они есть для мысли, словари сообщают мало."
Хайдеггер розглядає латинське res і його версії - латинське ж. causa , романське la cosa , давньонімецьке dine і німецьке das Ding , англійські thing і cause, французьке la chose , слов'янське veszcz, vecze як результати прагнення відобразити в мові таку категорію як "те, що обходить, зачіпає людей; обставини; казус, проблематична подія; те, що потребує зібрання людей для свого розрішення". Виділяючи домінанту цього семантичного спектру, Хайдеггер каже: " Словом res у римлян именуется то, что тем или иным образом задевает человека. Задевающее есть реальное в res... . " Далі Хайдеггер зазначає, що, римляни, здійснивши лише перший крок у пізнанні того, що криється за латинським res, так і не встигли просунутися далі. Цьому стали на перешкоді впливи пізньогрецької філософії, в результаті чого на зміну res прийшло запозичене у греків ens - "присутствующее в смысле установленного и представленного. Своеобразное же реальное содержание вещи, res, в ее первоначальном восприятии у римлян как "задевающее", ототдвигается в тень."
За Хайдеггером, цей процес втрати мудрості предків (дозволю собі трохи іронії: причому мудрості предків найкращих (мужніх, нордичних римлян) під впивом предків гірших (розбещених греків) - А.С.) продовжувався і далі, - в середньовіччі. А у Канта річ, взагалі, вже перетворюється в "предмет в собі". Цитую Хайдеггера : "Характер этого "в себе" говорит, для Канта, что предмет в себе есть предмет без отношения к человеческому представлению, т.е. без того противостояния, в силу которого он (предмет) и оказывается существующим для этого сознания. "Вещь в себе", осмысленная строго по Канту, означает предмет, никак не являющийся предметом для нас, ибо существует без всякого противостояния человеческому представлению, которое шло бы ему навстречу."
. Додам, окрім іронії, і те, що в цій посилці, аналогічній або загальновідомій концепції "золотого віку", або "Едему до гріхопадіння", або талмудичній тезі "сучасні мудреці - карлики на плечах велетнів - мудреців минулого", виявляється необхідно притаманна будь-якому прояву гностицизму закономірність. А саме. Фінал еволюції для гностика - досягнення унітарності, всюдисущої єдності, втраченої в результаті тих чи інших похибок еволюції або прошуків темних сил. Звідси автоматично випливає і концепція первинної щасливої єдності богів і людей, речей і понять. Тож і Кант у Хайдегерра потрапляє на плечі гігантам - ранньоримським мудрецям, які ще "торкалися" богів, очевидно, так само, як і речі - людей.
Втім, декларуючи існування в минулому нині втраченого безпосереднього торкання до людей того, що є res , Хайдеггер ігнорує принцип, який, навпаки, заперечує (причому в минулому - так само, як і в сьогоденні) можливість індивідуальної, ізольованої, суто самобутної змістовності виявів сущого - чи то у формі їх однакової торкання-res-ії до людини, чи то пізнішого принципу ens qua ens (суті як суті). Це принцип наскрізної гетерогенності, який можна сформулювати так - кожна сутність виявляється лише у взаємодії з альтернативною сутністю, в контактній зоні гетерогенної системи (див. *smm Гетрогенність.*).
Завершуючи деструктивну частину і розпочинаючи конструктивну, зазначу, що Хайдеггер, називаючи поняття "зачіпати, торкатися" домінантою семантичного оточення латинської лексеми res і її еквівалентів в інших мовних традиціях, сам лише легко торкнувся сутності цього понятійного комплексу. Так, він не збагнув, що первинним об'єктом дослідження має бути не res , а нерозривна трійця "res adversae - res publicae - res secundae". Власне res є тільки скороченим умовним позначенням цієї трійці, його можна, взагалі, вилучити з назв складових, залишивши "adversae - publicae - secundae". Ця трійця є символом унімодусу "асиметричний лінійний гетероген", а саме: "альтернатива 1 - контактна зона альтернатив (саме тому тут стоїть лексема зі значенням "спільне") - альтернатива 2". Зміст назв обох альтернатив, можна сказати, однаковий, а саме - "те, що навпроти; протилежне; друге, інше", тобто "альтернатива". Але обрано дві різних фонетичних форми, два синоніми. Це дозволяє, окрім однакового головного змісту, привнести в назви обох альтернатив додаткові, вже розбіжні значення. Найчастіше ці додаткові значення трактуються як "негатив" (adversae) і "позитив" (secundae). До того ж, оскільки прочитання троїстого символу йде зліва направо, виникає ще хронологічна семантика - "початок - середина - кінець". Разом це дозволяє таку інтепретацію символу: "від гіршого через взаємодію речей до кращого".
Часто такий троїстий символічний комплекс, модель гетерогенної системи іменується креативною триадою. Ми також будемо вживати цей термін. Що ж до лексеми res , то, повторюю, це лише скорочене ім'я гетерогенної системи або креативної триади.
Далі. Ця креативна триада не існує сама по собі, в семантичному вакуумі, а в потоці подій земного життя, розгорнутого за лінійним часом. Тобто і тут діє принцип наскрізної гетерогенності, і навіть така загальна категорія як креативна триада виявляє свою сутність у взаємодії з іншою загальною категорією - з лінійним потоком подій. Причому, як побачимо, ця сутність креативної триади вивляється неоднаково, в залежності від того, яким чином включена ця триада в потік подій.
Найпростішою, одновимірною моделлю лінійного потоку подій править наступна череда:
"...початок речі-справи + сама річ-справа + кінець речі-справи + перехід до наступної справи + початок речі-справи і т.д.…"
Як вже зазначалося, креативна триада може накладатися на потік подій по-різному, на ту чи іншу трійцю послідовних фаз розгортання потоку подій у лінійному часі. Ми виділимо два засоби накладання, які вбачаються найважливішими:
креативна триада як модель виконання обраної справи
res adversae + res publicae + res secundae
"...початок + сама + кінець + перехід до + початок
речі-справи річ-справа речі-справи наступної справи речі-справи...
res adversae + res publicae + res secundae
. креативна триада як модель обрання наступної речі-справи
Тобто потік поточних подій в цій моделі виглядає як череда реалізованих доль, завершених генез речей-справ, які змінюють одна одну. При цьому і здійснення кожної генези, доведення її до завершення, і обрання наступної речі-справи відбуваються завдяки двом різним виявленням, реалізаціям креативної триади, які забезпечують чиннико-наслідковий зв'язок між окремими ланками цієї череди, створюючи тим самим казуальну цілістність череди, перетворююючи її в те, що ми називаємо, в залежності від нашого світогляду, еволюцією або реалізацією творчого задуму Творця.
Отже в каузально цілістній череді поточних справ, у цій лінійній моделі еволюції, керованого руху подій, можна визначити дві реалізації креативної триади. Одна пов'язана з обранням справи, і середньою складовою тут є саме проміжок-перехід від завершеної справи до справи наступної. Друга ж реалізація креативної триади моделює алгоритм виконання вже обраної, поточної справи. Тут середньою складовою триади є власне сама справа, яка в часі розгортається між своїм початком, своїм чииником і своїм кінцем, наслідком.
В архаїчних спільнотах ці два різновиди креативної діяльності втілювалися у владі оракула-жерця і у владі вождя. Вождь йде за порадою до оракула, волхва, жреця, - цей класичний сюжет багатьох епосів є ідеалізованою моделлю кооперації обох креаторів в прадавніх спільнотах.
Там, де кінчається вождь, починається оракул, і навпаки. Вождь - це "володар буднів". Оракул, жрець - "володар свят". Якщо розглядати релятивістський час, визначений розгортанням подій, то час жреця, оракула, де кінець справ передує їхнім початкам, протилежний часу вождя, який тече від початку справи до її кінця.
Відступ.
Здається, що стан оракула, жерця сприймався як більш виразно "серединно-гетерогенний", ніж стан вождя. Адже вождь, як реалізатор обраних справ, реалізував гетерогенність в проміжку між початком і кінцем справи, і ця реалізація в значній мірі була визначена не волею вождя, а алгоритмом самої справи, яка, як правило, була рутинною, багато повторюваною. Тож символом вождя міг правити екстраверсний асиметричний лінійний гетероген : "А1 і А2".
Що ж до оракула, то він здійснював вибір наступної справи у значній мірі більш автономно, більш вільно. Його символом міг правити інтраверсний асиметричний лінійний гетероген : "а І в" . До того ж контрастність альтернатив цього гетерогену, а саме - справ попередньої і наступної могла бути вельми високою, дуже часто - набагато вищою, ніж контрастність початку і кінця рутинної справи, який часто сприймався як практично гарантований, передбачуваний наслідок початку. Це означало, що асиметрія "оракульського" гетерогену була вищою (саме тому я познаичв альтернативи "оракульського" гетерогену різними літерами).
Тож якщо виходити з настанови, за якою напрямок розвитку потоку подій йшла від негативу до позитиву (скажімо, це бувало тоді, коли спільнота прогресувала, успішно розвивалася), то роль оракула в цьому розвитку вбачалася вищою, ніж роль вождя.
Саме тому, коли в результаті успішного розвитку спільноти в ній розпочинався процес імперіалізації і авторитет владної верхівки спільноти необхідно зростав, це, зокрема, виявлялося в тому, що іпостасі вождя і оракула-жерця зливалися, і володар-вождь ставав володарем харизматичним, з виразним і різноманітним оточенням. Відповідні зміни відбувалися і в символіці. Символи "царської" влади, тобто влади харизматичного володаря, жреця-вождя набували виразної гетерогенності: дволезові сокири, дволезові мечі, двоголові орли та ще з державою і скипетром в лапах.
Кінець відступу.
Література.
Пр132. Heidegger M. Res. 1950. Російський переклад : Хайдеггер М. Вещь. - Интернет-публикация.
Дж18.36..36.2. S;ownik grecko-polski. T.II. - PWN, Warszawa, 2000.