ІV. РАЙОННА ПРОГРАМА РОЗВИТКУ КОЗАЦТВА.
10. Січень – травень 2007. Річ про Січ. Українська козацька Соборність. Козацька ідея – вчора, сьогодні, завтра. «Супер-козак». Козацька нація. Поповнився цикл книжок, присвячених історії козацтва і нашого краю. Бути чи не бути. Як нам обладнати освіту. Козацтво було, є і буде завжди! Мета освіти – виховання. Після нас не буде нас, а справи залишаться. Нові книги про козацтво. Нащадки козацького роду. Новини козацтва Задністров’я. 15 років Задністровому козацтву. Станиця Аккерманська – нетихий Дністро – гуляй, козак.
Діаметрально протилежно оцінюють ситуацію в Україні представники більшості у Верховній Раді (ПР, СПУ, КПУ) та їхні опоненти (БЮТ, НСНУ, президент В.Ющенко). Якщо устами О.Мороза говориться про відсутність кризи в державі, то останні наголошують на наявності політичної кризи у Верховній Раді. В березні мала третя спроба формування тривалого союзу між БЮТ та НСНУ. Спільна діяльність передбачала боротьбу за дострокові парламентські вибори, відмову від співробітництва з провладними партіями, курс на скасування політичної реформи.
Більшості Верховної Ради об’єднана опозиція висунула 17 вимог –фактично ультиматум. У свою чергу, Президент висунув до Верховної Ради й Кабміну сім вимог, без виконання котрих він не бачить іншого шляху, крім прийняття указу про роспуск парламенту – припинити антиконституційну практику формування парламентської більшості; ухвалити закон про імперативний мандат для народних депутатів; забезпечити роботу Конституційного Суду без політичного тиску на нього; припинити процес політизації МВС; до травня 2007 року завершити конституційний процес; закріпити на законодавчому рівні положення «Універсалу національної єдності»; внести зміни до Закону про Кабінет Міністрів, запропоновані Президентом. Делегати з’їзду НС-НУ у прийнятій резолюції наголосили на тому, що в Україні відбулася узурпація влади з боку «антиукраїнських» сил. Саме тому дострокові вибори гостро необхідні. Знову та сама улюблена дилема українських діячів: дебатувати, хто з них найширший патріот та найбільше любить Україну. Від УНА-УНСО були пропозиції ввести пряме президентське правління.
У Києві представники провладної коаліції (ПР, СПУ, КПУ) і опозиції (БЮТ, НСНУ, «Народна самооборона») проводили свої мітинги. НСНУ вважає себе опозицією, хоча всі губернатори в областях – члени цієї партії, а її почесний голова – Президент. Біля будівлі Верховної Ради встановили намети прихильники «коаліції національної єдності», не згодні з ідеєю розпуску парламенту.
2 квітня 2007 року Президент підписав Указ про розпуск парламенту (юридично украй невдалий), потім другий – 26 квітня. Політичні сили та населення чекають рішення Конституційного Суду, а його лихоманить – проходить інформація про підкупи суддів, доповідача з питань легітимності указів В.Ющенка щодо розпуску Верховної Ради. Після звільнення за указами Президента кількох суддів найвища правова інстанція втратила роль об’єктивного арбітра, тому що судді надавали перевагу своїм політичним уподобанням, а не букві закону, суд узаконював порушення, які здійснювали почергово В.Ющенко, В.Янукович, О.Мороз. Справедливих, аполітичних рішень було небагато, і провина лежала як на самих суддях, так і на найвищих посадовцях. Оскільки суспільство залишалося розколотим, з’явилися два права, дві правди. Країна перебувала в умовах «правового апокаліпсису», бо не залишилося жодної інституції, чию об’єктивність в ухваленні важливих рішень визнало б усе суспільство.
Нестабільність законодавчої бази, постійні зміни кадрів (триразове звільнення й призначення Генерального прокурора), відсутність ефективної регіональної політики розхитують структуру державної влади, роблять її залежною від амбіційних примх верхівки. Майже зникла колективна політична воля, між політичними силами переважає конфронтація, а не співпраця, відсутній раціональний патріотизм. Переважна більшість партій – штучні утворення, які лише захищають вищу бюрократію під час виборчих кампаній. Партії-переможці автоматично перетворюються на партії влади, завбуваючи про демократію. Солодкі обіцянки про прозоре рекрутування політичної еліти не були реалізовані жодною партією. Не розроблена стратегії, яка б забезпечила стабільність і наступність влади, тому перетряска кадрів робить ситуацію в системі управління некерованою.
Другий указ Президента створив деякі умови для роботи Конституційного Суду. Указ В.Ющенку довелося призупинити, щоб депутати ухвалили низку законів про вибори. Це було суто політичне, а не правове рішення, адже фракція Ю.Тимошенко припинила своє членство в парламенті, який було оголошено нелегітимним.
Деякий час керівництво Соціалістичної партії України категорично не погоджувалося з ідеєю дострокових виборів, а Партія регіонів вимагала водночас і президентських виборів. Потім було досягнуто компромісу. У громадській думці переважало ставлення до кампанії як непотрібної, нездатної суттєво змінити ситуацію в країні чи парламенті.
У видавництві «СПД СП» надрукував книги:
1. В.Я.Тимофєєв. Сучасне козацтво Південноукраїнського Задністров’я. Видавництво «СПД СП». Білгород-Дністровський. 2006-2008.
Спроба всебічного видання про козацтво Південноукраїнського Задністров’я: життєпис козацьких достойників, преса про козацтво, нотатки Самовидців.
Т. 3. 2007. (29.04.2007).
238 стор. Фото.
Розділи тому: Вступ. Цікава історія козацтв Задністров’я кінця ХХ – початку ХХІ століть. І. Постаті. Козацькі достойники. ІІ. Преса про козацтво Південноукраїнського Задністров’я. ІІІ. Нотатки Самовидців. Висновки. Загальні тенденції розвитку сучасного козацтва України (Буджак), Росії, Білорусі, Придністров’я.
2. В.Я.Тимофєєв. Козацько-лицарське виховання. Видавництво «СПД СП». Білгород-Дністровський. 2007. (01.02.2007).
300 стор. Фотоілюстрації, додатки.
Збірка методичних матеріалів (Укази Президента України, документи Міністерства освіти і науки України, Українського козацтва щодо козацько-лицарського виховання; методика їх використання.
Розділи книги: Від автора. Вступ. І. Державні документи про козацтво. ІІ. Документи козацтва. ІІІ. Документи Міністерства освіти і науки України щодо козацтва. ІV. Козацька педагогіка й сучасна освіта. Від автора. Замість закінчення. Додатки.
3. В.Я.Тимофєєв. Школа козацько-лицарського виховання. Видавництво «СПД СП». Білгород-Дністровський. 2007. (29.04.2007).
230 стор. Додатки.
Методика формування колективу в школі козацько-лицарського виховання (узагальнено досвід роботи педагогічних колективів навчальних закладів Південноукраїнського Задністров’я).
Розділи книги: Від автора. Вступ. Козацька педагогіка й сучасна освіта. Від автора. Замість закінчення. Джерела школи козацько-лицарського виховання. Додатки.
4. В.Я.Тимофєєв. Виховання козака-лицаря. Видавництво «СПД СП». Білгород-Дністровський. 2007. (01.05.2007).
200 стор. Додатки.
Методика формування особистості козака-лицаря в школі козацько-лицарського виховання.
Розділи книги: Від автора. Вступ. Козацька педагогіка й сучасна освіта. Від автора. Замість закінчення. Додатки.
РІЧ ПРО СІЧ
Почала виходити нова газета козацтва Задністров’я «Річ про Січ» (правонаступниця газети «Річ про Буджацьку Січ»). Всього в 2007 році вийшло 33 номера.
УКРАЇНСЬКА КОЗАЦЬКА СОБОРНІСТЬ
(виступ В.Тимофєєва на радіо 22.01.2007 року)
Козацтво, що протягом століть поставало на теренах України, завжди вирізнялося з-поміж сусідів своєрідними традиціями вірувань та обрядовості, своїм менталітетом. Відтак його неповторний окремішній розвиток в природному ареалі (Запорозька Січ, Гетьманська республіка) привів до усвідомлення власного самоврядування, що мало об’єднати в одну цілісність усі частини українських земель довкола притягального ядра, яким виступає Київ як мати всіх городів руських.
Козацтво, котре творилося з представників усіх регіонів розселення нашого народу, завжди тримало лінію на соборне уложення українського життя. Немає потреби описувати, яку боротьбу вели за це козацькі маси на чолі з Наливайком, Трясилом, Хмельницьким та ін. Факти ці загальновідомі й добре висвітлені навіть в шкільному підручнику історії України 8 класу. І в період найвищого розквіту Козацької держави, і в часи її занепаду, розпаду на Західну та Східну частини (Лівобережжя та Правобережжя) ідеологія соборності як своєрідного патріотизму була невід’ємною частиною тогочасної політичної культури і суспільної свідомості. Батьківщина, Вітчизна завжди була об’єктом найвищого поклоніння і звеличування. Породжені українською козацькою соціокультурною традицією теми Батьківщини, любові до рідної землі, обов’язку перед своєю країною ніколи не були другорядними протягом всього терміну існування козацтва. В основі цього патріотизму було усвідомлення приналежності до великого народу, який спочатку називав себе русами, потім українцями. Феномен соборності в свідомості козацтва існував як цементуюча і консолідуюча сила, що забезпечувала єдність Козацької держави та народу.
Менш відомі широкому загалу факти боротьби Українського козацтва за соборність України в ХХ столітті: підняття синьо-жовтого прапору солдатами-волинцями в Петербурзі в 1917 році; Всенародні збори у Хусті в 1919 році; Донська та Кубанська козацькі республіки із державними жовто-синьо-червоними прапорами в 1920 році та ін…
Українське козацтво розуміє соборність, як єднання людей на основі толерантності, свободи, демократії, віротерпимості й культури. Культура для нас - синтетичне поняття, що охоплює культуру політичну, моральну, правову, релігійну, атеїстичну, культуру міжнаціональних відносин, демократії.
А це означає, що в наш складний і напружений час «соборниками» мусять стати всі. Ми маємо різні погляди на життя, різні політичні, релігійні, нерелігійні чи атеїстичні переконання. Напевно, більшість із нас не залишить, не відкине їх. Це природно. На те й існує в демократичному суспільстві плюралізм. Але якщо нам небайдуже майбутнє нашої країни, якщо ми стурбовані власною долею і долею наших дітей та онуків, ми не можемо не стати «соборниками» - людьми, які відстоюють соборність нашої свідомості, народу, соборність України…
Україна козацька, за словами Вольтера, завжди прагнула волі. Я додам: соборної волі. І отой смолоскип української козацької соборної волі, що горить від 22 січня 1919 року, не згас. Він ще більше розгорівся в такий же день 1990 року, коли Перший Гетьман відродженого Українського козацтва В’ячеслав Чорновол вивів від Львова до Києва тисячі сучасних соборників-козаків аж до стін Святої Софії. В цьому людському ланцюжку стояв і я – Буджацький козак Тимофєєв. Від цього вікопомного дня стало зрозумілим усім: Україна козацька є; її козацька соборність – вічна! (74)
КОЗАЦЬКА ІДЕЯ – ВЧОРА, СЬОГОДНІ, ЗАВТРА.
Кожен з нас має певну точку зору про козаків та козацтво – від дилетантів з їх уявою про таких собі «малоруських мужиков» в шароварах, переважно зображених на малюнках, навіть автобусних зупинках (у Випасному), які танцюють гопак, до істинно вірящих в козацьку ідею як ідею національного відродження. Останніх, скажемо прямо, зовсім небагато. Особливо в нашому Бессарабському краї. Активних в козацтві, що носять форму, дотримуються звичаєвого права чи козацьких традицій в Білгороді-Дністровському можна перерахувати по пальцях.
Хоча ми всі знаємо про героїчне минуле Хмельниччини і небагато хто захоплюється Богуном, Сірком, Мазепою чи характерниками, але всі з повагою ставляться до козаків минулого, до козацтва як суспільної верстви, яка захищала свій спосіб життя та свій народ і власне була його елітою, уособленням волі чи то вольностей козацьких, як мрії про волю.
Що ж ми маємо сьогодні? Чи в недалекому вчора?
Радянський період в Україні теж популяризував козаччину та козацтво, так само як Т.Шевченко включно в ракурсі боротьби з гнобителями поміщиками (частіше польськими) та в ролі захисників Вітчизни (частіше від турецько-татарських). При цьому історіографія, мистецтво та освіта уникали згадок про сутички з московським військом (Сагайдачний – облога Москви, Виговський – перемога князя Пожарського під Конотопом), а Мазепа – так це просто зрадник. А в принципі – українські козаки мали своє позивне значення в радянській пропаганді.
А от донські козаки початку ХХ століття. Охарактеризовані часто негативно – як при розгоні робочих маніфестацій, придушенні інших бунтів та участю в боротьбі проти Червоної Армії на боці білогвардійських військ. (Це твердження потребує уточнення. Редактор)
Радянська пропагандистська машина залишила нам вищезгадані малюнки, книги, художні фільми та пісні в репертуарі народних хорів.
Сьогодні, через півтора десятка літ самостійної держави Україна – досі не визначено чітка позиція держави щодо козацтва, козацького руху та козацької ідеї. Так, є Укази Президента, були Великі Ради (Координаційні), є два десятки Всеукраїнських козацьких організацій.
Відроджується потроху сам дух козацький.
В Збройних Силах та інших формуваннях існує козацька символіка – Мальтійський хрест – символ, який пов’язується частіше з хрестовими походами та німецькими танками.
Держава активно сприяє (нав’язує? Експлуатує?) «козацькі ігри», «козацькі забави», «козацький гарт» та ін. в навчальних закладах, де цю функцію переважно виконують жінки – особи традиційно відлучені від козацького руху на Запорізькій Січі. Є козацькі хори, кооперативи, охоронні агенції проте є і дійсні школи бойового гопака.
Дехто скаже – ну що тут поганого виховувати на історичних прикладах, символах та назвах? Звичайно це краще ніж нічого, чи на американських (чи російських) героях, символах, піснях та назвах.
Але хочеться подивитись на козацьку ідею, козацький рух з іншого боку. З боку соціально-психологічного феномену української нації, з боку соціально-політичної ролі в суспільстві, з боку особливостей психотипу та класового підходу.
Всі знають, що в козаки приходили (не рекрутували), і приходили добровільно, змінюючи разом із своїм способом життя – навіть своє ім’я. В тому числі добру половину складали злочинці (вигнанці, втікачі). Ну звичайно, зараз це втікач від феодального (кріпосного) права, певно позитивний герой, а тоді це був злочинець, злочинець проти царського (королівського) порядку.
По розширенню кордонів Польсько-литовської, потім Російської держави – козаків тримали як буферну зону в прикордонних зонах, використовували в бойових операціях як розвідників та охоронців, кидали в нестандартні ситуації на прорив.
Тому виникає питання – що це були за такі особливі люди – які жили в прикордонних зонах (фізичних та моральних)?
І чи можуть вони в повному сенсі слова мати місце в сучасному світі?
Хто такий козак як соціально-психологічний психотип вчора і сьогодні?
Більшість скаже – це вчорашня історія – а сьогодні є самостійна держава Україна – в ній є офіційні захисники – Збройні Сили та інші силові структури – тому козацтво це – не більше ніж історичний клуб та мистецький (музичний) колектив.
Скажу зразу прямо – так хочеться і хотілось думати завжди тим, кого козацтво дратувало, тривожило і не давало в повному обсязі панувати (панувати в ХХ столітті, і в ХХІ – му).
Козак – це вільна людина. Так? Всі знають, так!
Але хто сьогодні вільна людина? Селянин (фермер)? Президент? Шахтар? Міністр оборони чи МВС? Голова сільради? Місцевий чи крупнотонажний олігарх? Бомж, пенсіонер, студент? Хто? Хто назве себе вільним? Хто хоче себе так називати? В чому полягає вольність його? (Відповіді прошу надсилати В.Тимофєєву для узагальнення).
Як би сьогодні наша (!) Українська (!) влада та народ (чи населення) відреагувало б на появлення в степах Одеської області вільного, незалежного (економічно територіально) в принципі організованого і головне (!) озброєного козацтва. Не лише на конях із шаблями – це зброя ХУІІІ століття. А з АК та в БМВ. Так – це ж бандити! Це ж мафія! – вигукне хтось. Можливо.
Можливо і тоді вони були бандити. Так завжди – для когось цей чоловік розвідник, а для когось шпигун. Тому відреагували б негативно і відразу з’явились би «козаки» - офіційні, за гроші.
Так, зараз зброю в Україні мають правоохоронні органи та ті, з ким вони борються – злочинці. Але не прості люди. Навіть не козаки, а як мають, то нелегально і не всі.
Проте насправді бандити, мафія та просто окремі молодіжні агресивні групи існують як у великих містах, так і у віддалених селах.
Проти кого ж тримають зброю та власну організацію ті та інші? Проти народу чи проти влади? Думаю, один проти одного. Були і запорожські козаки і надвірні (при дворі князя), були і донські і червоні на початку ХХ століття (1905-1920), були гайдуки і гайдамаки. Ось це треба чітко розрізняти всім, хто цікавиться сутністю козацтва.
І сьогодні ті, хто небайдужий до долі українства, до національної ідеї, до ідеї особистої свободи – хоч до чогось одного з цих чинників – може вважати себе в душі козаком. Навіть якщо і не збирається козакувати.
Коли в Україні завершиться розподіл власності (оформиться повна структуризація суспільства), нове покоління буде в жорстких рамках капіталізму і олігархії – почнуть молоді хлопці гуртуватись знов у козацькі ватаги – хоч, можливо, і не будуть зватись козацькими.
Сьогодні треба вивчити, узагальнити та систематизувати проблему готовності до формування Нової Січі. В тому числі серед молоді, яка невдоволена сучасним станом речей в суспільстві, які навіть відторгнуті суспільством і державою, чи перебувають у конфлікті з ними. Потрібно зібрати їх та дати можливість створити свою козацьку громаду (комуну, станицю). Найпростіший та законний шлях – покинуті домівки у вимираючих селах, чи створення садово-дачного (житлового) кооперативу. А там як відомо – «гуртом і батька добре бити». Головне не те, що будуть якісь люди мати земельні ділянки, а головне, що це буде поселення однодумців, які живуть за власним світоглядом, їх діти спілкуються між собою на спільних традиціях, правилах поведінки. І нема цієї пролетарської «общности - советский народ». Адже Бог створив всіх людей різними і жити вони хочуть по різному. Одному – тихо, іншому активно; одному – вихідний біля телевізора, іншому – в гурті (компанії); один до церкви, інший – кабак (бар). Тому козацьке поселення це перший крок до структуризації суспільства і думаю, що це процес відділення «зерен від плевели», формування нової молоді нової культури, Нової української (!) нації.
Щоб кристалізувати та матеріалізувати цю ідею, треба лідерам (організаторам) продумати, як унеможливити процес деградації та нівелювання до рівня імітації. У нас достатньо прикладів коли з доброї ідеї виходить щось смішне чи брехливе. Й ще – без лідера – креативного та вольового, який матиме знання, вміння, сили та впевненість – цю ідею не довести до логічного кінця.
Тому скажемо так, на даний час існують суб’єктивні та об’єктивні умови, чому досі не створена подібна Січ – козацьке поселення. «Низи не можуть, верхи не хочуть» - як казав В.Ульянов (Ленін). Одна з цих складових може зрушити з місця – або «сірома» сформує свого Івана Сірка, або з’явиться з протилежного боку князь Вишневецький (Байда) чи польський офіцер Богдан Хмельницький. Це порівняння надто величне для нашої сучасності, проте виразне.
Пропоную всім, хто дозрів до ідеї козацької вольності, до окремого суспільного самовизначення – гуртуватись навколо козацьких осередків і реалізувати своє прагнення. (75)
«СУПЕР-КОЗАК»
23.02.2007 року в Турлацькій школі відбулося спортивне свято - «Супер-козак». Козачата класу В.М.Чумаченко змагалися у 7 видах програми: тестування із знання козацької термінології, із фізичної підготовки, із козацьких вмінь – перев’язати пораненого, зварити куліш, зліпити вареники… (76)
КОЗАЦЬКА НАЦІЯ
(УРИВКИ З ТВОРУ)
«Українській козак - це лицар України, морально чиста, високодуховна і матеріально незалежна людина, яка вміє панувати над собою, володіє своїми емоціями, розумом і волею, патріот України, який постійно морально, психологічно, духовно і фізично готує себе до оборони Батьківщини, захисту родини, свого роду та українського народу, своєї честі та гідності, дбає про єдність Українського козацтва і українства всього світу» .
Статут Українського козацтва.
За своєю суттю український народ показав себе козацькою нацією з прогресивними козацькими звичаями і традиціями, українською національною ідеєю в козацькому варіанті. В українському народу дух козацтва живе в способі життя, діяльності і поведінки, в розвитку козацьких форм самоврядування.
Активізація політичного життя під гаслом визволення України ініціювала відродження козацько-лицарських традицій в Україні, появи козацьких осередків та об’єднання їх в єдине Українське козацтво. Сприйняття козацтва як споконвічної сили, що виборювала волю України, призвела до масовості руху. Українське козацтво – єдина з громадських організацій України, діяльності якої присвячено декілька Указів Президента України, Національна програма розвитку. Тому актуально вивчення процесу становлення сучасного козацтва, його цілей, сутності козацького руху, місця його у розбудові сучасної України. Феномен козацтва потребує серйозного осмислення для пошуку оптимальних шляхів використання відроджуваного козацтва в сучасних умовах, зрозуміння та передбачення місця козацтва в українському суспільстві й державі ХХІ століття…
В кінці ХУІ століття козацтво зміцнюється і виділяється в окремий суспільний стан зі своєю особливою організацією з специфічними порядками й характером життя, з своїм центром. Тоді ж на території південно-східної України, яку захищала від татаро-турецьких загарбників місцева людність - козацтво, польські й українські магнати і шляхтичі почали закріпачувати населення, захоплюючи землі, на яких воно сиділо. Для селянства, щоб не потрапити в панське ярмо, залишався один вихід: покозачитися, визнати владу козацьких старшин і разом з усім козацтвом, яке на той час уже створило свій центр – Запорізьку Січ, - вступити в боротьбу з панами за свої землі і право бути вільним хліборобом.
Оскільки козацтво створило свою військову організацію і свій центр, набуло великого досвіду боротьби проти ординців, мало своїх досвідчених ватажків, то, зрозуміло, воно й очолило селянську боротьбу проти польсько-шляхетського гноблення. У тодішніх умовах Запорізька Січ була козацькою республікою, своєрідним прообразом Української козацької держави, яка створилася в ході визвольної війни в середині ХУІІ століття під керівництвом Богдана Хмельницького.
Після ліквідації польсько-шляхецького режиму протягом 1648 р., встановлюється новий державний апарат, в Україні складається нова військово-адміністративна і політична система, формується українська національна держава, в якій адміністративний устрій складався на зразок Запорізької Січі…
Населення Дунай-Дністровського міжріччя (Буджаку) має давні козацькі традиції.
Перша значна хвиля переселенців-козаків опинилася в Буджаку після 1710 року – це були мазепинці. До сьогодення їх нащадки мешкають у Старій Царичанці. До речі, лише у цьому козацькому селі на фронтонах дахів - дерев’яні чотиригранні прикраси у формі пернача – символи отамано-полковничої влади (у цьому будинку мешкає козак!).
Після руйнації Запорозької Січі (1775 рік) козацька маса розійшлася по величезних земельних просторах, зокрема й по півдню України, забравши з собою ті вільні думки, проти яких Катериною ІІ було влаштовано погром. Знищення основної організації українського козацтва, Наддніпрянської Січі, не завадило виникненню нових формувань такого типу.
Козаки розселилися в перші роки після виходу з Запоріжжя в Очаківській окрузі, на Березані, по Тилігулу, біля Хаджибею і Балти, у пониззі Дністра від Акермана до Бендер, в Буджаку, в дунайських гирлах – у Вилковому, Кілії, біля Тулчи й Галаца.
Приймаючи до себе козаків, Туреччина послаблювала позиції Росії на півдні. Козакам надавалася земля для заснування Січі в пониззі Дністра – в Кучурганах, Акерманському повіті, озброєння і коні. Але козацтво виявилося об’єктом політичної гри між Росією і Туреччиною (царський уряд Росії вимагав повернення козаків), тому було вирішено переселяти козаків за Дунай.
За час русько-турецької війни 1787-1791 рр. задунайські запорожці створили свою військову організацію і закріпилися на певний час в гирлі Дунаю та розмістили свій Кіш в Дунавцях – в Катирлезі (Очаківська округа відійшла до Росії), а також в місцях нижче Старої Кілії на острові.
Протяжність південних кордонів Російської імперії була відома не тільки козацтву на Україні. Запорозькі козаки, що розходилися по великих південних просторах, зустрічались тут з представниками некрасівських і донських козаків.
Поступове переселення їх на Буджак почалося ще з 1709 року (після поразки повстання донських козаків під проводом К.Булавина), а далі один з повсталих отаманів – Г.Некраса привів своїх козаків із сім’ями з Кубані. Переселення мало два потоки: один йшов в Анатолію, другий – в Дунайську дельту. З’явились некрасівці і в пониззі Дністра. Тікали за Дунай і донські козаки. Частина їх лишилася в Буджаку після російсько-турецької війни 1768-1774 рр. Сучасні поселення некрасівців – Вилкове (стара назва - Липованське), Приморське (стара назва Жебріяни) Кілійського району Одеської області, Кислиця, Муравльовка, Стара та Нова Некрасівки Ізмаїльського району Одеської області, Тучков (район міста Ізмаїл; у ХІХ ст. – один з головних центрів старообрядництва в Європі).
В середині серпня 1787 року розпочалася друга за царювання Катерини ІІ війна з Туреччиною. Османська імперія прагнула повернути Крим, приєднаний до Росії у 1783 р. Російська імперія, з свого боку, мала на меті утвердитися в Північному Причорномор’ї і розширити свої володіння в цьому районі і на Південному Кавказі.
З початком війни російське командування відчуло гостру потребу у збільшенні свого військового контингенту, особливо за рахунок бійців, що добре знали театр воєнних дій і противника та бойові якості яких були загальновідомі. Тому уряд змушений був звернутися до колишніх запорожців, які лишилися в Україні. Восени на базі утвореного у 1783 р. полку запорозьких козаків (один з заходів російського уряду, спрямованих на повернення задунайських козаків до Росії) почалося формування козацького війська. Указом від 22 січня 1788 р. воно одержало назву Війська вірних козаків, у противагу „невірним” задунайським запорожцям. Очолили його колишні запорозькі старшини. Кошовим було призначено Сидора Білого, суддею Антона Головатого, кіннотою командував Захар Чепіга.
Незабаром за героїзм і мужність, виявлені у боях в Причорномор’ї, в тому ж 1788 р. воно було перейменовано в Чорноморське козацьке військо.
Ще в ході війни, в 1790 р., Кіш Чорноморського козацького війська розділив територію між Бугом і Дністром, яку заселяли козаки, на три полкових паланки (окружні управління) – Подністрянську, Березанську, Кінбургську (тепер Одеська, Миколаївська та Херсонська області). Вони очолювалися призначеними Кошем старшинами і паланковими полковниками. Кожна паланка включала в себе декілька козацьких поселень.
На території, яку займала Подністрянська паланка, виникли поселення чорноморців по Дністру: Біляєвка, Калаглія, Кучургани, Глинна, Чобручи, Незавертай, Головківка, Аджидер, Яська та багато інших. За далеко не повними даними, на 1792 р. у Подністрянській паланці існувало 30 селищ, в яких проживало близько 1500 козацьких родин. Крім того, виникло багато хуторів і поселень при риболовецьких заводах, по річках та лиманах.
Центром Чорноморського козацького краю і Подністрянської паланки стала Слободзея, де проживало 130 козацьких родин. Тут знаходилася військова резиденція. (77)
ПОПОВНИВСЯ ЦИКЛ КНИЖОК, ПРИСВЯЧЕНИХ ІСТОРІЇ КОЗАЦТВА
І НАШОГО КРАЮ
12 лютого побачила світ нова друкована праця Валерія Тимофєєва. Це вже сьома книга, написана генерал-хорунжим, заступником Гетьмана Українського козацтва по виховній роботі серед молоді в Одеській, Миколаївській і Херсонській областях. Вона має назву «Козацько-лицарське виховання».
Ми скористалися можливістю і привітали автора, а також поставили йому декілька питань, на які він люб’язно погодився відповісти. Але спочатку хотілося б розкрити перед нашими читачами невеликий секрет: батько Валерія Тимофєєва, кандидат історичних наук Яків Семенович все своє життя займався дослідженням історії нашого краю – від Дністра до Дунаю. Особливо його цікавив період приєднання до Румунії – з 1918 по 1940 роки.
Сам Яків Семенович є автором дев’яти книг. Він входив до складу групи фахівців, яка працювала над написанням одного з томів масштабної енциклопедії «Міста і села УРСР» - «Історія міст і сіл Одеської області».
Можна сказати, що династія продовжується. Дочка Валерія Тимофєєва Світлана Ушанова зараз є аспірантом кафедри історії України університету ім. І.Мечнікова. Вона, також як її батько і дідусь, займається дослідженням історії рідного краю, і вже написала дві книги «Сучасне козацтво півдня Одещини» і «Сучасне козацтво Білгород-Дністровщини».
Отже, невеличке інтерв’ю з Валерієм Яковичем.
- Всі ваші роботи, так або інакше, пов’язані з історією українського козацтва, рідної землі. Чому саме цю тему Ви обрали головною?
- Можливо, позначилася спадковість (посміхається). Виховуючись в сім’ї, де глибоко цікавляться історією твого краю, народу, щзо його населяє, з самого дитинства мимоволі вбираєш в себе дух патріотизму, любові до Батьківщини. Виникає щире бажання щось змінити в кращу сторону. Зробити так, щоб молоде покоління українців не забувало, а брало на озброєння те краще, що мали їх пращури-козаки.
- Ви є державний службовець, а письменницька робота потребує, мабуть, багато часу. Довго писали останню свою на цей час книгу?
- Взагалі-то над книгами працювати доводиться протягом всього життя. Збираєш необхідну інформацію, робиш запити до різних архивів, систематизуєш факти. Це, безумовно, чорнова робота, хоч і найцікавіша. А ось на написання книги я витратив приблизно півтора місяці. Звичайно, комп’ютер значно полегшує цей процес. А щодо сумісництва? Після основного робочого дня над книгами засиджуюся до ночі. Працювати по-іншому, на жаль, не виходить.
- Традиційне запитання щодо подальших творчих планів…
- Вже зараз працюю над новим твором, присвяченим людям села Адамівна, їх історії і сучасному життю, історії Адамівської січі. До речі, я особисто добре знаю багатьох тамтешніх мешканців, бо колись в цьому селі працював директором школи.
- Що ж, наснаги Вам, натхнення і, звичайно ж, творчих успіхів.
- З чотирма із раніш виданих книг Валерія Тимофєєва наші читачі можуть ознайомитися в бібліотеках міста і району. (78)
БУТИ ЧИ НЕ БУТИ
українському козацтву в європейському суспільстві ХХІ століття
В усі часи за способом життя (свого буття) українське козацтво поділялося на січове і городове. Тобто на ту, порівняно незначну, частину, котра все своє зріле життя присвячувала винятково служінню козацькому лицарському ордену, справі захисту Батьківщини, і, не маючи, як правило, ні власного господарства, ні родини, віддавалися на волю лицарсько-чернечого способу життя; і на ту, значно більшу частину, котра, родинно господарюючи на своїх маєтностях, залишалася приписаною до козацьких сотень та полків, відтак перебувала в постійній готовності з’явитися на Січ чи на будь-яке інше визначене старшиною місце збору, аби, в спілці з запорожцями чи без них, відстоювати святу справу оборони землі української, або не завжди святі та доречні амбіції своїх гетьманів. То вже залежало від часу, в якому розгорталися події, і стадії тієї руїни, в якій перебувала на даний момент наша багатостраждальна Україна.
А ще, як відомо, більшу частину свого буття, історичного існування воно поділялося на реєстрове та нереєстрове. Тобто на оту, знову ж таки, відносно невелику частину воїнів, котрі були занесені до королівського, царського чи гетьманського реєстру, а отже перебували на державному чи державно-гетьманському утриманні, і відповідно – хоч і не завжди – виконували волю тих, хто їх утримував; і воїнів, які, теж вважаючи себе істинними козаками, залишалися поза реєстром, а отже підпорядковувалися лише власному розсудові, козацьким звичаям та рішенням Козацького Кола свого товариства. Котре досить часто виникало стихійно і котре в усі часи залишалося отим багаттям, з якого розгорялися пожежі безлічі козацько-селянських повстань.
Цей невеликий екскурс у буття давнього козацтва надзвичайно важливий для розуміння проблем, перед якими постали усі козацькі війська, коші, паланки, громади; українське козацтво в цілому. Річ у тому, що майже всі козацькі звичаї формувалися, і пристосовані, до січових майданів, степової вольниці. Спробуйте провести козацьке Коло в залі, і ви переконаєтесь, що ніяке це не Коло. А посвята в козаки, а рада старійшин або поважних козаків; а козацькі забави з елементами спас-гопака?..
У протоколах засідань козацького кола, або Ради старійшин нерідко зустрічаються питання, пов’язані з доганами окремим козакам, або й виключенням їх з козацької громади за… «не спілкування з козаками». Тобто за те, що козак тривалий час не підтримує зв’язків з громадою, не бере участь в її заходах. Але спробуй-но підтримувати це «спілкування», коли козаки розкидані по різних кінцях величезного міста, і не в кожного є власний транспорт; а ще ж – робота, сім’я, фазенда… а головне, нема того осередку, того козацького культурного центру, де будь-які заходи можна було б поєднувати з відпочинком. Водночас спосіб і ритм нинішнього життя потребує того, щоб якомога менше справ вирішувалося на Колі, більшістю, з голосу, в запалі емоцій… Навпаки, потрібен сучасний офіс, сучасні засоби зв’язку, копіювальна техніка і досвідчені юристи, економісти та інші фахівці.
Ось тут і виникає психологічний конфлікт між радикальним крилом козаків, котрі кажуть: треба створювати Січ. Справжню, з куренями-казармами, козацьким майданом, човнами-чайками, з зимівниками-конюшнями… Почекайте, втихомирюють їх інші, ми ж городові козаки! А на дворі гряде ХХІ століття. Козацтво – так, але треба виробляти нові звичаї, нові форми життя-буття, залишаючи історичні традиції фольклорним ансамблям та ритуалам козацьких свят і ювілеїв. Тобто треба створити такий собі фольклорний козацький театр, і нехай він діє, витискаючи сльозу у тих, кого замучила ностальгія за давно рм галере минулим. Ми ж сучасними методами і засобами маємо готувати молодь до служби в сучасній українській армії, а самі діяти як звичайна громадська організація, та ж таки, для прикладу, Спілка офіцерів…
Є такі козаки, які вважають, що настав час рішуче поділитися на січове і городове козацтво. І нехай кожне живе своїм життям.
Безумовно, відродити Січ у тих функціональних параметрах, в яких вона існувала за часів Петра Сагайдачного чи Самійла Кішки, вже не вдасться. Іншій світ, інші соціальні і політичні умови. Одне слово, жодної потреби у відродженні подібної, бунтівної, войовничо-республікансько-анархічної Січі не існує. З іншого боку, справді маємо досвід Кубанського, Терського, Амурського, Донського козацтв, які впродовж всього свого існування спокійно обходилися без постійних польових таборів, існуючи як суто городові. Одначе ж у цих козацьких військ не існувало й так5их традицій, як в Українського козацтва. Їх структура була максимально наближеною до звичайної, армійської. Їх бойова підготовка відбувалася за тими ж принципами, що й усього армійського військового резерву. А ми, українці, заповзялися ж продовжувати своє, давнє козацтво – з тільки йому властивими рисами і традиціями.
Яким же бачиться вихід? Найреальнішій шлях – поставити справу так, щоб новітнє українське козацтво набуло більшої воєнізованості (не в розумінні войовничості, а в розумінні дисциплінованості та вишколу), наблизивши свої знання (чини), формування підрозділів, дисциплінованість – до рівня сучасної армії. Поки що в межах того ж таки Чорноморського козацтва, кожен створює, що вважає за потрібне: той – окреме військо, той – кіш, той – паланку, сотню або корпус! Вважаю, що нам слід вдатися до традиційного для Гетьманської України адміністративно-військового поділу на полки, сотні або курені. Область – це військо (або корпус, крайовий кіш). А кожен район – це підпорядкований війську полк. У межах полку на базі одного-двох сіл формуються сотні, далі – курінь. Можна скористатися й досвідом сучасного донецького козацтва, яке сформувало кілька окружних козацьких полків (округ охоплює кілька районів області). Такий розподіл справді одразу ж дисциплінує козацьке військо, дозволить полковникам, сотникам, курінним конкретніше займатися і фізичною підготовкою, і виховною роботою; допоможе конкретизувати громадсько-політичну діяльність козацтва.
Тепер щодо Січі. Не існує жодної потреби відроджувати Січ зразка ХУІІ століття. То вже справді скидатиметься на бутафорію. Хіба що, може, відродити такий собі фольклорний театр-заповідник, вибравши для цього якесь місце на Дніпрі – то вже інша річ. Водночас, чи може існувати якійсь армійський полк, не маючи своїх казарм, тренувальної бази, тобто не маючи своєї військової частини, у значенні – відведеної йому території? Тому вважаю, що кожен полк (адмінрайон) повинен мати свою невеличку тренувальну базу (Січ). Розв’язати проблему неважко. Відшукати в будь-якому районі три-чотири гектари неугідь, якогось пустиря, або занедбаної бази відпочинку, містечка тваринників, польовий стан – не проблема. Відтак, у кожному полку знайдеться по кілька козаків, котрі, з тих чи інших міркувань, погодяться оселитися на цій території, щоб охороняти її, дбати про неї, тобто створити невеличкий постійний гарнізон. Ну а далі… Трохи винахідливості та працьовитості, і, з допомогою офіцерів запасу, цю територію можна перетворити на тренувальну і спортивну базу. А з допомогою козацьких дружин-козачок – на базу відпочинку в літній період. Ось і маєте Січ – місце проведення Козацького Кола та всіляких ритуалів: посвят у козаки, відзначення ювілеїв, проведення козацьких змагань, а до того ж ще й базу відпочинку. Відтак при обласних центрах, зокрема, в Одесі, слід створити крайову Січ, в якій би так само відбувався вишкіл та відпочивали місцеві козаки і яка стала б місцем навчальних (тренувальних) зборів крайової та полкової старшин.
А що завадить створити низку козацьких фермерських господарств, які спокійно могли б об’єднуватися в козацькі коші (фірми), і які відігравали б для полкового козацтва таку ж роль, яку відігравали для січовиків їхні зимівники? Тобто забезпечувати продовольством, а січовиків – ще й роботою. І не виключно, що з часом можуть утворитися не лише козацькі хутори, але й цілі козацькі села, які житимуть за своїми козацькими звичаями і матимуть своє, козацьке самоврядування. Інша річ, що форсувати таке висвячення не слід. Справа делікатна, тож біймося порушити конституційні гарантії тих, хто козацтво не сприймає ні в яких його проявах.
Одне слово, вважаю, що таке розв’язання проблеми співвідношення городового і січового козацтв у наш час є ідеальним. Крім усього іншого, поділ козацтва на полки, сотні, курені (або полки, курені, паланки, сотні, то вже питання смаку) припинить виплоджування безлічі великих і малих стихійних, незалежних отаманів, кожен з яких уже через місяць після обрання починає приміряти під свою руку пернач крайового отамана, або й булаву гетьмана, вважаючи себе нікому не підлеглим: сам собі отаман, сам собі гетьман.
І ще щодо чинів… Чин, особливо офіцерський, повинен залишатися за козаком і потому як він позбудеться відповідної посади (хіба що за якусь провину його було розжалувано). Тобто так само, як залишається звання за сучасним, армійським офіцером. Опинившись без офіцерської посади, козацький офіцер зараховується, в залежності від чину, до полкової або крайової (військової) резервної офіцерської сотні. Що дозволяє і зберегти його чинг7, й допомогти йому підтримувати зв’язок з козацтвом, і залучати його до навчання кандидатів у козаки та молодих козаків… Що ж до самих посад, то виборними – аби зберегти традицію – повинно залишатися обмежене коло їх: отаман, писар і суддя… На всі інші посади краще призначати, даючи можливість людям працювати триваліший час. Чи ж варто, наприклад, часто змінювати обозного та іншу обозну частину, тобто людей, які відатимуть економічними питаннями полку, сотні, війська? Знання і досвід набуваються у цій сфері роками.
Тільки вибудувавши таку організаційну структуру, вдавшись до таких, бодай поміркованих, реформ, нам вдасться і зробити козацтво привабливим для комп’ютеризованої технократичної молоді ХХІ століття, і поступово сформувати надійну козацьку еліту, отой кістяк козацького війська, котрий стоятиме на сторожі не лише козацтва, але й нашої пошматованої партіями та ідеологіями України. В усі часи, за складом своїм, українське козацтво лишалося багатонаціональним. Досить пригадати хоча б добу Хмельниччини, щоб з’ясувати, що легендарний, оспіваний у піснях народний герой полковник Морозенко насправді був польським аристократом Станіславом Мрозовицьким, полковник Джалалія – кримським татарином, наказний гетьман реєстровиків Дмитро Барабаш – вірменином. Траплялися серед поважної, славетної старшини молдавани, волохи, євреї, турки, московіти…
Тож, відроджуючи сучасне козацтво, вождям його слід виходити з тих засад, що й нині, за складом своїм, воно буде інтернаціональним. Інша річ, що за духом своїм, за патріотичними пориваннями, світоглядом воно за будь-яких обставин повинно залишатися істинно українським. Але то вже питання ідеології виховання козака. Саме «виховання», оскільки розраховувати на те, що записуватися в січовики будуть ідеально підготовлені до козацтва люди, не доводиться.
Історія козацького руху. Світогляд сучасного козака. Фізичне загартування і, нарешті, знання української мови – все це проблеми вишколу козаків, які старшинській раді слід розв’язувати спільно з іншими культурологічними організаціями – Товариством української мови, Центром української культури. Що ж до мови, то варто було б організувати недільні українські школи, або курси української мови, в яких би навчалися всі – від крайового отамана до кандидатів у козаки. А що процес цей буде тривалим у часі, то й ставлення до людей, котрі бажають стати козаками, але мовою володіють недосконало, має залишатися толерантними, без жодних проявів національної демагогії.
Ще один аспект підготовки козацької зміни. Подбавши про структурну перебудову козацтва, слід одразу ж подбати й про те, щоб при кожному полку існували кандидатські (кадетські) сотні, а при кожній сотні – кандидатські курені. Тоді й роботу з кандидатами в козаки можна буде проводити сконцентровано, призначаючи для цих кадетських куренів спеціальних наставників.
Така масова, організована і достоту воєнізована громада, як козацтво, не зможе тривалий час залишатися лише громадою історико-культурологічною. Тому вже зараз їй слід готуватися й до того, що рано чи пізно вона перетвориться на вагомий фактор політичного життя України, який з кожним роком заявлятиме про себе все впевненіше і впевненіше. Іти до цього слід надзвичайно обережно, дбаючи про те, щоб козацтво поступово зрощувалося з державними структурами управління; щоб вплив його на політичне життя країни нарощувався в суто конституційному річищі, і щоб на політичну орбіту козаки виходили, маючи свою програму дій, свою ідеологію, досвідчених вождів і не менш досвідчених потенційних керівників та політиків.
Питання: бути чи не бути сучасному українському козацтву в постіндустріальному європейському суспільстві ХХІ століття, справді полягає передусім у тому, чи зуміє воно, вийшовши за межі суто фольклорного відродження козацьких традицій України ХУ-ХІХ століть, віднайти свою сутність, свою ідеологію і соціально-політичну нішу в умовах України ХХІ століття. (79)
ЯК НАМ «ОБЛАДНАТИ» ОСВІТУ
(нотатки нестороннього спостерігача)
Статтю розповсюджено серед педагогічних колективів району.
Рівень розвитку освіти – мірило рівня кваліфікації і культури будь-якого суспільства, важливий показник його прогресу або регресу. Найважливішою закономірністю розвитку системи освіти є єдність її структурних елементів: навчання і виховання. В системі освіти виховання відіграє провідну роль, а навчання є тільки засіб виховання. Навчання, відірване від виховання і без опори на нього розвиває тільки розум, накопичує знання і не може дати позитивних результатів. Лише поєднання навчання і виховання особистості формує у неї культуру самостійного мислення, розвиває і зміцнює духовні здібності і характер, формує світогляд, моральні норми і соціальну позицію.
…Перебуваючи у відпустці, мав я в Одесі зустріч із своїм видавником: готував книгу з методики формування колективу школи. Обговорили матеріал, зробили правки, підписи до фото.
Від видавника – до В.Христофорова (змінний капітан лоцманського судна в Одеському порту; мій сокурсник по морехідці). Володимир передав мені матеріал для навчальних груп клубу юних моряків. Після вечері проводив мене до автовокзалу. Було пізно; маршрутки в Акерман вже не ходили; я збирався достатися до хати київським автобусом, але він з півгодини як пройшов. Трошки посиділи за кавою у кафе-барі на другому поверсі вокзалу. Десь о четвертій годині якісь два хлопчика почали дуже голосно розмовляти; ми звернули увагу, що на їхню поведінку ніхто з присутніх (а вони спали на кріслах, сидячі) не реагує. Звертаємось до барменші за роз’ясненнями; отримуємо їх: ті, що голосять – безпритульні, й ті, що сплять – теж безпритульні. Всім – від 10 до 16 років; третина – дівчатка. Підійшли ми до групи хлопців, які не спали: троє років 15-16, один – років 14, двоє (оці – галасуючи) – років 9-10. У хлопців є або обоє батьки, або один; є домівки, але з батьками ці хлопці не живуть (батьки – п’ють, б’ються), та й «на волі» краще – не треба до школи ходити; там вчителі прискіпливі – “хтять, щоб ми все знали” (оцей 14-тирічний хлопчик всім відомий анекдот розказав - “Піймав мене “мусор”, та й питає: “В школу ти не ходиш, а читати-писати вмієш?” “Так”,- кажу. Далі він питає: “А Путина знаєш? А Кучму знаєш? А Ющенка знаєш?” “Ні, - кажу- А ти мене не лякай! Ти Санька Соленого знаєш? Васька Копченого знаєш? Мишка Такого-сякого знаєш? Не лякай, відчепися від мене!”). 16-тирічний розказав про останній бій Кличка (“Я додому коли-не-коли приходжу; у мене вдома є телевізор”). Міліція до хлопців не чіпляється (“Так, дадуть “підзадника” або “вмажуть по шиї”), але це тут (на автовокзалі), а на залізничному їх ганяють; громадськості до безпритульних діла немає. Взимку вони по вокзалах (“тут тепло”), а влітку – на пляжу (“там на лежаках можна спати вночі”). Їдять – що перепаде – якісь консерви, хліб. При нас одному з малих дали пів-банки ікри баклажанної; він її з апетитом (без хліба) з’їв. Одягнені в речі справні, але якісь злегка брудні, та й самі хлопці якісь сіруваті (не завжди миються)…
Ось так, десь в столицях інавгурації та презентації проходять, мільйони витрачаються (перші леді із дітками від когось там наряди шиють; золота молодь розважається), а тут – безпритульні, як у Громадянську…В державі – 7 офіційних міліардерів; 7 млн. заробітчан тиняються по світу в пошуках долі…
Проводив мене Володимир до залізничного вокзалу на “маршрутку” десь о 5 годині. Зайшли ми до зали чекання на 2 поверсі: так, безпритульних там немає. Успішно з ними розправляється адміністрація вокзалу…
А що ж наші безпритульні? Наші неблагополучні сім’ї? Діти й підлітки, що стоять на внутришкільному обліку? Які справи в нашому районі?
Серед проблем сучасної ситуації в районі необхідно виокремити основні: різке зниження народжуваності, що не забезпечує навіть відтворення поколінь; посилення деформації шлюбно-сімейних процесів; низька (за європейськими мірками) тривалість життя населення; високий рівень дитячої смертності та чоловіків працездатного віку, значна різниця в тривалості життя між чоловіками і жінками; міграційні втрати населення; розвиток нелегальної трудової міграції; старіння населення. Рівень народжуваності в районі лишається недостатнім навіть для простого відтворення населення.
Зменшення кількості населення району у найближче десятиліття є, на жаль, неминучим. Сьогодні нас близько 62 тис. осіб. Якщо показники народжуваності, смертності і міграції будуть незмінними, то кількість населення району наприкінці 20-х років ХХІ століття становитиме 35 тис., а на початок останньої чверті століття – 10 тис. Є прогноз, що тільки-но кількість населення досягне 25-30 тис., в район почнеться неконтрольований потік мігрантів з країн третього світу, стримувати який буде неможливо.
Розрахунки педіатричної служби ЦРБ (головний лікар-педіатр Суханова Л.О.) показують, що із збільшенням тривалості життя чоловіків до 78 років і жінок до 83 років, а народжуваності – до двох дітей на одну жінку кількість населення в районі можна стабілізувати лише до середини ХХІ століття, а потім зменшення стає неминучим.
З огляду на загальноєвропейську тенденцію, на думку фахівців (відділ з питань внутрішньої політики РДА – Масло С.В.), єдиним реальним джерелом зростання або принаймні стабілізації кількості населення в районі є залучення мігрантів. Відповідно район має проводити політику щодо репатріації етнічних українців і представників депортованих народів зі східних районів СНД, а також виважену політику із залученням окремих груп найбільш бажаних (або найменш небажаних з певної точки зору) мігрантів з країн третього світу.
За інформацією служби у справах сім’ї, молоді та спорту (Дьяченко Р.П.), служби у справах неповнолітніх (Макаренко С.В.), райцентру соціальних служб для молоді (Тимчук Ю.Л.) в цілому нинішній стан сім’ї в районі визначається як кризовий. Статистика свідчить, що розпадається 51-55% новостворених сімей. Заробітної плати не вистачає, як правило, не тільки на утримання дітей, а й на потреби самого працюючого. Ситуація ускладнюється проблемою безробіття, яка однаково актуальна як для чоловіків (53%), так і для жінок (56%). Матеріальні нестатки викликають напруженість у сімейних стосунках та обмеження витрат на виховання і навчання дітей, провокують батьків на пошук додаткового заробітку, що приводить до фізичного і психічного перевантаження і зменшує резерв вільного часу, необхідного для занять з дітьми. Прикрою тенденцією в районі є загострення проблеми бездоглядності дітей і зростання рівня правопорушень серед неповнолітніх.
Для усунення цих негативних явищ останнім часом прийнято і реалізуються районі програми, спрямовані на запобігання дитячій бездоглядності та безпритульності, соціально-правовий захист дітей, жінок і загалом сімей, але…
Аналіз стану запобігання бездоглядності та правопорушень серед учнівської молоді свідчить про недостатній рівень правосвідомості і правової культури, що приводить до порушення діючого законодавства. Профілактична робота, частіше всього, ведеться формально, що сприяє скоєнню правопорушень і злочинів. У більшості випадків стан виховної роботи з дітьми групи ризику не аналізується, причини та умови, які сприяли скоєнню правопорушень, не з’ясовуються, заходи щодо попередження негативних проявів серед учнівської молоді не розробляються і не запроваджуються.
В районі налічується близько 12 тис. Сімей. За даними дослідження райцентру соціальних служб для молоді наші молоді сім’ї орієнтовані на двох дітей – 63%, на одну дитину – 27%, на трьох дітей – 8%, на чотирьох і більше – 2%. А фактично сім’ї з однією дитиною становлять 26%, з двома – 14, з трьома – лише 2%, з чотирма і більше – менш як 1%. Поява в сім’ї навіть однієї дитини підвищує рівень бідності майже вдвічі. Є тенденція зростання кількості шлюбів. Водночас розпадається кожна друга сім’я. За розлученнями район посідає п’яте місце в області.
Понад 10 тисяч (16%) мешканців району репродуктивного віку працюють за межами району (у тому числі й за кордоном). З них 51,7% - чоловіки, 48,3% - жінки. Найчисленніша вікова група – 17-27 років (41,7%). Трохи менше тих, кому 28-38 і 39-49 років – відповідно 28,3% і 26,7%. Більшість мігрантів має вищу освіту – 36,7%, незакінчену вищу – 13,3%, середню спеціальну – 26,7%, середню – 15%. Останнім часом спостерігається виїзд за кордон цілих сімей, особливо з дітьми дошкільного віку.
За прогнозами відділу у справах сім’ї, молоді та спорту така несприятлива ситуація приведе до вкрай негативних наслідків. Дітям, які пережили стрес у дитинстві чи в підлітковому віці через фактичну втрату живих батьків, дуже важко потім відновитися на особистому рівні. В дорослому житті це потрясіння може проявитися по-різному, позначившись на стані здоров’я, на майбутніх власних сім’ях. Крім того, у таких дітей з’являється образа на державу, яка змусила батька й матір або обох виїхати на заробітки. Формування особистості відбувається на негативі, і що найстрашніше, немає тієї сімейної аури, атмосфери, до якої так тяжіють діти. Не формуються і не підтримуються сімейні традиції, немає сімейних свят, не виховується гордість за свою сім’ю, а отже за країну. Фундамент, на якому це все відбувається за нормальних соціокультурних умов, відсутній. Це глибока моральна, психологічна проблема.
За офіційними даними, понад 27% дітей у районі страждають від жорстокого ставлення батьків (а є ще неофіційні дані – понад 40%!). Ці діти ростуть у так званих проблемних сім’ях. Свої стресові стани, негативні емоції батьки переносять на дітей. Дитина живе в проблемній сім’ї в атмосфері повної залежності від настрою, емоцій, фізичного стану батьків, що відображається на її фізичному і психічному здоров’ї. Невпевнені в собі, з низькою самооцінкою батьки перестають бути авторитетом і зразком для власних дітей. Діти не звертаються до таких батьків за порадою, допомогою, в одних випадках розуміючи їхню матеріальну і моральну неспроможність, в інших – вважаючи власних батьків невдахами, нездатними пристосуватися до нових умов. Водночас це приводить до зміщення в системі життєвих цінностей дітей і підлітків: оцінка значущості грошей як фактора життєвого успіху. Соціальна відстороненість батьків провокує апатичне ставлення до життя, пасивність і саморуйнацію особистості дитини. А тим часом в особистісному розвитку проблемного підлітка зростає толерантність до насилля, підвищується рівень агресивності…
Гортаю далі сумні сторінки статистики: стан молоді в районі кризовий (враховуючи рівень безробіття), відбувається відтік молодих кадрів, продовжується зниження впливу школи, сім’ї і держави на розвиток духовності та культури та ін.
Позашкільне життя для більшості дітей та підлітків проходить біля телевізора, просто на вулиці, в кращому випадку біля комп’ютерних ігор, в гіршому – за проведенням часу в барах, дискотеках, під впливом низькопробної «попси» або жорстокого бойовика – тому мрії про героїв та подвиги, бажання пригод пов’язані з викривленим світосприйняттям, здебільшого насильницького плану.
Не відбувається практичного прищеплення здорового способу життя та розуміння цінностей демократії, гуманізму, справжньої лицарської поведінки. В першу чергу це стосується сприйняття і поваги до культури, традицій та історії українського народу і козацтва зокрема.
В той же час сім’я, держава та суспільство вимагають від молодого покоління знань, вмінь, психологічної готовності, фізичної підготовки, які пов’язані з певним рівнем здоров’я, технологічної культури та дисципліни у виробничих процесах, адаптації до сучасного динамічного життя, протистояння негативному впливу пропаганди аморальності, шкідливих звичок, наркоманії, жорстокості та цинізму…
Народна мудрість говорить: якщо хочеш оставити про себе пам’ять на п’ятдесят років – вирощуй сад, на сто – будуй будинок, на тисячу – виховуй сина. Народ, що бажає зберегти себе в історії, повинен піклуватися про виховання своїх синів.
Про виховання говорять сьогодні як молоді, так і старі, як в сім’ях, так і в школах, як ті, хто веде на Захід, так і ті, у кого ідеал радянське минуле. Всі згодні із проблемами у вихованні молоді та із недосконалістю шкільних та державних програм. Багато є критики та невдоволення, мало реальних справ, таких, які глибоко проорюють та надовго закріплюють позитивні звички, прищеплюють на все життя високі цінності, переконання та практичні вміння. Особливо вміння протистояти злу та людським порокам, вміння бути чесним, сильним і водночас сучасним.
Проблеми виховання дітей та молоді мені знайомі не з книг; тридцятип’ятирічний педагогічний досвід (двадцятирічний директорський) дають підставу робити пропозиції щодо покращання виховання.
Сучасний його стан загрозливий. Якщо рівень навчання в загальноосвітніх школах становить 0,6 від можливої одиниці, то рівень виховання – 0,3. Цей стан взагалі погіршується, бо практично не зроблено спроби змінити в країні ситуацію з мораллю на кращу і школа залишається єдиним гарантом виховання дитини порядною людиною, патріотом України. Тому на сучасному етапі розвитку держави головне – увага до школи – найімовірнішому осередку формування громадянина, патріота.
А в школі:
- труднощі та проблеми її випливають із сучасних труднощів громади – економічних, демографічних, соціальних;
- термінове розв’язання всіх проблем школи неможливо (особливо соціально-економічних, фінансових, частково методичних), але проблеми виховання ми повинні вирішувати негайно; головне завдання школи на сучасному етапі – протистояння бездуховності, руйнації національної моралі;
- громада живе й розвивається доти, доки в ній живе багатим духовних життям школа, тому школа повинна і може стати осередком духовності, берегинею духу громади; для цього вона має бути відкритим навчально-виховним закладом з громадсько-державним управлінням;
- один з шляхів вирішення проблем сучасного виховання учнів – патріотичне виховання (національне у формі школи козацько-лицарського виховання, національно-родинне у формі школи-родини та ін. - «лише виховуючи українця, можна виховати українця», патріота); якби мали таке виховання, 7 млн. українців-шукачів долі за кордоном наводили б лад сьогодні на своїй землі, в своїй державі; а це – не найгірші громадяни;
- неможливо виховати особистість тільки в школі, школа виховує разом із сім’єю, виробничим коллективом, громадою;
- у вихованні патріота є три ступеня (етапи): родинно-дошкільне, родинно-шкільне, громадсько-родинне; кожен з етапів має свої особливості і проводиться: родинно-дошкільне – через роботу з батьками дошкільнят та введенням спеціальних курсів до програми дитячого садочка, родинно-шкільне – у формі роботи школи-родини, школи козацько-лицарського виховання та ін. закладів нового типу (інноваційних), громадсько-родинне – у формі діяльності учнівських громадських організацій (в першу чергу – патріотичного спрямування);
- основна мета сучасної школи – формування в родині, школі і громадському житті патріота, творчу особистість з яскраво вираженою свідомістю і самосвідомістю, світоглядом і характером, високою мораллю і духовністю, додам – козака-лицаря;
- в наш час у громадському, шкільному і родинному житті нам потрібен насамперед культ лицарства: лицарський дух не дасть нудити у духовній ницості, історичному безпам’ятстві; тому включення потенціалу козацько-лицарської духовності у виховний процес шкіл району (району із славним козацьким минулим; в кінці ХІХ ст. 70% населення Акерманського повіту вважали себе козаками або вихідцями з козаків) значно активізує формування вільної, з стійкими морально-вольовими якостями, силою духу особистості.
Загальновизнано, що якість навчально-виховної роботи більшою мірою залежить від якості керівництва школою, ніж від рівня педагогічної майстерності вчителів. Якості керівника, рівень його культури та тип спілкування визначають соціально-психологічний клімат у коллективах (педагогічному, учнівському, батьківському). Неможливо педагогічним працівникам компенсувати негативний вплив перших осіб. Тому ефективне управління можливе лише за умови, що особа-керівник бачить перспективу розвитку закладу, розуміє завдання і специфічні особливості його, володіє необхідними навичками керування коллективом й має відповідні якості для цього.
Особливі вимоги до керівництва освітою району. На цій посаді твердження типу “я – добрий господарник” або “керівництво має думку, що на цій посаді він буде жорстко вимагати” не спрацьовують; керівник ще й повинен мати “світлу” голову з достатньою кількістю розвиненої сірої речовини, володіти системним баченням шляхів вирішення проблем, бути налаштованим на плідну співпрацю із всіма суб’єктами (без винятку) навчання та виховання, мати ідеї та волю ці ідеї втілювати в життя…
… Планується чергова зміна керівництва освітою в районі. Всі ми сподіваємось, що на цю посаду прийде достойна людина, особа, яка маючи ідеї, все ж буде прислухатися до думок коллег: керівників шкіл, педагогів, батьків, громадськості й основного суб’єкту навчально-виховного процессу – учнів. Зважаючи на це, хочу дати поради щодо визначення місії освіти в районі (вибору шляхів стратегічного управління освітою та її розвитку, основних напрямків діяльності, спрямування в майбутнє).
Терміново, невідкладно:
1. Передбачити в планах роботи районної ради та районної державної адміністрації розробку концепції розвитку та життєдіяльності системи виховання, передбачивши в ній реалізацію стратегічних напрямів, а саме:
А. Утвердження в свідомості громадськості району розуміння абсолютної пріоритетності сфери виховання і забезпечення її фактично;
Б. Модернизація виховної діяльності, що на практиці означає:
- суттєве коригування спрямованості виховного процессу – вчити самостійності;
- включення учасників виховного процесу в складнішу і масштабнішу систему взаємовідносин – соціалізацію особистості шляхом суттєвого розширення аспектів громадського самоврядування – активізація роботи рад навчальних закладів, піклувальних рад, педагогічних рад, учнівського самоврядування, батьківських комітетів, громадських організацій;
- переведення методичної бази виховного процессу на сучасний рівень.
В. Забезпечення рівного доступу до здобуття якісної освіти – розв’язання комплексу проблем – кадрових, матеріально-технічного забезпечення, мережі навчальних закладів, контингентів учнів, змісту освіти, впровадження нових технологій навчання, управління освітою.
2. Вимагати безумовного виконання районних цільових программ (у тому числі в частині фінансування) «Розвиток позашкільних навчальних закладів», «Розвиток краєзнавства», «Комп’ютерно-інформаційне забезпечення розвитку системи освіти», «Вчитель».
3. Розробити та представити на розгляд районної ради цільові програми (перелік – під умовною назвою), залучивши до їх розробки інтелектуальний потенціал райдержадміністрації, депутатського корпусу, громадських організацій та політичних партій (сьогодні ми працюємо на наше майбутнє):
- Вражаючі цифри, розробка загальної стратегії розвитку виховання в районі;
- Доступ, ширші можливості і великі проблеми; розширення доступу до якісної освіти й виховання для всієї молоді і дотримання принципу справедливості;
- Підвищення якості освіти й виховання в районі; новаторство і творчість;
- Гендерна рівність, рішучі дії для компенсації гендерного дисбалансу;
- Життєві навички, стратегія щодо життєвих навичок;
- Соціальне входження, зосередження уваги на найпоширеніших ризиках виховання;
- Умови, сприятливі для виховання, значення вихователів та інструкторів;
- Передбачення майбутнього, використання наявних знань і сприяння науковим дослідженням;
- Розподіл коштів, поліпшення їх використання в царині виховання;
- Альянси і партнерства, сприяння їм на всіх рівнях;
- Мир, стабільний розвиток і соціальна справедливість; освіта й виховання для стабільного розвитку, миру і соціальної справедливості.
Як це роботи – я знаю й сподіваюсь на плідну спрівпрацю із всіма учасниками навчально-виховного процессу. (80)
КОЗАЦТВО БУЛО, Є І БУДЕ ЗАВЖДИ!
…Розповіді батька про Дубно і Берестечко, де він, рівенчанин, побував в молоді роки, родові перекази бабці Полі, яка твердила про родинні зв’язки з отаманом Усть-Дунайського війська Василевським, козацькі пісні, які неодмінно співали під час свят у нашій старій хаті і, нарешті, книжки про славних українських лицарів з дитинства виховували у мене великий інтерес і повагу до історії і козацтва. Я ображався на своїх друзів, які віддавали перевагу мушкетерам Дюма або лицарям Вальтера Скотта. Склалося так, що згодом радянська дійсність переконала мене в тому, що козаччина залишилася назавжди в минулому, як і лицарство для жителів країн Західної Європи. Але козацьке прагнення до вільного життя спонукало мене вибрати професію моряка і протягом двадцяти років я блукав по морях та океанах і в усіх блуканнях я не розставався із книжками «Тарас Бульба» Гоголя та «Енеїда» Котляревського. Це нещодавно я довідався, що троянці та етруски були вихідцями з нашої спільної Вітчизни – Припонтиди, а тоді я лише відчував якусь невиразну тягу та симпатію до них…
З початком перебудови багато хто в Україні замислився над тим, як відродити наше славне козацтво. Мої роздуми на цю тему знайшли порозуміння та підтримку у представника славетного козацького роду Підвисицьких Івана Деордиці, кремезного чорновусого дядька, схожого на Тараса Бульбу, інтелігентного викладача Олексія Ступака і князя Аргутинського-Долгорукого. Так у 1994 році була створена рм гале Січ, а мене обрано Генеральним суддею. Ми почали їздити на Хортицю і до Києва на козацькі ради, зустрічатися з гетьманом Мулявою та отаманом Головатим. Водночас у Саратському, Татарбунарському, Ізмаїльському, Кілійському, Тарутинському районах були створені полки. Оскільки військові формування у Задністров’ї ліквідовувалися, а кордон із Молдовою залишався майже відкритим, ми запропонували у Києві розселити вздовж кордону звільнених із Збройних Сил офіцерів, виділити кожному кілька гектарів землі, надати пільгові кредити і вони матимуть власні хати, народжуватимуть дітей і охоронятимуть державний кордон.
Але наші пропозиції не зустріли у Києві підтримки. Ми зрозуміли, що там далеко не всі зацікавлені у тому, щоб Україна була міцною, захищеною державою, а кордони втратили прозорість…
Згодом ми побачили, що у козацтво потягнулися люди, які давно мріяли задовольнити свої апетити і амбіції. І таких «козаків» з кожним роком все більше з’являлося у осередках і владних структурах. Наче гриби після дощу з’являлися гетьмани і генерали у шитих золотом мундирах, у штанях з лампасами і при шаблюках. Вони добряче пили горілку, гучно вигукували «Будьмо!», у своїх промовах та зверненнях закликали до єдності, але самі вносили розбрат і уникали від відповіді, куди витрачаються козацькі гроші. Згодом вони полізли у політику, за обіцянки і нагороди почали прислужувати різним політичним партіям і бізнесовим структурам.
Коли ми обрали отаманом Буджацького війська князя Аргутинського-Долгорукого, він несподівано подався до Словаччини і осів у замку поблизу Братислави. Там хтось помазав його на російський престол під іменем Володимира Сьомого і призначив магістром Мальтійського ордену у Східній Європі. Залишившись без отамана і печатки, ми обрали отаманом колишнього підполковника Михайла Скляренка із Слобожанського козацького роду. Скляренко відновив Статут, замовив печатку і рм гале козацьке військо продовжило своє існування.
Поступово я прийшов до висновку, що покладати надію на відродження козацької ідеї серед людей старшого віку справа безнадійна. А Маркс вчив, що ідеї стають матеріальною силою, коли оволодіють масами. Отже, треба робити ставку на молодь, яка ще не повністю уражена гнилою ідеологією розбещеного Заходу, який не визнає батьківщини, народних традицій, братства, а цінує лише гроші, розваги та розпусту. Відвідуючи школи у Миколаївці-Новоросійській, Адамівці, Турлаках, де самовідданою працею великих патріотів України виховуються діти, гідні своїх славних предків, ми не втрачаємо надії, що козацька слава не помре, не поляже. (81)
МЕТА ОСВІТИ – ВИХОВАННЯ.
Після нас не буде нас, а справи залишаться…
Держава живе й розвивається доти, доки в ній живе багатим духовним життям школа. А для цього школа повинна стати осередком зустрічі дитинства із справді загальнолюдським – дитинча має частіше зазирати у вічність – саме школа стоїть у витоків духовності суспільства…
Ми часто зустрічаємо людей назверх освічених, енциклопедично озброєних знаннями, а всередині в них пустеля, як говориться в Біблії, «гроші пофарбовані, поваплені» і тому в теперішній час нам потрібні люди не тільки озброєні знаннями, а й духовно, психічно, фізично спроможні розвивати творчі здібності свої та навколишніх; співпрацювати з людьми різних філософських, політичних, релігійних поглядів; здатні вирішувати проблеми сьогодення й майбутнього; особи з великим культурним та духовним потенціалом, бо «культура утверджує примат духу» (М.Реріх); особи виховані.
Досвід практичної роботи свідчить, що головна мета освіти – виховання; навчання повинно бути підпорядковано вихованню.
Школа – єдиний соціальний інститут, який, виховуючи учнів сьогодні, працює на перспективу. Саме тут висока професійна майстерність педагога-вихователя стимулює потребу школяра стати свідомішим, самовдосконалюватися, щоб реалізуватися як громадянин.
Виховання – це, в першу чергу, щеплення моралі та створення в учнів навичок життя в моральній атмосфері, бо глибока моральна криза в нашій країні є наслідком прогалин і в освітньому процесі, зокрема у недооцінки ролі духовності української національної школи, яка виступає одним із важливих елементів збереження і розвитку спільноти, її духовного ядра і постачає суспільству свідомих громадян, носіїв духовності.
Загальної системи народного виховання для всіх народів немає, у кожного народу своя, особлива, національна система виховання. Вона базується на рідній, національній мові.
Рідна школа – це головна основа національного життя держави, основа рідної школи – національне виховання. Наше національне виховання – це козацьке виховання, бо українці – нація козацька; козаки були типовими представниками рідного народу, вони втілювали волелюбний національний характер, відображали його потреби, інтереси, прагнення; і вони створили самобутню і високоефективну, близьку до європейської, національну систему освіти і виховання – козацьку педагогіку, яку впроваджують в свою роботу колективи загальноосвітніх шкіл (шкіл козацько-лицарського виховання) Білгород-Дністровського району Одеської області, бо творче впровадження в життя ідей і засобів козацької педагогіки має забезпечити виховання фізично здорових, морально чистих і по-лицарськи мужніх та сильних духом громадян незалежної України. Тому, конкретизуючи основну мету освіти, наголошую – виховання повинно бути національним.
Наступна мета, що пов’язана із розвитком режиму життя, - розвиток усіх здібностей людини й особливо тих, які притаманні конкретній особі. Якщо людину навчати та виховувати у тісній атмосфері одного фаху, то по сусідству із цим фахом утворюється вакуум, у який втягується «виховання вулиці», навички, отримані від таких ж вузьких фахівців. Тому виховання та підпорядковане йому навчання повинні готувати особу, моральну особу, особу, яка легко оволодівала б любим фахом.
Повідомляти відомості може телевізор, комп’ютор. Виховувати людину може тільки педагог-творець. Освіта, що підпорядкована завданням виховання – творчість, творчість особливо тонкої структури, що потребує уваги, загостреної інтуїції і, як всяка творчість, - свободи.
Педагог – творець, тому не потрібно ставати йому на заваді детальними вимогами програм, методичних вказівок. Якщо педагог щось особливо любить (творчість поета, письменника, художника, якийсь розділ математики, біології та ін.), то для нього необхідно надавати можливість прищепити цю любов своїм учням. Педагог мусить (хоча б якійсь мірі) прагнути вложити в учня хороші риси своєї особи. Небезпечно, коли хороший виконавець методичних вимог одночасно дріб’язковий, бездуховний та ін. Все це так або інакше відобразиться (можливо, не зараз) на його учнях.
З всього цього, випливає ще одна мета освіти – педагог повинен бути особою, а школа повинна мати своє обличчя.
Школа – це вихователі, викладачі, бібліотекар, працівники їдальні, й увесь її обслуговуючий персонал. Але головне (певна річ) – директор школи, який визначає її (школи) «особу», «душу», який створює в ній атмосферу доброзичливості до учнів й учителів між собою. Загальновизнано, що якість навчально-виховної роботи більшою мірою залежить від якості керівника школи, ніж від рівня педагогічної майстерності вчителів й вихователів. Неможливо педагогічним працівникам компенсувати негативний вплив першої особи. Тому ми бачимо наступну мету освіти - ефективне управління можливе лише за умови, що особа-керівник бачить перспективу розвитку закладу, розуміє завдання і специфічні особливості його, володіє необхідними навичками керування колективом й має відповідні якості для цього.
Школа – це й приміщення, чисті, привітні, красиві й індивідуальні. І, звичайно, у школі повинні бути й списки випускників (у нашій школі навчалися такі особи). Кожен має згадувати свою школу завдяки тому особливому, що було в ній. Тому ще одна мета освіти – школа повинна мати свою репутацію, й для цього конче необхідно знати – хто з достойних людей її закінчив, а самій школі варто цікавитися долею своїх вихованців.
Практично всі педагоги, які впроваджували в практику роботи своєї школи козацьку педагогіку, вважають, що в систему виховної роботи з козачатами, крім тілодуховиховання, треба вводити й душовиховання, що на практиці означає залучення глибин християнської моралі до процесу виховання.
Генеральний суддя Буджацької Січі Б.І.Устименко: «У нас церква відокремлена від держави, але в одеських єврейських школах учнів ознайомлюють із змістом священих книг. В польських школах вивчають Біблію. Особисто я вважаю, що в наш час бездуховності, яка росте, корисно було б знайомити нашу молодь з дитинства хоча б із канонічними заповідями, щоб дитина змогла відрізнити добро від зла».
В останнє десятиліття дедалі більше політичних і культурних діячів, учителів, батьків звертаються до християнських моральних цінностей як найбільш стійких, універсальних, не підвладних політичній та ідеологічній кон’юктурі. Це означає, що сучасне українське суспільство поступово підходить до визнання й опанування етичних основ християнства, від яких воно було штучно відлучене протягом багатьох десятиліть і до яких у більшості людей навіть було сформовано різко негативне ставлення.
Ніхто не буде сперечатися, що Церква є носієм духовності. Так воно і є, адже те, чого навчають тут, спрямоване на забезпечення нашого духовного добробуту, і найперше гармонії нашого внутрішнього світу. Багато людей відвідують храми, вважають себе віруючими і повага до традицій та релігії свого народу стримує багатьох з них від хибних кроків. Свою роль тут відіграє і громадська думка, а тому людина буде намагатися жити і діяти так,щоб не було соромно перед людьми.
Лише розвинута моральність, лише прийняття абсолютно вічних норм співжиття допоможе у потрібну хвилину підлітку (юнаку, юнці) – вони не будуть вагатися, втримаються, не підуть на умовляння товаришів, адже матимуть приписи на всі випадки життя. А нагородою буде чисте сумління та гармонія внутрішнього світу…
Отже, тривале функціонування і інтегративний характер цінностей, що увійшли до людської культури як християнські моральні настанови, зумовлюють їх особливу роль у процесі виховання дітей та молоді й спонукають нас – педагогів – до вироблення засобів і методів їх засвоєння учнями…
Формування душі як основної якості людини, визначення її духовних пріоритетів, обґрунтування системи цінностей, на яких має базуватися життя дитини – основні напрями сучасного виховання, що є головною метою освіти.
Шановний читачу, тридцятип’ятирічний педагогічний досвід (двадцятирічний директорський) дозволили мені зробити ці висновки; практично всі, з ким я ділився своїми думками щодо понять виховання-навчання, згодні з ними, але, на жаль, в практичній діяльності (й не тільки в педагогічній сфері, а й – ретроспективно – у сфері державного управління) не використовуються ці очевидні засади…
Мені прикро й гірко, але… dum spiro – spero…
…Ми будемо щасливі колись, Бог дасть… (82)
ПІСЛЯ НАС НЕ БУДЕ НАС, А СПРАВИ ЗАЛИШАТЬСЯ…
ІДЕОЛОГІЯ ТА СТРАТЕГІЯ КОЗАЧЧИНИ.
Із початку організації козацького руху в 1990 році поняття “політика” було виключено з лексікону козаків, як непотрібне, та ще й з поняттям “партія”, як небезпечне. Таким чином, рух за відродження козацтва прийняв форму громадської організації, а не громадсько-політичної, що цілком влаштовувало існуючу тоді владу, що не бажала ділитися ні з ким цією владою. В цей час й була узаконена сторона, що визначила рамки, у яких повинно було рухатися козацтво у своєму розвитку. Ці рамки не давали козакам змоги утвердитися на своїй землі своїми традиційними формами влади. Широкі можливості вступу осіб до козацьких товариств без обмежень, осіб, які не мають необхідного козацького родоводу, козацької духовної та моральної особливості й других позитивних якостей, якими відрізняються козаки від других членів громади, створила у русі цілий ряд негативних явищ; ці явища, в якійсь мірі, викликали недовіру до козацтва із боку родових козаків й некозаччого населення, що мешкає на одній землі із козаками, які своїми моральними вчинками йшли в розріз із високою традиційною мораллю козаків.
Особливо потрібно відмітити випадковий підбір керівних органів козацтва. Це отаманський корпус, куди на Колах (Кругах) проривалися люди, які не відповідають вимогам посади отамана за своїм рівнем розвитку й за другими якостями. Це слідство вузького розуміння з боку вищого керівництва цілей та завдань ідеологічного виховання середньої отаманської ланки як основного організаційного та формуючого чинника дій козаків та їх масової свідомості, особливо в період відродження в первородній козацькій структурі – станиці, містечку, хуторі. Отаманський корпус не став достойним провідником козацької ідеології в силу своєї низької компетенції в питаннях політики, економіки, релігійно-морального виховання козаків.
Вплив “ідеологічної перековки”, якою були охоплені всі шари населення СРСР, безумовно, необхідно було б нейтралізувати, особливо в усвідомленні отаманськім корпусом своїй ідеології. Справа ця не проста, потребує вона матеріальних затрат, лекторських та викладацьких кадрів, які сповідують козацький спосіб життя, які добре знають історію, економіку, політику, право, філософію, підвалини православної віри та другі науки, що необхідні в повсякденній роботі отаманів з козаками та некозацькими мешканцями. На порядку денному стоїть питання організації подібного короткотермінового Козацького Університету, де б отамани й старшина могли, в залежності від рівня їх підготовки, за короткий термін отримати знання та й ідеологічний заряд.
Недооцінка в розробці та пропаганді козацької ідеології із боку вищих структур козацтва призвела до буксування на місці руху за відродження козацтва, малому приплину, або ж уплину козаків в існуючих громадах, розколу на Колах, альянсу деяких отаманів з лідерами мафіозних кіл, до послаблення дисципліни в лавах козацтва, прояві вчинків козаками, отаманами, що не відповідають високій козацькій моралі, до викривлення трактування провінційними “козацькими істориками” ролі й завдань відроджуваного козацтва, що викликає в суспільстві серед некозацького населення нерозуміння такого феномену, яким є для держави козацтво.
Відсутність чіткої, хоча б коротко сформульованої козацької ідеології, свого добре налагодженого пропагандистського апарату, своїй преси дає можливість ворожих козацтву силам на всіх рівнях в різних виданнях, в правоохоронних органах та владних структурах вести скажену атаку на козацтво, використовуючи найменші негативні явища та факти, що проявляються в козацькому русі.
Необхідно відмітити, що провідниками й розповсюджувачами козацької ідеології можуть бути козаки, добре освічені, із високим інтелектом, які віддані справі відродження козацтва, а не випадкові люди із низьким освітнім рівнем. Але, на жаль, оглядаючись на моду і не дивлячись на сутність розвитку козацької ідеології з її високими принципами у справі становлення козацтва та виконання перспективних планів життєдіяльності козацької громади, у відділах з’явилися заступники отаманів з ідеології, які досить смутно уявляють свої обов’язки та в силу свого рівня знань не можуть бути корисними у цій важливій для сучасного козацтва сфері.
Багато хто не розуміє важливості для відродженого козацтва мати таку сильну зброю впливу на соціальну психологію козацької громади, впливати на політику держави за допомогою своєї ідеології. Чи ми втратили віру в реальні можливості відродження козацтва, чи ми чекаємо «княжої милості», щоб нас зарахували на державну службу із харчами та одностроєм? Чи ми боїмося, що своя програма відродження, заснована на постулатах козацької ідеології, може викликати гнів у провладних структур? Або, намагаючись витравити з своєї свідомості ідеологію радянського періоду, яка, треба признатись, була сильна й нам здавалася досить переконливою, сьогодні боїмося самого слова «ідеологія», в якому політика, економіка, духовність, мораль, культура, право, філософія потребують обгрунтованості й ув’язки із законами та життям суспільства?
Приклад рішення лише одного аспекту ідеології – політики, в якому основне – влада, дає множину непередбачуваних перепон козакам при ведені традиційного козацького самоврядування. Цей шлях від рад, голів адміністрацій до отаманського правління.
Потрібні козакам в досягненні успіху й чітко розроблені ідеологічні постулати, щоб вони йшли до влади не навсліпки, потрапляючи до безкінечних правових «капканів», вправно розставлених на їх шляху чиновниками провладних структур.
Яка б не була козацька ідеологія для сприймання владою, якщо її основи будуть розроблені із відповідністю із законами держави й традиціями козацтва, що не приносять шкоди чесним людям громадськості, вона стане провідною зіркою на шляху відродження козацтва й допоможе багатьом козацьким громадам отримати упевненість у своїх діях.
Стратегія козацтва: вистояти, зберегтися, перемогти.
Найближче наше завдання – вистояти.
Що ж таке вистояти? Це уникнути спокуси можливості легких заробітків. Проявити стійкість під тиском й погрозами, зберегти дисципліну, не піддаватись загальному занепаду духу та розложеною, зберегти єдність, безжалісно викривати зрадників, укорінену агентуру, яка працює на розкол під благовидними привидами заміни отаманів на більш достойних, ділення козаків за різними признаками: червоний-білий, реєстровий-нереєстровий.
Сила ж наша у єдності, координації дій, єдиній політиці. Тільки це змушує їх рахуватися з нами.
Дуже важливо зберегти честь та совість Козацтва. Вистояти під ударами індивідуальних репресій проти вождів козацтва на різних рівнях. Вистояти й не допустити розчленення козацтва.
Ми зобов’язані нічим не сприяти діям руйновиків Вітчизни, а при можливості всіляко їм протидіяти, викликаючи народне обурення.
Ми повинні постійно ставити перед владою всіх рівнів безліч питань. На кожну їх вимогу виявляти повну готовність, але одночасно висувати десять-двадцять об’єктивних розумних вимог виконання цих вимог. Гра ніколи не повинна йти у одні ворота. Ми не можемо собі дозволити ковтати мовчки всіляке безглуздя, яке виходить від чиновників. Діяти належить тільки так, якщо завтра ми не хочемо стати катами свого народу за жменю зеленої бумаги.
Вистояти – скорішим чином створити загони територіальної самооборони. Мова йде про життя козацьких організацій. Одночасно треба всюди говорити, що ми готуємося до державної служби (що є чистою правдою). Й у нас немає ніяких незаконних збройних формувань, тільки дружини охорони порядку, охоронні структури, велика кількість аматорів-охотників із помповими рушницями (далі все скоро прийде).
Завжди ми повинні показувати населенню, що діємо в їх інтересах, що ми єдиний їх захист від свавілля та беззаконня.
Міліція, регіональні управління, а особливо прикордонники та армія повинні бачити в нас союзників, опору та резерв. Конфліктні ситуації, а їх будуть провокувати наші вороги, повинні швидко вирішуватися особистими контактами з офіцерами-козаками та чесними офіцерами-патріотами. Такі є, їх багато. Налагоджуйте терміново зв’язки. Тільки в такому напрямі будь-яка провокація отримає швидке мирне розв’язання.
Друге завдання – зберегтися.
На даному етапі у державній машині, яка ділить владу між Президентом та Урядом, нам запропонувати нема чого. Більшості панів, які займають високі посади (треба знати, що значна частина їх не слугує Батьківщині), ми кістка поперек горла, від якої хотілося б поскоріше звільнитися. Дуже ми їм заважаємо.
Питання про державну службу ми самі підняли супротив їх бажання та намірів. Ось і намагаються вони саму ідею служіння так викривити, щоб, з одного боку, козацтво заплямувати, створив під виглядом козацьких загонів найманих катів з безрідної швалі, яка втратила корені, що за малі гроші на все піде; з другого боку, намагаються неприйнятними умовами назавжди відштовхнути справжніх козаків від бажання служити й працювати на своїй землі, заразом натравити на козаків всіх, указуючи пальцем, дивіться, вони опричники нові, льгот-привілеїв нахапали (хоча це брехня), й проти народу.
Чим скоріше зрозуміємо, що з нами грають нечесно, що при такому розкладі ми завжди у програші, тим скоріше зрозуміємо, що не потрібні, шкідливі ми руйнивнікам держави, що скоро будемо дуже потрібні його відновникам. Вони йдуть. Будемо потрібні, якщо до тої пори не витратимо себе, не заплямуємо по вуха так, що через два-три роки від нас нормальні люди будуть шарахатися.
Зберегтися ми повинні в ім’я минулого й прийдешнього. Але як? По-перше, зберігаючи єдність. Доки ми разом – доти ми непереможні. Мати єдину козацьку організацію, єдиного для всього козацтва виборного отамана (гетьмана), єдиний виконавчий орган – правління, посилене представниками з місць. Деякі пропонують назвати його козацьким урядом. Мати законодавчий орган, що регулярно збирається, - Раду отаманів, яка визначає єдину політику. Вести активну політичну діяльність, всіляко показуючи широким верствам населення, що діємо ми на благо держави та народу.
Ми не повинні відштовхувати ініціативи державних структур, що направлені на організацію державної служби козацтва. Однак, ми повинні вимагати, щоб ініціативи ці відповідали інтересам як держави, так і козацтва. Не треба впадати в ідіотичну радість при появі чергових сфабрикованих для підриву ідеї служіння козацтва документів, про які їх творці знають, що вони нічого нікому не дають й залишаться на папері. При всьому цьому треба зберігати спокій. Наша візьме.
Важливо усвідомити: ми всі козаки і всі рівноправні. Кожен повинен робити свою справу: один служить, взявши зобов’язання державної служби для себе через військо, але він козак війська – великого організму, який, в свою чергу, частка цілого – Козацтва; другий працює на заводі, обробляє землю, сіє, дітей виховує, у Храмі служить, службу несе в правлінні війська, відділу, краю, станиці.
Без другого не буде повноцінного першого. Так було в Козацтві завжди. Не можна сьогодні лукавим нашім супостатам дати виділити першого й забути другого. Це буде кінцем Козацтва й початком становленням під видом Козацтва найманства. Дуже сьогодні цього хочуть «доброзичливці» в державних структурах.
Головне завдання – перемогти! Перемогти в повному об’єму. Перемогти для нас не є прийняти з поклоном невідомо що. Перемогти для нас – зайняти те саме місце в системі державних відношень, яке займали наші діди до розкозачування.
Нехай нас не обвинувачують у тому, що ми вимагаємо для себе чогось особливого. Ми вимагаємо в інтересах держави століттями встановленої і діючої системи державного служіння козацтва народові. Козацтва, яке при нормальному державному підході надійно прикриє кордони, зніме загрозу сепаратизму, дасть дуже значну кількість сільськогосподарської продукції, якщо буде впевнено, що земля ця його, військова.
Ми переможемо, браття! Переможемо, якщо встоїмо перед спокусою отримати подачку, зрадити великій справі повного становлення козацтва. Нехай кожний пам’ятає й знає, що шлях, по якому ми з вами йдемо за волею Господа нашого, не гра в козачків-отаманчиків. Тут немає більше місця вибору між «хочу-не хочу». Є жорстке «треба». Треба сьогодні триматися всім разом, йти всім разом до кращої долі задля нас всіх.
Зуміють нас обдурити, привабити, роздрібнити – ніщо нас не спасе и прощення в віках не буде. До речі, вороги тільки й чекають нашого розбрату. Поодинці задавлять кожне військо, відділ, край, земляцтво. Ніколи вони не простять нам нашого козацького духу, ніколи не приймуть й не нагородять навіть зрадників. Зрадників вони теж покарають вже за те, що посміли форму надіти й називатися козаками. Ненависні ми руйнівникам всі без винятку. Так що даремно деякі плазуни метуть хвостом в приймальнях у демократичних начальників й даремно ті, що сидять в президіях на з’їздах демократів, гадають, що ці демони їх за своїх тримають. Все до пори. Доки ми сильні, вони й маріонеток-клоунів вітають.
Дуже важливо думати про нашу зміну. Козачат в нас мало й це дійсно велика біда. Ворог робить ставку ще й на наше вимирання. Крім того, що ми дуже мало зважаємо на молодь, а це злочин, народжуваність на козацьких землях така, що через десять-п’ятнадцять років в державі стане в десять раз менше козаків. Думайте, брати! Можлива перемога, але якщо всього доб’ємося , то для кого?
І ВСЕ Ж ЗНАЄМО: ВИСТОЇМО! ЗБЕРЕЖЕМОСЯ! ПЕРЕМОЖЕМО! (83)
НОВІ КНИГИ ПРО КОЗАЦТВО
До бібліотек міста та району надійшли книги нашого земляка – начальника відділу організаційної та кадрової роботи районної державної адміністрації Тимофєєва Валерія Яковича:
- «Річ про Адамівську Січ» (у 3-х т.) – ілюстрована історія становлення та розвитку колективу Адамівської школи козацько-лицарського виховання;
- «Адамівська громада» (у 2-х т.) – про людей Адамівської громади; людей, які внесли частку себе у розвиток духовного, економічного життя трьох населених пунктів: Адамівки, Авидівки, Благодатного;
- «Адамівська Січ - школа козацько-лицарського виховання» - опис моделі громадського (на базі загальноосвітньої школи) навчально-виховного закладу нового типу, покликаного дати учням додаткову козацько-лицарську освіту, забезпечити їх надійний духовний зв’язок з предками, розвинути стосунки з сучасниками і зорієнтувати козачат на інтереси нащадків, бо творче відродження в житті ідей і засобів козацької педагогіки має забезпечити виховання фізично здорових, морально чистих і по-лицарськи мужніх та сильних духом громадян України. За впровадження цієї моделі в практику роботи школи автор був удостоєний звання «Кращий освітянин України 2002 року»;
- «Козацька педагогіка – сучасна освіта» - стисло викладена методика створення і налагодження роботи молодіжних та дитячих козацьких осередків, школи козацько-лицарського виховання;
- «Річ про Буджацьку Січ» - ілюстрована історія сучасних козацтв Буджаку;
- «Сучасне козацтво Південноукраїнського Задністров’я» (у 3-х т.) - життєопис козацьких достойників;
- «Козацько-лицарське виховання» - збірка методичних матеріалів (Укази Президента України, документи Міністерства освіти і науки України, Українського козацтва щодо козацько-лицарського виховання; методика їх використання);
- «Школа козацько-лицарського виховання» - методика формування колективу в школі козацько-лицарського виховання (узагальнено досвід роботи педагогічних колективів навчальних закладів Південноукраїнського Задністров’я).
Зважаючи на актуальність тематики, незвичайність структури творів та викладу – ряд обласних та столичних бібліотек придбали ці книги (Державна наукова ім. М.Горького, Наукова Національного Одеського університету ім. І.Мечнікова, Наукова Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Ушинського, Національна бібліотека України ім. В.Вернадського, Державна науково-педагогічна бібліотека АПН України та ін.). Директор Одеської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. М.Грушевського написала лист до голови Білгород-Дністровської районної державної адміністрації про книги В.Тимофєєва: «…Ці книги будуть зберігатися в колекції дарів наших читачів й, зважаючи на їх краєзнавчу тематику, будуть зберігатися вічно. Із вдячністю, директор Ю.С.Амельченко. (84)
НАЩАДКИ КОЗАЦЬКОГО РОДУ
21 квітня 2007 року в Одесі пройшов обласний конкурс «Обряди та традиції нашого краю», який організував обласний гуманітарний Центр позашкільної освіти та виховання.
Честь Білгород-Дністровського району було предоставлено захищати учням-козачатам Адамівської школи «Молодої Січі».
До конкурсу було підготовлено фрагмент обряду «Посвята у козачата». За сценарієм разом із школярами в конкурсі брали участь дорослі козаки: Валерій Якович Тимофєєв, Микола Костянтинович Маринеску, Леонід Григорович Городецький.
Серед 15 команд з різних районів представники нашої школи зайняли призове місце, отримали Почесні грамоти з декількох номінацій. А керівник команди козачат – педагог-організатор Грищенко Валентина Никифорівна за виховання на кращих культурно-історичних традиціях нашого народу нагороджена цінним подарунком. Національні українські костюми учасникам конкурса предоставила директор районного центру дитячої творчості Алла Олександрівна Бодюл.
Козачата Адамівки дуже вдячні начальнику районного відділу освіти Валентині Володимирівні Орловой за предоставлений транспорт та кошти для організації екскурсії по місту-герою Одесі. (85)
НОВИНИ КОЗАЦТВА ЗАДНІСТРОВ’Я
ЕКСКУРСІЯ «ОДЕСА КОЗАЦЬКА»
Одеські «запорожці» провели для школярів Суворовського району міста Одеса екскурсію «Одеса козацька». Школярі побували в козацькому музеї на вулиці Чорноморського козацтва, козацький дуб на Французькому бульварі, козацький хрест на місці битви С.Палія із татарами-турками на Лузанівці. Гідами громаді слугували генерал-осавул Свинцицький М.Ф., полковник УК Гуцалюк С.Б., студенти-козаки Одеських ВНЗ.
КОЗАЦЬКИЙ СУБОТНИК
Козаки Міського Кошу Українського козацтва провели суботник біля пам’ятника В.Рябову в місті Білгороді-Дністровському. Було посаджено квіти, кущі, дерева. Активну участь брали козаки Горлачов С.П., Воробйов В.М., Ступак О.Т., Оленєв І.П., Мица О.Д., козачка Горлачова Л.Я.
ПЕРШИЙ ОБЛАСНИЙ ФЕСТИВАЛЬ «ОБРЯДИ МОГО СЕЛА»
В Одесі пройшов Перший обласний фестиваль школярів «Обряди мого села». Білгород-Дністровський район представила Адамівська школа із обрядом Посвяти в козачата. Колектив зайняв почесне 5 місце. Керували колективом джур та дан вчителі Гриценко В.Н. та Піштіган О.А. В ритуалі посвяти брали участь козаки Білгород-Дністровської паланки Тимофєєв В.Я., Городецький Л.Г., Маринеску М.К. (86)
15 РОКІВ ЗАДНІСТРОВОМУ КОЗАЦТВУ
ПОДАННЯ БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКОМУ МІСЬКОМУ ГОЛОВІ ДАЦЕНКО М.М.
«Просимо дати дозвіл на проведення 26 травня 2007 року з 10 по 16 годин на території Білгород-Дністровської фортеці святкових заходів, присвячених 15-річчю утворення сучасного козацтва Білгород-Дністровщини та 10-річчю Білгород-Дністровського міського Кошу (Порядок проведення святкових заходів додаємо).
Забезпечення охорони правопорядку та санітарного стану на місцях проведення заходів гарантуємо.
Враховуючи значну роль козацтва (історичного та сучасного) в розбудові соціального та економічного життя нашого краю, із вдячністю сподіваємось на Ваше дієве сприяння організаційно-підготовчій роботі з проведення святкових заходів 26 травня 2007 року.
Отаман Буджацького Січового козацького війська генерал-хорунжий УК М.П.Скляренко, отаман Білгород-Дністровської паланки полковник УК Л.Г.Городецький, заступник Польового гетьмана Українського козацтва з питань виховної роботи серед молоді генерал-хорунжий УК В.Я.Тимофєєв, отаман Окремого куріня ім. С.Білого полковник УК П.М.Городниченко, отаман Окружного полку ім. П.Орлика полковник УК М.В.Врублевський, отаман РКТ ЧКЗ полковник УК В.П.Білоус.
ЗАХОДИ
щодо підготовки святкування 15-тої річниці відродження сучасного Українського козацтва на Білгород-Дністровщині 26 травня 2007 року
на території Білгород-Дністровської фортеці
№ Заходи Терміни Відповідальні
1 Оповістити та узгодити з місцевими органами самоврядування проведення святкування 15-тиріччня відродження сучасного Українського козацтва на Білгород-Дністровщині. До 09.05.2007 Ступак О.Т.,
Мица О.Д.
2 Створити робочу групу з підготовки та проведення святкування 15-тої річниці відродження сучасного Українського козацтва на Білгород-Дністровщині (Тимофєєв В.Я., Ступак О.Т., Городецький Л.Г., Устименко Б.І., Оленєв І.П., Мица О.Д., Горлачов С.П., Зоріло І.С.) До 08.05.2007 Тимофєєв В.Я.,
Ступак О.Т.,
Городецький Л.Г.,
3 Укласти та погодити із козацькими товариствами Білгород-Дністровщини порядок проведення святкування 15-тої річниці. До 10.09.2007 Ступак О.Т.,
Тимофєєв В.Я.
4 Опублікувати в ЗМІ статті про відродження сучасного Українського козацтва на Білгород-Дністровщині. До 16.05.2007 Устименко Б.І.,
Тимофєєв В.Я.
5 Запросити на святкування: головуючого Ради отаманів при голові обласної державної адміністрації та крайову старшину Українського козацтва, священнослужителя Українського козацтва, керівництво міста Білгорода-Дністровського та району, ЗМІ, телебачення, отаманів, старшину та козаків козацьких товариств Білгород-Дністровщини. До 19.05.2007 Робоча група
6 Підготовити та надати до обласної крайової канцелярії Українського козацтва подання про нагородження грамотами та орденами Українського козацтва, присвоєння козацьких військових звань активістам козацького руху. До 10.05.2007 Скляренко М.П.,
Ступак О.Т.,
Мица О.Д.
7 Запросити через ЗМІ («Советское Приднестровье», «Аккерманские вести») козаків Українського козацтва, населення міста, району, керівників підприємницьких структур на святкування 15-річчя відродження сучасного Українського козацтва на Білгород-Дністровщині. До 16.05.2007 Робоча група
8 Залучити для освяти пам’ятнику Рябову священнослужителя Українського козацтва. До 16.05.2007 Оленєв І.П.
9 Залучити до святкування: козацький духовий оркестр, козацький хор «Мрія», спортсменів-інструкторів для проведення козацьких розваг, ансамблі «Русичи», «Веселка», «Гроно», «Соколята» (ЗОШ №1 Білгоррода-Дністровського), товариства джур та дан Адамівської, Вигінської, Долинівської, рм галер шкіл. До 16.05.2007 Робоча група
10 Забезпечити готовність козацького кулішу на 100 козаків. 26.05.2007 Горлачов С.П.
11 Забезпечити охорону правопорядку та санітарного стану на місцях проведення заходів. 26.05.2007 з 09.00 до 16.00 Майстро А.І.
ПОРЯДОК
проведення святкування 15-річчя відродження сучасного козацтва на Білгород-Дністровщині 26 травня 2007 року з 10.00 по 16.00 на території Білгород-Дністровської фортеці
№ Заходи Терміни Відповідальні
1 Молитва священнослужителя за Українське козацтво та слово отамана Буджацького Січового війська генерал-хорунжого УК Скляренка М.П. 10.00-10.15 Скляренко М.П.
2 Доклад заступника Польового гетьмана Українського козацтва з питань виховної роботи серед молоді генерал-хорунжого УК Тимофєєва В.Я. «Козацька нація». 10.15-10.30 Тимофєєв В.Я.
3 Слово представників Білгород-Дністровських міськвиконкому та районної державної адміністрації. 10.30-10.35 Ступак О.Т.
4 Слово головуючого Ради отаманів при голові обласної державної адміністрації генерал-осавула УК Свинцицького М.Ф. «Наша сила у єдності!» 10.35-10.45 Ступак О.Т.
5 Слово-спомини Генерального судді Буджацького Січового козацького війська, члена Спілки журналістів України, письменника Устименка Б.І. «Так відроджувалося козацтво». 10.50-11.00 Устименко Б.І.
6 Слово отамана Білгород-Дністровської паланки полковника УК Городецького Л.Г. Городецький Л.Г.
7 Нагороди козацьких активістів грамотами, козацькими орденами, присвоєння козацьких звань з нагоди 15-тиріччя відродження сучасного козацтва на Білгород-Дністровщині. 11.00-11.30 Ступак О.Т.
8 Посвята в козаки та козачата. 11.30-12.00 Городецький Л.Г.
9 Концерт козацького хору «Мрія». 12.00-13.00 Зоріло І.С.
10 Спортивні козацькі розваги. 13.00-14.00 Мица О.Д.
11 Освята козацького пам’ятника І.Рябову. 14.00-14.30 Оленєв І.П.
12 Святковий козацький куліш . 14.30-16.00 Горлачов С.П. (87)
ПОРЯДОК
проведення урочистостей, присвячених 15-річчю відродження сучасного козацтва на Білгород-Дністровщині та 10-річчя заснування Білгород-Дністровського Кошу 26 травня 2007 року з 10.00 в Будинку офіцерів
І. ПРЕЗИДІЯ
Отаман Буджацького січового козацького війська генерал-хорунжий УК Скляренко Михайло Петрович,
Генеральний суддя Буджацького Січового козацького війська, член Спілки журналістів України, письменник, патріарх сучасного козацького руху на Білгород-Дністровщині Устименко Борис Іванович,
головуючий Ради отаманів при голові обласної державної адміністрації генерал-отаман УК Свинцицький Микола Філімонович,
епіскоп Одеський і Балтський УПЦ Київського патріархату священнослужитель УК отець Яків,
заступник Польового гетьмана Українського козацтва з питань виховної роботи серед молоді, генерал-хорунжий УК, начальник відділу організаційної і кадрової роботи Білгород-Дністровської районної державної адміністрації Тимофєєв Валерій Якович,
заступник голови Білгород-Дністровської районної ради Дюльгер Федір Ілліч,
головний спеціаліст відділу внутрішньої політики Білгород-Дністровського виконкому міської ради Тимошенко Олександр Анатолійович,
заступник отамана Білгород-Дністровського міського Кошу полковник УК Мица Олександр Дмитрович,
начальник штабу Білгород-Дністровського міського Кошу полковник УК патріарх сучасного козацького руху на Білгород-Дністровщині Ступак Олексій Тимофійович.
ІІ. ОСНОВНІ ЗАХОДИ
1. Відкриття.
Скляренко Михайло Петрович: Шановна громадо! Урочисті збори, присвячені 15-річчю відродження сучасного козацтва на Білгород-Дністровщині та 10-річчю заснування Білгород-Дністровського Кошу вважати відкритими! (Звучить Гімн України).
2. Молитва священнослужителя епіскопа Одеської і Балтського отця Якова за Українське козацтво.
3. Вступне слово отамана Буджацького січового війська генерал-хорунжого УК Скляренка Михайла Петровича.
4. «Козацька нація». Доповідь заступника Польового гетьмана Українського козацтва з питань виховної роботи серед молоді генерал-хорунжого УК Тимофєєва Валерія Яковича, начальника відділу організаційної і кадрової роботи Білгород-Дністровської районної державної адміністрації.
5. Слово Тимошенка Олександра Анатолійовича – головного спеціаліста відділу внутрішньої політики Білгород-Дністровського місьвиконкому.
6. Слово Дюльгера Федіра Ілліча – заступника голови Білгород-Дністровської районної ради.
7. «Наша сила у єдності!» Слово головуючого Ради отаманів при голові обласної державної адміністрації генерал-отамана УК Свинцицького Миколи Філімоновича.
8. Слово-спомини Генерального судді Буджацького Січового козацького війська, члена Спілки журналістів України, письменника Устименка Бориса Івановича.
ІІІ. НАГОРОДЖЕННЯ
Нагороди козацьких активістів грамотами, козацькими орденами, присвоєння козацьких звань з нагоди 15-тиріччя відродження сучасного козацтва на Білгород-Дністровщині та 10-річчя заснування Білгород-Дністровського Кошу. Відповідальні: заступник отамана Білгород-Дністровського міського Кошу полковник УК Мица О.Д. та начальник штабу Білгород-Дністровського міського Кошу полковник УК Ступак О.Т.
І. КОЗАЦЬКІ ОРДЕНИ
За вагомий внесок у справу відродження та розвитку Українського козацтва, утвердження української національної ідеї та з нагоди 15-тої річниці відродження сучасного Українського козацтва на Одещині нагороджуються:
орденом ІУ ступеня Віра:
1. Писарь Білгород-Дністровського козацького Кошу, полковник УК Ступак Олексій Тимофійович.
2. Осавул Буджацького січового козацького війська, полковник УК Павлюк Василь Васильович.
Орденом ІІІ ступеня Честь:
3. Заступник голови Ради старійшин Буджацького січового козацького війська, полковник УК Дейна Микола Кирилович.
4. Обозний Білгород-Дністровського козацького Кошу, осавул УК Горлачов Святослав Петрович.
Орденом ІІ ступеня Слава:
5. Заступник отамана Буджацького січового козацького війська, полковник УК Мица Олександра Дмитрович.
6. Заступник отамана Буджацького січового козацького війська по роботі з молоддю, полковник УК Тимофєєв Валерій Якович.
ІІ. ГРАМОТИ УК
За вагомий внесок у справу відродження та розвитку Українського козацтва, утвердження української національної ідеї та з нагоди 15-ї річниці відродження сучасного Українського козацтва на Одещині нагороджуються грамотами Українського козацтва:
1. Мица Олександр Дмитрович, заступник отамана Білгород-Дністровського міського Кошу, полковник УК.
2. Ступак Олексій Тимофійович, начальник штабу Білгород-Дністровського козацького Кошу, полковник УК.
3. Майстро Анатолій Іванович – осавул сердюкової служби Білгород-Дністровського козацького Кошу, осавул УК.
3. Воробйов В’ячеслав Миколайович – писарь Буджацького січового козацького війська, полковник УК.
4. Городецький Леонід Григорович – отамана Білгород-Дністровської паланки, полковник УК.
5. Лісіцін Ігорь Михайлович – отамана Молозького куріня Білгород-Дністровського козацького Кошу, осавул УК.
6. Гавриленко Валерій Олексійович – радник отамана Білгород-Дністровського козацького Кошу, полковник УК.
7. Вітряк Микола Кіндратович – голова поважних козаків Білгород-Дністровського козацького Кошу, полковник УК.
8. Вітряк Борис Миколайович – помічника отамана Білгород-Дністровського козацького Кошу по пропаганді, сотник УК.
9. Тимофєєв Валерій Якович – заступник отамана Білгород-Дністровського козацького кошу з питань виховної роботи серед молоді, полковник УК.
ІІІ. ГРАМОТИ БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКИХ МІСЬВИКОНКОМУ, РАЙОННОЇ РАДИ, РАЙОННОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ
З нагоди 15-тиріччя відродження Українського козацтва на Білгород-Дністровщині, за вагомий внесок у розбудову козацького руху на Одещині, нагородити грамотами Білгород-Дністровського виконкому засновників місцевого козацького руху:
1. Скляренка Михайла Петровича – генерал-хорунжого УК, отамана Буджацького Січового війська.
2. Устименка Бориса Івановича – Генерального суддю Буджацького Січового війська.
3. Ступака Олексія Тимофійовича – полковника УК, начальника штабу Білгород-Дністровського Кошу.
4. Тимофєєва Валерія Яковича – генерал-хорунжого УК, заступника Польового Гетьмана Українського козацтва з питань виховної роботи серед молоді.
5. Мица Олександра Дмитровича – полковника УК, заступника отамана Буджацького Січового козацького війська.
З нагоди 15-тиріччя відродження Українського козацтва на Білгород-Дністровщині, за вагомий внесок у розбудову козацького руху на Одещині, нагородити грамотами Білгород-Дністровських районної ради та районної державної адміністрації засновників місцевого козацького руху:
1. Скляренка Михайла Петровича – генерал-хорунжого УК, отамана Буджацького Січового війська.
2. Устименка Бориса Івановича – Генерального суддю Буджацького Січового війська.
3. Тимофєєва Валерія Яковича – генерал-хорунжого УК, заступника Польового Гетьмана Українського козацтва з питань виховної роботи серед молоді.
4. Ступака Олексія Тимофійовича – полковника УК, начальника штабу Білгород-Дністровського Кошу.
5. Городецького Леоніда Григоровича – полковника УК, отамана Білгород-Дністровської паланки.
6. Вітряка Миколу Кіндратовича – полковника УК, голову Ради старійшин Білгород-Дністровського Кошу.
7. Павлюка Василя Васильовича – полковника УК, голову Наглядової Ради козацтва Білгород-Дністровщини.
8. Воробйова В’ячеслава Миколайовича – полковника УК, начальника штабу Буджацького Січового війська.
9. Зоріло Івана Сергійовича – осавула УК, керівника Білгород-Дністровського районного хору народної пісні «Мрія».
ІУ. ГРАМОТИ МІСЦЕВОГО КОЗАЦТВА
З нагоди 15-тиріччя відродження Українського козацтва на Білгород-Дністровщині, за вагомий внесок у розбудову козацького руху на Одещині, нагородити грамотами Білгород-Дністровського міського козацького Кошу:
1. Вронську Валентину Миколаївну – директора Адамівської школи козацько-лицарського виховання Білгород-Дністровського району.
2. Тодорову Тетяну Петрівну – директора Турлацької школи козацько-лицарського виховання Білгород-Дністровського району.
3. Тома Тетяну Іванівну – директора Долинівської школи козацько-лицарського виховання Білгород-Дністровського району.
4. Вдовиченко Олену Михайлівну – директора Вигінської школи козацько-лицарського виховання Білгород-Дністровського району.
5. Герасименко Неля Олексіївну – методиста з виховної роботи Білгород-Дністровського районного методичного кабінету.
6. Оленєва Ігоря Павловича скарбника Білгород-Дністровського міського Кошу, осавула УК.
7. Росомаху Олександра Ілліча – отамана осавульської сотні Білгород-Дністровського міського Кошу, осавула УК.
8. Горлачову Ларису Яківну – керівника Жіночої громади УК, хорунжу УК.
9. Лукашевського Станислава Васильовиа – курінного отамана Білгород-Дністровського міського Кошу, курінного УК.
10. Воробйову Варвару В’ячеславівну – керівника жіночого гуртка Жіночої громади УК.
11. Дейну Миколу Кириловича – заступника голови Ради старійшин Буджацького січового козацького війська, полковника УК.
12. Черв’яка Олександра Олександровича – осавула Білгород-Дністровського міського Кошу, осавула УК.
13. Врублевського Миколу Васильовича – отамана Полку ім. П.Орлика, полковника УК.
14. Горбатій Михайла Романовича, майора ЗСУ, директора Будинку офіцерів.
15. Смаковського Володимира Миколайовича, бунчужного Білгород-Дністровського міського Кошу, осавула УК.
16. Корчагіну Федору Іванівну, начальника відділу культури та туризму Білгород-Дністровської районної державної адміністрації.
17. Йовчева Федіра Костянтиновича, керівника Білгород-Дністровського районного духового оркестру.
18. Пухкана Василя Григоровича, директора КП «Асорті», мецената козацтва Білгород-Дністровщини.
19. Скибу Миколу Юхимовича, отамана 2 куріня Білгород-Дністровського міського Кошу, курінного УК.
20. Майстра Анатолія Івановича – осавула сердюкової служби Білгород-Дністровського козацького Кошу, осавула УК.
21. Якименка Василя Михайловича – осавула охоронної служби, осавула УК.
22. Лелеченко Ігоря Альбертовича – осавул УК.
ІУ. ПОСВЯТА
Відповідальний отаман Білгород-Дністровської паланки Українського козацтва полковник УК Городецького Л.Г.
У. КОНЦЕРТ
Відповідальний заступник отамана Білгород-Дністровського міського Кошу Мица О.Д.
УІ. КОЗАЦЬКИЙ КУЛІШ
Відповідальні: скарбник Білгород-Дністровського міського Кошу осавул Оленєв І.П., обозний Білгород-Дністровського міського Кошу осавул УК Горлачов С.П., керівник Жіночої громади Горлачова Л.Я.
УІІ. ОБГОВОРЕННЯ ОТАМАНАМИ ТА СТАРШИНАМИ КОЗАЦТВА БІЛГОРОД-ДНІСТРОВЩИНИ В НЕФОРМАЛЬНІЙ ОБСТАНОВЦІ ПЕРЕБІГУ УРОЧИСТОСТЕЙ НА БАЗІ ВІДПОЧИНКУ «ТЕРНОПІЛЬ» (СМТ. ЗАТОКА). (88)
СТАНИЦЯ АККЕРМАНСЬКА – НЕТИХИЙ ДНІСТРО – ГУЛЯЙ, КОЗАК!
Буджацьке козацтво готується до ювилею
Однією з самих любимих моїх книг в дитячому та підлітковому віці була повість Гоголя «Тарас Бульба». Я її перечитував багато разів, навіть при світлі місяця на сіновалі, де я любив спати в літню пору. Я пишався тим, що народився й виріс на тій землі, де жили й змагались, веселились й вмирали славетні степові лицари й відважні воїни, рівних яким не було у всьому світі. Кращі сторінки історії України говорять про той час, коли честь й гідність людини були невід’ємною рисою епохи. Захищаючи рідну землю, козаки не тільки сприяли її спасінню, але й розквіту. Вони не становилися на коліна ні перед королями польськими, ні перед царем Іваном Грозним. Вони були морально чистими й фізично дужими людьми.
ПАМ’ЯТАТИ І ЗНАТИ
Перебуваючи на Соловецьких островах, я побачив меморіальну дошку, присвячену останньому отаману Запорозької Січі Петру Калнишевському. Мене вразив такий факт: помер 112 років від роду, задавлений каменем на земляних роботах. Якщо врахувати, що цариця Катерина сховала отамана у монастирську яму 84 років від роду, де він просидів чверть віку, виходячи на світ Божий раз в рік на свято Пасхи, то можливо тільки дивуватися моральної стійкості та фізичної витривалості козака. Недивно, що коли пала Січ й захищати свободу й честь нашого народу було нікому, на Україну прийшло кріпосне право з його звірствами, приниженням й холуйством. Нестача чуття особистої гідності, синдром «меншовартості» й сьогодні не дає нашому народу захищати свої права. А з людьми, що живуть без стержня особистості - гідності, можна робити що завгодно.
В роки перебудови, коли Україна отримала незалежність, перед кожним свідомим громадянином зі всією гостротою постали питання: хто ми? куди йдемо? ким будемо? Чи достойні ми слави наших предків? Яку державу нам будувати? Яким курсом йти? Україна по праву вважалась однією з найбільш розвинених європейських держав з могутнім інтелектуальним і технічним потенціалом. Ці питання обговорювалися і в сімейному колі, і на Майдані Незалежності в Києві, в парламенті й в пресі. Пам’ятаю, про це говорили та сперечалися ми. Покійні тепер Іван Матвійович Деордиця, нащадок славного козацького роду Підвисоцьких, князь Володимир Долгорукий-Аргутинський, аккерманці Гулай, Ступак, Георгієш вечорами довго говорили про майбутнє. Князь бідкувався, що Україні не повезло в її генетичної долі. Кращі сини її народу гинули на полях численних битв, в татарському полоні, на турецьких галерах, приймали мученицьку смерть на майданах Варшави та Стамбула, на сибірській каторзі. Багато умних та енергійних абсорбувала «міграція в департаменти Петербурга, Відня й Варшави, в прерії Канади й Аргентини. Вогненних катком пройшлися по нашій землі три війни, потім три голодомора. Гинули кращі, виживали не самі кращі. Тому «маємо, що маємо».
Після довгих сперечань ми прийшли до єдиного висновку, що не треба створювати велосипед, а треба взяти на озброєння безцінний досвід предків – відродити козацтво! Був написаний та зареєстрований статут й так відродилая Буджацька Січ. Спираючись на історичний досвід, ми вірили, що козацтво положить кінець анархії та бандитизму, пиятству, наркоманії, розврату та крадіжкам. При зустрічі з кубанським козаком Чайкою ми узнали, що там в станицях замість сільських рад введено отаманське правління й моментально зникли з вулиць бешкетники, а з дверів – замки.
Так як Буджак є сусідом Румунії, яка в ці роки вслух говорила про своє бажання повернути собі «тимчасово окуповану територію – Бессарабію», ми запропонували розселити вздовж кордону, де й цей час налічується десятки покинутих сіл, в свій час віднесених до розряде «неперспективних», дати там безхатнім офіцерам наділи землі й довірити їм несення служби з охорони кордонів.
Із цією пропозицією ми поїхали до Києва к гетьману Муляві. Але колишній сержант, волею вершителів наших доль возведений в генерали, про це мало бідкався. Він роз’їжджав по заграницях, потрясав гетьманською булавою перед довірливою діаспорою, й збирав пожертвування «на відродження козацтва». А козацтву по Указу президента Кучми уготовили роль прибиральника кладовищ й організатора перепоховань.
ДУМАТИ, ВІРИТИ І РОБИТИ
Але ми не залишали своєї ідеї. Були створені козацькі паланки в Сараті, Арцизі, Тарутине, Ізмаїлі, які очолили Іванов, Павлов, Бахчиванжі, Желясков. Ми організували поїздки на Січ в Запорожжя, куди двічі на рік – на Троїцю й на Покрова – з’їжджалися козаки зі всіх кінців: від Уссурійська до канадського Саскачевана. Ці поїздки для нас були великою подією та святом. Радість спілкування з побратимами й однодумцями живіла віру в реалізацію наших ідей. Але закінчувалися свята й наставали будні. Козацька верхівка, як і в стародавні часи, борсалася до чинів та званням, що приводило до міжусобиць. Як гриби після дощу, з’являлися різні козацтва, росли лави генералів. Вчорашній прапорщик сьогодні щеголяв в генеральському мундирі, звисока поглядаючи на всіх, в тому числі й на своїх козаків. Чесні, правдиві й предані козацькій ідеї люди або лишалися на задвірках, або віддалялись від козацтва.
Радувало лише те, що окремі ентузіасти всю свою увагу приділяли підростаючому поколінню. Отаман Валерій Тимофєєв, працюючи директором Адамівської школи, перетворив її в Адамівську Січ і почав виховувати дітей козаками. Те ж відбулося і в Миколаївці-Новоросійській, в минулому столиці Чорноморського козацтва, де школярі були розписані по куреням, вивчали козацьки звичаї й кодекс честі, виступали на святах з козацькими піснями й танцями, брали участь в козацьких єдиноборствах.
- Козацька ідея в народі жива, але носіїв її залишилось небагато, - говорив покійний Григорій Настаченко, потомок козака Булата. – Треба працювати з дітьми та підлітками – на низ вся надія. Що посіємо, те й пожнемо. А молодь сьогодні живе баром та дискотекамти, поклоняючись трьом ідолам: «баксам», «кайфу» і «сексу»!
Прав був Настаченко. Ось й пожинаємо те, що посіяли, правда, не ми. Маємо, що маємо. Але життя продовжується, й все більше людей засвідчується в тому, що Україна повинна йти своїм шляхом, що вона може стати справді незалежною, сильною й багатою державою при умові, що ми повернемося обличчям до своїх першоджерел, якщо ми згадаємо, що ми – козацького роду й повинні оправдати своє життя на цій землі, що дісталася нам від наших предків, які заплатили за нею дорогу ціну. (89)
11. Червень – вересень 2007. Рада керівників козацьких формувань. Координаційна рада. Сесія й програма. Хор «Мрія» святкує 50-тиріччя керівника. Посвята в козаки. Новина дня. Підбито підсумки. Відновити народні дружини. Перший Всеукраїнський зліт дитячих громадських організацій.
Хоча передвиборча агітація тривала не дуже довго, за своїм напруженням, кількістю викидів взаємного компромату, обвинувачень, мажорних чи навмисно песимістичних прогнозів вона затьмарила навіть бруд 2004-2006 років. Важко створювалися виборчі блоки, тасувалися колоди кандидатів у депутатим, виникали красиві й багатообіцяючі програми, з допомогою яких партії та блоки змагалися за симпатії виборців.
Одним постійних об’єктів словесних атак став В.Ющенко – значною мірою тому, що довго залишався послідовним у своїй непослідовності. Його прихильники закидали Президенту провину повернення до влади В.Януковича (для частини населення він, як і раніше, уособлював «бандитську владу» та метастази «кучмізму»). НСНУ химерно поєднував у собі недостатню електоральну підтримку з безпідставними претензіями на лідерство. Авторитет і вплив БЮТ перевищував імідж НСНУ. Розмови про опозиційність і водночас наявність значної влади в руках чільників НСНУ у центрі і на місцях дивували. У переговорах з Партією регіонів НСНУ виглядав безхребетним, а моралізаторський пафос Президента не мав впливу на населення, радше дратував. Не сприяло пом’якшенню ситуації й відновлення цензури на телевізійному каналі «1+1»; гасла «національного єднання», якими маніпулювали протилежні політичні сили, не викликали довіри.
Зберігався як легальний, так і неофіційний вплив Партії регіонів, яка, одержавши деякі важелі влади, активно нарощувала авторитет, хоча й не завжди успішно.
Було проголошено про створення блоку «НСНУ-Народна самооборона».
Були напружені події у будинку Генеральної прокуратури, коли співробітники служби державної охорони і бійці спецпідрозділу «Беркут» деякий час протистояли один одному, спричинили лавину тривожних чуток і передбачень. Начебто лише дії міністра внутрішніх справ В.Цушка не дали змоги допустити маршу бронетехніки до Києва і відвернути спалах громадянської війни. На парканах столиці з’явились написи: «Цушко – герой!» (такі ж я бачив і в Одесі). Міністр транспорту М.Рудьковський звідкись дізнався, що «мукачівська банда» готує на залізниці України катастрофу з великою кількістю жертв.
Якщо раніше політичні партії віддавали перевагу використанню політичного популізму, то в ході виборчої кампанії набув популярності майже виключно економічний популізм. А в рекламі дві третини змісту становила критика політичних опонентів, далеко не завжди толерантна і правдива. За кулісами цієї неджентльменської боротьби стоять клани першого порядку: донецький, дніпропетровський, київський, другого ешелону – львівський, одеський, кримський, харківський. Попередні розрахунки показали, що для реалізації соціальних програм кожний із трьох основних учасників парламентських виборів (ПР, БЮТ, НСНУ) має знайти у бюджеті держави від 55 до 200 млдр. гривень.
Виборців мало цікавив «чорний піар», хоча його творці цього факту так і не зрозуміли. Мало вірило населення і лавині соціальних обіцянок від усіх 20 партій, що брали участь у виборах. Гасло ПР «Покращання життя уже сьогодні» зіграло з нею злий жарт, бо зростання цін на комунальні послуги, інфляція перекреслили його.
У виборах до Верховної Ради 30 вересня 2007 року брали участь 20 партій та блоків. На першому місці за кількістю голосів була Партія регіонів – 34,4% (175 депутатів), на другому БЮТ – 30,7% (156 депутатів), на третьому НУ-НС - 4,2% (72 депутати). За ними йшли КПУ – 5,4% (27 депутатів), Блок Литвина – 4% (20 депутатів). Кожен з переможців витратив на рекламу від 3 до 7 мл. доларів, до того ж дві третини її змісту становила нещадна критика опонентів – не завжди об’єктивна. Кожний голос виборця коштував Партії регіонів – 31 долар, НУ-НС – 30 доларів, БЮТ – 20 доларів.
У видавництві «СПД СП» надрукував книги:
1. С.В.Ушанова. Сучасне лицарство Задністров’я. Видавництво «СПД СП». Білгород-Дністровський. 2007. (12.06.2007).
Висвітлюється історія виникнення сучасного Українського козацтва на території півдня Одещини (Білгород-Дністровський район та місто) – на Задністров’ї. Охоплено період з 1989 року по 2004 рік.
260 стор. Фото. Бібліографія.
Розділи книги: Вступ. І. Сучасне Українське козацтво. ІІ. Українська козацька духовність: педагогіка, культура, духовний світ козацтва. ІІІ. Лідери Українського козацтва. Висновок. Література.
2. В.Я.Тимофєєв. Теорія та практика козацького вишколу. Видавництво «СПД СП». Білгород-Дністровський. 2007-2008.
Досвід козацько-лицарського виховання колективів навчально-виховних закладів Південноукраїнського Задністров’я.
Т. 1. 2007. (07.07.2007). 240 стор.
Розділи тому: Від автора. І. Державні документи про козацтво. ІІ. Документи козацтва. ІІІ. Документи Міністерства освіти і науки України щодо козацтва. ІV. Козацька педагогіка й сучасна освіта. Рекомендована література. Замість закінчення.
3. В.Я.Тимофєєв. Козацький вишкіл. Видавництво «СПД СП». Білгород-Дністровський. 2007-2008.
Досвід роботи колективів навчальних закладів Південноукраїнського Задністров’я з козацького вишколу дітей та молоді.
Т. 1. 2007. (07.09.2007). 165 стор.
Розділи тому: Від автора. І. Державні документи про козацтво. ІІ. Документи козацтва. ІІІ. Документи Міністерства освіти і науки України щодо козацтва. ІV. Козацька педагогіка й сучасна освіта. Рекомендована література. Замість закінчення.
В травні-червні головою районної державної адміністрації були підписані розпорядження про створення ради керівників громадських організацій козацького спрямування при голові Білгород-Дністровської районної державної адміністрації та Координаційної ради з підтримки розвитку Українського козацтва при голові Білгород-Дністровської районної державної адміністрації.
РАДА КЕРІВНИКІВ КОЗАЦЬКИХ ФОРМУВАНЬ
Р озпорядження голови райдержадміністрації № 832/2007 від 30.05.2007 року
Про раду керівників громадських організацій козацького спрямування при голові Білгород-Дністровської районної державної адміністрації
Відповідно до ст. 39 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», Указу Президента України від 4 червня 2005 року №916/2005 «Про Раду Українського козацтва» та розпорядження голови Одеської обласної державної адміністрації від 29 грудня 2005 року №771/А-2005 «Про раду козацьких отаманів при голові Одеської обласної державної адміністрації», з метою створення в районі ефективного механізму взаємодії органів державної влади та громадських організацій козацького спрямування щодо розвитку історичних, патріотичних, господарських та культурних традицій Українського козацтва:
1. Утворити Раду керівників громадських організацій козацького спрямування при голові Білгород-Дністровської районної державної адміністрації, затвердити її склад та Положення про неї (додаються).
2. Визнати таким, що втратило чинність, розпорядження голови районної державної адміністрації від 01.06.2000 року №204/2000 «Про заходи щодо підтримки розвитку та діяльності Українського козацтва в Білгород-Дністровському районі».
3. Контроль за виконанням розпорядження покласти на заступника голови районної державної адміністрації Ігумнова П.М.
Голова районної державної адміністрації В.М.Зінченко
ПОЛОЖЕННЯ
про раду керівників громадських організацій козацького спрямування при голові Білгород-Дністровської районної державної адміністрації
1. Рада керівників громадських організацій козацького спрямування (далі – Рада) є консультативно-дорадчим органом при голові районної державної адміністрації.
2. У своїй діяльності Рада керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів, іншими нормативно-правовими актами, а також цим Положенням.
3. Основними завданнями Ради є:
- забезпечення реалізації потенціалу козацької ідеї для консолідації українського суспільства, залучення громадських організацій козацького спрямування до охорони культурної спадщини, фізкультурно-спортивної роботи, військово-патріотичного виховання молоді;
- аналіз стану розвитку козацького руху в Білгород-Дністровському районі, а також заходів із забезпечення взаємодії органів виконавчої влади і громадських організацій козацького спрямування у сфері відродження історико-культурних та господарських традицій Українського козацтва;
- участь у розробці та реалізації районних програм розвитку козацького руху;
- внесення в установленому порядку пропозицій щодо формування та реалізації державної політики у цій сфері.
4. Рада відповідно до покладених на неї завдань:
- вивчає та аналізує стан розвитку козацького руху в районі;
- здійснює підготовку у межах своїх повноважень рекомендації щодо відродження та розвитку традицій козацтва в районі;
- вносить в установленому порядку пропозиції щодо формування державної політики у сфері відродження та розвитку історичних, патріотичних, господарських та культурних традицій Українського козацтва, сприяє роботі громадських, релігійних організацій, благодійних фондів, окремих громадян щодо відродження Українського козацтва;
- розробляє та бере участь у виконанні районних проектів та програм розвитку Українського козацтва;
- бере участь у розробленні проектів нормативно-правових актів з питань, що належить до її компетенції;
- сприяє укомплектуванню. Окремих підрозділів Збройних Сил України та інших військових формувань призовниками, які є членами громадських організацій козацького спрямування;
- сприяє охороні пам’яток історії та культури, природоохоронній та науково-пошуковій роботі, організації та проведенню фестивалів козацької творчості, спортивних змагань, вносить в установленому порядку пропозиції щодо відновлення історичних назв, пов’язаних з історією Українського козацтва;
- проводить через засоби масової інформації інформаційну та роз’яснювальну роботу з проблем козацького руху, відродження та розвитку історичних, патріотичних, господарських та культурних традицій Українського козацтва.
5. Рада під час виконання покладених на неї завдань взаємодіє з органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування у питаннях відродження та розвитку історичних, патріотичних, господарських та культурних традицій Українського козацтва, а також з навчальними закладами, науковими установами щодо патріотичного виховання, організації фізкультурно-спортивної та культурно-просвітницької роботи серед молоді.
6. Рада має право:
- одержувати в установленому порядку від місцевих органів виконавчої влади інформацію, документи і матеріали з питань, що належать до її компетенції;
- утворювати в разі потреби тимчасові робочі групи.
7. Рада здійснює свою діяльність на громадських засадах.
8. Рада утворюється у складі голови-координатора та інших членів Ради.
Раду очолює голова-координатор, який забезпечує діяльність Ради у період між її засіданнями, а також: організовує діяльність Ради; формує порядок денний засідань Ради та скликає її засідання; представляє Раду у відносинах з місцевими органами виконавчої влади, підприємствами, установами, організаціями.
Членами Ради є керівники громадських організацій козацького спрямування, що діють на території Білгород-Дністровського району чи сільських рад району.
До складу Ради можуть входити також інші особи, які зробили значний внесок у відродження та розвиток Українського козацтва.
9. Організаційною формою роботи Ради є засідання, які проводяться в міру потреби, але не рідше одного разу на три місяця:
- головуючим на засіданнях є голова Ради;
- Рада правомочна вирішувати питання, якщо на засіданні присутні більше половини її членів;
- рішення Ради приймаються більшістю голосів членів Ради і оформляються протоколом;
- члени Ради мають рівні права, кожний член Ради має один голос;
- у разі якщо член Ради не згоден з її рішенням або не може бути присутнім на засіданні, він може висловити свою думку з питання, що розглядається, письмово.
10. Рада використовує в роботі бланки зі своїм найменуванням.
СКЛАД
ради керівників козацьких громадських організацій
при голові районної державної адміністрації
Тимофєєв начальник відділу організаційної та кадрової
Валерій Якович роботи апарату районної державної адміністрації, заступник Польового Гетьмана Українського козацтва з питань роботи з молоддю, генерал-хорунжий УК, голова ради.
Члени ради:
Васелинга директор Петровської ЗОШ І-ІІ ст., керівник
Людмила Дмитрівна Петрівсвького осередку «Молодої Січі» Українського козацтва;
Вдовиченко директор Вигінської ЗОШ І-ІІ ст., керівник
Олена Михайлівна Вигінського осередку «Молодої Січі» Українського козацтва;
Вронська директор Адамівської ЗОШ І-ІІ ст., керівник
Валентина Миколаївна Адамівського осередку «Молодої Січі» Українського козацтва;
Кривенко учитель Випаснянської ЗОШ І-ІІІ ст. №2,
Анатолій Кирилович керівник Випаснянського осередку Українського козацтва;
Тома директор Долинівської ЗОШ І-ІІ ст., керівник
Тетяна Іванівна Долинівського осередку «Молодої Січі» Українського козацтва;
Чумаченко учитель Випаснянської ЗОШ І-ІІ ст., керівник
Валентина Миколаївна Турлацького осередку «Молодої Січі» Українського козацтва;
Щербина учитель Старокозацької ЗОШ І-ІІІ ст., керівник
Юрій Іванович Старокозацького осередку Українського козацтва.
КООРДИНАЦІЙНА РАДА
Розпорядження голови райдержадміністрації № 892/2007 від 04.06.2007 року
Про Координаційну раду з підтримки розвитку Українського козацтва при голові Білгород-Дністровської районної державної адміністрації
Відповідно до ст. 39 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», Указів Президента України від 4 червня 2005 року №916/2005 «Про Раду Українського козацтва», від 5 травня 2007 року №378/2007 «Про заходи щодо сприяння розвитку Українського козацтва», розпорядження голови Одеської обласної державної адміністрації від 29 грудня 2005 року №771/А-2005 «Про раду козацьких отаманів при голові Одеської обласної державної адміністрації», з метою створення в районі ефективного механізму взаємодії органів державної влади та громадських організацій козацького спрямування щодо розвитку історичних, патріотичних, господарських та культурних традицій Українського козацтва:
1. Утворити Координаційну раду з підтримки розвитку Українського козацтва при голові Білгород-Дністровської районної державної адміністрації, затвердити її склад та Положення про неї (додаються).
2. Координаційній раді з підтримки розвитку Українського козацтва при голові Білгород-Дністровської районної державної адміністрації (Ігумнов П.М.) до 14 жовтня 2007 року розробити та подати на затвердження районною радою Програму розвитку Українського козацтва в Білгород-Дністровському районі на 2008-2010 роки.
3. Контроль за виконанням розпорядження залишаю за собою.
Голова районної державної адміністрації В.М.Зінченко
ПОЛОЖЕННЯ
про Координаційну раду з підтримки розвитку Українського козацтва при голові Білгород-Дністровської районної державної адміністрації
1. Координаційна рада з підтримки розвитку Українського козацтва (далі – Рада) є консультативно-дорадчим органом при голові районної державної адміністрації.
2. У своїй діяльності Рада керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів, іншими нормативно-правовими актами, а також цим Положенням.
3. Основними завданнями Ради є:
- забезпечення реалізації потенціалу козацької ідеї для консолідації українського суспільства, залучення громадських організацій козацького спрямування до охорони культурної спадщини, фізкультурно-спортивної роботи, військово-патріотичного виховання молоді;
- аналіз стану розвитку козацького руху в Білгород-Дністровському районі, а також заходів із забезпечення взаємодії органів виконавчої влади і громадських організацій козацького спрямування у сфері відродження історико-культурних та господарських традицій Українського козацтва;
- участь у розробці та реалізації районних програм розвитку козацького руху;
- внесення в установленому порядку пропозицій щодо формування та реалізації державної політики у цій сфері.
4. Рада відповідно до покладених на неї завдань:
- вивчає та аналізує стан розвитку козацького руху в районі;
- здійснює підготовку у межах своїх повноважень рекомендації щодо відродження та розвитку традицій козацтва в районі;
- вносить в установленому порядку пропозиції щодо формування державної політики у сфері відродження та розвитку історичних, патріотичних, господарських та культурних традицій Українського козацтва, сприяє роботі громадських, релігійних організацій, благодійних фондів, окремих громадян щодо відродження Українського козацтва;
- розробляє та бере участь у виконанні районних проектів та програм розвитку Українського козацтва;
- бере участь у розробленні проектів нормативно-правових актів з питань, що належить до її компетенції;
- сприяє укомплектуванню окремих підрозділів Збройних Сил України та інших військових формувань призовниками, які є членами громадських організацій козацького спрямування;
- сприяє охороні пам’яток історії та культури, природоохоронній та науково-пошуковій роботі, організації та проведенню фестивалів козацької творчості, спортивних змагань, вносить в установленому порядку пропозиції щодо відновлення історичних назв, пов’язаних з історією Українського козацтва;
- проводить через засоби масової інформації інформаційну та роз’яснювальну роботу з проблем козацького руху, відродження та розвитку історичних, патріотичних, господарських та культурних традицій Українського козацтва.
5. Рада під час виконання покладених на неї завдань взаємодіє з органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування у питаннях відродження та розвитку історичних, патріотичних, господарських та культурних традицій Українського козацтва, а також з навчальними закладами, науковими установами щодо патріотичного виховання, організації фізкультурно-спортивної та культурно-просвітницької роботи серед молоді.
6. Рада має право:
- одержувати в установленому порядку від місцевих органів виконавчої влади інформацію, документи і матеріали з питань, що належать до її компетенції;
- утворювати в разі потреби тимчасові робочі групи.
7. Рада здійснює свою діяльність на громадських засадах.
8. Рада утворюється у складі голови, заступника, секретаря та інших членів Ради.
Раду очолює голова – заступник голови районної державної адміністрації.
Заступник голови Ради забезпечує діяльність Ради у період між її засіданнями: організовує діяльність Ради; формує порядок денний засідань Ради та скликає її засідання; за дорученням голови Ради представляє Раду у відносинах з місцевими органами виконавчої влади, підприємствами, установами, організаціями.
Секретар веде діловодство Ради.
Членами Ради є начальники секторів, відділів, управлінь районної державної адміністрації, районної ради; представники установ, організацій, підприємств; громадських організацій козацького спрямування, що діють на території Білгород-Дністровського району чи сільських рад району та інші особи, які зробили значний внесок у відродження та розвиток Українського козацтва.
9. Організаційною формою роботи Ради є засідання, які проводяться в міру потреби, але не рідше одного разу на три місяця:
- головуючим на засіданнях є голова Ради; у разі його відсутності керує Радою заступник голови Ради;
- Рада правомочна вирішувати питання, якщо на засіданні присутні більше половини її членів;
- рішення Ради приймаються більшістю голосів членів Ради і оформляються протоколом;
- члени Ради мають рівні права, кожний член Ради має один голос;
- у разі якщо член Ради не згоден з її рішенням або не може бути присутнім на засіданні, він може висловити свою думку з питання, що розглядається, письмово.
10. Рада використовує в роботі бланки зі своїм найменуванням.
СКЛАД
Координаційної ради з підтримки розвитку Українського козацтва при голові Білгород-Дністровської районної державної адміністрації
Ігумнов заступник голови районної державної
Павло Михайлович адміністрації, голова ради;
Тимофєєв начальник відділу організаційної і кадрової
Валерій Якович роботи апарату районної державної адміністрації, заступник голови ради;
Кішка начальник юридичного відділу апарату
Василь Васильович райдержадміністрації, секретар ради.
Члени ради:
Дьяченко начальник відділу у справах сім’ї, молоді та
Раїса Петрівна спорту райдержадміністрації;
Кольцов начальник відділу з питань надзвичайних
Андрій Олександрович ситуацій райдержадміністрації;
Корчагіна начальник відділу культури і туризму
Дора Іванівна райдержадміністрації;
Масло завідуюча сектором з питань внутрішньої
Світлана Вікторівна політики та інформації райдержадміністрації;
Макаренко начальник служби у справах неповнолітніх
Світлана Володимирівна райдержадміністрації;
Орлова начальник відділу освіти райдержадміністрації;
Валентина Володимирівна
Ткаченко начальник сектору взаємодії з правоохоронни-
Павло Михайлович ми органами, оборонної та мобілізаційної роботи райдержадміністрації;
Тимчук директор районного центру соціальних служб
Юрій Леонтійович для сім’ї, дітей та молоді.
СЕСІЯ І ПРОГРАМА
ПРОГРАМА РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА НА 2008-2010 РОКИ
В ЗАДНІСТРОВ'Ї (НА БІЛГОРОД-ДНІСТРОВЩИНІ)
Рішення № 132-V від 26 липня 2007 року 11–ї сесії районної ради V скликання
(Програма розроблена генерал-хорунжим УК Тимофєєвим В.Я.)
«На теперішній час Українське козацтво – сукупність громадських організацій козацького спрямування (міжнародних та Всеукраїнських національно-патріотичних і оборонно-спортивних громадських організацій козацтва України і української діаспори, спадкоємець і продовжувач ідейних, духовних і моральних засад українських козаків, їх духовних, культурних, організаційних, військово-патріотичних і господарських традицій; правонаступник без винятку всіх історичних гілок українського козацтва, які стояли на державницьких, самостійницьких засадах відновлення незалежності та розбудови України, в т. ч. і Війська Запорозького – як Низового, так і Гетьманського, Вільного козацтва України – Статут від 13.11.1917 р. та Українського Вільного Козацтва – Статут 1974 р.).
Українське козацтво об’єднує козаків, нащадків усіх гілок, напрямків і течій українського козацтва незалежно від місця їхнього проживання, громадян України та українців – громадян інших країн, які сповідують національну ідею та ідеологію Українського козацтва, практично працюючи на її реалізацію, відновлення і розвиток Українського козацтва. Українське козацтво твориться із своїх членів – українських козаків. Українським козаком може бути лише той, хто готовий стати оборонцем, захисником і рятівником Українського народу, української мови, розвивати українську культуру й відповідати вимогам - український козак – душа правдива, справедлива і незрадлива. Український козак – це лицар України, морально чиста, високодуховна і матеріально незалежна людина, яка вміє панувати над собою, володіє своїми емоціями, розумом і волею, патріот України, який постійно духовно і фізично готує себе до оборони Батьківщини, свого роду та українського народу, його честі та гідності, дбає про єдність Українського козацтва і українства всього світу.
Українське козацтво у своїй діяльності керується Конституцією України, чинним законодавством України, Статутом Українського козацтва, указами Президента України, визнаними Україною нормами міжнародного права, прогресивними українськими козацькими звичаями і традиціями, які не суперечать законам України. Поза Україною Українське козацтво діє згідно чинного законодавства країни, на теренах якої провадиться його діяльність.
1.Загальні положення.
Ця Програма спрямована на здійснення перетворень у взаємовідносинах між громадськими організаціями козацького спрямування і органами виконавчої влади та місцевого самоврядування Задністров’я (Білгород-Дністровщини). Програма повинна створити умови для забезпечення підрозділів Збройних Сил України та інших військових формувань, що дислокуються в Задністров’ї (на Білгород-Дністровщині) підтримкою у разі виникнення такої потреби, а також для відродження та розвитку історичних, військово-патріотичних, оборонно-спортивних, господарських і національно-культурних традицій Українського козацтва.
Населення Дунай-Дністровського міжріччя (зокрема Білгород-Дністровщини) має давні козацькі традиції.
Перша значна хвиля переселенців-козаків опинилася в тут після 1710 року – це були мазепинці. До сьогодення їх нащадки мешкають у Старій Царичанці. До речі, лише у цьому козацькому селі на фронтонах дахів - дерев’яні чотиригранні прикраси у формі пернача – символи отамано-полковничої влади (у цьому будинку мешкає козак!).
Після руйнації Запорозької Січі (1775 рік) козацька маса розійшлася по величезних земельних просторах, зокрема й по півдню України, забравши з собою ті вільні думки, проти яких Катериною ІІ було влаштовано погром. Знищення основної організації українського козацтва, Наддніпрянської Січі, не завадило виникненню нових формувань такого типу.
Козаки розселилися в перші роки після виходу з Запоріжжя в Очаківській окрузі, на Березані, по Тилігулу, біля Хаджибею і Балти, у пониззі Дністра від Акермана до Бендер, в Буджаку, в дунайських гирлах – у Вилковому, Кілії, біля Тулчи й Галаца.
Приймаючи до себе козаків, Туреччина послаблювала позиції Росії на півдні. Козакам надавалася земля для заснування Січі в пониззі Дністра – в Кучурганах, Акерманському повіті, озброєння і коні. Але козацтво виявилося об’єктом політичної гри між Росією і Туреччиною (царський уряд Росії вимагав повернення козаків), тому було вирішено переселяти козаків за Дунай.
За час русько-турецької війни 1787-1791 рр. задунайські запорожці створили свою військову організацію і закріпилися на певний час в гирлі Дунаю та розмістили свій Кіш в Дунавцях – в Катирлезі (Очаківська округа відійшла до Росії), а також в місцях нижче Старої Кілії на острові.
Протяжність південних кордонів Російської імперії була відома не тільки козацтву на Україні. Запорозькі козаки, що розходилися по великих південних просторах, зустрічались тут з представниками некрасівських і донських козаків.
Поступове переселення їх на Буджак почалося ще з 1709 року (після поразки повстання донських козаків під проводом К.Булавина), а далі один з повсталих отаманів – Г.Некраса привів своїх козаків із сім’ями з Кубані. Переселення мало два потоки: один йшов в Анатолію, другий – в Дунайську дельту. З’явились некрасівці і в пониззі Дністра. Тікали за Дунай і донські козаки. Частина їх лишилася в рм гал після російсько-турецької війни 1768-1774 рр. Сучасні поселення некрасівців – Вилкове (стара назва – Липованське), Приморське (стара назва Жебріяни) Кілійського району Одеської області, Кислиця, Муравльовка, Стара та Нова Некрасівки Ізмаїльського району Одеської області, Тучков (район міста Ізмаїл; у ХІХ ст. – один з головних центрів старообрядництва в Європі).
В середині серпня 1787 року розпочалася друга за царювання Катерини ІІ війна з Туреччиною. Османська імперія прагнула повернути Крим, приєднаний до Росії у 1783 р. Російська імперія, з свого боку, мала на меті утвердитися в Північному Причорномор’ї і розширити свої володіння в цьому районі і на Південному Кавказі.
З початком війни російське командування відчуло гостру потребу у збільшенні свого військового контингенту, особливо за рахунок бійців, що добре знали театр воєнних дій і противника та бойові якості яких були загальновідомі. Тому уряд змушений був звернутися до колишніх запорожців, які лишилися в Україні. Восени на базі утвореного у 1783 р. полку запорозьких козаків (один з заходів російського уряду, спрямованих на повернення задунайських козаків до Росії) почалося формування козацького війська. Указом від 22 січня 1788 р. воно одержало назву Війська вірних козаків, у противагу „невірним” задунайським запорожцям. Очолили його колишні запорозькі старшини. Кошовим було призначено Сидора Білого, суддею Антона Головатого, кіннотою командував Захар Чепіга.
Незабаром за героїзм і мужність, виявлені у боях в Причорномор’ї, в тому ж 1788 р. воно було перейменовано в Чорноморське козацьке військо.
Ще в ході війни, в 1790 р., Кіш Чорноморського козацького війська розділив територію між Бугом і Дністром, яку заселяли козаки, на три полкових паланки (окружні управління) – Подністрянську, Березанську, Кінбургську (тепер Одеська, Миколаївська та Херсонська області). Вони очолювалися призначеними Кошем старшинами і паланковими полковниками. Кожна паланка включала в себе декілька козацьких поселень.
На території, яку займала Подністрянська паланка, виникли поселення чорноморців по Дністру: Біляївка, Калаглія, Кучургани, Глинна, Чобручи, Незавертай, Головківка, Аджидер, Яська та багато інших. За далеко не повними даними, на 1792 р. у Подністрянській паланці існувало 30 селищ, в яких проживало близько 1500 козацьких родин. Крім того, виникло багато хуторів і поселень при риболовецьких заводах, по річках та лиманах.
Центром Чорноморського козацького краю і Подністрянської паланки стала Слободзея, де проживало 130 козацьких родин. Тут знаходилася військова резиденція.
На початку ХІХ ст. відносини між Росією та Туреччиною настільки загострились, що привели до війни 1806-1812 рр. В листопаді-грудні 1806 р. російські війська оволоділи Бессарабію, за виключенням Ізмаїла. Вихід в цей район поставив перед російським командуванням питання про взаємовідносини з біглим сюди українським і російським населенням і задунайськими запорожцями. Зокрема, у фортеці Браїлів, що була оточена російськими військами, знаходилося до трьох тисяч дунайців. Генерал-лейтенант О.Ф.Ланжерон, який командував корпусом на Дунаї, писав в січні 1807 р., що задунайські козаки можуть „наносити шкоду більш, ніж турки і татари”. Тому російське командування вжило низку заходів, щоб залучити задунайських запорожців на свій бік, обіцяючи їм всі пільги, якими користуються чорноморці на Кубані. Все це мало певний ефект. Збігле населення було зацікавлене в легалізації свого положення, а задунайські запорожці опинилися в районі дій російської армії.
Враховуючи успіхи у формуванні волонтерського полку з задунайських запорожців і збіглого українського населення, було вирішено створити на Дунаї козацьке військо, давши йому найменування Усть-Дунайського.
20 лютого 1807 р. Усть-Дунайське Буджацьке козацьке військо було офіційно затверджено указом Олександра І.
Уряд, зацікавлений у швидкому заселенні ново приєднаної Бессарабії, дозволив усть-дунайцям селитися в Придунайських степах на правах колоністів. На протязі 1815-1817 рр. в Бессарабію з-за Дунаю вийшло кілька груп козаків, які разом з усть-дунайцями оселилися в Ізмаїльському повіті, заснувавши в 1818 р. с.Дракуля (тепер с. Трудове Кілійського району Одеської області). Незабаром тут нараховувалося вже 45 козацьких родин. В 1820 р. друга група усть-дунайських козаків і задунайських запорожців, незважаючи на опір земської поліції, в кількості 38 родин оселилася в Акерманському повіті, заснувавши с.Акмангіт (тепер с.Білолісся Татарбунарського району Одеської області). Частину задунайців у 1823 р. переселили в Ізмаїльську колоністську округу, де засновано с.Новопокровське (тепер с.Покровка Ізмаїльського району Одеської області).
У зв’язку із збільшенням населення в Акмангіті частина задунайських запорожців і усть-дунайських козаків перейшла на нове місце в Акерманському повіті, де в 1827 р. заснувала с.Старокозаче (тепер в Білгород-Дністровському районі Одеської області).
Створення на Дунаї Нової січі, як про це пішли чутки на Україні, викликало серед селянства надії на відродження козацтва. Це призвело до значних втеч населення до Дунайської Січі, що прискорило ліквідацію війська.
Після ліквідації Усть-Дунайського козацького війська переважна більшість козаків лишилась в Бесарабії. Усть-дунайці та задунайські запорожці, які переселювалися до них, на протязі 20-х рр. неодноразово зверталися до державних установ з домаганням створення в краї козацького війська, з центром в с.Акмангіт.
Російсько-турецька війна, яка розпочалася в 1828 р., пожвавила клопотання козаків. Ці прагнення співпали з намаганням командування збільшити військовий контингент Дунайської армії. В червні 1828 р. уряд дозволив сформувати в Акерманському повіті Бессарабії козацьке військо, яке одержало назву Дунайського (з 1856 р. Новоросійське; проіснувало до 1869 р.), з усть-дунайців, задунайських запорожців, що оселилися в Бессарабії до 1828 р.
До війська були зараховані села Акерманського повіту Акмангіт (Білолісся), Старокозаче і Волонтирівка (тепер у районі Штефан Воде Молдови).
В 1836 р. до війська були приєднані села Михайлівка, Костянтинівка, Новотоїцьке, Миколаївка, засновані відставними солдатами, та село Петрівка, в якому мешкали селяни-переселенці з Курської губернії (тепер в Білгород-Дністровському, Кілійському, Саратському районах Одеської області). Через три роки були приєднані заселені циганами села Фараонівка та Каїри (останнє – с. Крива Балка; обидва в Саратському районі Одеської області).
За Паризьким миром 1856 р. частина козацької території з станицями Миколаївка та Новотроїцька відійшла до Молдавського князівства. Замість цих земель війську було дозволено придбати у поміщика К.Зіро селище Байрамча, незабаром перейменоване в Миколаївку-Новоросійську.
Центр управління війська розміщувався в станиці Волонтирівка. Однак в зв’язку з тим, що в цій станиці не було необхідних помешкань, військове правління до 1856 р. знаходилось в Акермані (нащадки козаків живуть в місті й дотепер). Після придбання військом Миколаївки-Новоросійської воно переїхало в цю станицю. В середині 60-х рр. там знаходились майже всі головні військові установи: шпиталь, головний військовий храм св. Миколи Чудотворця, поштова станція та училище.
Дунайське військо мало нести прикордонну службу на Дунаї, Пруті та по Чорноморському узбережжю до Дніпра, внутрішню службу в Бессарабській та Херсонській губерніях, утримувати гарнізони в Ізмаїлі та Акермані. Притягувалися вони для виконання й інших завдань.
В 1856 р., 11 липня, в зв’язку з відторгненням від Росії за Паризьким миром дунайської частини Бессарабії, військо було перейменовано в Новоросійське. З цього часу воно несло кордонну службу на лінії Болград-Татарбунари і далі по Чорноморському узбережжю. Козацькі гарнізони з’явилися в Руській Іванівці, Удобному, Козацькому, Турлаках, Папушойях (Переможному) Білгород-Дністровського району Одеської області.
У грудні 1868 р. в зв’язку з загальною реформою козацьких військ Новоросійське козацьке військо оголошувалося ліквідованим. Це було останнє козацьке військо на терені сучасної України.
Мужність і хоробрість, патріотизм, любов до волі й батьківщини, демократизм, взаємодопомогу, високі моральні цінності лишило козацтво в спадщину українському народу. Не випадково в огляді Одеської військової округи за 1871 р. підкреслювалося, що в українцях „й до цього часу добре зберігається пам’ять про вільне козацтво”, а задунайський запорожець Ананій Коломієць, закінчуючи розповідати Федору Вовку про Задунайську Січ, висловив невмирущі, сповнені глибокої віри в козацтво і його спадкоємців, слова: „А за нас… то наше не пропаде… Досі не пропало, то вже й не пропаде!.. Нашого насіння ніхто не скоренить!”
В кінці ХІХ століття, при проведенні перепису населення Російської імперії, близько 70% мешканців Акерманського повіту вважали себе козаками, або вихідцями з козаків…
В умовах незалежної України 1918 року знову, в новій якості, відродилося козацтво. Воно відігравало важливу роль в політичному і культурному житті, разом з усім народом будувало Українську суверенну державу, головною військовою силою якої стало селянське ополчення “вільних козаків”, січових стрільців, українських козацьких дивізій сірожупанників, синьожупанників…
В ті роки на Одещині козацькими були загони селянської армії батьки Махно, Чорноморське повстанське козацьке військо (загони отаманів C.Заболотного, Дерев’яги, Я.Кощового, Солтиса, Боровського, Кіршула, Карого, Коваленки, Стратіївського, Солоненка, І.Деркача, Бондаренка, Шевченка), Одеського українського військового Коша (отаман – І.Луценко), Гайдамацькі куріні (отаман – О.Сахно-Устимович), Союзу української молоді (Одеська Січ)…
Дуже важливим, з огляду на комплекс складних сучасних проблем, залишаються роль і місце козацтва у соціальному, економічному та політичному житті Білгород-Дністровщини. Тут громадський рух за відновлення козацтва розпочався на початку 90-х рр. ХХ ст. Зацікавлення своїм минулим та генетична пам’ять поряд з активізацією політичного життя покликали до виникнення протягом 1992-1994 рр. декількох – міської, районної, сільської, обласної (Білгород-Дністровське Земляцтво – 1992 рік, Білгород-Дністровська паланка – 1993 рік, Адамівський курінь – 1994 рік, Буджацька Січ – 1994 рік) громадських організацій козацького спрямування.
Проблеми становлення Українського козацтва на Білгород-Дністровщині були пов’язані з розмитістю дійсних пріоритетів козацького відродження, руйнацією родових козацьких зв’язків та втратою традиційного середовища. Незважаючи на це, протягом 1992-2005 рр. місцеві козаки зробили достойний вклад у справу реального втілення козацької ідеї в суспільстві. Враховуючи історичне значення і заслуги козацтва, було видано ряд розпоряджень голови районної державної адміністрації та міського голови, що безпосередньо стосуються козацького руху, схвалена районна програма відродження та розвитку козацтва на 2002-2005 рр.
Діяли й сьогодні на Білгород-Дністровщині діють ряд громадських організацій козацького спрямування:
козацькі організації – Задністрове земляцтво Всесвітньої спілки козаків (останній отаман - покійний козацький полковник М.Слєпухін), Буджацька Січ Українського козацтва (отаман – генерал-хорунжий УК М.Скляренко), Білгород-Дністровська паланка Українського козацтва (отаман – полковник УК Л.Городецький), Білгород-Дністровський Кіш Українського козацтва (отаман – полковник УК В.Гавриленко), Окружний полк ім. П.Орлика Українського козацтва (отаман – полковник УК М.Врублевський), Окремий курінь ім. С.Білого Українського козацтва (отаман – полковник УК П.Городниченко), курінь Війська Запорозького (отаман – полковник ЗСУ М.Возний), районове товариство Чорноморського козацького з’єднання Українського козацтва (отаман – полковник УК В.Білоус), жіноча громада Українського козацтва (керівник Л.Горлачова), Дністровська Січ Чорноморського козацького війська Українського козацтва (отаман – генерал-хорунжий УК В.Тимофєєв);
козацькі художні колективи – духовий оркестр (керівник сотник УК С.Радченко), хор української народної пісні «Мрія» (керівник – осавул УК І.Зорило), ансамбль української народної музики «Веселка» (керівник – полковник УК М.Нікіруй), ансамбль української народної музики «Гроно» та гурт «Русичи» (керівник – осавул УК Б.Нікіруй), народна хорова капела – пошуково-дослідницький фольклористичний гурт «Алкалія» Будинку культури с. Старокозаче (керівник – В.Вареник);
навчальні заклади, що працювали та працюють в напрямку козацького виховання – Білгород-Дністровське училище Південноукраїнського державного педагогічного університету (викладачі – В.Юрченко, В.Лобанова, О.Виштак, І.Головань), Старокозацька та Молозька школи (військовий керівник І.Лісіцин), Випаснянська №1 школа (військовий керівник В.Гавриленко), Вигінська школа (колишній директор В.Біленко, учитель фізичної культури А.Берлізов, директор О.Вдовиченко, учитель фізичної культури М.Поліщук), Долинівська школа (директор Т.Тома, завуч М.Долгошеєнко, педагог-організатор Т.Молчанова), Турлацька школа (директор Т.Тодорова, вчитель В.Чумаченко), Адамівська школа (директор В.Вронська, завуч П.Лавриненко, педагог-організатор В.Гриценко).
Особливістю розвитку козацьких організацій району до цього часу була фрагментарність їх відносин з державними інституціями місцевого рівня. Цьому сприяли неготовність-непідготовленість козацьких лідерів до співпраці з керівниками міста та району. З іншого боку, заходи, що вживалися органами виконавчої влади для виконання указів і доручень Президента України щодо козацтва та відповідної Національної програми, головним чином стосувалися відзначення ювілейних дат в історії України та не торкалися глибинних процесів формування Українського козацтва як оборонно-спортивної та військово-патріотичної організації. Протягом останніх десяти років практично було відсутнє і державне фінансування заходів козацьких організацій на Білгород-Дністровщині.
Втрата єдності Українського козацтва призвела до зниження закладеного у ньому державотворчого потенціалу. Це також призвело до невизначеності та нерозуміння у взаємовідносинах між державними органами влади та козацькими організаціями Білгород-Дністровщини. Для запобігання цьому слід визначити чіткий механізм стосунків між За дністровим козацтвом та місцевими органами влади (Білгород-Дністровським, Затоцьким, Сергієвським виконкомами, Білгород-Дністровськими районною радою та районною державною адміністрацією, сільськими радами та їх виконкомами).
Зважаючи на реформування та скорочення Збройних Сил України та інших військових формувань й поповнення лав козацьких організацій скороченими та звільненими в запас військовослужбовцями, необхідно створити такі умови, щоб козаки сприяли несенню військової, прикордонної, внутрішньої, митної чи іншої корисної для держави служби та постійно готувалися до неї через систему козацької підготовки.
Сучасним інформаційно-психологічним війнам нового покоління можна протиставити лише ефективну протидію через організацію системи необхідних захисних заходів, до яких має належати й дуже важливе питання щодо оборони за допомогою культивування власної міцної національно-патріотичної ідеї, основу якої складають славні традиції українського козацтва.
Структури козацьких організацій частково підготовлені до надання допомоги державі у розробці та впровадженні системи демократичного цивільного контролю над Збройними Силами України, правоохоронними органами та іншими військовими формуваннями, утворення національного резерву та участі Українського козацтва в оборонно-мобілізаційній, оборонно-спортивній, військово-територіальній, правоохоронній, національно-культурній, господарській та інших функціях держави.
До причин гальмування новітнього козацького відродження треба зарахувати: відсутність Закону України «Про Українське козацтво». Найважливішими проблемами Українського козацтва, що потребують невідкладного розв’язання є штучне розростання козацьких структур; вплив на Українське козацтво різноманітних політичних сил та ідеологій; певна залежність від окремих гілок влади та економічних еліт; різна конфесійна орієнтація членів козацьких організацій; особисті амбіції та протистояння окремих козацьких керівників; відсутність конкретної діяльності тощо.
2.Мета та основні завдання.
Мета Програми є – сприяння Українського козацтва органам державної влади та місцевого самоврядування у розбудові України як суверенної та незалежної, демократичної, правової держави; відродження українських козацьких звичаїв і традицій, національної ідеї; захист політичних, економічних, культурних та історичних здобутків українського народу, участь у забезпеченні його духовного і матеріального добробуту, морального і фізичного здоров’я, відродженні, утвердженні і розвитку української мови і культури; дальший розвиток і утвердження Українського козацтва як історичної спільноти українського народу та громадської сили, здатної зробити певний внесок у консолідацію суспільства; утворення дієвого і добровільного національного резерву для Збройних Сил України.
Для досягнення мети передбачається виконати такі основні завдання:
- допомога органам державної влади та місцевого самоврядування у ствердженні державності України; захист її суверенітету, територіальної цілісності та національної безпеки;
- удосконалення нормативно-правової бази з питань Українського козацтва відповідно до завдань забезпечення обороноздатності і національної безпеки держави, національно-культурного розвитку, а також для створення умов ефективної господарської діяльності;
- розроблення механізму ефективного використання та розвитку потенціалу Українського козацтва в системі державної політики України;
- піклування Українського козацтва про національне-патріотичне виховання молоді та її підготовку до військової служби і готовності до захисту України, відродження традиційних козацьких видів фізичної культури, спорту та українських бойових мистецтв;
- формування в українському суспільстві особливого духовного, психологічного, фізичного й інтелектуального типу козака, який поєднував би у собі високі морально-етичні якості, почуття патріотизму, з фізичною міццю, витривалістю та вишколом;
- використання народних традицій в усіх сферах суспільного життя;
- залучення Українського козацтва до участі в оборонній системі України, охороні громадського порядку і державного кордону;
- сприяння розбудові Збройних Сил України, Прикордонних військ України, інших військових формувань та силових структур, а також системи цивільної та територіальної оборони;
- збереження і пропаганда історичної й культурної спадщини української нації; забезпечення повноцінного функціонування української мови;
- об’єднання зусиль органів виконавчої влади і громадськості у використанні виховних і культурних традицій Українського козацтва;
- сприяння підвищення духовності суспільства;
- вивчення, популяризація історії та розвитку Українського козацтва;
- створення додаткових робочих місць за рахунок розширення мережі козацьких селянських (фермерських) господарств, промислів, туристичної діяльності;
- відродження та розвиток козацької господарської діяльності, створення козацьких січей, паланок і поселень, як осередків відродження і розвитку традиційних козацьких форм самоврядування;
- розширення міжнародного співробітництва Українського козацтва з аналогічними громадськими об’єднаннями іноземних держав.
3.Особливості державного регулювання діяльності Українського козацтва.
Основними принципами взаємовідносин органів місцевої влади і громадських організацій козацького спрямування Білгород-Дністровщини є співробітництво у сфері розвитку суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави, поєднання громадських і державних інтересів у справі служіння українському народові.
Взаємовідносини між місцевими органами влади та осередками Українського козацтва Білгород-Дністровщини регулюють Конституція України, інші закони, укази, доручення та розпорядження Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, акти місцевих органів влади.
Українське козацтво вносить пропозиції до місцевих органів влади щодо вдосконалення фінансових і господарських механізмів, їхньої законодавчої та нормативної бази з метою надання можливості для найширшого сприяння розвитку громадських організацій козацького спрямування, їх матеріально-технічної бази, зміцнення моральних і правових засад.
При розробці оборонних, культурологічних та науково-технічних міських, районних програм розвитку на період до 2010 року місцеві органи влади Білгород-Дністровщини забезпечують участь у них осередків Українського козацтва.
4.Напрями, форми та шляхи трансформації взаємовідносин місцевих органів та осередків Українського козацтва.
Для розв’язання існуючих у взаємовідносинах між місцевими органами влади та осередками Українського козацтва проблем передбачаються такі головні напрями громадської допомоги організацій козацького спрямування місцевим органам влади Білгород-Дністровщини:
- охорона та збереження історико-культурних пам’яток;
- проведення військово-патріотичного виховання молоді;
- впровадження серед суспільства оборонно-спортивної роботи;
- добровільна служба щодо допомоги в охороні державних кордонів України;
- добровільна служба щодо допомоги формування системи військово-територіальної оборони України;
- добровільна служба щодо допомоги в охороні громадського правопорядку;
- добровільна служба щодо охорони об’єктів сільськогосподарського та виробничого призначення з різними формами власності, державно-адміністративних, учбових, культурно-освітніх та інших закладів, установ та підприємств;
- добровільне посилення державних митниць;
- добровільна участь у ліквідації наслідків стихійного лиха, аварій та інших надзвичайних ситуацій;
- добровільна участь у наданні медичної та реабілітаційної допомоги населенню;
- надання допомоги органам місцевого самоврядування під час надзвичайних ситуацій;
- захист навколишнього природного середовища та природних скарбів України.
Згідно Національної Програми розвитку Українського козацтва на 2006-2010 роки передбачається, що окремі структури Українського козацтва трансформуються у Національний резерв територіальної оборони, який буде дієво допомагати Збройним Силам України та іншим військовим формуванням захищати державний суверенітет і територіальну цілісність. Сучасні українські козаки на контрактній основі добровільно служитимуть у спеціальних військових частинах національного резерву, які діятимуть за територіальним принципом. Після служби вони повертаються до свого козацького товариства, а в територіальній військовій частині за ними закріплюється та залишається спорядження і зброя. Тут вони періодично проводитимуть вишколи з перепідготовки й таборування.
Добровільна державна служба Українського козацтва відбувається на принципах добровільної згоди козаків та самофінансування за рахунок відповідних осередків Українського козацтва. Основними правовими критеріями з організації форм добровільної державної служби Українського козацтва є:
- проходження військової служби в військових частинах Збройних Сил України та інших військових формуваннях України;
- відбування військової служби в запасі у професійному резерві;
- відбування добровільної служби у складі козацьких формувань Українського козацтва – мобілізаційних частин національного резерву територіальної оборони;
- створення в установленому порядку громадських формувань Українського козацтва для сприяння в охороні державного кордону, наданні допомоги в ліквідації наслідків стихійного лиха та інших надзвичайних ситуацій, в охороні громадського порядку та профілактиці правопорушень, державній лісовій охороні, рибінспекції, медичному обслуговуванні та реабілітації громадян України.
Відбування добровільної державної служби Українським козацтвом щодо надання допомоги державним органам влади України здійснюється на підставі окремого Положення про Державну службу Українського козацтва, яке затверджується Гетьманом України.
Добровільна державна служба Українського козацтва щодо військово-патріотичного виховання молоді та участі у здійсненні державної молодіжної політики України передбачає:
- активну участь у державних заходах і програмах формування національної свідомості молоді, вивчення історії, традицій, звичаїв та особливостей козацтва як духовної основи українства;
- утворення спільно з відповідними державними органами козацько-військових ліцеїв, на який покладається навчання та підготовка підлітків віком від 7 до 14 років до вступу у вищі учбові військові заклади ЗСУ та надання вихованцям козацько-військових ліцеїв спеціально-середньої військової освіти;
- безпосередню участь у вихованні молоді на ідеях і традиціях козацької педагогіки і духовності, військово-патріотичному вихованні молоді та підготовці її до військової служби;
- організацію та проведення позашкільного навчально-виховного процесу для придбання допризовною молоддю спеціальностей, необхідних у ЗСУ та інших військових формуваннях;
- розроблення методичних матеріалів для проведення національно-патріотичного виховання в дошкільних та шкільних навчально-виховних закладах;
- організацію та надання методичної та іншої допомоги в роботі козацьких молодіжних клубах та військово-патріотичної гри «Сокіл» («Джура»), спрямованих на проведення оборонно-спортивної та виховної роботи серед юнацтва та молоді.
Осередки Українського козацтва сприяють утворенню та діяльності музейних закладів, духовно-культурних, науково-дослідних, освітніх, патріотичних центрів, колективів мистецтв з відродження історичної спадщини української нації та українського козацтва. На такі заклади покладаються наступні завдання та обов’язки:
- допомога в утворенні та розвитку мистецьких самодіяльних колективів Українського козацтва та в проведенні фестивалів козацької творчості;
- надання науково-методичної допомоги музеям і заповідникам у вдосконаленні пропаганди історії, культури і традицій Українського козацтва;
- організація і проведення наукових, фольклорно-етнографічних конференцій, семінарів, виставок, присвячених вивченню та розвитку духовних традицій Українського козацтва;
- здійснення науково-пошукової та громадсько-краєзнавчої роботи для виявлення нових об’єктів історії Українського козацтва;
- дослідження та публікація писемних і матеріальних пам’яток історії та культури Українського козацтва; розроблення пропозицій щодо їх охорони і збереження в музеях та архівосховищах;
- підтримка видань друкованих засобів масової інформації Українського козацтва; висвітлення надбання історії, культури, традицій українського козацтва у центральних та місцевих засобах масової інформації;
- облаштування книжкових та документальних виставок з історії та культури Українського козацтва;
- розроблення методичних матеріалів для проведення національно-патріотичного виховання в дошкільних та шкільних учбових закладах;
- організація та надання методичної та практичної допомоги у проведенні військово-патріотичної гри «Джура»;
- впровадження заходів щодо відродження українських традиційних народних ремесел.
Добровільна державна служба Українського козацтва щодо охорони правопорядку передбачає:
- створення в установленому порядку формувань Українського козацтва для сприяння в охороні громадського порядку та профілактиці правопорушень;
- впровадження програми співпраці між Українським козацтвом та силовими відомствами Білгород-Дністровщини у напрямку протидії корупції та забезпеченні чинного законодавства;
- надання допомоги місцевим державним митним органам з проведення планових рейдових перевірок суб’єктів підприємницько-комерційної діяльності;
- надання допомоги місцевим державним органам захисту прав споживача з проведення перевірок торгівельно-комерційних підприємств, закладів громадського харчування;
- надання допомоги органам місцевого самоврядування в проведенні державних заходів особливого періоду.
Добровільна державна служба Українського козацтва щодо охорони державного кордону передбачає:
- надання допомоги відповідним прикордонним заставам;
- посилення прикордонних застав у разі проведення особливих заходів місцевим національним резервом Українського козацтва, включаючи технічні та матеріальні ресурси;
- надання прикордонним заставам господарської допомоги.
Українське козацтво утворює козацькі охоронні підприємства на основі самофінансування, на які покладаються наступні завдання та обов’язки:
- несення служби з охорони вантажів;
- охорона сільськогосподарської продукції та майна;
- охорона об’єктів виробничого призначення з різними формами власності;
- охорона установ, закладів, підприємств культурно-освітнього спрямування;
- охорона окремих державних, державно-адміністративних установ та закладів;
- проведення робіт з розмінування, знешкодження вибухових речовин та предметів;
- добровільна участь у ліквідації наслідків стихійного лиха, аварій та інших надзвичайних ситуацій;
- захист та оборона природних скарбів України.
Українське козацтво утворює добровільні козацькі невоєнізовані формування сприяння цивільній і територіальній обороні, на які покладатимуться:
- безпосередня участь у цивільній і територіальній обороні України;
- організація життєзабезпечення населення під час надзвичайних ситуацій в мирний та у воєнний час;
- допомога в організації та проведенні рятувальних та інших невідкладних робіт у районах лиха і осередках ураження;
- участь у рятуванні людей, майна та підтриманні громадського порядку під час надзвичайних ситуацій та у воєнний час.
Українське козацтво утворює добровільні козацькі частини національного резерву під час мобілізаційних заходів ЗСУ, на які покладаються:
- участь у мобілізаційних заходах у воєнний час;
- участь в оборонних діях, згідно з планами ЗСУ;
- прикритті мобілізаційного й оперативного розгортання військ, захист визначених районів оборони;
- боротьбі з диверсійно-розвідувальними групами противника; охорона комунікацій, важливих промислових і військових об’єктів, охоронній діяльності;
- розгортання інформаційно-пропагандистської роботи серед населення.
Утворення Українським козацтвом добровільних козацьких частин для допомоги відповідним державним структурам у сфері природоохоронної діяльності, яка передбачає:
- участь у заходах, направлених на захист навколишнього природного середовища та природних скарбів України;
- участь в охороні місць та об’єктів, пов’язаних з історією Українського козацтва;
- сприяння утворення регіональних ландшафтних парків, пов’язаних з історією Українського козацтва;
- створення та підтримка діяльності молодіжних історико-культурних природоохоронних центрів Українського козацтва.
Для самозабезпечення і самофінансування добровільної державної служби Українського козацтва місцеві органи влади надають певні привілеї його господарським структурам (згідно чинного законодавства). Їм надається пріоритет в питаннях надання кредитів та інноваційних вкладень. Плани економічно-фінансового розвитку Українського козацтва підлягають розгляду та надання допомоги у їхній реалізації відповідними місцевими органами державної влади. Основним завданням господарських структур Українського козацтва є організація та впровадження планів його економічного розвитку, реалізація яких дозволяє здійснювати фінансове забезпечення з підвищення готовності національного резерву Української держави.
Господарські структури Українського козацтва створюють на підставі затверджених планів економічного розвитку згідно чинного законодавства України сільськогосподарські підприємства, козацькі фермерські господарства та товариства, промислово-торгівельні підприємства, будівельні підприємства, комерційно-торгівельні підприємства, охоронні підприємства та детективні агентства, культурно-відпочинкові, культурно-просвітні, історично-музейні та навчальні заклади, спортивно-оздоровчі та медично-реабілітаційні заклади, туристичні організації, єдину Українську козацьку торгівельно-обмінну біржу з мережею постійно діючих козацьких ринків-ярмарків, фінансово-кредитну систему, благодійні та інші фонди Українського козацтва.
Козаки та структури Українського козацтва мають право на земельні ділянки у постійному землеволодінні, а також орендувати їх на пільгових умовах згідно чинного законодавства України. Українське козацтво, отримавши земельні наділи для козацьких об’єднань, користується правом на їх колективне користування, в тому числі для забудови житла членам Українського козацтва, передбачене діючим законодавством України для юридичних осіб. Земельні ділянки надаються Українському козацтву із земельного резерву, який формується в місцях проживання членів козацьких об’єднань Українського козацтва, або в місцях, які плануються під окремі заселення козацьких громад і в сукупності являють собою земельний фонд Українського козацтва. Земельний фонд козацьких об’єднань Українського козацтва формується з урахуванням пропозицій земельної комісії, яка діє на підставі затвердженого Великою Радою Українського козацтва Положення про діяльність земельної козацької комісії. Контроль за дотриманням порядку землеволодіння козацькими об’єднаннями Українського козацтва здійснює земельна комісія при Раді Українського козацтва разом з відповідними державними установами.
Земельні відносини щодо користування земельними ділянками, які знаходяться у розпорядженні Українського козацтва, регулюються Конституцією України, Земельним Кодексом та іншими законодавчими та нормативними актами України. Об’єктом землекористування виступають земельні ділянки, які надані державою в користування Українському козацтву та обумовлені чинним законодавством. Ці земельні ділянки мають фіксовані кордони, площі, розташування, правовий статус та інші дані, зареєстровані згідно чинного законодавства України.
Козацьке землекористування може зумовлювати і передачу під охорону та екологічний контроль землі, лісні масиви, водойми, басейни рік Українського козацтва на підставі договорів з органами державної влади в плані виконання обов’язків по несенню охорони та екологічного захисту цих земельних ділянок. Земельні ділянки для розташування козацьких об’єднань, учбових центрів та інших загальновійськових козацьких потреб можуть передаватися Українському козацтву із земельного фонду Міністерства Оборони України в постійне (безстрокове) користування з урахуванням розташування структур Українського козацтва та режиму їх використання.
5. Оцінка фінансових ресурсів.
Обсяги державного фінансування Програми передбачаються місцевими органами виконавчої влади Білгород-Дністровщини, відповідальними за її виконання, у межах видатків, що визначаються їм щороку під час складання проектів міського, районного бюджетів на відповідний рік.
6. Очікувані результати.
Виконання Програми дасть змогу забезпечити:
- сприяння на місцевому рівні утвердження України як сильної, правової, демократичної держави, в якій створюються якнайкращі умови для матеріального й культурного добробуту кожного громадянина, формування здорового способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних засад суспільства;
- підтримку проведення на місцевому рівні розвитку Українського козацтва;
- збереження та нарощування на місцевому рівні оборонного потенціалу України;
- утворення господарських об’єднань та інших суб’єктів господарювання Українського козацтва, спроможних ефективно господарювати в умовах ринкової економіки з мінімальним використанням фінансових ресурсів державного бюджету;
- приведення структур місцевих осередків Українського козацтва у відповідність із сучасними принципами забезпечення обороноздатності та національної безпеки;
- забезпечення на місцевому рівні духовного, національного й культурного відродження українського народу;
- створення умов на місцевому рівні для патріотичного виховання народу, особливо – молоді, спрямування його на духовне, моральне, фізичне становлення та самовдосконалення; патріотичну самовідданість людей у повсякденній праці та готовність до самопожертви у критичні для України моменти;
- припинення дегуманізаційних процесів, виховання духу лицарства, особистої та національної гідності;
- відродження народних традицій влади, які, увібравши в себе найкращі традиції національного державотворення, сприяли б формуванню громадянського суспільства і об’єднували його на основі національної ідеї;
- подолання національного нігілізму та девальвації загальнолюдських цінностей;
- переорієнтація освітньо-виховних закладів на запити, потреби та інтереси всіх вікових і соціальних груп населення;
- збільшення кількості громадян, які займатимуться різними видами творчої, культурно-освітньої, військово-патріотичної та фізкультурно-масової роботи;
- зниження рівня злочинності й корупції.
За результатами виконання Програми передбачається досягти більшого розвитку осередків Українського козацтва Білгород-Дністировщини, порівняно з показниками Програми відродження та розвитку Українського козацтва Білгород-Дністровщини на 2002-2005 роки.
7.Контроль за виконанням Програми.
Контроль за виконанням Програми здійснюється виконкомами міста Білгород-Дністровського, смт. Затоки, смт. Сергіївка, сільських рад, Білгород-Дністровськими районною радою, районною державною адміністрацією, радами керівників громадських організацій козацького спрямування при Білгород-Дністровському міському голові та голові районної державної адміністрації.
Координація роботи з виконання Програми покладається на відділи культури і туризму, освіти, сім’ї, молоді та спорту, правоохоронної, оборонної та мобілізаційної роботи. Зміст роботи з розвитку Українського козацтва на 2006-2010 роки повинен конкретизуватися у щорічних планах заходів з виконання Програми, які складаються управліннями та відділами місцевих органів влади. Це дасть можливість поетапно врахувати всі законодавчі та нормативно-правові акти, які будуть прийняті у період виконання Програми.
Відділи культури і туризму, освіти, сім’ї, молоді та спорту, правоохоронної, оборонної та мобілізаційної роботи здійснюють контроль за виконанням Програми та у межах своїх повноважень координацію дій інших управлінь та відділів органів виконавчої влади – відповідальних за виконання Програми, які забезпечують подання пропозицій відділами культури і туризму, освіти, сім’ї, молоді та спорту, правоохоронної, оборонної та мобілізаційної роботи до кожного плану заходів, його погоджений план на розгляд голови Білгород-Дністровського міськвиконкому, голів Білгород-Дністровських районної ради та районної державної адміністрації, узагальнюють інформацію про стан виконання Програми, яку надсилають відповідальні органи виконавчої влади.
Відділи культури і туризму, освіти, сім’ї, молоді та спорту, правоохоронної, оборонної та мобілізаційної роботи та інші органи виконавчої влади – відповідальні за виконання Програми мають право залучати в установленому порядку підприємства, установи та організації незалежно від форм власності до здійснення визначених Програмою заходів.
Білгород-Дністровський міськвиконком, Білгород-Дністровські районна рада та районна державна адміністрація щороку до 14 вересня подають радам керівників громадських організацій козацького спрямування при Білгород-Дністровському міському голові та голові районної державної адміністрації матеріали для узагальнення та подання до 14 жовтня звіту про хід виконання Програми та до 1 липня 2010 року звіту про результати її виконання до засобів масової інформації. (90)
ПРАКТИЧНІ ЗАХОДИ ЩОДО ВИКОНАННЯ ПРОГРАМИ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА В ЗАДНІСТРОВ’Ї
(НА БІЛГОРОД-ДНІСТРОВЩИНІ) НА 2008-2010 РОКИ
(Розроблено генерал-хорунжим УК Тимофєєвим В.Я.)
ОСНОВНІ ТЕРМІНИ
Згідно загальновизнаному географічному поділу території Південної України між Дністром та Дунаєм на структурні одиниці, ми дотримуємось такої класифікації:
Задністров’я – місто Білгород-Дністровський та Білгород-Дністровський район;
Буджак – Арцизський, Болградський, Саратський, Татарбунарський, Тарутинський райони.
Придністров’я – місто Ізмаїл та Ізмаїльський, Ренійський, Кілійський райони.
Рада – рада керівників громадських організацій козацького спрямування при голові районної державної адміністрації, міському голові.
Козацькі товариства – громадські організації козацького спрямування.
І. АНАЛІЗ ВИКОНАННЯ ПРОГРАМИ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА НА БІЛГОРОД-ДНІСТРОВЩИНІ НА 2002-2005 РОКИ
Аналіз виконання Програми розвитку Українського козацтва на Білгород-Дністровщині на 2002-2005 роки свідчить: програми розвитку Українського козацтва на Білгород-Дністровщині були розроблені на основі Регіональної програми відродження та розвитку Українського козацтва на Одещині на 2002-2005 роки (Схвалено на Раді Крайової старшини Чорноморського козацького війська 5 липня 2002 року, протокол №2). Зокрема, розділ ІІІ, п.26 «Організувати семінари з проблем козацького виховання на базі Адамівської загальноосвітньої школи». Цей пункт крайової (обласної) програми було виконано.
А. По місту Білгород-Дністровський: була прийнята Територіальна програма відродження та розвитку Українського козацтва в Бессарабії-Одеська область на 2002-2005 роки (Українське козацтво – Буджацьке січове козацьке військо). Програма схвалена на Раді старшини Буджацького січового Козацького війська 14.10.2002 року, протокол №2. З великою натяжкою програму з 41 пункти можна вважати виконаною на 20%. Основна причина невиконання в повному обсязі Програми – некомпетентність, непрофесійність керівників, їх непідкріплена реальними чеснотами амбіційність, невміння й небажання співпрацювати із владою та іншими громадськими організаціями (в тому числі й козацького спрямування).
Б. По Білгород-Дністровському району: Програма діяльності Білгород-Дністровського міжрайонного (паланкового) козацького товариства була затверджена 26.02.2002 року. Складалася вона з 37 пунктів. Виконана на 75%. Залишилися невиконаними пункти щодо господарської діяльності (риборозведення та ін.), співпраці із прикордонниками, МВС, митницею, не вдалося в повній мірі забезпечити фінансування видання літератури з історії та розвитку сучасного рм галереї м козацтва. Паланка не розколювалася, але на її практичну діяльність мали вплив чвари керівників новостворених міських козацьких товариств, що гальмувало плідну роботу.
ІІ. ВІЙСЬКОВО-ПАТРІОТИЧНА РОБОТА
1 Розробити заходи козацьких товариств щодо виховання молоді на засадах патріотизму, демократії, високої моралі та захисту Батьківщини. Рада керівників організацій козацького спрямування (далі Рада). 2006
2 Вирішити в установленому порядку питання щодо встановлення козацьких одностроїв, нагород, символіки та відзнак. Рада. 2007
3 Разом з міськвійськоматом удосконалити програму допризовної підготовки молоді до військової служби, з урахуванням кращих традицій Українського козацтва. Рада, міськвійськомат, відділи освіти. 2007
4 Підтримувати заходи проводів призовників на строкову (контрактну) військову службу за участю представників Українського козацтва. Рада, РДА, міськвиконком. Постійно
5 На базі військового полігону (Софіївка) створити Центр по підготовці молоді до служби в Збройних Силах України (силових структурах). Рада, міськвійськомат, осередки Спілки офіцерів. 2007
6 Впровадити навчальні програми з історії військового мистецтва Українського козацтва у військових ліцеях, школах, вищих навчальних закладах І-ІV рівнів акредитації. Рада, відділ освіти, осередки Спілки офіцерів. З 2007
7 Розробити пропозиції щодо участі козацьких громадських формувань сприяння в охороні державного кордону наданні допомоги в ліквідації наслідків стихійного лиха та інших надзвичайних ситуацій, в охороні громадського порядку та профілактиці правопорушень, державній лісовій охороні, рибінспекції при реалізації Програми розвитку Українського козацтва в Задністров’ї (на Білгород-Дністровщині). Рада. 2006
8 Створити козацькі громадські загони з охорони громадського порядку в Задністров’ї (на Білгород-Дністровщині). Рада, РДА, міськвиконком. 2007
ІІІ. СТВОРЕННЯ, ВІДРОДЖЕННЯ ТА ОХОРОНА ЗАПОВІДНИХ МІСЦЬ І ОБ’ЄКТІВ УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА
9 Вносити в установленому порядку пропозиції щодо відновлення історичних назв населених пунктів, місцевостей (об’єктів соціально-культурного та іншого призначення, пов’язаних з історією Українського козацтва). Рада. Постійно
10 Створити реєстр об’єктів історико-архітектурної спадщини Українського козацтва на Задністров’ї (на Білгород-Дністровщині), здійснити облік нерухомих пам’яток історії та культури, що пов’язані з історією Українського козацтва Рада, відділи культури і туризму. 2007
11 Упорядкувати могили і козацькі поховання, споруди, що пов’язані з історією Українського козацтва. Рада. Постійно
12 Розробити програму створення на базі Адамівської школи козацько-лицарського виховання культурного козацького Центру з співочим полем, козацьким вишколом, тощо. Рада. 2007
13 Розробити програму створення козацьких підприємств… Рада. 2006
14 Постійно проводити заходи з залученням джур, козачат, молодих козаків по приведенню парків, скверів, лісів в належний вигляд, висадженню лісів. Рада. Постійно
15 Облаштувати майданчики біля канцелярій козацьких товариств. Козацькі товариства. 2007
16 Побудувати козацьку церкву в Задністров’ї (на Білгород-Дністровщині); взяти шефство на козацькими церквами (Святої Покрови – Староцаричанської…). Рада, козацькі товариства. 2008,
Постійно
17 Разом із місцевими органами влади, розробити щорічні заходи, що стосуються традиційних свят козаків. Рада, козацькі товариства. 2007
ІV. ОСВІТА І ВИХОВАННЯ
18 Залучити козацькі товариства до військово-патріотичного виховання, фізкультурно-спортивної, туристично-краєзнавчої та культурно-просвітницької роботи серед учнівської молоді; розширити мережу шкіл козацько-лицарського виховання; розробити пропозиції щодо утворення на базі окремих шкіл-інтернатів козацьких ліцеїв, у яких на засадах козацького виховання й за участю представників козацьких товариств здійснювалася б реабілітація безпритульних дітей і підлітків. Рада, навчальні заклади, козацькі товариства. Постійно,
2007
19 Розробити козацькі туристичні маршрути та підготувати екскурсоводів з числа студентів та школярів навчальних закладів Задністров’я (Білгород-Дністровщини). Рада, відділи культури і туризму 2007
20 На базі козацьких товариств створити дитячі козацькі табори «пластунів». Рада, козацькі товариства. 2007
21 Запровадити і провести в Задністров’ї (на Білгород-Дністровщині) конкурси «Козацька кухня», «Обрядова кухня Великдень»… Рада, козацькі товариства. З 2007
22 Запровадити і проводити щорічно в Задністров’ї шахово-шахматний турнир серед козаків. Рада, козацькі товариства. З 2007
23 Здійснювати добір викладачів допризовної підготовки для виховання учнів на козацьких військово-патріотичних традиціях, організувати семінари з проблем козацького виховання школярів на базі Адамівської загальноосвітньої школи. Рада, козацькі товариства, міськвійськомат, відділи освіти. З 2006
24 Створити і зареєструвати Задністрову «Молоду Січ» Білгород-Дністровщини; запровадити в навчальних закладах та закладах позашкільної роботи дитячо-юнацьку військово-патріотичну гру «Сокіл» як форму військово-патріотичного виховання, спортивно-масової та оборонно-масової роботи. Рада, козацькі товариства. З 2007
25 Розробити тематику і проводити в школах Задністров’я (на Білгород-Дністровщині) козацькі конкурси, забави, спортивні свята; започаткувати в рамках позашкільного виховання у загальноосвітніх навчальних закладах програму «Молода Січ» із вивченням військово-патріотичних традицій Українського козацтва. Рада, козацькі товариства, відділи освіти. З 2006
26 Створити козацькі військово-патріотичні спортивні клуби за місцем проживання. Рада, козацькі товариства, місцеві органи влади. З 2007
V. КУЛЬТУРНО-ПРОСВІТНИЦЬКА РОБОТА
27 Взяти шефство на козацькими художніми колективами: хор «Мрія», духовий оркестр, ансамблі «Веселка», «Гроно», « рм г», «Соколята»… Рада, козацькі товариства. З 2006
28 Створити козацький фонд для підтримки молодих талановитих козачат, дітей-сиріт. Рада, РДА, міськвиконком. 2007
29 Запровадити і щорічно проводити конкурс козацької пісні. Рада, козацькі товариства, відділи культури і туризму. З 2007
30 Щорічно приймати участь у Всеукраїнському конкурсі козацької пісні «Байда» в м. Тернополі, на батьківщині основоположника Запорозької Січі Дмитра Байди-Вишневецького. Рада, козацькі товариства, відділи культури і туризму. Щорічно
31 Створити музей Українського козацтва в Задністров’ї (на Білгород-Дністровщині). Рада, козацькі товариства, відділи культури і туризму. 2007
32 Надавати науково-методичну допомогу музеям, школам, козацьким товариствам в удосконаленні пропаганди історії, культури і традицій Українського козацтва. Рада, козацькі товариства, відділи культури і туризму, освіти. Постійно
VІ. НАУКОВО-ДОСЛІДНИЦЬКА, ПРОПАГАНДИСТСЬКА ТА ВИДАВНИЧА РОБОТА
33 Продовжити випуск щомісячного козацького вісника Задністров’я (Білгород-Дністровщини) «Річ про Січ». Рада, козацькі товариства. З 2007
34 Продовжити випуск щорічного козацького літопису Задністров’я (Білгород-Дністровщини). Рада, козацькі товариства. Щорічно
35 Здійснювати науково-пошукову та громадсько-краєзнавчу роботу для виявлення нових об’єктів історії Українського козацтва. Рада, козацькі товариства, відділи культури і туризму, освіти. Постійно
36 Досліджувати та публікувати матеріали про писемні і матеріальні пам’ятки історії та культури Українського козацтва, розробити пропозиції щодо їх охорони і збереження в музеях. Рада, козацькі товариства, відділи культури і туризму, освіти. Постійно
37 Постійно виступати в газетах, радіо, телебаченні з роз’яснювальними і пропагандистськими виступами про розвиток Українського козацтва в Задністров’ї (на Білгород-Дністровщині), його роль в суспільстві. Рада, козацькі товариства. Постійно
38 Продовжити випуск серії книг про Українське козацтво Задністров’я (Білгород-Дністровщини). Рада, козацькі товариства. З 2006
39 Проводити ярмарки козацької літератури, наукові конференції, симпозіуми, радіопередачі з проблем історії та культури Українського козацтва. Рада, козацькі товариства, відділи культури і туризму, освіти. Щорічно
VІІ. ФІЗКУЛЬТУРА, СПОРТ, ТУРИЗМ
40 Розвивати та популяризувати види спорту, засновані на козацьких традиціях. Рада, козацькі товариства, відділи молоді та спорту. Постійно
41 Внести до переліку спартакіади Задністров’я (Білгород-Дністровщини) козацькі види єдиноборств «Спас», «Бойовий гопак», «Хрест», «Собор». Рада, козацькі товариства, відділи молоді та спорту. 2007
42 Організувати і проводити козацькі спортивні змагання з козацьких вправ у володінні історичною зброєю та з освоєнням сучасної техніки і транспортних засобів. Рада, козацькі товариства, відділи молоді та спорту. З 2007
43 Створити козацький туристично-спортивний та оздоровчий табір дитячого відпочинку. Рада, козацькі товариства. 2007
44 Передбачити в туристичних маршрутах Задністров’я (Білгород-Дністровщини) огляд місць і об’єктів, що відображають історичні, патріотичні, військові, культурні та господарські традиції Українського козацтва. Рада, козацькі товариства. З 2007
45 На базі козацьких товариств створити туристичний маршрут (зокрема кінний) по місцям козацької слави Білгород-Дністровщини. Рада, відділи молоді та спорту, культури і туризму 2008
VІІІ. ГОСПОДАРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ
46 Створити козацький ринок. Рада, козацькі товариства, РДВА, міськвиконком. 2008
47 Організувати проведення козацьких ярмарок по продажу сільгосппродуктів, вирощених козацькими господарствами. Рада, козацькі товариства, РДВА, міськвиконком. Щорічно
48 Створити Центр господарсько-комерційних проектів козацтва Задністров’я (Білгород-Дністровщини). Рада, козацькі товариства, РДВА, міськвиконком. 2008
49 Створити козацькі ставки з розведення і вирощення товарної риби, раків. Рада, козацькі товариства, місцеві органи влади. 2008
50 Створити козацькі фермерські господарства з розведення ВРХ, свиней, кіз, овець, зернових культур, овочів, ягід, фруктів та ін. Рада, козацькі товариства, місцеві органи влади. 2006 й далі
51 Створити козацьке підприємство «А-Січ». Рада, козацькі товариства, місцеві органи влади. 2008
52 Надавати козацьким товариствам науково-методичну допомогу у справі відродження козацького кошарства, фермерських господарств, підприємств. Рада, козацькі товариства, місцеві органи влади. Постійно
ІХ. ПРИРОДООХОРОННА ДІЯЛЬНІСТЬ
53 На базі козацьких товариств створити екологічні стани… Рада, козацькі товариства, місцеві органи влади. З 2008
54 Розробити довгострокову програму охорони природних місць та об’єктів, пов’язаних з історією Українського козацтва та плани заходів по співробітництву місцевих органів екології з козацтвом Задністров’я (Білгород-Дністровщини). Рада, козацькі товариства, місцеві органи влади, РДА, міськвиконком. З 2008
55 Сприяти створенню в населених місцях Задністров’я (Білгород-Дністровщини) пварків, пов’язаних з історією Українського козацтва. Рада, козацькі товариства, РДА, міськвиконком. З 2008
Х. МІЖНАРОДНА ДІЯЛЬНІСТЬ
56 Проводити практику підтримки організацій Українського козацтва в державах проживання української діаспори. Рада, козацькі товариства. Постійно
57 Брати участь з обміну досвідом з відповідними товариствами інших держав. Рада, козацькі товариства. Постійно
58 Сприяти розвитку міжнародного туризму, культурного обміну, співробітництва з міжнародними громадськими та екологічними організаціями для пропаганди історії та суспільного розвитку Українського козацтва. Рада, козацькі товариства. Постійно
ХІ. ІНФОРМАЦІЙНО-АНАЛІТИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
59 Розробити та впровадити Білгород-Дністровську систему інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності Ради. Рада, козацькі товариства. 2008
60 Забезпечити збирання та опрацювання економічної, наукової, екологічної інформації та її використання для здійснення статутної діяльності козацьких товариств. Рада, козацькі товариства. Постійно
61 Створити в мережі Інтернет Веб-сторінку Українського козацтва. Рада, козацькі товариства. 2007
ЗАКЛЮЧНІ ПОЛОЖЕННЯ
Як додатки до практичних заходів щодо виконання програми розвитку Українського козацтва в Задністров’ї (на Білгород-Дністровщині) на 2008-2010 роки розроблено План роботи Ради керівників громадських організацій козацького спрямування, Заходи щодо виконання Програми розвитку УК на Білгород-Дністровщині РДА та міськвиконкому, відділів молоді та спорту, освіти, культури і туризму. (91)
ХОР «МРІЯ» СВЯТКУЄ 50-ТИРІЧЧЯ КЕРІВНИКА
УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА-КЕРІВНИКА
Про вшанування Зоріло Івана Сергійовича.
27 липня 1957 року село Фараонівка Саратського району Одеської області було розбуджено несамовитим воланням. На світ Божий з’явився ще один козак, якого нарекли Іваном. Козак виріс і тепер від нього волають інші. Щоб його було чути якнайдальше, він організував хор, з допомогою якого вже майже 18 років намагається підкорити простір від Дністра до Волги. Цей могутній коллектив своїми творчими досягненнями до Дня народження видатного діяча сучасного хорового мистецтва вніс вагомий внесок в справу популяризації української пісні, а Зорілі – приніс тільки клопіт на голову.
З метою популяризації досвіду творчої праці Зоріло І.С. ПОСТАНОВЛЯЮ:
1. Кабінету Міністрів за участю Національної Академії наук розробити та затвердити план заходів із вшанування Івана Зоріло, передбачивши, зокрема: видання зібрання вибраних праць Івана Зоріло на папірцях з його робочого столу; проведення науково-практичних конференцій, круглих столів, семінарів і уроків у спеціальному приміщенні Білгород-Дністровського пологового будинку, присвячених творчому спадку та діяльності Івана Зоріло; карбування та введення в обіг у встановленому порядку ювілейної монети на відзнаку 50-річчя від дня народження номіналом 1-а ЗОРІЛА; випуск в обіг поштової марки і конверта, присвячених 50-річчю від дня народження Іввана Зоріло та здійснення спецпогашення поштової марки його особистим язиком.
2. Кабінету Міністрів, обласним, міським державним адміністраціям вивчити питання про присвоєння окремим навчальним та науковим закладам і установам в селі Фараонівка імені Івана Зоріло, а також відповідне найменування чи перейменування в установленому порядку приміщень, площ, підвалів та сходів у межах пологового будинку.
3. Встановити ювіляру телефон – хай розважається.
4. Затвердити програму святкування Дня народження (далі – Програма), що додається.
5. Усім запрошеним в день святкування пити, їсти, співати і танцювати скільки душі завгодно.
6. Усім присутнім жінкам бути чарівними і привітними до чоловіків, а особливо до ювіляра.
7. Усім присутнім чоловікам бути чоловіками.
8. Заборонити виконання в цей день пісень, тостів, привітань під фонограму.
9. Танцювати і фліртувати – без фанатизму, щоб не отримати травм від оточуючих та дружин (чоловіків).
10. Присутнім козакам шаблюки не доставати і, взагалі, нікого не доставати.
11. Витрати на реалізацію заходів із забезпечення виконання Програми здійснювати за рахунок коштів ювіляра в межах асигнувань, передбачених для відповідних міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, які визначені відповідальними за виконання цих заходів.
Раді Міністрів, обласним, міським державним адміністраціям вживати заходів до виділення в установленому порядку з місцевих бюджетів коштів на реалізацію заходів із забезпечення виконання Програми, якщо цього захоче ювіляр.
12. Кабінету Міністрів привести свої рішення у відповідність із цим Указом.
Президент-Керівник П., І., по Б.
м. Столиця 27 липня 2007 року
№992/2007 (92)
ПІСНІ НАШОГО РОДУ
від народного хору «Мрія»
Цікаву гіпотезу, яка знайшла своє підтвердження у дослідженнях, висунули науковці. На їх думку, причиною синдрому хронічної втомленості, на який страждає сьогодні багато людей, є вірус, але щеплення від нього поки що немає. Медики вважають, що цей синдром ніколи не з’явиться у того, хто впевнений в собі, оптимістичний і не пропускає через себе всі неприємності світу. Також гарантовано застраховані від цієї хвороби ті, хто любить… співати.
Про людей, які більше 18 років тому згуртувалися у великий хоровий колектив, під красивою назвою «Мрія», й поговорим сьогодні. Безмінним художнім керівником хору з 1989 року був і залишається закоханий в пісню, в людей, в українське слово професійний музикант, великий ентузіаст і оптиміст Іван Сергійович Зорило. Познайомитись з ним мені поталанило в минулому році, під час останніх виборів. Після короткого спілкування мені здалося, що йому є що розказати кореспонденту газети про життя хору. І ми домовилися про зустріч.
І ось я, викроївши час, холодним грудневим вечором йду у місцевий пологовий будинок, де в одному з приміщень тепер збираються на репетицію учасники хору. Одна стіна невеликої кімнати прикрашена українським віночком з різнобарвними стрічками, а на другій, неначе в маминій хаті з мого далекого дитинства, висить ікона, прикрашена рушником, майстерно вишитим хрестиком червоними та чорними нитками. Один за одним з холодної темряви сходилися хористи, і хвилин за 10-15 їх зібралося стільки, що не всі змогли розміститися на довгих ослінах-стільцях, по-домашньому засланих самотканими смугастими доріжками.
Стоячи з баяном в руках, Іван Сергійович традиційно розпочав репетицію з розспівування, а згодом хор заспівав куплет з народної ліричної пісні, від чого у всіх по-доброму заблищали очі і ще більше потеплішало у затишній кімнаті. «Ой чого так рано мама посивіла»… Не вистачить ніяких слів, щоб висловити почуття, викликані співом хору! Впевнена, жодна людина, яка колись була дитиною своєї мами, а тепер стала сама люблячою мамою або бабусею, не може байдуже слухати такі пісні. До речі, серед хористів третина чоловіків, і своїми голосами вони додають хору особливого звучання і вагомої сили. Хіба може без справжньої чоловічої участі звучати жартівлива пісня про вічно «голодного» зятя або про кума, який кличе куму: «Ой підемо, мила, в поле жито жати»? Деякі пари познайомилися в хорі, побралися та щасливо живуть разом уже багато років. Впевнена, їх з’єднала і породнила пісня. Суворий і наполегливий Іван Сергійович переривав репетицію багато разів, намагаючись досягти потрібного «потягування» ноти на раз-два-три, а не на раз-два: «Мои дорогие, «дотяните», пожалуйста, вот здесь…» І вони, розуміючи свого керівника, «дотягували».
Потім хоровики, відчуваючи, як мені подобається їх спів, піднялися з місць, і велично заспівали в чотири голоси особисто для мене пісню на невмирущі Шевченківські вірші «Реве та стогне Дніпр широкий». Вона звучала, як гімн, як реквієм, як головна пісня України, викликаючи особливі почуття – «мурашки» по шкірі. Саме в цю хвилину я зрозуміла, що прийшла сюди назавжди. Так і присутні співаки теж колись прийшли в хор і через своє кохання до народної пісні залишились тут на довгі роки.
Наприкінці зустрічі учасники хору, перебиваючи один одного, з деякою образою в серці говорили кореспонденту «Советского Приднестровья», що хор «Мрія» з 1992 року визнаний народним, але міська влада і особисто міський відділ культури чомусь не вважає його таким, що заслуговує на увагу і підтримку. «26 областей України, куди приїжджав хор, визнають нашу високу майстерність, слухають із задоволенням і навіть стоячи підспівують нам. А наш відділ культури, мабуть, вважає наш рівень виконання хорової пісні низьким», - так сказав один з учасників хору. Хор «Мрія» абсолютно фінансово не підтримується з місцевого бюджету, дуже рідко запрошується для виступу на святкові заходи тощо. Хор давно існує за рахунок власного ентузіазму його керівника, який зумів зберегти до нині цей чудовий колектив, незважаючи ні на що. Іван Сергійович стурбований тим, що потрібно обновити сценічні костюми, і мріє про велике приміщення для репетиції.
Так закінчився один робочий день учасників хору, які приїздять сюди два рази на тиждень не тільки з міста, а й з приміських сіл і Затоки.
А через тиждень дружні хоровики зібралися за новорічним столом в одному з ресторанчиків міста і весело провели старий і зустріли Новий 2008 рік. На святковому вечорі скринька незчисленних нагород хору поповнилася. В.Я.Тимофєєв від імені голови районної ради М.С.Адирова вручив почесну грамоту Івану Сергійовичу Зоріло – керівнику українського народного хору «Мрія», полковнику УК за особливі заслуги в розбудові козацького руху на Задністров’ї та з нагоди 17-ї річниці відродження українського козацтва. Я була разом з ними в той святковий вечір і ще раз впевнилася, що вони не можуть жити без живої пісні і музики і один без одного. Щоб таке свято по-справжньому вдалося, треба, щоб на ньому не було просто глядачів. Всі були активними учасниками театралізованих вистав, підглянутих Дідом Морозом в Інтернеті, весело і експромтом виконували всі свої ролі, за що талановитий Дід Мороз зі Снігуронькою нагороджували активних призами… І яка там пісня без баяна?! Він був тут, з нами. Професійні музиканти, які багато років безоплатно акомпанують хору, дарували свою музику всім присутнім. Словом, вміють хористи працювати, вміють і відпочивати. Національний склад колективу відображає наш бессарабський край, і співають вони пісні на українській, російській, болгарській, молдавській та інших мовах. А які колядки та щедрівки знають піснярі!
Як сказав на святковому вечері один із оркестрантів, хор – це не ансамбль, де він теж має досвід праці. Хор – це махіна, і її підняти спроможний не кожен. Таких хорів у нашому місті та районі одиниці. Щоб дати належну оцінку хору «Мрія», треба взяти до уваги, що середній вік хористів складає приблизно 50 років. Як стверджує одна з моїх подруг, якій теж давно за 50, «рахуй, вже з ярмарки їдемо». Так, вони їдуть «з ярмарки», але з піснями, жартами, друзями і десятками різних проблем. І ця дорога їх ані трохи не обтяжує! 50-60 років – це рубіж, за яким для одних видніється смутний фініш, а для інших – початок вільного шляху і зустрічі з собою. Особисто я за другий шлях, про нього ми і говоримо.
Я пропоную не теоретичну модель, а реальне життя, своє власне. Так, в хорі є і молоді люди, і це добре. Адже вони всмоктують таку до болі рідну і зрозумілу енергетику народної пісні, якої навчать своїх дітей і онуків, а потім ті будуть навчати своїх. І це основна мета хористів – передати у спадок українську народну пісню та популяризувати обряди нашого роду!
Хор «Мрія» у 2007 році одинадцять раз виступив з концертною програмою. У 2008 році готується з новою програмою виступити на фестивалі козацької пісні у вересні в Тернополі, на який вже одержали офіційне запрошення від українських козаків. Кажуть, що на Новий рік що ні загадаєш, все здійснюється. Тому під Новий рік колектив хору згадав одне дуже велике бажання і буде сподіватися на його здійснення.
А поки що Іван Сергійович запрошує всіх, хто закоханий в пісню, в життя і Україну, приєднатися до хорової пісні, яка дає здоров’я, настрій і молодість. Творчий та талановитий колектив хору зміг би на прохання керівників підприємств, в першу чергу керівництва заводу «Гемопласт», на базі якого 18 років тому народився хор «Мрія», відгукнутися на таку пропозицію: по їх запрошенню хор може виїхати на підприємства і подарувати свої пісні, прикрасивши будь-яі святкові заходи. Меценати та спонсори із числа підприємств, бізнесових структур та організацій, які спроможні допомогти українському народному хору (у 2007 році зареєстрованого як Національне-просвітницьке товариство «Мрія» і являє собою юридичну організацію та має свій розрахунковий рахунок), можуть звернутися до художнього керівника хору і голови правління Івана Сергійовича Зоріло за телефоном 8(04849)33001, який запрошує до взаємовигідної співпраці всіх не байдужих до живої пісні від народу, до розвитку національної культури. «Человек – это сосуд желаний и не наполнится этот сосуд никогда, если желания будут только материальные». (93)
ПОСВЯТА В КОЗАКИ
14 серпня 2007 року в Білгороді-Дністровському відбулася посвята у козаки заступника голови Білгород-Дністровської районної державної адміністрації Ігумнова Павла Михайловича. (94)
НОВИНА ДНЯ
Указом Президента України, з нагоди 16-ї річниці Незалежності України керівнику народного ансамблю народної української пісні «Веселка» полковнику Українського козацтва Нікірую Михайлу Івановичу присвоєне почесне звання «Заслужений працівник культури України». (95)
ПІДБИТО ПІДСУМКИ
ІV історичного конкурсу «Козацька держава» і ІV екологічного конкурсу «Збережемо Україну – козацьку державу»
10 липня 2007 року журі 4-х обласних конкурсів «Козацька держава» і «Збережемо Україну – козацьку державу», які проводилися підт егідою Чорноморського козацького з’єднання, обласного управління освіти і наукової діяльності Одеської обласної адміністрації і Державного управління екології та природних ресурсів в Одеській області, підбило підсумки конкурсів і винесло свій вердикт.
В цьому році понад 1200 учнів шкіл, ліцеїв Одещини взяли участь у конкурсах. Як і в минулому конкурсі, у цьому році на розгляд журі були надіслані роботи переможців шкіл з районів, міст області.
Більшість робіт, які надійшли на конкурс, виконані на високому ідейно-патріотичному рівні, багато з них доповнені власними малюнками, фотографіями, таблицями, діаграмами та іншим інформаційним матеріалом.
Але на те він і конкурс, щоб з усіх робіт вибрати кращі. Після тривалих перечитувань і вивчення конкурсних робіт журі визначило переможців.
В історичному конкурсі «Козацька держава» місця розподілились таким чином:
ІІІ місце - Коваленко Олександр, учень 8 класу Випаснянської ЗОШ І-ІІ ст. Білгород-Дністровського району (керівник Коваленко Л.С.); робота на тему «Козацтво рідного краю».
В екологічному конкурсі «Збережемо Україну – козацьку державу» переможцями стали:
І місце журі вирішило не присуджувати.
ІІ місце – Сортовицька Яна, учениця 11 класу Миколаївської ЗОШ І-ІІІ ст. Білгород-Дністровського району (керівник Комісаренко З.П.); робота на тему «Самое синее в мире – Черное море мое»; Фоменко Дмитро, учень 7 класу Миколаївської ЗОШ І-ІІІ ст. Білгород-Дністровського району (керівник Комісаренко З.П.); робота на тему «Вода – це життя».
Всі переможці будуть нагороджені пам’ятними подарунками, Почесними грамотами, грамотами Чорноморського козацького з’єднання, обласного управління освіти і наукової діяльності Одеської обласної державної адміністрації і Державного управління екології та природних ресурсів в Одеській області.
Нагородження переможців буде проведено у вересні 2007 року.
Члени журі вітають переможців і всіх учасників і дякують всім за участь у конкурсах. Бажаємо всім Вам доброго відпочинку, здоров’я і всього найкращого, щоб у новому навчальному році з новими силами приступити до навчання і участі у наступних конкурсах. А тим, хто закінчив школу, бажаємо подальших успіхів у навчанні, праці і всього найкращого в дорослому житті! Живіть так, щоб Вашим батькам і друзям було приємно за Вас, щоб Вас завжди ставили взірцем і щоб Ви були достойними продовжувачами справи своїх батьків, дідусів і бабусь, славних наших пращурів!
Хай нам всім щастить!
З повагою, зі всім козацьким товариством крайовий військовий отаман Чорноморського козацького з’єднання генерал-осавул УК, член НСЖУ Володимир Пукліч. (96)
ВІДНОВИТИ НАРОДНІ ДРУЖИНИ
Колись наведенням громадського порядку на території міста та в селах району опікувалися дружинники. З червоними пов’язками на руках вони контролювали порядок, утихомирювали бешкетників, якщо треба, приводили їх до міліції. З плином часу й становленням молодої української держави добровільні народні дружини розпалися, будівлі опорних пунктів закинули. Охороняти громадський порядок добровільним формуванням стало якось недосуг.
В останній час держава приділяє більше уваги відновленню громадських об’єднань, створена законодавча база для участі громадян в охороні громадського порядку. Згідно Закону «Про участь громадян в охороні громадського порядку та державного кордону» такі об’єднання створюються на добровільних засадах по місцю роботи, навчання або мешкання громадян. Добровільні стражі громадського порядку у випадку підозри в скоєнні адміністративного порушення або злочину будуть перевіряти у громадян документи, що посвідчують особу; мати право у визначених випадках входити до приміщення; складати протоколи; разом із працівниками органів внутрішніх справ затримувати порушників й доставляти їх в міліцію. На такі громадські об’єднання покладаються великі надії на підтримання громадського порядку на вулицях міст й сел., й особливо в курортній зоні.
З травня 2005 року в місті існує громадське об’єднання з охорони громадського порядку й державного кордону «Кондор» під моїм керівництвом. Відновити роботу в минулому добровільних народних дружин неважко. Необхідно тільки бажання й в першу чергу із боку керівників підприємств та організацій міста. Раніше ж на кожному підприємстві були дружинники, які чергували визначену кількість днів на місяць. Зараз в місті більше тридцяти великих підприємств й організацій й якщо в кожному створити загони дружинників, сформується армія людей, яка покликана слідкувати за громадським порядком.
В планах – забезпечення дружинників формою чорного кольору з нашивкою на рукаві «Служба охорони «Кондор» й нагрудним знаком. Будуть видані посвідчення по узгодженню з правоохоронними органами.
Однак громадська організація не має матеріальних і фінансових можливостей, щоб у повній мірі виконувати свої обов’язки. Для навчання дружинників необхідний інструктор.
Багато разів я звертався за допомогою в міську раду й знайшов підтримку в особі заступника міського голови Л.С.Капустиної.
Кошти на заробітну плату інструктору в бюджеті поки що не передбачено, але ми маємо надію, що в недалекому майбутньому громадське формування з охорони громадського порядку «Кондор» запрацює на повну силу, забезпечуючи порядок на вулицях міста, курортної зони, охороняючи затишок громадян.
Голова громадської організації «Кондор», полковник Українського козацтва. (97)
ПЕРШИЙ ВСЕУКРАЇНСЬКІЙ ЗЛІТ ДИТЯЧИХ ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ
В Києві (на о.Гідропарк) 14-16 серпня 2007 року відбувся Перший Всеукраїнський зліт дитячих громадських організацій. Мета заходу: сприяння відродженню в Україні дитячого громадського руху; огляд стану розвитку дитячих громадських організацій; координація діяльності ДГО; представлення результатів виконання програм ДГО для керівництва Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту; привернення уваги громадськості до проблем дитячого середовища та демонстрація дієвих шляхів їх вирішення; колективне звернення учасників зльоту до учасників виборчого процесу. На зліт прибули представники скаутських організацій України: ДАРУ (Дитячий альпійський рух України), СПОК (Спілка піонерських організацій Києва), Пласт, Гайда, СІЧ та ін. Зліт організувало та провело Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту. Відповідальна організація за проведення заходу – Всеукраїнська спілка дитячих громадських організацій «Діти України». Цільова спрямованість форуму – соціальна профілактика. Зміст – оздоровлення. Від Одеської області взяли участь представники Іванівського району («січовики» Волинської, Калинівської шкіл) та Одеського інтернату №4. Від Білгород-Дністровського району – група «Задністрової Молодої Січі» під керівництвом В.Тимофєєва та В.Гавриленка. Учасники заходу (делегації ДГО) розміщувалися у наметових таборах у місцях, визначених організаторами для кожної делегації. Харчування учасників (приготування гарячої їжі) делегації забезпечували самостійно на газових плитах з продуктів, які їм видавали організатори. Команди забезпечувалися певною кількістю базових палаток та каріматів. Спальні мішки та вкладиші до них команди мали власні.
Витрати на облаштування табору зльоту, харчування учасників під час зльоту – за рахунок організаторів. Призи учасникам конкурсів – від спонсорів. Проїзд учасників делегацій від місця проживання до Києва та назад, харчування в дорозі – за рахунок ДГО та підтримки обласних управлінь у справах сім’ї та молоді. Організатори зльоту забезпечили учасників привозною питною водою.
Учасники зльоту нагороджувалися пам’ятними футболками з символікою зльоту, значками, свідоцтвами про участь у першому всеукраїнському зльоті ДГО.
У форумі взяли участь керівники Всеукраїнської Спілки дитячих громадських організацій, Мінсім’ямолодьспорту, Міносвіти, рм галереї му, Київської міськради, представники засобів масової інформації. В резолюції форуму – звернення до керівників держави із вимогою звернути увагу на проблеми дитячого громадського руху.
Програма зльоту:
14 вересня:
09.00. Заїзд команд, облаштування наметових таборів кожної команди, забезпечення їхньої життєдіяльності (отримання у коменданта зльоту господарського інвентарю, продуктів харчування на команду). Підготовка Великого вогнища.
15.00. Форум «Дитячий громадський рух в Україні: стан, шляхи розвитку, взаємодія з органами державної влади» (в Будинку вчителя).
17.00. Конкурс на краще оформлення табору ДГО, презентації діяльності організацій (фото стенди, атрибутика, роздатковий матеріал тощо).
Відкриття фотогалереї «Ми – діти України».
17.00 – 19.00. Майстри-класи для лідерів ДГО. Обмін досвідом роботи.
18.00. Скаутське раллі.
19.00. Представлення виступів художньої самодіяльності делегацій біля Великого вогнища (попередній перегляд, відбір до фінального конкурсу).
22.00. Нічна гра з елементами орієнтування.
23.00. Відбій.
15 вересня:
10.00. Підготовка до всеукраїнської лінійки дитячих громадських організацій. Огляд гостями фото стендів та інших інформаційних матеріалів ДГО.
11.00. Всеукраїнська лінійка – фанфари, відкриття зльоту, підняття прапору, здача рапортів керівників дитячих громадських організацій Міністру України у справах сім’ї, молоді та спорту. Виголошення вітань учасникам зльоту від гостей. Нагородження дітей, які досягли найвищих результатів у напрямках діяльності дитячих громадських організацій.
12.00 – 14.00. Показові виступи за напрямками статутної діяльності ДГО. Спортивні змагання з волейболу, футболу, тенісу, бадмінтону, рм-реслінгу, спортивного орієнтування. Конкурс малюнків на асфальті «Всі ми різні, всі ми єдині». Станційна гра «Країна дитячих мрій, або «історія розвитку дитячих громадських організацій». Круглий стіл «Дитячий громадський рух: за і проти» за участю лідерів дитячого громадського руху та представників влади, які опікуються проблемами дітей.
15.00 – 18.00. Екскурсія по Києву для членів делегацій – гостей міста.
19.00. Культурна програма. Фінальна частина конкурсу дитячої художньої самодіяльності. Нагородження переможців. Виступи гостей. Дискотека.
22.00. Відбій.
16 вересня:
10.00. Закриття зльоту (лінійка, виголошення результатів зльоту, спуск прапора).
10.30 – 17.00. Культурно-екскурсійна програма для учасників зльоту (екскурсія по місту, відвідування цирку, музеїв, театру).
17.00 – 18.00. Демонтаж табору зльоту. Прибирання території. Здача коменданту інвентарю та території.
Роз’їзд учасників зльоту (по готовності). (98)
12. Жовтень – грудень 2007. 14 жовтня – День Українського козацтва. Козацька нація. 17 річниця Відродженого Українського козацтва. Старокозаче. Романтика дороги. Служили Богові і Україні. Новини козацтва Задністров’я. Семінар в Адамівці. Козак – завжди козак. Семінари-тренінги «Козак-лідер 2007».
Теза про утвердження свободи слова після Майдану – це «заяложене пропагандистське кліше». Такого висновку дійшла Національна спілка журналістів України у своєму меморандумі. Йшлося про зростання тиску на засоби масової інформації і журналістів з боку адміністративних органів, некомпетентність, зарозумілість у стосунках з ними. Цим грішили державні адміністрації і ради різного рівня, протилежних політичних кольорів. Викинуто «на смітник» відому істину: журналістом не може бути людина, яка обслуговує владу чи людей при владі.
Формування «демократичної коаліції» у складі НУ-НС та БЮТ не пройшло безхмарно. Повторилися перипетії попередніх узгоджень: дебати щодо ключових посад, набір суперечностей, які важко узгодити через різні соціально-економічні моделі в обох блоків. Фактичний переможець виборів БЮТ (додав понад 1,5 млн. голосів) не може погодитися з диктатом Президента, реальний імідж котрого не перевищував 8-9%. Відхилення НУ-НС кількох передвиборчих гасел Ю.Тимошенко (ринок землі, терміни переходу до професійних Збройних Сил, компенсації населенню заощаджень та ін.) девальвує позиції її блоку серед громадян, створює невпевненість, породжує схильність до хитань серед депутатів від мегаблоку.
Обережну позицію обрав блок В.Литвина, представники якого підкреслювали: вибори були нелегітимними, а Президент – напівлегітимний через порушення Конституції. Почуття ворожнечі в українських політиків стало майже «еталоном поведінки».
Протягом майже двох місяців тривало формування «демократичної коаліції». Лише після настирливих умовлянь Президента сім «непідписантів» нарешті поставили свої підписи (крім І.Плюща).
Через відсутність достатнього авторитету і низьку психологічну достатність коаліціантам довелося відмовитись від кандидатури В.Кириленка на посаду Голови Верховної Ради. Замість нього запропоновано А.Яценюка (набрав 227 голосів).
Прем’єр-Міністром України стала Ю.Тимошенко, одержавши 226 голосів. Було оголошено склад уряду. Відмовилися від голосування три фракції – Партія регіонів, Компартія, Блок Литвина.
Енергійно взявся до справ новий уряд, хоча знову не вдалося досягти проголошеної на Майдані мети – відділити бізнес від влади.
Прийнято бюджет на 2008 рік, як і раніше, це – бюджет проїдання. Значні кадрові зміни сталися у МВС. Відкрито справу щодо зловживань коштами проти М.Рутьковського. Призначено головою РНБО члена Партії регіонів Р.Богатирьову Суспільство не зрозуміло призначення керівником Національної ради з питань благодійництва «Зігрій любов’ю дитину» дочку В.Ющенка Віталіну.
У видавництві «Володимир» (СПД Саламаха Л.Ф.) надрукував книгу
1. В.Я.Тимофєєв. Козацький громадський рух. Видавництво «Володимир»-СПД Саламаха Л.Ф. Білгород-Дністровський. 2007. (07.11.2007).
160 стор. Бібліографія.
Узагальнено досвід роботи колективів навчальних закладів та громадських організацій козацького спрямування Південноукраїнського Задністров’я з виховання дітей та молоді.
Розділи книги: Від автора. І. Державні документи про козацтво. ІІ. Документи козацтва. ІІІ. Документи Міністерства освіти і науки України щодо козацтва. ІV. Навчально-виховні заклади козацького спрямування. V. Громадські організації козацького спрямування. Замість закінчення.
У видавництві «СПД СП» надрукував книги:
1. С.В.Тимофєєва, В.Я.Тимофєєв. Архіви козаччини Задністров’я. Видавництво «СП «Петрекс». Білгород-Дністровський. 2003-2010.
Документи та матеріали козацтв Задністров’я.
Т. 9. Козацькі організації Задністров’я. 2007. (12.12.2007). 379 стор.
Т. 10. Адамівський курінь. Частина 1. 2007. (12.12.2007). 312 стор.
14 ЖОВТНЯ – ДЕНЬ УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА
Шановні козаки!
Щиро вітаємо з цим всенародним святом славного козацького роду.
Героїчна історія України – це історія її козацького лицарства. За кожним відомим іменем виразно окреслюється постать політичного діяча, козацького ватажка, народного героя, талановитого полководця. Своїми титанічними зусиллями вони творили Українську державу, боролися за кращу долю свого народу, стаючи діячами загальноукраїнського, загальноєвропейського значення. А Українська козацько-гетьманська держава стала своєрідним символом Золотого віку України. Тому й жива донині мудрість, сила і відвага героїв-козаків, бо несуть її славні нащадки козацької звитяги.
Відновлення і розвиток козацьких традицій є важливим елементом пропагування української національної ідеї у нашому суспільстві. Багатий історичний досвід козацької доби – важливого етапу нашої історії та формування української державності – необхідно повноцінно використовувати і сьогодні у житті нашої країни. Адже саме ідеї любові до Батьківщини, лицарського духу захисників рідного краю, самовіддача і патріотизм українського козацтва надихали багато поколінь на свідому боротьбу, а інколи – свідоме багаторічне очікування відновлення власної державності. Отже, козацький дух, який жив в українському народі багато століть і після Богдана Хмельницького, вирував у нащадках великих козацьких лицарів і зараз в Україні йде активний процес відродження козацтва.
Тож зичимо всім козакам та їх родинам козацького здоров’я, сімейного благополуччя, натхнення та творчих успіхів на благо народу.
Хай кожний подальший день буде наповнений творчим змістом і добрими справами, теплом і радістю, щастям і добром.
Голова Голова Міський
райдержадміністрації районної ради голова
В.М. Зінченко М.С. Адиров М.М. Даценко (99)
КОЗАЦЬКА НАЦІЯ
На початку ХІХ ст. відносини між Росією та Туреччиною настільки загострились, що привели до війни 1806-1812 рр. В листопаді-грудні 1806 р. російські війська оволоділи Бессарабію, за виключенням Ізмаїла. Вихід в цей район поставив перед російським командуванням питання про взаємовідносини з біглим сюди українським і російським населенням і задунайськими запорожцями. Зокрема, у фортеці Браїлів, що була оточена російськими військами, знаходилося до трьох тисяч дунайців. Генерал-лейтенант О.Ф.Ланжерон, який командував корпусом на Дунаї, писав в січні 1807 р., що задунайські козаки можуть „наносити шкоду більш, ніж турки і татари”. Тому російське командування вжило низку заходів, щоб залучити задунайських запорожців на свій бік, обіцяючи їм всі пільги, якими користуються чорноморці на Кубані. Все це мало певний ефект. Збігле населення було зацікавлене в легалізації свого положення, а задунайські запорожці опинилися в районі дій російської армії.
Враховуючи успіхи у формуванні волонтерського полку з задунайських запорожців і збіглого українського населення, було вирішено створити на Дунаї козацьке військо, давши йому найменування Усть-Дунайського.
20 лютого 1807 р. Усть-Дунайське Буджацьке козацьке військо було офіційно затверджено указом Олександра І.
Уряд, зацікавлений у швидкому заселенні ново приєднаної Бессарабії, дозволив усть-дунайцям селитися в Придунайських степах на правах колоністів. На протязі 1815-1817 рр. в Бессарабію з-за Дунаю вийшло кілька груп козаків, які разом з усть-дунайцями оселилися в Ізмаїльському повіті, заснувавши в 1818 р. с.Дракуля (тепер с. Трудове Кілійського району Одеської області). Незабаром тут нараховувалося вже 45 козацьких родин. В 1820 р. друга група усть-дунайських козаків і задунайських запорожців, незважаючи на опір земської поліції, в кількості 38 родин оселилася в Акерманському повіті, заснувавши с.Акмангіт (тепер с.Білолісся Татарбунарського району Одеської області). Частину задунайців у 1823 р. переселили в Ізмаїльську колоністську округу, де засновано с.Новопокровське (тепер с.Покровка Ізмаїльського району Одеської області).
У зв’язку із збільшенням населення в Акмангіті частина задунайських запорожців і усть-дунайських козаків перейшла на нове місце в Акерманському повіті, де в 1827 р. заснувала с.Старокозаче (тепер в Білгород-Дністровському районі Одеської області).
Створення на Дунаї Нової січі, як про це пішли чутки на Україні, викликало серед селянства надії на відродження козацтва. Це призвело до значних втеч населення до Дунайської Січі, що прискорило ліквідацію війська.
Після ліквідації Усть-Дунайського козацького війська переважна більшість козаків лишилась в Бесарабії. Усть-дунайці та задунайські запорожці, які переселювалися до них, на протязі 20-х рр. неодноразово зверталися до державних установ з домаганням створення в краї козацького війська, з центром в с.Акмангіт.
Російсько-турецька війна, яка розпочалася в 1828 р., пожвавила клопотання козаків. Ці прагнення співпали з намаганням командування збільшити військовий контингент Дунайської армії. В червні 1828 р. уряд дозволив сформувати в Акерманському повіті Бессарабії козацьке військо, яке одержало назву Дунайського (з 1856 р. Новоросійське; проіснувало до 1869 р.), з усть-дунайців, задунайських запорожців, що оселилися в Бессарабії до 1828 р.
До війська були зараховані села Акерманського повіту Акмангіт (Білолісся), Старокозаче і Волонтирівка (тепер у районі Штефан Воде Молдови).
В 1836 р. до війська були приєднані села Михайлівка, Костянтинівка, Новотроїцьке, Миколаївка, засновані відставними солдатами, та село Петрівка, в якому мешкали селяни-переселенці з Курської губернії (тепер в Білгород-Дністровському, Кілійському, Саратському районах Одеської області). Через три роки були приєднані заселені циганами села Фараонівка та Каїри (останнє – с. Крива Балка; обидва в Саратському районі Одеської області).
За Паризьким миром 1856 р. частина козацької території з станицями Миколаївка та Новотроїцька відійшла до Молдавського князівства. Замість цих земель війську було дозволено придбати у поміщика К.Зіро селище Байрамча, незабаром перейменоване в Миколаївку-Новоросійську.
Центр управління війська розміщувався в станиці Волонтирівка. Однак в зв’язку з тим, що в цій станиці не було необхідних помешкань, військове правління до 1856 р. знаходилось в Акермані (нащадки козаків живуть в місті й дотепер). Після придбання військом Миколаївки-Новоросійської воно переїхало в цю станицю. В середині 60-х рр. там знаходились майже всі головні військові установи: шпиталь, головний військовий храм св. Миколи Чудотворця, поштова станція та училище.
Дунайське військо мало нести прикордонну службу на Дунаї, Пруті та по Чорноморському узбережжю до Дніпра, внутрішню службу в Бессарабській та Херсонській губерніях, утримувати гарнізони в Ізмаїлі та Акермані. Притягувалися вони для виконання й інших завдань.
В 1856 р., 11 липня, в зв’язку з відторгненням від Росії за Паризьким миром дунайської частини Бессарабії, військо було перейменовано в Новоросійське. З цього часу воно несло кордонну службу на лінії Болград-Татарбунари і далі по Чорноморському узбережжю. Козацькі гарнізони з’явилися в Руській Іванівці, Удобному, Козацькому, Турлаках, Папушойях (Переможному) Білгород-Дністровського району Одеської області.
У грудні 1868 р. в зв’язку з загальною реформою козацьких військ Новоросійське козацьке військо оголошувалося ліквідованим. Це було останнє козацьке військо на терені сучасної України.
Мужність і хоробрість, патріотизм, любов до волі й батьківщини, демократизм, взаємодопомогу, високі моральні цінності лишило козацтво в спадщину українському народу. Не випадково в огляді Одеської військової округи за 1871 р. підкреслювалося, що в українцях „й до цього часу добре зберігається пам’ять про вільне козацтво”, а задунайський запорожець Ананій Коломієць, закінчуючи розповідати Федору Вовку про Задунайську Січ, висловив невмирущі, сповнені глибокої віри в козацтво і його спадкоємців, слова: „А за нас... то наше не пропаде... Досі не пропало, то вже й не пропаде!.. Нашого насіння ніхто не скоренить!”
В кінці ХІХ століття, при проведенні перепису населення Російської імперії, близько 70% мешканців Акерманського повіту вважали себе козаками, або вихідцями з козаків…
В умовах незалежної України 1918 року знову, в новій якості, відродилося козацтво. Воно відігравало важливу роль в політичному і культурному житті, разом з усім народом будувало Українську суверенну державу, головною військовою силою якої стало селянське ополчення “вільних козаків”, січових стрільців, українських козацьких дивізій сірожупанників, синьожупанникі…
В ті роки на Одещині козацькими були загони селянської армії батьки Махно, Чорноморське повстанське козацьке військо (загони отаманів C.Заболотного, Дерев’яги, Я.Кощового, Солтиса, Боровського, Кіршула, Карого, Коваленки, Стратіївського, Солоненка, І.Деркача, Бондаренка, Шевченка), Одеського українського військового Коша (отаман - І.Луценко), Гайдамацькі куріні (отаман – О.Сахно-Устимович), Союзу української молоді (Одеська Січ). (100)
17 РІЧНИЦЯ ВІДРОДЖЕНОГО УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА
ПРОГРАМА
Святкування ХVІІ річниці відродженого Українського козацтва
в місті Білгороді-Дністровському та районі 14.10.2007 року
І. БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКИЙ:
10.00 Районна державна адміністрація. Мала зала. Урочисте засідання Старшинської ради Об’єднаного Задністрового козацтва.
В програмі: 1. Завдання козацького руху (генерал-осавул УК В.Тимофєєв).
2. Нагородження козаків Об’єднаного Задністрового козацтва грамотами (заступник голови райдержадміністрації полковник УК П.Ігумнов).
ІІ. СТАРОКОЗАЧЕ:
12.00 Урочистості. Меморіал Слави. Посвята в козаки.
Проводять: генерал-осавул УК В.Тимофєєв, полковник УК П.Ігумнов, Січовий суддя Б.Устименко, полковник УК В.Воробйов, полковник УК В.Гавриленко, полковник УК М.Маринеску, осавул УК В.Самоковський, осавул УК В.Лукашевський, сотник УК Ю.Щербина.
ІІІ. БРИТІВКА:
14.00 Урочистості. Будинок культури. Полковник УК О.Ступак.
15.00 Площа біля Будинку культури.
1. Виступ козацького хору «Мрія». Полковник УК І.Зорило.
2. Козацький куліш. Полковник УК В.Єремєєв, полковник УК С.Горлачов, осавул УК І.Оленєв, осавул УК Л.Горлачова.
3. Посвята в козаки. Полковник УК Л.Городецький, Січовий суддя Б.Устименко, полковник УК В.Білоус, полковник УК М.Вітряк, курінний УК Б.Вітряк.
4. Козацькі розваги. Генерал-хорунжий УК О.Мица.
Примітка: Делегація Об’єднаного Задністрового козацтва на чолі із генерал-хорунжим М.Скляренко 13-14.10.2007 року перебуває в Києві на Великій Раді Українського козацтва.
Радник Гетьмана України, генерал-осавул УК В.Я.Тимофєєв. (101)
СТАРОКОЗАЧЕ
Мешканці Старокозачого, заснованого козаками Задунайської Січі й усть-дунайськими козаками – виходцями з сел. Акмангит (Білолісся Татарбунарського району) та Дракулі (Трудове Кілійського району), відсвяткували 180 річницю.
Це в минулому – районний центр, а сьогодні – одно з найкрупніших сіл Білгород-Дністровського району налічує більше 7 тисяч мешканців.
На території сільської ради працюють колективи СПК «Вільне козацтво», ООО «Старокозацький винзавод», ООО «Старокозацький сир», лісництва, Будинку культури, загальноосвітньої та музичної шкіл, дитячого садка, районної лікарні, аграрного ліцею, райкомунгоспу.
В Будинку культури відбулися урочистості, нагородження знаних людей села, святковий концерт силами артистів районного відділу культури, школярів, вихованців музичної школи, сільського хору «Алкалія» (керівник В.В.Вареник). На урочистості прибули голова районної ради М.С.Адиров, його заступник Ф.І.Дюльгер, керуючий справами Л.Ф.Стулій, голова районної ради ветеранів П.І.Ластовецький.
В рамках програми святкування 17 річниці відродженого Українського козацтва, за участю керівництва Об’єднаного Задністрового козацтва, пройшла посвята в козаки. Молоді хлопці, пройшовши обряд посвячення, піднімали над головою козацьку шаблю із словами: «Служу народові України!» (102)
Народна хорова капела – пошуково-дослідницький фольклористичний гурт «Алкалія» Будинку культури с. Старокозаче
13 січня 2006 року народна хорова капела – пошкеово-дослідницький фольклористичний гурт «Алкалія» Будинку культури с.Старокозаче відзначила 40-річчя віддня заснування колективу. Хор було започатковано в середині 60-х років минулого сторіччя. За 40 років існування хор зазнав чимало злетів і падінь.
У числі засновників і керівників хору були Андрій Грінченко (1965-1968), Валерій Кобзаренко (1969-1972), Віктор Вареник (1973-1974), Ганна Баракова (1975), Ігор Резниченко (1976-1988), саме під час його керівництва колективу хору було присвоєно почесне звання народний (16.04.1982), Владислав Заїка (1988).
У січні 1988 року до керівництва хором повернувся Віктор Вареник, який разом з концертмейстером-хранителем фонду Іваном Котельником останні 16 років незмінно утримує колектив на відповідному званню народний творчому рівні.
Переважна більшість учасників хору – співробітники Старокозацької районної лікарні.
Влітку 2005 року колектив прийняв участь у І Всеукраїнському фестивалі художніх колективів медпрацівників (м.Київ) та був нагороджений грамотою Міністерства охорони здоров’я України.
Хор є бажаним учасником культурно-мистецьких та громадсько-політичних акцій, які проводяться в селі Старокозаче, в Білгород-Дністровському районі тощо. У різноманітному репертуарі колективу духовна, класична, народна музика. Хор співпрацює із козацькими організаціями; дитяча група хору – учасник Великих Рад Українського козацтва 1997, 1998 років в Київі. (103)
РОМАНТИКА ДОРОГИ
Юрія Івановичв Щербину я знаю років з двадцять. А працює він в Старокозацькій школі з 1978 року. Кожні канікули учитель географії веде своїх учнів в похід. В любу пору року, в любу погоду його вихованці збирають рюкзаки – й в дорогу! До речі, зібрати рюкзак теж треба вміти, це тільки на перший погляд – ніщо. А це – ціла наука: пройдеш пару километрів, почуєш на своїх плечах всі промахи, по собі знаю. Тому слухають діти й внимають кожному слову Юрія Івановича, намагаючись бути у всьому на нього схожими.
Щербина не з тих вчителів, які довго розказують, як треба робити. Він просто каже: «Роби, як я!» Ступаючи за ним слід у слід, школярі вчаться, як правильно вибрати місце привалу, як розпалити багаття одним сірником, як намет розкласти, щоб й вітром не задувало, й водою не залило у випадку дощу, як розрізнити, яки ягоди можна їсти, а які не можна… А скільки цікавого з історії рідного краю узнають його вихованці, подорожуючи по місцям бойової слави!
Туристсько-краєзнавчому клубу «Тирас» вже 17 років. Його керівник Ю.І.Щербина вважає, що дітей не треба навчати, тільки сидячи в кабінеті. Його кружкові обходили Білгород-Дністровський, Савранський, Балтський, Кодимський, Ренійський, Ізмаїльський, Кілійський, Саратський, Татарбунарський, Біляївський, Овідіопольський райони, увесь південний схід Молдови, центр та південь Криму. Загальна протяжність маршруту, яку пройшли гуртківці – більше 10 тис. км. В Старокозачому вже з’явилися сімейні династії туристів: Осатаненко, Волох, Журавель, Берлінські, Старченки…
Пам’ята, десь в році 1991 виїжджали ми на області туристські змагання в Саранський район. Одна дівчинка, Рая Старченко, не поїхала з нами, дома чомусь затрималася. Як же я здивувалася, коли хвилин за двадцять до відправки потягу вона з’явилася на пероні вокзалу: «Я з вами!» Дома неможливо було залишитися, коли твої їдуть. Зараз Раїса Леонідівна теж учитель, працює в цій ж школі соціальним педагогом.
На знимку 28 жовтня 2005 року – група старшокласників готується до вело походу навкруги Дністровського лиману в днь визволення України від німецько-фашистських загарбників. Тоді вони проїхали 185 километрів по селам нашого району, що були звільнені в 1944 році.
Про те, як діти навчаються долати труднощі, як пізнають ази витривалості в екстремальних умовах, як проявляються взаємопідтримка й взаємовиручка, формування характеру підлітка, розказав своїм колегам-педагогам Юрій Іванович на серпневій педагогічній конференції. Він нагороджений знаком «Відмінник освіти України». З 1984 року за його ініціативою проводяться районні туристичні змагання, які не втратили своєї актуальності й сьогодні. Діти копіюють нас, дорослих. Й дуже поталанило тим школярам, які довелося навчатися у знаного педагога, кваліфікованого майстра своєї професії, Учителя за призванням – Юрія Івановича Щербини! (104)
СЛУЖИЛИ БОГОВІ І УКРАЇНІ
14 жовтня Україна відсвяткувала День Українського козацтва, історія якого є невід’ємною й органічною частиною історії України та всесвітньо-історичного процесу.
Від давніх часів найбільш мужні, відважні й загартовані в боях з ворогами своєї землі представники українського народу організувалися в окрему історичну спільноту – козацтво.
Що говорить вам «козак» - це крилате й горде слово. Чом завжди буває так, що світлішає від нього? Козаки – це вільні люди, козаки – це вправні люди, козаки – борці за волю, за народну кращу долю.
З кожним днем зростає інтерес багатьох людей до проблем нашої історії, витоків національної культури. Знання свого родоводу, історичних та культурних надбань предків необхідні не лише для піднесення національної гідності, а й для використання кращих традицій у сучасному нашому житті. «Історія України захоплює кожного своїми подіями і напівказковими героями, народ напрочуд оригінальний, земля прекрасна. І все це досі ніхто не представив перед очі освіченого люду, тоді як Україна давно мала своїх і композиторів, і малярів, і поетів», - писав великий український поет Т.Г.Шевченко.
До Дня Українського козацтва бібліотеки ЦБС оформили інформаційні книжкові виставки: «Від Гетьмана до Президента» - бібліотека ім. М.Кропивницького, «Україна – козацька держава» - бібліотека ім. М.Горького, «Степ та воля – козацька доля» - бібліотека ім. В.Катаєва, «Українське Чорноморське козацтво» - бібліотека смт Сергіївка. В бібліотеці для юнацтва ім. Т.Шевченка відбулася прем’єра книги С.В.Тимофєєвої «Сучасне українське козацтво на півдні Одещини». Година народознавства «Тої слави козацької повік не забудемо!» була проведена в бібліотеці ім. О.Пушкіна.
В бібліотеці імені Л.Українки оформлена книжкова виставка «Славетна Запорозька республіка», епіграфом до якої стали слова з народної пісні «Буде тобі, козаченьку, аж три доріженьки вкупі: одна – в Рим, друга – в Крим, а третя – в Запоріжжя».
Книжки зайняли шість стендів під розділами: «Козацька держава» (історія козацтва, історія створення Запорізької та інших Січей, представлена велика кількість публіцистичних статей та історичних розвідок); «Світочі козацького духу» (розповідь про козацьких ватажків, гетьманів, отаманів); «Козацькому роду нема переводу» - в цьому розділі, який зайняв майже половину виставки, представлені художні твори на цю історичну тему. Серед авторів такі відомі як Михайло Старицький, Іван Нечуй-Левицький, Пантелеймон Куліш, Володимир Малик, Натан Рибак, Іван Ле, так і мало відомі широкому читацькому колу Роман Іванчук, Іван Корбач, Данило Мордоване, Олесь Лупий, Дмитро Міщенко, Анатолій Мороз, Олексій Пахучий та інші.
Ці виставки будуть діяти ще місяць. Запрошуємо вас, шановні читачі, завітати до бібліотек і ознайомитися з цікавими матеріалами. (105)
НОВИНИ КОЗАЦТВА ЗАДНІСТРОВ’Я
З 10 по 20 жовтня Білгород-Дністровському районі за планом Координаційної ради з питань розвитку козацтва в районі при голові районної державної адміністрації по школах козацько-лицарського виховання (Адамівській, Долинівській, Турлацькій, Старокозацькій, Петрівській, Вигінській, Шабській №2, Біленківській та ін.) пройшли урочистості, присвячені ХVІІ роковині Відродженого Українського козацтва. В програмі – зустрічі із козаками, спортивні свята, посвяти у козачата та ін.
14 жовтня козаки Білгород-Дністровського міського козацького Кошу (Воробйов В.М., Горлачов С.П. та ін.) провели зустріч із учнями загальноосвітнього навчального закладу №6 м. Білгорода-Дністровського. В програмі – розповіді з історії Задністрового козацтва, відповіді на запитання.
В останню декаду жовтня козаки Буджацької Січі (Скляренко М.П., Воробйов В.М., Горлачов С.П., Ступак О.Т. та ін.) разом із козаками Одеських крайових організацій провели посвяту в козачата в одному із загальноосвітніх закладів м. Кілія. Після посвяти відбувся концерт силами козацького хору «Мрія» (керівник Зоріло І.С.).
Наказом Гетьмана Українського козацтва М.М.Пантелюка (Універсал №77 від 14.10.2007 року) присвоєно військові козацькі звання козакам Задністрового козацтва – Тимофєєв В.Я. (генерал-осавул УК), Маринеску М.К. (полковник УК), Устименко Б.І. (полковник УК), Смаковський В.М. (полковник УК), Лукашевський В.В. (полковник УК), Гавриленко В.О. (полковник УК), Зоріло І.С. (полковник УК), Єремєєв В.І. (полковник УК).
В кінці жовтня при голові Білгород-Дністровської районної державної адміністрації відбулося засідання Координаційної ради з питань розвитку козацтва в районі. Активну участь в ньому взяли козаки Тимофєєв В.Я., Ігумнов П.М., Щербина Ю.І., Кривенко А.К., берегині Васелінга Л.Д., Тома Т.І., Чумаченко В.М. та ін.
Таке ж засідання відбулося й при Білгород-Дністровському міському голові. В засіданні взяли участь козаки Скляренко М.П., Воробйов В.М., Врублевський М.В., Гавриленко В.О., Ступак О.Т. та ін.
В порядку денному засідання – плани покращання роботи з розвитку козацтва в районі та місті, фотовиставки та виставки й презентації книг з історії та практики козацького громадського руху на Задністров’ї, зокрема книги генерал-осавула Українського козацтва Тимофєєва В.Я. До речі, ці книги є практично в усіх великих бібліотеках України (Київ - Національній науковій ім. В.І.Вернадського, Академії педагогічних наук ім. В.О.Сухомлинського, Національній історичній та ін.; Одеса – Державній науковій ім. М.Горького, обласній науковій ім. М.Грушевського, Одеського національного університету ім. І.І.Мечнікова, Південноукраїнського педагогічного університету ім. К.Д.Ушинського та ін.).
Почав практичну роботу поки що не зареєстрований офіційно клуб «Патріот». Керівник клубу – козак Гавриленко В.О. провів декілька козацьких таборувань на березі Дністровського лиману.
Вже місяць працює в Білгород-Дністровському педагогічному училищі Південноукраїнського педагогічного університету гурток молодих січовиків. В програмі – теоретичні та практичні заняття із козацьких бойових двобоїв, психологічна підготовка, історичні розвідки та ін. Керівник – козак Гавриленко В.О.
В листопаді козаки міста Білгорода-Дністровського (Ступак О.Т., Горлачов С.П., Воробйов В.М., Городецький Л.Г. та ін.) провели посвяту в козачата одного з класних загонів загальноосвітнього навчального закладу №11. В планах – налагодження постійної роботи з козацько-лицарського виховання в школах міста. Козаки та берегині Білгород-Дністровського району (теоретики та практики цього виду виховання, автори підручників – Тимофєєв В.Я., Чумаченко В.М., Федорова Л.В., Тома Т.І., Молчанова Т.І. та ін.) готові поділитися з колегами-початківцями знаннями та методичними посібниками. В грудні у видавництві «Володимир» виходить книга Тимофєєва В.Я. «Козацький громадський рух» достатнім для розповсюдження накладом (тиражем).
В Білгород-Дністровському районі проходять семінари-тренінги «Козак-лідер 2007» для директорів шкіл козацько-лицарського виховання, класних керівників, лідерів шкільного козацького самоврядування та дитячо-юнацьких громадських організацій «Січ», «Молода Січ». Козаком Тимофєєвим В.Я. для тренінгу підготовлено декілька посібників – «Школа козацько-лицарського виховання» (для директорів та заступників директорів шкіл), «Виховання козака-лицаря» (для класних керівників), «Козацький громадський рух» (для лідерів дитячо-юнацького козацького громадського руху). Ці посібники безкоштовно роздаються всім учасникам тренінгу. (106)
СЕМІНАР В АДАМІВЦІ
Нещодавно дитячий садок «Галинка» зустрічав гостей. Більше 20 вихователів дошкільних закладів сіл району були запрошені на виїзне засідання методичного об’єднання, яке проводилося районним відділом освіти в Адамівському дитячому садку. «Козацькому роду нема переводу» - так називалася фізкультурно-пізнавальна гра, яку підготували колективом «Галинки». Особлива подяка вихователям С.С.Даниленко та Н.І.Березнюк, батькам вихованців, яки вечорами шили футболки, чкшки, шаровари для маленьких козачат. Експрес-інформацію про нову форму виховання в місцевому дитячому садочку, що відображає козацький напрямок, надала завідуюча дитячим закладом Алла Іванівна Івасенко. Вихователі в українських костюмах, зала, прикрашена в українсько-козацькому стилю, ігри, конкурси, спортивні розваги на мотиви української народної казки «Котигорошко» - це яскраве дійство спостерігав генерал-хорунжий українського козацтва заступник польового гетьмана В.Я.Тимофєєв, мешканець села Адамівна. Він розказав присутнім про те, як розвивається козацький рух в нашому краю.
Моторності, енергійності, яскравому самовираженню маленьких мешканців дитячого садка, їх артистичності можна було позаздрити. В роботі методичного об’єднання взяли участь головний спеціаліст районного відділу освіти з питань дошкільної освіти Л.В.Федорова та методист Т.Л.Мисюк. (107)
КОЗАК – ЗАВЖДИ КОЗАК
«Найкращий шлях самореалізації непересічної людини-особистості – мати свою справу та не мати справи із людиною, яка не має ніякої справи…»
В.Тимофєєв
Розповідаючи кореспондентам «АВ» про про своє цікаве життя й різноманітну діяльність, Валерій Тимофєєв в якості ілюстрацій підготував не один десяток фотографій, документів, газетних статей, книг, нагородних листів… Проглядаючи всі ці матеріали, журналісти побачили на фотографіях поряд із заступником начальника служби у справах дітей райдержадміністрації багато знайомих й нових облич. На знимках співрозмовник то сидів у строгому костюмі за учительським столом, то акомпанував на баяні вокальному колективу, то гордовито сидів в козацькому мундирі з шаблею в руках, то, сидячи на даху із сином, розмірковував про майбутнє, а то й брав участь у застіллі… У цієї людини завжди була своя справа й, як правило, не одна…
Й ШВЕЦЬ, Й ЖНЕЦЬ, Й НА БАЯНІ ІГРЕЦЬ
- Валерію Яковичу, вам всього 55 років, але Ви встигли за цей час написати 20 книг з організаційної роботи в школі, декілька наукових робіт з історії козацтва, попрацювати у ролі управлінця… Як Вам вдається все це поєднувати й встигати завжди бути на висоті?
- Ще в дитинстві я умів робити 3-4 справи одночасно: граючи по нотах, читав книгу (посміхається). Це, ясна річ, жарт. Вся справа в організації. Ще в 16 років я придумав собі такий девіз: СПУРТ – «Сьогодні постарайся успіти роботи титана».
- Ви займали багато різних посад. Чи була у Вас любима професія, можливо та, про яку мріяли з дитинства?
- Моєю мрією було стати музикантом. Але вона не здійснилася. Я служив командиром відділення перших баянів оркестру баяністів ЛенВО. Зимою треба було якось грітися, й я, як командир, вирішив показати солдатам приклад: треба було принести стовбури дерев для того, щоб протопити піч. Але я послизнувся, впав – й стовбур роздробив мені кисть руки. На цьому «мої пригоди» не закінчилися: пошкодивши собі кисть. Я не зміг грати, й зірвав важливий концерт, на якому повинні були зустрітися Леонідж Брежнєв та Президент США. Й… мене звинуватили у шпигунстві!
Після цього випадку я вже не думав поступати в консерваторію… Пішов в Одеське морехідне училище рибної промисловості.
- Як довго Ви ходили по морях-океанах?
- Після морехідки походив близько трьох років… Але обставини змусили міняти професію. В кінці 70-х років закінчив біофак ОДУ. Пізніше осилив два факультети сільськогосподарського інституту, судноводійський факультет ОДМА. Мені подобалося, що знання, отримані там, можна було застосувати на практиці.
СІМ’Я КОЗАКА
Я народився в сім’ї радянського офіцера, тому ми багато переїжджали. Мама за професією була музикантшою, уміла грати практично на всіх інструментах: балалайка, гітара, скріпка, фортепіано…
Коли помер Сталін, почалися репресії супроти його офіцерів. Тоді батькові прийшлося полишити кар’єру військового й змінити професію: він закінчив історичний факультет ОДУ, потім став кандидатом історичних наук.
В дитинстві моїми звичайними іграшками були патрони. Стріляти я навчився раніше, ніж писати. Пам’ятаю, що отримав добрячого стусана від батька за те, що міг би стати мішенню – пройшовся по линії вогню.
Мої батьки походили з сімей із різними традиціями та поглядами: дід з боку матері був партійним функціонером та революціонером, а дід з боку батька – священиком-старовіром. Іноді, в тяжкі для сім’ї часи, батьки відправляли мене із сестрами до діда з бабою, Тоді ми ніби потрапляли в другий світ: багато годин стояли в молитві, ходили в церкву, вивчали службу…У другому класі на рік я потрапив до них – й багато чого побачив за цей час. Комунізм та старовірство залишили у моїй душі глибокий слід – насамперед, гостре відчуття справедливості, розуміння добра та зла.
До праці мене привчили з дитинства батьки, та й сам я був не лінивий. Баян й футляр ми з сестрою поділили так: поки вона ховалася в футлярі, я розбирався з набором чорно-білих кнопок. Було важко з’єднати праву та ліву руки, але за п’ять місяців я оволодів баяном й брав участь у конкурсах художньої самодіяльності. А в 15 років вже самостійно заробляв гроші – працював акомпаніатором у Палаці культури. Батьки не схвалювали моє захоплення, казали, що музика не дозволить мені нормально заробляти…
Але, не зважаючи на це, після закінчення школи я поїхав до Одеси поступати в університет на відділення астрономії фізичного факультету (закінчив школу із золотою медаллю), а поступив в музичне училище.
В цей ж час я відпустив бороду; батько був проти (тоді працював директором школи), але за мене вступився дід-священик: «Нишкни, няхай носить». Й з тих часів борода стала стилем мого життя. В армії, на жаль, її прийшлося збрити…
В студентські роки познайомився із своєю майбутньою дружиною, вона навчалася в педінституті. Вона родом з Біленького.
Зараз у мене троє дітей й двоє онуків, всіх дуже люблю. Традиція козацтва у нас в зберігається: молодший син козак, а найбільший козак – це дочка. Це вона умовила мене зайнятися темою козацького війська. Разом із нею ми написали 15 книг, у яких зібрані архівні документи Задністрового козацтва.
ШКІЛЬНА ПОРА
- Чим ж Ви стали займатися після моря?
- Так трапилося, що я потрапив в Адамівську школу – працював учителем біології, хімії, музики. Брав на себе й громадську загрузку. Там же працювала й дружина.
Графік у нас був дуже напружений: мені приходилося працювати у дві зміни, крім того, я підробляв в клубі, грал на свадьбах, вів гуртки на станції юнатів в Шабо, радіотехнічний гурток (мої учні поставили експеримент з підключенням до радіомережі й… запустили в ефір пісні Висоцького; після цього у мене були великі неприємності…). Крім того, у нас було велике господарство: кози, вівці, кури. Гуси, свині… Доводилося нелегко.
- Коли ж Ви встигали писати?
- Після того, як закінчував усі справи, уночі.
- А спати?
- Часів 5-6 на добу мені було досить. Хоча іноді дрімав на уроках… В такому режимі я пропрацював до 1983 року, потім мені запропонували стати директором школи.
Як раз в цей час в школі ввели суспільно-корисну працю, й Адамівська школа була однією з не багатьох, де ця робота була налагоджена. Ми взяли в оренду частину свинотоварної ферми, й школярам вдалося перевищити колгоспні показники в два з лишнім рази!
В школі було багато цікавих моментів…
Я запропонував школярам робити газету – ця ідея їх дуже зацікавила.
Потім я зрозумів, що в школі все, що я міг зробити, я зробив… далі школа повинна була трансформуватись в ліцей, але зробити в Адамівці ліцей не було можливості.
ІНТЕЛІГЕНТНИЙ ЧИНОВНИК
- Валерій Якович, Ви були головою Адамівської сільської ради, працювали в апараті РДА. Який вплив мала на вас влада? Не змінилося Ваше ставлення до людей?
- У влади є два таких не зовсім приємних моменти. Перше: людині, наділеною владою, у більшості випадків, приходиться працювати не із законослухнянними громадянами, а з тими, хто порушує закон. І звідси друге: влада побудована на примусі, на подавленні у деякому ступеню свободи однієї людини, для того, щоб забезпечити свободу інших. Тому у керівника виробляється інший погляд на життя, формується жорсткий характер.
- Структура влади побудована так, що порядній людині в ній важко не змінитися й не зрадити своїм принципам. Не приходилося Вам йти на змову із совістю?
- Я не міг змінити всієї системи влади, але в моїх силах – й я вважав це своїм обов’язком – було робити добре й чесно те, що повинем був зробити я.
Я ставився до всіх людей однаково, не зважаючи на чини й посади. Влада повинна робити для людини. І працюючи в сільській раді, я намагався побудувати модель громадсько-державного управління та залучити людей до управління.
- Були у Вашій роботі конфліктні ситуації?
- Не без того… У нас в селі була дуже поважна людина, орденоносець, що мав дуже велику суму на ощадкнижці. Ця людина зробила на вулиці сміттєзвалище й викидала туди сміття. Я прийшов розбиратися, він ввічливо попросив мене вийти. Я тоді видаю та розвішую розпорядження про штрафні санкції. Були дуже серйозні розбірки, але я добився того, що ця людина сміттєзвалище ліквідувала.
- Не стискає Вас чиновничий «мундир»?
- В деякій мірі – так, як і люба робота, яка ставить свої рамки. Рідко випадає, що робота зуміщує приємне й корисне. Але я намагаюсь виконати її добросовісно.
ВІД КАНЦТОВАРІВ – ДО ШАРОВАРІВ ТА ЛЮЛЬКИ
- Як Ви стали козаком? Ви вже були дорослою людиною, все ж не 15 років, коли це сталося й на юний задор списати прийняття такого рішення не можна…
- Козацька дружина виникла у 1992-93 роках, після розвалу СРСР, коли багато господарств почали розкрадатися, й виникла необхідність захищати своє добро. «Джентльменти удачи» молдавської національності грабували наш свинотоварний комплекс, кожну ніч вивозячи 5-6 свиней.
- Тоді Ви захищали свої інтереси. Але чому Ви залишилися в козацтві?
- Мені сподобалася ідея: початковою метою козацтва в кінці 80-х років було відновлення ідеології, моралі й культури народу на основі козацького морального кодексу. Комуністична ідеологія ушла, але об’єднати суспільство було необхідно. Тоді розділення в середовищі козаків не було.
- Чому ж, на Ваш погляд, воно виникло?
- Вважаю, що розкол в козацтві виник на релігійному грунті: одна частина козаків почала дотримуватися основ поганства, друга католицтва, третя – православ’я у формі київського чи московського патріархатів, четверта – прилучилася до греко-католиківбули й постсоветські атеїсти. Скоріше всього, це загальна тенденція: доки не буде порядку в державі, не буде його й в козацтві.
Але є те, що об’єднує всіх козаків – це їх кодекс честі. І якщо кожен буде його дотримуватися й просто робити свою справу – ситуація стане краще. Такий у нас менталітет: де два козаки – там три гетьмани. І коли козацькі лідери починають між собою сперечатися, козацтво просто губить авторитет в очах людей – а цього нельзя допустити. По мірі своїх сил я намагаюся грати роль об’єднувача.
- Чи має козацтво свої господарства, як мало колись у давнину?
- На мій погляд, люди ще не доросли до того, щоб правильно будувати відношення в господарчих кооперативах. Вважаю, це справа майбутнього.
- А Ви, як справжній козак, вмієте їздити на коні та махати шаблею?
- На коні їздити можу – кожна дитина в селі навчався цьому з малих літ. Але зараз більше їздять на «залізних» конях. А шабля… правду кажучи, з цим не так добре.
- Валерій Якович, Ви патріот держави. Вважаєте себе ще й патріотом міста? І як Ви гадаєте, коли-небудь зміниться в місті ситуація на краще?
- Я живу в місті небагато часу, але мені стає боляче за те, що відбувається. Гадаю, нічого не зміниться на краще до того, коли не зміниться відношення мешканців до міста. Да, всі лаються, плюються, кажуть, у нас погано, але ніхто не зробить хоча б малесеньку справу, щоб в місті стало краще. Треба робити справу, а не тільки лаяти владу.
Й ШАШКОЮ, Й ШАХМАТОЮ
- Валерій Якович, Ви обдарована людина. Чи маєте серед Ваших талантів кулінарний?
- Скажу відверто: я приготував добрий обід лише один раз в житті. Це було ще в шкільні роки. В одну з неділь батьки взяли з собою моїх сестер й поплили (на лодці) відпочивати на берег лиману. Я залишился «один вдома». Й у мене виникає бажання порадувати сім’ю обідом, й приготував перше, друге й компот. Скажу, по секрету, моя «стряпня» мені самому сподобалася. Увечері мої рідні повернулися, все з’їли, - і… ніхто мене не похвалив. Вважаю, з тих пір у мене пропало бажання займатися кулінарією.
- Є у Вас любимий письменник?
- (З посмішкою). Як же у мене може бути любимий письменник, якщо я сам письменник?
- То Ви перечитуєте на ніч свої книги?
- Я просто не встиг би цього зробити…
Це просто жарт, й в свій час я перечитав багато книг. Склав список літератури – наукова, художня – до 1990 року систематично читав.
- Чим ж Ви керувались при складанні списку? Як вибирали твори?
- Дуже просто: брав, скажімо, підручник літератури ХХ століття й виписував хрестоматійні твори. Таким чином прочитав світову літературу – від старовинної до сучасної. «Гамлет» Шекспіра, «Дон Кіхот» Сервантеса, «Фауст» Гете, «Мастер і Маргарита» Булгакова, «Джуд Непомітний» Гарді, «Пер Гюнт» Ібсена й т. д. Ці речі вплинули досить сильно на мене.
- Список був для Вас законом чи щось менш цікаве Ви могли пропустити?
- Не можу сказати, що всі книги мені подобалися – на смак та колір… Але я поставив мету – й виконав завдання.
- У Вас добре розвинено логічне мислення – інакше Ви б не змогли керувати різними структурами. Любите Ви ігри, що потребують уваги та зібраності – шахмати, карти, доміно?
- Я дуже добре грав в шамати у юності, ще до армії. Підходив до гри серйозно, вивчав правила за підручником. Я вигравав навіть у дуже сильних шахматистів. Потім, на жаль, просто не залишилося часу на цю гру.
- Ви знайомі з музикою з дитинства, граєте на багатьох музичних інструментах, Що Вам подобається з класики?
- Любимий твір – «Рондо-капрічіозо» Сен-Санса. Із задоволенням граю на баяні твори Баха – цей інструмент дозволяє виконувати речі, написані для органа. Грати я люблю більше, ніж слухати.
- А як Ви ставитеся до сучасної музики? Рок не визиває негативу?
- Наша група часто виступала на святах – а там публіка «різнокольорова». Бувало, заказувала й тяжкий рок… І ми грали!
- Ваш любимий виконавець, група?
- Авжеж наша, «Бродячі музиканти»! (108)
СЕМІНАРИ-ТРЕНІНГИ «КОЗАК-ЛІДЕР 2007»
В жовтні-грудні 2007 року в Білгород-Дністровському районі проходили семінари-тренінги «Козак-лідер 2007», які проводили козаки та берегині Задністрового козацтва.
ЗВІТ ПРО ВИКОНАННЯ ПРОЕКТУ
«РОЗВИТОК УЧНІВСЬКОГО САМОВРЯДУВАННЯ В СІЛЬСЬКІЙ МІСЦЕВОСТІ»
Загальноосвітні навчальні заклади Білгород-Дністровського району Одещини
«На сьогодні актуальною для Білгород-Дністровського району Одеської області є проблема низької інтегрованості учнівської молоді у соціальну діяльність через участь у різних формах самоорганізації та колективної діяльності.
Значну частину свого часу учнівська молодь проводить в загальноосвітніх шкільних закладах, в яких останнім часом втрачено систему виховання, побудованої на стимулюванні кооперації, співпраці між членами колективу задля досягнення спільних цілей. На сьогодні школа в основному робить акцент на індивідуальне навчання, досягнення результатів передусім в навчанні. При цьому втрачено такий важливий компонент як виховання, передусім громадянське виховання, громадянська освіта. Все це призвело до того, що діти почали надавати перевагу неформальним угрупуванням, які в переважній своїй більшості носять асоціальний характер (злочинні угрупування, вуличні групи тощо).
Тому важливим на сьогодні є залучення учнівської молоді в сільській місцевості до різноманітних форм соціальної активності, які б стимулювали їх участь у житті громади, сприяли б реалізації їх суспільно значущих ініціатив тощо.
Проект (додаток 1) спрямовано на розвиток учнівського самоврядування в сільських територіальних громадах Білгород-Дністровського району Одеської області шляхом тренінгової підготовки лідерів органів самоврядування шкіл, керівників дитячо-юнацьких організацій козацького спрямування.
Цільовою групою проекту було визначено підлітків – активістів дитячо-юнацьких організацій, шкільного самоврядування шкіл ряду сільських населених пунктів Білгород-Дністровського району Одеської області.
1. Інноваційність та оригінальність.
Проект є унікальним тим, що поширює методику активізації громадської активності школярів, заснованої на традиційних елементах виховання з урахуванням сучасних особливостей та вимог. Модель учнівського самоврядування на основі козацького виховання апробована на базі Адамівської школи та визнана однією з кращих в Україні (газета «Освіта», №52, 2002, 6-13 листопада). Поширення такої моделі дозволяє відродити суто українські традиції виховання дітей та підвищити громадську активність на селі, виходячи із сучасних вимог суспільства.
2. Було здійснено таку діяльність:
- видано посібник «Козацький громадський рух» (додаток 22) для активістів шкільного самоврядування. Посібник включає інформацію такого роду (розділи): Державні документи про козацтво; Документи козацтва; Документи Міністерства освіти і науки України щодо козацтва; Навчально-виховні заклади козацького спрямування; Громадські організації козацького спрямування. Посібник було поширено серед учасників навчальних семінарів, а також серед інших зацікавлених педагогів;
- проведено семінарську підготовку активістів шкільного самоврядування та дитячо-юнацьких організацій козацького спрямування з сс. Приморське, Біленьке, Салгани, Бритівка, Шабо, Молога, Вигін. Для цього було розроблено програму одноденного семінару (додатки 5,6), проведено відбір учасників навчальних семінарів за допомогою конкурсу анкет (додаток 4). Інформація про можливість участі у семінарі було поширено через розміщення оголошень в населених пунктах, а також через розсилку спеціального випуску газети козаків Задністров’я «Річ про Січ» по школам населених пунктів (додаток 3). Навчальні семінари проводилися на базі шкіл зазначених населених пунктів.
Але вже після другого семінару виявилося, що проведення їх лише для лідерів шкільного самоврядування та дитячо-юнацьких організацій козацького спрямування й граничної кількості навчальних закладів не вирішує багатьох проблем виховання в масштабах району; поза увагою організаторів семінарів залишилися керівники, заступники керівників, класні керівники, вихователі, керівники гуртків – основні вихователі й консультанти лідерів шкільного самоврядування. Керівництво ряду навчальних закладів виступило з ініціативою розширення мережі семінарів й на вищезазначені категорії слухачів.
Тому в листопаді 2007 року були розроблені програми семінарів «Учнівське самоврядування в сільській місцевості» для керівників, заступників керівників, класних керівників, вихователів навчальних закладів (додатки 11,12,14,15), посібники «Виховання козака-лицаря» (для класних керівників, педагогів-організаторів, вихователів навчально-виховних закладів – додаток 23; посібник включає інформацію такого роду: Козацька педагогіка й сучасна освіта; Джерела школи козацько-лицарського виховання; Додатки), «Школа козацько-лицарського виховання» (для керівників – директорів, заступників директорів навчально-виховних закладів – додаток 24; посібник включає інформацію такого роду: Етапи розвитку шкіл козацько-лицарського виховання; Основні концептуально-методичні документи цих періодів; Додатки) й в січні-квітні 2008 року семінари продовжуються для учасників з сс. Адамівка, Петрівка, Старокозаче, Випасне, Турлаки, Долинівка, Софіївка, Миколаївка (є домовленість із відділом освіти про проведення семінарів для керівників, заступників керівників, класних керівників всього району на базі районного методичного кабінету). Для інформації розіслано по школах спеціальні випуски газети козаків Задністров’я «Річ про Січ» (додатки 9,10,13). Розроблено описи та плани проведення постійно діючого тренінгу для лідерів шкільного самоврядування та дитячо-юнацьких організацій козацького спрямування (додатки 16,17), класних керівників, педагогів-організаторів, вихователів навчально-виховних закладів (додатки 18,19), керівників, заступників керівників навчальних закладів (додатки 20,21).
3. Виконання робочого плану:
Місяці Заплановані заходи Відповідальні особи
Липень 2007 Подання проекту. Керівник проекту.
Серпень Отримання відповіді від координатора проекту. Ю.Степанець.
Вересень Підписання грантової угоди. А.Бойко, керівник проекту.
Жовтень Поширення анкет серед потенційних учасників навчальних семінарів. Керівник проекту.
Жовтень Відбір учасників навчальних семінарів. Менеджер проекту.
Жовтень - листопад Підготовка посібників для активістів шкільного самоврядування, класних керівників, вихователів, керівників навчальних закладів. Авторська група.
Листопад Розробка програм одноденних навчальних семінарів. Менеджер проекту.
Листопад Видання посібників. Керівник проекту.
10.11.2007 Проведення семінару для учасників з с.Салгани. Керівник проекту.
17.11.2007 Проведення семінару для учасників з с.Бритівка. Керівник проекту.
20.11.2007 Проведення семінару для вихователів (Центр позашкільної освіти і виховання). Керівник проекту.
24.11.2007 Проведення семінару для учасників з с.Шабо. Керівник проекту.
30.11.2007 Проведення семінару для учасників з с.Молога. Керівник проекту.
07.12.2007 Проведення семінару для учасників з с. Шабо. Керівник проекту
14.12.2007 Проведення семінару для учасників з с.Біленьке. Керівник проекту.
14.12.2007 Проведення семінару для учасників з с. Приморське. Керівник проекту.
21.12.2007 Проведення семінару для учасників з с. Вигін. Керівник проекту.
28.12.2007 Проведення семінару для учасників з с.Біленьке. Керівник проекту.
15.01.2008 Проведення семінару для учасників з с. Приморське. Керівник проекту.
Січень 2008 Підготовка та подання фінального звіту. Керівник проекту.
4. Результати:
- проведено 9 навчальних семінарів для лідерів шкільного самоврядування, 1 – для вихователів (керівників гуртків Центру позашкільної освіти і виховання);
- покращено уміння та навички 180 лідерів шкільного самоврядування та дитячо-юнацьких організацій козацького спрямування;
- видано та поширено 320 примірників посібника для активістів шкільного самоврядування; 100 примірників посібника для класного керівника, вихователя ЗНЗ; 100 примірників посібника для керівника ЗНЗ;
- підвищено роль колективу учасників навчально-виховного процесу як саморегулюючої системи;
- активізовано суспільно-корисну діяльність учнівської молоді в сільській місцевості Білгород-Дністровського району;
- інтенсифіковано процеси соціальної мобілізації молоді в сільській місцевості;
- створено сприятливе середовище для соціалізації сільської молоді.
5. Моніторинг і оцінювання.
Рівень виконання мети та завдань діяльності організації оцінювався за допомогою самооцінки. Постійно аналізуються статті в засобах масової інформації про діяльність організації, проводиться анкетування підлітків, що задіяні в діяльності. Отриманий досвід узагальнюється в публікаціях: «Романтика дороги» (Советское Приднестровье - 4 жовтня 2007), «Козацька нація» (Советское Приднестровье - 13 жовтня 2007), «Ювілей в Старокозачому» (Советское Приднестровье - 18 жовтня 2007, Одеські вісті - 20 жовтня 2007), «Намальована виставка» (Аккерманские вести - 25-31 жовтня 2007), «Служили Богові і Україні» (Советское Приднестровье» - 30 жовтня 2007), «Козак – завжди козак» (Аккерманские вести - 1-7 листопада 2007), посібниках «Козацький громадський рух» (2007), «Виховання козака-лицаря» (2007), «Школа козацько-лицарського виховання» (2007), «Теорія та практика козацького вишколу» (2007), «Козацький вишкіл» (2007).
Рівень досягнення поставлених у проекті завдань оцінювався за такими показниками:
- кількість поданих анкет для участі у навчальних семінарах - 229;
- кількість учасників навчальних семінарів - 198;
- кількість учасників навчальних семінарів, що зазначали про покращення своєї поінформованості на тему семінару та набуття нових навичок та знань - 177;
- кількість примірників посібника для активістів шкільного самоврядування - 320;
- кількість примірників посібника для класного керівника, вихователя – 100;
- кількість примірників посібника для керівника, заступника керівника навчального закладу – 100;
- рівень застосування набутих знань у практичну діяльність шкільного самоврядування (вивчається).
Моніторинг та оцінка виконання проекту проводилася за допомогою таких методів: анкетування учасників семінарів, спостереження та фіксація позитивних змін внаслідок діяльності проекту, проведення індивідуальних інтерв’ю із зацікавленими особами та організаціями, збір та аналіз відгуків представників цільової групи, наявність позитивних публікацій в засобах масової інформації.
Крім того, після проведення кожного навчального семінару готувався звіт, в якому зафіксовано хід проведення заходу та результати.
6. Життєздатність та самофінансування.
Через включення запропонованої моделі шкільного самоврядування до районної програми розвитку Українського козацтва підготовка лідерів учнівського самоврядування матиме життєздатність після завершення цього проекту.
Лідери учнівського самоврядування будуть здатні самі при допомозі вихователів залучати додаткові ресурси для реалізації власних ініціатив.
7. Додатки до звіту:
1. Проект «Розвиток учнівського самоврядування в сільській місцевості».
2. Грантова угода.
3. Спеціальний випуск газети козаків Задністров’я «Річ про Січ» - «Козацький громадський рух» (До уваги лідера шкільного самоврядування, громадської організації).
4. Аплікаційна форма учасника семінарів у межах проекту.
5. Опис одноденного семінару «Учнівське самоврядування в сільській місцевості» для активістів шкільного самоврядування, лідерів громадських дитячо-юнацьких організацій козацького спрямування.
6. План проведення одноденного семінару «Учнівське самоврядування в сільській місцевості» для активістів шкільного самоврядування, лідерів громадських дитячо-юнацьких організацій козацького спрямування.
7. Оціночна анкета.
8. Список учасників семінарів.
9. Інформаційна листівка: спеціальний випуск газети козаків Задністров’я «Річ про Січ» - «Розвиток козацького руху на Задністров’ї» (Інформація для роздумів).
10. Спеціальний випуск газети козаків Задністров’я «Річ про Січ» - «Виховання козака-лицаря» (До уваги класного керівника, вихователя).
11. Опис одноденного семінару «Учнівське самоврядування в сільській місцевості» для класних керівників, педагогів-організаторів, вихователів навчально-виховних закладів.
12. План проведення одноденного семінару «Учнівське самоврядування в сільській місцевості» для класних керівників, педагогів-організаторів, вихователів навчально-виховних закладів.
13. Спеціальний випуск газети козаків Задністров’я «Річ про Січ» - «Навчально-виховні заклади козацького спрямування» (До уваги керівника навчально-виховного закладу).
14. Опис одноденного семінару «Учнівське самоврядування в сільській місцевості» для керівників (директорів, заступників директорів) навчально-виховних закладів.
15. План проведення одноденного семінару «Учнівське самоврядування в сільській місцевості» для керівників (директорів, заступників директорів) навчально-виховних закладів.
16. Опис тренінгу «Учнівське самоврядування в сільській місцевості» для активістів шкільного самоврядування, лідерів громадських дитячо-юнацьких організацій козацького спрямування.
17. План проведення тренінгу «Учнівське самоврядування в сільській місцевості» для активістів шкільного самоврядування, лідерів громадських дитячо-юнацьких організацій козацького спрямування.
18. Опис тренінгу «Учнівське самоврядування в сільській місцевості» для класних керівників, педагогів-організаторів, вихователів навчально-виховних закладів.
19. План проведення тренінгу «Учнівське самоврядування в сільській місцевості» для класних керівників, педагогів-організаторів, вихователів навчально-виховних закладів.
20. Опис тренінгу «Учнівське самоврядування в сільській місцевості» для керівників (директорів, заступників директорів) навчально-виховних закладів.
21. План проведення тренінгу «Учнівське самоврядування в сільській місцевості» для керівників (директорів, заступників директорів) навчально-виховних закладів.
22. Посібник «Козацький громадський рух» для активістів шкільного самоврядування, лідерів громадських дитячо-юнацьких організацій козацького спрямування.
23. Посібник «Виховання козака-лицаря» класних керівників, педагогів-організаторів, вихователів навчально-виховних закладів.
24. Посібник «Школа козацько-лицарського виховання» для керівників (директорів, заступників директорів) навчально-виховних закладів.
25. Фото.
26. Зшивка аплікаційної форми учасника семінару та оціночної анкети.
Керівник проекту В.Я.Тимофєєв. (109)
ЛІТЕРАТУРА:
74. В.Тимофєєв. Річ про Січ. Лютий 2007. Білгород-Дністровський.
75. В.Гавриленко. Річ про Січ. №2, лютий 2007. Білгород-Дністровський. Аккерманские вести. 19-25 березня 2007. Білгород-Дністровський.
76. Річ про Січ. №2, лютий 2007. Білгород-Дністровський.
77. В.Тимофєєв, С.Тимофєєва. Советское Приднестровье. №21, 22.02.2007. Білгород-Дністровський.
78. Л.Кудренко. Аккерманские вести. №9, 22-28 лютого 2007. Білгород-Дністровський.
79. Б.Сушинський. Річ про Січ. №3, березень 2007. Білгород-Дністровський.
80. В.Тимофєєв. Річ про Січ. №4, березень. 2007. Білгород-Дністровський.
81. Б.Устименко. Річ про Січ. №5, квітень 2007. Білгород-Дністровський.
82. В.Тимофєєв. Річ про Січ. №5, квітень 2007. Білгород-Дністровський.
83. В.Тимофєєв. Річ про Січ. №6, квітень 2007. Білгород-Дністровський.
84. Советское Приднестровье. №37, 05.04.2007. Білгород-Дністровський.
85. В.Вронська. Советское Приднестровье. №46, 28.04.2007. Білгород-Дністровський.
86. Річ про Січ. № 7, квітень 2007. Білгород-Дністровський.
87. Річ про Січ. №13, травень 2007. Білгород-Дністровський
88. Річ про Січ. №15, травень 2007. Білгород-Дністровський.
89. Б.Устименко. Аккерманские вести. №20, 17-23 травня 2007. Білгород-Дністровський.
90. Річ про Січ. №9, травень 2007. Білгород-Дністровський.
91. Річ про Січ. №10, травень 2007. Білгород-Дністровський.
92. Річ про Січ. № 19, серпень 2007. Білгород-Дністровський
93. Л.Ткаченко. Советское Приднестровье. №8,17.01.2008. Білгород-Дністровський.
94. Річ про Січ. № 20, серпень 2007. Білгород-Дністровський.
95. Советское Приднестровье. № 97, 28.08.2007. Білгород-Дністровський.
96. В.Пукліч. Советское Приднестровье. №91, 14.08.2007. Білгород-Дністровський.
97. П.Городниченко. Советское Приднестровье. № 2007. Білгород-Дністровський.
98. Річ про Січ. №23, вересень 2007. Білгород-Дністровський.
99. Советское Приднестровье. №117, 13.10.2007. Білгород-Дністровський.
100. В.Тимофєєв, С.Тимофєєва. Советское Приднестровье. №117, 13.10.2007. Білгород-Дністровський.
101. Річ про Січ. №26, жовтень 2007. Білгород-Дністровський.
102. Советское Приднестровье. №119, 18.10.2007. Білгород-Дністровський. Одеські вісті. №107, 20.10.2007. Одеса.
103. Річ про Буджацьку Січ. №33, серпень 2006. Білгород-Дністровський.
104. Л.Іваненко. Советское Приднестровье. №112, 04.10.2007. Білгород-Дністровський.
105. Т.Сагайдак, С.Влезько. Советское Приднестровье. №124, 30.10.2007. Білгород-Дністровський.
106. Річ про Січ. № 27, листопад 2007. Білгород-Дністровський.
107. М.Бурлай. Советское Приднестровье. №122, 28.10.2007. Білгород-Дністровський.
108. Д.Пожарська, В.Райнов. Аккерманские вести. 1-7 листопада 2007. Білгород-Дністровський.
109. В.Тимофєєв. Річ про Січ. №33, грудень 2007. Білгород-Дністровський.