История культуры начала века
Ты ответишь еще сегодня, касаясь нагретых литер,
Перебирая во тьме их, перепутывая гласные и согласные,
Как машинистка в древней варшавской конторе.
Тяжелые соты письма снова мерцают тем самым золотом,
из которого состоит слово.
Пиши, только не останавливайся, запечатывай эти белые пятна,
Затаптывай этот немеющий черный путь.
Никто не возвращается с долгих ночных прогулок,
И забытые всеми улитки обмирают в мокрой траве.
Центр Европы в белых снегах, словно в салфетках.
Я всегда верил ленивой цыганской пластичности,
Поскольку не каждому дана эта затисканная монета.
Если бы ты заглянула в их паспорта
Отдающие горчицей и диким шафраном,
Если бы ты услышала звуки аккордеонов,
Пахнущих кожей и арабскими специями,
Они говорят, что в том случае, если ты уезжаешь, -
Куда и зачем ты бы ни ехала, -
Ты все равно удаляешься и никогда не будешь ближе, нежели есть.
Умолкая, старые граммофоны истекают маслом
Которое льется, словно томат из дырявых суповых банок.
Не за этой дверью, не в городах, насквозь прожженных солнцем,
От переутомления разрывается ежедневно сердце эпохи
Время вправду уходит, но проходит так близко к тебе, что ты
Всматриваясь, различаешь его натруженные волокна,
Шепотом повторяя сказанные им предложения,
Словно хочешь, чтобы некогда, услышав твой голос, можно было сказать, -
Так утверждалась эпоха,
Так, тяжело, словно бомбовоз, она разворачивалась, -
Оставляя пустые планеты и перегруженные коммутаторы,
Распугивая селезней в заброшенных плавнях,
Которые, разлетаясь,
Перекрикивали грузчиков,
Бога,
Баржи.
Выбирая собственный курс обучения из остальных предметов,
Ты должна учесть, - в действительности оттиск культуры начала века
Вписан в рисунок вен твоих медленных рук,
Впечатан в твердых ломанных линиях твоих волос,
Собранного ветрено и небрежно, рассеянного над пальцами,
Словно струи теплой воды над рукомойником,
Словно керамические цветные бусы над пепельницами и чашками,
Словно долгое осеннее небо над кукурузным полем.
Сергей Жадан
Історія культури початку століття
Ти відпишеш іще сьогодні, торкаючись теплих літер
Перебираючи їх у темряві, плутаючи приголосні з голосними
Як друкарка в старій варшавській конторі.
Важкі стільники письма
Вже тьмяніють тим золотом, із якого сотається мова.
Пиши, лише не спиняйся, продруковуй ці білі пустоти, протоптуй німий чорнотроп.
Ніхто не повернеться з довгих нічних блукань
І забуті всіма слимаки помиратимуть в мокрій траві.
В білих снігах, ніби в серветках, лежить Центральна Європа.
Я завжди вірив лінивій циганській пластичності,
Бо не кожному випадає цей затяганий шеляг.
Якби ти подивилася в їхні паспорти,
Що пахнуть гірчицею і шафраном,
Якби ти почула їхні акордеони,
Що відгонять шкірою і арабськими спеціями, -
Вони говорять, що коли ти їдеш – куди б ти не їхала –
Т лише віддаляєшся і ніколи не будеш ближче, ніж є,
Коли мовкне спів старих грамофонів,
З них витікає мастило,
Наче томат із пробитих бляшанок з-під супу.
Не за цими дверима, не в пропалених сонцем містах
Розривається кожного ранку натруджене серце епохи.
Час і справді проходить, але він проходить так близько, що ти,
Придивившись, уже розрізняєш його обважнілі волокна,
І повторюєш пошепки почуті від нього речення,
Наче хочеш, щоб потім, колись, впізнавши твій голос, можна було сказати –
Так поставала епоха,
Так вона розверталась – важко, як бомбовоз,
Залишаючи згаслі планети і перевантажені комутатори,
Розганяючи з планів диких качок,
Які, розлітаючись, перекрикують вантажників,
бога,
баржі.
Вибираючи курс навчання, поміж інших речей
Ти би мала дізнатись – насправді культура початку століття
Вже відтиснулась венами на твоїй повільній руці,
Закоренилась в зламах твого цупкого волосся,
Перехопленого недбало на вітрі, розвіяного над пальцями,
Ніби струмені теплої води над рукомийником,
Ніби глиняні кольорові намиста над горнятами і попільницями,
Ніби довге осіннє небо над кукурудзяним полем.
2003