Сьогодні ранок був холодним,
І в серце холод проника,
А кожен день такий порожній,
Коли тебе в ньому нема.
Я думала, що зможу все здолати
Й без тебе жити так, як і жила.
Але життя мене укинуло за грати,
Моя душа повільно помира...
Та не помре вона ніколи!
Навіщо ж жити, як нема мети?
Я вистою лише для того,
Щоби мого листа отримав ти.
Щоб знову хоч на мить зустрітись,
Сказати те, на що колись не вистачило слів,
Щоб ми змогли нарешті залишитись
Один для одного усім або нічим.