Етноконфесійні фактори в процесі самоідентифікації єврейської нації
кандидат філологічних наук Володимир Матвеєв,
Радник Голови Держкомнац України,
кореспондент єврейської телеграфної агенції
12 лютого 2009 року
Питання самоідентифікації завжди були актуальними для українського та єврейського народів. Для українців тому, що їх пригнічували та намагалися асимілювати сусіди та зовнішні вороги, постійно зазіхаючи на державність, а для євреїв ці питання актуалізовані тривалим перебуванням в діаспорі, коли вони не мало своєї держави й використовували у побуті різні мови.
Ці питання актуалізувалися для українців та євреїв з моменту здобуття Україною незалежності й пошуків магістральних шляхів та програм розбудови націй. Саме незалежність нашої держави надала можливість єврейського відродження в Україні та шляхів пошуку своєї само ідентичності в основному асимільованих та зросійщених євреїв.
Сьогодні євреї роблять свій внесок у розбудову української політичної нації в Україні. Враховуючи, що кожен з народів має свій шлях розвитку треба відзначити разом з тим, що лідери України визначили аспект вшанування жертв Голодомору, одним з чинників впливу на самоідентичність українців, багато в чому слідуючи шляхом вшанування жертв трагедії Голокосту єврейського народу. Пам'ять про трагедію Голокосту у 20 столітті обрано лідерами єврейського світу важливим чинником самоідентичності євреїв.
При цьому, варто також зазначити необхідність очищення стереотипів та позбавлення від перебільшень при звинуваченні частиною євреїв українців у співпраці з нацистською Німеччиною та знищенні євреїв у Голокості, а частиною українців, - звинувачень, єврейської спільноти у всіх злодіяннях сталінської совєцької машини, що призвела до трагедії Голодомору та знищення української інтелігенції.
Виходячи із офіційної заяви, представленої в інтерв’ю Deutsche Welle" міністром закордонних справ Ізраїлю Ципі Лівні в грудні 2008 року, - «Ізраїль не може прийняти порівняння Голодомору з Голокостом». Міністр додала, що тема Голодомору неодноразово піднімалася на перемовинах з українською стороною, в тому числі на найвищому рівні. Разом з тим, Ціпі Лівні заявила, що в Єрусалимі готові передати Україні весь свій багатий досвід з увіковічення пам’яті жертв тоталітаризму. «В Ізраїлі Голодомор 1930-х років вважають викликаною Йосипом Сталіним трагедією українського та інших народів, яка забрала життя від 7 до 10 мільйонів людей», - зазначила Ц. Лівні.
Історія єврейського народу є виразною ілюстрацією значення релігійного фактору у формуванні етнорелігійної самоідентичності та формуванні і збереженні національної держави. Певний «брак етнічності» компенсується релігійним компонентом, оскільки вікове домінування єврейського релігійного Закону зробило з євреїв носіїв певної місії. Саме Закон або Галаха на івриті, повністю регламентуючи життя і поведінку іудеїв, дозволивши протягом сторіч комбінувати етнічність та релігійність євреїв.
Значну роль у розвитку єврейської громади відігравала і відіграє іудейська ідентичність, яка не є незмінною, що особливо відчувається у сучасному світі, зокрема, в Україні, де єврейська громада перебуває у стані свого розвитку на новітньому етапі. Окремих питань розвитку єврейської громади та самоідентичності євреїв торкалися в своїх роботах Й. Зисельс та П. Рабинович, але комплексного дослідження проблем сучасної єврейської самоідентичності в Україні не існує /див., наприклад, Зисельс Й. Єврейська громада України: стан і перспективи//Збірник наукових праць «єврейська історія і культура в країнах Центральної та Східної Європи». – К., 1998. – С. 55-63; Рабинович П. Национально-восстановительные тенденции в еврейской среде современной Украины//Еврейское население юга Украины. Ежегодник. Исследования, воспоминания, документы. – Харьков-Запорожье, 1998. – С. 33-43/.
Геополітичні зміни та процес емансипації євреїв знесли стіни гетто. Після Великої Французької революції євреїв Європи було звільнено від багатьох форм обмежень та гноблення, що сторіччями існували в християнських та мусульманських країнах. Тобто, нерівність, соціальні моменти були важливою причиною постійних пошуків самих себе, вічних питань про причини переслідування. Шукаючи відповіді на них, євреї усвідомлювали свою несхожість, ексклюзивність, обраність, ідентичність серед представників інших етнічних та релігійних груп. В той же час і в Україні розвивається новий спектр іудаїзму – ліберальний та реформістський.
Трагедія українського єврейства 17-18 ст. зумовила активні релігійні пошуки і, з одного боку, посилила месіанські очікування, а з іншого - підсилила містицизм та сприяла зародженню хасидизму, додаючи нових рис єврейській ідентичності. Хасидизм («вчення благочестя») став масовим релігійним рухом єврейства України, Польщі, Литви, Молдови. Виникненню хасидизму сприяла низка соціально-економічних та культурно-історичних умов, в яких жили євреї штетлів. Свою роль відіграли занепад інституту самоврядування, саббатіанський рух з його подальшим занепадом, і зникнення мрій євреїв про швидке звільнення. Незважаючи на перепони з боку ортодоксів хасидизм швидко розповсюдився, оскільки не торкнувся найгрунтовніших положень іудаїзму й торкався настроїв багатьох членів громади. Наприкінці 19 ст. частка хасидів серед євреїв України становила 40-50%. Вони були ядром єврейського населення західної України та Поділля.
Реформістський рух в іудаїзмі був спробою запровадити рівноправність із представниками інших віросповідань і титульної нації, а також доступ до світської освіти.
На відміну від ортодоксального іудаїзму, в якому основний акцент робиться на вірі, реформістський іудаїзм, який розвивається в сучасній Україні, акцентує увагу на людині, індивідуумі (порівняйте цей аспект з хасидизмом), з усіма її інтересами та недоліками, ілюструючи різнобарвність єврейської (само)ідентичності /Матвеєв В.И. Роль еврейского образования в процессе самоидентификации евреев и укреплении еврейской общины Украины (история и современность)// Десять років єврейського національного відродження в пострадянських країнах: досвід, проблеми, перспективи. – К., 2001. – С190-191/. Важливо зазначити, що заміна такого важливого чинника ідентичності, як мова, була одним із лозунгів єврейського Просвітництва.
Свій доробок у зміни єврейського життя внесло 19 ст. з його ідеями єврейського національного розвитку та політичного сіонізму. В 1895 році побачила світ відома праця Теодора Герцля «Єврейська держава» - класичний твір сіонізму. Політичний сіонізм почав суттєво впливати на процеси само ідентифікації євреїв. Саме він почав підривати твердження про те, що єврейство є тільки релігійною групою, а не нацією.
Чимало євреїв Східної Європи сприйняли громадянські права і свободи, що вони одержали в багатьох європейських країнах, їхні успіхи у комерції, наукових і державних кар’єрах, як наближення месіанського позбавлення. На теренах Російської імперії сила рабинистичних традицій перетворила рух єврейського Просвітництва у знаряддя єврейського національного піднесення /Матвеєв В.І. Сучасний іудаїзм і проблеми єврейської самоідентифікації в Україні// Релігійна свобода. Релігія і церква в Україні: уроки минулого і проблеми сьогодення. Науковий щорічник. За загальною редакцією А. Колодного, М. Новиченка, О. Сагана. – Київ, 2003. – С.104/.
Різноликі єврейські партії та організації також проілюстрували поліфонічність підходів до подальшого розвитку єврейського світу й іудаїзму на початку 20 ст. Постали непрості питанні визначення, самовизначення єврея, які загострилися ще більше у 20 ст. – початку 21 ст. і не визначені до кінця і сьогодні. Трагедія Голокосту та утворення сучасної держави Ізраїль вплинули не тільки на демографічні показники та міграції, але й на суттєві фактори доцентрового руху з фокусом на Ерец-Ісраель.
Нові умови життя в Європі, віротерпимість та надання рівних цивільних прав почали істотно впливти на єврейське життя, в тому числі на теренах України. Виступаючи інтегральним чинником, що підтримує стабільність етнічної системи, іудаїзм став також дзеркалом змін у соціальній сфері, що, в сою чергу, спонукало до змін і в самому іудаїзмі. Біло покладено «початок кінця» виокремленню єврейської громади. У 20 ст іудаїзм вже не був всеохоплюючим, рабинизм втратив своє майже незаперечне панування над громадою. Настала новітня епоха конкуренції між різними напрямками іудаїзму та національним рухом за членів єврейської громади.
Все це дозволило відомому лідеру єврейської громади та науковому досліднику М. Члєнову (Москва) констатувати, що «єврейство вступає у 21 ст. набагато більш розрізненим, ніж це було сто років тому. Сьогодні в єврейському житті немає більше теми, котра примусила б об’єднатися представників протиборствуючи частин єврейства» /Членов М. На грани веков//Еврейский обозреватель. – 2000. - №1/.
20 століття проіллюструвало іудеську само/ідентичність, як сукупність рис та аспектів, за яких самі євреї себе визначають на теренах України в основному за галахічним принципом, але існують нарративні аспекти, які інколи збігаються, але здебільшого різняться один від іншого.
Якщо раніше причинами актуалізації самоідентифікації євреїв була соціальна несправедливість (хасидизм), бажання залучатися до європейської та світової цивілізації (реформізм), то сьогодні пошук ідентичності пов’язанний із роз’єднаністю та розпорошеністю євреїв, відсутністю основного стрижня, спроможного насьогодні об’єднати євреїв (за даними ізраільських та єврейських організацій, на сьогодні до «організованої єврейської діяльності» залучено не більше 20 відсотків єврейського населення України).
Так, за данними соціологічного опитування, завершеного співробітниками Бар-Іланського іуніверситету (Ізраїль) наприкінці 2008 року, більшість молоді єврейської діаспори (було опитано понад 60.000 тінейджерів віком від 15 до 17 років з 20 країн) вважають, що трагедія Голокосту впливає на їхній світогляд, але не відіграє ролі у їхній самоідентифікації. Більшість тінейджерів не вважають, що трагедія Голокосту та зростання антисемітизму грають сьогодні роль в формуванні їхньої єврейської ідентичності.
В заявленій темі, особливо ажливо підкреслити, що ті фактории та аспекти, що насьогодні сприймаються як єврейські національні риси та якості, було закладено іудаїзмом. І сьогодні більшість єврейських лідерів вважають існування єврейської громади без іудаїзму – в тій чи іншій формі – неможливим.
За даними наших спостержень та досліджень, більшість євреїв України, в якій є все необхідне для створення общинної структури новітнього типу, сприймають сьогодні іудаїзм як елемент своєї національної культури та самоідентифікації, хоч більшість єврейського населення держави не залучена до організованох єврейської діяльнсоті.
На основі даних дослідження самоідентифікації євреїв колишнього радянського союзу, М. Члєнов констатує «релігійну байдужість євреїв», виховану ще радянською владою /Членов М. Быть евреем. Вчера. Сегодня. Завтра//Проблемы существования в диаспоре. – Минск, 2001/. Ліквідація у паспортах та інших документах графи «національність» висуває національно-релігійну самосвідомість як визначальний фактор етнічної самоідентифікації українського єврейства. При цьому, в українському у суспільстві в цілому відбувається зростання релігійної свідомості, що стосується певною мірою зростання релігійної свідомості в єврейському середовищі. Разом з тим, українські синагоги стають центром єврейського життя в основному на єврейські свята, і лише 10-15 відсотків євреїв України дотримуються релігійних звичаїв /Матвеєв В.І. Міжрелігійний діалог в Україні: стан та нові візії після Помаранчевої революції//Релігійна свобода. Міжконфесійні відносини в умовах суспільно-політичних трансформацій в Україні. Науковий щорічник. За загальною редакцією А. Колодного, М. Бабія. – Київ, 2005.- С. 127/.
За інформацією деяких ізраїльських та єврейських організацій, приблизно, 75-80% євреїв України не пов’язані з єврейськими організаціями й деяки з них беруть участь лише маргинально, інколи відвідуючи великі заходи та свята, якщо взагалі беруть участь у будь-яких єврейських заходах. Однією з причин такого стану можна вважати залежність більшості єврейських організацій від закордонних спонсорів, їхньої ментальності та конкретних задач, які не завжди збігаються з ментальністю, пріоритетами та цілями євреїв України. Адже ще на сьогодні, більшість рабинів в Україні є закордонними, які не володіють достатньою мірою українською або російською мовами.
До 20 ст. для євреїв надзвичайно актуальними були проблеми виборювання віротерпимості і рівноправ’я, протистояння християнському анти іудаїзму, у 20 ст. – трагедія Голокосту, радянський державний антисемітизм з асиміляцією, акультурацією та заміною на національно-атеїстичну ідентифікацію, а у 21 ст. актуальними залишаються пошуки шляхів подальшого розвитку новітньої єврейської громади України та само ідентифікації.
Проблема ідентифікації євреїв актуалізована сьогодні демографічною й фінансовою кризою, значними міграціями, продовженням зростання міжетнічних шлюбів, залишками радянського виховання та ментальності, нівеляцією етнічного, індивідуалізацією життя і втратою групових маркерів ідентичності за умов глобалізації. В зв’язку з фінансовою та політичною кризою в Україні, за останніми даними Єврейської агенції «Сохнут» /листопад-грудень 2008 р./ зросла кількість заявок від українських євреїв на постійне проживання в Ізраїлі, в якому кризові явища відбилися значно меншою мірою, ніж в Україні. Але цей процес значною мірою залежить від наслідків військової операції Ізраїлю в Секторі Газа, розпочатою Армією Оборони Ізраїлю в грудні 2008 року.
Це позначиться на прогнозах подальшого розвитку єврейської громади України, в якій на сьогодні більшість людей похилого віку, все ще зросійщені й продовжують вживати в основному російську мову. Більшість з них майже не дотримується єврейських традицій, а вважають себе етнічними євреями за походженням. Зростаюча кількість міжетнічних шлюбів є значною загрозою для подальшого збереження ідентичності українського єврейства. Через значне посилення в 2008 році просування російських інтересів, в тому рахунку, через «російськомовних євреїв» та відкриттям різноманітних грантів та програм для «російськомовних євреїв» Україні, процеси формування єдиної української політичної нації можуть дещо загальмуватися. Певне занепокоєння викликає просування російських інтересів та відповідних центрів російської мови та культури в самому Ізраїлі.
За різними даними на сьогодні можна з певною мірою похибки визначити кількість «розширеної популяції» євреїв України у межах 104-250 тисяч (галахічні, негалахічні євреї, євреї за законом про повернення до Ізраїлю та інш.). При цьому єврейське населення в основному мешкає сьогодні у великих містах, що накладає свій відбиток на специфіку ситуації та її подальший розвиток. За прогнозами ізраїльських та міжнародних єврейських організацій слід очікувати збереження та певний розвиток єврейської громади в основному розташованих у великих містах України.
Важливим показником розвитку єврейської громади є приріст народжуваності галахічних дітей за останні роки. Так, минулого року понад сорок першокласників стали учнями єврейських шкіл Києва. За даними єврейської громади Києва, у в столиці України щорічно народжується близько восьмидесяти таких дітей, що ілюструє перспективу подальшого розвитку.
У зв’язку із глобалізацією, світовою фінансовою кризою, тощо, в Україні продовжується активність єврейських лідерів та подальше «переформатування» єврейських організацій із певною корекцією лідерства в Україні та сусідніх державах. При цьому суттєво скорочене фінансування програм єврейських громад та організацій призведе не тільки до підвищення еміграції, і до певної зміни тільки чисельності єврейських громад України, але й питань самоідентичності, оскільки згортається суттєва частина освітніх єврейських програм.
Суттєвої шкоди розвитку єврейських общинних проектів в Україні та Росії завдав крах фінансової піраміди, побудованої євреєм Бернардом Мадоффом, який знищив крупний фонд, який був основним спонсором єврейської вищої освіти в Росії та Україні. Так, фонд родини Чейз обсягом 178 мільйонів доларів змушений був припинити свою діяльність після того, як вклав всі свої кошти до фонду Мадоффа. Фонд Чейза щорічно вкладав понад 12 мільйонів доларів на розвиток єврейських програм. Близько 2,5 мільйонів доларів фонд спрямовував на країни колишнього радянського союзу, де він фінансував не менш ніж 12 культурологічних єврейських програм та освітніх проектів.
Ще до руйнації цього фонду кілька організацій, серед яких, єврейська агенція для Ізраїлю «Сохнут», Хабад-Любавич та Американський єврейських об’єднаний розподільчий комітет «Джойнт» оголосили про скорочення фінансової підтримки програм в регіоні, чим викликали різного толку сумніви та занепокоєння українських та російських єврейських общинних лідерів. Це, зокрема підкреслив один з єврейських лідерів Росії та колишнього радянського союзу, генеральний секретар Євро-азійського єврейського конгресу Михайло Члєнов: «Багато моїх колег і не тільки, вважають, що 2009 рік буде самим тяжким для єврейських громад колишнього радянського союзу. Освіта – перша сфера роботи, яка вже постраждала, наступною може стати благочинність». За повідомленнями ізраїльської преси, обвал української економіки й політична криза в Україні «обійшлися» таким ізраїльським мільйонерам як Лев Лєваєв, Еліезер Фішман та Бені Штайнліц понад 1, 7 мільярди шекелєй.
Так, наприклад, з 4 000 діячів Хабаду, які очолюють єврейські громади в різних країнах, половина одержала в листопаді 2008 р. повідомлення про припинення фінансування, найбільші кошти в яке вкладав відомий ізраїльський бізнесмен і філантроп Леві Леваєв. Під загрозою закриття опинилася низка шкільних закладів Хабаду «Ор Авнер» в Україні та РФ. Разом з тим, новообраний президент Об’єднаної Єврейської Громади України мільярдер Ігор Коломойський, почав цілеспрямовано вкладати кошти у підтримку програм єврейських громад України.
Як відомо, значна частина євреїв емігрувала з України протягом останніх двадцяти років, але відчутна частина повертається як на постійне так і тимчасове місце проживання в Україну. Особливий інтерес викликає релігійне самовизначення євреїв-репатриантів до Ізраїлю, де до сих пір продовжуються досить серйозні суперечки між «російськими» та місцевими євреями, а частина «російських євреїв» через це навіть залишає Ізраїль.
Між 1999-2002 роками загально річний рівень тих, кого було повернуто до іудаїзму в Ізраїлі становив 3.380, з них 1.300 прибули з країн колишнього радянського союзу. Згідно з даними міністерства внутрішніх справ Ізраїлю, з 839.161 іммігрантів з країн колишнього радянського союзу, які емігрували до Ізраїлю у відповідності до закону про повернення протягом 1990-2002 рр., й пройшли реєстрацію у міністерстві внутрішніх справ, лише 1,3% визначили свою приналежність до християнства, або якоїсь іншої релігії, в той же час 22% репатріантів було визначено цим міністерством як нерелігійні /Матвеєв В.І. Формування етнорелігійної особливості євреїв України//Релігія і нація в суспільному житті України й світу. – К., 2006. – С. 123/. За даними організації «Натів», на сьогодні більшість іммігрантів є негалахічними, на відміну від 1989-1990 років. Більшість негалахічних євреїв, наприклад, євреїв по батьку, вважалися радянською владою в країнах колишнього радянського союзу і соціальним оточенням – євреями, а в Ізраїлі – «російськими», більшість з яких бажали б стати частиною єврейської нації в єврейській державі.
Підкреслюючи унікальність формування політичного сіонізму та сучасного Ізраїлю, варто зазначити, що значну роль в цих процесах відіграли східноєвропейські євреї, яких деякі дослідники визначають як «народ ідиш», який існував в Східній Європі, або «ідишистську цивілізацію», в контексті якої розвився сіонізм. З точки зору саме сіонізму ця держава належить не просто громадянам, а перш за все єврейському народу. Разом з тим, давньою мовою євреїв була давньоєврейська мова або давній іврит, а не ідиш, і сьогодні єврейська держава є досить різнобарвною в мовному аспекті, що ми детальніше покажемо нижче.
Слід зауважити, що протягом сторіч чимало інших народів було обернуто до іудаїзму – в Іспанії, Хазарії та інших місцях компактного проживання євреїв, що вплинуло на формування таких «reduced languages» як ідиш, ладно та інших. І частина нинішніх непорозумінь між різними групами громадян сучасного Ізраїлю, вихідцями з різних країн, – іудеями – пов’язана з тим, що вони ще мають певні культурні та етнічні розбіжності, чимало з яких було закладено ще тоді, коли їхні предки прийняли, наприклад, як хазари, іудаїзм.
Таким чином, 20 ст. проілюструвало наявність багатьох форм єврейського самоусвідомлення. Швидка модернізація життя, зокрема єврейської громади, зіштовхнулася із проблемою значного послаблення релігійної традиції в сучасному секуляризованому суспільстві. Навіть в економічно розвинених США продовжують розвиватися процеси асиміляції, «розчинення євреїв»., із значною кількістю змішаних шлюбів.
Зміни, що відбуваються в українському суспільстві останніми роками, не могли не призвести й до певних змін моделі (само)ідентифікації євреїв. Спостерігається поширення певних протиріч у національно-культурних процесах в єврейському середовищі України, при яких релігія відіграватиме більшу роль, як частка культурної спадщини єврейського народу.
Важливою складовою культури і само ідентифікації є мовна культура, мовна поведінка євреїв. Культура впливає на мову, а мова, в свою чергу, впливає певною мірою, на культуру народу. Євреї в діаспорі завжди орієнтувалися на використання мов домінуючого оточення, що з практичної точки зору є цілком зрозумілим. Мовна поведінка євреїв України відбиває ситуацію у громаді і її подальшу орієнтацію. Переважні більшість зросійщеного єврейського населення України використовує на сьогодні російську мову та українську, а незначна частина – ідиш у синагозі та родині. Сучасний іврит, за винятком частини науковців та інтелектуалів, вивчається здебільшого на поверховому рівні з метою імміграції до Ізраїлю /Матвеев В.И. Язык и культура: некоторые аспекты исторических и современных контактов славянских и еврейских языков//Kalbotyra. Сборник научных трудов Вильнюсского университета. – 1992, № 43 (2). – С. 5-12/.
Давньоєврейська мова або давній іврит залишається мовою іудейської культової практики, хоч чимало служб в синагогах України ведеться двома мовами, або із коментарями в перекладі на російську або українську мови. Особливо ця практика поширена в громадах реформістського іудіїзму в Україні, оскільки реформісти прагнуть до більшого прийняття та осмислення молитов та релігійних текстів.
Протягом короткого періоду мовна поведінка народу не може змінитися значною мірою, тим більше, що незначна кількість учнів та студентів вивчають єврейські мови сьогодні. Переважно незначні зміни мовної поведінки євреїв пов’язані також з реальною та потенційною еміграцією до США, Німеччини, Ізраїлю та інших країн. Перевага віддається імміграції до США та вивченню англійської мови.
Сучасний світ надав євреям рівноправ’я та відкрив можливості для інтелектуального та індивідуального розвитку й він же сприяє розвитку нових форм єврейського самовираження та колективної організації. Разом з тим, нова ера поставила перед євреями і нові виклики, шлях, що євреї мали пройти: через певну модернізацію релігії, культури та ідентифікації та постійну боротьбу з антисемітизмом; через горнило Голокосту – до відродження Ізраїлю та єврейських громад на теренах колишнього Радянського Союзу.
Зазначені аспекти зумовлюють й складність пошуку шляхів колективної організації. Один з лідерів світової єврейської спільноти Анрі Хайденберг зазначав у 2000 році на форумі в Києві: «Мова йде про можливість відродження єврейського життя в Україні. Скільки євреїв віддають перевагу не від'їжджати, а залишитися тут й брати активну участь в житті громади? При умові, що вони продовжують залишатися євреями, ідентифікувати себе з традиціями й культурою єврейського народу. Якою буде оптимальна структура єврейської громади України, що буде в ній домінувати – релігійні, соціальні чи політичні мотиви? За кожним з цих запитань стоїть ціла програма робіт».
В діаспорі історично сформовано різноманітність, поліфонічність єврейської культури, важливою складовою якої є мовна культура та поведінка, що і визначає складний характер єврейської ідентичності в діаспорі, зокрема, в Україні.
Виходячи із внутрішніх та зовнішніх чинників, на сьогодні не існує єдиного критерію визначення/самовизначення єврея не тільки в Україні. Як і у США, активно дискутується питання «Що означає бути євреєм?» /American Jewish Report, Egon Mayer, Barry Kosmin, Ariela Keysar. AJJC Report, 2001. – The Graduate Center of the City University of New York, 2001. – 56 pp./. Частина єврейської громади України, яка вважає себе релігійною, або мають єврейське походження (за матір’ю єврейкою по крові), або єврейське виховання, не мають віри у традиційному розумінні цього терміну. Тому їхні претензії/почуття до само ідентичності, що має коріння у стародавній вірі предків, означає сьогодні мало, або взагалі не має реального обов’язку до того релігійного коріння. Серед українських євреїв, які вважають себе релігійними є представники широкого релігійного спектру – ультра-ортодоксального іудаїзму, ортодоксального іудаїзму, консервативного іудаїзму, прогресивного/реформістського іудаїзму, а також сіоністи та інші. Більшість євреїв є сьогодні негалахічними, а в кожній з основних течій іудаїзму виділяється кілька підгруп. Тобто, в українській єврейській громаді сьогодні існують сегменти єврейської спільноти, які сповідують різні напрямки в іудаїзмі. При цьому більшість євреїв України визначають себе в основному за традиційними галахічними ознаками – по лінії матері-єврейки або наверненню до іудаїзму у відповідності до жорстких релігійних вимог.
Баланс між різними типами єврейської ідентичності постійно коливається.
Формування єврейської громади України в класичному варіанті передбачає більшу інтеграцію євреїв в різні напрямки іудаїзму. Одним з конфліктів на релігійному ґрунті є зіткнення ідентичностей, зустріч асимільованих і не асимільованих впродовж тривалого часу релігійно-культурних груп та елементів.
При цьому самоідентифікація, як внутрішній погляд на себе, не завжди збігається із зовнішніми екстравертивними маніфестаціями. Певні протиріччя між само ідентифікацією та зовнішньою ідентифікацією євреїв відбивають як певний, невідповідний погляд оточення, включаючи, наприклад, ортодоксальне християнство, так, і певну внутрішню колізію, яку певною мірою підтримує сама природа деяких усних текстів, застарілі, на думку представників реформістського іудаїзму, закони та релігійні рекомендації більш пізнього часу. Тобто, певні маніфестації, можуть бути приховані і в природі самому ортодоксального іудаїзму.
Отже, в основі єврейської ідентичності лежить досить гнучка етнорелігійна ідентичність, заснована на Торі, Галасі, а сьогодні, в основному на єврейській культурі та традиціях, коли більшість євреїв України не є релігійними в традиційному класичному розумінні цього терміну.
В той час, коли не зменшується суттєво чисельність секулярного або нерелігійного українського єврейства, а кількість змішаних шлюбів продовжує зростати, відбувається пошук альтернативних джерел групової ідентичності та єврейської солідарності, яка будується в основному на єврейській культурі, цивілізації і історії єврейства, як доповнення або компенсація до таких традиційних джерел, як класична іудейська традиція та віра.
Більшість ортодоксів сьогодні розвиваються за ліберальних умов, але при консервативному ритуалі. Таким чином, цілком вірогідним прогнозом для євреїв України є утворення «іудаїзму знизу», із місцевою специфікою. У зв’язку із зазначеними факторами, досить значну роль у самовизначенні українських євреїв найближчим часом відіграватиме визначеність/само визначеність єврейства за національною ознакою.
Таким чином, роль етноконфесійних факторів є унікальною у формуванні самоідентифікації єврейської нації та регіональних особливостей громад сьогодні та збереженні сучасного Ізраїлю, де на сьогодні не спрацювала доктрина «плавильного котла» й формується унікальна сучасна культура і мистецтво.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Зисельс Й. Єврейська громада України: стан і перспективи//Збірник наукових праць «Єврейська історія і культура в країнах Центральної та Східної Європи». – К., 1998. – С. 55-63.
2. Рабинович П. Национально-восстановительные тенденции в еврейской среде современной Украины//Еврейское население юга Украины. Ежегодник. Исследования, воспоминания, документы. – Харьков-Запорожье, 1998. – С. 33-43.
3. Матвеєв В.И. Роль еврейского образования в процессе самоидентификации евреев и укреплении еврейской общины Украины (история и современность)// Десять років єврейського національного відродження в пострадянських країнах: досвід, проблеми, перспективи. – К., 2001. – С190-194.
4. Матвеєв В.І. Сучасний іудаїзм і проблеми єврейської самоідентифікації в Україні// Релігійна свобода. Релігія і церква в Україні: уроки минулого і проблеми сьогодення. Науковий щорічник. За загальною редакцією А. Колодного, М. Новиченка, О. Сагана. – Київ, 2003. – С.101-111.
5. Членов М. На грани веков//Еврейский обозреватель. – 2000. - №1.
6. Членов М. быть евреем. Вчера. Сегодня. Завтра//Проблемы существования в диаспоре. – Минск, 2001.
7. Матвеєв В.І. Міжрелігійний діалог в Україні: стан та нові візії після Помаранчевої революції//Релігійна свобода. Міжконфесійні відносини в умовах суспільно-політичних трансформацій в Україні. Науковий щорічник. За загальною редакцією А. Колодного, М. Бабія. – Київ, 2005.- С. 123-127/.
8. Матвеєв В.І. Формування етнорелігійної особливості євреїв України//Релігія і нація в суспільному житті України й світу. – К., 2006. – С. 109-123/.
9. Матвеев В.И. Язык и культура: некоторые аспекты исторических и современных контактов славянских и еврейских языков//Kalbotyra. Сборник научных трудов Вильнюсского университета. – 1992, № 43 (2). – С. 5-12/.
10. American Jewish Report, Egon Mayer, Barry Kosmin, Ariela Keysar. AJJC Report, 2001. – The Graduate Center of the City University of New York, 2001. – 56 pp./.