В разбитом кресле, выдернутом из трейлера,
в протертом кресле сразу с утра пораньше,
следя за облаками над головой,
за «бубамарой» в краденой цыганской мобилке,
кутается в пуховик
молодой бог европейской контрабанды.
Мои соотечественники, вот и в нашу страну вернулась зима,
светится масло в подвалах, засыпает рыба в озерах,
церкви, вокзалы нагреваются изнутри долгими разговорами -
в зимних голосах всегда больше тепла, нежели смысла.
Рвать зубами твердую кожу дубленок и офицерских бушлатов,
наших сыновей, о соотечественники, не берут ни ножи, ни пули,
не уносит течение, их не выветрит северный ветер,
пока мы все поименно помним
всех святых на нашей границе.
Снег перевала,
суки таможни -
отберут оружие,
отберут наркотики,
останешься тенью среди туманов и золота,
куда мне, господь, теперь, где твои, боже, карпаты?
С кем мне дождаться утра в этих полях бесснежных?
Как попасть на ту сторону, как мне вынести
мою злость, которой я полон вместо твоей заботы?
Вытяни, боже, из этой грязи,
если ты меня видишь в этом тумане.
Катись, приблудное солнце, с нашими тихими днями,
давай, моя радость, грейся винами и огнями.
Пока ты тут мучишься, скоро зима уйдет,
есть только наше тепло, а остальное не в счет,
только река между тобой и мной,
переполненная рыбою да водой.
оригинал
Контрабанда
В розбитому кріслі, видертому з вантажівки,
в протертому кріслі вже з самого ранку,
слідкуючи за хмарами над головою,
за “бубамарою” в краденій циганській мобілці,
кутається в пуховик
молодий бог європейської контрабанди.
Мої співвітчизники, ось і прийшла зима до нашої країни,
світиться олія в підвалах, засинає риба в водоймах,
церкви й вокзали нагріваються зсередини довгими розмовами –
в зимових голосах завжди більше тепла, аніж змісту.
Рвати зубами дублену шкіру кожухів і офіцерських бушлатів;
наших синів, співвітчизники, не беруть ні ножі, ні кулі,
не винесе течія і не вивітрить північний вітер,
доки ми знатимемо по іменах
всіх святих на нашому кордоні.
Сніг на перевалі,
суки на митниці –
заберуть зброю,
заберуть наркотики,
стоятимеш примарою серед туману і золота,
куди мені, боже, тепер, де твої, боже, карпати?
З ким мені перебути до ранку в цих полях без снігу?
Як мені перебратися на той бік, як мені винести
мою злість, якої я набрався без твоєї турботи;
витягни, боже, з цього лайна,
якщо ти мене бачиш в цьому тумані.
Котися, приблудне сонце, нашими тихими днями,
давай, моя радосте, грійся, винами і вогнями.
Доки ти мучишся, вже і зима минає,
тільки наше тепло – більше нічого немає,
тільки ріка поміж мною й тобою –
наповнена рибою і водою.
Сергей Жадан "Цитатник"
"У.Р.С.Р."