ІІІ. ДНІСТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ КІШ (МАЛА СІЧ).
7. Січень – березень 2006. Брати, об’єднаймося! Наказ №25. Адамівська Січ – прийом у козачата. Серія статей «Козацтво Задністров’я». Радіо (Адамівська Січ, Долинівська Січ, Турлацька Січ). Адамівський дитсадок.
Перший рік нової влади виявив істотні недоліки в діях уряду та Президента:
- механізм кадрової політики не став прозорим, а повальні звільнення управлінців не додали управлінню професійності;
- порушуються принципи, проголошені на Майдані, особливо щодо розмежування влади й бізнесу, де справа обмежилася деклараціями;
- немає навіть натяку на створення системи попередження корупції; як і раніше, борються з її наслідками;
- урядові рішення глибоко не проробляються, їхні наслідки не прогнозуються, завідси – низька ефективність дій урядових команд;
- немає чіткого визначення внутрішніх стратегічних орієнтирів і плану діяльності, спостерігається сповзання влади від представницької демократії до популізму;
- відсутнє чітке ставлення до співпраці на базі геостратегічних парадигм: євроазійської, євроатлантичної, балто-чорноморсько-каспійської, переважає протистояння цих парадигм;
- модель української модернізації лишається технократичною, однолінійною, вкрай недостатньо враховуються інтереси регіонів, немає політико-культурного забезпечення проекту модернізації…
Згідно з волевиявленням громадян, на виборах до Верховної Ради України 26 березня 2006 року першу трійку переможців склали: Партія регіонів – 32,1% (186 депутата), Блок Юлії Тимошенко – 22,3% (129 депутатів), Народний союз «Наша Україна» - 14% (81 депутат). Значно відстали від лідерів виборчих перегонів Соціалістична партія України – 5,7% (33 депутата), Комуністична партія України – 3,7% (21 депутат). Виборці голосували переважно не за програмні документи, а за конкретні імена. Упродовж усього процесу виборів тривала не боротьба програм, а протистояння лідерів, саме тому існувало так багато іменних блоків та партій. Однак цей факт не допоміг більшості учасників виборів подолати тривідсотковий бар’єр для проходження до Верховної Ради.
Відбулося, незважаючи на всю гостроту конкуренції, подальше структурування суспільства, хоча на сьогодні воно не виявило готовності до сприйняття пропорційної виборчої системи. З одного боку, голосування мало демократичний характер, без горезвісного адміністративного ресурсу, з іншого – організаційно-технічних недоліяків виявилося занадто багато. Саме через це сотні тисяч громадян так і не змогли реалізувати своє виборче право, хоча на деяких дільницях вибори тривали до двох – навіть п’яти годин наступного дня. Більшість серед 600 тис. членів виборчих комісій не мала достатньої підготовки, чим і зумовлено зафіксовані численні помилки; подекуди не виключалися й фальсифікації. Місцева влада за 14 років незалежності так і не спромоглася підготувати реєстр виборців і виборчих приміщень, а партії та блоки не досить серйозно поставились до завдання підбору досвідчених кадрів. Украй незадовільно були організовані вибори на закордонних дільницях, а на території Придністров’я не створили жодної, щоб не додати голосів «регіоналам».
Згідно з оцінками, партії та блоки витратили на кампанію близько п’яти мільярдів доларів (не рахуючи державних коштів), але джерела фінансування, включаючи закордонні, залишилися невідомі навіть державним контролюючим органам.
НСНУ за півтора року так і не стала справді народною, залишившись звичайною чиновницькою структурою. Кампанія правлячої партії була млявою, невиразною, без відвертого і щирого аналізу помилок і прорахунків влади. Цей факт вміло використала Ю.Тимошенко, запропонувавши «помаранчеву альтернативу» «помаранчевій команді» - надмірне захоплення розподілом «революційних трофеїв» завжди призводить до втрати стратегічної ініціативи.
БРАТИ, ОБ’ЄДНАЙМОСЯ!
Кінець ХХ століття – початок ХХІ століття в козацькому русі характеризується як період росту організацій різного напрямку та чисельного росту цих організацій. Від материнської організації (Всеукраїнська громадська організація Українське козацтво) почали відходити крайові організації та й просто окремі первинні товариства й утворювати свої – незалежні. Це ж стосується й Одеського краю.
Збільшення кількості членів козацьких організацій веде до появи поглядів, відмінних від поглядів керівництва цих організацій. Якщо керівництво толерантне, мудре – відміни в поглядах ведуть до розвитку організації, покращання її роботи, зміцненню авторитету в широкому загалі. Але якщо керівництво організації авторитарне, не терпить інших поглядів на розвиток руху, крім своїх, - суперечки виливаються в розкол. Тут є й позитивний момент: можна вважати, що це не розкол, а очищення; невдоволені діяльністю організації козаки створюють свій підрозділ і намагаються працювати краще.
Така ж ситуація склалася на Україні й з партіями. Їх багато, але до Верховної Ради пройдуть небагато: шість-сім (можливо, «нашісти», «регіонали», «бютівці», «вітренківці», комуністи, соціалісти, «костенківці»). Й надалі кількість цих партій буде зменшуватися; залишаться ті, що будуть користуватися довірою виборців. На місцях (обласні, районні ради) картина буде строкатішою…
Так і в козаків: збільшується кількість організацій – зменшується кількість членів цих організацій; падає їх авторитет; зменшується кількість практичних дій; зменшується кількість людей, що підтримують їх; а далі – більшість організацій існує лише формально. Відтак, об’єднання різних організацій можливе лише на грунті реальних практичних інтересів лідерів, членів організацій; й можливо, лише на деякий строк, й можливо в одній-однісенькій справі. Вважаю можливим об’єднання зусиль організацій для проведення конкретних справ (без формального, організаційного об’єднання) за принципом КТП (колективна творча справа). Ця методика розроблена російським вченим Івановим й дає добрі результати. Але повинна бути тоді Координаційна рада справи (рада отаманів), рішення якої безумовні для виконання.
До речі, багато крайових, районових, первинних товариств організаційно входять до декількох об’єднань козацтв та організацій, на практиці демонструючи толерантність та здатність до дієвого діалогу і співробітництву. Можливо, це ще один з шляхів практичного об’єднання зусиль в справах козацьких; об’єднання дієвого, а не формального… (42)
В лютому 2006 року козаки Дністровської Січі Царенков О.П., Єремєєв В.І., Тимофєєв В.Я. мали розмову в м. Овідіополі з Першим Заступником Гетьмана Українського Козацтва генерал-отаманом А.І.Петьком. Як наслідок розмови – з’явився наказ №25 по Чорноморському Козацькому Війську.
НАКАЗ №25
Українське Козацтво
Бог, Україна, Козацтво Наступай і Перемагай
Чорноморське Козацьке Військо
23 лютого 2006 року м. Одеса
«Про утворення Дністровського Окружного кошу (Малої Січі) та наказних отамана і заступника»
Виходячи з вимог Указів Президента України від 04.01.1995 р. №14/95 «Про відродження історико-культурних та господарських традицій українського козацтва», від 15.11.2001 р. №1092/2001 «Про Національну програму відродження та розвитку Українського козацтва на 2002-2005 рр.», прагнучи прискорення, подальшого розвитку та утвердженню Українського козацтва як національно-громадської консолідуючої сили українського суспільства, а також по військово-патріотичному вишколу молоді, організації фізкультурно-спортивної та культурно-просвітницької роботи, сприянню взаємодії козацьких товариств з правоохоронними і прикордонними структурами та розвитку козацьких підприємств, промислів тощо, на підставі Статуту Чорноморського Козацького Війська, пункт ІV.7.9.
НАКАЗУЮ:
1. Утворити міжрайонове об’єднання (Малу Січ) Дністровський окружний кіш Чорноморського Козацького Війська, в який входять територіально місто Білгород-Дністровський та Білгород-Дністровський, Саратський, Арцизський, Татарбунарський, Тарутинський райони.
2. Призначити наказним отаманом окружного коша, заступником Польового Гетьмана Чорноморського Козацького округу та Чорноморського Козацького Війська Українського козацтва – полковника Українського Козацтва пана Царенкова Олександра Петровича, його заступником – курінного УК пана Єремєєва Віктора Ілліча.
3. Керівництву Окружного коша пп. Царенкову О.П. та Єремєєв В.І. приступити до виконання своїх обов’язків, визначених Статутом Чорноморського Козацького Війська.
4. Провести реєстрацію в крайовій канцелярії ЧКВ окружного коша ззаведенням на кожного козака облікової
Картки, документації канцелярії, реєстру особового складу, вирішенням питання пошиву козацьких одностроїв і екіпіровки козаків, виготовлення відповідної атрибутики та козацького стягу, за допомогою адміністрацій міста Білгорода-Дністровського та районів вирішити питання приміщень для канцелярії коша та район нових козацьких товариств, утворити останні, де вони відсутні (по узгодженню з Верховним Отаманом ЧКВ), а саме:
- сформувати козацьку старшину окружного коша;
- провести організаційну роботу по укріпленню окружного коша за рахунок вступу в товариство кращих та визнаних в районах трудових виробничих колективів, бізнесових структур і їх керівників (в якості колективних членів), військовослужбовців запасу ЗСУ, прикордонної служби України та правоохоронних органів, службовців, робітників, представників інтелігенції та органів влади;
- всю роботу направити на наведення порядку та дисципліни, уваги до кожного козака і козацької родини, на виконання конкретних справ згідно Статуту ЧКА та наказів і розпоряджень Верховного отамана ЧКВ, рішень козацьких рад та рад крайових старшин;
- довести до керівництва міста Білгорода-Дністровського та районів, господарських структур, прикордонних підрозділів і правоохоронних органів про організацію окружного коша та його керівництва.
5. Наказ довести до старшини і козаків Дністровського окружного коша та Чорноморського Козацького округу – Чорноморського Козацького Війська Українського Козацтва.
6. Контроль за виконанням наказу покласти на наказного писаря ЧКВ, полковника УК пана О.Коваленка.
Перший Заступник Гетьмана Українського Козацтва, Польовий Гетьман, Верховний отаман Чорноморського Козацького Округу – Чорноморського Козацького Війська генерал-отаман УК А.Петько.
АДАМІВСЬКА СІЧ – ПРИЙОМ У КОЗАЧАТА
23 лютого 2006 року в Адамівській школі відбулося Свято прийому у козачата. Висвячували в козачата полковник УК Л.Г.Городецький – отаман Білгород-Дністровської паланки (військовий пенсіонер, прапорщик запасу ЗСУ, приватний підприємець), генерал-хорунжий УК М.П.Скляренко – отаман Буджацької Січі (військовий пенсіонер, підполковник запасу ЗСУ, фермер), полковник УК В.Я.Тимофєєв – заступник Польового Гетьмана УК, отаман-наставник «Молодої Січі» УК (педагогічний пенсіонер, капітан запасу ЗСУ, начальник відділу організаційної та кадрової роботи Білгород-Дністровської районної державної адміністрації), полковник УК В.О.Гавриленко – отаман-наставник «Молодої Січі» УК (військовий пенсіонер, підполковник запасу ЗСУ, адміністратор дозвільної системи Білгород-Дністровської районної державної адміністрації).
На святі були присутні педагоги-організатори, заступники директорів з виховної роботи шкіл району, Адамівський сільський голова М.А.Бурлай, Адамівські педагоги – В.М.Вронська, В.Н.Гриценко. Після посвяти відбулися педагогічні посиденьки; педагоги та козаки обмінялися думками щодо реалізації в школах системи козацько-лицарського виховання. (43)
В травні-червні 2006 року в районній газеті «Советское Приднестровье» пройшла серія моїх статей про сучасне козацтво Південноукраїнського Задністров’я.
СУЧАСНЕ КОЗАЦТВО ПІВДЕННОУКРАЇНСЬКОГО ЗАДНІСТРОВ’Я
…Історія вчить, що ефективне те, що утверджує своє. А своє у нас – козацтво – спосіб життя вільної людини, яка із зброєю в руках захищала Богом дані їй вольності й права…
Історичні умови буття українського народу породили самобутній феномен – козацтво. Воно втілювало в собі фізичне і духовне здоров’я нації, інтелектуальну силу, життєздатність, оптимізм і енергію. Це була об’єднана, згуртована, ідейно і духовно зцементована, суворо дисциплінована національна сила, яка очолювала боротьбу проти чужоземних ворогів. Сучасний загальнодержавний сплеск цікавості до історії козацтва й зокрема увага до його проблем пояснюється просто: йде формування національної еліти, яка спирається в своїй діяльності на національний - козацький! - досвід державотворення. Тому поглиблення і примноження козацько-лицарських традицій в сучасних умовах сприятиме нарощенню зусиль державотворчого спрямування, піднесенню духовності як кожної особистості зокрема, так і всього народу, суспільства в цілому.
І. КОЗАЦЬКА ПЕДАГОГІКА Й СУЧАСНА ОСВІТА
“Протягом кількох століть – від кінця ХУ до кінця ХУІІІ – тривала на нашій землі доба, названа козацькою ерою. Як багато важила вона в історії України, свідчить той факт, що нас, українців, і сьогодні звуть у світі козацьким народом. Та й самі ми не втратили духовного зв’язку з лицарями-козаками. Хіба ж випадково й досі називаємо козацькими свої степи, свої пісні й журбу, силу і свій характер? Козацтво для нас стало втіленням невмирущого українського духу”.
(Шкільний підручник з історії України. 8 клас.)
В жодній країні світу немає виховання “взагалі”. Воно завжди має конкретно-історичну національно-державну форму вираження і спрямоване на формування громадянина конкретної держави. В Україні склалася своя система виховання, яка максимально враховує національні риси і самобутність українського народу. Це – українська козацька педагогіка.
Історія вчить: поки козацтво було могутньою суспільною культуротворчою, морально-духовною, національно-патріотичною потугою, доти Україна зберігала свою незалежність чи автономність. Козацтво – елітного рівня військова організація, але самою історією їй судилося відіграти роль вирішальної сили у відродженні нації-держави, захисті демократії і свободи, гуманізму, найвищого рівня – конституційної, правової культури.
Багатогранною була діяльність козаків – як звитяжних воїнів, вільнолюбивих громадян, політичних і державних діячів, умілих господарів землі, досвідчених хліборобів, творців мистецтва, мудрих вихователів дітей.
Дика і темна, свавільна, гультяйська сила, як атестували козацтво недруги України, цієї місії виконати не могла.
Нагадаймо свідчення Дмитра Яворницького: на Січ приймали лише тих, хто визнавав православну віру, спілкувався українською мовою, брав присягу захищати до останнього подиху людину, родину, військове товариство й Україну та за них бути готовим віддати й життя. Іноземці відзначали: козацтво породило найвидатніший феномен лицарства, патріотизму, честі – духовне побратимство, їм не вдалося зафіксувати жодного випадку зради цього типу родства!
І цілком зрозуміло, що такий тип людей не міг з’явитися сам собою, з нічого.
Вирішальну роль у кристалізації українського характеру відіграла козацька освіта – педагогіка самопізнання та самореалізації, особової й національно-релігійної самосвідомості, філософії жити по-людськи: чесно і совісно, патріотично й професіонально, на засадах демократії і свободи, красиво і просто.
Славетний Байда Вишневецький не тільки поборює військову потугу татар і турків, а й гордо відкидає компроміс (навіть в ім’я життя) з поневолювачами народу (“Віра твоя, - кидає він у вічі султанові – погана, - тож волію умерти, але не бути у спілці з тобою!”). В ім’я розквіту народу Сагайдачний з усім своїм кошем вступає до Київського освітнього братства; Богдан Хмельницький сприяє розвитку Києво-Могилянської академії; багато полковників здобуває освіту в зарубіжних університетах. Гетьман Мазепа будує освітні заклади та храми; Пилип Орлик творить найдемократичнішу та найгуманістичнішу в Європі Конституцію; Кирило Розумовський докладає максимальних зусиль для створення в Батурині університету, очолює російську академію наук і здобуває всеєвропейське визнання. Україна вся була всіяна навчально-виховними закладами і закономірно була визнана Європою як найосвіченіша країна-нація.
Козацька педагогіка – це частина української народної педагогіки, яка формувала у підростаючих поколінь синівську любов до рідної землі, готовність її захищати від чужоземних загарбників, високу національну свідомість і самосвідомість, глибоку духовність.
Головна мета козацької педагогіки – виховати вільнолюбиву і незалежну особистість, козака-лицаря, мужнього громадянина, сутність якого розкриває міжнародне козацьке гасло: “Душу – Богу! Життя – Батьківщині! Серце – людям! Честь – нікому!”
Ніщо не повертається в традиційних формах, час диктує свої. Не всі форми відповідають сучасності і в козацькій педагогіці: нині інший тип виробничих відносин, побуту, потреб та свідомості. Але козацький дух не втрачає сили, енергії, цілеспрямованості. Тому не можуть не використовуватися такі принципи козацької педагогіки, як любов до сім’ї, роду і нації; до рідної природи, оселі, землі; дух лицарства і волелюбності, життєносний дух побратимства; дух особової, соціальної і національної самосвідомості, гідності та честі…
Історія козацтва Південноукраїнського Задністров’я останнього десятиліття дають нам великий історичний урок громадянського почину. Він полягає в тому, що козацько-лицарські традиції, цінності, їхній могутній духовний потенціал цілеспрямовано, творчо відроджують козацькі організації і педагоги навчальних закладів: Білгород-Дністровського педагогічного училища (Лобанова В.С., Юрченко В.І., Головань І.М., Виштак О.М.), шкіл - Старокозацької та Молозької (Лісіцин І.М.), Випаснянської №1 (Гавриленко В.О.), Вигінської (Біленко В.Ю., Берлізов А.М.), Долинівської (Тома Т.І., Долгошеєнко М.І., Молчанова Т.І.), Турлацької (Тодорова Т.П., Чумаченко В.М.), Адамівської (Вронська В.М., Лавриненко П.М., Гриценко В.Н.).
Завдання, які ставлять перед собою наставники наших Задністрових Січей – нести в маси українознавчу інформацію, утверджувати демократичні засади життя, дисципліну і порядок, правові і моральні норми, культуру поведінки; боротися з алкоголізмом, наркоманією, злочинністю, іншими суспільними хворобами, бо у період моральної кризи, дегероїзації і деморалізації значної частини нашого суспільства козацько-лицарські традиції, козацька сімейна, шкільна і соціальна педагогіка високо тримають стяг вершинних національних і загальнолюдських цінностей, здобутків елітних прошарків рідного народу, лицарської духовності.
1. Білгород-Дністровське педагогічне училище.
Із 1994 року (після появи в педагогічній пресі концепції козацького
виховання) і по теперішній час викладачі Лобанова В.С., Юрченко В.І., Головань І.М., Виштак О.М. опрацьовують із студентами старших курсів шляхи впровадження в практику освіти козацьку педагогіку. Студенти писали:
Виходцев Р.Г., (1995): “Можна зробити висновок, що відродження культурно-освітніх козацьких традицій - одна з необхідніших і найважливіших граней зміцнення незалежності України. Все це досягається за допомогою козацької педагогіки, яку використовували наші предки”;
Чудак О.В., (1995): “Взявшись до написання курсової роботи на тему козацької педагогіки, я хотів насамперед розкрити і донести до студентів міцний зв’язок системи виховання сучасного і минулого. Ці всі питання дуже складні і водночас дуже цікаві зараз, тим паче майбутньому педагогу. І якщо я більше буду знати про методи, форми виховання на Україні в часи козаччини, гетьманщини, то це піде тільки на користь мені і всім тим, з ким я буду про це спілкуватись”;
Місержі М.В., (1999): “Пізнання ідейно-морального, виховного потенціалу козацької духовності, розкриття своєрідних форм її існування, самобутніх шляхів розвитку має багато в чому вирішальне значення у відродженні та становленні української національної системи виховання, школи і педагогіки, у формуванні в наш час вільної, з стійкими морально-вольовими якостями, силою духу особистості”;
Ткаченко І.В., (2002): “Як сказав директор школи козацько-лицарського виховання – українця можна виховати тільки виховуючи українця, бо людина може стати людиною тільки через виховання – і, спостерігаючи розвиток сучасного українського суспільства, ми приходимо до висновку, що відбуваються значні зміни у вихованні підростаючого покоління, зокрема національного виховання. Це відбувається завдяки тому, що все частіше в системі виховання керівники шкіл звертають увагу на те, щоб дітей, юних українців, виховували саме по-українські, тобто використовували козацьке виховання і педагогіку”.
2. Старокозацька та Молозька школи.
З числа школярів Старокозацької, а згодом, й Молозької шкіл
офіцером-відставником, учителем ДПЮ Лісіціним І.М. в 1996 році було організовано школу джур. У 1997 році старокозацькі школярі були учасниками Великої козацької ради в Києві; старший джура виступав на цій раді: “Сьогодні у нас, джур дитячої та молодіжної організації Українського козацтва “Молода Січ”, створеної в нашому селі Старокозаче Одеської області, дебют на всеукраїнському рівні. На сьогодні в нашій організації налічується 108 осіб. Чим ми займаємось? Влітку, окрім занять з орієнтування на місцевості, правилам розташування наметового табору, вміння розвести багаття, надання першої медичної допомоги, ми познайомилися з засобами зв’язку, трохи попрацювали у цій сфері і, навіть, маємо свій рекорд з проведення польового телефонного зв’язку на відстані 100 метрів – 43 секунди.
Зараз ми займаємося художньою самодіяльністю (вчимо танці, козацькі пісні), спортивною гімнастикою і, що саме головне, вивчаємо історію козацтва, традиції і звичаї наших предків, відомих на весь світ козаків. Разом з митним нарядом ми несемо патрульну службу, самостійно сидімо в засідках по виявленню контрабандних вантажів. Окрім цього, з нами двічі на тиждень проводить уроки богослов’я священик нашої Покровської церкви отець Антоній”.
Ось що писали “Одеські вісті” тоді: “Багатолюдно було під час недільної служби у Грецької церкви Білгорода-Дністровського. 39 старокозацьких школярів – козацьких джур та дан приїхали у місто, щоб, отримавши благословення отця Владислава, прийняти посвячення у козаки. Хлопчаки читають текст присяги: “Присягаю бути вірним Богові та Україні. Присягаюся товариству бути допомогою товаришам у козацьких справах. На славу перед Господом та Україною.” Це не вистава, не театральне дійство, а повернення до безсмертних народних витоків, до віри батьків, до справи служіння своїй землі, Вітчизні, народу. А чому дівчат називають данами? Даною називалася богиня води в староукраїнській міфології. А вода – символ життя”. (Б.Устименко).
Молозькі школярі-джури займалися тіловихованням, їздили на екскурсії.
3. Випаснянська №1 школа.
В школі учителем ДПЮ Гавриленко В.О. у 1999 році була організована джурова козацька організація “Молода Січ”, яка прийняла всім своїм складом посвяту в козаки. “Молода Січ” – самодіяльна дитяча організація, яка будує свою роботу на принципах добровільності, демократії та самоврядування. Проводилися конкурси, змагання, козацькі КВК, гри, бесіди.
Педагогічний колектив не лишився в стороні від козацької педагогіки: впроваджувалися козацькі традиції, проводилися педагогічні ради “Формування національної свідомості в процесі навчання і виховання”, “Вплив дитячої організації ”Молода Січ” на формування патріотизму школярів”.
4. Вигінська школа.
У 1998 році директор школи курінний Українського козацтва Біленко В.Ю. та учитель фізкультури осавул Українського козацтва Берлізов А.М. організували дитячу джурову та данову організацію “Молода Січ”, яка працювала на засадах Українського козацтва. Було придбано парадний однострій (форма) для козачат, створено атрибутику. Учні почали вивчати історію козацтва, основи військового мистецтва та тілодуховиховання козаків, пройшли посвяту в джури та дани. В лавах “Молодої Січі” налічувалося 65 членів, практично всі учні 5-9 класів.
5. Долинівська школа.
В школі директором Тома Т.І., завучем Долгошеєнко М.І.,
педагогом-організатором Молчановою Т.І. у 1996 році було створено дитячу козацьку організацію “Козацький кіш”, яка працює на засадах Українського козацтва. В школі створено чітку систему виховної роботи, що ґрунтується на історичних і національних традиціях українського народу. Ведеться гарно оформлений та талановито написаний літопис шкільних справ. Дуже цікаве дозвілля школярів: вечори, свята, КВК, спортивні змагання, Козацькі забави “Суперкозак” – традиційне травневе спортивно-мистецьке свято козачат. Працює шкільний музей села – один з кращих в районі. Спільними зусиллями сім’ї та школи виховується у дітей бажання зберегти родинні традиції, сімейні реліквії, вивчати родовід, прилучати їх до народних традицій, звичаїв, обрядів; етичні норми взаємин між близькими людьми і в суспільному оточенні, здатність піклуватися про молодших і немічних.
“Козацький кіш” пройшов посвяту у козачата. Діти всією душею приймають кодекс козацької честі, зростають в атмосфері взаємоповаги і взаємовиручки, добре поводять себе у побуті, добре вчаться.
6. Випаснянська (Турлацька) школа.
В Турлацькій школі козацькому вихованню приділяють належну увагу директор Тодорова Т.П. та учитель початкових класів Чумаченко В.М.
Тодорова Т.П.: „... Я вирішила для своїх другокласників влаштувати свято „Козацькі забави”. До святково оформленої класної кімнати завітали батьки, старші та молодші братики і сестрички, друзі. Спочатку другокласники розказували про історію Запорозької Січі, про славних козаків. Потім хлопчики змагались у швидкості чищення картоплі, перетягування канату, віджимання від підлоги; стрибали у мішках, намагались якнайбільше назвати українських міст, виявляли свої мовленні здібності, складали вітальні листівки, які вручали дівчаткам разом з квітами. Всі хлопчики пройшли випробування і були прийняті до козацького загону.”
Чумаченко В.М.: „ Я весь час намагаюся на уроках читання і рідної мови дати більше знань дітям про минуле наших предків. Я поставила перед собою мету: розширити знання учнів з життя запорозького козацтва, розкрити феномен козацтва, показати його роль в історії українського народу, виховувати в учнів любов до рідного краю, бажання бути гідними синами України, прагнути стати сильними, здоровими, розумними і цим створювати дружний колектив.”
В тому, що Тодорова Т.П. та Чумаченко В.М. звернули увагу на патріотичне виховання дітей (у формі козацького), є закономірність – козацтво, як якість менталітету українця, притягує до себе юні, незіпсовані душі – романтикою звитяги, побратимства, всім тим, що ми називаємо польотом душі.
7. Адамівська школа.
Адамівська школа козацько-лицарського виховання – громадський (на базі загальноосвітньої школи) навчально-виховний заклад нового типу, покликаний дати учням додаткову козацько-лицарську освіту, забезпечити їх надійний духовний зв’язок з предками, розвинути стосунки з сучасниками і зорієнтувати козачат на інтереси нащадків, бо творче відродження в житті ідей і засобів козацької педагогіки має забезпечити виховання фізично здорових, морально чистих і по-лицарськи мужніх та сильних духом громадян незалежної України.
Автором школи є її колишній директор – Тимофєєв В.Я., він же, разом із завучем Лавриненко П.М. та педагогом-організатором Грищенко В.Н. – співзасновник Адамівського куріня Адамівської Січі (громадської дитячо-юнацької організації Українського козацтва). Теперішній директор – Вронська В.М. – примножує славні виховні традиції школи.
У вихованні національно свідомих козаків та берегинь педагогічний колектив бачить три ступені: 1. Родинно-дошкільне виховання козачати та лелі. 2. Родинно-шкільне виховання джури та дани. 3. Громадсько-родинне виховання козака та берегині.
Кожен з етапів козацько-лицарського виховання має свої особливості і проводиться: А).Родинно-дошкільне – через роботу з батьками дошкільнят та введення спеціальних курсів до програми дитячого садочка. Б).Родинно-шкільне – у формі роботи Адамівської школи козацько-лицарського виховання ( а/класна робота за рахунок варіативної частини з основних дисциплін козацько-лицарського виховання; б/позакласна робота за рахунок гуртків, у формі Козацької республіки – одна з форм самоврядування учнівського колективу та класних козацьких загонів; в/позашкільна робота у формі діяльності дитячо-юнацької організації „Молода Січ” Українська козацтва ). В). Громадсько-родинне – у формі діяльності місцевого осередку Українського козацтва (Адамівського куріня) та жіночої громади Українського козацтва.
Основна мета Адамівської школи козацько-лицарського виховання – формування в родині, школі й громадському житті творчої особистості козака-лицаря, захисника рідної землі з яскраво вираженою українською національною свідомістю і самосвідомістю, світоглядом і духовністю. Практика роботи школи свідчить, що введення потенціалу козацько-лицарської духовності у виховний процес значно полегшує формування вільної, зі стійкими морально-вольовими якостями й силою духу особистості.
8. Духовне виховання.
Практично всі педагоги, які впроваджували в практику своєї школи
козацьку педагогіку, вважають, що в систему виховної роботи з козачатами, крім тіловиховання, треба вводити й духовне виховання, що на практиці означає введення християнської моралі.
Генеральний суддя Буджацької Січі Б.Устименко: „У нас церква відокремлена від держави, але в одеських єврейських школах учнів ознайомлюють із змістом свячених книг. В польських школах вивчають Біблію. Особисто я вважаю, що в наш час бездуховності, яка росте, корисно було б знайомити нашу молодь з дитинства хоча б із канонічними заповідями, щоб дитина змогла відрізнити добро від зла.”
В останнє десятиліття дедалі більше політичних і культурних діячів, учителів, батьків звертаються до християнських моральних цінностей як найбільш стійких, універсальних, не підвладних політичній та ідеологічній кон’юнктурі. Це означає, що сучасне українське суспільство поступово підходить до визнання й опанування етичних основ християнства, від яких воно було штучно відлучене протягом багатьох десятиліть і до яких у більшості людей навіть було сформовано різко негативне ставлення.
Ніхто не буде сперечатися, що Церква є носієм духовності. Так воно і є, адже те, чого навчають тут, спрямоване на забезпечення нашого духовного добробуту, і найперше гармонії нашого внутрішнього світу. Багато людей відвідують храми, вважають себе віруючими і повага до традицій та релігії свого народу стримує багатьох з них від хибних кроків. Свою роль тут відіграє і громадська думка, а тому людина буде намагатися жити і діяти так, щоб не було соромно перед людьми.
Лише розвинута моральність, лише прийняття абсолютних вічних норм співжиття допоможе у потрібну хвилину підлітку (юнаку) – він не буде вагатися, втримається, не піде на умовляння товаришів, адже матиме приписи на всі випадки життя. А нагородою буде чисте сумління та гармонія внутрішнього світу…
Формування духовності як основної якості людини, визначення її духовних пріоритетів, обґрунтування системи цінностей, на яких має базуватися життя дитини - основні напрямами роботи духовного виховання.
Отже, тривале функціонування і понад ситуативний, інтегративний характер цінностей, увійшли до людської культури як християнські моральні настанови, зумовлюють їх особливу роль у процесі виховання дітей та молоді й спонукають нас – педагогів – до вироблення засобів і методів їх засвоєння учнями…
Аналіз діяльності педагогів в напрямку козацько-лицарського виховання учнів свідчить, що ефективність цієї роботи значною мірою залежить від особи, яка спрямовує діяльність колективу, її впливу на оточуючих. Загальні риси цього процесу (формообразуючи фактори): 1. Наявність ентузіастів. 2. Залежність результатів роботи від особистих якостей ентузіастів. 3. Залежність результатів роботи від посади, яку займає ентузіаст (адмінресурс). (44)
ІІ. КОЗАЦЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ
Душу – Богові!
Життя – Батьківщині!
Серце – людям!
Честь – нікому!
Козацтво організувалося в критичний для України час, відновило на національних ідеалах державу і виховало покоління лицарів.
Відродження козацьких традицій сьогодні є надзвичайно потрібною і важливою справою. Постане сучасне українське лицарство – духовно постане Україна. Особливо цінними ідеї козаччини є для української армії.
В програмі діяльності Українського Чорноморського козацтва, до складу якого входить більшість Білгород-Дністровських козацьких об'єднань, є такі слова:
„Враховуючи унікальність козацтва, як соціального явища світового масштабу, що воно несе в собі неосяжний національно-духовний, морально-виховний і військово-патріотичний потенціал; що Українське козацтво є наша українська форма демократії і державності і форма військового устрою; що структура організації Українського козацтва легко вписується в адміністративний устрій України і підкріплює його, МЕТОЮ козацького руху є розбудова української держави через духовне об'єднання народу, мобілізація енергії на економічне процвітання і підняття добробуту людей...”
1. З 1991 року в місті Білгороді-Дністровському діяло Задністрове козацьке земляцтво. Група вищих офіцерів 180-ї дивізії на чолі з її начальником штабу – полковником Токаревим А.Є. створила козацьке земляцтво – складову частину Всесвітньої спілки козаків. Душею земляцтва був комендант Білгород-Дністровської залоги – полковник Слєпухін М.О. До складу організації входили полковник Кучер В.В., підполковники Ломовцев Ю.О., Корнєв Ю.М., Некрасов П.М., Пронін С.В., капітан Антонов Г.В. – за посадами – командири полків, військовий прокурор...
Штабом земляцтва було розроблено цікавий документ – «Ідеологія козаччини», який слугував фундаментом для розробки статутів усіх наступних об’єднань козаків Задністров’я.
На початку 90-х років почалося скорочення Збройних Сил; було розформовано 180-ту дивізію, офіцерів-козаків було звільнено з армії.
Залишившись без пенсій та квартир, офіцери вимушені були шукати роботу та помешкання; багато хто з них виїхав за межі Одещини. Але козаки залишилися вірними козацькій ідеї: маленький осередок Задністрового козацького земляцтва ще працював у 1996 році – до його отамана Слєпухіна М.О. зверталася рада отаманів козаків Петербурга.
2. У 1994 році князем Аргутінським-Довгоруким було організовано кооператив „Рюрик” при Дворянських зборах півдня Одещини. Складовою частиною кооперативу була Буджацька Січ – об’єднання козаків півдня країни. Співзасновниками Буджацької Січі були Устименко Б.І., Деордиця І.М., Токарєв А.Є., Скляренко М.П., Бойчев В.В., Дмитренко В.В., Кучер В. В., Зуєв О.І. Першим писарем Січі (начальником штабу) був письменник Мисюк В.С.
Харчук Ю.І. – один із співзасновників Буджацької Січі - сказав: „Із закриттям Задністрового козацького земляцтва – козацька ідея в Задністров’ї не вмерла – оскільки землі Буджаку потребують захисту”...
У складі осередка було багато впливових та знаних осіб, але позиція керівництва стосовно других осередків козацтва у районі (курс на ізоляцію та елітаризм) не дала Січі можливості консолідувати та очолити козацький рух. Та ще й князь багато часу був у роз’їздах (справи за кордоном – був особистим секретарем Великого князя Володимира - нащадка російського імператорського престолу; керівництво дворянським зібранням Півдня України та ін.), а відсутність отамана паралізувала роботу осередка, бо за першим статутом Січі отаман практично одноосібно керував роботою Буджацького козацтва (печатка та фінанси осередка були в руках князя). Буджацька Січ була незалежною обласною організацією і не входила до лав Українського козацтва – на той час єдиноі у країні козацької організації всеукраінського масштабу. У складі Січі діяли козацькі осередки в Сараті (Іванов С.І.), Тарутіно, Арцизі, Татарбунарах, Кілії, Їзмаїлі, „але тамтешні полковники, крім саратського Сергія Іванова, майже нічого не зробили для відродження козацтва” (Б.Устименко). Було проведено коло з організаційних питань, на якому була затверджена нова редакція Статуту Січі, який відтепер обмежував права отамана та розширював права та повноваження січової старшини; керівництво Січчю перетворювалось із одноосібного на колегіальне; отаманом було обрано Деордицю І.М., писарем Черв’яка О.О. До Білгорода-Дністровського приїздив Гетьман Українського козацтва В.Мулява, який мав зустрічі з керівництвом Буджацької Січі та Білгород-Дністровської паланки.
В кінці 90-х років керівниками Січі було обрано Скляренко М.П. (отаман) та Воробйова В.М. (писар).
3. З 1994 року працює Білгород-Дністровське паланкове товариство козаків-пасічників, яке очолює Городецький Л.Г. В паланці ніколи не було розбрату – паланкова старшина завжди спокійно й розважливо вирішувала всі суперечки між козаками і не доводила ці суперечки до розколу.
Найактивнішими членами козацької паланки пасічників були – Берлізов Андрій, Костецький Євсей, Марин Георгій, Сердцевич Дмитро, Панаїт Федір, Денисов Іван, Денисов Юрій, Греча Яків, Соловєнко Володимир, Сидоренко Володимир, Чумаченко Василь, Швачка Петро, Відман Іван, Смаглій Павло, Хоменко Євген, Вітряк Микола-старий.
Згодом до пасічників приєдналися козаки міста Білгорода-Дністровського Майстро Анатолій, Василь Якименко, Ігор Лелеченко, Білоусенко Павло, Вітряк Микола-молодий, Вітряк Борис, козаки Адамівського куріня – Тимофєєв Валерій, Гуцан Валерій, Редько Анатолій, Завацький Дмитро, Гамар Іван, Гречко Леонід...
На енергію та бажання козаків робити справи милосердя звернула увагу влада – ми почали взаємодіяти: отримали приміщення під канцелярію, перукарню, почали переобладнання колишнього банно-прального комбінату, готували документацію для відкриття ринку „Козацький привіз”, будівлі козацької церкви...
Білгород-Дністровська паланка входить до складу Українського козацтва ( перший Гетьман УК В’ячеслав Чорновіл). Від Чорновола група козаків паланки отримала перші козацькі нагороди – Хрести з мечами. Першим в паланці цей Хрест отримав Л.Городецький.
Для розвитку козацтва у Білгород-Дністровському (місті та районі) Леонід Григорович зробив дуже багато. Він налагоджував роботу курінів по селах ( цих курінів – 7), завозив малозабезпеченим верствам населення вугілля за цінами вдвічі нижче комерційних, відкрив перукарню, яка обслуговує пенсіонерів, інвалідів, організував пункт самозабезпечення козаків продуктами харчування, зокрема, там реалізується якісний мед, дешевший, ніж на ринку і ще багато реальних справ.
Л.Городецький очолив і приймав безпосередню участь у роботі з забезпечення козаків одностроєм: через Міністерство оборони України та речову службу Одеського військового округу обозна служба паланки придбала офіцерські мундири кольора морської хвилі. Такими ж мундирами було забезпечено джур та дан Адамівської школи.
Була придбана ритуальна козацька зброя, бунчуки, перначі, виготовлені прапори та корогви. Розроблені козацькі ритуали – прийняття до козацтва, освяти зброї, козацьких святинь та ін. Паланка почала співпрацювати з православними священнослужителями. Був свій козацький капелан – отець Микола.
Козаки брали участь у Великих радах Українського козацтва.
4. З 1994 року працює Адамівський курінь Українського козацтва – автономний осередок козацтва у складі Білгород-Дністровської паланки. Він виник у Адамівці як козацька добровільна народна дружина; взаємодіяв у справі охорони порядку на території сільської ради з районним відділом МВС, з районною радою, з 27 бригадою Білгород-Дністровського гарнізону, з прикордонниками Старокозацької прикордонної залоги...
Першими реєстровими козаками Адамівського куріня були Тимофєєв Валерій, Гуцан Валерій, Редько Анатолій, Дмитро Завацький, Гречко Леонід, Козаченко Олександр Іванович, Козаченко Олександр Антонович, Рибальченко Віктор, Куліков Руслан, Даниленко Іван, Маринеску Микола, Кульчицький Анатолій, Николайчук Юрій, Басюк Віктор, Козубенко В’ячеслав, Чеботюк Олександр, Білоус Василь, Козубенко Феодосій, Гончаров Віктор, Лавріненко Юрій, Деревенча В’ячеслав, Одорожа Ігор, Лазуренко Дмитро, Макаренко Федір, Макаренко Сергій, Редько Сергій.
Адамівський курінь налагодив роботу з відродження прогресивних козацьких традицій, плідно співпрацював з органами місцевого самоврядування. Метою його діяльності було сприяння місцевим органам влади в забезпеченні громадського порядку, боротьбі із злочинністю і правопорушеннями.
Кінець ХХ століття в козацькому русі характеризується як період росту організацій різного направлення та чисельного росту членів цих організацій. Причиною цьому слугувало підвищення загального інтересу до справ козацьких у країні і зокрема Указ Президента України „Про День Українського козацтва”.
Збільшення кількості членів козацьких організацій веде до появи поглядів, відмінних від поглядів керівництва цих організацій. Якщо керівництво толерантне, мудре – відміни в поглядах ведуть до розвитку організації, покращання її роботи, зміцненню авторитету в широкому загалі. Але якщо керівництво організації авторитарне, не терпить інших поглядів на розвиток руху, крім своїх, - суперечки виливаються у розкол. Тут є й позитивний момент; можна вважати, що це не розкол, а очищення: невдоволені діяльністю організації козаки створюють свій підрозділ і намагаються працювати краще...
Подібна ситуація у кінці ХХ століття склалася в Українському козацтві на всіх рівнях – від всеукраїнського до місцевого, зокрема в Одеській крайовій та Білгород-Дністровській районній та міській організаціях.
5. В 1998 році було створено Білгород-Дністровський козацький Кіш. Першими козаками Кошу були Скляренко М.П., Вітряк М.К., Устименко Б.І., Черв’як О.О., Горлачов В.П., Воробйов В.М., Бойчев В.В., Мельниченко Г.Б., Скиба М.Є., Лелеченко І.А., Городниченко П.М., Кулинський В.Я., Зуєв О.І., Лісіцин І.М., Павлюк В.В., Оленєв І.П.
6. Від Білгород-Дністровського козацького Кошу відпочкувався 1-й Білгород-Дністровський Окружний полк ім.П.Орлика, співзасновниками якого є Врублевський М.В., Єремєєв В.І., Дейна М.К., Оленєв І.П., Царенков О.П., Хоменко Є.В. Першим отаманом полку був Царенков О.П., потім козаки отаманом обрали Врублевського М.В.
7. Від полку відійшов Білгород-Дністровський Окремий курінь ім. С.Білого, співзасновниками якого є отаман Городниченко П.М., козаки Сокорев Ю.О., Сокорев О.О., Чудак В.С., Павленко О.Д., служитель УПЦ отець Микола Григоращенко. Штаб-квартира куреню знаходиться на вулиці Плавневій; над воротями майорить державний прапор.
Розпорошеність заважала козакам плідно працювати (де два українця – там три гетьмана).
Л. Городецький писав ще у 1999 році: „ Чи може щось об’єднати козацьких лідерів?
Об’єднати може тільки Гетьман України – глава держави – признаний авторитет. Хто? Сьогодні це вакансія. Діждемось президентських виборів, якщо буде вибір.
Які перспективи розвитку відродженого козацтва? Перспективи відкриваються на шляху. Важливо йти цим шляхом і не збиватися ради хвилинних вигід.
Йти крізь терни і без сумнівів служити людям в їм’я Добра і Господа, їм’я якому Христос. Це найтяжчий шлях, але іншої дороги до Правди в козаків бути не може.
Козак може бути задоволений, коли народ буде задоволений своїм становищем. Чи буде це результатом діяльності козацтва, чи результатом іншого Промислу – це не важливо. Важливо, щоб козаки не були сторонніми свідками подій.
Щоб не соромно було підписатися під гаслом: «Слава Богу, що ми козаки!», - треба виборювати свої вольності, разом навалюючись на перепони і ті перепони ламати, а не обходити.»...
Початок ХХІ століття в Білгород-Дністровському районі для козаків ознаменувався якісним ростом і загальною зацікавленістю влади у співробітництві. Це було пов’язано із Указами Президента України про створення державної Координаційної ради з питань розвитку козацтва (такі ради були в Одесі і в Білгороді-Дністровському – при обласній та районній державних адміністраціях) та прийняттям Національної програми розвитку козацтва в Україні.
Почали працювати:
8. Білгород-Дністровський курінь Війська Запорозького – отаман М.М.Возний; Монашівська сотня (автономно у складі куреня, отаман – В.П.Ткаченко).
9. Жіноча громада Чорноморського козацького війська Українського козацтва – керівник Л.Я.Горлачова.
10. Білгород-Дністровський курінь Чорноморського козацького з’єднання Українського козацтва, отаман В.П.Білоус.
Цікаве спостереження: нові козацькі організації завжди утворювалися із появою нових лідерів – й надалі я прогнозую ріст цих організацій із приходом у козацтво осіб – носіїв нових ідей.
Новим у козацтві (і характерним для цього періоду) було співробітництво козаків усіх осередків („час збирати каміння”), особливо коли необхідно було проводити масштабні заходи – участь у Дні міста Білгорода-Дністровського, у відкритті пам’ятників Т.Шевченку (м. Білгород-Дністровський), отаману Головатому, Богдану Хмельницькому (Одеса), організація екскурсій для школярів у Київ, на кораблі Чорноморського флоту (Адамівська, Вигінська, Долинівська школи), районне свято на базі Адамівської школи, Свято козацької пісні, посвят у козачата учнів Долинівської (директор Тома Т.І.) та Турлацької (директор Тодорова Т.П.) шкіл, у козаки всесвітньо відомого фольклорного ансамблю „Веселка” (керівник М.І.Нікіруй), хлопчачого ансамблю „Гроно” (керівник Б.М.Нікіруй), ліцеїстів Тузлівського НВК та ін...
Почав друкуватися невеликим накладом (тиражем) регіональний козацький щомісячник „Річ про Буджацьку Січ” (тут друкуються статті теоретиків козацького руху, новини козацької діяльності, художні біографії лідерів козацького руху Буджаку та ін.).
Було прийнято регіональну програму відродження та розвитку Українського козацтва на Одещині на 2002-2005 роки. Метою територіальної програми відродження та розвитку Українського козацтва в Бессарабії є - подальший розвиток козацтва як громадської сили, здатної зробити певний внесок у консолідацію суспільства.
Згідно програми, козацтво Буджаку зосередило зусилля на: історико-просвітницькій та дослідницькій діяльності; військово-патріотичному вихованні (із впровадженням козацьких традицій у навчальні заклади та в лави армії); спортивному розвитку; розвитку фермерських господарств та підприємницької і ремісничої діяльності; співпраці з органами правопорядку та адміністраціями і органами самоуправління; обстоювання засад релігійного виховання.
Влітку 2005 року було сформовано Координаційну раду козацтва при Президенті України; готується Закон про козацтво, Національна програма розвитку козацтва на 2006-2010 роки…
Завдання отаманської верхівки козацтва Буджаку – не втягувати козаків в згубну конфронтацію та релігійні, мовно-національні, політико-економічні інтриги (бо на сучасному етапі козацтво як єдина політична сила не сформувалась!) і щоб утримувати козацтво від цих інтриг – більше займатися вихованням та просвітницькою діяльністю, розвивати культурні осередки – козацькі хори, ансамблі, театри; піклуватись про козацькі ліцеї і табори відпочинку та спортивного загартування дітей і молоді.
Ми не повинні насаджувати зневіру. Не можна в такій ситуації будувати цивілізовану державу; козаки повинні не дозволяти морально і духовно перетворювати українців на націю, в якій панують і буття якої визначають панікери, провокатори і духовні дезертири.
Як сказав козак академік-письменник Б.Сушинський: „Ми живемо в мирній європейській державі. Найбільша мужність полягає в тому, щоб кожен з нас, українців, на своєму робочому і житейському місці, щоденно – борозна до борозни, цеглина до цеглини, слово до слова – підтверджував козацьку вірність в ім’я України, козацьку мужність задля захисту України, козацьку працьовитість і порядність задля процвітання України.
Оце вона і є – житейська, біблійна, а отже й козацька мудрість нашої Національної ідеї. Бо: велич козацької Української Національної ідеї – у величі козацького духу! (45)
ІІІ. КОЗАЦЬКІ ХУДОЖНІ КОЛЕКТИВИ
У кого немає культури, у того позитивних якостей
лише половина. Від особи, яка не пройшла школи мистецтва,
завжди віддає грубістю; людині потрібно шліфувати себе,
прямувати у всьому к досконалості.
Грасіан.
В статутах усіх сучасних козацьких організацій Задністров’я мовиться про необхідність розвивати козацьку культуру, зокрема:
Чорноморське козацьке військо, Чорноморське козацьке з’єднання: «…створення козацьких фольклорних колективів, ансамблів»;
Окремий полк ім. П.Орлика, Білгород-Дністровський Кіш Буджацької Січі: «…відродження, утвердження і розвиток української культури»;
Програма «Джура» Українського козацтва: «Організувати дитячі фольклорні колективи з вивчення козацької пісні та танцю, української народної пісні та танцю»;
Статут Молодої Січі Українського козацтва: «Відродження козацьких мистецьких традицій: кобзарства, лірництва, гуртового співу, танцю, дотепного влучного слова, різьбярства, художнього розпису, художньої вишивки, іконопису»;
Програма розвитку Чорноморського козацтва на 2002-2005 роки: «п.4. Вивчити можливості й утворити у районах нові козацькі творчі самодіяльні колективи, надавати підтримку створеним мистецьким колективам, провести районні фестивалі-огляди козацького мистецтва».
1. Козацький духовий оркестр.
Із організацією козацьких осередків в Білгород-Дністровському районі та місті – навесні 1996 року від військового оркестру Білгород-Дністровської залоги (гарнізону) відбрунькувався козацький духовий оркестр (малий склад). Він складається з труб (3), баритону (1), тенорів (2), валторни (1), альту (1), басу (1), тромбону (1), великого барабану (1), малого барабану (1). Керівник козацького духового оркестру – Радченко Степан Федорович.
Козаки обслуговували козацькі заходи: конференції, зустрічі з отаманами, паради, ходи, виступали з концертами духової музики, надавали ритуальні послуги за помірними цінами…
Найактивнішими учасниками оркестру було створено ядро – козацьку раду – члени якої є Радченко Степан, Дегтяр Леонід, Литвин Петро, Хомко Анатолій, Радченко Володимир, Лісовий Анатолій.
Приємно було пройтися головною вулицею Білгорода-Дністровського з козацьким оркестром.
2. Хор української народної пісні «Мрія».
16 років тому молодий, енергійний, талановитий Іван Зорило прийшов на завод медичних виробів (сьогодні ВАТ «Гемопласт») з метою створити хоровий колектив. Й це йому вдалося.
В 1989 році на базі заводу медичних виробів було створено хор української народної пісні. До складу хору входять люди різних професій, різних національностей, але всі вони великі любителі української народної пісні.
Через три роки колективу було надано звання «Народний». Кожен рік хор давав звітний концерт перед робітниками та керівництвом заводу. Жодне свято не проходило без його виступів. Завжди радісно й тепло артистів зустрічали не тільки заводчани, але й жителі міста й району.
Про колектив багато писали в районних та обласних газетах. Хор має багато грамот, дипломів, свідоцтв; брав участь в міських, обласних, міжнародних фестивалях. На одному з таких фестивалів – «Травнева калина» - зустрілися з таким ж колективом з міста Кривий Ріг. Зав’язалася творча дружба. Колектив запросили на фестиваль української народної пісні до Кривого Рогу. Декілька разів приїздив криворізький хор до Білгорода-Дністровського.
Керівництво заводу багато допомагало колективу, виділявся транспорт для поїздок, матеріальна допомога артистам, був на заводі свій хорклас. Колектив преюмівався турпоїздками до Ленінграду, у Карпати, Крим.
Але змінюються часи, змінилося керівництво міста, заводу. Змінилося й наше життя. Із-за матеріальних проблем на заводі скоротили ставки баяністів та керівника хору; колектив залишився без свого хоркласу та матеріальної підтримки.
Але хор не розпався, він продовжує жити й радувати своєю піснею народ. Ось вже п’ять років керівник хору й баяністи працюють з колективом безкоштовно, п’ять років колектив не має ніякої підтримки від міста. Проводили репетиції й в ПТУ-10, й в міській бібліотеці, й в рибопромисловому технікумі. Сьогодні артисти мають приміщення на території міського пологового будинку. В 2004 році виділили старе складське приміщення , його відремонтували за свої кошти, виписали дошки й керівник сам зробив лави. Зараз артисти вважають, що це хорклас й сподіваються, що тут вони будуть працювати постійно.
В колективі 38 осіб різних професій, різного віку й різного характеру. Але за п’ять років вони дуже здружилися, «загартувалися» й стали великою співучою, веселою родиною й живуть за девізом – «Нам пісня жити й перемагати допомагає».
3. Ансамбль української народної музики «Веселка».
Дехто із англійців чи не вперше почув про Україну, коли ансамбль «Веселка» побував в Великобританії на Міжнародному музичному фестивалі, який проводиться під патронатом принца Уельського. І хоч у святі брало участь майже півтораста колективів із шести десяти країн світу, концерт наших співвітчизників, у якому було відтворено яскраві і поетичні українські обряди, справив на розважливих жителів Альбіону незабутнє враження. На їх запрошення ансамбль через рік побував і на наступному фестивалі.
«Веселці» вже тридцять років. Нині це сталий колектив української пісні зі співочою та хореографічними групами, власним оркестром народних інструментів. Виріс ансамбль із троїстих музик, організованих подружжям Михайлом Івановичем та Валентиною Опанасівною Нікіруй. Про Нікіруїв кажуть, що у них трійко діточок: Богдан, Зоряна та ще «Веселка», і всі вони щедро обдаровані талантами.
У складі колективу – студенти та викладачі педагогічного училища. Їх Нікіруї прискіпливо відбирають за конкурсом, а потім ще «школять» у підготовчих групах перш ніж включити до основного складу. Адже ансамбль гідно носить звання народного, а це зобов’язує постійно тримати його у високій художній формі, вдосконалювати майстерність співаків, музикантів і танцюристів до професійного рівня.
Керівник – Михайло Іванович – великий знавець українських пісенних традицій, особливостей національного мелосу, ніколи не прагнув перетворити ансамбль на академічний колектив. Не випадково на всеукраїнських та міжнародних фестивалях і конкурсах, зокрема у Польщі, Югославії, Болгарії, Німеччини, Англії, слухачів завжди вражало дуже природне і не натужне звучання «Веселки». Голос у неї м’який, проникливий, ніби огортаючий. Так завше співали на весіллях та на вечорницях.
Саме обрядові пісні становлять основу репертуару колективу. Із студентськими фольклорними експедиціями М.Нікіруй об’їздив мало не всі села Придністров’я, збираючи невідомі зразки гаївок, щедрівок, весільних та обжинкових пісень. За роки копіткої пошукової роботи таких знахідок стало на великий фольклорний збірник, який вже підготовлено до друку.
За час існування «Веселки» її школу пройшло більше півтисячі студентів педучилища, і всі вони, незалежно від обраної спеціальності, на все життя стали палкими шанувальниками української пісні. А ще за ці роки в ансамблі з’явилися колективи-паростки – співочі й інструментальні гурти, організовані по всій Україні його колишніми вихованцями. Таких уже налічується близько тридцяти.
…Неповторні хвилини щастя, коли співаєш улюблені з дитинства пісні в унісон із знаменитим ансамблем, відчуваючи і себе трошки артистом. І відбиваєш долоні в шалених вдячних оплесках, і плачеш сльозами радості. Тому що наша народна пісня – то душа України.
Знову щемно співає сопілка Михайла Івановича, а Валентина Опанасівна, яку білгород-дністровці називають своїм «буджацьким соловейком», виводить «Над горою місяць сходить» - найпершу і найулюбленішу пісню із свого репертуару. А в ансамблі їм акомпанують і підспівують Богдан та Зоряна, яким нести далі музичну естафету батьків…
4. Ансамбль української народної музики «Гроно».
Ансамбль української народної музики «Гроно» був створений у 1997 році на базі міського Центру дитячої творчості. У цьому ж році колектив вперше став лауреатом міського і обласного конкурсів-оглядів «Таланти твої, Україно». У складі ансамблю працює три різновікові групи, що складає 45 гуртківців. Ансамбль «Гроно» є лауреатом І, ІІ та ІІІ ступенів ХІ, ХІІ, ХІІІ, ХІУ, ХУ обласних в рамках Всеукраїнських оглядів-конкурсів «Таланти твої, Україно».
Творча діяльність колективу спрямована на відродження української народної пісні. Весь склад ансамблю – хлопчики, тому і репертуар колективу побудований на українських похідних маршах, козацьких піснях, думах, баладах.
Ансамбль української народної музики «Гроно» веде активну роботу з естетичного виховання юних слухачів, з пропаганди українських народних пісень. Колектив користується великою популярністю у мешканців міста, є постійним гостем у навчальних закладах, у дитячих таборах відпочинку та санаторіях Затоки та Сергіївки. Колектив є активним учасником дитячих свят, концертів і акцій, які проводить міський Центр дитячої творчості.
В основі успіху колективу полягає системність навчавльно-виховного процесу: гра на музичних інструментах, пошук і відтворення пісенного матеріалу, розвиток вокальних здібностей дітей. У 2003 році ансамбль «Гроно» прийняв участь у Всеукраїнському фестивалі козацької пісні «Байда», де здобув звання лауреата. Того ж року хлопці прийняли участь у святковому концерті на Всеукраїнській козацькій Раді в Національній Опері України. А влітку 2005 року вокальне тріо ансамблю представляло Україну на ХХІІІ конкурсі «Лемківська ватра» в Польщі.
Керівник – Богдан Михайлович Нікіруй – народився в найбільш музичній сім’ї нашого міста. Його батьки – Валентина Опанасівна та Михайло Іванович – викладачі педагогічного училища, а також керівники ансамблю української народної музики «Веселка» (відомого не тільки на Україні). Зростав у творчій атмосфері, просоченою духом справжньої української культури. Батьки з малих років брали його з собою на концерти, фестивалі, творчі вечори…
Як каже Богдан, життя – це пошук. Ніколи не треба опускати руки, треба шукати. Й саме головне – ніколи не треба забувати, хто ти й звідкіля; яким би не було твоє становище, головне – це повірити в свої сили. Ось тоді й можлива робота, й результат обов’язково з’явиться». (46)
РАДІО.
На місцевому радіо «Новини Придністров’я» пройшла серія радіопередач про шкільні козацькі організації. Готувала їх кореспондент Харченко А.О.
В березні 2006 року козачата Адамівської школи виступали на Білгород-Дністровському радіо – «Новини Придністров’я» з інформацією про роботу з козацько-лицарського виховання. Вступне слово було у Тимофєєва В.Я. – полковника УК, заступника Польового Гетьмана УК, начальника відділу організаційної та кадрової роботи райдержадміністрації; він розказав про основні напрямки цієї роботи, про школи, які працюють у цьому напрямку. Директор Адамівської школи Вронська В.М. розказала про школу, якою вона керує, про педагогів, дітей, їх батьків. Педагог-організатор Адамівської школи Гриценко В.Н. розказала про цикл основних заходів школи, про роботу з батьками, діяльність органу самоврядування школи – Козацьку Раду. Козачата виступили з бліц-інформацією «Річ про Адамівську Січ».
Раз… Раз… Раз, два, три.
Привітати вас прийшли.
Хто ж ви, славні вояки?
З Адамівської школи славні козаки.
Хто ви є і як вас звати?
Джури ми і дани, лелі й козачата,
Тілом й духом не слабкі,
Гострий розум маєм всі.
Що вам ваша честь велить?
Рідну неньку Україну ми зумієм захистить.
А девіз також в нас єсть:
Віра, воля, Україна
І козацька наша честь!
В школі Адамівській «Січ Молода»
Учнів усіх об’єднала.
Гей заспіваймо, джури і дани,
Щоб наша пісня лунала.
Будемо жити і працювати,
Станем ми всі козаками.
То ж всі сміливо і без вагання
Дружно крокуйте за нами.
Гей заспіваймо дружно всі пісню,
Про козаків щоб в ній шлося.
Козацько-лицарське щоб виховання
В школі й надалі велося! (47)
З чого починається Батьківщина? З маминої пісні, батьківської хати, стежки до школи. А ще, кажуть, вона починається «з пісень, що щиро лунають, та з тих рядочків віршованих, що діти ще змалку вивчають».
Ці слова найповніше розкривають роботу вчителя початкових класів Випаснянської ЗОШ І-ІІ ступеня (с.Турлаки) Валентини Миколаївни Чумаченко. Ще в 1997 році вона зробила перші кроки до поглибленого вивчення історії козацтва разом зі своїми учнями. А зараз перший клас, який вона веде, носить горде звання «Козачата». В минулому році на свято Покрови Пресвятої Богородиці урочисто прийняли їх в лелі та козачата. Малята з честю носять своє ймення, а Валентина Миколаївна впевнено веде їх крутими козацькими шляхами.
Зовсім недавно первачки всієї України попрощалися зі своєю першою книжкою – Букварем. У нашій школі це свято пройшло надзвичайно урочисто й незвично. Коли горталися сторінки Букваря, кожна буква весело розповідала віршика на козацьку тематику. Гості та вчителі почули про славних гетьманів – Сагайдачного, Мазепу, Конашевича. Пообіцяли козачата, що самі стануть достойними звання степових лицарів. Я впевнена, що саме так і буде, бо те, що з дитинства зростає в серці, залишається в ньому навіки.
Нагадаймо свідчення Дмитра Яворницького: на Січ приймали лише тих, хто визнавав православну віру, спілкувався українською мовою, брав присягу захищати до останнього подиху людину, родину, військове товариство й Україну та за них бути готовим віддати й життя. І цілком зрозуміло, що такий тип людей не міг з’явитися сам собою, з нічого. Вирішальну роль у кристалізації українського характеру відіграє козацька освіта – педагогіка самопізнання та самореалізації, особової й національно-релігійної самосвідомості, філософії жити по-людськи: чесно і совісно, патріотично й професіонально, на засадах демократії і свободи, красиво і просто…
Про це та про шляхи реалізації завдань козацько-лицарського виховання йшлося у виступах в студії запису радіомовлення «Новини Придністров’я» директора Випаснянської ЗОШ І-ІІ ст. Т.П.Тодорової, класовода первачків В.М.Чумаченко, генерал-хорунжого Українського козацтва В.Я.Тимофєєва. А свідченням результатів роботи прозвучали звіти лель і козачат Турлацької Січі.
Після радіостудії школярики відвідали в м. Білгороді-Дністровському краєзнавчий та етнографічний музеї і фортецю. Транспорт для поїздки надала начальник відділу освіти Р.М.Чапкіна (водій – В.С.Лебеденко). Спасибі їм від турлачан-школяриків та їх батьків. (48)
АДАМІВСЬКИЙ ДИТСАДОК – «ЛЮБИ І ЗНАЙ КОЗАЦЬКИЙ КРАЙ»
Козаку найперше – Воля,
Козаку найперше – Честь.
Неможливо забути неповторні хвилини щастя, проведені на заході для вихователів дошкільних закладів району в дитячому садку «Галинка» села Адамівка «Люби і знай козацький край», коли відчуваєш себе дитиною, дивлячись в відкриті очі малят, і відбиваєш долоні в шалених вдячних оплесках та плачеш сльозами радощі. Колектив, яким вміло керує Алла Іванівна Івасенко, вже кілька років впроваджує в роботу з дітьми основи козацько-лицарського виховання.
- Народні традиції, звичаї та обряди, - каже Алла Іванівна, - об’єднують минуле і майбутнє народу, прилучаючи наших дітей до творчого ставлення до дійсності. Саме тому у нашого колективу з’явилось бажання широко використовувати в роботі з дітьми давні козацькі традиції, кодекси лицарської честі та обряди.
Дуже цікаво виступив заступник Гетьмана Українського козацтва по роботі з молоддю, начальник відділу райдержадміністрації та автор посібника для вихователів дошкільних навчальних закладів «Козацька педагогіка – сучасна освіта» (який вийшов із друку в цьому році) В.Я.Тимофєєв. Цю книгу він подарував всім учасникам заходу. Валерій Якович звернув увагу на те, що педагогам України треба вести широку просвітницьку роботу серед населення з проблем історії, культури, діяльності козацтва. На це нас орієнтують Укази Президента України, нормативні документи Міністерства освіти і науки України. Дошкільний навчальний заклад – це головна основа національного життя держави, тому впровадження в життя ідей і засобів козацької педагогіки має забезпечити виховання фізично здорових, морально чистих і по-лицарськи мужніх дітей.
Вчитель початкових класів Адамівської школи Л.М.Лавриненко сказала, що саме козаки створили самобутню козацьку педагогіку, яку впроваджує в свою роботу колектив школи та ряд загальноосвітніх дошкільних закладів. Приємно, що добре поставлена сумісна робота дошкільного закладу та школи. Учні початкових класів, випускники дитячого садку О.Щербатюк, Н.Кисляк, Л.Антонюк, А.Даніленко, В.Піщуган, А.Смоленко, В.Черненко, Б.Березнюк, Т.Даніленко так гарно разом з дошколятами відображали дійство козацького життя, що неможливо було не відчути себе його учасниками.
По-справжньому піклується про самих маленьких мешканців села голова бамівської сільради М.А.Бурлай, знає усі проблеми дошкільного закладу і допомагає в їх рішенні. (49)
8. Квітень – вересень 2006. Посвята міського голови. Історія Задністрового козацтва. Духовний світ козацтва. Журнал «Гетьман» повідомляє. 1-й районний збір козацької молоді.
Якщо на президентських виборах 2004 року Україна умовно, за політичними уподобаннями, поділилася на дві частини, то в березні 2006 – вже на три. За НСНУ масово голосувала лише Західна Україна; Правобережжя й Центр – за БЮТ, а Схід, Південь, Крим – за Партію регіонів. Виборці не підтримали ідеологічних постулатів тих діячів та партій, що захищали суто етнонаціональну українську платформу. Натомість вони голосували за м’який космополітизм у сполученні з детальною вмотивованою економічною програмою.
Було підписано попередній протокол «коаліції демократичних сил» у складі НСНУ, БЮТ та СПУ. Серед учасників потенційної коаліції була відсутня ідеологічна єдність, вони по різному розглядали багато проблем внутрішньої й зовнішньої політики, включаючи найпринциповіші й найскладніші. Ніяк не могли сторони розподілити між собою керівні посади. Пропозиція надати посаду прем’єр-міністра Ю.Тимошенко, а спікера – П.Порошенку виглядала непрохідною у Верховній Раді. Сама ж Ю.Тимошенко бажала бачити головою Верховної Ради О.Мороза, проти чого заперечувала «Наша Україна». Нарешті була оголошена Угода про створення коаліції демократичних сил й сформована її Рада (липень). Однак спроба узурпувати владу, проігнорувавши позиції Партії регіонів і особлива точка зору лідера СПУ О.Мороза на найбільш дражливі для України проблеми призвела до розвалу коаліції. СПУ вийшла зі складу «демократичної коаліції».
Виникла «антикризова коаліція» у складі Партії регіонів, СПУ та КПУ. БЮТ почав блокувати роботу Верховної Ради, а за її стінами почалися закриті переговори представників Партії регіонів з членами «Нашої України». На знак протесту фракція БЮТ покинула будівлю парламенту. О.Мороз став Головою Верховної Ради України.
Деякі політичні сили, особливо БЮТ, вимагали від Президента України негайного розпуску парламенту. Для цього не існувало жодних юридичних підстав, окрім того, на нових парламентських виборах НСНУ втратила б значну кількість голосів. Тому за ініціативою В.Ющенка почалися засідання «круглого столу» за участю представників п’яти політичних партій – переможців виборів 26 березня, а також представників громадськості. Після тривалих дебатів було підписано Універсал національної єдності – морально-політичний документ вимушено-компромісного характеру. СПУ, КПУ та Партія регіонів узгодили кандидатуру В.Януковича на посаду прем’єр-міністра України, його було обрано Верховною Радою, призначено міністрів. Реакція на ці події була різною як в Україні, так і за кордоном. У Києві мітингували прихильники та противники Партії регіонів. Ю.Тимошенко оголосила В.Януковича нелегітимним прем’єром і закликала В.Ющенка розпустити уряд. Українська громада Чикаго оголосила Президента України зрадником. Рішення про невизнання уряду ухвалила Львівська обласна рада.
Йшли складні перемовини між Партією регіонів та НСНУ. Оскільки в останньому поєдналися «помаранчеві олігархи», «ідеалісти» й представники колишньої номенклатури, єдності серед партій блоку щодо приєднання до «антикризової коаліції» не було. Точилися дебати щодо висловлювань прем’єр-міністра України В.Януковича, що Україна має загальмувати свій поступ до членства в НАТО.
За відсутності законів про повноваження Кабінету Міністрів і Президента не припиняються суперечки між обома гілками влади. В Україні економіка поки що не сформована, існує тенденція величезного соціального утриманства, суспільство не підготовлене до сприйняття цінностей європейської демократії. Бізнесові кола розглядали вибори як своєрідний тоталізатор, у якому треба робити безпрограшні ставки, а така позиція залишає економічне майбутнє країни важко прогнозованим.
Епопея зі створення «широкої коаліції» доводить: сценарій здійснення влади в Україні за проектом «громадянське суспільство» є переконливішим, ніж «національна держава». Але перше існує поки що лише в теорії, тому й виявився Універсал національної єдності більш ознакою тимчасового перемир’я між конкуруючими партіями. Потрібне реальне, а не декларативне впровадження в життя принципів терплячого діалогу, взаємного компромісу і толерантності, яких так бракує в горизонталі влади.
Відсутність у Президента контрольного пакета влади, наявність міжфракційної опозиції в парламенті України, боротьба між євроромантиками та європрагматиками, строкатий полікультуралізм у суспільстві робить поступ України по демократично відкритому шляху складним і суперечливим, але незворотним.
У республіці залишається існувати режим «змагальної олігархії», до того ж без консолідуючої влади Президента, який продовжує вважати себе лише представником частини електорату та опозиційних до «коаліції національної єдності» політичних партій. Не набула реальних рис система розподілу гілок влади, особливо на найвищому рівні. Вектори модернізаційних реформ надто нестійкі, багато в чому невизначені, як і системні трансформації в суспільстві. Недосконалість виборчої системи, прогалини в законах на конституційних актах породжують політичну мімікрію, маніпулятивність і прямий обман. Соціокультурні чинники розривають Україну на частини, і нерідко непримиренні в політичному плані.
У видавництві «СПД СП» надрукував книги:
1. С.В.Тимофєєва. Сучасне козацтво Білгород-Дністровщини. Видавництво «СПД СП». Білгород-Дністровський. 2006. (12.06.2006).
174 стор. Додатки. Бібліографія.
Ілюстрована історія козацтва Білгород-Дністровського (міста та району).
Розділи книги: Від автора. І. Відродження українського козацтва у 90-ті роки ХХ століття. ІІ. Історичні витоки та особливості розвитку козацьких організацій на Одещині. ІІІ. Білгород-Дністровські козацькі товариства: історія виникнення, структура, склад. ІV. Основні напрямки діяльності козаків. V. Козацькі художні колективи. VІ. Козацька педагогіка. Висновки. Література. Додатки. Лідери.
2. В.Я.Тимофєєв. Сучасне козацтво Південноукраїнського Задністров’я. Видавництво «СПД СП». Білгород-Дністровський. 2006-2008.
Спроба всебічного видання про козацтво Південноукраїнського Задністров’я: життєпис козацьких достойників, преса про козацтво, нотатки Самовидців.
Т. 1. 2006. (29.04.2006).
216 стор. Фото.
Розділи тому: Сучасне козацтво Південноукраїнського Задністров’я. Постаті. Козацькі достойники.
Т. 2. 2006. (29.04.2006).
212 стор. Фото.
Розділи тому: Вступ. Цікава історія козацтв Задністров’я кінця ХХ – початку ХХІ століть. І. Постаті. Козацькі достойники. ІІ. Преса про козацтво Південноукраїнського Задністров’я. ІІІ. Нотатки Самовидців. Висновки. Загальні тенденції розвитку сучасного козацтва України (Буджак), Росії, Білорусі, Придністров’я.
ПОСВЯТА МІСЬКОГО ГОЛОВИ
(Ритуал козацької учти. Розробив Городецький Л.Г. Квітень 2006.)
Козаки заходять, знімають шапки, хрестяться, примовляючи: «Слава царю небесному, сину Божому Ісусу Христу».
Той, кому складається учта, відповідає: «Навіки слава Богові».
Виступає наперед отаман та й каже: «Пане Голово! Ми прийшли засвідчити те, що син Божий в неділю 1963 роки тому в’їхав до Єрусалима, аби посісти трон царя іудейського і народ вітав його, вистилаючи дорогу йому зеленими гілками.
Бог послав сина свого первородного, жертвуючи найдорожчим що у нього було, щоб спасти людство від нечисті духовної.
Тож і ми маємо нагадати тобі приклад Ісуса, який пожертвував плоттю своєю ради спасіння народів, хоч міг мати на пропозицію Сатани владу над всіма царствами світу.
Хоч церква твердить, що всякая власть є від Господа, але козаки знають, що можливість іде від Господа, а посадою Сатана спокушає людей, відволікаючи їх з шляху праведного, ради збагачення та всіляких вигод на хибну дорогу.
Вербними гілками, освяченими в церкві, ми освятимо тебе, аби Сатана не спокушав тебе на посаді міського голови.
(Далі абзац прилюдно не треба) А як ти з нами разом розділиш хліб та рибу і вип’єш з нами вина нашої землі бессарабської, то приймемо тебе до нашої козацької компанії. Згоден?»
Тоді отаман гілкою верби хрестить Голову по усіх органах, примовляючи:
(Хрестить по голові) «Будь здоровий як верба, будь сильний як вода, будь багатий як земля! Хай голова твоя думає так, щоб розум був холодним, слово гаряче, а дух був сильним».
(Хрестить праву руку) «Хай правиця твоя буде твердою та дужою!»
(Хрестить ліву руку) «Хай ліва рука твоя творить від щирого серця та в лад з правою!»
Хрестить праву ногу) «Хай нога твоя буде швидкою на правильній дорозі!»
(Хрестить ліву ногу) «Хай ліва нога тебе не заносить наліво, хай служить для діла!»
(Хрестить живіт та груди) «Хай живіт твій не буде над тобою паном, хай варить добре, щоб серце билося і дух був свіжий».
(Хрестить місце де прут) «Хай те, що у ширинці виросло, служило тобі, а не ти йому, при повному здоров’ї та силі».
« А тепер повернися, голубе, похрещу твій поперек, аби тобі не перечив».
Б’є по хребту, примовляючи: «Верба б’є, а не я б’ю. За тиждень – Великдень там десь за горою іде за тобою».
Після цього і усі козаки хрестять вербою Голову, приказуючи приказку: «І вже недалечко червоне яєчко за цьою вербою – діждись!»
Далі голова ради старійшин звертається до Голови, знімаючи шапку та тричі кланяючись і хрестячись:
«Пане виборний! Тебе на Голову обрав народ. Ісус на шляху до Єрусалима наситив народ п’ятьма хлібами та рибою. Якщо не цураєшся нашої компанії, поділимося цією нехитрою трапезою, про пам’ять тайної вечері. Щоб ми знали, що не буде серед нас Іуди-зрадника.
Тоді і ми підемо за тобою на службу людям. А як вип’єш нами, грішними, вина разом, то будемо знати, що то найбільший твій гріх у Піст і приймемо тебе до своєї компанії.»
Голова ради старійшин дає Голові кумпанію з вином, примовляючи: «Причастися, грішнику!»
Потім голова ради старійшин і сам відпиває з кумпанії.
Підходить слідом Осавул до Голови і каже: «Аби тебе, Голово, на владній посаді не спокушав Сатана, дай покладу на твої плечі шаблю козацьку, як оберег.»
Джура підносить Осавулові рушник, той кладе його на ліве плече Голові, виймає з піхв шаблю і лезом зовні по черзі з лівого плеча на праве і знову на ліве тричі покладає шаблю. Після того дає свою шаблю до руки Голови і каже: «Перехрестися і очерти круг над своєю головою, аби нечисть сатанинська не приставала до тебе».
Голова виконує це, кажучи: «Во ім’я Господа!»
Осавул каже: «З Богом! За Україну!»
Осавул забирає шаблю, Зав’язує на правому боці рушник, обнімається з Головою.
Козаки роблять шабельний вінок. Голова проходить крізь вінок, де його обнімає отаман і каже: «Підстав ліву долоню до лоба, щоб ніяка зброя тебе не брала».
Той виконує. Отаман примовляє: «Хай Біс тебе не бере. Іди собі з Богом!»
Підходять козаки, вітають Голову усією компанією. Віддають йому вербу на згадку, як оберіг… (50)
С.ТИМОФЄЄВА. ІСТОРІЯ ЗАДНІСТРОВОГО КОЗАЦТВА
1. Задунайське козацтво.
Після руйнації Запорозької Січі козацька маса розійшлася по величезних земельних просторах, зокрема й по півдню України, зробивши чималий внесок у освоєння і заселення цього регіону. Знищення основної організації українського козацтва, Наддніпрянської Січі, не завадило виникненню нових формувань такого типу.
Одразу ж після зайняття Січі царськими військами козаки почали звертатися до генерала Телекія з проханням відпустити їх на рибні лова за кордон. Незабаром в курінях майже не лишилося козаків. Запорожці, скориставшись неуважністю російського генерала, сіли на човни і попливли з Січі по Дніпру аж до Туреччини. Так пішла ціла половина перебуваю чого в Січі війська і забрала з собою ті вільні думки, проти яких було влаштовано погром. Отже, замість повного знищення запорозького козацтва і перетворення його на регулярне військо сталося зовсім інше: значна частина козацтва опинилась на боці Туреччини, з якою Росії ще треба було вести боротьбу на південних кордонах.
За кордоном опинилася значна кількість козаків. Визначити її в перші роки після ліквідації Січі надто складно. Запорожці розсіялися на величезному просторі між Бугом і Дністром та Дунаєм.
Козаки розселилися в перші роки після виходу з Запоріжжя в Очаківській окрузі, на Березані, по Тилігулу, біля Хаджибею і Балти, у пониззі Дністра від Акермана до Бендер, в Буджаку, в дунайських гирлах – у Вилковому, Кілії, біля Тульчи й Галаца.
Приймаючи до себе козаків, Туреччина послаблювала позиції Росії на півдні. Козакам надавалася земля для заснування Січі в пониззі Дністра – в Кучурганах, озброєння і коні. Козацтво виявилося об’єктом політичної гри між Росією і Туреччиною (царський уряд Росії вимагав повернення козаків). Російський уряд знову і знову вимагав від Туреччини переселення запорожців з прикордоння. Тому було вирішено переселяти козаків за Дунай. Переселення козаків з Очаківської округи почалося в серпні 1779 року. Запорожці оселялися в Румунії, хоча місцеве населення було цим незадоволено. Досить багато козаків залишалося, починаючи від розташованого за Дністром турецького міста Білгорода і далі вгору до Бендер, на Балту і звідси до польського кордону Кодимою і Бугом, до Очакова, а від нього до Білгорода.
За час війни 1787-1791 рр. Задунайські запорожці створили свою військову організацію і закріпилися на певний час в гирлі Дунаю та розмістили свій Кіш в Дунавцях – в Катирлезі (Очаківська округа відійшла до Росії), а також в місцях нижче Старої Кілії на острові.
Після війни 1806-1812 рр. до Російської імперії відійшла Бессарабія. Запорозькі оселі в Дунайському гирлі опинилися на російському кордоні. У 1818 р. було виділено запорожцям землі в Ізмаїлі (тепер село Трудове Кілійського району Одеської області), хоча задунайські запорожці селилися в цьому місці ще в кінці ХУІІІ ст.
В 1823 р. частина запорожців оселилася в колонії Ново-Покровській (тепер Покровка Ізмаїльського району Одеської області), в 1820 р. кілька груп запорожців одержало землю в урочищі Акмангіт (тепер Білолісся Татарбунарського району Одеської області).
Акмангітці на протязі 20-х років ХіХ ст.. уперто домагалися відновлення козацького війська, і село стало тим центром в Бессарабії, куди продовжували виходити з Туреччини задунайські запорожці.
За відомостями справи канцелярії новоросійського і бессарабського генерал-губернатора „Про некрасівців і запорожців, що вийшли з Турецьких володінь 1824-1828 рр.”, 30% селилося на Херсонщині, в тому числі в Херсоні – 40%, в Одесі – 36%, в Бессарабії – 30%, з них в Акерманському повіті – понад 87%, і з них в Акмангиті – 74%; в Таврійській губернії – 27%, інші – в Катеринославській і Слободсько-Українській губерніях. У зв’язку із збільшенням населення в Акмангиті, частина задунайських запорожців і усть-дунайських козаків перейшла на нове місце в Акерманському повіті, де в 1827 р. заснувало село Старокозаче (тепер в Білгород-Дністровському районі Одеської області).
Становище Задунайської Січі на кінець 20-х рр. ХІХ ст. Ставало все більше нестабільним: частина запорожців схилялася до Росії, інша частина воліла залишитися під владою Туреччини. Старих козаків, що вийшди з Наддніпрянської Січі, на кінець 20-х рр.. ХІХ ст.. було вже замало. Для них повернення до Росії було зрадою своїх давніх переконань. Дещо по іншому ніж старі запорожці дивилися на своє становище молоді козаки. Значна частина з них лишила на Україні свої родини, дружин і дітей. Їх тягло на Батьківщину. Значну роль в долі Задунайської Січі відіграв й занепад після війни військової організації, адже у задунайського козацтва не було ворога, для боротьби з яким і створювалася Січ. Тиснув на Задунайську Січ і російський уряд, намагаючись розкласти її і переманити козаків до Росії.
Не слід забувати, що запорозьке козацтво виникло і розвивалося як одна із сил, що вела боротьбу з мусульманською агресією проти християнської України. Тепер же козацтво Задунайської Січі вже не захищало українського народу, а воювало проти братів по релігії, що билися за визволення.
Трагічна доля чекала запорозьке населення, що лишилося на правому боці Дунаю під турецьким пануванням. В 1828 р. група запорожців таємно повернулася до Росії, за що ті, хто залишився, були вирізані місцевими турками. Січ в селі Верхній Дунавець була зруйнована. Українськими центрами стали Нижній Дунавець і Тулча.
З Запорожців, які повернулися до Росії, був сформований Дунайський козацький полк, що брав участь у війні 1828-1829 рр. В 1831 р. він був оселений в Олександрівському повіті на Катеринославщині і утворив Азовське козацьке військо. Проіснувало воно до 1865 р. З тих козаків, які перейшли до Росії до виходу тієї групи, і мешкали в Бессарабії і на Херсонщині, в 1828 р. було утворено Дунайське (з 1856 р. Новоросійське) козацьке військо. Поселено воно було в Акерманському повіті Бессарабії і проіснувало до 1869 р. Це було останнє козацьке військо на терені сучасної України.
Мужність і хоробрість, патріотизм, любов до волі й батьківщини, демократизм, взаємодопомогу, високі моральні цінності лишило козацтво в спадщину українському народу. Не випадково в огляді Одеської військової округи за 1871 р. підкреслювалося, що в українцях „й до цього часу добре зберігається пам’ять про вільне козацтво”.
В умовах незалежної України знов, в новій якості, відродилося козацтво. Воно відіграє важливу роль в політичному і культурному житті, разом з усім народом будує Українську суверенну державу. Задунайський запорожець Ананій Коломієць, закінчуючи розповідати Федору Вовку про Задунайську Січ, висловив невмирущі, сповнені глибокої віри в козацтво і його спадкоємців, слова: „А за нас... то наше не пропаде... Досі не пропало, то вже й не пропаде!.. Нашого насіння ніхто не скоренить!”
2. Некрасівці.
Протяжність південних кордонів Російської імперії була відома не тільки козацтву на Україні. Запорозькі козаки, що розходилися по великих південних просторах, зустрічалось тут з представниками некрасівських і донських козаків.
Некрасівські козаки-старообрядці на чолі з отаманом Гнатом Некрасовим брали участь у повстанні 1707-1709 рр. під проводом К.Булавина. Після поразки повстання вони пішли на Кубань, що тоді знаходилася під Кримським ханством, - до двох тисяч козаків з дружинами і дітьми (800-900 родин). Незабаром С.Селіванов привів з Дону ще 1000 козацьких родин. На Кубані некрасівці зустрілися з іншими старообрядцями, що осіли тут в 80-90-х рр. ХУІІІ ст. Створена ними своєрідна козацька громада одержала назву Кубанське військо некрасівських козаків.
В 40-х і 70-х рр. ХУІІІ ст. вони переселились на Дністер та в пониззя Дунаю. Це було пов’язано із змінами в середовищі некрасівців, які сталися внаслідок внутрішніх конфліктів; експедицій царських військ під час російсько-турецьких війн 1735-1739 та 1768-1774 рр. Проросійська політика кримського хана Шагін-Гірея і військові експедиції, влаштовані російським командуванням, зробили становище некрасівських козаків вкрай хитким. Після приєднання в 1783 р. Кримського ханства до Росії стало неможливим перебування некрасівців на Кубані.
Поступове переслення їх почалося в 1778 р. і тривало, вірогідно, біля 8 років. Воно мало два потоки: один йшов в Анатолію, другий – в Дунайську дельту.
Некрасівців, що займалися переважно рибальством, приваблювали багаті рибні промисли Дунаю. Район цей був знайомий донським козакам-старообрядцям ще з кінця ХУІІ ст. Документально встановлено, що вони в 1700 р. в Константинополі переговори про переселення в Подунав’я. Некрасівські рибальські артілі неодноразово були в північно-західному районі Чорного моря.
Про оселення некрасівців в 40-х рр. ХУІІІ ст. свідчить чимало документів. В липні 1775 р. у відповідь на вимогу російського посла в Константинополі про видачу втікачів з Росії, що поселилися „на боці гирла Дунаю”, кримський хан заявив, що ці люди є некрасівськими козаками і тому виданими бути не можуть.
З’явились некрасівці і в пониззі Дністра, де також існували старообрядницькі поселення. В 1781 р. в бераті кримського хана до „мешкаючи в турецькій окрузі некрасівців” підкреслювалося, що „вони мешкали з давніх-давен біля р.Дністер різними селами”. Разом з ними оселялося й російське, переважно селянське, старообрядницьке населення, назване липованським (від імені назви секти пилипівської).
Турецька ж адміністрація виділяла козаків-некрасівців від іншого російського населення, називаючи їх „гнат-козаками” (від імені Гната Некрасова) або „кара-ігнат” (чорні гнатовці - за чорний козацький однострій – форму), оскільки вони мали нести військову службу, за що й одержували пільги.
Тікали за Дунай і донські козаки. Частина їх лишилася в Буджаку ще після російсько-турецької війни 1768-1774 рр. У вересні 1790 р. М.І.Кутузов повідомляв І.І.Мелер-Закомельського про те, що на „бессарабських морських лиманах знаходяться донські козаки, що лишилися в минулу війну”. Цікаво, що на „вільне поселення” в Буджаку вирішив лишитися О.Пугачов. На допиті в 1774 р. він зізнався, що їздив у 1772 р. в Бендери і певний час був у цьому місті.
Під час поразки повстання під проводом О.Пугачова та інших антифеодальних виступів, втікачі з Дону знов поповнили селища некрасівців, липован на Дунаї та в Новоросійській губернії. В травні 1778 р. російські відвідувачі повідомляли, що в „якомусь місці за Дунаєм скупчилося з різних російських людей, як от солдат-втікачів, Донського війська козаків та колишніх запорожців”.
У 80-х рр. ХУІІІ ст. поява донських козаків в Бессарабії і на нижньому Дунаї була настільки значною, що викликала серйозну тривогу російської адміністрації. В 1783 р. цивільний уряд Війська Донського повідомляв російського генерального консула в Молдавії, Волощині і Бессарабії І.І.Севєріна про те, що на Дністрі і на Дунаї переховувалося 254 втікача з Дону. На Дунаї в с.Чепурчі було 15 донських козаків, в Вилковому – 20, на р.Дунавець – 20 з станиць Нижньо-Михайлівської, Верхнє-Каргальської,Комишової; на Дністрі в Акермані, в с.Роща та інших місцях перебували козаки з станиць Бистрянської, Бесергенівської, Тетерівської, Павлівської.
Втечі донських козаків на Дунай продовжувалися й далі. В березні 1793 р. О.В.Суворов, що командував військами Катеринославської губернії, відзначав неодноразові втечі з донських пішіх та кінних полків за дністровський кордон. Вони особливо збільшилися в травні 1794 р. після придушення повстань в станицях верхнього Дону. В 1807 р. до складу Усть-Дунайського Буджацького війська була зарахована група донських козаків, що лишилася в пониззі Дунаю після війни 1787-1791 рр., і тих, що „зайшли” сюди пізніше.
В кінці ХУІІІ – на початку ХІХ ст. основним центром некрасівсько-старообрядницьких поселень був Великий Дунавець. До нього тягли села Болотне, Будимівське, Чиряни, села вздовж озера Разем (за некрасівцями – Разін) і р.Дунавець - Караорман, Нова Слава (Кизил Гисар), Стара Слава, Журилівка, Камінь (Караклі-ой), Вилкове, Жебріяни (Хаджи Ібрагим), Галілешти біля Кілії, Буджак-Некрасівці між озерами Кагул і Ял пух, Джурджулешти в гирлі Пруту.
Стосунки між запорожськими та некрасівськими-донськими козаками складались по-різному: від добросусідських відносин, спільного мешкання та служби разом в арміях Росії та Туреччини, в війнах кінця ХУІІІ – початку ХІХ ст., до загострених збройних конфліктів. Ці сутички та конфлікти виникали на грунті розподілу земель під поселення; впливало й те, що запорожці брали участь в експедиції російських військ 70-х рр. ХУІІІ ст. проти некрасівців, в свою чергу донські козаки відіграли негативну роль в зруйнуванні Нової Січі, певне значення мала також різниця віросповідання.
І.П.Ліпранді, полковник російської армії, історик, який видав в Бессарабії розвідкою проти Туреччини, в 1826 р. писав: „Запорожці жили по Дунаю, Вони мали Січ свою на цій річці, в містечку Сеймени... Звідти у 1805 р. за розбійництво на Дунаї (гайдамацтво) фірманом були переведені до берегів Чорного моря, в сусідство до некрасівців. Їм відведені були землі, там вони побудували містечко, назвали його Едерлезом (від імені протоки) і заснували в ньому свою Січ. Проте міжусобна боротьба, що виникала в Турецькій імперії, не надовго лишила їх у новому місці. Пехлеван, що схилив до себе некрасівців, надіслав їх на запорожців, які залежали від браїльського назиря.
Здійснивши напад на Едерлез і розсіяні житла запорожців, некрасівці знищили і спалили Січ, багатьох порубали, інших розігнали. Деякі встигли врятуватися у Браїлів, деякі продовжували поневірятися у селах до Бухарестського миру (1812 р.).
Дещо по іншому змальовує переселення задунайців у Катирлез А.О.Скальковський. В матеріалах з історії дунайського козацтва він зазначає, що в „липні 1803 р. невідомо, чи за бажанням уряду, чи за місцевими незручностями, козаки перейшли до гирла Дунаю, в урочище Гедерлез-Бугазі і, витіснівши старообрядців (російські втікачі), що там жили, розташувалися Кошем і зайняли на узбережжі Чорного моря всі зручні рибні лови”.
В 1811-1812 рр. запорозька старшина вирішила знову оволодіти тими місцями в дунайському гирлі, що займали некрасівці, і, в першу чергу, Катирлезом.
Становище некрасівсько-липованського населення було в цей час складним. Після виходу російських військ в дунайське пониззя, частина його перешла на бік Росії. Мешканці Старої Кілії і Вилкова подали російському командуванню велику допомогу у проведенні суден через Кілійське і Сулинське гирла, на власних човнах перевозили війська від Кілії до Ізмаїла, Тульчі, Ісакчі, постачали провіантом. Головнокомандуючий Молдавською армією М.І.Кутузов в 1812 р. визначив дії вилківчан як „подвиг” і зробив усе можливе, щоб перетягти некрасівсько-липованське населення на російський бік. Некрасівці брали участь і в збройній боротьбі з турецькими військами. Населення Караорману захопило турецьку батарею, що контролювала вихід з Жулинського гирла. Все це призвело до міжусобиць між липованським населенням. Так, коли в 1807 р. мешканці Караорману вирішили прийняти російське підданство, некрасівські козаки з Дунавця напали на „село, яке спалили і пограбували, забираючи жінок і дітей”. Рештки його жителів врятувалися на лівому березі Дунаю в селі Кислиця (тепер в Ізмаїльському районі Одеської області).Такі дії характеризували липованське населення в очах турецької адміністрації як ненадійне.
В 1812 р. запорозький кошовий Семен Калниболотський звернувся до турецьких пашів у Тульчі, Сулині і Бабадазі з пропозицією вигнати некрасівців з їх поселень. Урядовці в діла невірних вирішили не втручатися. Скориставшись цим, Семен Калниболотський почав готуватися до наступу на некрасівців. Двома великими загонами запоржці рушили вздовж берегів Дунаю, нападаючи на липованські села. Одержавши підкріплення з Вилкова, де було чимало козаків, вони посунули до Портицького гирла. Після упертих сутичок на лимані Разем (по некрасівські – Разін), запорожці захопили велике некрасівське село Сарикіой. Навесні 1813 р. вони закріпились в Катирлезі (Сфинту Георге), де вже двічі був колись їх Кош.
Влітку 1813 р. знов розпочалися військові дії між запорожцями і некрасівцями, що охопили територію між Тульчею і Дунавцем. За спогадами сучасників, боротьба між ними була надзвичайно відчайдушною і кривавою. „Трохи не з кожним пасмом, з кожним пагорбом в болотах і плавнях дельти пов’язані згадки про сутички запорожців з некрасівцями, про повні знищення цілих загонів з того чи іншого боку”. Нарешті, в 1814 р. запорожці оволоділи Дунавцем, головним центром некрасівців. Тут була заснована Січ, що проіснувала до кінця Задунайського Кошу. Пояснюючи ата кування запорожцями саме Дунавця, Ананій Коломієць розповідав „у Катирлезі не схотіли сидіти, бо там лучче. В Дунавці – степ є, а тут в Катирлезі, от як бачите, тільки вода, та комиш, та небо зверху та й годі!”
Про дальшу долю некрасівців є маловідомі свідчення російського розвідника та історика І.П.Ліпранді. „Турецький уряд, - писав він, - віддав їм під заселення землі і вони освоїли їх на захід від Константинополя, до Мармурового моря, на річках Мага лиця і Мандрозе, де займалися переважно рибальством. Частина їх оселилася в Бандромі, що лежить на Бугазькій або Ахіольській затоці. Деякі з тих, що лишилися в турецьких військах (з 1806 по 1812 рр.) і ховали свої родини в горах Балканських, у болгарських та турецьких селищах, по закінченню війни приєдналися до тих, що були в Бандромі. Проте переважна їх більшість оселилася в околицях Бабадагу, переважно на захід і на південь від міста, заснувавши багато сіл, що були знайдені в 1828 р.
Російське командування в період війни 1828-1829 рр. знайшло в цьому районі некрасівські села Сарикіой, Караорман, Нова Слава, Стара Слава, Журилівка, Кам’янка, де проживало 1437 осіб.
Втім не слід вважати, як твердять деякі автори, що запорожці і некрасівці беззастережно нищили один одного. Так, у Вилковому, в селі Углиця біля Манчину, в Сарикіої, Караормані були випадки, коли некрасівці або липовани вступали до запорозького козацтва.
Поселення некрасівців:
1. Вилкове, Липованське – початок цього міста (1746?) пов’язується з першими некрасівськими артілями рибалів, які оселилися у гирлі Дунаю. Протягом наступного розвитку сформувалося липовансько-українське населення, яке окремо проживає в місті до сьогодні (Кілійський район Одеської області).
2. Жебріяни, Хаджи Ібрагим – поселення, виникнення якого наприкінці ХУІІІ – на початку ХІХ ст. було пов’язане з некрасівсько-липованським населенням. Некрасівці мешкали в Жебріянах з кінця 1770-х рр. Нащадки їх до цього часу зберігають свою особливість (тепер село Приморське Кілійського району Одеської області).
3. Кислиця – село виникло в 1807-1808 рр., коли частина некрасівсько-липованського населення Караорману перейшла на бік Російської імперії. Після 1812 р. це населення приєдналося до своїх сородичів з Старої Некрасівці (тепер з тією ж назвою існує українсько-молдавське село в Ізмаїльському районі Одеської області) та Тучкові (Ізмаїл).
4. Муравльовка – село засноване некрасівцями в 1813 р., які перейшли на бік Росії з-за Дунаю. Протягом наступних 20-30-х рр. населення збільшилося за рахунок липован та старообрядців європейської частини Росії. Їх нащадки мешкають і тепер у цьому селі Ізмаїльського району Одеської області.
5. Стара Некрасівка (Некрасівка до 1829-1830-х рр.) – поселення між Дунаєм та озером Катлабух було засноване некрасівцями з Добруджі в 1813 р., після переходу на бік Росії. Нащадки некрасівців та липова проживають в ньому до сьогодні (тепер – село Ізмаїльського району Одеської області).
6. Нова або Мала Некрасівка, Кугурлуй – поселення некрасівців між Дунаєм та озером Ялпкх, яке заснували 100 родин переселенців із-за Дунаю 1829-1830-х рр. (тепер – Ізмаїльський район Одеської області).
7.Тучков – район міста Ізмаїла, в якому в 1812 р. адміралом П.В.Чичаговим була поселена група некрасівців з правого берегу Дунаю. Потім, в 1820-1830-х рр. сюди переселялися інші некрасівці та липовани з Саф’ян (існувало з 1811 по 1821 рр.), Джурджулешт, Кислиць тощо. У ХІХ ст. Тучков (Ізмаїл) – один з головних центрів старообрядництва в Європі.
3. Чорноморське козацьке військо.
В середині серпня 1787 року розпочалася друга за царювання Катерини ІІ війна з Туреччиною. Османська імперія прагнула повернути Крим, приєднаний до Росії у 1783 р. Російська імперія, з свого боку, мала на меті утвердитися в Північному Причорномор’ї і розширити свої володіння в цьому районі і на Південному Кавказі.
З початком війни російське командування відчуло гостру потребу у збільшенні свого військового контингент, особливо за рахунок бійців, що добре знали театр воєнних дій і противника та бойові якості яких були загальновідомі. Тому уряд змушений був звернутися до колишніх запорожців, які лишилися в Україні. Восени на базі утвореного у 1783 р. полку запорозьких козаків (один з заходів російського уряду, спрямованих на повернення задунайських козаків до Росії) почалося формування козацького війська. Указом від 22 січня 1788 р. воно одержало назву Війська вірних козаків, у противагу „невірним” задунайським запорожцям. Очолили його колишні запорозькі старшини. Кошовим було призначено Сидора Білого, суддею Антона Головатого, кіннотою командував Захар Чепіга.
Незабаром за героїзм і мужність, виявлені у боях в Причорномор’ї, в тому ж 1788 р. воно було перейменовано в Чорноморське козацьке військо.
Ще в ході війни, в 1790 р., Кіш Чорноморського козацького війська розділив територію між Бугом і Дністром, яку заселяли козаки, на три полкових паланки (окружні управління) – Подністрянську, Березанську, Кінбургську (тепер Одеська, Миколаївська та Херсонська області). Вони очолювалися призначеними Кошем старшинами і паланковими полковниками. Кожна паланка включала в себе декілька козацьких поселень.
Так, на території, яку займала Подністрянська паланка, виникли поселення чорноморців по Дністру: Біляєвка, Калаглія, Кучургани, Глинна, Чобручи, Не завертай, Головківка, Аджидер, Яська та багато інших. За далеко не повними даними, на 1792 р. у По дністрянській паланці існувало 30 селищ, в яких проживало близько 1500 козацьких родин. В Кінбургській паланці ж було всього біля 150 родин. Крім того, виникло багато хуторів і поселень при риболовецьких заводах, по річках та лиманах.
Центром Чорноморського козацького краю і Подністрянської паланки стала Слободзея, де проживало 130 козацьких родин. Тут знаходилася військова резиденція.
Після виходу у Дунай російської армії з весни 1791 р. Чорноморському війську були віддані для рибальства великі ділянки дунайського узбережжя від Кілії до Вилкового і далі до моря.
В 1791 р. була скінчена російсько-турецька війна. В 1792 р. царський уряд прийняв рішення про переселення чорноморців на Кубань для несення служби по Чорноморській кордонній лінії (по правому берегу Кубані).
Та переселені були не всі чорноморці. Частина залишилася на Херсонщині, відігравши політичну роль в економічному освоєнні цього регіону. На початок 1805 р. в Херсонській губернії нараховувалося декілька тисяч козаків. Багато їх оселилося на околицях Одеси та в близьких до неї хуторах. Вони були приписані до Чорноморської гребної флотилії і використовувалися „для устроения Хаджибея”.
Інша частина чорноморців шукала удачі за Дністром. Вихід чорноморських козаків за Дністер, що почався в 90-х рр. ХУІІІ ст., не припинився до самого початку війни 1806-1812 рр.
4. Усть-Дунайське Буджацьке козацьке військо.
На початку ХІХ ст. відносини між Росією та Туреччиною настільки загострились, що привели до війни 1806-1812 рр. В листопаді-грудні 1806 р. російські війська оволоділи Бессарабію, за виключенням Ізмаїла. Вихід в цей район поставив перед російським командуванням питання про взаємовідносини з біглим сюди українським і російським населенням і задунайськими запорожцями. Зокрема, у фортеці Браїлів, що була оточена російськими військами, знаходилося до трьох тисяч дунайців. Генерал-лейтенант О.Ф.Ланжерон, який командував корпусом на Дунаї, писав в січні 1807 р., що задунайські козаки можуть „наносити шкоду більш, ніж турки і татари”. Тому російське командування вжило низку заходів, щоб залучити задунайських запорожців на свій бік, обіцяючи їм всі пільги, якими користуються чорноморці на Кубані. Все це мало певний ефект. Збігле населення було зацікавлене в легалізації свого положення, а задунайські запорожці опинилися в районі дій російської армії. Створювались перспективи зберегти та утвердити положення цим категоріям населення. Найбільш доцільним становився вступ до волонтерських формувань російської армії, де зараховувались на положенні козаків та офіцерів Бузького козацького війська.
Враховуючи успіхі у формуванні волонтерського полку з задунайських запорожців і збіглого українського населення, було вирішено створити на Дунаї козацьке військо, давши йому найменування Усть-Дунайського.
20 лютого 1807 р. Усть-Дунайське Буджацьке козацьке військо було офіційно затверджено указом Олександра І.
Створенням цього війська царська адміністрація передбачала взяти під контроль місцеве українське населення, одержати додатковий військовий контингент і, спираючись на нього, нанести рішучий удар Задунайській Січі.
Уряд, зацікавлений у швидкому заселенні ново приєднаної Бессарабії, дозволив усть-дунайцям селитися в Придунайських степах на правах колоністів. На протязі 1815-1817 рр. в Бессарабію з-за Дунаю вийшло кілька груп козаків, які разом з усть-дунайцями оселилися в Ізмаїльському повіті, заснувавши в 1818 р. с.Дракуля (тепер с.Трудове Кілійського району Одеської області). Незабаром тут нараховувалося вже 45 козацьких родин. В 1820 р. друга група усть-дунайських козаків і задунайських запорожців, незважаючи на опір земської поліції, в кількості 38 родин оселилася в Акерманському повіті, заснувавши с.Акмангіт (тепер с.Білолісся Татарбунарського району Одеської області). Частину задунайців у 1823 р. переселили в Їзмаїльську колоністську округу, де засновано с.Новопокровське (тепер с.Покровка Ізмаїльського району Одеської області).
У зв’язку із збільшенням населення в Акмангіті частина задунайських запорожців і усть-дунайських козаків перейшла на нове місце в Акерманському повіті, де в 1827 р. заснувала с.Старокозаче (тепер в Білгород-Дністровському районі Одеської області).
Створення на Дунаї Нової січі, як про це пішли чутки на Україні, викликало серед селянства надії на відродження козацтва. Це призвело до значних втеч населення до Дунайської Січі, що прискорило ліквідацію війська.
5. Дунайське (Новоросійське) козацьке військо.
Після ліквідації Усть-Дунайського козацького війська переважна більшість козаків лишилась в Бесарабії. Усть-дунайці та задунайські запорожці, які переселювалися до них, повертаючись до Росії, на протязі 20-х рр. неодноразово зверталися до державних установ з домаганням створення в краї козацького війська, з центром в с.Акмангіт.
Російсько-турецька війна, яка розпочалася в 1828 р., пожвавила клопотання козаків. Ці прагнення співпали з намаганням командування збільшити військовий контингент Дунайської армії. В червні 1828 р. уряд дозволив сформувати козацьке військо, яке одержало назву Дунайського, з усть-дунайців, задунайських запорожців, що оселилися в Бессарабії до 1828 р., та волонтерів з Балканських країн, які брали участь у російсько-турецькій війні 1806-1812 рр. Волонтери могли принести велику користь діючій армії: вони знали місце військових дій та східні мови. До війська були зараховані села Акерманського повіту Акмангіт, Старокозаче і Волонтирівка (тепер у районі Штефан Воде Молдови).
В 1836 р. до війська були приєднані села Михайлівна, Костянтинівна, Новотроїцьке, Миколаївка, засновані відставними солдатами, та село Петрівка, в якому мешкали селяни-переселенці з Курської губернії (тепер в Білгород-Дністровському, Кілійському, Саратському районах Одеської області). Через три роки були приєднані заселені циганами села Фараонівка та Каїри (останнє – с.Крива Балка; обидва в Саратському районі Одеської області).
За Паризьким миром 1856 р. частина козацької території з станицями Миколаївка та Новотроїцька відійшла до Молдавського князівства. Замість цих земель війську було дозволено придбати у поміщика К.Зіро селище Байрамна, незабаром перейменоване в Миколаївку-Новоросійську.
Центр управління війська розміщувався в станиці Волонтирівка. Однак в зв’язку з тим, що в цій станиці не було необхідних помешкань, військове правління до 1856 р. знаходилось в Акермані. Після придбання військом Миколаївки-Новоросійської воно переїхало в цю станицю. В середині 60х рр. тут знаходились майже всі головні військові установи: госпіталь, головний військовий храм св. Миколи Чудотворця, поштова станція та училище.
Дунайське військо мало нести прикордонну службу на Дунаї, Пруті та по Чорноморському узбережжю до Дніпра, внутрішню службу в Бессарабській та Херсонській губерніях, утримувати гарнізони в Ізмаїлі та Акермані. Притягувалися вони для виконання й інших завдань.
В 1856 р., 11 липня, в зв’язку з відторгненням від Росії за Паризьким миром дунайської частини Бессарабії, військо було перейменовано в Новоросійське. З цього часу воно несло кордонну службу на лінії Болград-Татарбунари і далі по Чорноморському узбережжю.
Надії козацтва з відновленням війська істотно полегшити своє становище не виправдалися. Нерозвинене господарство, виснажлива довготривала служба, сувора дисципліна, зловживання старшини своїм службовим положенням – все це обумовлювало загострення соціальних конфліктів.
У 40-х рр. ХІХ ст. протест козаків против важкої військової служби, уимсків і гноблення з боку старшиним набирає більш масових форм, виливаючись у рух за вихід з війська. Особливої гостроти він набрав у 1842-44 рр. Весною 1855 р. у війську знов почалися заворушення, викликані позачерговою мобілізацією і зловживанням старшини, що привело до зриву польових робіт.
Проіснувавши в такому стані 40 років, у грудні 1868 р. в зв’язку з загальною реформою козацьких військ Новоросійське козацьке військо оголошувалося ліквідованим. Це було останнє козацьке військо на терені сучасної України. (51)
С.ТИМОФЄЄВА. ДУХОВНИЙ СВІТ КОЗАЦТВА
(ХРИСТИЯНСТВО Й КОЗАЦТВО)
…Загроза війни з Туреччиною та проблема встановлення повного контролю над населенням Південної України призвело до створення козацьких військ. Одним із результатів цього політичного рішення були суттєві корекції у церковному та релігійному житті краю, які безпосередньо стосувалися козацьких військ. На початку 1790–х років загальна кількість козаків складала не менше 20% від російської армії на Півдні; в той же час козацьке населення становило не менше 20% від населення краю. Одже, унікальність козацтва Південної України як чисельної поліетнічної та багатоконфесійної соціальної верстви, робить його важливим об’єктом спеціального історичного дослідження, завдання якого полягає у вивченні особливостей релігійного та церковного життя козаків регіону.
Як зазначав архієпископ Гавриїл (Розанов), звичні до церковного богослужіння чорноморці не могли довго залишатися без нього. Через те, що навіть після 1792 року багато козаків Чорноморського війська продовжували мешкати уздовж прибережної смуги від Бендер до Очакова, в цих місцях ними було побудовано багато церков, серед них були як і кам’яні, так і сплетені з хмизу та покриті глиною будівлі. Це вказує на те, що навіть через частий брак коштів козаки намагалися побудувати хоча б тимчасову церкву. Складом козацьких загонів була передбачена посада військового священика При складанні наказів про заснування козацьких військ одним з пунктів завжди значились обов’язки уряду на підтримку відправлення церковних служб у цих формуваннях. Російське керівництво брало на себе видатки, пов’язані з будуванням церков, утриманням священиків, придбанням церковних атрибутів, книг тощо. Церковнослужителі та священики, які входили до складу козацьких військ, виконували багато функцій. Серед них варто назвати проведення щоденних та урочистих служб, догляд за пораненими та старими козаками, соборування помираючих, складання заповітів та інших документів, вмовляння козаків під час заворушень або інших проявів непокори, адже священики традиційно користувалися чималим авторитетом та повагою серед козаків.
Давньою традицією залишався звичай козаків заповідати частину майна «на церкву» на випадок хвороби або смерті власника. «Благоліпним» вважалася також пожертва частини майна (грошей) на прикрашення церков і церковних атрибутів. Для релігійності Запорозького козацтва було притаманне шанобливе ставлення до деяких християнських святих і до ікон. На Запоріжжі був дуже поширений культ Покрови. Згідно з легендою, що записана до «Житія Андрія Юродивого», під час наступу мусульман у Влахернському храмі з’явилася Богородиця в оточенні святих. Вона вийшла з царських воріт, зняла Олефір і покрила ним присутніх, врятувавши від смертельної небезпеки. (52) Козаки мали в своїх оселях досить велику кількість святих образів. Вірячи в рятівну силу ікон, козаки прикрашали ними свої хати і курені. Останніх святі образи вішались над місцем, де сидів курінний отаман. Ікони багато прикрашалися, під ними висіли лампади, які запалювались під час свят. Таке піклування про ікони робило курені схожими на каплиці.
Запорозьке керівництво, особливо в період Нової Січі, прагнуло зберегти свою автономію у вирішенні релігійних питань, що стосувались Вольностей Запорозьких. Досягненню цієї мети сприяли ті щедрі дари, які запорожці постійно давали на церкви і на утримання духовенства. Матеріально зацікавлені в підтримці дружніх стосунків із Військом Запорозьким, духовні особи, в тому числі і київські митрополити, досить помірковано ставились до управління Кошем церковною справою на Запорожжі. В силу вище перелічених обставин запорожці були щедрими жертвувачами на храми Божі і на утримання духовенства. Знаючи це, до Запорозьких Вольностей щороку приходила для збирання милостині велика кількість ченців не лише з російських і українських, а й із закордонних монастирів. (53)
Козацьке військо мало певні особливості релігійності та церковного життя, що пояснювалось різницею у походженні та традиціях населення, яке входило до кожного з формувань. В світосприйманні запорозького козацтва, що формувалося протягом кількох століть, поєднались елементи російського, українського розуміння православ’я і оригінальних поглядів, що виникли в самому козацькому середовищі. Яскраво оригінальна релігійність проявилася в ставленні до представників інших релігій, конфесій і національностей. Запорожці були зацікавлені в збільшені своєї чисельності. Багато мешканців Запорожжя щорічно гинуло внаслідок війн, хвороб і старості. Тому довгий час єдиним джерелом поповнення лав запорозького війська було прийняття переселенців із–за меж Запорожжя. На Запорожжі знаходили притулок євреї, болгари і серби, грузини, волохи, поляки, литовці, білоруси, чорногорці, татари, турки, калмики, німці, французи, італійці, іспанці та англійці. (54) Однак всі вони були повинні прийняти православну віру. Без виконання цієї умови переселенці не мали права мешкати на Запоріжжі.
Процедура виконання багатьох християнських обрядів на Запоріжжі дещо відрізнялась від тієї, що була поширена в інших регіонах Російської держави. Наприклад, цікава процедура прийняття новоприбулих до Війська, яка зустрічається в мемуарах та історичній літературі. Прибулого до Січі звичайно приводили до кошового отамана, який питав:»А чи віруєш в Бога»? Новоприбулий відповідав:»Вірую». – «І в Богородицю віруєш?» – «І в Богородицю вірую». – «А ну, перехрестись!» Людина хрестилася. Цим і обмежувалось з’ясування релігійної приналежності прибулих до Січі.
Серед духовних осіб, що служили при церквах Запорозьких, було багато колишніх козаків. Запорожці, часто знаходячись в довгих походах, інколи не мали можливості задовольняти свої духовні потреби за допомогою священиків і тому обов’язки останніх часто виконували самі козаки, чим пояснюється неординарне розуміння запорозькими козаками специфіки виконання священицьких обов’язків. Як зазначає дослідник історії церкви Запорозької Січі І. Лиман, запорозькі нащадки та їх нащадки – чорноморці зберегли особистий характер у відносинах між людиною (козаком) та Богом, при якому зовнішня обрядовість та чітке дотримання церковних канонів не було обов’язковим. (55) У 1791 році під час допиту Катеринославських духоборів – представників секти, що мала значний вплив серед місцевого населення, останні стверджували, що не мали потреби у зовнішній обрядовості і церковних установах. На їх думку все це компенсувалося духом розуму. (56) Подібні погляди були характерними для мешканців українського Півдня, зокрема для запорозьких та чорноморських козаків. В основі лежала ідея про зайвість посередництва при спілкуванні між людиною та Богом. Однак це зовсім не принижує ту роль, яку відігравали козацькі церква та священики у духовному житті козаків. При цьому варто враховувати, що належність людей до такого соціального стану як козацький, привносила певний демократизм у релігійну та церковну організацію у Запорозькому та Чорноморському військах, зі всіма вадами та досягненнями, властивими демократичним інститутам. Це твердження не входить у протиріччя з фактами, згідно яких козаки часто приділяли значну увагу церковним святам, прикрашанню церков тощо. Справа в тім, що сама обрядовість у козаків мала суттєві особливості, що часто призводило до звинувачення їх у єресі з боку російських церковних установ: зображення козаків на іконах, вживання козацької символіки поміж символами, які відносилися до християнської релігії. Так у сучасних дослідженнях козацьких кам’яних хрестів, І. Сапожников відзначив вживання козаками суто козацьких символів при оздоблені цих поховальних пам’ятників, (57) серед яких привертають увагу символи сонця, місяця, зірок, зброї (спис, шабля) тощо.
Козаки часто використовували під час релігійних свят і виконання релігійних обрядів зброю, що можна казати про існування своєрідного «культу зброї». На Запоріжжі існував звичай, згідно яким під час хрещення хлопців, що народилися у запорозьких козаків, батько підсипав у купіль порох. Це робилося для того, щоб загартувати козака змалку. Зброя використовувалася козаками в день Богоявлення. На його святкування до Січі збирались навіть ті козаки, які мешкали по зимівниках. Вони разом з січовими козаками в повному озброєнні йшли до церкви, везучи з собою навіть гармати. Військо займало весь центральний майдан Січі, чекало, доки скінчиться літургія. Після того, як з церкви виходили, несучи хрест, євангеліє і ікони, настоятель і ієромонахи та йшли до ріки, запоріжці направлялись за ними, везучи з собою артилерію і несучи розгорнуті знамена. По закінченні водохрещення настоятель занурював хрест у воду, і в цей момент козаки давали один залп з рушниць і гармат. Після того, як настоятель три рази занурював хрест, козаки починали вже жарити во всі тяжкі, скільки кому завгодно. (58) Велику роль відігравала зброя і в поховальному обряді запорозьких козаків. Померлий перед тим, як його клали в домовину, лежав на лавці в повному козачому бойовому вбранні, поруч з ним стояла зброя – піка і рушниця. Коли домовину з померлим запорожцем несли до церкви, за нею звичайно вели бойового коня в повному спорядженні – з сідлом, пістолетами в кобурах, в’юками. На саму домовину клали шапку, козачу шаблю і піку.
Як хочеться й можеться ставилися козаки до вживання їжі. Дотримуючись православних обрядів, січове козацтво, коли збиралося для прийняття їжі в своїх куренях, спочатку молилося, а потім вже починало їсти. В молитвах, які козаки читали перед вживанням їжі, вони благословляли горілку, рибу, щербу, тетерю, галушки.
Запорожці з повагою ставились до ікон, але вони не доходили, на відміну від росіян до «ідолопоклонства», межуючого з їх обожнюванням. Малися розбіжності і в вшануванні святих. Запорозьке і українське духовенство досить вільно тлумачило написане в релігійних книгах, в той час як російське духовенство цього не допускало. (59) Цікаво, що на деяких іконах, що знаходились на Запорожжі, були намальовані козаки. Так, на одній з ікон січової Покровської церкви були зображені, крім Божої Матері, патріарха, священнослужителів, царя і членів царської родини два запорожця. Ця ікона, певно, повинна була символізувати заступництво Богородиці за Військо Запорозьке. На іншій іконі, написаній на початку 70–років XVIII ст. зображена Богородиця, обабіч від якої стоять святий Микола і архістратиг Михаїл Під ними намальовані дві групи козаків, серед яких були кошовий отаман П. І. Калнишевський і військовий писар І. Глоба. З уст кошового отамана, який підвів голову до Богородиці, виходять слова:»Молим, покрий нас чесним твоїм покровом; позбав нас від всякого зла…» На відміну від ікон Богородиці, які малювались до цього, на означеній іконі між Божою Матір’ю і козаками не залишилось попередників – царя, цариці і патріарха. (60) Це значною мірою відбивало ситуацію, що склалася в той час у церковному житті Запорожжя; у взаєминах Коша і російським урядом. До останнього моменту існування Січі Кіш зберігав свою керівну роль в управлінні релігійними справами Вольностей, незважаючи на спроби російської духовної і світської влади змінити такий стан справ. Тому на іконі і відсутні традиційні зображення царя і представника вищої духовної влади. З іншого боку, в часи написання ікони існувала реальна загроза Вольностям Запорозьким з боку російського уряду, і тому невипадково з уст П. І. Калнишевського виходить прохання про допомогу.
Щирість у молитвах, пошана до святих ікон поєднувалися у запорозьких козаків з вірою в характерників, чаклунів, знахарів. Досить поширеними серед населення Запорозьких Вольностей були розповіді про запорожців – характерників, чаклунів, які спілкувалися з нечистою силою і тому не відчували болю, не могли бути вбиті ні стрілою, ні кулею, ні шаблею. За повір’ям, характерники ні в огні не горіли, ні в воді не тонули, вміли відчиняти без ключів замки, плавали на човнах по підлозі, як по морю, переправлялись через ріки на циновках, брали голими руками розпечені ядра, мешкали на дні річок, вміли залазити і вилазити із зав’язаних торб, перетворюватись на котів, перетворювати людей на кущі, вершників – у птахів, плавати у відрах під водою. На Запоріжжі довгий час ходили розповіді про чаклуна Довгого, який кілька разів вмирав і оживав, бо його «земля не приймала». (61) Оповідей про характерників без ліку зібрано у фольклорних та історичних джерелах і художній літературі (славнозвісний роман О.Ільченка «Козацькому роду нема переводу»). При цьому лише запорожець виступає в ролі характерника, що явно вказує на магічне значення Січі. Це таємна, дбайливо приховувана сфера січової культури, замаскована християнським обрядом. Нічого дивного тут немає. Народ, прийнявши хрещення, зберіг у пам’яті прадідівські язичницькі звичаї. В Запорожжі зберігались особливі, тільки йому властиві, тільки ним знані таїнства, прийнявши які, чоловік потрапляв до товариства.
Імовірно, що загадкова міфологія Запорожжя зумовлювалась якимось прадавнім воїнським культом. Можливо, що містичне значення Запорожжя як священної землі виростало з перед християнських уявлень про сакральність саме цієї території, самою природою, пристосованої для дійств магічних, для служіння богам. Ще Боплан, пливучи вниз по Дніпру, бачив на островах рештки язичницьких капищ. Можна припустити, що якийсь культовий центр був і на Хортиці, і що його відродили запорожці, поєднавши з культом християнства.
Запорожець – характерник був невразливий для куль, мав якість переваги в бою. Міцно тримаючи спогад про надприродні властивості характерника, народна пам’ять приховує спосіб їх здобуття в Запорожжі. А спосіб міг бути єдиним – магічне посвячення у якесь таїнство, прилучення до надприродної сили, котра випадає з християнської культовості. Знаменно, що в Запорожжі вважалося за гріх обдурити чорта. Якимось чином і сам образ характерника – запорожця пов’язується в народній свідомості з чортом (наприклад, Басаврюк і Рудий Пацюк у Гоголя) Скальковський А. свідчить про те, що запорожці займались якимось ворожінням на могилах (до речі, могили прикрашалися камінними постатями скіфських ідолів, вусаті обличчя котрих можуть правити за козацькі типажі, а межі своїх володінь козаки позначали саме цими камінними постатями). Запорожжя було територією, забороненою не лише для жінок, а й для відьом, – тут зосереджувалось магічне чоловіче начало. І цей факт досить промовистий, бо на решті України явно домінувало жіноче ворожіння і чародійство. Навіть Хмельницький мав звичай оточувати себе ворожками й неодмінно радився з ними, перш ніж почати якесь діло. Провісництво у Січі було справою суто чоловічою. Скальковський А.. згадує розповіді про дячка – віщуна, без пророцтва якого козацтво не виступало в похід. Очевидно, інститут провісництва був добре розвинутий у Січі, хоч і тримався в таємниці, оскільки суперечив християнським догматам. Все це дає певні підстави, щоб припустити пряму спадкоємність між Січчю і древнім язичницьким культом, що складав таємне, магічне осердя січового братства й також регламентував його життєдіяльність.
Ще одна промовиста подробиця запорозького життєустрою: січовий священик підкорявся гетьману чи кошовому (як і західноєвропейських орденах магістру – гросмейстеру). влада якого, отже, поширювалась і на сферу духовно–релігійну. А що в Запорожжі особливою пошаною користувалися діди – старійшини, носії та зберігачі січових традицій, то можна здогадуватись, що саме вони, а не військова адміністрація, виконували функції, котрі збігаються з функціями жерців у дохристиянських громадах. Певно ж, діди формували й систему запорозьких цінностей, що про неї знаємо дуже мало – вона ж, поза будь – яким сумнівом, була добре прилаштованою до дійсності, стрункою і дійовою світоглядною системою, тією таємною доктриною, котра відкривала сакральні істини буття, не знаючи яких людина гинула в марній боротьбі з минущим і суєтним. (62)
Найвищою ідеєю українського язичництва є філософія вічного життя, обожнювання природного начала Всесвіту, радість існування на землі. Вважалося, що в потойбічний світ людина відходить такою, якою була за життя: або вільною і багатою, або нікчемним рабом, яким і перебуває вічно. Тому кожний член первісного суспільства намагався за життя досягти найвищих почестей, шани, багатства, відзначитися на полі бою чи в повсякденній праці. Звідси – одвічне прагнення військової верстви, в тому числі українського козацтва, до свободи. Звідси і традиційне несприйняття зверхності над собою і повага до іншої особистості, живучість ідей «краще смерть, ніж рабство», якою вже тисячу років живиться український патріотизм.
Ці вищеперераховані особливості ставлення козаків-запорожців та їх нащадків – чорноморців - до релігії (унікальність як чисельної поліетнічної та багатоконфесійної соціальної верстви; прагнення зберегти свою автономію у вирішенні релігійних питань; всі козаки мають прийняти православну віру; щедрість жертвування на храми Божі; процедура виконання багатьох християнських обрядів дещо відрізняється від тієї, що поширена в православ’ї; особистий характер у відносинах між людиною-козаком та Богом, при якому зовнішня обрядовість та чітке дотримання церковних канонів не обов’язкове – часто-густо обряд проводить отаман; культ зброї – до речі, в 1999 році освячення Староцаричанської церкви Білгород-Дністровського району козаки проводили із зброєю; дотримуючись православних обрядів, сучасне козацтво, коли збирається для прийняття їжі, спочатку молиться, а потім вже починає їсти – в молитвах, які козаки читають перед вживанням їжі, вони благословляють горілку, рибу, щербу, тетерю, галушки; козаки з повагою ставляться до ікон, але не доходять до «ідолопоклонства»; щирість у молитвах, пошана до святих ікон поєднуються у козаків з вірою в характерників, чаклунів, знахарів; священик підкоряється отаману – співробітництво православних священників – отця Павла (Стара Царичанка), отця Миколая (Адамівка); неприйняття зверхності над собою і повага до іншої особистості) притаманні й сучасному козацтву півдня Одещини…
Декілька слів про отця Миколая Григорашенко, ієрея Української православної церкви Київського патріархату. Народився у 1975 році. Закінчив 4 курси Одеського інституту сухопутних військ, Одеську духовну семінарію, вчиться в Київській духовній академії.
Один із засновників Іверського монастирю (Одеса), має церковні нагороди.
У серпні 2002 року підготував пакет документів для реєстрації Свято-Казанської церковної громади села Адамівка та згодився бути її духовним пастирем. Приміщенням церкви тимчасово слугував пришкільний інтернат; священик жив при церкві. Проводилися богослужіння, просвітницька робота – отець Миколай проводив заняття з учителями, школярами, жителями села. Готувалися документи для збудування церкви…
Діакон Миколай Григорашенко рукоположений у сан священика був у п’ятницю 7 лютого 1997 року в Свято-Григоро-Богословському храмі міста Одеси мітрополітом Одеським та Ізмаїльським Агафангелом (Українська православна церква Московського патріархату).
Служив настоятелем в храмах Свято-Успенському міста Анан’їва (1997), Свято-Іоанно-Богословському села Жеребково (1997 – там створив парафію), Свято-Рождества-Богородичного села Байтали (1997), Свято-Казанського села Тимково (1998 – там створив парафію), Святих Мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії села Кірове (2000), Св. Димитрія Солунського села Новоградівка (2000), Свято-Михайлівського села Леніно (2001), Святого рівноапостольного князя Володимира міста Білгорода-Дністровського (2002). Був призначений Благочинним Білгород-Дністровського округу Одеської області Української православної церкви Київського патріархату з правом відкриття парафій та нагляду за ними (2002). У 2003 році переїхав до Одеси. В теперішній час – Благочинний Савранського округу Одеської області.
До Адамівської шкільної газети «Річ про Адамівську Січ» отець Миколай у жовтні 2002 року писав: «Першочерговим завданням держави, школи і батьків являється виховання морально і фізично здорового покоління, тому що від цього залежить майбутнє нашої нації. Яке насіння в дітях буде посіяне зараз, такі виростуть і плоди, як написано в Біблії: «Бо що тільки людина посіє, те саме й пожне!» (Гал. 6:7).
Протягом багатовікової історії людства були відпрацьовані певні норми поведінки людини у суспільстві, які закладені Богом-Творцем у її совісті…
… Дітей треба вчити добру, стримувати в них вияв жорстокості і агресії, прищеплювати любов до праці, шанувати батьків, бути милосердними і співчутливими, вихованими, дружелюбними і не егоїстичними, допомагати один одному і бути завжди вдячними, бо вдячність – це плід високої культури. На жаль, багато дітей не навчені навіть елементарним нормам поведінки у суспільстві.
Життя за заповідями любові Ісуса Христа приносить людині внутрішній мир і душевний спокій, відводить почуття страху і неспокою, які стають причиною багатьох хвороб, що підтверджують і лікарі-психіатри.
Навколишнє середовище формує характер дитини, і її треба навчити розпізнавати добро і зло, протистояти злу, дотримуючись біблійних наставлень, щоб уникнути морального падіння. Біблія вчить: «… утікаючи від пожадливого світового тління, докладіть до цього всю пильність і покажіть у вашій вірі чесноту, а в чесноті – пізнання, а в пізнанні – стриманість, а в стриманні – терпеливість, а в терпеливості – благочестя, а в благочесті – братерство, а в братерстві – любов» (2 Петр. 1:4-7)…
… Якщо ми бажаємо бачити нашу країну процвітаючою в усіх сферах життя, то молоде покоління треба виховувати в дусі християнської моралі…»
Від редактора
В останній час частина козаків знову почала піднімати питання про підтримку козацтвом лише Православної церкви Київського патріархату (до речі, храму Православної церкви Київського патріархату на території району немає – його лише збираються будувати). Можливо, не треба ставити питання так гостро (більшість козаків Білгород-Дністровщини за традицією підтримує Православну церкву Московського патріархату й в найближчий час не збирається змінювати конфесійну орієнтацію) – бо питання конфесійної приналежності в умовах сучасної широкої політизації суспільства негайно спровокує різке негативне ставлення до козацтва Білгород-Дністровщини зокрема й до ідеї козацтва взагалі. Шкоди від цього буде набагато більше, ніж користі. Нашому козацтву бракує ще й розколу з конфесійного признаку! Залишимо питання - хто православніший - з’ясовувати спеціалістам – священикам… (63)
ЖУРНАЛ «ГЕТЬМАН» ПОВІДОМЛЯЄ
… Хочу повідомити читачів про ще одну цікаву річ: заступником Верховного отамана генерал-хорунжим Українського козацтва паном Валерієм Тимофєєвим підготовлена книга «Практика і теорія козацького молодіжного вишколу «Молодої Січі» В ній узагальнено досвід десятирічної роботи з молодіжного вишколу.
За дорученням пана Гетьмана Українського козацтва Миколи Миколайовича Пантелюка у мене була зустріч із польовим гетьманом Слобожанщини, ректором нашого козацького інституту, на ній ми домовилися провести Всеукраїнську конференцію із узагальнення нашої теорії і практики молодіжного руху, виробити єдиний підхід і методику для всієї України, а всі надбання видати в альманахі… (64)
1-Й РАЙОННИЙ ЗБІР КОЗАЦЬКОЇ МОЛОДІ
9 вересня 2006 року на березі Дністровського лиману відбувся 1-й районний збір козацької молоді
Керівництво козацтва Задністров’я звернулося до начальника відділу освіти Чайкіній Р.М. з пропозицією провести збір дітей-козачат шкіл району (Адамівської, Долинівської, Бурлацької, Вигінської). Представництво з кожної школи по 10-15 дітей. План проведення збору додавався.
План-сценарій проведення 1-го районного збору козацької молоді
1. 8.00-9.00 Прибуття команд. Визначення місця шикування, місця дислокації.
2. 9.00-9.30 Шикування. Підйом прапора. Гімн України. Оголошення мети, плану зборів, вимог до дисципліни, заходи безпеки. Знайомство учасників.
3. 9.30-10.00 Правила розбивки табору. Екологічні, санітарні та туристичні норми. Облаштування.
4. 10.00-10.30 Сніданок.
5. 10.30-11.00 Розповідь про Запорозьку Січ. Козацька вдача, козацькі походи, козацька вольниця. Конкурс з історії українського козацтва. Показові виступи молодих козаків. Самозахист без зброї. Історичне фехтування.
6. 11.00-13.00 Змагання між командами: канат, стрільба, граната. Показові козацькі вміння стрільби з пневматичної зброї. Навчання основам стрільби та заходам безпеки.
7. 13.00-13.30 Психологічна підготовка: колективний тренінг «Підтримка товариства».
8. 13.30-14.00 Обід. Прослуховування козацьких пісень.
9. 14.00-15.00 Обговорення результатів збору. Пропозиції, зауваження. Перспектива. Козацька педагогічна рада.
10. 15.00-16.00 Піджведення підсумків збору. Нагородження переможців. Спуск прапору. Відправка додому.
За наслідками проведення збору начальник відділу освіти видала наказ №391 від 18.09.2006 року «Про впровадження козацького виховання в практику роботи ЗНЗ району»
З метою відродження і поширення народних традицій, виховання дітей та юнацтва в дусі національної гідності, готовності до захисту рідного краю, забезпечення всебічного розвитку їхнього духовного світогляду, любові до української культури, мови та батьківської землі
НАКАЗУЮ:
1. Керівникам ЗНЗ району практично впроваджувати козацьке виховання в життя ЗНЗ:
1.1. Організувати зустрічі з представниками козацтва Задністров’я.
1.2. Через систему козацького виховання долучати до європейських демократичних основ суспільного життя, виборності лідерів, які відповідають вимогам часу і громади, здорового способу життя.
1.3. Проводити роботу по створенню на базі ЗНЗ шкільних організацій козацького спрямування.
1.4. Класним керівникам включати у виховні планги рід заходів щодо заохочення та зацікавлення учнів козацькою ідеєю, а свме: виховні години, бесіди, перегляди історичних фільмів, обговорення історичної літератури.
2. Організувати щорічні збори-змагання між ЗНЗ району з максимально можливим інформаційним та оздоровчим насиченням
2.1. Проводити анкетування учасників, аналізувати письмові відгуки педагогів, скласти таблицю результатів конкурсів та змагань.
3. Оголосити подяку керівникам ЗНЗ: Адамівського – Вронска В.М., Вигінського – Вдовиченко О.М., Долинівського – Тома Т.І., Випаснянського – Тодорова Т.П. за прийняття активної участі в проведенні одноденного табірного збору дітей-козачат.
4. Контроль за виконанням наказу покласти на методиста відділу освіти Герасименко Н.О.
Завідуюча відділом освіти Р.М.Чапкіна. (65)
9. Жовтень – грудень 2006. 14 жовтня – День Українського козацтва. Нагородження активістів. Адамівська Січ: дитячий садок – козацькі розваги. Велика Рада Українського козацтва. Свобода по козацькі. Районний молодіжний форум. Клуб «Патріот».
Суспільство з тривогою спостерігало «перетягування каната» владних повноважень між Верховною Радою, Президентом і Кабінетом Міністрів України. Довгостраждальний Закон про повноваження Кабінету Міністрів України набрав чинності, але за підписом О.Мороза, бо В.Ющенко наклав на нього вето. Серед значної кількості громадян зберігається «презумпція недовіри» до партій та їхніх лідерів. На засіданні Кабінету Міністрів було визначено п’ять напрямів пріоритетного бюджетного фінансування: енергозбереження, інформаційні технології, нанотехнології, медицина, технології в сільському господарстві.
Однак політично Україну лихоманить. Наявність прозахідної стратегії у В.Ющенка, революційно-популістської – у Ю.Тимошенко, «козирної карти» всеукраїнської єдності у В.Януковича робить неможливим мирне співіснування у вищих ешелонах влади.
Події 2005-2007 років не означають поразку українського шляху до свободи, справедливості й достойного життя. Громадяни хоч б якою мірою змусили майданних лідерів – «менеджерів олігархату», інші політичні сили визнавати їхні уподобання, рахуватися з переконаннями. Вимоги українського народжу не змінилися ні на йоту: ліквідувати здирництво та корупцію, реально боротися з бідністю, безробіттям, викорінювати злочинність і клановість, кумівство. Громадян не влаштовує і рівень свободи думки й висловлювань.
У видавництві «СП «Петрекс» надрукував книги:
1. С.В.Тимофєєва, В.Я.Тимофєєв. Архіви козаччини Задністров’я. Видавництво «СП «Петрекс». Білгород-Дністровський. 2003-2010.
Документи та матеріали козацтв Задністров’я.
Т. 8. Козацькі організації Задністров’я. 2006. (29.12.2006). 528 стор.
У видавництві «СПД СП» надрукував книги:
1. В.Я.Тимофєєв. Річ про Буджацьку Січ. Видавництво «СПД СП». Білгород-Дністровський. 2006. (29.12.2006).
526 стор. Фото.
Ілюстрована історія сучасних козацтв Буджаку (збірка козацьких газет «Річ про Буджацьку Січ» 2004-2006 років).
14 ЖОВТНЯ – ДЕНЬ УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА
Шановні козаки!
Щиро вітаємо з цим дійсно всенародним святом нащадків славного козацького роду. Ця традиція належно підкреслює велике історичне значення козацтва в боротьбі за утвердження української державності та суттєвий внесок у сучасний процес державотворення.
Національно-культурне відродження сьогодні великою мірою живиться традиціями славної козацької доби. Саме представникам козацьких громадських об’єднань належить важлива роль в утвердженні національної свідомості та патріотичних почуттів населення міста та району.
Віримо, що козацтво і надалі залишатиметься в авангарді конструктивних сил, сприятиме зміцненню громадянського миру і злагоди в нашому краї.
Тож зичимо всім козакам та їх родинам щастя, здоров’я, наснаги у відродженні кращих національних традицій, плідної праці на благо народу, задля слави України.
Міський Голова Голова
голова районної ради райдержадміністрації
М.М. Даценко М.С. Адиров В.М. Зінченко. (66)
НАГОРОДЖЕННЯ АКТИВІСТІВ
РОЗПОРЯДЖЕННЯ
Про нагородження активістів Білгород-Дністровської районної громадської організації Українського козацтва
За вагомий внесок у розбудову козацького руху в Білгород-Дністровському районі та з нагоди Дня Українського козацтва:
1. Нагородити грамотами Білгород-Дністровської районної державної адміністрації таких активістів районної громадської організації Українського козацтва:
Тимофєєва Валерія Яковича – генера-хорунжого УК, заступника Польового Гетьмана УК з питань виховної роботи серед молоді.
Маринеску Миколу Костянтиновича – полковника УК, голову Ради старійшин Дністровської Січі ЧКВ УК.
Єремєєв Віктора Ілліча – полковника УК, заступника отамана Дністровської Січі ЧКВ УК.
Черв’яка Олександра Олександровича – полковника УК, начальника штабу Дністровської Січі ЧКВ УК.
Кульчицького Анатолія Олексійовича – осавула УК, отамана Адамівського куреня Дністровської Січі ЧКВ УК.
Ніколайчука Юрія Олексійовича – курінного УК, заступника отамана Адамівського куреня Дністровської Січі ЧУВ УК.
Редька Анатолія Сидоровича – курінного УК, голову Ради Старійшин Благодатненського стану Дністровської Січі ЧКВ УК.
Макаренко Федора Васильовича – сотника УК, отамана Благодатненського стану Дністровської Січі ЧКВ УК.
2. Контроль за виконанням розпорядження покласти на заступника голови районної державної адміністрації Ігумнова П.М.
Голова районної державної адміністрації В.М.Зінченко. (67)
АДАМІВСЬКА СІЧ: ДИТЯЧИЙ САДОК – КОЗАЦЬКІ РОЗВАГИ
Нещодавно дитячий садок «Галинка» приймав гостей. Більше 20 вихователів дошкільних навчальних закладів сіл району були запрошені на виїздне засідання методичного об’єднання, що проводив районний відділ освіти в Адамівському дитячому садку. «Козацькому роду – нема переводу» - так називалася фізкультурно-пізнавальна гра, що підготував колектив «Галинки». Особлива подяка вихователям С.С.Даниленко та Н.І.Березнюк, батькам вихованцям, яки вечорами шили футболочки, чешки, шаровари для маленьких козачат. Експрес-інформація про нову форму виховання в місцевому дитячому садку, що відображає козацький напрям, підготувала завідуюча дитячим садком Алла Іванівна Івасенко. Вихователі в українських костюмах, зала, прикрашена в українсько-козацькому стилі, ігри, конкурси, спортивні розваги на мотиви української народної казки «Котигорошко» - це яскраве дійство спостерігав генера-хорунжий Українського козацтва, заступник Польового Гетьмана В.Я.Тимофєєв, мешканець села Адамівна. Він розказав присутнім про те, як розвивається козацький рух в нашому краю. Рухомості, енергійності, яскравому самовираженню маленьких козачат, їх артистичності можна позаздрити. В роботі методичного об’єднання взяли участь головний спеціаліст районного відділу освіти з питань дошкільної освіти Федорова Л.В. та методист Мизюк Т.Л. (68)
ВЕЛИКА РАДА УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА
Дві гілки Українського козацтва провели окремі Великі Ради – східна (Лівобережжя) в Києві, західна (Правобережжя) в Тернополі. В Київській брала участь делегація на чолі з генерал-хорунжим УК Тимофєєвим В.Я., в Тернопільській – делегація на чолі з генерал-хорунжим УК Скляренком М.П.
14 жовтня 2006 року в столиці України м. Києві відбулася ХХІІІ Велика Рада Українського козацтва. Делегацію Дністровської Січі (об’єднання козаків південних районів Одещини) очолював генерал-хорунжий УК В.Я.Тимофєєв.
На Раді делегати обговорили та подали на розгляд Президента України проекти Положення про Департамент з питань Українського козацтва (зі структурами на місцях) та Національну програму розвитку Українського козацтва на 2007-2010 роки.
Основні завдання Департаменту:
- утвердження, розвитку та оборони національної ідеї;
- національно-патріотичне виховання молоді через козацько-військовий вишкіл в загальноосвітніх школах та навчальних закладах;
- створення на базі товариства сприяння оборони України «Центру Українського козацтва»;
- створення козацько-військових ліцеїв, інститутів Українського козацтва;
- залучення козацьких товариств (згідно чинного законодавства України) до охорони важливих державних об’єктів, громадського порядку, державного кордону, ліквідації наслідків стихійного лиха та інших надзвичайних ситуацій, профілактики правопорушень тощо.
Національна програма розвитку Українського козацтва передбачає більше 100 пунктів заходів та роботу за 10 основними напрямками (територіальна оборона, національно-патріотичне виховання, розвиток військово-прикладних видів спорту та ін.).
Президент-Гетьман України В.Ющенко визначив «дорожню карту» подальшого розвитку Українського козацтва й доручив Голові Секретаріату Президента України В.Балозі підготувати проект розпорядження Президента України щодо поданих пропозицій. (69)
У Тернополі проведена 23 Велика Рада українського козацтва.
Головним питанням, які там розглядались, були: переобрання генеральної старшини. Реформування структури і заміна назв підрозділів українського козацтва на єдине українське козацтво. Відтепер структура по вертикалі буде така: Гетьман України, Верховний отамана українського козацтва, обласні отамани УК.
Реорганізація проведена з метою відокремлення від УК чужородних, а іноді навіть ворожих для держави козацьких утворень.
Вдруге Верховним отаманом обрано І.С.Варданця. За його кандидатуру було проголосовано одностайно. На посаду генерального судді теж одностайно обрали генерал-хорунжого В.В.Борківського.
Нашу делегацію повезли в хзамок Вишневецьких. Ним у свій час володів відомий козацький гетьман Байда (Дмитро) Вишневецький, якого замучили у Стамбулі турки. Нас тепло привітали перший заступник голови Тернопільської облдержадміністрації, мер м. Тернопіль, голова райдержадміністрації Збаразького району, селищний голова.
Після урочистого привітання відбувся імпровізований концерт силами козацьких ансамблів. Усі номери йшли на «ура». Особливо колоритним, в файно оздоблених народних костюмах був кримсько-татарський танцювальний ансамбль. Після концерту біля учасників цього ансамблю вишикувалась черга місцевих мешканців, бажаючих зробити фото на пам’ять.
Тут треба зробити маленький відступ від теми з ухилом в історію. Так склалося історично, що доля українського і кримсько-татарського народів мають багато спільного. Коли українські козаки не могли самотужки подолати польських магнатів, на допомогу викликали кримчан. Репресії проти обох народів розпочала Катерина ІІ. За допомогою О.Суворова було проведено в життя план виселення українців з України, кримських татар з Криму, а на облаштовані цими народами міста і села переселяли росіян. Для здійснення цього плану О.Суворов у 1777 році з півдня України виселив 32 тисячі душ чоловічої статі. А у 1944 році Сталін усіх кримських татар переселив до Сибіру й у Казахстан.
Після концерту, у церкві, що при замку Вишневецьких, проводився обряд прийому у козаки й лелі нових козаків і козачок.
Потім усю козацьку старшину повезли до аеропорту Тернопіль. Там нас вишикували у коробку для почесного караулу на честь зустрічі літака з Президентом України Ющенко В.А.
Президент поздоровив козаків з днем Українського козацтва. Генерал-осавул Луганського обласного козацтва подарував іменну шаблю Гетьману УК В.А.Ющенко. А Верховний отаман УК І.С.Вардинець подарував Президенту України ікону Божої Матері. Козацький хор з Київщини проспівав на честь Президента його улюблену пісню «Молитву Петра Калнишевського». Президент подякував козакам за теплу зустріч і відбув до облдержадміністрації.
Після концерту козаки відвідали Кременецький державний технікум лісового господарства. На другий день, вишикувавшись в колону по чотири, підзвуки оркестру обласного радіо та телебачення, під ритми бою козацьких буздуганів і тулумбасів козацьке військо пройшло через усе місто Тернопіль до Співочого поля, де цілий день йшов фестиваль козацької пісні «Байда-2006», який проводиться вже п’ять років.
В останній день Великої Ради козацька старшина ознайомилась з містом Тернопіль, а на вечір відбувала до своїх регіонів.
14 жовтня в Білгороді-Дністровському в день свята Покрови Божої Матері і українського козацтва представники міських і районних козацьких організацій поклали квіти до монумента Т.Шевченка в Білгороді-Дністровському. (70)
СВОБОДА ПО КОЗАЦЬКІ
Виступ заступника Польового Гетьмана Українського козацтва з питань виховної роботи серед молоді, генерал-хорунжого УК В.Тимофєєва
по місцевому радіо (21.11.2006 року – День Свободи)
«Майже 400 років тому козаки так виклали королівським послам свою роль і призначення: «Подібно до наших предків, хочемо й ми користуватися вольностями життя, маєтностями і свободами, що належать лицарським людям…
Дбаємо про те, щоб так само, як ми отримали від своїх предків ті права і вольності, щоб і наші наступники прийняли їх цілими і непорушними, з примноженням слави. І щоб вони один після одного передавали їх у прийдешні часи».
Виконувати козацьку справу неможливо без козацької волі, свободи.
В історії козацтва є приклади абсолютної волі козацької маси – Чорна рада, й абсолютної волі однієї людини – влада гетьмана або кошового отамана під час військового походу. Але в ідеалі козаки розуміли волю як панування демократії, а козацька демократія, воля, свобода – це суворе виконання козацьких завітів – козацького звичаєвого кодексу.
1. Починай справу з молитвою Божою та іменем Божим. Не злися, коли щось не вийшло. Мабуть до діла готовий не був. Споможеш, як будеш готовим до найтяжчого. Проси у Бога і дасть тобі силу, коли справа угодна для Бога. Нема на світі такого, щоб не корилося праведним людям.
2. Євангелію віруй, а не попам. Між Богом та козаком посередник один – Христос, а заступниця нашому роду – Богородиці Покрова.
3. Не обіцяй і не клянися. Бо людина – то тріска в потоці життя. Не все залежить від наших бажань. Краще вір справі, аніж словам.
4. Перед Богом всі люди рівні. Не гноби ні татарина, ані ляха і сам також не гнись. Корися в поході Старшині та козацькій громаді, бо ця покора для тебе ярмо, а скупині – то є заручина волі.
5. У козака сила лише в своїй землі. В чужому краї є сила лиш проти полону.
6. Лишнього не хапай. Не всяке добро на добре. Всього на світі з’їсти не вдасться, то ж бо тримайся посту. В походах посту немає.
7. Коли просять – помагай, і коли не просять, а треба. Не відказуй навіть ворогам.
8. Родину свою шануй, бото твоя втіха та рай на землі. Нема на світі притулку, окрім сім’ї.
9. Козак має зброю пильнувати, як око своє і ще більше. Здоровіє другим коротити можеш тільки тоді, коли честі твоїй рятунку нема. Коли ж честь свою ставиш вище громади – складай свою зброю.
10. Як не можеш козакові відрядити зі справи з своєю долею, тоді козака наймитом не займай. Бо справа не піде на лад і совість свою загубиш.
11. Умій слухати. Слухай все до кінця. Отамана не перебивай. Гаси дратування та злість. Мовчання від розуму. Втрачай слова, як найдорожчий скарб.
12. Заповіт із чужого досвіду.
13. Заповіт із набитих гуль.
14. Пам’ятай: один вірний шлях на землі – терпіння. Найвеличніші перемоги на світі – це перемоги над власним «Я».
Виконання цих завітів – ото й є козацька справжня воля, свобода! (71)
РАЙОННИЙ МОЛОДІЖНИЙ ФОРУМ 17.11.2006
«Молодь у суспільно-політичних та економічних перетвореннях»
ПРОБЛЕМИ У ВИХОВАННІ СІЛЬСЬКОЇ МОЛОДІ ТА ФОРМУВАННЯ ПОЗИТИВНИХ МОРАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИХ УСТАНОВОК В СУЧАСНИХ УМОВАХ
Виступ начальника відділу організаційної та кадрової роботи
районної державної адміністрації Тимофєєва В.Я.
Шановна громадо!
Форуми такого масштабу – значна подія в громадському житті нашого району – ручаї практичного досвіду молоді району в царині громадської, політичної, економічної діяльності повинні злитися в повноводну узагальнюючу ріку-Славуту, активізуючи розвиток та реалізацію потенціалу молодих людей.
Готуючись до виступу, гортав я сумні сторінки статистики: стан молоді в сільських районах кризовий, враховуючи рівень безробіття; відбувається відтік молодих кадрів; знижується вплив школи, сім’ї і держави на розвиток духовності і культури та ін.
Позашкільне життя для більшості дітей та підлітків проходить біля телевізора, просто на вулиці, в кращому випадку біля комп’ютерних ігор, в гіршому – за проведенням часу в барах, дискотеках, під впливом низькопробної «попси» або жорстокого бойовика – тому мрії про героїв та подвиги, бажання пригод пов’язані з викривленим світосприйняттям, здебільшого насильницького плану.
Таким чином, не відбувається практичного прищеплення здорового способу життя та розуміння цінностей демократії, гуманізму, справжньої лицарської поведінки. В першу чергу це стосується сприйняття і поваги до культури, традицій та історії українського народу і козацтва зокрема.
В той же час сім’я, держава та суспільство вимагають від молодого покоління знань, вмінь, психологічної готовності, фізичної підготовки, які пов’язані з певним рівнем здоров’я, технологічної культури та дисципліни у виробничих процесах, адаптації до сучасного динамічного життя, протистояння негативному впливу пропаганди аморальності, шкідливих звичок, наркоманії, жорстокості та цинізму.
Проблеми виховання прийдешних поколінь хвилювали людство завжди. «Тяжкі часи настали в країні. Молодь розбещена, глузує із старших, не поважає сивину, досвід, намагається зробити все сама.» Цитаті – 3,5 тис. Років; писано в Стародавньому Египті.
Про ці проблеми говорять й сьогодні як молоді, так і старі, як в сім’ях, так і в школах, як ті, хто веде на Захід, так і ті, у кого ідеал радянське минуле. Всі згодні із проблемами у вихованні молоді та із недосконалістю шкільних та державних программ. Багато є критики та невдоволення, та мало є реальних справ, таких, які глибоко проорюють та надовго закріплюють позитивні звички, прищеплюють на все життя високі цінності, переконання та практичні вміння. Особливо вміння протистояти злу та людським порокам, вміння бути чесним, сильним і водночас сучасним…
Але не все так погано. Є приклади конструктивного підходу до виховання дітей та молоді: робота громадської організації «Перлина» в Миколаївці, молодіжного навчально-виховного, спортивно-оздоровчого клубу «Патріот» (керівник – Гавриленко Валерій Олексійович), дитячої організації в Випаснянській школі №2 (директор Резниченко Анатолій Іванович), шкіл козацько-лицарського виховання в Долинівкі (директор Тома Тетяна Іванівна), Турлаках (директор Тодорова Тетяна Петрівна), Вигоні (директор Вдовиченко Олена Михайлівна), Адамівці (директор Вронська Валентина Миколаївна). До речі, модель учнівського самоврядування Адамівської школи було признано однією з кращих на Україні.
Колективи вищезазначених організацій в своїй діяльності домагаються виконання таких завдань:
- фізичне, моральне та психологічне навчання, оздоровлення та розвиток підлітків та молоді;
- максимальне розкриття можливостей для самореалізації та підвищення самооцінки сільської молоді, закріплення почуття впевненості в собі, віри в свою державу, у верховенство права, у власні сили;
- прищеплення підліткам та молоді здорового способу життя, чемності та вихованості, відвернення їх від негативного впливу вулично-кабачної субкультури та негативних молодіжених установок.
Досвід вчить, що в сучасних умовах найбільшого впливу на молодь мають форми коллективного виховання – клуби, громадські організації, політичні партії. Тому такі форми роботи необхідно впроваджувати в роботу усіх сільських громад.
До речі, в бібліотеках району та міста ви можете ознайомитись з досвідом роботи вищезгаданих шкіл в царині козацько-лицарського виховання. Запитуйте книги В.Тимофєєва: «Адамівська Січ – школа козацько-лицарського виховання», «Козацька педагогіка – сучасна освіта», «Річ про Адамівську Січ», «Річ про Буджацьку Січ», «Козацько-лицарське виховання», «Школа козацько-лицарського виховання», «Козацтво Південноукраїнського Задністров’я»; С.Тимофєєвої: «Сучасне українське козацтво на півдні Одещини», «Сучасне козацтво Білгород-Дністровщини».
Проблеми виховання дітей та молоді мені знайомі не з книг; тридцятирічний педагогічний досвід (двадцятирічний директорський) дають підставу робити деякі висновки щодо покращання сучасного стану виховання й для цього я пропоную:
1. Включити в плани роботи районної ради та районної державної адміністрації розробку концепції розвитку та життєдіяльності системи виховання, передбачивши в ній реалізацію стратегічних напрямів, а саме:
А. Утвердження в свідомості громадськості району розуміння абсолютної пріоритетності сфери виховання і забезпечення її фактично;
Б. Модернизація виховної діяльності, що на практиці означає:
- суттєве коригування спрямованості виховного процессу – вчити самостійності;
- включення учасників виховного процесу в складнішу і масштабнішу систему взаємовідносин – соціалізацію особистості шляхом суттєвого розширення аспектів громадського самоврядування – активізація роботи рад навчальних закладів, піклувальних рад, педагогічних рад, учнівського самоврядування, батьківських комітетів, громадських організацій;
- переведення методичної бази виховного процессу на сучасний рівень.
2. Вимагати безумовного виконання районних цільових программ (у тому числі в частині фінансування) «Розвиток позашкільних навчальних закладів», «Розвиток краєзнавства», «Комп’ютерно-інформаційцне забезпечення розвитку системи освіти», «Вчитель».
3. Розробити та представити на розгляд районної ради цільові програми (перелік – під умовною назвою), залучивши до їх розробки інтелектуальний потенціал райдержадміністрації, депутатського корпусу, громадськиїх організацій та політичних партій:
- Вражаючі цифри, розробка загальної стратегії розвитку виховання в районі;
- Доступ, ширші можливості і великі проблеми, розширення доступу до якісної освіти й виховання для всєї молоді і дотримання принципу справедливості;
- Підвищення якості освіти й виховання в районі, новаторство і творчість;
- Гендерна рівність, рішучі дії для компенсації гендерного дисбалансу;
- Життєві навички, стратегія щодо життєвих навичок;
- Соціальне входження, зосередження уваги на найпоширеніших ризиках виховання;
- Умови, сприятливі для виховання, значення вихователів та інструкторів;
- Передбачення майбутнього, використання наявних знань і сприяння науковим дослідженням;
- Розподіл коштів, поліпшення їх використання в царині виховання;
- Альянси і партнерства, сприяння їм на всіх рівнях;
- Мир, стабільний розвиток і соціальна справедливість, освіта й виховання для стабільного розвитку, миру і соціальної справедливості.
Щиро дякую громаді за увагу! (72)
КЛУБ «ПАТРІОТ»
При Білгород-Дністровському педагогічному училищі почав працювати клуб «Патріот» (керівник – Гавриленко В.О.). Співзасновники – Гавриленко В.О. (адміністратор дозвільної системи райдержадміністрації), Бойчук І.Л. (військовий комісар Білгород-Дністровського військомату), Тимофєєв В.Я. (начальник оргвідділу райдержадміністрації).
СТАТУТ
громадської організації
«Молодіжний навчально-виховний спортивно-оздоровчий клуб “ПАТРІОТ”
(розроблено В.Гавриленком)
1.Загальні положення
1.1. Молодіжний навчально-виховний, спортивно-оздоровчий клуб «Патріот» (надалі - клуб «Патріот») - це громадська організація молодіжного спрямування, яка організує та здійснює навчально-виховну, спортивно –оздоровчу, військово – патріотичну роботу з учнями загальноосвітніх шкіл, ліцеїв, спеціалізованих навчальних закладів, вищих навчальних закладів І-П рівнів акредитації та іншими категоріями молоді віком з 14 до 21 років, на засадах української козацької педагогіки, лицарської етики, скаутського руху та державних молодіжних програм, а також приймає участь в навчально - тренувальних заходах цивільного захисту населення та підготовки до військової служби.
Діяльність клубу, його статутні завдання та окремі заходи з вищевказаних напрямків узгоджуються з Міністерством Оборони, Міністерством з надзвичайних ситуацій, Міністерством внутрішніх справ, Державною прикордонною службою, Міністерством освіти, Міністерством у справах сім’ї та молоді та спорту, Міністерством культури, або з їх місцевими підрозділами.
1.2. Військово -патріотичні та спортивно – оздоровчі заходи клубної роботи проводяться з метою збереження духовності української молоді на історичних засадах запорізького козацтва, європейського лицарства, виховання готовності до захисту Батьківщини, та з метою забезпечення прав людини, морального і фізичного здоров’я українського народу, охорони природи та збереження генофонду нації. Шляхом співпраці та координації спільних дій і заходів органів місцевого самоврядування, органів виконавчої влади усіх рівнів, місцевими підрозділами силових міністерств та відомств, установами захисту екології, культури, туризму та освіти, місцевих осередків Українського козацтва, клуб «Патріот» організовує роботу серед молоді щодо залучення до членства в клубі.
1.3. Географія діяльності поширюється в першу чергу на південно-західні райони Одеської області, основою є місто Білгород-Дністровський, як місто з великим культурно- педагогічним потенціалом, та Білгород-Дністровський район. Подальші плани передбачають розширення сфери діяльності на інші райони, та обов язкові заходи співпраці з молодіжними організаціями інших областей України.
1.4. Клуб «Патріот» входить до складу Українського козацтва, є його структурним підрозділом і заснований з метою професіонального виховання молоді України на засадах української козацької педагогіки. Клуб «Патріот» може входити в асоціації та спільні проекти інших громадських та державних організацій з питань які стосуються його діяльності.
1.5. Клуб «Патріот» в Україні керується Конституцією України, всім чинним законодавством України, Законом «Про об’єднання громадян», Статутом Українського козацтва, цим Статутом і Наказами міністерств та відомств з питань військово-патріотичної роботи, щодо зв язків з громадськістю, в першу чергу тих, які стосуються підготовки до служби в Збройних Силах та інших військових формуваннях, цивільного захисту населення, територіальної оборони, рішеннями органів державної влади з питань дитинства, юнацтва та молоді , визнаними Україною нормами міжнародного права, прогресивними українськими козацькими звичаями і традиціями.
1.6. Клуб «Патріот» створений і діє на засадах добровільності, рівноправності, позапартійності її членів, самоврядування, законності, гласності, спільної реалізації громадянами України своїх прав і свобод.
1.7. Клуб «Патріот» співпрацює з зарубіжними та міжнародними державними й громадськими організаціями з питань, які стосуються його статутної діяльності.
1.8. Клуб «Патріот» є позапартійною, позаконфесійною організацією. В осередках клубу та в клубних заходах заборонена партійна діяльність. Основою моральності та духовно-освітнього навчання є християнська мораль та засади християнської етики. Для виконання своїх завдань клуб « Патріот» співпрацює з усіма легальними партійними та релігійними організаціям.
1.9. Мовою спілкування та діловодства в «Патріоті» є державна мова України - українська мова.
1.10. Клуб «Патріот» має свою атрибутику і символіку: прапор козацького зразку, клейноди структурних підрозділів, нарукавний знак члена клубу, а також однострій, звання,та нагороди, зразки яких затверджуються та реєструються в установленому законом та цим Статутом порядку.
1.11. Повна офіційна назва клубу - Громадська організація «Молодіжний навчально-виховний, спортивно-оздоровчий клуб “ПАТРІОТ”, скорочена – клуб «ПАТРІОТ».
2. Мета діяльності та завдання, форми роботи клубу «Патріот».
2.1. Клуб «Патріот» має концепцію козацько-лицарського виховання, яка базується на основі концепції козацько-лицарського виховання навчального закладу, розробленої В.Я.Тимофеєвим – співзасновником клубу.
2.2. Мета діяльності клубу :
- Військово- патріотичне навчання та виховання молоді з метою формування здорового способу життя та готовності до захисту Вітчизни.
- Фізичне, моральне та психологічне навчання, оздоровлення та розвиток здібностей підлітків і молоді .
- Максимальне розкриття можливостей для самореалізації та підвищення самооцінки підлітків та молоді, закріплення почуття впевненності в собі, віри їх у свою державу, у верховенство права, та у власні сили .
- Прищеплення підліткам та молоді здорового способу життя,чемності та вихованності, відвернення їх від негативного впливу вулично-кабачної субкультури, та інших негативних молодіжних установок.
2.3. Завдання клубу«Патріот».
Для досягнення мети керівництво та члени клубу вирішують наступні завдання:
- формування команди професійних педагогів та тренерсько-інструкторського складу;
- створення, підтримання та вдосконалення програми навчання і матеріально- технічної бази клубу;
- розвиток осередків по містах, селах та районах, популяризація клубної роботи;
- проведення заходів співпраці з державними та громадськими організаціями,заходів підтримки, фінансування та самофінансування клубу;
- організація та проведення регулярних вишкільних таборових заходів, змагань та тренувань;
2.4. Члени клубу приймають участь в волонтерських та інших соціальних програмах, заходах екологічного контролю та допомоги в природоохоронній діяльності, охорони історичної культурної спадщини України, дійсні члени клубу можуть залучатись до практичних заходів цивільного захисту населення, відпрацюванню навчальних, тренувальних планів територіальної оборони та мобілізаційної підготовки, формують та утримують власні резерви для вказаних завдань .
2.5. Клуб «Патріот» разом із навчальними закладами, державними установами, громадськими організаціями, державними органами, представниками Збройних Сил, МВС, МНС, Державної прикордонної служби в процесі клубної роботи:
- залучають підлітків та молодь до участі в популяризації служби в підрозділах силових структур української держави.
- формують у молоді патріотизм, свідому громадянську позицію, державницьке мислення, сприяють фізичному розвитку молоді, відверненню їх від негативних звичок, та навчають здоровому способу життя;
- розвивають пізнавальну і громадську активність, колективізм, товариськість, самостійність, відповідальність, творче мислення, поглиблюють практичні знання та вміння, розвивають особисті здібності,
- надають практичну допомогу навчальним закладам, позашкільним установам, органам місцевого самоврядування у створенні гуртків козацько – лицарського виховання клубу «Патріот»:
2.6. Форми роботи.
2.6.1. Клубна робота передбачає застосування всіх прогресивних сучасних форм та методів навчання і виховання, головними з яких є:
- Гурткова робота в навчальних закладах;
- Робота «недільної школи» (козацько-лицарської школи вихідного дня);
- Практичні заняття з призовниками та робота по соціальній адаптації колишніх військовослужбовців;
- Навчальні 1-2 денні табори для членів клубу та призовної молоді;
- Навчально-вишкільні, спортивно-оздоровчі, літні 2-3 тиждневі табори для шкільної, студентської та робітничої молоді;
- Участь в акціях по захисту екології, культурної спадщини, державних та молодіжних програм захисту молоді від насильства, згубних звичок та інш.
- Участь або перебування при військово- прикладних змаганнях, військових навчаннях, тренуваннях підрозділів МВС,МНС, Збройних сил, ДПСУ.
- Відпрацювання програм особистого вишколу, клубної підготовки їх вдосконалення та демонстрація власних можливостей;
Навчально-виховні плани клубу мають бути методично обгрунтовані, узгоджені з компетентними профільними організаціями та забепечені необхідними матеріальними засобами.
3. Членство в клубі«Патріот».
3.1. Членами клубу «Патріот» можуть бути громадяни, яким виповнилось 14 років, за станом здоров/я здатні виконувати спортивні, туристичні та інші клубні заходи.
Для перебування в клубі кожен кандидат надає керівникові заяву встановленого зразка та висновок медичного огляду щодо можливостей перебування в клубі і виконання клубних заходів, проходить співбесіду з керівництвом клубу, сплачує вступний членський внесок у розмірі 1 неподатковуваного мінімуму доходів громадян. В подальшому сума щомісячного членського внеску нараховується індивідуально, і може бути сплачена у натуральному вигляді (матеріально-технічними ресурсами, продуктами харчвання та іншим, що необхідно для клубної роботи), або звільнятись від оплати, виходячи з можливостей члена клубу, рішення про що приймає керівництво клубу. Особи з 14 до 16 років надають до заяви письмову згоду батьків, або осіб які їх замінюють, про варіанти участі в клубних заходах. На найближчому клубному заході новий член клубу відрекомендовується колективу.
3.2. Неповнолітнім членам клубу заборонено тютюнопаління та вживання алкоголю. Дійсні члени клубу мають обовязково утримуватись від тютюнопаління та вживання алкоголю під час клубної роботи.
3.3. Дійсним членом клубу може бути член клубу старший 18 років, який успішно пройшов клубну підготовку з усіх дисциплін, здав тестування та прийнятий до складу дійсних членів клубу на засіданні керівних органів клубу.
3.4.Члени клубу мають право на:
- користування майном клубу, участь у всіх заходах клубної роботи;
- формування в складі клубу власних місцевих осередків;
- висловлення особистої думки при обговоренні перспектив та планів клубної роботи;
- винесення керівництву клубу пропозицій та зауважень щодо клубної роботи;
- допомогу та захист власних інтересів з боку клубу «Патріот»;
Дійсні члени клубу мають додаткові права на обрання до складу навчально-методичної ради, на пріоритетне призначення до складу інструкторів на конкурсних засадах, обговорення і особисте голосування за прийняття рішень щодо перспектив та планів клубної роботи.
3.5.Член клубу зобовязаний:
- виконувати статутні вимоги, дотримуватись клубної дисципліни,бути стриманим, ввічливим, памятати, що його поведінка - це честь клубу і його одноклубівців;
- приймати участь в колективних заходах клубної роботи спрямованих на вдосконалення або ремонт матеріально-технічної бази, та соціальних акціях, підтриманих керівництвом клубу;
- на тренуваннях, спортивних змаганнях, таборових заходах та роботах з благоустрію клубної бази дотримуватись заходів безпеки, вважати травмування грубим порушенням клубної дисципліни;
- постійно вдосконалювати свої знання, навички та вміння;
- в межах своїх можливостей та підготовки надавати допомогу органам державної влади та громадянам;
- берегти клубне майно, при необхідності приймати участь в ремонті та відновленні матеріально-технічної бази клубу;
- поважати одноклубівців, керівництво клубу та тренерсько – інструкторський склад;
- не допускати негідних вчинків поза межами клубу, які дискредитують клуб «Патріот»;
Дійсний член клубу зобовязаний також прибувати за наказом керівництва клубу для реагування на надзвичайні ситуації та заходи цивільного захисту населення.
3.6. За активну роботу по зміцненню клубу та особисті досягнення до членів клубу можуть бути застосовані наступні заохочення:
- подяка керівництва клубу;
- нагородження відзнаками клубу:знак «Інструктор», знак «Майстер», знак «Ветеран»;
- подяка державних органів влади та громадських організацій;
- цінний подарунок від членів клубу;
- клопотання перед державними органами про державну нагороду;
3.7. За грубі порушення клубної дисципліни до членів клубу застосовуються наступні стягнення:
- попередження про недопустимість подібного вчинку;
- догана ;
- відсторонення від занять;
- позбавлення клубних відзнак;
- виключення з членів клубу;
Виключенню з членів клубу підлягають особи які:
- скоїли негідний вчинок по відношенню до інших членів клубу, порушили кримінальний кодекс і вина яких доведена судом, завдали невиправних збитків, і щодо яких було винесене письмове вмотивоване рішення клубного керівництва.
- помічені у вживанні наркотиків та схожих їм засобів;
- які іншим способом порушують Статут,чи дискредитують клуб «Патріот», і щодо яких було винесене письмове вмотивоване рішення клубного керівництва,прийняте після обговорення на навчально-методичній раді.
При скоєнні негідного вчинку, або грубого порушення клубної дисципліни, члена клубу може заслухати навчально-методична рада або збори членів клубу.
Будь-який член клубу також самостійно несе відповідальність за свої вчинки, згідно чинного законодавства України.
4. Керівні органи клубу«Патріот».
4.1. Центральним керівним органом клубу «Патріот» є загальні збори засновників клубу.
4.2. Керівництво клубу « Патріот» складається з наступних категорій:
- Голова клубу – організаційно-методичний керівник .
- Заступник голови клубу – навчально- методичний керівник.
- Заступник голови клубу –навчально- методичний керівник .
Призначення на керівні посади проходить на загальних зборах засновників, які приймають рішення простою більшістю голосів.
4.3. Для повсякденної роботи клубу керівництво клубу призначає зі свого складу, чи з дійсних членів клубу виконавчі органи: Виконавчий директор клубу, інструкторів (молодіжних лідерів), представників до навчально-методичної ради, тренерський склад. Тренерський склад може бути як власний, так і на договірних засадах.
4.4. Клуб «Патріот» може створювати осередки в містах та селах, організаціях та установах, керівники яких затверджуються на загальних зборах засновників клубу.
4.5. При затвердженні навчальних планів, підведенні підсумків року або проведених заходів( таборових, змагальних, акційних та інш.), керівництво клубу збирає збори членів клубу, на яких доводить до відома всю звітну інформацію, оголошує майбутні плани, заохочення та стягнення до членів клубу, приймає пропозиції та зауваження членів клубу.
4.6. Для наукового, правового та методичного забезпечення навчально- виховного процесу, його вдосконалення, підтримання клубної дисципліни, врегулювання спірних та неузгоджених питань в складі клубу « Патріот» створюється Навчально-методична рада з представників зацікавлених сторін, з якими клуб має угоду про співпрацю. Навчально-методична рада збирається за необхідністю, або за затвердженим графіком, але не рідше 1 разу на рік.
5. Кошти та майно клубу «Патріот».
5.1. Клуб «Патріот» може мати у власності кошти та інше майно, необхідне для здійснення його статутної діяльності. Фінансування заходів відбувається за рахунок вступних, щомісячних та цільових членських внесків, благодійної допомоги донорів та спонсорів клубу, організаторів проектів та окремих договірних взаємин. Клуб «Патріот» набуває право власності на кошти та інше майно, передане їй засновниками, членами клубу «Патріот», донорами, спонсорами, (учасниками) або державою в установленому порядку, пожертвуване громадянами, підприємствами, установами та організаціями, а також на майно, придбане за рахунок власних коштів чи на інших підставах, не заборонених законом. До майна необхідного для діяльності клубу належить : будівлі, приміщення, земельні ділянки, господарські споруди, автотехніка, спецтехніка, навчальна військова техніка та військове майно, отримане в законному порядку, спортивний інвентар, туристичне знаряддя, паливно – мастильні матеріали, навчальна літеретура, тренажери, інші засоби навчання.
5.2. Кошти клубу «Патріот» формуються з:
- коштів або майна, які надходять безоплатно або у вигляді безповоротної фінансової допомоги чи добровільних пожертвувань;
- пасивних доходів;
- коштів або майна, які надходять від проведення основної діяльності, з урахуванням положень чинного законодавства України;
- дотацій або субсидій, отриманих з державного або місцевого бюджетів, державних цільових фондів, державних або місцевих Програм, або у межах благодійної, у тому числі гуманітарної допомоги чи технічної допомоги, що надаються відповідно до умов міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, крім дотацій на регулювання цін на платні послуги, які надаються згідно із законодавством, з метою зниження рівня таких цін.
Клуб «Патріот» може бути засновником інших організацій, в т.ч. підприємницької діяльності.
5.3. Клуб «Патріот», створені ним установи та організації зобов'язані вести оперативний та бухгалтерський облік, статистичну звітність, зареєструватись в органах державної податкової інспекції та вносити до бюджету платежі в порядку і розмірах, передбачених законодавством.
6. Порядок внесення змін і доповнень до статуту організації.
6.1. Внесення змін та доповнень до Статуту, є компетенцією загальних зборів засновників клубу «Патріот».
6.2. Рішення з питань змін та доповнень до Статуту приймається, якщо за нього проголосувало більшість засновників, присутніх на загальних зборах засновників.Про зміни, що сталися в статутних документах, клуб «Патріот».
У 5-денний строк повідомляє реєструючий орган.
7. Припинення діяльності організації.
7.1. Припинення діяльності клубу «Патріот» здійснюється шляхом її реорганізації або ліквідації.
Реорганізація здійснюється за рішенням загальних зборів засновників, якщо за нього проголосувало більшість членів клубу «Патріот» присутніх на зборах. Після реорганізації клубу «Патріот» всі її права і обов'язки переходять до її правонаступників.
7.2. Клуб «Патріот» може бути ліквідовано:
- за рішенням зборів, якщо за нього проголосувало 2\3 членів Клубу «Патріот» присутніх на зборах;
- на підставі рішення суду або у випадках, передбачених законодавством України;
7.3. Ліквідація Клубу «Патріот» проводиться комісією, призначеною органом, який прийняв рішення про ліквідацію.
Про початок ліквідації Клубу «Патріот» і строки подання заяв, про претензії до неї, ліквідаційна комісія повідомляє в офіційній пресі.
7.4. Ліквідаційна комісія оцінює наявне майно клубу «Патріот», виявляє його кредиторів та дебіторів і розраховується з ними, вживає заходи до оплати боргів клубу «Патріот» третім особам, складає ліквідаційний баланс і подає його загальним зборам засновників або органу, що призначив ліквідаційну комісію.
Наявні у клубу «Патріот» грошові кошти, включаючи отримані кошти від розпродажу її майна після розрахунків з бюджетом, банками та іншими кредиторами, а також кошти для оплати праці працівників клубу «Патріот», повинні бути передані ліквідаційною комісією іншій неприбутковій організації відповідного виду або зараховані до бюджету.
7.5. Ліквідація клубу «Патріот» вважається завершеною з моменту внесення запису про це до державного реєстру. (73)
ЛІТЕРАТУРА:
42. В.Тимофєєв. Річ про Буджацьку Січ. №26, січень 2006. Білгород-Дністровський.
43. Річ про Буджацьку Січ. № 27, лютий 2006. Білгород-Дністровський.
44. В.Тимофєєв, С.Тимофєєва. Советское Приднестровье №49, 04.05.2006. Білгород-Дністровський.
45. В.Тимофєєв, С.Тимофєєва. Советское Приднестровье №51, 11.05.2006. Білгород-Дністровський.
46. В.Тимофєєв, С.Тимофєєва. Советское Приднестровье №91, 04.07.2006. Білгород-Дністровський.
47. Річ про Буджацьку Січ. № 28, березень 2006. Білгород-Дністровський.
48. Річ про Буджацьку Січ. №31, червень 2006. Білгород-Дністровський. Л.Коваленко. Советское Приднестровье. №87, 27.07.2005.
49. Л.Федорова. Советское Приднестровье. №49, 4.05.2006. Білгород-Дністровський. Річ про Буджацьку Січ. №29, квітень 2006. Білгород-Дністровський.
50. Річ про Буджацьку Січ. №29. квітень 2006. Білгород-Дністровський.
51. Річ про Буджацьку Січ. №32, липень 2006. Білгород-Дністровський.
52. Плохій С. Покрова Богородиця в Україні.// Пам’ятки України. 1991. – №5. – с.32 – 39.
53. І. І. Лиман. Церква в духовному світі Запорозького козацтва. –Запоріжжя, 1997. – с.16.
54. Яворницький Д. І. Історія Запорозьких козаків. – К.: Наукова думка, 1990. – Т.1. – 592 с.
55. Міжконфесійні взаємини на півдні України. XVIII – XX століття. Запоріжжя. 1999. – 70 ст.
56. Міжконфесійні взаємини на півдні України. XVIII – XX століття. Запоріжжя. 1999. – 70 ст.
57. І. В. Сапожников. Кам’яні хрести степової України (XVIII – перша половина XIX ст.). – Одеса, 1997. – 103 – 105 ст.
58. І. І. Лиман. Церква в духовному світі Запорозького козацтва. –Запоріжжя, 1997. – с. 9.
59. І. І. Лиман. Церква в духовному світі Запорозького козацтва. –Запоріжжя, 1997. – с. 15.
60. Плохій с. Покрова Богородиця в Україні.// Пам’ятки України. 1991. – №5. – 37 с.
61. І. І. Лиман. Церква в духовному світі Запорозького козацтва. –Запоріжжя, 1997. – с.22.
62. Запорожці. Київ – «Мистецтво», 1993. – с. 26.
63. Річ про Буджацьку Січ. №33, серпень 2006. Білгород-Дністровський.
64. А.Петько. Гетьман. №2-3 травень-червень 2006. Київ.
65. В.Зелений. Аккерманские вести. №, 15-21 вересня 2006. Білгород-Дністровський.
66. Советское Приднестровье. №115, 14.10.2006. Білгород-Дністровський.
67. В.Тимофєєв. Річ про Буджацьку Січ. №35, жовтень 2006. Білгород-Дністровський.
68. М.Бурлай. Річ про Буджацьку Січ. №35, жовтень 2006. Білгород-Дністровський. Советское Приднестровье, №122, 28.10.2006. Білгород-Дністровський.
69. В.Тимофєєв. Річ про Буджацьку Січ. №36, листопад 2006. Білгород-Дністровський. Советское Приднестровье. №127, 09.11.2006. Білгород-Дністровський.
70. І.Оленєв. Советское Приднестровье. №119, 21.10.2006. Білгород-Дністровський. Аккерманские вести. №, 20-26.10.2006. Білгород-Дністровський.
71. В.Тимофєєв. Річ про Буджацьку Січ. №36, листопад 2006. Білгород-Дністровський.
72. В.Тимофєєв. Річ про Буджацьку Січ. №36, листопад 2006. Білгород-Дністровський.
73. Річ про Буджацьку Січ. №37, грудень 2006. Білгород-Дністровський.