Погода, погода так медленно сядет на руки
Как мудрая птица минуя ловушки миграций
Усталость субботняя, острая летняя мука
Все больше заметны
В капризном дыхании станций.
Сквозняк полуночный скользит обнажая надежды
Укутав Безмолвием тени деревьев пустые
Твои сновиденья, собравшие россыпь одежды,
Идут сквозь забытые склады и мастерские
Пока постовой паутинку от ветра хранит,
Обломки моих расстояний уже не нарушу.
И тихий Господь выключает у выхода свет
Иглою отточенной всю твою вытянув душу.
*
Пам’яті В.К.
Погода, погода повільно сідає на руки,
Мов навчений птах, облітаючи пастку міграцій
Суботня утома і гострі липневі сполуки
Все більше помітні
В примхливому диханні станцій.
Ще поночі тягнеться в небо оголений протяг.
Вгортаються в Тишу дерева – коричневі, темні.
Твої сновидіння, зібравши розкиданий одяг,
Ідуть повз ремонтні склади
І забуті майстерні.
Іще вартовий стереже павутину за вітром,
Ламаються відстані – що я у цьому порушу?
І тихий Господь вимикає, виходячи, світло
І точеним шприцом
Із тебе витягує душу.
Из книги: Сергей Жадан. "Цитатник". - Харьков: "Фолио", 2005.