Життєва наука
Здавалося б, що там такого особливого в отому замазуванні рівчачків у стінах після проведення внутрішньої електропроводки. Це й мужикові під силу. Не святі горшки ліплять. Замісив рудої глини з водою, припорошив зверху дрібною солом’яною січкою, перем’яв так-сяк та й закидай собі потихеньку. Які премудрості?
Але ж спробував, а воно відпадає. Та ще й межи очі! Ти його туди, а воно наче відштовхується, в пазуху попадає. Ой, леле!
Застав мене сусід за тим заняттям.
- Що це ти затіяв без жінки?
- - У відрядження поїхала, а я відпускник, хотів їй сюрприз влаштувати. Поки повернеться через два тижні, а в мене вже й шпалери поклеєні будуть. Та, бачу, даремні мої старання. Не виходить! Роздовбав, проводку зробив, а далі сядь та й плач, хоч стань та реви…
- Так ти мазальницю гукни. Їх по селу хоч і небагато, справжніх майстринь, зате зроблять ураз і все як слід.
- Допоможи, друже! Бо моя як приїде – я пропав.
Глянув сусід на мене, заляпаного, обвів усю кімнату, завалену сухими кавалками глини та соломою, і зжалівся:
- Приведу тобі Галину. Вона проворна і старанна. Може, й дорожче візьме, та зате ж на совість все зробить!
Молодиця прийшла не дуже рано, бо вправлялась удома: корову подоїла, теля напоїла, квочку на кілочок у дворі припнула, щоб не водила курчат далеко…
Поки переслухав її, то не зчувся, як і сонце піднялося. Зате як узялась до роботи, ледь устигав: старі ночви знайшов, води приніс, глинки від сусідів, бо своя, виявляється вже стара, із землею змішана. А по полову Галина погнала мене аж на свиноферму, там подрібнюють солому на ДКУ. Та ще не пшеничну, а ячмінну – щоб м’якішою була.
Аж упрів, поки все доставив. Дивлюсь, а вона мокрою ганчіркою пройшлася по моїх колдобинах, зайвий пил витерла, примочила, щоб краще глина приставала. У ночви глини небагато всипала, а води – ще менше. Моторними рухами порозминала всі грудочки, а потім домішала січки. Мені здалося, що забагато, а вона тільки сміється:
- Глина ж потріскається!
Так вже Галина догоджала тому місиву, що ледь його на язик не куштувала. Потім каже:
- Гарна глинка! Буду мазать. Неси ослін.
- Як ослін? А у мене тільки драбинка!
- Е, ні! На ослоні я ходитиму, а з драбини як увірвусь, то й кісток не збереш.
Побіг знову до сусідів. Приніс, а сам ледве дух переводжу: заганяла мене Галина. Далі було, як у казці. Маже Галя стіни, наче вимальовує. Нічого їй межи очі не сиплеться і в пазуху не кушпелить. Рівненько лягає шарами місиво, наче там і було. Ще й своєю дощечкою мазальниця зверху придавлює, щоб рівніше слалась глина.
Не минуло й години, як кімната була впорана.
- Тепер відкривай, хазяїне, двері, хай висихає, - радить Галина. - Спека надворі, а в хаті прохолодно. Воно й не порве, підсихатиме поступово.
- А коли ж можна шпалери клеїть?
- Не бійсь! Днів через три вже й починай. Хоч і глибоко ти колупав – воно підсохне. Тільки спочатку газетами обклеюй, бо шпалери будуть рудими.
Послухався я мазальницю, зробив далі все сам. Повернулась дружина – очам не повірила!
Гарно у нас. Тільки пора вже й іншу кімнату починати. Боюсь, що дружина захоче перевірити: чи й справді я сам їй сюрприз готував?
Записала життєву науку Валентина ЛИТВИНЕНКО.