Предисловие для варианта на русском языке.
Данный текст есть автоперевод с украинского языка. Использование сакральных смыслов, которые в наибольшей полноте и явности характерны именно для духовной традиции слов украинского языка, стали основой для выяснения определенных смыслов и понятий. Есть достаточно существенные понятийно-смысловые различия значений между словами, которые составляют традицию Слово-употребления украинского и русского языков. Во многих случаях прямая и очевидная связь сакральных смыслов Слова для знающих украинский язык, не является таковой для людей, которые не владеют данной традицией Слова. Т.е. не знают украинского языка, а пользуются только, скажем, русским языком.
Наиболее правильное решение данных трудностей для осознания и Возприятия идейных смыслов основных духовных ориентиров – знание на уровне «свободного владения» большинства живых языков. Только такая «языковая основа» способна обеспечить возможность переосмысления основных духовных ориентиров. Как представляется, без подобного «переосмысления понятий» практически невозможно реализовать духовное развитие. Ни на личностном, ни на общественном уровне.
С научной точки зрения, данная проблематика может рассматриваться как вопрос терминологии, потребность «уточнения терминологических понятий».
Для людей, которые являются носителями Словянской духовной культуры пост-советского пространства – родная языковая культура которых хранит исконные смыслы Слова в самой памяти их крови как родные понятия-слова – целесообразно было бы владеть тремя базовыми языками: украинский, беларусский, русский. Рассматривая это как первый этап для овладения истинным смыслом Слова. Необходимого для изменения своего мышления, формирования на основе осмысления Слова соответствующей направленности думания. В идеале, такое переосмысление понятийных духовных основ Слова требует знания не трех базовых языков, а максимально возможного количества живых языков Орийского рода. Включая и такие «мертвые», как санскрит, латынь.
Для интересующихся сакральными смыслами «живых слов» возможные трудности могут быть преодолены методом сравнительного изучения данного текста как на русском, так и на украинском языке. Методологические основы данного способа переосмысления слов сформулированы и более полно представлены в 1-ом разделе «Орійська Ідеологія” - „Орийская Духовность” [1].
Одним из наиболее непонятных вопросов последних двух тысячелетий остается понятие Святого Духа. Именно из-за противоречивого толкования догмата о Святом Духе как одной из трех ипостасей Пресвятого Троицы возник «большой раскол» христианской церкви на восточную и западную половины. Важность этого понятия в христианской традиции также проявляется в том, что, согласно Евангелия, хула на Святой Дух является единым грехом, который не имеет прощения.
Учитывая сказанное, хочется обратить внимание на некоторые понятия и представление, которые позволяют дополнить и определенной мерой прояснить существующее понимание о Святом Духе.
Если исходить из истинного понимания значений слов, более точная форма выражения - СвятаГа Духа...
Данные уточнения дают возможность понять, что, например, представления о значении Святого Духа не являются «надуманным» учением православного христианства, как в свое время пытался утверждать Л.Толстой. Эта традиция православной веры обусловлена более глубинными и древними духовными народными источниками представлений о духовных основах Вселенной.
Хотя справедливо заметить, что „суровая таинственность” канонического христианства по этому вопросу является проявлением не столько сохранением истинного понимания, сколько потерей этого понимания и, как следствие, потери связи с первоосновами.
Прояснение наших представлений относительно того, что воплощается для нас в словах «Святой Дух» и «Утешитель», имеет принципиальное значение для вопроса современного духовного развития человечества. Под современным христианским понятием Святой Дух, как под какой-то непостижимой тайной для одних или каким-то якобы абстрактным понятием для других, - кроются совершенно реальные представления и явления, осмысление и осознание которых может дать возможность яснее увидеть направление для духовного развития.
Говоря о духовности народа и согласовывая это с представлениями про Святой Дух, прежде всего надо подчеркнуть следующее. Наше сознание определяется смыслами Орийского языка. Использование именно в такой форме этого понятия (Орийский) обусловлено известным из истории и сохраненным в памяти нашего народа Имени Того, кого обычно называем как Отче наш.
Если задаться вопросом, а какое Имя, именно как Имя Собственное имеет наш Отче? Если вдуматься в смысл слов, которые привычно произносим: «Во имя Отца и Сына и Святого Духа…» - и задаться вопросом, а какое Имя Отца знаем и знаем ли мы? или мы привычно повторяем за теми, кто утверждает, что есть лишь один народ, который знает имя Отца Бога...
Отче имя Бога для нас не Саваоф, не Адонай и не Яхва…
Ор – Отче наш.
По сути своего значения Слово-понятие Бог не является именем собственным. О большей истинности употребления именно слова Біг - по сравнению со словоформой Бог - указывал еще Григорий Сковорода, чья традиция духовного понимания Слова не вызывает сомнений. Слово Біг - в определении проявления Высшей Силы - указывает не только на давнее знание народа-слова о том, что Рух (движение) есть «формой существования материи». Это Слово-понятие передает представление о характере этого Движения. Т.е. какой именно характер в этом Движении хранится как главное достоинство по народной традиции как наиболее соответствующее именно Высшей Силе. Почитание понятия Біга как главной характеристики качества Руха означает мировоззренческое отличие в сравнении с традицией почитания, которая зафиксирована в понятиях God, Gott, т.е. Ход ( Год, Гот). Сегодня уже сполна понятно, что в духовной традиции Движение как Бег является чтимым проявлением Руха (Руси). При условии понимания того, что самое слово Русь имеет значение «движимый свет», все указанное свидетельствует на единую многотысячелетнюю неразрывную духовную традицию, - традицию народа единого корню, родительское имя которого - Орийський народ.
Именно Имя Ор является корнем и первоосновой образования понятия Орийський. При этом слово-понятие Ор, которое из давних времен имеет значение Имени Собственного, относится к наидревнейшим слов. Делая акцент на необходимости возобновления для нашего народа Родительского Божьего Имени Ор, считаем правомерным говорить, что исторически оправданной формой самоназвания Страны Нашего Рода может быть Ор-країна.
Таким образом, когда речь идет о Святом Духе, для нашего сознания, которое определяется украинским языком, не нужны объяснения относительно родственного единства слов «святой» и «праздник». В нашей языковой традиции понятия свято (праздник) бытует не как абстракция, а как отражение давних представлений об определенных событиях, народных или семейных. Психологически это понятие неотъемлемо связано с представлениями о чем-то радостном, веселом, свете. То же самое психологическое настроение духа удерживает в себе - в современном нашем понимании - и понятие святой. Если вдуматься, то представление о святом человеке в самый деле и означает такой психологический настрой, когда человек сам наполнен радостностью и излучает свою святость (праздничность) на других. В истории известные подобные люди. Для нас ярчайший среди таковых является Григорий Сковорода. И, думается, свидетельство его современников, их воспоминания о том, какое впечатление он оказывал на других людей, целиком подтверждают это.
Христианское мировосприятие в значительной мере потеряло такую соединенность понимания свято (праздник) и святой, которое сохранила наша языковая традиция. Хотя по этим причинам даже для нашего современного сознания слово свято будто и не связано с понятием Святой Дух. Как это еще больше наблюдается в русском языке: «праздник» и «Святой Дух». В таком понимании интересно вспомнить один из тех вопросов, который донимает героев романа «Имя розы» Умберто Еко: смеялся ли Иисус Христос, разрешает ли вообще вера, чтобы христианин ощущал себя радостным, веселым?
Именно для понимания значения Святого Духа под таким углом зрения мы рассмотрим некоторые понятия, которые, как вполне привычные, известны и понятные в духовной традиции нашего народа и сохраняются в его современном самосознании. И в то же время они существуют в национальных культурных традициях других народов, что указывает на их общечеловеческий, глубинный характер. Одним из таких осознаний есть образ семи звезд, который в традиции современных мировых религий является признаком проявления Біга. В буддизме это связано с представлениями о Майтрея, который представляется новым проявлением Бога. В качестве примера приведем из «Пророчества о Шамбале и Майтрея» («Криптограммы Востока» Ж. Сент-Илер) такие слова:
«Сокровище с Запада возвращается. На горах зажигаются огни радости. Взгляните на дорогую - идут те, кто носит Камень. На Ковчеге знаки Майтреи. Из Священного Царства срок определен, когда развернуть ковер ожидания. Знаками Семи Звезд отворятся Врата».
Как проявление этой же общечеловеческой памяти в христианской традиции, из текста «Объявление Святого Ивана Богослова» тоже напомним несколько строк:
«И семь звезд Он держал в деснице своей, а из уст Его меч обоюдоострый выходил, а лицо Его, словно солнце, которое светится в силе своей» (1.16).
«Тайна семи звезд, которые видел ты их в деснице Моей, и семи подсвечников золотых: семь звезд - это Ангелы семи Церквей, а семь подсвечников, что ты видел, - это семь Церквей» (1.20).
«Это говорит Тот, Кто держит семь звезд в деснице Своей, Кто ходит среди семи подсвечников золотых...» (2.1).
«Это говорит Тот, Кто имеет семь Божьих духов и семь звезд...» (3.1).
Данные примеры представлений о семи звездах как признаке Бога имеют свою связь с понятием Святой Дух. Говоря о Духе как явлении, мы обращаем внимание на то, что образ семи звезд в нашем народе издревле определяется словом-понятием Воз. Это - созвездие из семи звезд, которое также обычно называют Ковшом или Ковчегом. Название этого созвездия как Большая Медведица, которое за последнее время стало известным, является переводом с латинского «Ursa Major» - Урса Мажор (или Майор). В него входят свыше ста двадцати звезд, в частности и те семь, которые известные нам как Ковш. Заметим, что вариантом перевода этого принятого в астрономии названия созвездия может быть не только Большая Медведица, но и Веселая Медведица.
И за арабскими источниками, и за ведійською традицией каждая звезда Ковша имеет свое название. В буддизме эти названия семи звезд также связывают с именами семи духовных вождей Востока, т.е. тех же самых «семи Божьих духов».
Учитывая все эти понятия, становится понятным, суть какого явления отражает слово-понятие «воздух», которое в такой форме отсутствующее в нашей (украинской) языковой традиции. Хотя понятно, что, исходя из нашего национального сознания, по духовной традиции нашего народа, мы вполне естественно сознаем, что на самом деле речь идет о некоем представлении наших пращуров, которое они определяли понятием Воза Дух. Эти представления на бытовом уровне остались и для современных людей, - в понимании того, что любая жизнь принципиально невозможная при отсутствии Воза-Духа. Т.е. то, что связанное с понятием Дух Воза, есть неотъемлемым от понятия жизни вообще.
Хотя этот вопрос и нуждается в своем отдельном исследовании, но из известной истории народов и их культурного развития понятно, что представление о сущности Воз-Духа - о Духе, который имеет знаки семи звезд, - относится ко временам намного давним, чем времена возникновения и буддизма, и христианства. Современная традиция использования в том же русском языке слова «воздух» указывает на утрату - еще в дохристианские времена - осознания в этом понятии связи с явлением Высшей Силы, с Богом. (Данное есть пример, когда некое слово-термин претерпел понятийное изменение).
Восстанавливая в своей памяти представления о Воз-Духе, убеждаемся, что соответствующие знания о сокрытом содержании явления жизни на Земле в таком виде осознавались значительно раньше, чем те, которые в христианских времена привели к форме «Святой Дух». Знание о семи звездах в понимании Воза и Духа, единство этих понятий свидетельствуют, что слово Воз, как понятие, связано с древнейшим осознанием человечества сути первопричин возникновения и существование жизни, - и не только в духовной культуре нашего народа. В этом плане справедливо вспомнить некоторые представления в Древних Греции и Риме. В свое время еще Григорий Сковорода обращал внимание на один из терминов древнегреческой философии, который использовался для определения особого состояния человека - наполнение радостью своего бытия. Для этого употреблялось слово silavoz (гр. ;;;;;;; - силавоз).
Также понятие Бог в Древнем Риме Deus (Theus- в греческой), в архаической латыни было Diovis (т.е. очевидное: Діє-Віз; откуда в дальнейшему “франц. Devise: девиз”).
По-видимому, не требуется особых объяснений, чтобы понять общность понятий Высшая Сила и «святой человек» в понимании их соответствующего радостного, праздничного состояния души и того, что определялось для древнегреческих философов словом „силавоз”.
Подобно как и в случае со словом ВозДух, нам представляется неопровержимой правомерность восстановления этого понятия (silavoz) в виде Сила Воза, которое является определенной конкретизацией представлений относительно того, о чем мы сейчас привычно говорим словами Высшая Сила. Т.е. в понятийном значении Сила-Воза может пониматься нами как своеобразное и составляющая, и соответствие Высшей Силы.
В античной философии отражены представления о существовании особой, чрезвычайной силы, лишь благодаря которой возможна самоё жизнь. Т.е. человек жив, пока в его теле есть некая „сверхобычная сила” (душа). Для определения этой силы в древнегреческом языке употреблялось слово enteleceia (энтелехия), а в латинском - vis viva (виз вива).
Понятно, что: Виз+вива означает Сила+жизнь. Для дополнительного разъяснения приведем еще одно выражение: vis major (вис майор/мажор), что означало «непреодолимая сила, божественная сила». В сравнении с понятием Viz-Major интересно вспомнить чаще употребляемый современный юридический термин fors-major (форс-мажор). Т.е. в традиции латинского языка слово Воз имело значение не просто силы чрезвычайной, а силы сверхобычной, непреодолимой, как мы говорим - Силы Высшей.
В данном контексте также уместно вспомнить о языковой традиции, которая характерная в большей мере для русского народа относительно применения так называемых “приставок: воз,- вос,- вз,- вс,-“.
Для примера: Вознести, Возлечь, Возродить, Возобновить, Возгордиться, Вознаградить, Возход, Возпитать, Возкурить, Возпрепятствовать, Возпарить, Возсоздать, Возпротивиться, Взкормить, Взпылить, Взкипел, Взметнуть, Взлететь, Взбунтоваться...
Думается, что из предоставленных примеров полностью понятно, в чем причина и обоснование необходимости изменения соответствующих “правил орфографии” в русском языке... При этом интересным фактом является то, что до реформы "русского языка" 1918 года эти слова именно так и писались, именно такое написание было нормой, которая опиралась на более давние традиции, понимание которой было "стерто".
Как некоторое дополнение к представлениям о Силе Воза (silavoz) и обосновании относительно понятия Сила, следует обратить внимание и на следующее. Слово-понятие Вол и Воз – это названия одного и того же созвездия семи звезд в разные исторические периоды. Понятие Вол более давнее, судя по всему, и предшествовало понятию Воз. (В современной астрологии как правило используются понятие „Бык” - „тур, Буй-Тур”; уже не говоря о вариантах типа: „Лось” - как "наиболее древнее название созвездия Большая Медведица у северных народов”). Хотя известные и хранимые в народной памяти представления о чумаках, название звездной дороги Чумацький Шлях (Млечный Путь), вполне ясно свидетельствую, что впряженные волы именно в чумацкий воз имели свою неразрывную связь для давних людей, свое неразделимое единство, которое своеобразно отразилось в использовании слов-понятий для созвездия из семи звезд.
Именно благодаря такому понятийному смыслу эти слова (Вол и Воз) сохранились и живут в нашем языке, в наших современных обычных словах. Именно из представлений-понятий о Воле звездно-космического уровня значения образовались такие наши слова, как: воля, волхв, діявол (дьявол)...
Для каждого, кто знает украинский язык естественно понятно, что под таким углом зрения известное слово „волхв” – есть ни что иное, как выражение: Вол+хв (хвала, хвалить).
Поэтому общепринятое ныне выражение „сила воли” имеет смысл как „сила Воли” - и удерживает в себе прямое соответствие тому, что в латинском языке обозначалось выражением Viz-Major - „божественная сила” (некое измененное современное написание: vis major).
Именно из такого понимания представляется как необходимость и принципиальная важность знания Слова согласно украинской языковой традиции для интеллектуалов из любого народа, кто ищет установления дорог духовного развития. Кто хочет овладеть пониманием именно духовных основ такого развития, как личного, так и всеобщего. Для тех, кто хочет овладеть (Воло-діти!) силой Слова с целью осознавания истиного значения Слова – знания украинского языка есть необходимость для наиболее прямой возможности. Другие методы (духовные практики и т.п.) представляются не такими «прямыми» для личностного развития.
В силу такой традиции Слово-употребления со времен пращуров, сама мудрость наших предков озывается к нам этим Словом, указывает на присутствие в нашем народе Силы Воли, Воза Духа... Но и предостерегает от губительного трактования через понятие „діяВол”.
Итак, слово-понятие Воз и в греческом, и в латинском языках было взято в языковый обиход уже в силу определенной языковой традиции. При этом для античных философов, и греческих, и римских, понятие Воз и Сила-Воза имели уже своеобразное абстрактно-возвышенное значение. Они уже не сознавали связи этих слов-понятий как слова о реальных, настоящих семи звездах, которые легко различимы на небе почти всеми людьми северного полушария (очень любопытная – характерная ! - особенность такого узнавания Воз-созвездия по сравнению с другими существующими созвездиями).
Еще, как пример одной из форм «кровной» памяти - с сохранением соответствия некоей изначальной традиции словоупотребления, - можно также указать на следующее. Существующая церковная традиция «покрывало для церковной посуды с причастием» определяет словом-понятием Воздух.
Это, кстати, также является свидетельством не только своеобразной культурной традиции, знаний человечества, но и оним из приеров проявления осознания содержания определенных явлений природы на уровне, так сказать, подсознания.
Viva vox docet - живое слово учит
Сознавая взаимосвязь понятия Воз (как обозначения семи звезд) с другими словами-понятиями из разных языков и с определенными представлениями относительно признаков проявления Бога, совершенно правомерно - как соответствующее прояснение богословско-абстрактного термина - под обычным ныне понятием-выражением Святой Дух понимать воссоздание прадавнего и «скрытого» (сенс-скрыт, т.е. «санскрит») представления как о Святе Воз-Духа. При этом чрезвычайно важным – с точки зрения понимания современного духовного развития человечества - есть то, что все указанное обу-слов-ливает направление, где главной силой выступает сила радостная (веселая) Духа.
Сила Воза - Божья Сила свидетельствует нам памятью Слова наших прадедов об обу-слов-ленности действительности такого развития духовности для нашего народа. Народная традиция о некоем ликующем состоянии души раскрывается в такой способ в том, что к последнему времени выдается как наиболее «необяснимое», загадочное явление в церковной традиции. В силу языковой традиции свидетельствует о присущем нашей национальной психологии чувство-знании Ликования Духа, как иного состояния бытия-жития, отличного от ныне привычного. Именно это становится понятным благодаря возобновлению знаний соответствующих ключевых слов, восстановлению их истинной сущности для главенствующих в сознании людей понятий.
Одним из таких смыслов - знаковым «ключОм» - является слово-понятие Воз. И как уже указывалось: знаками Семи Звезд отворятся Врата... КолоВорот Вирія, о котором не дает забыть, стремление к которому Воз-буждает Воз своим обращением вокруг Оси. «Опрокидываясь», Ковш выливает Силу Вышнюю на тех, кто почивает... Именно в Ірій осмысленно устремлялись Орийцы, когда покидали Край и направлялись к Ор-Отцу своему. А те, кто оставался, желали им сопричастия с Бігом (а не Ходом) в этом Русі (Движении).
Воз — это знаковое понятие, т.е. понятие-знак, которое память человеческая несет в своем Слове (в разных языках), как некую собственную духовную сущность, и не властно потерять. Так как желание «потери (забывания, утраты)» такой Сути можно воспринимать только лишь как попытку неких «диких» людей организовать жизнь на этой планете без Воз-Духа. Это все одно, что стараться сохранить себя на на планете Земля, но уничтожить планетарную Ось (ее Кий)...
В связи с этим, напомним еще некоторые представления о Святом Духе, которые с давних пор вызывают интерес и противоречивые толкования:
«И умолю Отца Я, - и Утешителя другого даст вам, чтобы с вами во веки веков находился, - Духа правды, что Его мир принять не может, так как не видит Его и не знает Его» (Ив. 14.16,17).
«Утішитель же, Дух Святой, что Его Отец пошлет во Имя Мое, Тот научит вам всего, и припомнит вам все, что Я вам говорил» (Ив. 14.26).
«А когда Утешитель прибудет, что Его от Отца Я пошлю вам, - Тот Дух правды, который происходит от Отца, Он удостоверит обо Мне» (Ів. 15.26).
«И Я правду говорю вам: Лучше для вас, чтобы ушел Я, ибо как Я не пойду, Утешитель не придет к вам. А когда Я пойду, то пошлю вам Его. А как придет, Он миру объявит о грехе, и о правде, и о суде...» (Ив. 16.7,8).
«Я еще имею много сказать вам, да теперь вы не можете снести. А когда придет Он, Тот Дух правды, Он вас препроведет к целой правде, так как не будет говорить Сам от Себя, а что только услышит, - будет говорить, и что должно настать, - сповестит вам. Он прославит Меня, так как Он возьмет с Моего да и вам известит» (Ив. 16.12-14).
Через понятные причины мы воспринимаем эти слова об Утешителе как о Том Духе правды, через который воплотится Свято Духа. Говоря о Празднике Того Духу, мы усматриваем в этом смысл раскрытия сути того, что содержалось в, так называемом, староцерковном варианте выражения: Святаго Духа. Не столько для обоснования— сколь это правомерно — как для известного сравнения приведем из «Влесовой книги» такой пример. В варианте текста современным языком слово «думать» в аутентичном тексте имеет соответствие в виде выражения «доумаіти» (к уму ити). Данный пример развития языка („вызревания” новых слов) является проявлением общего свойства для всех слов в силу диалектики развития Слова как соответствующего развития человеческого мышления.
Когда люди говорят, что «надо думать», - насколько они понимают, про что в действительности они говорят?..
Говоря о Свято Духе, мы думаем, что важным, с учетом развития современных научных представлений, есть соединение этого выражения с ему родственным выражением Свет Дух. Так как слова світ(«мир») и свято(«праздник») являются родственными и связанными с одним суть-явлением. Учитывая все наданое выше, на вопрос: какого Того Духу? - ответ, по нашему мнению, может быть только один: Воз-Духа.
Утешитель в древнегреческом контексте озбозначался словом Параклет. В буддизме этот образ приобрел имя Майтрейя, в исламе - Мунтазар. Хотим обратить внимание, что слово Утешитель может иметь в нашем языке другое соответствие в таком значении - Возрадник, Возрадіє, при условии понятного изменения принятого в словарях варианту - Розрадник, Розрадіє.
Для выяснения причины возникновения такой формы приведем следующие соображения. Современные люди в большинстве своем привычно «знают», что Ра - это египетский бог Солнца… Но это Имя было известное не только в Египте. Припомнив из физики, каким естественным явлением определяется возникновение на небе цветного света, который мы привычно определяем словом «радуга», обратим внимание на такой, в принципе очевидный вариант: Ра - дуга. Т.е. дуга, рожденная светом от ближайшей звезды, Имя которой - Ра. Это целиком согласовывает и с нашими современными физическими знаниями, и с «египетской версией». Хотя из этого следуют несколько иные вопросы-выводы, что касается «египетское» ли это слово-понятие Ра…
Солнце - это понятие, которое на самом деле не является Именем Собственным для звезды, благодаря которой существует жизнь на планете Земля. В отличие от Египта, где Имя звезды как Ра когда-то существовало и имело божественное значение, это же Имя как жило издавна в нашем языке, так и продолжает свою жизнь в современном языке нашего народа в том виде, который практически точно содержит в себе первоначальное смысловое значение Имени Ра-звезды. По аналогии со словом «Ра-дуга» рассмотрим слово «Ра-діє» (радуется) в варианте: Ра-дей-ствует. Собственно, и слово «радость» тоже надо понимать как выражение Радеть (Ра-де-ість). Т.е. Ра-свет где истинный. Как и слово «рассвет». Как и слово «рай» является ничем другим, как выражением- понятием: Ра-є (есть). И когда люди обращаются с просьбой к Богу, чтобы их близкие попали в «рай» (Ра), то желательно понимать, куда именно просится направить их души...
Именно такое понимание дает основания говорить о правомерности употребления для понятия Утешитель слова Розрадіє. А учитывая историческое значение и понятийное наполнение слова Воз как знакового (слово-ключ) духовного смісла силы соответствующих семи звезд, представляется совершенно правомерным введение в обиход использования или возобновления именно словоформы ВозРадіє.
Обратим также внимание на то, что из слова «Утешитель» очевидно, что речь идет о явлении, в котором учительское проявление все ж таки должно будет присутствовать. Хотя в действительности живое слово учит... Очевидно, нет необходимости объяснять не только правомерность написания слова «учитель» как «утшитель», но и родственность этих слов-понятий.
Впрочем, все-таки не так Учитель, как Утішитель, - в силу того ликования народного, о котором говорится - СвятоГа Духа. (Отметить пока без пояснений, что Га – это первоначальное Имя Собственное планеты, которое, как и имя Ра-звезды, присуще современной украинской языковой традиции и имеет схожую очевидность сохраненного первоначального смысла в живых словах)
Дух Свята Га, Дух правды, который «проведет к цельной правде»...
Когда люди говорят, что они ожидают Его объявление, то желают ли они этой встречи в самом деле? Сегодняшняя борьба за власть, количество людей, которые не сомневаются в своей способности Воз-главить свой народ и вообще все человечество, - поражают. Поражает яростная легкомысленность непонимания ответственности того, кто волей народа может стать зримым обликом в том бытие-Руси (движении), которое ныне происходит.
В слове Вождь кроется давнее понимание предков. Кто владел и держал собою знак-знание о том, Воз-где светит своими семью звездами, имел право Возглавлять наРод и указывать направление движения для тех, кто почитает Двигаться дорогой Бога. Знак Семи Звезд был свидетельством Вождя, кому Воз дает то, что - согласно апостола Павла - определяется как дары Духа. Дар мудрости. Дар знания. Дар веры. Дар исцеления. Дар сотворения чудес. Дар пророчества. Дар различения духов. Дар разных языков. Дар толкования слов...
Чудо дивное - эта ненапуганность и решительность нынешних народных предводителей, которые о Возе знают и говорят о нем лишь на уровне повторения идиоматического высказывания «а воз и ныне там»… Как неистово они добывают в борьбе себе место возле этой «телеги», в которой усматривают лишь „закрома и богатые дары”.
Воз, который является знаковым символом нашей Державы, ключевым словом-понятием в Движении, воспринимается не как Ковчег, а как корыто, возле которого, ближе пребывая, можно лучше откормиться...
Изложенный выше для ознакомления (или осознание) способ понимания и осмысление некоторых вопросов относительно главных ориентиров духовной сущности развития людей мы определяем как осмысление основ Орийской духовности.
(Чаще используемая словоформа «арийский» есть своеобразным «свидетельством памяти Слова» для истинного понимания того исторического наследия, которое известно как «германский нацизм». К немецкому народу идеология этого нацизма имела и имеет только опосредованное значение. Истинное название носителей этих ложных представлений о глубиной сущности ОрГанизации существования человечества; сокрытие истинных виновников реализации хорошо известных из «Ветхого Завета (Тора)» методов для достижения цели «господство одного избранного народа над всеми остальными» - этой человеконенавистнической идеологии геноцида, первыми жертвами которой стали именно представители древнего иудейского племени во времена «хождения по пустыне» - фактического начала Холокоста иудеев - для «отвода глаз» было спрятано именно под словоформой «ариец.. арийское»).
С этой точки зрения Свято Духа следует понимать как своеобразное психическое состояние людей, которое является необходимым условием для дальнейшего духовного развития, прежде всего нашего народа.
Свято Духа и «праздник души» - это не одно и то же самое. Ликование Духа - это раскрытие у людей тех духовных источников, которые, будучи утаенными, во все времена прорывались народным смехом сквозь бедствия и невзгоды «борьбы за выживание». Озывались из глубин нутра, когда люди, потеряв в памяти первоначальные смыслы слов, все-таки чуяли в себе Голос-Логос, как собственный зов истины, не теряли ощущения, что Ра-деет. И вопреки всего ужасного эти люди несли в себе возможность существования радостности (Ра-действительности) – что проявлялось в форме народных гуляний, праздников, карнавалов...
Для тех, кто благодаря личностному прочувствованию имел возможность Воз-принять „дивное” состояние радостности народного единения, внутреннего ликования на киевском Майдане 2004 г., будет более понятно о каком состоянии Свято Духа идет речь. Из разных вариаций объяснения того состояния общей ликующей радостности - с помощью таких понятий, как „ейфория”, „оргазм”, - на самом деле то, что тогда мог воспринять и ощутить каждый в силу своего личностного опыта, кто провел хотя бы несколько часов на Майдане - было проявлением именно СвятоГа Духа. Кто также имеет собственный опыт в восприятии определенного праздничного расположения духа при проведении каких-то многолюдных концертов или шоу - включая на том же Майдане (Площади), имел возможность понять, почувствовать различие состояний между тем, что было выявлено как Свято Духа и тем, что связано с веселием от концерта-шоу.
Не только общий ужас и бедствие объединяют людей.
Дух Свята также способен стать объединяющей и ведущей силой объединения людей в современном периоде развития. В силу того, насколько каждый из нас осознает и действует за собственной Волей в соответствии с направлением Силы Высшей - Сила Воли как Сила Возу.
Да Буде знаки Семи Звезд Воз-Духа на тех, кто проВозглашает о Духе Свята!
Да Буде Сила Воли с такими!
1. ОРІЙСЬКА ІДЕОЛОГІЯ : http://h.ua/story/42750/
Орийская Духовность : http://www.proza.ru/2007/06/21-177 )
Ниже версия на украинском языке:
ПРО СВЯТО ДУХА ТА СИЛУ ВОЛІ.
Одним з найбільш незрозумілих питань упродовж останніх двох тисячоліть залишається поняття Святого Духа. Саме через суперечливе тлумачення догмату про Святий Дух як про одну з трьох іпостасей Пресвятої Трійці виник «великий розкол» християнської церкви на східну та західну половини. Важливість цього поняття в християнській традиції також проявляється в тому, що, за Євангелієм, хула на Святий Дух є єдиним гріхом, який не має прощення.
З огляду на сказане хочеться звернути увагу на деякі поняття та уявлення, які дозволяють доповнити і певною мірою прояснити існуюче розуміння про Святий Дух. Якщо виходити із розуміння істиного значення, точніша форма вислову - СвятаГа Духа...
Вони дають змогу зрозуміти, що, наприклад, уявлення про значення Святого Духу не є «надуманим» вченням православного християнства, як свого часу намагався стверджувати Л.Толстой. Ця традиція православної віри зумовлена глибшими і давнішими духовними народними джерелами.
Хоча справедливо і те, що „сувора втаємниченість” канонічного християнства з цього питання є проявом втрати істиного розуміння, як наслідок втрати зв’язку з цими джерелами. Прояснення наших уявлень стосовно того, що втілюється для нас у словах «Святий Дух» та «Утішитель», має принципове значення в питанні сучасного духовного розвитку людства. Під сучасним християнським поняттям Святий Дух, як під якоюсь незбагненною таємницею для одних або якимось нібито абстрактним поняттям для інших, - криються цілком реальні уявлення та явища, осмислення та усвідомлення яких може дати змогу ясніше побачити напрямок для духовного розвитку.
Кажучи про духовність народу і узгоджуючи це із уявленнями про Святий Дух, передусім треба наголосити ось на чому. Наша свідомість визначається Орійською мовою. Використання саме в такій формі цього поняття обумовлено відомим з історії і збереженим у пам’яті нашого народу Ім’ям Власним Головуючого Вишнього Бігу — Ора. За суттю свого значення Слово-поняття Біг не є ім’ям власним. Про більшу істинність вживання саме слова Біг — у порівнянні зі словоформою Бог — твердив ще Григорій Сковорода, чия традиція духовного розуміння Слова не викликає сумнівів. Слово Біг — в означенні прояву Вишньої Сили — вказує не тільки на давнє знання народу-Слова про те, що Рух є «формою існування матерії». Це Слово-поняття передає уявлення про характер цього Руху. Тобто який саме характер в цьому Русі шанується за народною традицією як найвідповідніший саме Вишній Силі. Шанування Бігу як якісного характеру Руху означає світоглядну відмінність у порівнянні з традицією шанування Ходу або Году (Гот). Сьогодні вже цілком зрозуміло, що в духовній традиції Русі Біг є шанованим проявом Руху. За умови розуміння того, що саме слово Русь має значення «рухоме світло», усе зазначене вказує на єдину багатотисячолітню нерозривну духовну традицію, — традицію народу єдиного кореню, родове ім’я якого — Орійський народ.
Саме Ім’я Ор є коренем і першоосновою утворення поняття Орійський. При цьому слово-поняття Ор, яке з давніх часів має значення Імені Власного, відноситься до найпервісніших слів. Наголошуючи на необхідності поновлення для нашого народу Батьківського Божого Імені Ор, уважаємо правомірним говорити, що історично виправданою формою самоназви Країни Нашого Роду може бути Ор-країна.
Отже, коли ідеться про Святий Дух, для нашої свідомості, яка визначається Ор-країнською мовою, не потрібні пояснення щодо спорідненої єдності слів «святий» і «свято». У нашій мовній традиції поняття свято побутує не як абстракція, а як відбиття уявлень про певні народні або родинні події. Психологічно це поняття невід’ємно зв’язано з уявленнями про щось радісне, веселе, світле. Той же самий психологічний настрій утримує в собі — у сучасному нашому розумінні — і поняття святий. Якщо вдуматись, то уявлення про святу людину якраз і означає такий психологічний стан, коли людина сама наповнена радісністю і випромінює свою святковість на інших. З історії відомі подібні люди. Для нас найяскравішим серед них є Григорій Сковорода. І, гадається, свідчення його сучасників, їхні спогади про те, яке враження він справляв на інших людей, цілком підтверджують це.
Християнське світосприйняття значною мірою втратило таку поєднаність розуміння свята і святого, яке зберегла наша мовна традиція. Хоча з цих причин навіть для нашої сучасної свідомості слово свято наче і не зв’язане з поняттям Святий Дух. Як це ще більше спостерігаємо в російській мові: «праздник» і «Святой Дух». У такому розумінні цікаво пригадати одне з тих питань, котре дотикає героїв Умберто Еко з роману «Ім’я троянди»: чи сміявся Ісус Христос, чи дозволяє взагалі віра, щоб християнин відчував себе радісним, веселим?
Саме для розуміння значення Святого Духа під цим кутом зору ми спробуємо навести деякі поняття, які, цілком природно, відомі і зрозумілі в духовних традиціях нашого народу та зберігаються в його сучасній самосвідомості. І в той же час вони існують в національних культурних традиціях інших народів, що вказує на їх загальнолюдський, глибинний характер. Одним із таких усвідомлень є образ семи зірок, які в традиції сучасних світових релігій є ознакою проявлення Біга. В буддизмі це пов’язане з уявленнями про Майтрейю, який є новим проявленням Бігу. Як приклад наведемо з «Пророцтва про Шамбалу і Майтрейю» («Криптограми Сходу» Ж. Сент-Ілер) такі слова:
«Скарб із Заходу повертається. На горах запалюються вогні радощів. Погляньте на дорогу — ідуть ті, хто носить Камінь. На Ковчегу знаки Майтрейї. Із Священного Царства строк визначений, коли розгорнути килим очікування. Знаками Семи Зір відчиниться Брама».
Як прояв цієї ж загальнолюдської пам’яті у християнській традиції, із тексту «Об’явлення Святого Івана Богослова» теж нагадаємо декілька рядків:
«І сім зір Він держав у правиці своїй, а з уст Його меч обосічний виходив, а обличчя Його, немов сонце, що світить у силі своїй» (1.16).
«Таємниця семи зір, що бачив ти їх на правиці Моїй, і семи свічників золотих: сім зір — то Анголи семи Церков, а сім свічників, що ти бачив, — то сім Церков» (1.20).
«Оце каже Той, Хто тримає сім зір у правиці Своїй, Хто ходить серед семи свічників золотих…» (2.1).
«Оце каже Той, Хто має сім Божих духів і сім зір…» (3.1).
Ці приклади уявлень про сім зірок як ознаку Біга мають свій зв’язок із поняттям Святий Дух. Кажучи про Дух як явище, ми звертаємо увагу на те, що образ семи зірок у нашому народі з давнини визначається словом-поняттям Віз. Це — сузір’я із семи зірок, яке також звичайно називають Ковшем або Ковчегом. Назва цього сузір’я, котре за останній час стало відомим як Велика Ведмедиця, є перекладом з латинського «Ursa Major» — Урса Мажор (або Майор). До нього входять понад сто двадцять зірок, зокрема і ті сім, які відомі нам як Ківш. Зауважимо, що варіантом перекладу цієї прийнятої в астрономії назви сузір’я може бути не тільки Велика Ведмедиця, але і Весела Ведмедиця.
І за арабськими джерелами, і за ведійською традицією кожна зірка Ковша має свою назву. В буддизмі ці назви семи зірок також пов’язуються з іменами семи духовних вождів Сходу, тобто тих же самих «семи Божих духів».
З огляду на всі ці поняття стає зрозумілим, сутність якого явища відбиває слово-поняття «воздух», яке в такій формі відсутнє у нашій мовній традиції. А втім, зрозуміло, що, виходячи з нашої національної свідомості, за духовною традицією нашого народу ми цілком природно усвідомлюємо, що насправді ідеться про уявлення наших пращурів, що його вони визначали поняттям Воза Дух. Ці уявлення на побутовому рівні залишилися і для сучасних людей, — у розумінні того, що будь-яке життя принципово неможливе за відсутності Воза-Духа. Тобто те, що пов’язане з поняттям Дух Воза, є невід’ємним від поняття життя взагалі.
Хоч це питання і потребує свого окремого дослідження, але з відомої історії народів та їх культурного розвитку постає, що уявлення про сутність Воза-Духа — про Дух, який позначається сімома зірками, - стосується часів, набагато раніших за виникнення і буддизму, і християнства. Сучасна традиція застосування у тій же російській мові слова «воздух» вказує на втрату ще в дохристиянські часи усвідомлення в цьому понятті зв’язку з явищем Вишньої Сили, з Бігом.
Відновлюючи у своїй пам’яті уявлення про Воза-Дух, переконуємось, що відповідні знання про втаємничений зміст явища життя на Землі у такому вигляді усвідомлювалися значно раніше, ніж ті, які за християнських часів привели до форми «Святого Духа». Знання про сім зірок у розумінні Воза і Духа, єдність цих понять свідчать, що слово Віз як поняття пов’язане з найдавнішим усвідомленням людьми суті першопричин виникнення та існування життя, — і не тільки в духовній культурі нашого народу. В цьому плані слушно пригадати деякі уявлення у Давніх Греції та Римі. Свого часу ще Григорій Сковорода звертав увагу на один із термінів давньогрецької філософії, який застосовувався для визначення особливого стану людини — наповнення радістю свого буття. Для цього вживалося слово silavoz (гр. ;;;;;;; - силавоз).
Також поняття Біг у Давньому Римі Deus (Theus- в грецькій) в архаїчній латині було Diovis (тобто очевидне: Діє-Віз; звідки в подальшому “франц. Devise: девіз”).
Мабуть, не треба особливих пояснень, щоб зрозуміти спільність понять Вишня Сила та «свята людина» у розумінні їхнього відповідного радісного, святкового стану душі і того, що визначалося для давньогрецьких філософів словом „силавоз”.
Подібно як і у випадку зі словом ВозДух, нам здається незаперечною правомірність відновлення цього поняття у вигляді Сила Возу, яке є певною конкретизацією уявлень щодо того, про що ми зараз звично говоримо словами Вишня Сила. Тобто в понятійному значенні Сила Возу може розумітися нами як своєрідна і складова, і відповідність Вишньої Сили.
В античній філософії відбиті уявлення про існування особливої, надзвичайної сили, лише завдяки якій можливе саме життя. Тобто людина живе, поки в її тілі є така „надзвичайна сила”. Для визначення цієї сили у давньогрецькій мові уживалося слово enteleceia (ентелехія), а в латинській — vis viva (віз віва).
Зрозуміло, що: Віз+віва означає Сила+життя. Для додаткового роз’яснення наведемо ще один вислів: vis major (віс майор/мажор), що означало «непоборна сила, божествена сила». В порівнянні із поняттям Viz-Major цікаво згадати сучасний юридичний термін fors-major (форс-мажор). Тобто у традиції латинської мови слово Віз мало значення не просто сили лиха, а сили надзвичайної, нездоланної, як ми кажемо — Сили Вишньої.
В даному контексті також доречно пригадати про мовну традиції, що характерна в більшій мірі для російського народу щодо застосування, так званих, “приставок: воз,- вос,- вз,- вс,-“.
Для прикладу: Вознести, Возлечь, Возродить, Возобновить, Возгордиться, Вознаградить, Возход, Возпитать, Возкурить, Возпрепятствовать, Возпарить, Возсоздать, Возпротивиться, Взкормить, Взпылить, Взкипел, Взметнуть, Взлететь, Взбунтоваться...
Думається, що із наданого цілком зрозуміло, в чому причина і обгрунтування потреби зміни відповідних “правил орфографии” у російькій мові...
Як деяке доповнення до уявлень про Силу Воза (;;;;;;; ) та обгрунтування щодо поняття Сила, слід зважити і на таке. Слова-поняття Вол та Віз – це назви одного й того ж сузір`я в різні історичні періоди. (У сучасній астрології як правило використовуються поняття „Бик” - „Тур, Буй-Тур”; вже не кажучи про варіант: „Лось” - наиболее древнее название созвездия Большая Медведица у северных народов”).
Саме із такого понятійного змісту ці слова збереглися і живуть у нашій мові, в наших сучасних звичних словах. Саме із уявлень-поняття про Вола на рівні зоряно-космічного значення повстали такі наші слова, як: воля, волхв, діявол... Для кожного, хто знає українську мову природно зрозуміло, що під таким кутом зору відоме слово „волхв” – це є вислів: Вол+хв (хвала, хвалити).
Отже узвичаєний нині вираз „сила волі” має смисл як „сила Волі” – і утримує в собі пряму відповідність тому, що у латинян застосовувалось у вигляді VizMajor - „непереборна сила” (дещо інше сучасне написання: vismajor).
Саме з такого розуміння виявляється вимога-ствердження про принципову важливість знанням Слова згідно української мовної традиції для інтелектуалів із будь-якого народу, хто шукає визначення шляхів духовного розвитку. Хто хоче оволодіти розумінням саме духовних основ такого розвитку як особистого, так і загального. Для тих, хто хоче оволодіти (ВолоДіє!) силою Слова – через українську мову є найбільше пряма можливість до усвідомлення істини значення Слова.
В силу цієї традиції від часів пращурів, мудрість предків наших озивається Словом, вказує на існування в народі нашому Сили Волі, Воза Духа... Але й застерігає від згубного трактування поняттям „діяВол”.
Отже, слово Віз і в грецькій, і в латинській мовах існувало вже в силу певної мовної традиції. Для античних філософів, і грецьких, і римських, поняття Віз та Сила Возу мали вже абстрактне значення. Вони вже не усвідомлювали зв’язку цього слова із реальними, справжніми сімома зірками, що їх майже всі люди північної півкулі легко пізнають на небі.
Ще як на одну із форм пам`яті - із збереженням певної традиції слововживання - можна також вказати, що за існуючою церковною традицією покривало для церковного посуду з причастям означується словом-поняттям Воздух.
Це, до речі, теж є свідченням не тільки своєрідної культурної традиції, знань людства, але й проявом усвідомлення змісту певних явищ природи на рівні, як то кажуть, підсвідомості.
Viva vox docet — живе слово вчить
Усвідомлюючи взаємозв’язок поняття Віз для означення семи зірок з іншими словами-поняттями з різних мов та з певними уявленнями щодо ознак проявлення Бігу, цілком правомірно — як відповідне прояснення богословсько-абстрактного терміну — під звичним нині поняттям-висловом Святий Дух розуміти відновлення прадавнього і втаємниченого знання про Свято Воза-Духа. При цьому надзвичайно важливим — у розумінні сучасного духовного розвитку людей — є те, що все зазначене вказує напрямок, де головною силою є радісна, весела сила Духу.
Сила Воза — Божа Сила свідчить нам пам’яттю наших прадідів про передумовлену дійсність такого розвитку духовності для нашого народу. Народна традиція святкового стану душі розкривається в такий спосіб у тому, що до останнього часу видається як найбільш втаємничене, загадкове явище за християнською традицією. В силу мовної традиції нашій національній психології притаманне чуття Свята Духа як іншого стану життя-буття, відмінного від нині звичного. Це стає зрозумілим через поновлення знань відповідних ключових слів, відновлення їх істинної сутності для головуючих у свідомості людей понять. Одним із таких знакових ключів є слово-поняття Віз. І, як уже згадувалося: знаками Семи Зір відчиниться Брама… Диво-коло Вирію, про який не дає забути, прагнення до якого збуджує Віз своїм обертанням навколо Вісі. «Опрокидуючись», Ківш виливає Силу Вишню на тих, хто спить... Саме у Вирій свідомо ринули Орійці, коли покидали кРай і спрямовувалися до Ора. А ті, хто залишався, бажали їм щасливого Бігу у Русі.
Віз — це знакове поняття, тобто поняття-Знак, що його пам’ять людська несе в собі, як власну духовну сутність, і не може втратити. Бо втрату таку можна сприймати лише як спробу людей організувати життя без Воза Духа. Це все одно, що намагатися зберегти себе на Землі, але знищити Вісь-Кий...
У зв’язку з цим нагадаємо ще деякі уявлення, які віддавна викликають суперечливі тлумачення:
«І вблагаю Отця Я, — і Втішителя іншого дасть вам, щоб із вами повік перебував, — Духа правди, що Його світ прийняти не може, бо не бачить Його та не знає Його» (Ів. 14.16,17).
«Утішитель же, Дух Святий, що Його Отець пошле в Ім’я Моє, Той навчить вас усього, і пригадає вам усе, що Я вам говорив» (Ів. 14.26).
«А коли Втішитель прибуде, що Його від Отця Я пошлю вам, — Той Дух правди, що походить від Отця, Він засвідчить про Мене» (Ів. 15.26).
«Та Я правду кажу вам: Краще для вас, щоб пішов Я, бо як Я не піду, Утішитель не прийде до вас. А коли Я піду, то пошлю вам Його. А як прийде, Він світові виявить про гріх, і про правду, і про суд…» (Ів. 16.7,8).
«Я ще маю багато сказати вам, та тепер ви не можете знести. А коли прийде Він, Той Дух правди, Він вас попровадить до цілої правди, бо не буде казати Сам від Себе, а що тільки почує, — казатиме, і що має настати, — звістить вам. Він прославить Мене, бо Він візьме з Мого та й вам сповістить» (Ів. 16.12—14).
Через зрозумілі причини ми сприймаємо ці слова про Утішителя як про Той Дух правди, через який уособиться Свято Того Духу. Говорячи про Свято Того Духу, ми вбачаємо в цьому розкриття змісту, який полягав у так званому староцерковному варіанті вислову Святаго Духа. Не так для обґрунтування— наскільки це правомірно — як для порівняння наведемо із «Влесової книги» такий приклад. У варіанті тексту сучасною мовою слово «думати» в автентичному тексті має відповідник у вигляді вислову «до ума іти». Даний приклад розвитку мови є проявом загальної властивості для всіх слів у силу діалектики розвитку Слова як відповідника розвитку людського мислення.
Коли люди кажуть, що «треба думати», — наскільки вони розуміють, про що в дійсності мовиться?
Кажучи про Свято Того Духу, ми думаємо, що важливим, з урахуванням розвитку сучасних наукових уявлень, є поєднання цього вислову і з можливим висловом Світ Того Духу. Бо слова «світ» і «свято» є спорідненими і пов’язаними з одним явищем. З огляду на все це, на запитання: якого Того Духу? — відповідь, на нашу думку, може бути тільки одна: Воза Духу.
Утішитель у давньогрецькому тексті означався словом Паракліт. У буддизмі цей образ набув ім’я Майтрейя, в ісламі — Мунтазар. Хочемо звернути увагу, що слово Утішитель може мати в нашій мові інший відповідник у такому значенні — Возрадник, Возрадіє, за умови зрозумілої зміни прийнятого у словниках варіанту — Розрадник, Розрадіє.
Для з’ясування причини виникнення цієї форми наведемо такі міркування. Сучасні люди звично знають, що Ра — це єгипетський бог Сонця. Але це Ім’я було відоме не тільки в Єгипті. Пригадавши з фізики, яким природним явищем зумовлюється виникнення кольорового світла, що його ми звично визначаємо словами веселка або райдуга, звернімо увагу на такий, у принципі очевидний варіант: Ра є дуга. Тобто дуга, породжена світлом від найближчої зірки, Ім’я якої — Ра. Це цілком узгоджується і з нашими сучасними науковими знаннями, і з «єгипетською версією». Сонце — це поняття, яке насправді не є Ім’ям Власним для зірки, завдяки якій існує життя на планеті Земля. На відміну від Єгипту, де Ім’я зірки Ра жило і мало велике значення колись, воно як жило в нашій мові колись, так і продовжує своє життя зараз у мові нашого народу, майже достоту утримуючись у своєму первісному значенні. За аналогією зі словом «Ра-дуга» подивимось на слово «радіє» в іншому варіанті: Ра діє. Власне, і слово «радість» теж треба розуміти як вислів Ра-де-ість. Світло істинне. Як і слово «рай» є нічим іншим, як висловом-поняттям Ра-є. І коли люди звертаються з проханням до Бігу, щоб їхні близькі потрапили, де Ра є, то бажано розуміти, куди це проситься їх спрямувати...
Саме таке розуміння дає підстави казати про правомірність вживання для поняття Утішитель слова Розрадіє. А з огляду на історичне значення і понятійне насичення слова Віз як знакового ключа духовної сили відповідних семи зір, уявляється правомірним запровадження чи поновлення саме словоформи ВозРадіє.
Звернімо увагу на те, що із слова «Утішитель» очевидно, що ідеться про явище, в якому учительський прояв усе ж таки буде присутній. Хоч у дійсності живе слово вчить, вочевидь, немає необхідності пояснювати не лише правомірність написання слова «учитель» як «утшитель», але й спорідненість цих слів-понять. А втім, усе-таки не так Учитель, як Утішитель, — у силу того свята народного, про яке говориться — Свята Того Духу.
Дух Свята, Дух правди, який «попровадить до цілої правди»... Коли люди кажуть, що вони очікують Його з’яву, то чи справді вони бажають цієї зустрічі? Сьогоденна боротьба за владу, кількість людей, які не сумніваються у своїй здатності очолити свій народ і взагалі все людство, — вражають. Вражає затята легковажність нерозуміння відповідальності того, хто волею народу може стати чільною особою у тому бутті-Русі, яке нині відбувається. У слові Вождь криється давнє розуміння предків. Хто володів і тримав собою карб-знання, Воз де світить своїми сімома зірками, мав право очолювати їх і вказувати напрям руху для тих, хто шанує дорогу в Русі Бігу. Знак Семи Зір був свідченням Вождя, кому Воз дає те, що за апостолом Павлом визначається як дари Духа. Дар мудрості. Дар знання. Дар віри. Дар зцілення. Дар роблення чуд. Дар пророцтва. Дар розрізнення духів. Дар різних мов. Дар тлумачення слів...
Диво дивне — оці неполохливість та рішучість нинішніх народних керманичів, які про Віз знають і говорять про нього лише на рівні «а воз и ныне там». Як несамовито вони виборюють собі місце біля цього воза, в якому вбачають лише „закрома та багаті дари”.
Віз, який є знаковим символом нашої Країни, ключовим словом-поняттям у Русі, сприймається не як Ковчег, а як корито, біля якого, ближче стоячи, можна краще відгодуватися...
Викладений вище для ознайомлення (чи усвідомлення) спосіб розуміння і осмислення деяких питань щодо орієнтирів духовної сутності розвитку людей ми визначаємо як прояв Орійської духовності. З цієї точки зору Свято Духа розуміється як своєрідний психічний стан людей, який є необхідною умовою для подальшого духовного розвитку, передусім нашого народу.
Свято Духа і «праздник души» — це не одне й те ж саме. Свято Духа — це розкриття у людей тих духовних джерел, які, будучи втаємниченими, в усі віки проривалися народним сміхом через лиха і негаразди «боротьби за виживання». Озивалися, коли люди, втративши в пам’яті первісне значення слів, усе-таки відчували в собі Голос-Логос як власний зов істин, не втрачали відчуття, що Ра-діє. І попри все жахливе ці люди несли в собі можливість існування в Ра-дійсності — у вигляді народних гулянь, свят, карнавалів...
Для тих, хто через особисте відчуття мав можливість сприйняти „дивний” стан радісності, лікування на київському Майдані 2004 р., буде більше зрозуміло про який стан Свято Духа ведеться мова. З різних варіацій пояснень того стану спільної радостності через різні поняття, як „ейфорія”, „оргазм”, насправді, те, що тоді мали можливість в силу свого особистого досвіду сприйняти та відчути кожний, хто провів хоча би декілько годин на Майдані – будо проявом саме Свято Духа. Хто одночасно має власний досвід у сприйнятті певного святкового настрою при проведені якихось велелюдних концертів чи шоу, включаючи на тому ж Майдані, мав можливість зрозуміти, відчути різницю станів між тим, що було виявлено як Свято Духа і тим, що пов`язано із гарним настроем від концерту-шоу.
Не тільки загальний жах та лихо об’єднують людей.
Дух Свята також здатен стати об’єднуючою і провідною силою споріднення людей у сучасному періоді розвитку. В силу того, наскільки кожен із нас усвідомлює і діє за власною Волею у відповідності до напряму Сили Вишньої – Сила Волі як Сила Возу.
Хай будуть знаки Семи Зірок Воз-Духу на тих, хто проВозголошує про Дух Свята!
Хай Буде Сила Волі з ними!