Тьма обволакивает штольни.
Я узнаю и оставляю
Твой сон рассветный и спокойный,
Сбор золотого урожая.
Так завершаются романы.
Уже патруль трубит о грусти.
На теплых дюнах расставаний,
На желтых набережных пусто.
От приступов молчанья, пыли
И тишины в тех переулках
Все выше тени, все скупее
Детали на твоих рисунках
Но чувствами, которым место
В орнаментах старинной ткани,
Ты свет увидишь повсеместный
В друзьях, деревьях и скитаньях
Вот так вот, - год
Трудна протяжность
Наполнена прошедшим ниша
Века растят ту благодарность:
Чем глубже, тем роднее,
тише.
*
Пітьма
вертається у штольні.
Я впізнаю
і полишаю
твій ранок - довгий і коштовний,
немов збирання урожаю.
Такий кінець оповідання,
і вже патруль
сурмить побудку
на теплих дюнах прокидання,
на жовтих набережних смутку.
Від приступів
мовчання, тиші,
від пилу
по нічних лаштунках
все вищі тіні, все скупіші
деталі у твоїх малюнках.
Але чуттям, яке осіло,
орнаментом в старих тканинах
ти вмієш розрізняти світло
в деревах, друзях і тваринах.
Так само
рік важка протяжність -
заповнена дбайливо
ніша -
плекаючи з роками вдячність,
стає чим глибша,
тим тихіша.
Из книги: Сергей Жадан. "Цитатник". - Харьков: "Фолио", 2005.