З давніх давен існує у Віковому Лісі магічне джерело. Воно майже нічим не відрізняється від інших. Нічим, окрім своїм дивовижних властивостей. Всі прагнули магічної сили, та ніхто до пуття не знав в чому вона полягає. Існували лише різні перекази, з яких кожен вибирав те, що йому до вподоби. Одні хотіли зупинити те, що невмолимими хвилями накочувало з невідомого, породжуючи страх за себе і свої близьких. Інші хотіли дізнатися всі таємниці світу, а для цього їм потрібен був час. Хтось шукав джерело просто з цікавості... Багато сміливців вирушали на пошуки, але знайти вдалося лише одному.
Він був цілеспямований і впертий, він знав, що за будь-яких обставин має досягти мети, він вірив у свої сили. Він вирушив на пошуки безвусим юнаком, тому що його гнала вперед мрія напитися води з магічного джерела.
І вдача повернула до нього своє усміхнене обличчя. Після кількох років пошуків, коли Віковий Ліс уже не здавався йому неосяжним і незбагненним, він натрапив на галявину, куди раніш не заходив. Він дуже стомився, але краса цього тихого місця вразила його. Він стояв і милувався, навіть не звертаючи уваги на тихе дзюркотіння води і забувши про спрагу. Потім машинально зачерпнув долонею води і уже зробивши перший ковток зрозумів – це саме те джерело.
Мета його пошуків була досягнута – він міг зробити все що завгодно. І вперше замислився навіщо кидав викликневідомому. Час спливав, але це уже здавалося неважливим. Тому що потрібно було вирішити, задля чого він отримав магічні здібності.
Аж раптом сталося диво. Замість кремезного сивого чоловіка на галявині стояв і посміхався хлопчик. І увесь Віковий Ліс, сповнений таємниць і заплутаних доль, посміхався і відповідь.
Згодом він зрозумів, що так і залишиться дитиною – Вічною дитиною – з душею незаплямованою злом. Він прагнув показати всім красу світу і життя, і це йому здавалося. Йому вдавалося поселити в душах Людей і Не-людей щастя і сонячний світ. Згорьовані і втомлені почували легкість і спокій.
І ще. Здавалося, вся його вічна і сповнена сяйвом краси і любові сутність відганяла смерть. Ніхто не міг вбити чи завдати іншому болю в його присутності. Коли він був поруч, інші не помирали.
Він знав, що світ сповнений горя і несправедливості. Розум і спогади дорослої людини доводив йому, що одній особі не під силу знищити це. Але спробувати було варто. І не можучи сидіти на одному місці і вирушив у мандри.
Кожна істота у Віковому Лісі раділа йому і знала його. Люди в селищах за межами лісу, куди він також нерідко приходив відчували легкість в його присутності. А він усе мандрував і мандрував, стверджуючи перемогу життя, не бажаючи осідати на одному місці.
І неправди в світі ставало менше.