«ЗАСВІТ» ПРАВОСЛАВНА ПАСХА
ЗАГ На фоні весняного неба пролітають Лебеді, - ніби козацькі душі. ПНР супроводжує їх і перекриває спостереження гілками старого Дуба. Камера з вершини Дуба спускається до землі. Під Дубом сидить Тарас Бульба і поглядом супроводжує проліт лебединої зграї. Тарас в святковому вбранні палить люльку, над чимось розмірковує і ніби когось очікує. Він оглядає подвір’я і про щось думає.
КР Наїзд. Очі Тараса Бульби. Бони розкривають його ДУМУ на Пасхальні події які відбулись на днях у сусідньому містечку. Звучить кобзарська Дума яка переходить у церковні дзвони.
СР Погляд Тараса здіймається по Дубу у небо.
СР На фоні вечірнього неба баня старої дерев’яної церкви, дзвіниця.
СР ПНР вниз від бані до квітучого вишневого саду.
ЗАГ Від’їзд на загальний план. З пташиного льоту, чи то погляд з козацької могили, відкривається шлях до церкви, до пагорба, на якому стоїть село, по шляху до нього тягнеться мажа.
ЗАГ По шляху летить на коні вершник-козак.
Він поспішає до церкви на дзвони.
ЗАГ ПНР.
Козак зникає за вишневим гаєм. Він біля брами прив’язує коня. Біля стін храму. Крізь двері видно безліч вогників від свічок в руках у парафіян. Йде урочиста пасхальна служба.
СР ПНР. Кущі квітучої калини над хрестом козацької могили, хрести, стіна, люди, вікна церкви. Крізь відчинене вікно заглядаємо до храму на іконостас.
КР ПНР. Очі, обличчя присутніх в храмі.
КР ПНР.
Іконостас.
КР ПНР. Руки людей, свічки, очі.
КР ПНР. Аналой, дитячі руки тримають свічку та червону пасхальну писанку.
СР ПНР. Серед парафіян височить на голову вищий за всіх козак-велетень Рубан.
СР
ПНР. Люди в церкві звертають на нього погляди. Парафіяни проходять повз нього, виходячи з храму для святкового хресного ходу.
Рубан одним з останніх виходить із храму, він з повагою пропускає наперед себе присутніх.
СР Біля дверей храму, при виході з нього стоять три жида.
СР Жиди"геркали" між собою, пропускаючи людей, та крейдою робили на пасках свої позначки.
КР На обличчах людей здригалися губи, ненависть у погляді та вимушене покорство польській шляхті та її наймитам відчувалося в постатях, в рухах рук, що тяглися до зброї. Хресний хід закінчувався.
СР Парафіяни вертатися повз жидів у храм.
КР ПНР. Свічки, вогні, ікони, святкові обличчя: "Христос воскресе із мертвих!.." Ранок.
СР Вибухи мушкетів, пістолів.
СР
ПНР.
Просвітлені обличчя присутніх.
Хор:
"Христос воскресе!"
"Воістину воскресе!"
СР
Хрестяться люди, ставлять свічки, цілуються.
Хор:
"Христос воскресе!"
"Воістину воскресе!"
КР ПНР по стінам, іконам храму.
Хор:
"Христос воскресе!"
"Воістину воскресе!"
Лайка та гомін за дверима церкви спонукали людей швидше вийти на вулицю.
ЗАГ Біля церкви зібратись докупи три жида. Вони голосно сперечались на "геркаючій" воронячій мові.
СР Жиди відбирали у старого козака кошик з паскою, яйцями та баранцем. Вони доводили діду, що він повинен заплатити їм викуп, бо в іншому випадку у нього все заберуть.
КР Дід не міг цього втямити.
ЗАГ Люди кинулись на жидів. Вони горіли бажанням руками передушити їх.
Жах на обличчах жидів.
КР Рубан поглядом зупинив натовп:
Рубан:
"Чого це ви, хлопці, розійшлися? У вас що, ні на крихту нема божого страху? Люди стоять у храмі, моляться ,а Ви, чорти, що тут робите... Ану! Гайда по місцям!"
СР Двоє жидів відійшли від старого козака.
СР Третій знов почав хапати за кошик діда.
КР Дід тягнув свій кошик із жидівських лап до грудей.
СР Рубан схопив однією рукою жида за ' комір, підняв над землею та, як бридку потвору, відкинув від себе.
СР Жид ляпнувся на землю, закрутився вужем та присів на коліна.
СР Рубан, поглядаючи з висоти свого зросту на жида, відштовхнув його від своїх могутніх ніг.
Рубан: -
Чому тобі нейметься, свиняче вухо? Тобі мало того, що твоя погана душа зосталась в галанцях? Геть! кажу тобі, погань жидовинна, поки не повідривав тобі пейсики!..."
КР Від поштовху ноги Рубана жид розтягся по землі мов жаба.
СР Жид на карачках почав тікать, поповз по пилюці геть.
СР ПНР. Регіт натовпу, сміх крізь сльози, мука. Сміх.
Раптом сміх вщух. Майдан затих.
СР Жид вертався у супроводі начальника польських уланів.
СР Кремезний поляк зупинився у колі селян біля старого козака, до якого його підвів жид.
Поляк-улан: -
"Что это? Как это? Зачем драка, хвопство проклятое? Разве?... Что вы?...Что тут, драка?... Порвав би вас собака!..."
СР Поляк перебирав ногами на місці, вишукував поглядом у натовпі слабшого.
СР Жид лукавим поглядом примружених очей показав поляку на старого козака, у якого тільки-що відбирав кошик.
СР Шляхтич з криком кинувся на сивого діда.
Поляк-улан: -
"Что ты глупый хлоп, вздумав?
Что ты... начав драку?...
Знаешь ты,...что жид?! ..."
КР Поляк підняв вгору чи то палець, чи то кулак.
Поляк-улан: -
"Знаешь, что борода поповская не стоит подошвы?... Черт бы тебя схватив у бане за пуп!"
КР Поляк раптом опустив руку і потяг її до обличчя старого козака. Схопив його за чуприну і вирвав шмат сивого волосся.
КР Поляк гидливо кинув волосся у бік жида та, показуючи пальцем на нього, промовив з гнівом:
Поляк-улан:
"У него еломец краше, чем ваша хвопска вяра!..."
СР Старий козак застогнав, схопив себе руками за комір вишиваної сорочки:
КР Старий козак: -
"Бий ще!...".
"Я сам винен, що дожив до таких літ, що й лічити їх перестав. Сто, а може й більше років тому мене скубли за чуба, коли я був хлопцем у батька."
"Тепер знову б"ють. Бач, знов повернулися літа мої. Тільки не той тепер я, не сила і руки піднять.
Так бий же мене, погань!..."
СР Сивий сторічний козак підняв свою ковіньку з землі і схилив голову на схрещені на ковіньці руки.
СР ПНР. Дехто з натовпу потягся до зброї.
СР ПНР. Через майдан шляхом пронеслися вусаті улани.
СР Рубан поглядом примусив людей полишити пістолі та шаблі.
СР Козаки почали хреститися.
СР Начальник-поляк принизливо глянув на діда.
Поляк-улан: -
"Что ты врешь, гвупий мужик!
Чтобы я на тебе руки поганив,
гунство проклятое!..."
СР Потім поляк звернувся до іншого жида, що стояв поблизу: .
Поляк-улан:
"Гершко!...возьми от него пасху!
Пусть его, одним овсяннм сухарем
разговеется!
Вишь!...Гунство проклятое!"
СР Поляк повернувся до них спиною та підійшов, пританцьовуючи, до дівчат, що стояли поруч.
КР Давши волю рукам, він почав нахабно оглядати та поплескувати і погладжувати дівчат.
Поляк-улан :
"Ай да Параска!"
КР Поплескав її рукою по обличчю.
"Ай да Параска!"
КР Поляк ухопив її рукою за бік.
"Ай.ай.ай! Сколько тут жиру!!..."
СР Священик закінчував освячувати паски.
СР Люда поволі розходились розговлятися.
ЗАГ Невелика купка людей обступила Рубана і поляка
СР Рубан звернувся до польського начальника:
Рубан: -
"Гарний у тебе вус пане!"
СР 3 подивом в очах самовпевнений лях відповів йому, красуючись:
Поляк-улан : -
"Ховоший. У тебя, ховопа, не будець таково".
КР Поляк рукою підкрутив вус.
СР Рубан несподівано ухопив поляка за вус.
Рубан: -
"Гарний! Тільки не туди ти, пане, його крутиш!
Ось куди його треба крутити!..."
КР Рубан так смикнув поляка за вус, що відірвав його і кинув під ноги старого сивого козака.
КР Обличчя поляка сповнилось люті, стало звірячим:
Поляк-улан : -
"Вубите его, вубите лайдака!!!"
СР Рубан схопив поляка під пахви і підняв над головами парафіян.
СР Поляк, ніби жаба, розтягнувся в повітрі, стогнучи в могутніх руках Рубана.
КР Перелякані очі поляка шукали своїх уланів, але не знаходили їх. В його очах застиг жах.
СР В цей час Рубан напрочуд м’яко та легко опустив поляка на землю.
Поставив на ноги і підкреслено чемно зняв пушинку з плеча поляка.
Рубан: -
"Як же тобі не соромно, пане, бити старого! А коли б твого
батька хтось безчестив при всіх, як ти безчестив найстаршого
з нас! Що тоді?... Радісно тобі було б терпіти таке?...
Іди,пане! Щоб ти був не у короля служив, я б тебе з рук живим не випустив. Козацьке слово-справа честі.
Геть!..."
ЗАГ Поляк з відірваним вусом, озираючись, закриваючи рукою обличчя, тікав чимдуж селом.
СР Рубан підійшов до свого коня, що стояв біля брами, відв’язав прив’язь.
СР Скочив на нього.
ЗАГ Поглядом охопив майдан і весь люд на ньому.
ЗАГ Селяни поволі розходились.
КР Рубан на повний подих грудей радісно вигукнув до людей:
Рубан: -
"Христос воскрес!"
ЗАГ Люди відповіли йому хором:
Парафіяни:
"Воістину воскрес!"
ЗАГ Рубан махнув нагайкою, і кінь полетів шляхом, … шляхами України...
Двір Бульби
СР / Бульба, сини, мати /
Бульба: —
"А ти, байбасе, чого стоїш руки звісив,—
звернувся Бульба до Андрія,—
— Чого ж ти, собачий сину, не відлупцюєш батька?"
Мати: —
"От ще що вигадаєш,—
сказала, мати, обіймаючи Андрія,—
— І влізе ж таке в голозу, щоб рідне дитятко та било батька. Дитятко молоде, таку дорогу приїхало, йому б тепер відпочити та попоїсти чого-небудь. . ."
Бульба: —
"Е, та ти мазунчик, я бачу,—
зауважив Бульба.—
— Не слухай, синку, матері: вона баба, що вона знає?"
І рухом руки Бульба підкликав до себе Андрія.
СР / Бульба і сини /
Бульба: —
"Бачити шаблю? Оце ваша мати! А академія і всі ті книжки, букварі і філозофія, все це каз—на що, і чхав я на все це...."
Мати: -
"Тарасе...."
Бульба: —
"Помовч.. . А от краше я вас на тому тижні випряджу на Запоріжжя. От де наука! От де школа. Отам тільки й наберетесь розуму."
Мати: -
"І...один день дома...боже ж мій. . ."
СР / Мати , Бульба і сини /
Мати: —
" ....І погуляти їм бідним не доведеться..." Плакала плакала,
тужила мати.
Бульба: —
"Ну-годі скиглити, стара" — сказав Бульба.
СР / Бульба, мати в профіль /
Бульба: -
"Козак не на те, щоб возитись з бабами. Ти б сховала їх собі
під спідницю, та й сиділа на них, як квочке на яйцях." Мати
подивилась з докором на Бульбу й пішла.
СР / Бід Бульби до ґанку /
Бульба:—
"Іди, іди та постав нам мерщій на стіл усе,що є!"—
Гукав Бульба у слід жінці,—
Бульба: —
"Нам треба пампушок, медяників...
СР / Від ґанку на Бульбу і синів та мати, що йде на ґанок /
Бульба: —
......маковників та всяких там пундиків! Тягни нам цілого
барана. Та горілки, та...
СР / На Бульбу /
Бульба: -
"...не з озюмом та всякими там витребеньками , а чистої , щоб
грала , як скажена."
Бульба засміявся, як гроза, і рушив з синами до світлиці.
/ Затемнення /
"СВІТЛИЦЯ БУЛЬБИ"
СР
Бульба з нагоди приїзду синів запросив усіх сотників і всю полкову старшину, хто тільки був на місці. Гості сиділи за столом у світлиці, прибраній на смак того часу. Був вечір.
Бульба: -
"Ну, боже, ж благослови. Здорові будьте, синки. І ти, Остапе, і ти, Андрію. Дай же, боже, щоб на війні нам завжди щастило."
Товкач: -
"Дай боже,-
промовив тихенько осавул Дмитро Товкач.
Бульба: -
"Щоб бусурманів били, і турків били, і татарву били, а коли й ляхи почнуть що проти віри нашої чинити, то й ляхів щоб били."
Товкач: -
"Та дай же, боже",-згодився Товкач.
СР / Бульба й сини /
Бульба до Андрія:
Бульба: -
"А як по-латині горілка? Не знаєш? От дурні, синку, були
латинці: вони й не знали, чи існує на світі горілка... Як, пак, той
прозивався, що латинські вірші писав? Я на грамоті розуміюся
не дуже, ото ж і не знаю. Горацій, чи як?
Останні слова Бульба промовив, звертаючись до Товкача.
КР / Остап і Андрій /
Остап : -
"Бач, який батько?-
пошепки сказав Остап Андрієві,-
- Все старий знає, а прикидається."
СР Бульба: -
"Ось гляньте, які молодці! На Січ їх скоро пошлю!"-
радів підпитий Бульба, показуючи Товкачеві та іншій старшині Остапа і
Андрія.
Товкач: -
"Святе діло."
СР / Бульба і сини /
Бульба: —
"Я думаю, архимандрит не даввав вам і понюхати горілки.
Признавайтеся, синки, добре вас шмагали березовими
віниками?-
казав далі Тарас,звертаючись до синів.
Остап: —
"Нічого батьку згадувати. Що було те пройшло,"—
відповів стримано Остап.
Андрій:—
"Хай тепер спробує,- сказав Андрій-Хай тепер хто зачепить!"
СР Андрій:—
"От, хай тільки навернеться тепер яка—небудь татарва!
Буде вона знати козацьку шаблю!"
СР / На Тараса /
Бульба: —
"Добре синку!, їй богу добре! Та коли вже на те пішло, то й я
їду з вами,"—
захвилювався Бульба, немов дивуючись, як це він не додумався до цього зразу.
СР / Бульба і Товкач /
Бульба: —
"Якого біса мені тут сидіти! —
здивувався Бульба, звертаючись до Товкача,—
— Щоб я став гречкосієм, пічкуром. Доглядати вівці та свині
та з жінкою бавитись! А хай воно пропаде!"
СР Бульба: —
"Поїду з вами на Запоріжжя. Їй бо , поїду! Га?! Чому ж мені не
поїхати?"
Старий Бульба гарячився, гарячився: нарешті розсердився зовсім і встав із—за столу. Гордо випростався, тупнув ногою.
Бульба: —
"Завтра ж їдемо! Навіщо відкладати? Якого біса ми тут можемо висидіти?"
КР Бульба: — "Нащо нам ця хата? Для чого усе це?"
СР Бульба: - "Нащо ці горшки?"
Сказавши це Бульба почав бити й жбурляти горщики і пляшки.
КР ПНР
Деталі.
а/
б/
в/
г/ Бідна мати , звикши вже до таких вчинків свого чоловіка, сумно дивилася, сидячи на лавці. Безмовне горе тремтіло в її очах і в міцно зціплених устах.
СР ПНР Бульба добивав посуд — сулії, пляшки зеленого та синього скла, карбовані срібні кубки і турецькі чарки.
/ Наплив /
ЗАГ / Світлиця /
Бульба: - Ну, діти, спати. А завтра будемо робити, що бог дасть,"-
сказав Бульба, увійшовши до світлиці.
Бульба: - "Та не стели нам постелі!-
звернувся він досить лагідно до жінки, наче ніякого посуду він і не бив зовсім і нікуди не збирається їхати,-
- Нам не треба постелі. Ми будемо спати на дворі. /Нерівність/ Пісня-плач. Колискова.
СР ПНР. Ніч. Вона тільки що огорнула небо й будинок
СР Двір і сад,
СР ставок і тополі.
СР Знову двір. Пісня-плач. Ніна Матвієнко
СР Посеред двору на сіні, на килимі, укритий баранячим кожухом, хропів Тарас
КР Хропли слуги коло комори.
КР Спить Остап.
ВАГ Пасуться коні.
СР Хропе сторож, що упився з нагоди приїзду паничів.
КР Спить Тарас.
ОР До узголів'я сплячих поруч Остапа і Андрія схилилася мати. Пісня-плач. Ніна Матвієнко.
СР Мати розчісувала гребенем волосся Остапа й плакала.
Мати: -
"Сини мої, синочки любі! Що буде я вами? Що жде вас?"
СР Спить Остап. Чути слова матері:
Мати: —
"Забирають вас, щоб не бячити мені більше
ніколи, ніколи."
СР Плаче мати:
- "Діти, мої діти! Ой,чи не в першій битві зрубає татарин вам голови?... Де ж будуть лежати тіла ваші?!..."
СР / Подвійна експозиція. Мати і Андрій /.
Спить Андрій. Розплющив очі. Перед самими очима сміється панночка. Андрій застогнав уві сні. Весь час чути хропіння Тараса і плач матері.
Мати: —
"...порубані і покинуті.... синочки.
Який хижий птах розклює вас?..."
"ДВІР"
ср Закінчення пісні.
Сидить мати з слізьми на зовсім засмученому обличчі. Сплять Остап і Андрій.
ср Уже розвиднілось. Бульба раптом схопився.
Бульба:-
"Ну, хлопці, годі спати! Пора, пора! Ага, стара, готуй мерщій нам їсти. Шлях лежить великий."
Бідна стара попленталася до хати. Схопилися Остап і Андрій. Почав оживати весь двір.
"СВІТЛИЦЯ"
заг ПНР. Світлиця Тараса. Тарас. Сини вже переодягнені в пишну козацьку одежу.
Товкач, слуги, старшина.
Бульба: - "Ну, сини, все готово. Тепер за звичаєм християнським перед дорогою сядьте. Так,—
сказав Бульба. Усі сіли без винятку.
— Так. Тепер благослови, мати, дітей своїх!"—
сказав Бульба після невеликої паузи.
заг / 3 від'їздом на загальний /
Бульба: - "Моли бога, щоб воювали хоробро, щоб боронили честь лицарську, щоб стояли за віру Христову, а як ні — хай краще
пропадуть, щоб і духу їх не було на світі.
Підійдіть, діти, до матері: материна молитва і на воді й на землі рятує."
Мати обняла дітей, надівши їм невеличкі образки на шию:
Мати: —
"Хай боронить вас....Мати Божа... Не забувайте, синки..."
Бульба: —
"Ну, ходім, діти,"- сказав Бульба.
ср Біля ґанку стояли осідлані коні. Бульба скочив на свого Чорта, який скажено рвонувся, відчувши на собі двадцятипудовий тягар.
ср Мати на ґанку. Побачивши синів уже на конях, вона кинулася до Андрія. Бона вхопилася за його стремено й припала до сідла.
Пісня. Голосіння жінок .
ср ПНР. Двоє дужих козаків взяли її обережно і понесли до хати. Плакали жінки. Чути їх стогін та голосіння. Козаки рушили з двору.
ПНР.
ср Козаки за ворітьми. Вибігає мати, наздогнала і обняла Андрія.
Її знову відвели.
"ШЛЯХ"
ср ДУМА ТАРАСА
заг ДУМА ОСТАПА
заг ДУМА АНДРІЯ.
Л І Т А ОРЕЛ
КИЇВ. ПАННОЧКА
ср Степ прийняв козаків у свої зелені обійми, і висока трава , обступивши, сховала їх. Тільки чорні козацькі шапки миготіли між колоссям.
заг Степ щодалі ставав чарівнішим. Уся поверхня землі здавалася зелено-золотим океаном, на якому розбризкано мільйони різних квіток. Краса землі з пташиного льоту. Летить орел.
ср Бульба:
- "Е-е! Що ж це ви, хлопці, так принишкли?–
сказав Бульба, прокинувшись від своєї думки –
- Ану, враз всі думки до дідька! Беріть в зуби люльки, та
закуримо, та полетимо так, щоб і птиця не наздогнала!
І козаки, припавши до коней, зникли в траві. Вже й чорних шапок невидно стало.
заг Один тільки струмінь толоченої трави показував слід їх бистрого бігу.
ОРЕЛ
Е № 171-А. Знищення, підстрелення орла!!!
Орел, якого підстрелив Бульба, падає до ніг Чорта – коня Бульби.
Порівняння орнаментів сорочок козаків та землі України, яку розглядає з височини орел у польоті.
заг У вечері весь степ перемінився. По блакитно - темному небу, немов велетенським пензлем, наляпані були широкі смуги з рожевого золота. Вся музика, що бриніла вдень, стихла й замінилася іншою. Часом з якогось самотнього озера долітав крик лебедя і срібною хвилею котився в повітрі.
ср Подорожні, зупинились серед степу, розклали вогонь, поставили на нього казанок і варили собі куліш.
ср У траві паслися стриножені коні.
Подвійна експозиція.
ср. Андрій лежав і дивився в небо. У небі сяяли мільйони зірок. На мить з’явився образ панночки і зник. На тлі неба образ панночки із зірок.
/Наплив/ сон.
Ранок.
ср Один раз Тарас показав синам на маленьку цятку й промовив:
Бульба:-
"Гляньте, діти, он скаче татарин. Ач, собака, тікає…. "
заг Татарський вершник тікає.
заг Серед степу блищав Дніпро. Клекотіли пороги.
ср Бульба зупинився. До нього під’їхали сини.
Бульба:-
"Синочки. Січ-мати." -
сказав схвильовано Тарас, показавши рукою вперед.
Перед ними була Запорізька Січ.
ПНР. /З руху/. Подорожні в’їхали в передмістя Січі. При в’їзді їх оглушили п’ятдесят ковальських молотів, що гриміли в двадцяти п’яти кузнях, напіввикопаних у землі і вкритих дерниною.
"ЗАПОРІЗЬКА СІЧ"
ср ПНР /З руху/.Здоровенні, напівголі, спітнілі бронзові ковалі гатили своїми, тільки їм під силу, молотками по коваля, виблискуючи прекрасними зубами. Іскри розліталися у всі боки. Запорізькі Вулкани працювали, як годиться справжнім металістам – твердо і весело.
ср ПНР./З руху/. Дужі кожум’яки сиділи під дашками ґанків на вулиці і м’яли своїми міцними руками золоті шкури.
ср ПНР./З руху/. Теслярі пнулися із своїх могутніх шкір, спускаючи в Дніпро нову чайку. Один з них спіткнувся і, на загальну радість, упав в воду.
ср ПНР./З руху/ Чубаті художники тут таки щедро вмочали свої "пензлі" в мазанці з дьогтем або смолою і мазали чайку для красоти, здорового приємного запаху і водонепрониклості.
ср Цю смолу тут таки варили в казанках два запорожця, яких сміливо можна було вважати за чортів, коли б не срібні натільні хрестики, що миготіли на їх чорних голих грудях.
ср Поруч запорожці витягли на берег волок, повен величезної риби. Риба билася і підстрибувала, як скажена, не справляючи, проте, на двох старих запорожців, що тут таки сиділи, належного враження.
Бовдюг: -
"І…..хіба це риба!Казна що, не риба….От колись була риба…."-
сказав зажурено старий запорожець Кас’ян Бовдюг і плюнув.
ср ПНР./З руху/. Дрібний бакалійський крамар Янкель Горелік, наточивши з бочки ківш горілки, Простяг його вперед і, витягши довгу шию, про-
тяжно й лагідно гукав:
Янкель: -
"Горілочка, горілка, добра горілка-а-а!"
Татарин повертав на котках баранячі котки з тістом.
Тут таки на сковорідках смажили те, що тепер називають
шашликами, биточками по-козацьки, розбратами з
цибулею та іншим.
ср Біля кузні кували підкови степовим жеребцям. Огирі тремтіли від гніву та іржали в самі небеса, згадуючи своїх подруг.
ср ПНР./З руху/. Але перший, хто траплявся на зустріч нашим подорожнім, був запорожець, що спав посеред самої дороги, розкинувши руки й ноги.
ср Запорожець, як лев, розлігся на дорозі. Шаровари з дорогого червоного сукна були вимазані дьогтем, як вияв цілковитої зневаги до них.
ср ПНР./З руху/. Намилувавшись сплячим, Тарас пробирався далі тісною вулицею, що була захаращена майстрами, які тут таки ремествували, і людьми всіх націй, які наповнювали передмістя Січі, що скликалося
на ярмарок.
cр ПНР./З руху/. Минули передмістя. Показалися запорозькі січові курені, вкриті дерниною, або повстю. Ніде ніякої сторожі.
ср ПНР./Андрій і Остап. З руху/.
Бульбенки були схвильовані і вражені баченим. Дійсність перевершила всі їх сподіванки й бурсацькі мрії. Уся Січ являла незвичайне враження: це було якесь нескінченне бенкетування., бал, що починався гучно. І загубив свій кінець. Загальне бенкетування мало в собі щось чарівниче. Козаки оглядалися на всі боки, забували про все на світі.
cр Троїста музика.
Подорожні в'їхали на широкий майдан, де, звичайно, збиралася рада. Ціла юрба музикантів заступила їм дорогу. Серед музикантів танцював молодий запорожець, загнувши шапку хвалько на бакир і розмахуючи руками.
Він кричав:
Молодий запорожець –
"Жвавіше грайте, музики!!!"
ср Музиканти...Грають...
І Хома, пропивши цілий світ, з підбитим в сотий раз оком, яке сміється над цим світом" наливав кожному по здоровенному кухлю.
ср Біля молодого запорожця вже четверо старих вибивали дрібненько ногагли, кидались, як вихор вбік
кр ……..мало не на голову музикантам.
ср. ПНР./З руху/….і раптом, спустившись, неслися навприсядки та били круто й міцно своїми підковами туго втоптану землю.
ср. ПНР. Троїсті музики. . .
кр Грали музиканти…
ср Хома міряв горілку без ліку.
заг ПНР . Танцював уже добрий десяток січовиків.
ср. Милувалися Бульбенки. Земля глухо гуділа на всю округу і в повітрі далеко розносилися гопаки та тропаки, що вибивалися дзвінкими
підковами чобіт.
кр Танцювали гуляки, що не мали ні рідні, ні кутка, ні родини, нічого крім вільного неба і вічного бешкетування душі своєї.
ср. ПНР./З руху/
Бульба: -
"Ех, коли б кінець: - вигукував Тарас.- пішов би, їй-право, пішов би сам у танець."
Бульба:-
"А це ти, Печерице! Здоров був.Козолупа!"
Печериця:- "Звідки бог несе, Тарасе?
ср. Тарас зупинився.
Бульба:-
"Здоров, Кирдяго! Здоров, Густий!"
Тарас зліз з коня.
Бульба:-
"Здоров, Ремінь!"
Лицарі поцілувалися взаємно.
Бульба:-
"А як Косяк? Як Бородавка? Як Колопер, Підситок?"
І почув тільки Тарас:
Кирдяга:-
"…Бородавку Повісили.".
Густий:
"….з Колопера зідрали шкуру під Кизискимером."
Ремінь:
"Підситкову голову відіслали в бочці до самого Царгорода."
Похилив голову Бульба і замисленно промовив:
Бульба: -
"Добрі були козаки! Хай царстують ! "
/Затемнення/
ср. Кошовий отаман Запорозької Січі сидів у себе в сінях і кришив тютюн на низенькому пеньку, що правив, очевидно, за стул. Біля нього сидів писар і підчиняв гусяче перо. За. ним стояли дужі загорілі люди, що прийшли , очевидно, здалека.
Це новаки. Тут їх приймали у Січ.
Новак -1: —
"Здорові були, пане кошовий. "
Кошовий: -
"Здоров був"
Новак -1: —
"Приміть До товариства."
Кошовий: -
"Ага....У Хрмста віруєш?"
Новак -1: —
"Вірую."
Кошовий: -
"І в святу Трійцю?"
Новак -1: -
"Вірую."
Кошовий: -
"До церкви ходиш?"
Новак -1: -
"Ходку."
кр Кошовий: -
"Ану, перехрестися."
Прибулий перехрестився.
Кошовий: -
"Добре. Ну йди до куреня, куди сам хочеш."
Новак -2: -
"Здорові були!"—
сказав другий приходець.
Повторення цієї нескладної церемонії прийняття до Січі перебив прихід Бульби. Судячи з усього, Бульба і Кошовий були не тільки одного , приблизно віку, але й довго один одного знали
Бульба:—
"Здоров був, пане кошовий!"
Кошовий: -
"Здоров. Тарасе... І в святу Трійцю віруєш?"
Новак 2 : -
"Вірую" – відповів козак.
Кошовий: —
"Сідай... і до церкви ходиш?"
Новак -2:-
"Ходжу."
Бульба: -
"Еге-е. Що я бачу? Пан кошовий тютюнець готує."
Кошовий: -
"Ану перехрестись …Так… іди вибирай курінь."
Козак пішов , пішов і писар. Тарас і кошовий лишилися вдвох.
ср Бульба сів проти кошового і помацав тютюн.
Бульба: -
"Добрий тютюн."
Кошовий:-
"Еге,"—
протяг тоненьким тенорком кошовий.
Бульба:-
"з таким тютюнком та з добрим товариством.... А… Слухай.
Демиде ти знаєш що я думаю?"
Кошовий: -
"Знаю."
Бульба:-
"Як знаєш?" –
здивувався Бульба.
Кошовий: -
"Ти хочеш погуляти з запорожцями."
Бульба:-
"Ну, скажи на милість, як це ти дізнався?"
Кошовий: -
"А так дізнався, що гуляти ніде"
-сказав кошовий вийнявши з рота маленьку люльку й чвиркнувши набік.
Бульба:—
"Як-то нігде? Можна піти на Туреччину або на татарку "
Кошовий:-
"Не можна"
Бульба: -
"Як не можна?"
Кошовий:—
"Так. ми обіцяли султанові мир."
ср Бульба : —
"Та він же бусурмен: і бог , і святе письмо велять бути бусурменів "
Кошовий: -
"Не маємо права"
Бульба:- "Як ти кажеш – не маємо права? От у мене двоє синів, обидва
молоді. Ще ні разу не були на у війні, а ти кажеш не маємо
права. Кажеш — не треба."
кр Кошовий: —
"Ну вже не годиться так. "
заг / 3 від’їздом на загальний /.
Бульба : —
"Так. То, виходить, годиться , щоб пропадали марно
козацька сила без доброго діла, щоб не було з неї вітчизні
ніякої користі? То для чого ж ми живемо? На якого
дідька ми живемо"? Ти чоловік розумний, тебе не дурно
вибрали на кошового. Розтлумач мені, для чого ми живемо?"
Кошовий : —
"А війні все-таки не бувати. Ось поглянь …" —
відповів кошовий показавши на листа. Тарас узяв листа.
читає півголосом:
Бульба:—
"Я, султан турецький, син Магомета, брат сонця і
місяця, володар царства Македонського, малого і Великого
Єгипту, цар над царями... і...і... наказую вам..."
Бульба:-
"То не бувати війні?" —
спитав знову Тарас.
Кошовий: -
"Ні."
Бульба:-
"То вже й годі думати про це?"
Кошовий: -
"Годі й думати"
Бульба:—
"Ну, добре."- сказав Бульба І пішов.
/Затемнення /.
Заг
Ср
кр
"ЛИСТ ТУЦРЕЦЬКОМУ СУЛТАНУ"
3ібравши чималий гурт найотчайдушнішого вояцтва, що не раз шарпало Анатолїйські береги, тонуло в Чорнім морі, бряжчало кайданами на турецьких галерах, прикуте до важких опачин, запалювало люлбки на Кафських, Козловоьких і Сінопських пожежах і, все ж таки, поверталося порубцьоване і покарбоване і невичерпно веселе до Січі—матері, зібравши, отже, гурт такого вояцтва навколо горілчаної бочки і посадивши серед них хитрого пройдисвіта рибальства поета— писаря, Тарас склав султанові таку відповідь на його грізне послання (звертається до писаря):
Бульба :—
"Пиши" – "Ти - шайтан турецький проклятого чорта брат і самого
люципера секретар! Вавилонській ти кухар, македонський
броварник, олександрійський козолуп, великого і малого
Египта свинопас і байстрюк і нашого бога дурень, свиняча
морда, різницька собака, кобиляча ... Не годен
ти синів християнських мати. Війська, твого не боїмося….
Землею і водою битимося з тобою, проклятий сину, чорт би
побрав твою матір. Так тобі козаки отвічають. Місяць на
небі, год у книзі, числа не знаєм, бо календаря не маєм.
День такий, як і у вас, поцілуй же ось куди нас ..."
ср Що вже реготу було!... А п’ятеро з них так ті прямо підійшли, обнявшись до литаврів і ...
Кр ... давай чим попало вистукувати.
"ВИБОРИ ОТАМАНА"
ср Довбиш:—
"А хто тем сміє бити в литаври?"-
спитав Довбиш, прокинувшись, і знову заснув.
/ Наплив/
ср Всі запорожці, вся Січ зібралися в кругу. Ударили ще раз в литаври.
ср У січовий круг увійшли кошовий, писар і суддя з усіма клейнодами.
ср Кошовий і старшина скинули шапки і низько вклонилися запорожцям...
Кр ...на всі сторони. Козаки мовчали.
Кошовий: —
"Що означають ці збори? Чого хочєтє, панове?"—
спитав кошовий.
ср Тарас дав знак п’яній п’ятірці запорожців. Лайка і крики не Дали кошовому далі говорити.
Козак:—
"Клади булаву! Клади булаву, чортів сину, зараз же булаву! "
ср Козаки: —
" Не хочемо тебе більше!” —
кричали запорожці.
ср Суддя: —
"Хто ж, панове молодці, підійме булаву?" питає суддя.
СР ПНР. /3 від’їздом на загальний і панорамний/
Попович:-
"Кукубенка обрати! " —
крикнув Попович, стоячи біля Тараса.
Молоді козаки: -
„Кукубенка! "-
підходили братчики.
Ср Старші козаки:-
”Не хочемо Кукубенка. Рано ще йому”
Бовдюг: -
„Молоко на губах не висохло, трястя його матері”—
Кричав старий Бовдюг, явно незадоволений цією найдостойною кандидатурою.
Козаки : —
"Шила в отамани! Шила!"-
кричали збоку.
кр Голокопитченко: -
"Шила в кошові!”—
закричав Голокопитченко
Козаки: -
"Шила! Шила!" -
підхопила юрба.
Юрба козаків:—
"Кирдягу! Кирдягу! "—
кричала юрба.
ср Козаки збоку:—
"Бородатого! Бородатого!"—
кричали одні .
Старіші козаки: —
"Кирдягу! Кирдягу! - ...Шила! ..." —
кричали другі.
Кр Два запорожці рішуче розійшлися в поглядах.
Старий козак: -
"Кярдягу Кирдягу! "—
кричав один.
Молодший козак: -
„Шила!” –
кричав другий.
Старший козак: -
"У гузно тобі шило!"
Молодший козак: -
"Кому шило в гузно?"
Старший козак: -
„Тобі!”
І тоді один запорожець так затопив у вухо другому, що тому нічого іншого не лишилося, як відповісти тим самим.
ср Билося вже багато. Але гарне ім’я Кирдяги заглушило всі інші імена.
ср Бульба:—
"Ідіть по Кирдягу! "—
наказав Бульба, і десяток козаків кинулись через бурхливу юрбу по Кирдягу. Деякі з них ледве трималися на ногах, так вони встигли набратися.
заг / Вїд"їзд /.
Кирдяга, старий розумний козак сидів у курені, немов би й не знаючи того, що відбувається. Раптом відчинилася двері і до нього вдерлися підпілі посланні.
Кирдяга: —
"Що. панове? Чого вам треба?"— спитав Кирдяга.
Старий козак: —
"Іди, тебе обрали на кошового!"
Кирдяга : -
"Змилуйтеся, панове,— сказав Кирдяга
-який з мене кошовий."
ср Коли Кирдягу привели в круг і поставили перед радою, старшина в останній раз запитала:
Старшина:—
"Ну як панове, чи всі згодні, щоб Кирдяга був кошовим ?"
Юрба: —
„Згодні!”-
закричала юрба.
Ср. / 3 під’їздом на середній /.
Один із старшин узяв булаву і підніс її Кирдязі. Задзвонили дзвони. Кирдяга прийняв булаву. Радісний крик розлетівся по всій юрбі.
Козаки: -
"Слава ! ! !"
Заг 3 відчиненої брами Січової Покровської церкви виходив столітній батюшка з причтом, півчими, корогвами і святою водою.
Ср Кошовий Кирдяга вклонився не всі чотири сторони. А в цей час з народу вийшло четверо найстаріших, сивовусих і сивочупринних запорожців. Підійшовши до Кирдяги, кожний взяв повну жменю грязюки ...
Кр і поклав Кирдязі на саму чуприну. Мокра земля стікала з його голови.
кр Стікала по вусах і щоках. Замазала йому болотом все лице.
ЗаГ Хор:-
"Земля єси",— співав церковний запорізький хор.
ср Кирдяга стояв, не рухаючись з місця, і дивився вперед.
Ср Хор:—
"І отидєші в землю",— чув Кирдяга
суворі слова.
/ 3 від"їздом на загальний /.
На останні слова пісні два церковних півчих козаки Мартин Стукало і Купріян Рева викотили із своїх горлянок, немов винні бочки з кам"яного льоху:
Хор: —
"І отидеші в землю".
Земля здригалася від цих голосів і від гучних пострілів на честь нового кошового.
ГОНЕЦЬ - РУБАН - січова промова
Ср … — "Слухайте! Ще не те скажу!" — говорить тихо і зовні спокійно Рубан, стоячи біля кошового перед запорожцями.
Рубан : —
"По всій Україні ксьондзи їздять. Знаєте в чому? У таратайках?
Та не біда, що в таратайках, а що запрягають уже не коней,
а православних християн…"
Ср Рубан: —
"Слухайте , ще не те скажу. Вже нехрести крамарі шиють своїм
жінкам спідниці з церковних риз! От які діла. А ви тут
сидите та гуляєте, та й не чуєте, що коїться на
світі...тьху…"
Заг / під’їзд /
Кирдяга: —
"А що ж ви, чорт би вашого батька побив, що ж ви робили
самі? Шабель у вас не було?... "—
спитав грізно кошовий Кирдяга.
Рубан: —
"Е, пробували. Та що вдієш, коли самих ляхів було
п’ятдесят тисяч, та були, ніде правди діти, і наші собаки
поміж ними ..."
Кирдяга: —
"А гетьман, а. полковники?"
Рубан: - "Та що гетьман? —сказав Рубан.-
Гетьмана спекли в мідному бику в Варшаві, а полковників,
царство їм небесне, порубано начетверо і розвезено кусками
по ярмарках..."
Старі козаки: -
"Як? Щоб шинкарі тримали в оренді християнські церкви?..."
Молоді козаки: —
"Щоб ксьондзи запрягали православних християн? В оглоблі?. . "
СР Стояв кошовий і дивися на своє військо, як аа розбурхане море. І здавалося, що він виростав на очах.
Ср Швачка: — "Щоб попустити такі муки на нашій землі від
проклятих недовірків!"—
кричав козак Лаврін Швачка, звертаючись до товаришів. Тут уже не було хвилювання легковажних. Хвилювалися характери важкі, міцні.
ср Захвилювалась, загомоніла Січ. Підбурені десятком розпилених голів, задні ряди запорожців кинулись в бік передмістя, бажаючи вирізати крамарів євреїв і напитися безплатно горілки.
Почалась бійня.
Жиди і начхати я на них хотів. А католиків я й знати не хочу..."
П’яна юрба засміялася. Один козарлюга, однак, вихопив шаблю і кинувся було на Янкеля, та Бульба вчасно вхопив його за руку:
Бульба: -
"Стій"
Ср Бульба:-
"А як тебе звуть?"
Янкель : —
"Янкель."
Бульба: —
"Ідіть собі, панове-молодці. І ти йди"—
тихо і спокійно сказав Бульба козакові з вийнятою шаблею.
Бульба: —
"Іди, не доводь мене до гріха..."
Заг Кошовий увійшов у круг з суддею та писарем і став на підвищенні. Юрба гомоніла тисячами голосів.
Кирдяга: —
"Поклали ми на радів старшин іти прямо на Польщу.
Відплатим панам за все лихо, за сльози і за смерть і за зневагу
до нашої віри. Яка буде воля запорозького низового війська?"
Козаки: —
"Згода!"- прогриміла Січ.
Козаки: —
"Згода! Згода! Згода!!!..?"
Кр Кошовий надів шапку.
Всі запорожці склнули шапки і шанобливо схилили голови. Кошовий говорив тихо: він давав накази, як вельми досвідчений в ділі козак:
Кирдяга:— "Обдивіться, всі обдивіться гарненько. Полагодьте вози
та мазниці. Випробуйте зброю."
Ср / На кошового /.
Здавалося кошовий виріс на цілий аршин. Це вже був не той несміливий , стриманий виконавець нерозважних бажань вільного народу. Це був деспот , що вмів тільки наказувати. Давав накази він тихо , не вигукуючи, не поспішаючи, виразно, як старий досвідчений у ділі козак.
Кирдяга: - "Одежі з собою не брати . Сорочка , двоє шароварів – та й
усе. На кожного козака пара коней, горщик саламахи й товченого
проса. Додержуйтесь порядку. Беріть тільки зброю. Та от , панове ,
скажу наперед: хто в поході нап’ється без усякого суду, як собаку
за шияку. Хто б він не був, хоч і найхоробріший козак. .."
Ср ". . .як собаку, звело застрелити на місці та кинути хижій птиці на
поталу. П’яниця в поході не годен християнського похорону.
Молоді , слухайтесь у всьому старших. Про лікування ран слухайте
старого Бовдюга."
Бовдюг: - "Еге ж , - сказав Бовдюг повчально, - як –що чиркне куля чи
там хтось дряпне шаблею по голові, чи по чомусь іншому , не дуже
зважайте на таке діло. Розмішайте пороху в чарці горілки, духом
випийте, і все минеться . А на рану , якщо вона приміром , не дуже
велика,прикладіть просто землі, замісивши її слиною. То вона
присохне. А якщо рана дуже велика…. Так тоді прочитайте "Отче
наш…."
"ПОХІД НА ПОЛЬЩУ"
Заг Наїзд. У дерев’яній не великій церкві повно запорожців. Запорожці стоять навколішки і щиро моляться .
Ср Молільник.
Ср ПНР. Священник перед царськими вратами кропив свяченою водою. Всі цілували хрест. Співав хор і дзвонили дзвони.
Дзвони! Дзвони! Дзвони! Спів . вірую!!!
Заг ПНР. Далеко потягся в степ козацький обоз.
Ср ПНР. Вилітали в Січі в степ молоді запорожці.
Ср ПНР. А з ними і вся Січ: з литаврами, бунчуками, знаменами.
Ср ПНР. Проїхала група кінних запорожців з піснею. Пісня... Кобзар.
ср Зупинились запорожці, злізли з коней і повернулися до Січі.
Старі козаки: - "Прощай , наша Січ-мати, - сказали вони майже в одне слово.
Старий козак:— Хай же бог тебе боронить від усякого нещастя!..."
Заг ПНР. Продовження пісні кобзаря. Він сидить на камені при дорозі
кобзар: - незабаром весь польський південний захід затремтів від жаху
– запорожці … рятуйтеся , схоплюйтесь і розбігайтесь!
ПНР. Кобзар на камені грає свою думу. Поруч хлопчик-поводир. На шляху за горизонтом зникли козаки.
Заг Ніч. Вдалині бурхає заграва пожежі. Чути тривожний дзвін і далекі крики. Степовим шляхом тікають пани, чоловіки, жінки, старі, обозні. кінні, піші. 3 жахом озираються назад.
Заг Далекі нічні пожежі. Тікають на смерть перелякані вороги народу.
заг Величне абатство схоплене ніщивним полум’ям. Тріск вогню й плач дзвону, і втеча.
Заг Величезні готичні вікна, суворо дивилися крізь вогонь пожежі. Горять костьольні статуї Христа та Божої матері.
Ср На сухому дереві гойдаються повішені домініканці, капуцини та босі кармиліти" на фоні бурхливого полум’я . Тікають жінки, падаючи і простягаючи до неба руки, мов крила.
„ОСАДА ДУБНО"
заг Кошовий:
Кирдяга: -
"Йдемо прямо на місто Дубно!.."
ср ...запорожці на чолі з Андрієм.
ср Остап на чолі загону кинувся на штурм...
ср На голови запорожцям полетіло каміння, бочки....
Кр Гаряча смола і, нарешті, мішки з піском, що сліпив їм очі.
Ср Кошовий Кирдяга стежив за перебігом бою з явним незадоволенням.
ср До кошового підбіг запорожець, облитий окропом, з запорошеними очима:
Старий козак: -
"Ну його з такою війною! Поливають гарячими помиями та піском,
начеб-то ми не козаки, а шершні, прости Господи!"
ср Кирдяга:-
"Нічого, пані-брати, ми відступило.... Але нехай я буду поганець-
татарин, коли ми випустимо з міста хоч одну душу. Хай дохнуть з
голоду, собаки...."
/Перекриття кадру спиною кошового/.
ср ПНР. Пожежі, горить хліб.
ср ПНР. Лежали запорожці коло возів і, попихуючи люльками, з убивчим спокоєм дивилися на місто,
ср Деякі грали у шахи.
ср Деякі грали у довгу лозу.
ср Андрій: -
"До якого ж часу, батько, будемо отак сидіти?"-
питав Андрій, якому таке життя було явно не до вподоби. ...
Бульба:- "А... терпи, козаче, отаманом будеш ! -сказав Бульба.-
Не той воїн, хто по підупав духом у важливому ділі, а той добрий
воїн, хто все витерпить і хоч би йому що, а він все-таки доскочіть
свого…"
ср ПНР. Земля мов куля. Спали запорожці в мальовничих позах зі зброєю напохваті.
кр Дебелі воли лежали, підгорнувши під себе ноги, великими білятими масами,і здавалися здалека сірим камінням, розкиданим по схилу поля.
ср Стреножені жеребці дзвінко іржали біля кобили, обурюючись на свої спутані ноги.
кр Бульба спав.
ср Андрії лежав з заплющеними очима. Раптом з-за воза піднялась й схилилася над ним чудна якась жіноча постать.
Андрій: -
"Хто тут?!”-
придушеним голосом промовив Андрій, схопившись одразу за зброю. У відповідь на це примара приклала палець до вуст, здавалося, благала мовчати.
ТАТАРКА.
ср Татарка: -
"Чш...”
Андрій: -
"Хто ти?...Я здається тебе знаю..."
Татарка: -
"У Києві, торік..."
Андрій: -
"Ти татарка? Служниця панночки ?" -
скрикнув Андрій.
Татарка: -
"Чш...” —
тремтячи озиралася татарка на всі боки.
Андрій: -
"Чого ти тут? Де панночка? Вона жива? –
питав Андрій, задихаючись, шепотом.
Татарка: —
"Вона тут, у місті."
Андрій: -
"У місті ?"
Татарка: -
"Старий пан теж. Він воєводою у Дубні."
Андрій: —
"Вона вийшла заміж? Ну?"
Татарка: -
"Вона другий день нічого не їла. У місті голод. Землю їмо..."
кр Андрій остовпів.
сР Татарка: -
"Панночка побачила тебе з міського валу серед запорожців. Сказала - йди, скажи лицареві, якщо пам’ятає мене, щоб прийшов до мене, а не пам’ятає, щоб дав мені шматочок хліба для матері. У нього теж є стара мати...
Андрій: -
"Але як ти прийшла?”
Татарка: - "Потайком."
Андрій: -
"Де він?"
Татарка: -
"Лицарю!..”
Андрій : -
"Присягаюся хрестом!...Ходімо зараз...”
Татарка: -
"Ради Христа", шматочок хліба...”
Андрій: -
"Лягай. Я зараз.” -
Андрії підійшов до возів де зберігалися запаси його куреня.
ср Підійшовши до возів, він немов забув чого прийшов. Потім він кинувся до воза і взяв мішок з хлібами. Потім підійшов до...
ср до Остапового воза і смикнув з-під голови Остапа мішок так, що Остап схопився з криком:
Остап: -
"Держіть ляха! Ловіть коня, ловіть?!”
Андрій: -
"Замовкни, уб’ю” –
крикнув зляканий Андрій, замахнувшись мішком. Потім вони впали майже разом.
кр Остап зразу дав богатирського хропака.
кр Андрій боязко озирався, чи не прокинеться хто.
ср Одна чубата голова таки піднялася була коло сусіднього воза і,повівши очима, швидко опустилася на землю. Це був Тарас, котрий крізь сон до чогось придивлявся.
ср ПНР. Андрій підійшов до воза з своєю ношею. Закинувши на спину мішки, він кивнув тремтячій від страху татарці і, трохи зігнувшись під тягарем, пішов...
ср Бульба:-
"Ой одлатаю тебе вставши на всі боки! Не доведуть тебе баби до
добра!..”
І голова Тараса впала на долоню.
ПНР. ...між рядами сплячих запорожців.
У небі сходив місяць , мов повернутий серп з яскравого червоного золота.
ср ПНР- Ідучи темним земляним коридором, вони дійшли до невеличкої площадки де була, мабуть, капличка. Під стіною стояв вузенький столик на зразок вівтарного престолу і полиняний образ католицької мадонни, ледь-ледь освітленої лампадкою.
ср Нарешті перед ними з'явились маленькі залізні двері. Андрій постукав. Почувся дужий гук.
СР Забрязкали ключі. Двері відчинилися. Чернець злякано відступив назад побачивши Андрія. Андрій пройшов мимо ченця, змірявши його поглядом, повним зневаги і ненависті. Звучіть орган...
ср Андрій увійшов до костьолу. Ченці ксьондзи й миряни стоали навколішках і молилися
ср Майже на кожному кроці вражали їх страшні картини голоду: люди не стерпівши мук по домівках, повибігали на вулицю.
ср 3 даху одного дому висіло виснажене тіло: бідолаха не зніс до кінця страждань голоду.
Татарка: -
"Все з’їли, всю скотину. Ні коня, ні собаки, ні навіть миші не
знайдеш у цілому місті....”
Ср Божевільний: -
„Хліба” –
закричав якийсь божевільний, кинувшись до Андрія і вчепившись в нього як тигр. Андрій відштовхнув його, і він вилетів з кадру. Спонуканий жалістю, Андрій дістав з кишені і кинув штаток хліба...
ПАННОЧКА
Cр 3устріч з панночкою.
Опинившись сам у кімнаті. Андрій повернувся вбік і побачив жінку, яка, здавалося, застигла і закам’яніла у якомусь швидкому русі.
Ср Здавалося,немов вона хотіла кинутись до нього і раптом зупинилась.
І він завмер здивований перед нею, вія відчував у своїй душі побожний страх І стояв нерухомо.
Вона підійшла до нього, вражена виглядом козака, що постав у всій красі і силі юнацької мужності.
Панночка: - "Я не спроможна нічим… Один бог може віддячити тобі
великодушний лицарю, не мені - кволій жінці,"-
і потупала очі,
Андрій: - "Царице – вигукнув Андрій"-
Що тобі треба, чого ти хочеш? Наказуй мені. І Загадай мені
службу найтяжчу, звели мені зробити те, чого не в силі зробити
жодна людина - і я зроблю, я занапащу себе, Занапащу! Скажи
одне тільки слово. Усього зречуся, залишу, кину, спалю, затоплю.
Бачу, що ти інше небесне створіння, ніж усі ми, і далеко до тебе
всім іншим жінкам і дочкам. Ми не достойні бути твоїми
рабами. Тільки небесні ангели можуть слугувати тобі.
Ср Здивована, напруживши свій слух, щоб не пропустити жодного слова, пильно слухала панночка цю мову. І подалося вперед її прегарне обличчя. Відкинула вона далеко назад докучливе волосся, розкрила вуста і довго дивилася так... І очі її раптом понялися сльозами. Хутко схопила вишиту шовком хустину, накинула собі на обличчя і довго сиділа, відкинувши назад свою прегарну голову.
Андрій: -
"Скажи мені одне слово",- промовив Андрій і взяв її за руку.
Вона мовчала.
Андрій: -
"Чого ти така сумна? Скажи мені, чого ти така сумна?!
Вона жбурнула геть від себе хустку, відкинула своє довге волосся, що надало їй на очі. І вся розлилася в жалібних словах вимовляючи їх тихим, тихим голосом.
Панночка: -
"Нещасна мати, що породила мене на світ. Лютий кат моя
жорстока доля. Ні до кого з усього світу нашого лицарства ні до
кого з них не причарувала мого серця, а причарувала моє серце
до чужого, до нашого ворога…"
І панночка впала на коліна*
ср Панночка: -
"За що ж ти , причиста божа Мати, так невблаганно караєш
мене? Перед кінцем своїм мені довелося побачити його /показує
на Андрія/. І почути слова кохання якого я не бачила. Треба,
щоб він словами своїми пошматував моє серце, щоб іще
страшнішою здавалася мені смерть моя. Прости мої гріхи, свята
божа мати. Нема щастя на світі,нема…" Андрій кинувся до
панночки і підняв її.
Ср Андрій: -
"Ти не помреш! Присягаю своїм народженням! Коли я нічим - ні
силою, ні молитвою, ні відвагою не зможу відвернути лихої
долі!- помремо разом, і спершу я помру перед тобою, і хіба
тільки мертвого мене розлучать…"
Панночка: -
"Не обманюй, лицарю, і мене й себе. Знаю я, на велике моє горе,
що тобі не можна любити мене і знаю, яка обітниця і обов’язок
твій..."
ср Панночка: -
"Тебе кличуть батько, товариші, вітчизна, а ми – вороги тобі."
Андрій: -
А що мені 6атько, товариші і вітчизна? –
сказав Андрій випроставшись. –
Нема в мене нікого. Нікого! Хто сказав, що моя вітчизна Україна?
Вітчизна те, чого прагне душа наша. Вітчизна моя - ти. Ти моя
вітчизна! І все, що тільки є, все віддам за таку вітчизну."
ср На мить остовпівши, мов прекрасна статуя, дивилася вона йому у вічі і, раптом, заридала і з дивною жіночою рвучкістю кинулася йому на шию.
ср-кр Еротичний епізод.
І вони не чули: Андрій поцілував панночку в уста, що припала була до щоки його, і не байдужі були вуста. Вони відповіли тим самим. В цьому обопільному поцілунку відчувалося те, що один тільки раз у житті дано відчути людині...
кР Андрій думав, очі заглиблені в себе:
Голос Андрія: —
"Загинув козак! Пропав для козацького лицарства! Вирве
старий сиве пасмо з своєї чуприни і прокляне і день і годину,
коли народив на ганьбу собі такого сина..."
На нічному загальному плані польський загін, увійшовши до кріпості веде половину Переяславського куреня…
НІЧНИЙ НАПАД НА ТАБІР.
ср У запорозькому таборі все спало. І ніхто не чув, як підкрався польський загін, що поспішав до Дубна, на виручку обложеним, і як почав він рубати і колоти сонних запорожців і в’язати...
ср Курінного Переяславського куреня старого козака Хліба та інших козаків…
заг Як відчинилася кріпосна брама і прийняла сміляків, яких переслідували прокинувшись, запорожці.
…в таборі лежать порізані лицарі з скляними очима, немов дивуючись своїй несподіваній смерті.
Ранок.
ср Смеркалось... .
Тарас стояв між возами і роздивляючись на всі боки, питав себе:
Бульба:-
"Андрій… хм... Куди ж це подівся Андрій? Не придумаю... Забрали
сонного в полон? - Та не з таких Андрій. І між убитими теж нема.
ср
Похнюпивши голови, козаки шанобливо стояли перед кошовим Кирдягою.
Кирдяга: -
"Так от що, панове-братове, скоїлося цієї ночі... От до чого
довела горілка... От яку наругу вчинив нам ворог. Так
понапиватися, га?"
Кирдяга: -
"Слухайте ж, панове! - говорив далі кошовий,— брати кріпость,
дертися, підкопуватися...
Бовдюг: -
"А…"— махнув рукою Бовдюг.
Бовдюг:—
"Ритися й лазити, як це роблять німецькі майстри — хай їм враг з
такою роботою! Ні, не гоже і не козацьке діло..."."Ет…" –
сказав Бовдюг, вклавши в цю коротеньку фразу все своє презирство до суєти і марності недостойних козака—вочки чужоземних вигадок.
ср
Бовдюг: -
"Народ у кріпості голодний. Довго вони не видержать."
- "Полаяти б їх треба,- порадив Бовдюг, —
от вони і повискакують. Не люблять пустоголові пани доброї
лайки."
Кирдяга: -
"Розділяйтеся на три купи і ставайте в три дороги перед трьома
ворітьми..."
ср Тарас стояв біля своїх возів.
Бульба:-
"Ну куди б це Андрій подівся?"
Янкель: -
"Пане полковнику, пане полковнику!- забалакав, підійшовши,
Янкель поспішним і уривчастим голосом - я був у місті, пане
полковнику."
Бульба: -
"Який же враг тебе заніс?"- здивувався Бульба.
Янкель: —
"Як тільки на світанку я почув гамір, і козаки, зачали
стріляти, то я побіг до міської брами. Бачу - входить військо. То я
за ним."
Бульба: -
"Що ж ти робив у місті? Бачив наших?
/Увага! гумор/.
Янкель: -
"Аякже! Наших там багато: Іцько, Рахум, Самойло, Хайволох..."
Бульба:-
"Та пропади ти пропадом! Я тебе про наших запорожців питаю!"
Янкель: -
"Наших запорожців я не бачив, а бачив пана Андрія"
Бульба: -
"Андрія?! Зв’язаного?"
Янкель: -
"Ні!!! Тепер він такий пишний лицар…Далібуг, я й не пізнав. І
наплічники в золоті, і нарукавники в золоті, і шашка в золоті, і на
поясі золото, і скрізь золото, і тільки золото…"
Бульба остовпів.
Бульба: - "Нашо ж він надів чуже вбрання?!*
Ср Янкель: -
"Тому що воно краще , тому й надів".
Бульба: —
"Хто ж його приневолив?"
Янкель: -
"Він перекинувся."
Бульба:-
"Як перекинувся?!"
Янкель: -
"Перекинувся в їх бік. Він уже зовсім їхній."
Бульба:-
"То це, виходить, він по-твоєму продав отчизну і віру?! Брешеш!"
Янкель: -
"Я ж не кажу, що він продав. Я сказав тільки, що він перекинувся
до них."
Бульба: -
"Брешеш нехристе! Такого діла не буде на християнський землі!
Ти плутаєш, собако!"
Янкель: -
"Я плутаю? Коли пан хоче , я скажу , чого він перекинувся до них"
Бульба: -
"Ну?"
Янкель: -
"У воєводи є дочка-красуня. Святий боже, яка красуня!"
/ Тут Янкель постарався показати на своєму обличчі всю красоту панночки/.
Ср Тяжко замислився Тарас.
Янкель: -
"Там уже всі кажуть, що буде весілля, як тільки проженуть
запорожців. Пан Андрій обіцяв прогнати запорожців і пана
Тараса", - прошепотів Янкель на вухо Тарасові.
Бульба: -
"Брешеш, чортів Юдо!- закричав Тарас,- Брешеш, проклятий?! ...
Уб’ю сатану! Уб"ю!!!"
БІЙ.
Ср ПНР. Козацькі ряди тихо стояли перед мурами. Не було ні на кому золота. Були на запорожцях прості кольчуги і свити та червоноверхі смушкові шапки. Два козаки виїхали наперед із запорізьких рядів.
СР ПНР. Один був молодий, другий старішій, обидва гострі на слова — Охрім Наш і Микита Голокопитченко. Слідом за ними виїхав і Демид Попович, присадкуватий козак, що був під Андріанополем та багато натерпівся на віку своєму, з великим чорним оселедцем і великими, чорними, як смола, вусами.
Ср Гострий був на колюче слово Попович .
Попович: —
"Славні жупани на панах, та хотів би я знати, чи славна
панська сила?"
заг Полковник-лях –
"От я вас! — гукав зверху дебелий полковник, -
Всіх перев’яжу! Бачили, як перев'язав я ваших?"
Ср Полковник:—
"Виведіть їм на вал запорожців!" — крикнув полковник у
бік хорунжого . Хорунжий побіг.
Ср Три панцерники однак схопили Хліба ззаду. Підійшов воєвода і, повернувши голову в бік стрільців, сказав, показуючи на Хліба:
Воєвода : —
"Застреліть! "
Хліб:—
"Стривай пане,- сказав Хліб. – Не віддавай мене на ганебну
смерть як пса. Не стріляй. Ти взяв мене в попон п’яного,
коли я слав безборонний. Звели посадити мене на палю, дай
мені вмерти достойною лицарскою смертю, як умерли батько
мій і дід."
СР / Від запорожців/.
Полонених поставили на валу.
Старий козак –
"Не журися, Хлібе, виручимо!"- кричали знизу запорожці.
Ср Кирдяга:—
"Відступайте, відступайте швидше від мурів!"— закричав
кошовий Кирдяга. Почувся вибух картечі.
заг Брама відчинилася і виступило військо.
Заг ПНР. Потім панцерники: за ними всі у мідних шоломах.
Ср Кирдяга: -
"Не давайте їм! Не давайте їм шикуватися з ряди!"—
гукав кошовий.
СР Кирдяга:-
"Напирайте всіма куренями! Татарівський курень, нападай
збоку. Напирайте ззаду, Кукубенко і Паливодо! Мішайте їм,
мішайте, розділяйте!"
СР ПНР. І вдарили могутньою силою козаки.
Ср Збили і змішали ляхів і самі змішалися. Діло пішло на мечі та на списи.
Ср голосно cкликаючи козаків Уманського куреня.
Остап:—
"Панове-товариство! Курінного вбито! Курінного! Товариство, до
мене! Одрубано курінному голову! Оберемо нового курінного!"
Козаки: - "А чим ти не курінний ?!"
Молодий козак:-
"Остапа Бульбенка!"
Козаки: -
"Ти у нас курінний! Бульбенка на курінного!" - Гукала більша
частина куреня.
мчавшись з Остапом поруч
Остап зняв шапку.
Остап: -
"Спасибі, панове-братове, за честь."
Ср ПНР./З руху /
Остап :-
"За мною!"
Козаки: -
"Слава!"- гукали запорожці.
Заг Заскрипіла, відчиняючись, залізом кована брам, впустила, як овець в кошару, збитих у гурт, стомлених, пилом укритих вершників.
Ср Багато запорожців помчало за ними
ср Оглянувся Бульба: Остап!
ср Бульба:-
"Спасибі, товариство за честь, що виявили ви моєму синові
Остапу."
/ Затемнення /
ср / На кріпость /.
Бульба:-
"Ну що, певев’язали чортового батька!"
Сміялися запорожці. Побиті поляки щось кричали здаля.
ср Вечоріло. По стенах гасали скажені коні з прив’язаними до хвостів трупами і розтинали повітря тривожним іржанням.
ср Запорожці сіли кружка вечеряти.
ГОНЕЦЬ 3 СІЧІ.
ср ПНР/ 3 руху /.
Мчить Голодуха стомлений, розпухлий, спалений сонцем і вітрами.
Ср Влетів Голодуха в курінь. Обступили його заророжці.
Голодуха:-
"Панове – браття!- промовив Голодуха смертельно стомленим
голосом, - Слава богу... Думав, не знайду… П’ятий день з коня не
злізаю…"
Козаки: -
"Скажи-но, що... і звідки ти?"
Голодуха: -
"Татари... Січ-мати спалили...Всіх вирізано! Забрано в полон…Один я втік"
Козаки: -
"Та що ж ви? П’яні були там,чи спали?"-почулися голоси
запорожців.
Ср Але Голодуха не відповів. Очі йому склепилися, він упав а коня і заснув твердим сном.
Ср Козаки:-
"Давай раду , кошовий?..."
Кирдяга:-
"Хай старі наперед скажуть…" Козаки:— "Кошового…Давай раду
отамане." Загомоніли запорожці тихо і схвильовано. Звістка про
загибель Січі вразила всіх у самісіньке серце. Було тихо, як біля
домовини найближчого. Кошовий зняв шапку і вже, не як
начальник, а як товариш, подякував козакам за честь і сказав:
Кирдяга: — "Та коли вже мене вшанували, то моя рада: не гаяти, товариші, часу і гнатися за татарами. Може ще наздоженемо. Моя рада: рушати. Ми тут уже показали ляхам, що таке козаки. За кривду, скільки було сили, помстилися."
Кирдяга: —
"Отже моя рада — рушати",— закінчив свою промову кошовий.
Козаки: -
"Рушати!" - розляглося голосно по запорозьких куренях"
Бульба:—
"Ні, не правдива твоя рада, кошовий", -
промовив Бульба, що стояв попереду свого куреня.
Бульба:-
"Ти забув, мабуть, що в полоні зосталися наші, захоплені ляхами?" —
і Тарас вийшов наперед.
Бульба:—
"Ти хочеш мабуть, щоб ми не поважали першого святого закону
товариства, покинули б братів своїох на те, щоб з них живцем
зідрали шкуру, щоб четвертували козацьке тіло і розвозили по
містах і селах…"
ср Наїзд / 3 підїздом на середній /
Бульба:-
"Який же козак з того, хто кинув у біді товариша? Кинув його, як
собаку, пропадати на чужині?" — гукнув Тарас, звертаючись до
запорожців. Коли вже на те пішло, - повернувся вія до кошового,-
що всякий нехтує козацькою честю, то не дорікне вже ніхто мені.
Сам - один зостаюся!"
Ср Завагалися запорожці.
Кирдяга: —
"А хіба ти забув, полковнику –
промовив тоді кошовий,—
що в руках татар теж наші товариші, що коли ми тепер їх не
визволимо, то життя їх буде продане у вічну неволю поганську, а
це гірше від усякої лютої смерті. Страшна неволя, а не смерть!"
Ср Бовдюг:—
"Ну, велику правду сказав і полковник Тарас. Дай, Боже, йому
довгого віку. Перша честь козака є шанування товариства. От
скільки живу я на світі, не чув я, пани—брати, щоб козак кинув
де, чи продав як-небудь свого товариша. І ті і другі — нам
товариші. Так от яка моя мова: ті, кому милі захоплені татарвою,
нехай женуться за татарами, а кому любі полонені ляхами, нехай
зостануться. Оце й буде по-нашому. Кошовий піде в одною
половиною за татарами, а друга половина нехай обере собі
наказного отамана, от хоч, приміром, полковника Бульбу Тараса,
дай йому Боже, здоров’я. Отаке-то."
Висловлена Бовдюгом премудрість припала до серця всім запорожцям. Всі дітки зраділи.
Кирдяга: -
"Слухайте ж тепер військового наказу," - сказав кошовій і,
виступивші трохи наперед, надів шапку. Всі запорожці за цим
знаком поскидали шапки, потупивши очі в землю, як завжди
велося між козаками, коли мав промовляти старший.
Кирдяга: —
"Хто хоче рушати, ставай на правий бік. Хто зостається —
відходь на лівий. Куди більша частина куреня, туди й решта."
І от почали переходити, хто на правий, хто на лівий бік.
Заг Кирдяга: -
"Ну то попрощайтесь один з одним, бо господь знає, чи
доведеться на цім світі побачитись. Слухайте свого отамана, а
робіть те, що самі знаєте, що велить козацька честь".
І всі козаки перецілувалися поміж собою.
ср Почали прощатися отамани, вклонившись один одному.
Бульба:—
"Прости мені, брате".
Кирдяга: —
"Бог простить".
Бульба: -
"Вдруге Прости мені, брате".
Кирдяга: —
"Бог простить"..
Бульба: -
"Втретє. Прости мені, брате".
Кирдяга: —
"Бог простить. Прости й ти мені".
Бульба:-
"Бог простить".
Кирдяга: —
"Бог простить. Прости й ти мені".
Бульба: —
"Бог простить".
Кирдяга: -
"Втрете. Прости мені, брате".
Бульба:-
"Бог простить".
Поцілувалися навхрест. Подивилися один одному в вічі, та так і не сказали нічого, немов прочитали в очах вічну розлуку. Замовкли, задумались обидві, сиві голови.
Ср Так прощалися запорожці товариш з товаришем, побратим з побратимом.
Смеркало. Упала ніч на табір. Братчики відходили тихо, пошапкувавшись ще раз з товаришами. Остання пара прощалася, ще помітна на фоні нічного неба. Попрощалися і розлучилися. Глухо віддавався кінський тупіт та скрип якогось колеса.
Довго стояв товариш і махав услід рукою, хоч нічого вже не було видно.
Ср Бульба підійшов до возів: біля найближчого воза сиділо троє слуг.
Бульба:-
"Розпакуйте, хлопці вино. Всі баклаги і барила…"
Слуги кинулися до воза, палашами перерізували міцні мотузи, стягали товсті попони і знімали баклаги і барила.
Бульба: -
"Беріть усі,—
звернувся Бульба в бік запорожців. –
Що в кого є: ковші, черпаки або чарки. Я частую вас, пани- браття."
заг
/ 3 від’їздом на заг./
Тарас витримав паузу,чекаючи на козаків, що підходили до нього з усіх боків. Узяв він це благородне вино, щоб, коли випаде велика хвилина, то щоб кожному козакові дісталося випити, щоб у велику хвилину велике б почуття огорнуло людину. Тарас почував, що ця хвилина настала. Треба було підновити бадьорість у кожній душі.
Бульба:—
"Не з нагоди того, що ви зробили мене своїм отаманом, не з
нагоди, навіть, прощання з нашими товаришами — ні! Перед
нами діло великого козацького поту, великої козацької відваги!
Отже, вип’ємо, товариші, за Січ, щоб довго вона стояла на
погибель бусурменам, щоб кожного року виходили з неї молодці,
один від одного кращі. Та вже заразом вип’ємо і за нашу власну
славу, щоб не забув нас мир, щоб вгадали унуки й сини тих
унуків, що були колись такі, що не посоромили товариства і не
покинули своїх. Отож, за віру, панове-братове, за віру..."
Козаки: -
"За. віру!"- загомоніли найближчі густими голосами.
Козаки: -
"За віру!"- підхопили інші.
Кр Бульба:-
"За Січ!"- промовив Тарас, високо піднісши над головою свій келих.
Козаки: -
"За Січ!" озвалося густо в передніх рядах.
Ср Козаки: -
"За Січ!"-
промовили тихо старі, моргнувши сивим усом.
Ср Козаки:-
"За січ!"-
стрепенувшись, як молоді соколи, повторили молоді.
Пісня кобзаря.
СР ПНР.
Бульба:-
"Тепер останній ковток - мовив Бульба. -За славу всіх християн, які живуть на світі !"
І всі козаки до одного піднесли і випили вино за славу.
кр Пісня -у ПНР. Заграли бандуристи і заспівали урочистої й старої навіть на той час пісні.
Пісня…
Думали запорожці. Черпали були вже порожні. Не про користь думали вони. Не про те, кому пощастить набрати червінців або коней. Вони загадалися, як орли на верхів’ях гір. Як орли озирали вони все поле та долю свою, що чорніла вдалині. Буде все поле засіяне їх білими кістками... І піде дибом про них слава по всьому світу і все, що тільки народиться потім, буде згадувати про них.
СР Стояв Бульба і думав. Тихо грали бандуристи. /Затемнення/
БІЙ
Заг Розвиднялось. На магістратській башті вартові і французький інженер—фортифікатор Боплан. Боплан дивився в прозорну трубу в бік лісу, куди подались запорожці. Залунали бойові сигнали.
Ср Перед возами поле повтикане гострив кіллям, уламками списів. Тарас дивився на замок, стоячи на коні.
Бульба:—
"Готуйтесь, панове, зараз вирушать ляхи."
Заг Відчиняється кріпосна брама. 3 міста виступає вороже військо. Виїздили пани, оточені незчисленними слугами.
ср Тарас бачив цей виїзд. І хоч він почував, що вже тверді духом його козаки, йому захотілося цієї урочистої в житті хвилини сказати своїм лицарям усе, що було в нього на серпі.
Бульба:—
"Хочеться мені перед боєм сказати вам, панове, що таке є наше
товариство. Ви чули від батьків і дідів, у якій пошані була наша
земля — і грекам давалася в знаки і Царгороду. І міста були пишні. І храми, і князі руського роду, свої князі, а не католицькі
недовірки…"
ср Бульба:—
"Усе забрали бусурмени, все пропало,— мовив далі Тарас,-
Зосталися тільки ми, сироти, та як удовиця сиротина — земля
наша!..."
заг Польські улани вилітали з кріпосної брами,мов хижі птахи з клітки, лопочучи крилами.
Ср На кріпосному мурі стояв ксьондз і кропив уланів кропилом.
Заг Від’їзд на заг.
Бульба: -
"Ось у який час подали ми, товариші, руку братство, на товариство. Нема зв’язку святішого над товариство. Батько любить дитину свою, мати любить дитину свою, та все це не те, братці. Любить і звір свою дитину. Але поріднитися душею, а не кровно, може тільки людина."
Ср Запорожці Демид Затуливітер і Лаврін Жереб стискали свої чорні брови, і від гордого хвилювання сльози набігали їм на очі.
Бульба: —
"Бували і в наших землях,— чувся голос Тараса - товариші, але
таких, як в руській землі, не було таких товаришів! Ні!"
Ср Запорожець Сахрон Подобайло і Павло Трамана стояли горді й пашні, як архистратиги, або орли. На очах у них теж були сльози, але вони їх не помічали.
Бульба:-
"Слухайте і розкажіть про цю дружбу, хто живий зостанеться, дітям і онукам.— долітали слова Тараса.— Хай перейде її слава з роду в рід…"
Кр Бульба:—
"Знаю, падло завелося тепер на землі нашій. Думають тільки про
мед у своїх льохах. Переймають чортазна які звичаї. Гидують своєю мовою. Свій свого продає. Ласка чужого короля і магната, що жовтим чоботом своїм б"є їх по морді, дорожча їм над усяке
братство."
ср ПНР.
Бульба:—
"Хай же знають вони, що таке важить у землі товариство. А вже як на те пішло, щоб умирати, то нікому з них не доведеться так
умирати! Нікому! Не стане у них на те їх мишачої натури. Вогонь!"
Останні слова Бульба вже мовив під тупіт і гуркотню поляків, які щільно підступили до табора.
ср-
кр Довго рубалися вони! І наплічники і нагрудники погнулися в обох від ударів.
ср ПНР.
Бульба:-
"А що, панове,- гукнув їм Бульба,- чи єсть іще порох у порохівницях? Чи не ослабла козацька сила? Чи не гнуться козаки?"
Козаки: -
"Єсть іще, батьку, порох у порохівницях. Не ослабла козацька сила. Не гнуться козаки."
Бульба:-
"Гайда!"
І Тарас з козаками кинувся вперед.
ср Б’ється Метелиця. Писаренко б’ється вже на самих возах.
ср / 3 руху /. Мимо промчав Тарас з шаблею.
Бульба:-
"Що, панове, чи єсть іще порох у порохівницях? Чи міцна козацька сила? Чи не гнуться козаки?"
ср ПНР./ 3 руху /.
Писаренко:-
"Єсть іще, батьку, порох у порохівницях. Ще міцна козацька
сила."
кр ПНР.
Бовдюг: —
"Ще не гнуться козаки!"- гукнув з воза старий Бовдюг і впав,
уражений кулею в самісіньке серце.
Бульба:-
"Дай, боже, усякому такої смерті. Хай же славиться во-віки наша
земля."
ср ПНР. Лебідь злетів у небо...
І полинула в небеса Бовдюгова душа розповісти, як уміють битися на руській землі.
ср ПНР. Упав Кукубенко. Вилетіла його молода душа. Підняли її два молодих ангела і понесли на небо.
заг ПНР. У небесах. Між хмарами летить скривавлена Кукубенкова душа. Руки душі міцно затисли страшну рану, немов боячись, щоб з неї не витекла остання кров. За нею, трохи нижче й далі, летить багато козацьких душ. Це птахи-люди: чайки, голуби, орли летять у височінь неба...
заг / Небо /. На небі сидить старий бог-отець. 3а ним ангели і святі, серед яких було чимало запорожнів. Старий Бовдюг був теж серед святих. Знизу лине до бога кукубенкова душа і зупинилася перед господом.
ср Бог: -
"Це ти, Кукубенко?"- запитав бог.
Кукубенко: -
"Я- Господи..."- відповідає Кукубенко.
Бог: —
"Ти не зрадив товаришів?'’
Кукубенко: -
"Ні, Господи"
Бог: — "Не кидав у біді чоловіка?"
Кукубенко: -
"Ні, Господи"
Бог: -
"Беріг свою совість, бачу."
Кукубенко: -
"Воістину"
Бог:-
"Ну, сідай, Кукубенку, одесную мене. Ка-хи І Бог легенько кашлянув, як добрий старий пасічник, що не любить порохового диму, яким була просякнута вся кукубенкова душа. Бог поди вився на грішну землю і прислухався".
Крізь гамір і гуркіт, що долинав з землі, яку він сам створив, почувся голос Тараса.
Бульба: -
"А що, панове? Чи є ще порох у порохівницях?"
ср ПНР.
Бульба:-
"Чи не пощербилися шаблі? Чи не втомилася козацька сига?"-
перегукувався Тарас з невеличкою купкою кіннотників.
Козаки:-
"Годяться ще батьку, шаблі! Не зігнулися ще козаки!"
заг Подивився Тарас на страшне поле бою. Глянув на небо, на ключ кречетів і махнув хусткою.
ср Зрозумів той знак Остап, що весь час стояв у Засідці.
Остап: —
"Панове-браття, - батько кличе!"
І помчав з засідки із своїм загоном. Не витримали дужого натиску пани-ляхи.
ср ПНР /3 руху/.
А Остап гнав їх і рубав. Завертілись польські голови, закліпали переляканими очима і з страшним криком падали на землю.
заг Напоролися ляхи на вбите в землю кілля та уламки списів.
ср /3 протилежної точки/.
Ударили на них корсунці з-за возів.
Козаки:-
"Перемога! Перемога!" —
загукали з запорізьких возів.
ср
Козаки:-
"Перемога!" –
гукали запорожці, заграли в сурми і викинули переможну хорогву. Тарас дивився вдалину. Він чув радісні вигуки своїх братів, але не радість, а тривога запанувала в його погляді.
Бульба:-
"Ой, ні, ще не зовсім перемога!"- промовив він, дивлячись на міську браму.
Заг 3 кріпосної брами вилетів гусарський полк,краса всіх кінних полків. Під усіма вершниками були все, як один, бурі коні. Попереду всіх мчав Андрій.
ср Мчить Андрій.
Кр Оторопів Тарас, пізнавши здалека Андрія.
"СМЕРТЬ АНДРІЯ ТА ПОЛОН ОСТАПА"
Ср ПНР. / 3 руху/
А тим часом Андрій, розпалений Жаром бою, помчав , як молодий хорт, найгарніший і найпрудкіший з усієї зграї , рубаючи направо і наліво.
ср Не втерпів Тарас.
Бульба: —
"Як? Своїх? Чортів сине, своїх б’єш?"—
гукнув він щосили.
Бульба:—
"Хлоп’ята, -
звернувся він до козаків,-
Ану, заженіть його до лісу! заженіть мені його!"
І Тарас помчав до лісу.
ср ПНР./ 3 руху /.
Зразу тридцять найпрудкіших козаків кинулися на конях навперейми гусарам.
Ср ПНР./ 3 руху /.
Ударили збоку на гусарів. А Голокопитенко вже оперезав по спині Андрія і пустився бігти до лісу.
кр ПНР./ 3 руху/.
Як осатанів Андрій! Ударивши гострими острогами коня, щодуху полетів він за козаками.
кр ПНР./ 3 руху/
А ось він уже в лісі. Ось він уже наздоганяє Голокопитенка…
Кр Рука Тараса хапає повід коня.
Ср Бульба:-
"Стій!"-
крикнув Тарас.
Ср Затремтів Андрій усім тілом, став білий, як школяр. Він бачив перед собою…
сР ПНР. …самого тільки страшного батька.
Бульба:-
"Ну, що ж будемо тепер робити?"-
промовив Тарас, дивлячись йому прямо в вічі.
Ср Та нічого не міг сказати Андрій і стояв, потупивши очі в землю.
ср Бульба: —
"Що, синку, помогли тобі твої ляхи?"
кр Андрій мовчав…
ср Бульба: —
"Так продати? Продати віру? Продати своїх? Злазь з коня!"
Покірно, як дитина, зліз Андрії з коня і став, ні живий ні мертвий, перед Тарасом.
ср Бульба:—
"Стій і не ворушись, -
промовив Тарас.—
Я! тебе породив, Я! тебе і вб’ю!'’
І Тарас, відступивши назад на два кроки, зняв рушницю.
ср Білий, як полотно, був Андрій. Тихо ворушилися його уста. Це не було ім’я вітчизни, або матері чи братів…
Тарас вистрелив.
У цей час пройшло все життя Андрія…
Заг Андрій повалився на траву не промовивши жодного слова. Тарас підійшов до Андрія.
Ср Остап: -
"Батьку, що ти зробив? Це ти вбив його?—
спитав, під'їхавши в цей час, Остап. Тарас кивнув головою.
Голокопитченко:—
"Біда, отамане! —
закричав, підскочивши Голокопитенко,-
підійшли ляхи. Прибула свіжа сила на підмогу.Тьма тьмуща."
Вовтузенко: —
"Біда отамане, —
прискакав Вовтузенко—
Суне нова потуга!"
Остап: —
"Поховаймо ж його, батьку, чесно в землю…"
Бульба:-
"Поховають його й без нас’'
Ср Писаренко: —
"Де ти, батьку? Шукають тебе козаки. Уже вбито курінного
атамана Невеличкого, 3адорожнього, Чоревиченка. Козаки просять, батьку, щоб ти глянув на них перед смертним часом." - сказав, підлетівши, охрипшим голосом Писаренко без шапки з пробитою головою.
кр Бульба: -
"На коня. Остапе!" - промовив Бульба.
ср Полон. Не встигли вони сісти на коней, а вже ворожа сила оточила з усіх боків ліс, і поміж деревами скрізь появилися ляхи з шаблями і списами.
заг Шестеро уланів налетіли на Остапа.
Бульба:-
"Остапе! Остапе! Не давайся!"-
кричав Бульба, врубуючись в гущу ляхів.
Ср ПНР. Лежить розстріляний за зраду батьківщини і товариства Андрій. Чути, як запекло рубались козаки з панами, як брязкали шаблі і трощилися голови.
Бульба: -
"Остапе, не давайся",—
чути зовсім близько крик Тараса . Видно він рубався з уланами десь тут поруч.
Бульба: -
"Добре, синку, добре, Остапе! От і я слідом за тобою!..."
Бульба: -
"Остапе, Остапе, не давайся! Ех Остапе, Остапе…"-
чулося здаля серед брязкоту бою, харчання і стогону.
ср Голова Остапа. Аркан туго стягнув шию. Очі мало не вилізли з орбіт. Кров. Цупкі руки вп’ялися у волосся й аркан.
ср ПНР./ 3 руху /.
Бульба: -
"Ех, Остапе, Остапе!" – кричав Тарас, пробиваючись до нього і
сікши на капусту кого тільки попало.
ср Став Тарас. Страшний удар ззаду приголомшив Його. І він звалився на землю, як підрубаний дуб.
ср Усе пішло обертами... Суміш деталей бою…Земля, мов куля червоніла від пролитої крові. Зображення розфокусовується у нерізкість. З нерізкості
Бульба розплющив очі і підвівся. Три важкі зморшки лягли йому на чоло .Він обдивився, помацав рукою стінку, лежанку, подушку. Поглянув на присутніх.
Біля нього сиділо кілька фігур. Бульба весь був у пов’язках.
Бульба:—
"Де я?"-
спитав Бульба.
Товкач:-
"У Січі-матері,"-
підхопив один з присутніх осавул Товкач.
Бульба:-
"Живий?"
Товкач:-
"Живий, порубаний дуже."
Бульба : -
"Довго я спав?"
Товкач: -
"Ой, довго…"
Бульба:-
"А Остап?"-
стурбувався раптом Бульба і згадав усе.
Бульба:-
"Остап!!?" –
закричав Бульба і з горя почав зривати з себе пов’язки. Товариші схопили його за руки і за ноги. /перехід у нерізкість/.
"ТАРАС У СІЧІ"
/3 НЕРІЗКОСТІ/
ср
Ніч…
Тарас сидів на лежанці. Видно минуло чимало часу* Він був уже без пов’язок. Важка туга огорнула його лице. Тут-таки сиділи товариші. Була ніч. На дерев’яній поличці горів світич. У кутцу, біля божниці – лампада.
Бульба: -
"Чого ж не зайде кошовий?"-
спитав Тарас.
Товкач: -
"Кирдяга? Е... Нема вже давно."
ср Товкач: - "Ото, як погналися з-під Дубна за татарами, тоді ж усі погибли. Хто в бою, хто з голоду, хто в полоні…Нема Кирдяги..."
Бульба: -
"А Прокопович?"
Товкач: - " І Прокоповича, і Череватого, і Наресеного, і Демида. Нема,
погуляли…Хай царствують… — "Поросли травою".
заг Пісня кобзаря.
ср Тарас сидів сумний і зажурений. Був бенкет пишний і гучний. Перебито на дрізки весь посуд. Ніде не лишилося вина ні краплини. Розхапали гості і слуги всі дорогі кубки і жбани - сумний сидить господар дому, думаючи, краще б не було того бенкету.
ср Даремно намагалися сиві бандуристи розважити Тараса, славлячи над величним Дніпром і нічним степом його козацькі подвиги.
кр
Суворо, з невгасимою журбою дивився вія на все й тихо, понуривши голову, плакав:
Бульба: -
"Остапе мій! Остапе мій"
заг ПНР. Сорок запорозьких чайок випливали в Чорне море до турецьких берегів.
заг ПНР./ 3 чайки/
Чубаті запорожці, м’язисті, просмолені смолою і просолені морськими хвилями, гребли здоровенними опачинами і співали.
ср Тарас сидів на березі моря. До нього долітала пісня запорожців і кигикання самотньої чайки в очереті.
кр Бульба:-
"Остапе мій. Остапе мій..."
У воді, мов у дзеркалі, з’явився Остап і зник.
кр Тарас плакав.
СР ПНР.
Гуляли бранці по морю, і вже зовсім здалека ледве-ледве чутна долинала пісня.
"Гей, повій, повій та буйненький вітер
Та понад тими байдаками,
Де пливуть козаки, тільки мріють шапки,
Та й на той бік за ними…"
"ТАРАС ТА ЯНКЕЛЬ. ПОДОРОЖ У ВАРШАВУ"
Кр Янкель молився в своїй світлиці, накрившись своїм досить брудним богоміллям, і обернувся, щоб щезнути назад за звичаєм своєї віри.
ср Коли раптом очі його зустріли Бульбу , що стояв позаду.
ср Тарас: —
"Слухай, Яйкелю!"—
звернувся Бульба до Янкеля, що почав був уже кланятися, і запер обережно двері, заповнивши перед цим усю світлицю своєю метушнею.
Бульба: -
"Не крутися слухай. Я врятував тобі життя. Тебе розірвали б, як
собаку, запорожці. Тепер твоя черга зробити мені послугу."
Янкель: —
"Боже мій! Пане Тарасе! Яку послугу! Коли така послуга, що
можна зробит, то чому ж не зробити."
Бульба: -
"Помовч. Вези мене до Варшави…"
Янкель: -
"До Варшави? Як до Варшави?"- промовив Янкель. Брови й плечі
його полізли високо вгору від здивування.
КР Бульба: -
"Знаю, знаю все. За мою голову дають дві тисячі червінців. Я тобі
п’ять тисяч дам. Ось тобі дві тисячі враз, а решту, як повернуся."
ср Бульба: -
"Я б не просив тебе,-
сказав Тарас,—
сам знайшов би дорогу, але мене можуть впізнати прокляті ляхи. А ви на все те створені. Ви навіть чорта обдурите. Запрягай воза і вези мене"
Янкель слухав Тараса, як велику дитину, Іронічно киваючи головою.
Янкель:—
"Пан думає, що так просто взяв кобилу , запріг собі й "вйо""
Бульба:—
"Ну , то сховай , як знаєш. У порожню бочку, чи що."
Янкель: -
"Ай-ай! А пан хіба не знав, що кожен подумає, що в бочці горілка?"
Бульба:—
"Ну, то хай собі думає."
Янкель: -
"Як? Хай думає? - схопив себе з жаху обома руками за пейсики і
потім гнівно підняв обидві руки вгору Янкель Горелік.
Бульба: -
"Ну, чого ти…"
СР Бульба:-
"То вези мене хоч на чорті - тільки вези"—
почав уже сердитись Тарас.
Янкель притих. Його осяйнула думка.
Янкель:-
"Не на чорті, а на кобилі, і не в бочці, а в цеглі…Там тепер наїхали з Німеччини інженери будувати проти пана кріпості…
Бульба:—
"Роби, як знаєш, тільки вези…"
заг ПНР. 3 Умані у степ виїхав віз з цеглою. Віз був запряжений двома шкапами.
На одній з них...
Ср …сидів довгий, як Дон-Кіхот, Янкель. Вечоріло. Янкель вимальовувався на небі символічним силуетом, ім’я якому страждання. Янкель співав пісню без слів. Відома єврейська мелодія.
Заг Варшава.
Коло воза біля повітки зупиняється Янкель. Нагнувшись до цегли, Янкель промовив дуже тихо:
Янкель:-
"Пане полковнику, ми вже в Варшаві. Пан Остап ситить у міській
в’язниці. То хай пан Тарас не турбується. Все буде зроблено."
Бульба:-
"Коли страта?"
Янкель: —
"Завтра вранці."
кр ПНР. / 3 від'їздом на середній /.
Мордихай: —
"Якщо пан хоче побачитись,-
сказав Мордохай, який весь час шушукався в кутку з двома євреями, зрідка поглядаючи назад на Тараса,-
То завтра раненько, ще до схід сонця. Вартові дають згоду. Ух,
пане, що це за народ! Не дай бог йому щастя..."
Бульба: -
"Добре, веди!..."-
пожвавішав Тарас і вся твердість вернулась до нього.
Мордохай: -
"Янкелю,-
промовив Мордохай, звернувшись до Янкеля,—
пан полковник буде чужоземний граф. Пан хоче бути графом? "-
звернувся Мордохай до Бульби.
Бульба:-
"Хоч чортом."-
відповів Тарас.
ср Тюрма…
Біля гостроверхих дверей підземелля стояв вусатий гайдук. Вуса в нього були трьох’ярусні, що робило його схожим на кота. Янкель і Тарас підійшли до дверей. Янкель окорчився в три погибелі і майже боком підкотився до гайдука.
Янкель: -
"Прошу пана зробили послугу,—
сказав Янкель. —
Ось князь приїхав з чужого краю, хоче подивитись на козаків. Він зроду не бачив, що за люди ці козаки."
Гайдук: —
"Люди! Собаки це, а не люди ваша ясновельможносте",-
промовив гайдук, звертаючись до Тараса.
ср Бульба:—
"Брешеш, чортів сину! Сам ти собака, пся кров!"-
мовив Бульба.
Гайдук:-
"Еге-ге,—
сказав гайдук,-
ось хто ти? Постривай же..."
І гайдук приклав до рота ріг, щоб дати сигнал.
Янкель: -
"Ваша величність! "-
Янкель кинувся до гайдука, вчепився в нього обома руками і, одночасно, відштовхнув Бульбу ногою.
Янкель: -
"Ваша королівська величність! Як бога кохам! Мовчіть! Мовчіть
ради бога. Ваша величність! Ми дамо вам таке, що світ не бачив - два червінці."
Гайдук:-
"Два червінці?! Сто червінців!!!" –
зміркував гайдук і приклав до рота ріг.
Янкель:-
"Уй даю!" –
і Янкель зблідий і тремтячий розв’язував свій шкіряний гаман і висипав золото в руки гайдука.
Янкель: -
"Ходімо, ходімо пане графе Далібург, ходімо! –
і Янкель повів Тараса.
СТРАТА ОСТАПА
заг ПНР. Загомоніла величезна юрба на варшавському майдані і вся подалася вбік.
Натовп : -
"Ведуть! Велуть! Козаки!"
ср Попереду всіх ішов Остап.
кр І кати.
сР ПНР./3 ешафота /.
Підійшли запорожці. Зупинилися. Віддзвонив годинник на вежі.
Кр Кат помацав сокиру.
ср Що відчував старий Бульба, дивлячись на Остапа з юрби.
ср Остапові першому довелось випити гірку чашу. Вік глянув на своїх, підняв заховану руку вгору і промовив голосно:
Остап: -
"Дай-же, Боже, щоб усі, які тут стоять єретики, не почули нечестиві, як мучиться християнин! Пошли нам силу, щоб ніхто з нас не промовив ні слова."
ср Бульба :-
"Добре, синку, добре…" –
тихо прошепотів Тарас, понуривши в землю свою сиву голову.
Кр ПНР. Остап пішов на ешафот.
ПНР. з ніг до шиї. Поглад ката.
ср ПНР. Остап на ешафоті. Кати зірвали з нього старе руб’я. Кинули його до ніг.
сР Коли панянки відвернули очі і по-собачому завищали, почувши хвяск Остапових кісток… Звук натуральний.
кр Тарас стояв у юрбі гордий і осяйний і шепотів:
Булька: —
"Добре, синку, добре…"
ср Підняли, підвели Остапа на останні муки.
Не витримав Остап і скрикнув з душевної немочі:
Остап: -
"Батьку! Де ти?!".
ср ПНР. / 3 ешафота /
Остап: —
"Чуєш, тату?"
Бульба:—
"Чую!" —
розляглося серед загальної тиші.
сР Злетів у небо червоний лебідь. Пройшло все дитинство Остапа за цю мить...
заг І весь мільйон народу рівночасно здригнувся. Ніби вся Земля здригнулась.
кр
Руки Тараса. Він обхопив себе руками за сорочку, стиснув її вишиваний комір… І весь барвистий малюнок враз став червоним, полум’яним.
заг Це здригнулась земля України. Планета Україна!!!
Тарас попереду сто двадцяти тисячного козацького війська на кордонах України знищує шляхетські маєтки, міста, костьоли.
ПОМСТА ТАРАСА
заг Пісня…/Дума/
Молодий гетьман Остряниця і старезний Гуня, а з ними полковники, осавули і генеральний бунчужний ішли на чолі численного війська.
заг Дума…
Бунчукові товариші несли бунчуки. Майстріло багато хорогов і знамен.
Кобзар: -
"З усіх усюд піднялися козаки: від Чигирина, від Переяслава, від
Батурина, від Дніпровського низу…"
ср Дума...
Мчать козаки степом і лісовими дорогами, через річки, день і ніч.
ср ПНР.
Кобзар: —
"Піднялася вся нація, бо урвався терпець народу" піднялася
відплатити за зневагу прав своїх, за поругу звичаїв, за безчинства
чужоземних панів, за пригноблення, за все, що живило з давніх
давен сувору ненависть козаків! "
Заг Мчать козаки серед пожарів.
ср ДУМА …
Кобзар: -
"Навіть самим козакам здавалася надмірною нещадна жорстокість
Тараса. Тільки вогонь та шибеницю визнавала сива голова його."
Ср На чолі полку мчить Терас. Його вигляд страшний. Бурхає полум’я.
ср Дума…
Кобзар: -
"Як тікав від козаків коронний розбитий польський коронний
гетьман Потоцький, і як облягли його в містечку Полонному грізні
козацькі полки."
" РОЗРИВ 3 ГЕТЬМАНОМ "
ср Коронний гетьман Микола Потоцький стояв перед гетьманом Остряницею і Гунею в оточенні козацької старшини і присягаючи, обіцяв від імені короля повернути Україні потоптані права.
сР ПНР. Остряниця і Гуня не вірили Потоцькому.
Остряниця: -
"Ці присяги ми чули і знаємо ціну панським присягам."
Гомоніла старшина і козаки.
Кр ПНР.
Остряниця:-
"Присягнися..."
Потоцький: -
"Присягаю."
Остряниця: -
"Іменем господа бога..."
Потоцький: -
"Іменем бога."
Остряниця: -
"Присягай іменем короля… забути ворожнечу І повернути права
народові."
Потоцький: —
"... /повторює/"
Гуня: -
"А тепер дай слово честі"
Ср Потоцький зніяковів і потупив очі.
Голос з юрби:-
"Бреше!"-
почувся голос з юрби. Слідом за цим криком загримів хор і загули Дзвони.
Ср ПНР. У ясних золотих ризах, несучи ікони і хрести, йшли вони з православним архіреєм на чолі. Усі козаки і старшини скинули шапки й стали навколішки.
Кр Деталь молільника.
Ср Архирей: —
"Слава в вишніх богу і на землі мир. человецех благоволєніє…"
Почав свою казань архірей, ставши перед гетьманом, явно бажаючись добитися миру.
Бульба: -
"Ей гетьмане і полковники! Не зробіть такого бабського діла! —
почувся з юрби голос Тараса.
КР Бульба: -
"Не вірте ляхам продадуть псяюхи!"—
остерігав Тарас гетьманів і полковників.
ср Остряниця: —
"Полковник Бульба..."-
докірливо промовив Остряниця поглянувшии в бік Тараса. В цей час військовий писар подав йому умови миру і гетьман Остряниця, взявши гусяче перо, підніс його до пергаменту і на мить задумався.
ср Тарас рвонувся до гетьмана. Тараса зупиняли інші полковники.
Кр Остряниця підписав документ:
Козаки: —
"Мир…" —
пронісся шепіт по війську і враз стало тихо.
Ср Бульба підійшов до Остряниці серед мертвої тиші і зламав шаблю.
Бульба: -
"Прощайте! Як двом кінцям цієї шаблі не з’єднатись в одне, так і
нам, товариші, більше не бачитись на цьому світі!"
І кинув Бульба уламки шаблі на землю.
Бульба: -
"Пам’яніть же прощальне моє слово…"
ср Бульба: —
"Перед смертною годиною ви згадаєте мене! Думаєте, купили
спокій і мир? Думаєте, панувати станете? Будете панувати іншим пануванням…"
Ср Бульба: -
"Здеруть з голови твоєї, гетьмане, шкіру, наб’ють половою і
повезуть по ярмарках на показ. Не вдержите й ви панове своїх голів! Пропадете замуровані в камінних льохах. А ви хлопці,"-
і Тарас повернувся до своїх, що стояли позаду.
Кр Бульба:—
"Хто з вас хоче вмирати не по запічках та бабських лежанках, не
п’яними попід тинню коло шинку, а чесною козацькою смертю…
Хто?"
сР Полк: -
"За тобою , пане полковнику, з тобою! "-
крикнув а в один голос полк.
Бульба: —
"А коли зі мною, то за мною!…"
І насунувши шапку, грізно глянув на всіх.
Бульба:-
"Не попрікне ж нас ніхто прикрим словом! Гайда!".
Тарас ударив по коневі і гнівно помчав геть, а, за ним увесь полк.
" ЛЮТЬ ТАРАСА ТА ВТРАТА ЛЮЛЬКИ "
ср Палає костьол. Тікають ксьондзи, ченці, жінки. Вдираються козаки. Шибениці і полум’я. І кари...
Язики вогню перекривають Тараса.
Бульба:-
"Нічого не жалійте! Нічого!"-
гукав Тарас козакам.
Бульба: -
"Це вам, вражі ляхи, поминки по Остапові!"
ср ПНР. Гетьман Потоцький на чолі війська переслідує Тараса.
Ср ПНР. Шість днів одступали козаки від Потоцького. Степами, ярами болотами та байраками.
заг ПНР. / 3 руху /.
Над самою кручею Дністровою кинулись козаки на поляків і прорвалися крізь їх оточення. На поляків звалилась круча, ніби лава.
ср Бульба:-
"Стій! Випала люлька з тютюном! Не хочу, щоб і люлька дісталась
вражим ляхам!"
І почав Бульба, зіскочивши з коня шукати люльку. Набігла ватага драгунів і повалилась на Тараса.
ср Рапід.
Труснув був Тарас усім тілом, та вже не посипались на землю драгуни, як колись бувало.
ср Бульба:-
"Ех, старість…старість..."-
сказав він і заплакав.
Потягли Тараса.
" СТРАТА ТАРАСА "
ср
Потягли Тараса…
…на вершину гори до сухого дерева, верхів’я якого спалило громовице. 3 таких дерев роблять дошки і пишуть на них ікони.
Кр Прикрутили його залізними ланцюгами до стовбура.
Кр Підтягли вище.
кр Прибили цвяхами руки.
ср Почали метушливо зносити хмиз, дрова і розпалювати вогонь.
ср Та не на вогонь дивився Тарас. Дивився він у той бік, де відстрілювались козаки.
Бульба: -
"Займайте, хлопці, займайте гору за лісом! Гору займайте! От
пропадуть, пропадуть ні за що!"-
говорив він у розпачі і глянув униз, де блищав Дністро.
Радість засяяла в його очах.
Бульба: -
"До берега, хлопці- до берега!"
ср Бульба: -
"Спускайтеся стежкою ліворуч. Та забирайте човни! Човни
забираєте, щоб не було погоні!" — кричав Тарас, охоплений
полум’ям. Та за таку пораду дістався йому тут-таки удар обухом по голові, який все перевернув в очах його. Уся Україна, уся планета почала обертатися у пам’яті Тараса.
сР Тарасове життя пролетіло за якусь мить.
заг ПНР. Пустилися козаки щодуху гірською стежкою, а вже погоня за плечима.
заг Підняли козаки нагайки, свиснули — і їх татарські коні відірвалися від землі як змії, перелетіли через прірву.
заг І шубовснули прямо в воду.
Рапід.
ср
Зупинилися польські драгуни над прірвою, дивуючись нечуваному козацькому ділу.
заг Гора поповзла на драгунів І разом з ними полетіла в провалля.
заг А козаки вже пливли з кіньми у річці, Й спускали у воду човни.
заг / Через Тараса /
Коли Бульба очнувся від удару і глянув на Дністро, козаки вже були на човнах, і засяяли радістю очі старого отамана.
Бульба: -
"Прощайте, товариші! –
гукав він їм зверху-
Згадуйте мене і на ту весну приїздіть сюди та добре погуляйте."
заг Бульба:-
"Що, взяли, чортові ляхи?...Думаєте, є що-небудь на світі, чого б
побоявся козак? Підождіть, настане час, дізнаєтесь ви, що таке
православна віра. Вже й тепер чують далекі, і близькі народи –
піднімається з нашої землі сила, і не буде в світі сили, яка б не
скорилася їй..."
Ср Розіслалося полум’я по дереву й закрило Тараса.
заг Козаки пливли в очеретах і співали про свого отамана.
" ФІНАЛ "
кр "Вірую" - молитва / спів - бас, хор/
На високій кручі над Дністром догорало Тарасове вогнище.
ПНР.
ПНР по одгорілому дереву, на кущі, на краплі роси на листях та павутинні, на відблиски вогню на ягідках калини, на витоптану траву, та кимось загублену торбину, з якої, мабуть, викотилась писанка, тихо підставила свій бік до Тарасового вогнища, пригрілась на прихопленій легким морозом землі, бо прийшла на Україну Покрова. Лунає хор. Тема: Покрова з переходом на пісню про щастя і долю України.
Спів
заг / Наплив /
Над фільмом працювали: ...
заг
КІНЕЦЬ
/СКУТОК/
ФІЛЬМУ.
Автори режисерського сценарію
А.Мухін©
Т.Волощук©
17.10.2001рік