Колись давно, іноді мені здається, що це було десь у іншому житті і не зі мною, я сиділа на містку. Такий старенький, гнилуватий місточок через такий собі манюсінький рівчак, з холоднючою, але дуже чистою водою. Все як треба для картинки: осока по бережках рівчака, глиниста земля, маленькі водоспадики через скупчення камінців та паличок.
Я сиділа рівно по центру, звісивши ніжки з містка. На колінах в мене лежав круглий синій плеєр, з тих, що програють диски. Колись таке було, і навіть було модно. Так от, в мене у вухах стирчали чорні пімпочки навушників і з них голос Бутусова виводив :
« Воздух выдержит только тех…»
Тоді, для мене це все було досить важливо. Я пам'ятаю, як то все було, до найменших подробиць. Я була у темно-зеленій спідниці і в кедах, точно, в кедах. Комарі нещадно кусали мої голі ноги, що звисали з мосту, та я того якось і не помічала. Тоді було трохи сумно і, водночас, незрозуміло? Певно так… навколо вирувало життя. Нормальне собі болітце попереду, там два рівчаки, посеред кручі зливаються у невеличке озеро – болітце, жаби щось там співають, час-від-часу ляпаючи по воді, коли стрибають у неї з берега. Наді мною стояв хлопець, який тільки-но признався мені в коханні, а я просто сиділа і продовжувала слухати музику. В серці не було нічого окрім, певно, жалю. У вухах зазвучало:
« Негодяй и ангел сошлись как то раз…»
Я посміхнулася про себе, а потім встала і просто спитала: « ну і що ми будемо робити?»
Він відповів: « не знаю»
А я сказала: « нічого. Тому, що нічого я до тебе не відчуваю. Я тебе не люблю, і не можу себе силувати, вибач»
Він тоді просто пішов. Потім був дощ, який важко забути, з вітром, з ідеальною атмосферою для поцілунку, але і його я проігнорувала, а потім був вечір в мене у дворі, два крісла, зовсім поруч, тихий доторк губ і розуміння, що не можеш. Просто не можеш обманювати себе. Егоїзм? Певно. Але так було треба. Ніколи не можна нічого робити через себе. Через звичку, через жаль. Просто не можна. Тільки тоді коли хочеш, тільки коли кохаш.
« Одинокая птица, ты летаешь высоко,
И лишь безумец был способен так влюбиться»